Визначення слідчим процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 343.123.1:343.132

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ВИЗНАЧЕННЯ СЛІДЧИМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ОСІБ, ЩО БЕРУТЬ УЧАСТЬ У ДОСУДОВОМУ ПРОВАДЖЕННІ

КАЛАЧОВА

ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА

Київ

2008



ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, МВС України.

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор Галаган Володимир Іванович, Навчально-науковий інститут підготовки слідчих і криміналістів КНУВС, професор кафедри досудового розслідування.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Удалова Лариса Давидівна, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінального процесу;

кандидат юридичних наук, доцент Ляш Андрій Олексійович, Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені Степана Дем'янчука, завідувач кафедри кримінального права і правосуддя.

Захист відбудеться "16" ___01__ 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул.. Володимирська, 58.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул.. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "12_" __12_ 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованоївченої ради Н.П. Сиза



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У частині першій статті 3 Конституції України визначається, що людина, її життя і здоров'я, честь і особиста гідність, недоторканність і безпека визнаються найбільшою соціальною цінністю. Такий напрямок діяльності держави, спрямований на законодавчий захист особи, визначення її прав, обов'язків та відповідальності, простежується в усіх сферах правового регулювання, зокрема у кримінально-процесуальній діяльності з розслідування злочинів.

Серед найбільш актуальних питань сучасної науки кримінального процесу є становлення юридичних гарантій захисту та механізму реалізації прав учасників кримінального судочинства. Однією з таких гарантій є своєчасне набуття особою процесуального статусу, який відповідає її фактичному правовому становищу. Правильно встановлений процесуальний статус особи надає їй реальні можливості набути процесуальних прав і реалізувати їх, а також усвідомити свої процесуальні обов'язки. Разом із тим, невідповідність процесуального статусу фактичному становищу окремих учасників кримінально-процесуальної діяльності створює колізії в теорії кримінального процесу та правозастосовній діяльності органів досудового слідства. Тож перед слідчим, особливо в умовах недосконалості галузевого законодавства та інформаційної недостатності на початковому етапі розслідування, постає складне завдання визначення процесуального статусу особи, що бере участь у досудовому провадженні.

Проблеми правового становища особи в кримінальному судочинстві були предметом дослідження українських та зарубіжних процесуалістів, зокрема: С.А. Альперта, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, Є.Д. Лук'янчикова, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, Д.П. Письменного, І.Л. Петрухіна, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, Л.Д. Удалової, М.Є. Шумила та інших авторів, роботи яких стали підґрунтям для дослідження процесуального статусу осіб, які беруть участь у досудовому провадженні.

Основам правового статусу учасників кримінального процесу, процесуальним гарантіям прав та свобод громадян присвятили свої праці відомі вітчизняні та іноземні вчені: О.В. Белькова, Т.В. Варфоломеєва, В.І. Галаган, М.І. Гошовський, М.В. Джига, М.В. Еміралієва, О.О. Зеленіна, Н.С. Карпов, Н.І. Клименко, О.П. Кучинська, Р.І. Назаренко, М.Я. Никоненко, М.А. Погорецький, В.М. Тертишник, Л.І. Шаповалова, О.Г. Шило та інші автори. Проте у більшості досліджень основна увага приділялася статусу конкретного суб'єкта кримінального судочинства (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка тощо). Комплексне дослідження підстав набуття особою процесуального статусу, змін правового становища і пов'язаних з цим прогалин теорії, правозастосовної практики та чинного законодавства, інших питань, які виникають у діяльності слідчого при визначенні статусу учасника кримінального процесу, нині відсутнє. На тлі проведення в Україні судово-правової реформи існує нагальна потреба комплексного розгляду процесуального врегулювання статусів суб'єктів кримінального судочинства, що дозволить мінімізувати порушення прав та законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

При провадженні досудового розслідування слідчий на основі сукупності фактичних даних у кримінальній справі приймає рішення про надання процесуального статусу тій чи іншій особі. Саме в цій стадії починається реалізація учасниками кримінального судочинства відповідних процесуальних прав та обов'язків. Тож з метою найбільш повного забезпечення їх прав і законних інтересів слідчому необхідно своєчасно і правильно визначити процесуальний статус особи. Також у практиці розслідування злочинів існують непоодинокі випадки визначення подвійного статусу особи. Проте відсутність рекомендацій для слідчого у випадку, коли одна особа одночасно підпадає під визначення конкуруючих або неконкуруючих статусів, може призводити до відповідних слідчих помилок. Крім того, провадження у кримінальній справі є процесом динамічним і не виключено, що отримання нової інформації при проведенні слідчих та інших процесуальних дій зумовить потребу в зміні процесуального статусу учасника кримінального процесу. Однак не в усіх випадках така зміна призводить до поліпшення правового становища особи у кримінальному судочинстві. Тому виникає потреба максимально повно забезпечити гарантування прав і свобод особи у разі набуття нею іншого кримінально-процесуального статусу.

