Правові аспекти охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА імені В.М.КОРЕЦЬКОГО

УДК 349.6

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ ТЕРИТОРІЙ ТА ОБ'ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ

КОВТУН

ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

Київ

2008



ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Красіліч Наталія Дмитрівна,

Київський національний торговельно-економічний університет,

доцент кафедри комерційного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України

Костицький Василь Васильович,

Національна комісія України з питань захисту суспільної моралі, голова кандидат юридичних наук, доцент

Краснова Марія Василівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права

Захист відбудеться 24.11. 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права імені В.М Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 22.10. 2008 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук О. О. Кваша



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову. У ситуації постійного погіршення стану навколишнього природного середовища і поглиблення екологічної кризи значення природоохоронних територій і, зокрема, територій та об'єктів природно-заповідного фонду як їхньої складової, підвищується. Для того, щоб загальмувати темпи змагання людини з природою і стабілізувати поглиблення екологічної кризи, території та об'єкти природно-заповідного фонду мають виконувати функцію стабілізуючого елемента. Ця нова їхня функція органічно переплітається з уже існуючими: з охороною рідкісних та зникаючих видів тварин і рослин, збереженням біорізноманіття та іншими. Території та об'єкти природно-заповідного фонду є основними природними елементами національної екологічної мережі.

Базуючись на основних ідеях і принципах, декларованих на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) і на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002), Україна переходить до сталого розвитку, який грунтується на інтеграції трьох компонентів - економічного зростання, соціального розвитку та охорони навколишнього природного середовища. Серед показників сталого розвитку держави щодо природно-заповідної мережі, як головної складової національної екологічної мережі, можуть бути виділені такі: загальна площа природно-заповідних територій в абсолютній та відносній кількості ("процент заповідності"), що складає екологічний каркас держави; якісний (категорійний) склад природно-заповідних територій, насамперед поліфункціональних; наявність планів перспективного розвитку заповідної мережі держави, що враховували б перший та другий показники; наявність мережі міждержавних природно-заповідних територій, що в Європі з'єднують між собою заповідні мережі різних країн, дають можливість для порівняльних досліджень біорізноманіття, створюють основу для спільних досліджень.

Відповідно до Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року, заповідну справу проголошено пріоритетним напрямом державної політики в галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів. Правові основи ведення заповідної справи визначено Конституцією України, Законом України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 року та актами законодавства, прийнятими відповідно до нього.

Розвиток правового регулювання охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду має базуватись на наукових засадах, бути пов'язаним із загальноправовими, економічними, соціальними та іншими умовами у державі, враховувати особливості еволюції відповідної сфери в попередні періоди, а також міжнародно-правові договірні відносини, в які вступає Україна. Тобто, для створення ефективної системи правового забезпечення необхідно здійснити наукове дослідження у відповідній сфері.

Науково-теоретичну базу дисертації становлять дослідження українських правознавців: B. I. Андрейцева, В. І Акуленка, О. О. Бакая, Л. О. Бондаря, Г. І. Балюк, В. Д. Басая, В. М. Бевзенка, А. Г. Бобкової, Ю. О. Вовка, М. П. Волика, Н. С. Гавриш, С. Б. Гавриша, П.О. Гвоздика, А. Й. Годованюка, І. М. Грозовського, А. П. Гетьмана, Н. В. Єремеєвої, В. М. Завгородньої О. С. Заржицького, Л. М. Здоровко, В. А. Зуєва, І. І. Каракаша, Н. Р. Кобецької, В. М. Комарницького, В. В. Костицького, А. В. Котелевець, С. М. Кравченко, М. В. Краснової, Н. Д. Красіліч, П. Ф. Кулинича, І. А. Куян, Я. І. Лазаренка, Н. Р. Малишевої, Х. М. Марич., П. В. Мельника, В.Л. Мунтяна, В. В. Носіка, О. О. Погрібного, В. К. Попова, І. Л. Радика, Б. Г. Розовського, О. В. Сасова, В. І. Семчика, H. I. Титової, П. В. Тихого, О. М. Ткаченко, М. О. Фролова, С. В. Шарапової, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, В. З. Янчука та інших.

У процесі дослідження були використані також наукові розробки представників радянської і російської правової науки, зокрема: О. В. Антонова, М. М. Бринчука, С. А. Дьоміної, В. Г. Ємельянової, Ю. А. Жураєва, O. C. Колбасова, Л. Я. Окорокової, В. В. Петрова, С. В. Скрябіна та інших.