Зазначені обставини, що підлягають глибокому науковому дослідженню з метою недопущення порушення чи несвоєчасного надання особам процесуальних прав, якими вони повною мірою можуть скористатися на досудовому провадженні у кримінальній справі, і визначили актуальність дисертаційного дослідження та обумовили його наукову та прикладну значимість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на виконання Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767, а також пунктів 47, 116, 117 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ (наказ МВС України № 755 від 5 липня 2004 року). Тема дисертації затверджена Вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ, протокол № 1 від 28 лютого 2006 року, перезатверджена Вченою радою Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, протокол № 12 від 25 січня 2008 року, включена до плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу та правосуддя цього навчального закладу.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є встановлення підстав, з'ясування особливостей визначення статусу особи, розробка і обґрунтування процесуального порядку надання статусу учасникам кримінального процесу, а також підготовка рекомендацій, спрямованих на вдосконалення діяльності слідчого по розслідуванню злочинів і дотримання при цьому процесуальних прав осіб, що беруть участь у досудовому провадженні.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені і вирішені у ході дослідження такі завдання:

- висвітлити історичні аспекти регламентації процесуального порядку набуття особою процесуального статусу;

- розкрити поняття та структуру процесуального статусу осіб у кримінальному судочинстві;

- розглянути і висловити власну точку зору на співвідношення понять "учасник" і "суб'єкт" кримінального судочинства, визначити їх види;

- проаналізувати підстави визначення процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні;

- дослідити правову регламентацію процесуального статусу окремих учасників кримінального процесу на досудовому провадженні за чинними КПК України, Російської Федерації, Республіки Молдова, Кримінально-процесуальним законом Латвійської Республіки;

- розробити алгоритм дій слідчого при визначенні процесуального статусу особи;

- розглянути особливості визначення процесуального статусу окремих учасників кримінального процесу на різних стадіях досудового провадження;

- встановити правові наслідки зміни процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні;

- узагальнити практику визначення слідчим кримінально-процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні, з метою з'ясування типових слідчих помилок у цій діяльності, їх причин та напрямів усунення;

- сформулювати пропозиції до чинного КПК України (далі - КПК, якщо інше не зазначене) і проекту КПК з питань удосконалення нормативно-правового регулювання, порядку визначення процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні.

Об'єктом дослідження є процесуальна діяльність слідчого по визначенню процесуального статусу осіб при розслідуванні злочинів та правовідносини, що при цьому виникають.

Предметом дослідження є визначення слідчим процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає комплекс загальнонаукових та спеціальних методів, які застосовуються в правовій науці. Зокрема, формально-логічний метод використовувався для аналізу різних норм кримінально-процесуального законодавства України, що регулюють визначення правового статусу осіб, які беруть участь у досудовому провадженні, з'ясування сутності понять "заявник", "підозрюваний", "потерпілий", "цивільний позивач" та інших і висловлення пропозицій по їх вдосконаленню. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні генезису процесуального статусу учасників кримінального судочинства у Х-ХХ столітті; метод системного аналізу надав можливість комплексно розглянути проблеми, що виникають при визначенні і зміні процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні; порівняльно-правовий - використовувався при дослідженні положень, що торкаються процесуального статусу учасників кримінального судочинства за КПК України, Російської Федерації, Республіки Молдова, Кримінально-процесуальним законом Латвійської Республіки; соціологічні методи (анкетування і узагальнення) надали можливість на підставі опитування слідчих МВС України встановити суперечливі положення при визначенні процесуального статусу учасників кримінального судочинства та сформулювати конкретні пропозиції по їх усуненню; статистичний метод забезпечив обґрунтування теоретичних положень роботи на основі опублікованої інформації про стан боротьби зі злочинністю, та деякі інші методи, закони і категорії.

Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали оприлюднені праці з кримінального процесу, криміналістики, кримінального, цивільного і цивільного процесуального права, психології, теорії держави та права як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-юристів.

Правовою основою дисертації є Конституція України, чинний КПК, постанови Пленуму Верховного Суду України, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство України, інші закони України, історичні пам'ятки і правові документи Х-ХХ століть.

Проаналізовані також окремі положення проекту КПК № 1233 від 13 грудня 2007 року, що нині знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.

Емпіричну базу дисертації становлять опубліковані дані офіційної статистики стану злочинності в Україні, результати анкетування 204 слідчих МВС України, що представляють усі регіони України, а також оприлюднені узагальнені дані анкетувань практичних працівників, проведених у різний час В.П. Бахіним, Н.С. Карповим, Я.О. Клименком, М.Я. Никоненком, О.О. Чепурним.

При вивченні матеріалів практики і визначенні процесуальних питань, що торкаються обраної проблеми, використовувався особистий досвід розслідування 35 кримінальних справ під час роботи слідчим слідчого відділення Лутугінського районного відділу УМВС України в Луганській області.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертації на підставі комплексного та цілісного аналізу обґрунтовується низка нових теоретичних положень, спрямованих на вирішення наукового завдання - визначення процесуального статусу особи у досудовому провадженні. На підставі вивчення галузевого законодавства України, літературних джерел, практики розслідування злочинів, у дисертації визначено ряд положень, що є суперечливими чи неврегульованими, запропоновані шляхи їх вирішення.

Проведене дослідження надає можливість сформулювати ряд положень, що мають як теоретичне, так і практичне значення, а саме:

Вперше:

- запропоновано авторський алгоритм дій слідчого щодо наділення особи кримінально-процесуальним статусом з урахуванням фактичної та формальної підстав. Така діяльність слідчого полягає у послідовному розв'язанні наступних питань:

1) визначення зв'язку особи з обставинами справи та ролі як суб'єкта кримінального процесу;

2) визначення правосуб'єктності особи;

3) вирішення питання, чи є обставини, що виключають перебування особи у певному статусі;

4) надання прийнятому слідчим рішенню з визначення статусу особи процесуальної форми;

- аргументовано за аналогією з цивільним процесуальним законодавством України можливість застосувати у кримінальному судочинстві поняття "сторони", до яких на досудовому провадженні віднести обвинуваченого, підозрюваного, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників; особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності або захворіла на психічну хворобу після вчинення нею злочину, щодо якої розслідується справа і вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, а також особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність;

- висловлено пропозицію щодо необхідності врегулювання у КПК таких понять, як недієздатна особа, особа, що має неповну та повну кримінально-процесуальну дієздатність, запропоновано доповнити КПК статтею 3¹ і наведено редакцію цієї норми;

- запропоновано розглядати як окремого процесуального суб'єкта особу, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину та наведено запропоновану редакцію частини четвертої статті 43¹ КПК. У зв'язку з висловленням зазначеної точки зору пропонується також відповідно доповнити КПК новою статтею 73¹ "Показання особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину", статтю 107 КПК доповнити частиною четвертою, внести доповнення у частину другу статті 65 КПК щодо переліку джерел доказів.

Набуло подальшого розвитку:

- положення щодо еволюції становлення і розвитку підстав та процесуального порядку визначення статусу учасників кримінального судочинства;

- визначення співвідношення понять "учасник" і "суб'єкт" та висловлено точку зору, що поняття "учасник кримінального процесу" ширше за поняття "суб'єкт кримінального процесу";

- положення про участь на досудовому слідстві батьків як законних представників неповнолітнього і неприпустимість їх допиту як свідків. Допит батьків має здійснюватися у тому процесуальному статусі, в якому вони фактично перебувають - законних представників, що викликає необхідність доповнення КПК новою частиною другою статті 52, зміни у частині другій статті 433 КПК слів "як свідки батьки неповнолітнього та" словами "як законні представники батьки неповнолітнього," і далі по тексту, доповнення частини третьої статті 433 КПК у частині користування законними представниками процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють; виключення у частині третій статті 441 КПК слів "як свідків";

- визначення і виокремлення слідчих помилок, які припускаються при встановленні процесуального статусу учасників кримінального судочинства, наводиться ряд рекомендацій по їх усуненню.

Удосконалено:

- структуру процесуального статусу суб'єкта кримінального судочинства, до якого можна віднести: 1) права, 2) обов'язки, 3) правосуб'єктність і 4) відповідальність;

- тезу про те, що допит особи як свідка після її участі у проведенні слідчої дії як понятого не відповідає процесуальному статусу цієї особи, який був первинно для неї визначений;

- положення про необхідність трансформувати право потерпілого давати показання у справі на його обов'язок і запропоновано внести зміни у частину третю статті 49 чинного КПК.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:

- у науково-дослідній діяльності - для подальшої розробки теоретичних положень і рекомендацій щодо правильного визначення процесуального статусу осіб у досудовому провадженні з метою забезпечення їх прав, визначення обов'язків і відповідальності;

- у законотворчій діяльності - пропозиції щодо змін і доповнень норм чинного КПК та проекту КПК направлені до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності і будуть враховані при доопрацюванні зазначених нормативних документів (Лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності за вих. № 04-19/14-2590 від 5 листопада 2008 р.);

- у практичній діяльності по розслідуванню злочинів - розроблені науково-обґрунтовані рекомендації, схвалені і прийняті слідчим управлінням УМВС України у Луганській області (Акт про впровадження за вих. № 4/9855 від 17 жовтня 2008 р.), прокуратурою Луганської області для використання у правозастосовній діяльності (Акт про впровадження за вих. № 10915 від 18 грудня 2007 р.);

- у навчально-методичній роботі - основні положення дисертації використовуються при викладанні курсу "Кримінальний процес", спецкурсів "Організація діяльності досудового слідства", "Взаємодія слідчого з органами дізнання", "Особливості методики розслідування окремих видів злочинів", "Доказування на досудовому слідстві" у Київському національному університеті внутрішніх справ (Акт про впровадження від 23 січня 2008 р.); дисциплін "Кримінальний процес", "Адвокатура України", "Доказування на досудовому слідстві", спецкурсу "Практикум по складанню процесуальних документів" у Луганському державному університеті внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (Акт про впровадження від 5 червня 2008 р.); курсу "Криміналістика", спецкурсів "Досудове слідство в органах внутрішніх справ", "Введення в посаду слідчого", "Психологія допиту" у Кіровоградському юридичному інституті Харківського національного університету внутрішніх справ (Акт про впровадження від 11 лютого 2008 р.); курсу кримінального процесу на факультеті правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія" (Довідка про впровадження від 9 вересня 2008 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу та правосуддя Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (2006_2008 р.р.), на міжкафедральному семінарі кафедр кримінального права, кримінального процесу та правосуддя, криміналістики, кримінології та соціології, економічної безпеки, адміністративного права та адміністративної діяльності, теорії та історії держави і права, оперативно-розшукової діяльності та спеціальної техніки Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 6 від 16 жовтня 2008 р.), оприлюднені на науково-практичних конференціях: "Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку" (17-18 березня 2006 р., м. Луцьк), "Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників" (20-21 квітня 2006 р., м. Київ), "Актуальні питання реформування правової системи України" (1-2 червня 2007 р., м. Луцьк), "Актуальні проблеми управління та службово-оперативної діяльності органів внутрішніх справ у сучасний період розвитку державності України" (26 жовтня 2007 р., м. Київ), "Кримінальний процес України в контексті європейських стандартів судочинства" (7 грудня 2007 р., м. Київ), "Національні інтереси і проблеми забезпечення національної безпеки України" (19 березня 2008 р., м. Кіровоград); на засіданнях круглих столів, що проводилися на курсах перепідготовки і підвищення кваліфікації у Київському національному університеті внутрішніх справ у лютому, березні, квітні і жовтні 2008 р.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у п'яти одноосібних наукових статтях, опублікованих у провідних фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та трьох тезах доповідей у збірниках наукових праць за підсумками науково-практичних конференцій.