Важливою складовою науково-теоретичної бази дисертації є праці представників природничих наук: Т. Л. Андрієнко, Д. Н. Анучина, І. П. Бородіна, В. І. Вернадського, Г.О. Кожевнікова, К. М. Ситника, Д. К. Соловйова, С. М. Стойка, І. Г. Підоплічка, B.I. Талієва, Н.Ф. Реймерса, Ю.Р. Шеляг-Сосонка, Ф.Р. Штільмарка та інших.

Однак у сучасній юридичній науці відсутнє комплексне дослідження, присвячене правовим аспектам охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Отже, обрана для дослідження тема є актуальною і важливою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає науковому напрямку досліджень Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова "Дослідження проблем гуманітарних наук", затвердженим планом науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету (протокол №5 засідання Вченої ради університету від 25.12.1994 р.), пов'язана з програмами науково-дослідної роботи кафедри правознавства Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, зокрема, з темою "Проблеми розвитку екологічного права в Україні", і охоплюється навчальними програмами та планами.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-правове обгрунтування правових аспектів охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

Завдання дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у тому, щоб:

- проаналізувати процес формування законодавчих засад охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України та здійснити спробу його наукової періодизації;

- здійснити комплексний науковий аналіз системи чинного законодавства України про природно-заповідний фонд, проаналізувати його ефективність та обгрунтувати пропозиції щодо його удосконалення;

- сформулювати та обгрунтувати науково-правове поняття охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, проаналізувати її зміст та особливості;

- сформулювати та обгрунтувати науково-правове поняття заповідного режиму, проаналізувати його зміст та особливості, здійснити класифікацію;

- проаналізувати зміст інституту державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду України, як елементу їх правової охорони, та внести конкретні пропозиції щодо його вдосконалення;

- з'ясувати і дати всебічний аналіз проблем і особливостей юридичної відповідальності за порушення режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду України;

- внести конкретні пропозиції щодо шляхів удосконалення правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України на сучасному етапі.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами права, з приводу охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

Предметом дослідження є законодавство України та деяких зарубіжних країн про охорону природно-заповідного фонду, міжнародні документи природоохоронного спрямування, а також практика застосування вищезазначеного законодавства, наукові доробки вчених-правників та фахівців інших галузей знань.

Методи дослідження. У роботі використовувались системний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, історичний, структурно-функціональний, класифікаційний, соціологічний методи дослідження. За допомогою історичного методу дисертантом була досліджена проблема формування законодавчих основ про охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Застосування системного та структурно-функціонального методів дозволило визначити поняття та особливості правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. За допомогою порівняльно-правового методу здійснюється аналіз природоохоронного законодавства колишнього СРСР, а також дослідження класифікації заповідних територій, запропонованої Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів, шляхом їх порівняльного аналізу із положеннями чинного законодавства про природно-заповідний фонд. Класифікаційний метод покладено в основу дослідження: етапів розвитку природно-заповідного законодавства в Україні, видів умов і вимог заповідного режиму. Використання формально-юридичного методу дозволило здійснити аналіз положень нормативно-правових актів України. Соціологічний метод використовувався при опитуванні й анкетуванні працівників Державної служби заповідної справи, Держуправлінь екоресурсів в областях, містах Києві і Севастополі, Рескомресурсів Автономної Республіки Крим, природно-заповідних установ щодо проблем розвитку заповідної справи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є комплексним дослідженням правових аспектів охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. У межах дисертаційного дослідження одержано наступні результати, які складають наукову новизну та виносяться на захист:

1. Запропоновано наукову характеристику процесу формування законодавчих основ про охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду України з найдавніших часів до сьогодення, що поділяється на три етапи: 1) ІХ - поч. ХХ ст.; 2) 1917 - 1991 рр.; 3) 1991 - 2008 рр.

2. Запропоновано уніфікувати визначення природно-заповідного фонду, виклавши його у наступній редакції: "Природно-заповідний фонд становить сукупність природних і штучно створених територій та об'єктів, що об'єднуються на основі принципу заповідання, мають особливу природоохоронну, наукову, рекреаційну, освітньо-виховну, естетичну та іншу цінність, призначені для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення сталого розвитку і фонового моніторингу навколишнього природного середовища, наукового вивчення процесів, що відбуваються під впливом антропогенного втручання, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територіями чи об'єктами природно-заповідного фонду України".

3. Сформульовано та обгрунтовано науково-правові поняття:

- охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України як системи правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і забезпечення особливого режиму використання цих територій та об'єктів;

- режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду України як встановленого нормами права порядку охорони, використання та відтворення цих територій та об'єктів і управління ними, що грунтується на принципі заповідності, за порушення якого передбачена підвищена юридична відповідальність;

- заповідного режиму як закріпленого у правових нормах порядку збереження і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду згідно з їх цільовим призначенням.