Структура роботи обумовлена предметом дослідження, метою і завданнями, відповідає логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України та складається із вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 201 сторінки, з них основний текст дисертації 152 сторінки, додатки на 24 сторінках, список використаних джерел на 25 сторінках (227 найменувань).



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мету, основні завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та впровадження, публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ перший "Характеристика кримінально-процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні" містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 "Історія розвитку законодавчої регламентації процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні" досліджується генезис правового становища особи у кримінальному судочинстві, підстав набуття суб'єктом процесуального статусу на різних історичних етапах еволюції кримінально-процесуального законодавства. З цього питання проаналізовано історичні правові пам'ятки Х-ХХ століть, а саме: Руську Правду, Литовські Статути 1529, 1566 й 1588 р.р., норми Магдебурзького права, закони Російської імперії 1832 р., Статут кримінального судочинства 1864 р., Інструкцію для народних слідчих 1919 і 1921 рр., КПК УРСР 1922 та 1927 р.р. Особливу увагу акцентовано на історичних та правових особливостях визначення процесуального статусу особи.

Аналіз історичних документів другої половини Х-ХХ століть показав, що підстави і процесуальний порядок визначення статусу учасників кримінального судочинства пройшли тривалий шлях становлення і розвитку. Спочатку законодавцями різних часів цьому питанню не приділялося належної уваги, що призводило до невідповідності фактичного становища особи її статусу в судочинстві (наприклад, потерпілий користувався правами свідка). Проте ще за часів дії Литовських статутів почалися еволюційні процеси формування підстав надання особі процесуального статусу: по-перше, особа мала бути дієздатною, по-друге, порядок визначення деяких категорій учасників процесу вимагав наявність не тільки фактичних підстав, а й формальних (процесуальних). Також позитивним моментом у законодавстві тих часів є використання щодо певних суб'єктів, які мають власний інтерес у справі, поняття "сторони".

З розвитком демократичних засад у суспільстві в законодавстві поступово відбивалися зміни щодо вдосконалення кримінально-процесуального статусу особи. Однак визначення прав і обов'язків учасників судочинства фактично ще залишалося розрізненим та безсистемним.

У підрозділі 1.2 "Поняття та структура процесуального статусу осіб у кримінальному судочинстві" проаналізовано поняття статусу як правової категорії через його структуру. Зазначається, що в юридичній науці склалися неоднозначні підходи до визначення елементів правового статусу особи. Всі точки зори класифіковані на три групи: 1) правовий статус включає загальноприйняті елементи - права, свободи та обов'язки; 2) загальноприйнятих елементів статусу (прав, свобод і обов'язків) недостатньо для визначення його сутності, тож до структурних елементів правового статусу особи додаються інші складові - законні інтереси особи, юридичні гарантії здійснення прав і свобод, громадянство тощо; 3) до структури правового статусу входять не всі загальноприйняті елементи правового статусу або його складають структурні елементи, до яких не відносяться права, свободи та обов'язки. Полемізуючи з рядом учених-правників, підтримується позиція С.О. Іваницького, що загальноприйнятими елементами правового статусу особи можна вважати тільки права і обов'язки.

Досліджено співвідношення видів статусу особи, результатом чого стало ствердження, що структура статусу незалежно від його виду (конституційний, галузевий, одиничний або індивідуальний) залишається незмінною. В процесі визначення статусу суб'єкта відбувається лише конкретизація його елементів відповідно до притаманних йому функцій і правовідносин, в які він вступає.

На підставі викладеного обґрунтовується точка зору, що структуру кримінально-процесуального статусу особи складають наступні елементи: 1) права, 2) обов'язки, 3) правосуб'єктність і 4) відповідальність.

У підрозділі 1.3 "Види суб'єктів кримінального процесу, що беруть участь у досудовому провадженні" акцентовано увагу на відсутності у чинному КПК поняття "суб'єкт кримінального процесу", та вузькому тлумаченні у пункті 8 статті 32 КПК терміну "учасники процесу". З цього питання проаналізовані висловлені у науці кримінального процесу точки зору, які зведено до трьох позицій: 1) терміни "учасник" і "суб'єкт" у кримінальному судочинстві є ідентичними, рівнозначними; 2) поняття "суб'єкт" і "учасник" кримінального процесу співвідносяться як ціле і частина, при цьому перше поняття більш широке; 3) визначення поняття "учасники кримінального процесу" в широкому й вузькому значеннях: в широкому розумінні поняття "учасник" і "суб'єкт" рівнозначні й виступають як синоніми, у вузькому - це лише особи, перелічені у пункті 8 статті 32 КПК. Дисертантка не підтримує жодної з наведених точок зору і, ґрунтуючись на семантичному значенні термінів, що аналізуються, робить висновок, що поняття "учасник" ширше за поняття "суб'єкт". Дане ствердження інтерпретується й щодо понятійного апарату в кримінальному процесі: суб'єкт кримінального судочинства завжди є його учасником. Проте учасники кримінального судочинства, яким не надана активна роль, не є його суб'єктами. Відтак, поняття "учасник кримінального процесу" ширше за поняття "суб'єкт кримінального процесу".

Розділ другий "Теоретичні та практичні проблеми прийняття процесуальних рішень по визначенню статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні" складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Підстави визначення правового статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні" відзначається, що для визначення статусу особи у кримінальному процесі необхідна наявність двох підстав: фактичної та формальної. До фактичних підстав припустимо віднести фактичні дані, які свідчать про певні обставини, що можуть стати вихідною посилкою до набуття особою статусу учасника кримінального судочинства. Натомість формальні підстави - це дії або рішення органів розслідування, якими особі надається певне процесуальне становище.

Однією з передумов настання фактичних підстав є наявність у особи, щодо якої слідчий вирішує питання про наділення статусом, кримінально-процесуальної правосуб'єктності, складовими елементами якої є правоздатність і дієздатність. Правоздатність у кримінальному судочинстві має кожна особа. Проте яким саме чином особа реалізовуватиме таке право (самостійно або через представника), залежить від наявності в неї кримінально-процесуальної дієздатності. Враховуючи невизначеність цього положення, пропонується доповнити чинний КПК статтею 3¹ та проект КПК статтею 4¹, норми яких визначатимуть недієздатність, неповну і повну дієздатність учасників кримінального судочинства.

Фактичні підстави визначення процесуального статусу особи у кримінальному судочинстві та достатній обсяг інформації про певний зв'язок особи з обставинами вчиненого злочину є обов'язковою вихідною посилкою для формальних підстав прийняття слідчим зазначеного рішення. Якнайменший проміжок часу між настанням зазначених підстав є передумовою дотримання прав і свобод особи у кримінальному судочинстві. Зміна змісту фактичної підстави спричиняє прийняття іншого процесуального рішення слідчим, тобто має місце зміна процесуального статусу особи.

У підрозділі 2.2 "Порядок визначення слідчим процесуального статусу окремих учасників кримінального судочинства у досудовому провадженні" дисертантом запропоновано авторський алгоритм дій слідчого щодо наділення особи кримінально-процесуальним статусом. Така діяльність слідчого зводиться до послідовного розв'язання наступних питань: 1) визначення зв'язку особи з обставинами справи та ролі як суб'єкта кримінального процесу; 2) визначення правосуб'єктності особи; 3) вирішення питання, чи є обставини, що виключають перебування особи у певному статусі; 4) надання прийнятому слідчим рішенню щодо визначення статусу особи процесуальної форми.

За запропонованим алгоритмом розглянуто порядок визначення слідчим процесуального статусу окремих учасників досудового провадження, а саме: заявника, потерпілого, цивільного позивача та особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. За підсумками дослідження цього питання виявлено і проаналізовано колізії фактичних і формальних підстав, що виникають при прийнятті слідчим рішення щодо правового становища суб'єктів кримінального процесу. Зокрема, обґрунтовується висновок, що правовим засобом проти зволікання визнання особи потерпілою є розширення її процесуальних прав і встановлення законодавством вимоги гарантувати їх реалізацію на будь-якій стадії досудового провадження. Також пропонується розглядати як окремого процесуального суб'єкта особу, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину.

У підрозділі 2.3 "Особливості визначення процесуального статусу особи на різних стадіях досудового провадження" акцентується увага на тому, що вже на стадії порушення кримінальної справи мають чітко визначений, підкріплений кримінально-процесуальними гарантіями, процесуальний статус понятий, перекладач і спеціаліст. Інші особи - потенційні свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, цивільні позивачі, цивільні відповідачі та їх представники, на стадії порушення кримінальної справи опитуються як такі, що фактично мають однакове правове становище, якого замало для захисту своїх інтересів у кримінальному судочинстві.

З точки зору дисертантки проблему слід вирішувати не шляхом скасування окремих процесуальних стадій, як це пропонує М.Я. Никоненко. Скільки б їх не було на досудовому провадженні, важливо, щоб правове становище особи чітко визначалося на кожному з них. Цього можливо досягти лише шляхом надання учаснику судочинства того процесуального статусу, якому він відповідає.

Обґрунтовується позиція щодо можливості розгляду на стадії порушення кримінальної справи такого суб'єктного складу: заявник, особа, щодо якої перевіряється версія про причетність до злочину, свідок, представник неповнолітнього чи визнаної судом недієздатної особи, понятий, перекладач, спеціаліст.

Особливості визначення статусу особи на стадії досудового розслідування розглянуті на прикладі питання, коли одна особа одночасно підпадає під законодавче визначення декількох учасників кримінального судочинства, наприклад, свідка і потерпілого, потерпілого і цивільного позивача, потерпілого і представника неповнолітнього, свідка і представника неповнолітнього, потерпілого й обвинуваченого тощо. У цих випадках постає питання подвійного, а інколи і потрійного статусу учасника кримінального судочинства.

Проаналізовані співвідношення неконкуруючих статусів: свідок - потерпілий; законний представник неповнолітнього обвинуваченого - свідок; законний представник неповнолітнього - потерпілий. За результатами проведеного дослідження робиться висновок, що, по-перше, право потерпілого давати показання необхідно трансформувати на його обов'язок. При такому вирішенні питання процесуальний статус особи, що зазнала шкоди від злочину і була присутня при цьому або має відомості про обставини справи, буде відповідати її фактичному становищу; по-друге, вбачається необхідним передбачити у КПК допит законного представника неповнолітнього обвинуваченого у відповідному йому статусі.

При розгляді співвідношення процесуальних статусів, які конкурують між собою - потерпілого і обвинуваченого (наприклад, нанесення тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони), наводяться наступні рекомендації. З метою оптимізації процесу розслідування кримінальних справ пропонується у кожному конкретному випадку при розслідуванні кримінальних справ, пов'язаних між собою сукупністю спільних доказів чи/або аналогічним складом учасників, начальником слідчого відділу вирішувати питання про провадження у цих справах одним слідчим (групою слідчих).

У підрозділі 2.4 "Причини та наслідки зміни процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні" наводяться наступні причини зміни статусу особи на досудовому провадженні: 1) у разі зміни стадії кримінального процесу, коли зміна статусу є прогнозованою; 2) настання юридичних фактів чи їх сукупності, коли зміна статусу є обов'язковим процесом; 3) настання юридичних фактів чи їх сукупності, коли зміна правового становища можлива.

Зміна кримінально-процесуального статусу як правове явище має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є набуття особою такого статусу, який відповідає її фактичному становищу. Серед негативних наслідків зміни кримінально-процесуального статусу особи у кримінальному судочинстві, з позиції забезпечення прав і свобод людини, є погіршення правового становища суб'єкта та вразливість прав особи, оскільки фактичний статус може змінитися швидше, ніж офіційно визнаний юридичний статус.

З метою гарантування захисту прав особи у разі зміни її процесуального статусу пропонується визнати суб'єктами реалізації права на захист поряд з особами, які відстоюють власні інтереси у кримінальній справі (підозрюваний, цивільний відповідач тощо), осіб, які не мають таких інтересів у справі, але конституційні права яких можуть обмежуватися в ході кримінально-процесуального провадження (наприклад, свідок чи обшукувана особа).

У підрозділі 2.5 "Типові помилки слідчого при визначенні процесуального статусу учасників кримінального судочинства та напрями їх усунення" на підставі загального поняття слідчих помилок наводиться авторське визначення слідчих помилок саме при встановленні кримінально-процесуального статусу особи, що мають місце у процесі розслідування. До них відносяться недоліки, які допускаються слідчим у ході досудового провадження при застосуванні норм матеріального чи процесуального права, невірне застосування криміналістичних рекомендацій, які стали результатом сумлінної омани та призвели до негативних наслідків або можливості їх настання.

На підставі проведеного дослідження дисертанткою пропонується перелік типових помилок, що допускаються слідчими у діяльності щодо визначення кримінально-процесуального статусу особи, їх причини і напрями усунення.



ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання визначення слідчим процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні. Висловлено ряд пропозицій і рекомендацій, врахування яких сприятиме правильному визначенню статусу кожного з учасників кримінального судочинства, гарантуванню реалізації їх процесуальних прав, окресленню кола обов'язків. До таких положень відносяться наступні:

1. Аналіз історичних документів другої половини Х-ХХ століть показав, що еволюційні процеси формування підстав надання особі процесуального статусу почалися ще за часів дії Литовських статутів. Щодо суб'єктів, які мають власний інтерес у справі, в історичних документах використовувалося поняття "сторони". Обґрунтовано можливість застосувати це поняття у кримінальному судочинстві України.

2. Структура статусу незалежно від його виду (конституційний, галузевий, одиничний або індивідуальний) залишається незмінною. В процесі визначення статусу суб'єкта відбувається лише конкретизація його елементів відповідно до притаманних їй функцій і правовідносин, в які він вступає. Тож припустимо зазначити, що структуру кримінально-процесуального статусу особи складають такі елементи: 1) права, 2) обов'язки, 3) правосуб'єктність і 4) відповідальність.

3. Проаналізувавши висловлені точки зору стосовно співвідношення понять "учасник" і "суб'єкт", поняття "учасник", можна зробити висновок, що поняття "учасник" ширше за своїм значенням від поняття "суб'єкт". У кримінальному процесі суб'єкт кримінального судочинства завжди є його учасником. Проте учасники кримінального судочинства, яким не надана активна роль, не є його суб'єктами. Враховуючи специфіку дослідження, визначені наступні групи учасників кримінального процесу, що беруть участь у досудовому провадженні: 1) органи і посадові особи, уповноважені здійснювати кримінальне судочинство; 2) сторони кримінального процесу; 3) інші особи, які залучаються до кримінального процесу.

4. Запропонований авторський алгоритм дій слідчого щодо наділення особи кримінально-процесуальним статусом. Така діяльність слідчого зводиться до послідовного розв'язання наступних питань: 1) визначення зв'язку особи з обставинами справи та ролі як суб'єкта кримінального процесу; 2) визначення правосуб'єктності особи; 3) вирішення питання, чи є обставини, що виключають перебування особи у певному статусі; 4) надання прийнятому слідчим рішенню щодо визначення статусу особи процесуальної форми.

5. Особа, що бере участь у кримінальному судочинстві повинна мати кримінально-процесуальну дієздатність, яка нині у КПК не визначена. Тож доцільно доповнити чинний КПК статтею 3¹ та проект КПК статтею 4¹, які викласти у наступній редакції:

"Дієздатність учасників кримінального судочинства.

Недієздатною у кримінальному судочинстві є особа віком до 14 років або визнана комісією експертів-психіатрів неосудною чи судом недієздатною. У кримінальному процесі є обов'язковою участь осіб, які представляють їх інтереси.

Неповну кримінально-процесуальну дієздатність має особа віком від 14 до 18 років або особа, дієздатність якої обмежена судом за чинним законодавством. При провадженні процесуальних дій за участі такої особи, може брати участь представник за його клопотанням за рішенням слідчого чи суду.

Процесуальні дії за участі повнолітньої особи, що має повну кримінально-процесуальну дієздатність, здійснюються за загальними правилами, передбаченими цим Кодексом".

6. Запропоновано розглядати як окремого процесуального суб'єкта особу, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину. У зв'язку з цим статтю 43¹ чинного КПК доцільно доповнити частиною четвертою наступного змісту: "За наявності даних про вчинення злочину особою, але відсутності підстав визнання її підозрюваним вона визнається такою, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину. Ця особа має процесуальні права, визначені у частині другої цієї статті. До неї не можуть бути застосовані запобіжні заходи". Відповідні зміни необхідно внести до статей 44, 45 проекту КПК.

У зв'язку з висловленою пропозицією існує нагальна потреба зміни інших норм КПК. Так, пропонується ввести до нього статтю 73¹:

"Показання особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину.

Особа, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину, вправі давати показання з приводу обставин, що мають відношення до вчинення злочину, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі.

Показання особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину, підлягають перевірці. Визнання цією особою своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі".

Статтю 107 КПК доповнити частиною четвертою: "Виклик і допит особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину, провадяться з додержанням правил, встановлених статтями 166-169, 145 і 146 цього Кодексу".

В зв'язку з викладеним підлягає доповненню частина друга статті 65 КПК.

7. Враховуючи, що понятий при його допиті дає свідчення, що не відповідають обставинам, вказаним у частині першій статті 68 КПК, вважається за необхідне пропонувати як самостійне джерело доказів показання понятого. Тому до частини другої статті 65 КПК можна запропонувати наступні доповнення: після слів "показаннями потерпілого" доповнити словами "показаннями понятого, показаннями особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину" і далі по тексту; частину 3 статті 146 проекту КПК після слів "показання свідка, потерпілого," доповнити словами "понятого, особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину" і далі по тексту.

8. У чинному КПК передбачено участь законного представника неповнолітньої особи, проте статус такого учасника визначений неконкретно і суперечливо. З метою удосконалення його правового становища пропонується внести зміни до наступних норм КПК:

- статтю 52 КПК доповнити частиною другою, яку викласти у наступній редакції: "Законними представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача є батьки або інші законні представники неповнолітнього". При врахуванні вказаної пропозиції частина третя статті 52 чинного КПК вважається частиною четвертою, в якій слово "представники" має бути замінене на слово "особи". Саме цей термін, на думку дисертантки, включає в себе як представників, так і законних представників, про яких йтиметься в цій статті з урахуванням пропозицій;

- статтю 433 КПК доповнити частиною третьою, яку викласти у наступній редакції: "Батьки та інші законні представники неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють". При врахуванні вказаної пропозиції частина третя статті 433 чинного КПК вважається частиною четвертою.

Враховуючи недосконалість процесуального статусу законного представника неповнолітнього учасника кримінального судочинства, у тому числі дискусійність питання щодо допиту його як свідка, пропонується:

- у частині другій статті 433 КПК слова "як свідки батьки неповнолітнього та" замінити словами "як законні представники батьки неповнолітнього," і далі по тексту;

- у частині третій статті 441 КПК виключити слова "як свідків".

Відповідні зміни необхідно внести в главу 12 проекту КПК.

9. Право потерпілого давати показання необхідно трансформувати на його обов'язок. При такому вирішенні питання процесуальний статус особи, що зазнала шкоди від злочину і була присутня при цьому або має відомості про обставини справи, буде відповідати її фактичному становищу. У зв'язку з викладеним, пропонується внести відповідні зміни до частини третьої статті 49 КПК та проекту КПК.

10. Якщо особа одночасно підпадає під визначення двох конкуруючих процесуальних статусів у кримінальних справах, пов'язаних між собою сукупністю спільних доказів чи/або аналогічним складом учасників, доцільним є вирішення начальником слідчого відділу питання про розслідування таких справ одним слідчим (групою слідчих).

11. Слідчі помилки при визначенні кримінально-процесуального статусу особи є окремим випадком слідчих помилок при розслідуванні кримінальних справ. До них припустимо віднести недоліки, які допускаються слідчим у ході досудового провадження при застосуванні норм матеріального чи процесуального права, невірне застосування криміналістичних рекомендацій, які стали результатом сумлінної омани та призвели до негативних наслідків або можливості їх настання.

12. Типовими слідчими помилками, які мають місце у практичній діяльності при визначенні правового становища учасника кримінального судочинства, є:

- ненадання або невчасне надання особі кримінально-процесуального статусу, коли є всі правові підстави для цього;

- наділення особи статусом, який не відповідає її правовому становищу;

- надання особі статусу, в якому вона не має права перебувати;

- наділення особи не всіма статусами, під визначення яких вона підпадає;

- неналежне процесуальне оформлення початку та закінчення перебування особи у певному статусі, що унеможливлює своєчасне користування відповідними правами та виконання обов'язків.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Калачёва О.Н. Процессуальный статус заподозренного лица / О.Н. Калачёва // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ МВС України. - 2006. - № 3. - С. 73--80.

2. Калачова О.М. Роль презумпції невинуватості у захисті прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у досудовому провадженні / О.М. Калачова // Право і суспільство. - 2007. - № 2. - С. 49--53.

3. Калачова О.М. Інститут правосуб'єктності у кримінальному процесі України / О.М. Калачова // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2008. - № 3 - С. 78--80.

4. Калачова О.М. Визначення правового статусу учасників судочинства у дореволюційний період становлення вітчизняного кримінально-процесуального законодавства / О.М. Калачова // Право і суспільство. - 2008. - № 4. - С. 56--63.

5. Калачова О.М. Правове становище понятого на стадії порушення кримінальної справи / О.М. Калачова // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. - 2008. - спецвипуск № 3. - С. 208--210.

6. Калачёва О.Н. Неопределенность правового статуса лица, в отношении которого имеются данные о причастности к совершению преступления / О.Н. Калачёва // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: Зб. тез наук доп. ІІ Між нар. наук.-практ. конф. студ. та аспірантів (17-18 бер. 2006 р.). - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. - С. 319--320.

7. Калачова О.М. Проблеми забезпечення слідчим реалізації прав і законних інтересів учасників кримінального судочинства / О.М. Калачова // Актуальні проблеми управління та службово-оперативної діяльності органів внутрішніх справ у сучасний період розвитку державності України: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 26 жовт. 2007 р.) / М-во внутр. справ України, Акад. управління м-ва внутр. справ. - К.: "МП Леся", 2008. - С. 184--185.

8. Калачова О.М. Процесуальний статус потерпілого і проблеми його визначення на стадії досудового розслідування / О.М. Калачова // Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Кіровоград, 19 бер. 2008 р.). - Кіровоград: КірЮІ ХНУВС, 2008. - С. 34--35.



АНОТАЦІЯ

Калачова О.М. Визначення слідчим процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертація присвячена проблемам визначення слідчим процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні, зокрема, інформаційній невизначеності щодо фактичного становища особи, можливій наявності подвійного статусу суб'єкта.

У роботі запропоновано алгоритм дій слідчого при вирішенні питання щодо наділення особи кримінального процесуальним статусом, за яким розглянуто процесуальний порядок визначення правового становища окремих суб'єктів кримінального судочинства. Проаналізовані особливості визначення слідчим процесуального статусу учасників кримінального судочинства на різних стадіях досудового провадження.

Запропоновано ряд змін і доповнень до чинного КПК та проекту КПК з метою удосконалення правової регламентації дій слідчого при визначенні процесуального статусу учасника кримінального судочинства.

Ключові слова: суб'єкт кримінального судочинства, учасник кримінального процесу, досудове провадження, кримінально-процесуальний статус, кримінально-процесуальна правосуб'єктність.



АННОТАЦИЯ

Калачёва О.Н. Определение следователем процессуального статуса лиц, принимающих участие на досудебном производстве. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Диссертация является исследованием, в котором на монографическом уровне изучена правовая регламентация деятельности следователя по определению уголовно-процессуального статуса лица. С этой целью были исследованы уголовно-процессуальное законодательство Украины, Российской Федерации, Республики Молдова и Латвийской Республики, научные доктрины, аналитические данные.

Установлено, что при определении процессуального статуса лица следователь сталкивается с рядом коллизий как в теории уголовного процесса, так и при применении норм уголовно-процессуального законодательства. Это порождает проблемы, препятствующие своевременному и правильному наделению участника судопроизводства тем процессуальным статусом, который соответствует его фактическому положению. К таким проблемам отнесены информационная неопределенность следователя при определении положения лица, в котором оно фактически находится; ситуации, когда лицо подпадает под определение двух и более статусов; изменение статуса участника процесса и связанные с этим негативные правовые последствия.

Проведен анализ комплекса проблемных вопросов, связанных с определением правового положения участника уголовного процесса на досудебном производстве, а именно: особенности определения статуса отдельных субъектов уголовного судопроизводства (заявителя, потерпевшего, гражданского истца, лица, которое подозревается в совершении преступления); проблемы, которые возникают у следователя при осуществлении указанной деятельности на разных стадиях досудебного производства - стадии возбуждения уголовного дела и досудебном расследовании. подвійний статус кримінальний процесуальний

...