4. Дістало подальшого розвитку положення про те, що головною складовою режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що надає йому особливих рис і специфіки у системі природних територій та об'єктів взагалі і особливо охоронюваних природних територій та об'єктів зокрема, є заповідний режим, що містить у собі закріплені в правових нормах правила двох видів: правові умови та правові вимоги заповідного режиму.

5. Запропоновано класифікації вимог заповідного режиму за слідуючими підставами: за сукупністю правомочностей суб'єктів, що здійснюють використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду; за категоріями суб'єктів використання; за значенням використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду; за характером земельних відносин; за ступенем заборони.

6. Дістало подальшого розвитку, додатково аргументовано та підкріплено результатами соціологічного дослідження положення про недосконалість системи державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, яка полягає, насамперед, у тому, що вони залишаються підпорядкованими різним міністерствам, відомствам і установам, та обгрунтовано необхідність централізувати існуючу систему управління, підпорядкувавши території та об'єкти природно-заповідного фонду України єдиному органу - Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

7. Аргументовано положення про те, що підвищення ефективності правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду можливе за рахунок ведення кадастру цих територій та об'єктів, здійснення їх моніторингу та систематичного і ефективного контролю за додержанням режиму їхньої охорони.

8. Обгрунтовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про природно-заповідний фонд України шляхом внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів, насамперед, до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (дисертанткою запропоновано проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

9. Обгрунтовано необхідність прийняття нових нормативно-правових актів, структуру яких запропоновано у тексті дисертації, а саме: Державної програми розвитку природно-заповідної справи в Україні; Методичних рекомендацій (вказівок) щодо здійснення інвентаризації та обстеження територій та об'єктів природно-заповідного фонду України; Порядку здійснення державного моніторингу територій та об'єктів природно-заповідного фонду України; Методики кадастрової еколого-економічної оцінки територій та об'єктів природно-заповідного фонду; Порядку планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду; Методичних рекомендацій щодо розробки Положень про охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідного фонду; Методичних рекомендацій щодо проведення поліфункціонального зонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

10. Дістало подальшого розвитку положення про необхідність вдосконалення юридичної відповідальності за порушення режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, а саме: доведено, що розмір такс за порушення природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України має бути не менш ніж вдвічі більший за розмір такс за заподіяння шкоди іншим природним територіям та об'єктам, що не належать до особливо охоронюваних; запропоновано передбачити адміністративну відповідальність за відсутність або неналежне оформлення відповідної документації, яка обов'язково повинна вестися або зберігатися у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до природоохоронного законодавства України; доведено необхідність встановлення кримінально-правової відповідальності за необережне знищення або пошкодження особливо охоронюваних природних територій та об'єктів.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційному дослідженні висновки і рекомендації можуть бути використані в законотворчій діяльності в процесі вдосконалення природно-заповідного законодавства України і підвищення ефективності його застосування в діяльності природоохоронних і правоохоронних органів; при вдосконаленні мережі природно-заповідних територій і об'єктів, вирішенні питань їх підпорядкування, уточнення класифікації таких об'єктів; в адміністративній і судовій практиці при вирішенні питань притягнення до відповідальності за порушення законодавства у галузі охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду; в навчально-педагогічному процесі з курсу "Екологічне право" у вищих навчальних закладах. Так, положення дисертації можуть використовуватися в процесі підготовки, читання лекцій і проведення семінарських занять з курсу "Екологічне право" та спецкурсу "Природно-заповідне право", складання робочих програм з відповідних навчальних предметів, а також при організації науково-дослідної роботи студентів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема, на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Садово-паркове мистецтво на межі тисячоліть", присвяченій 200-річчю закладання Самчиківського парку (Хмельницький, 21-22 серпня 2001 р.); Міжнародній конференції "Гори і люди (у контексті сталого розвитку)" (Рахів, 14-18 жовтня 2002 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції "Розвиток юридичної науки на сучасному етапі" (Тернопіль, 7 грудня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції "Правовий статус людини в умовах сучасного державотворення" (Тернопіль, 22 лютого 2008 р.).

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у восьми публікаціях, з яких три опубліковано у виданнях, включених до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять одинадцять підрозділів, висновків, трьох додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 233 сторінки, з них додатки - 12 сторінок, список використаних джерел - 36 сторінок (389 найменувань).



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається її зв'язок із науковими програмами, визначаються мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, характеризується його методологія, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, сформульовано основні положення та висновки, які виносяться на захист, відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ „Формування законодавчих основ про охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду України" складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. „Розвиток наукових досліджень з питань формування законодавства у сфері охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України" присвячений вивченню та аналізу теоретичних наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячених проблемам охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

Дослідження правових проблем охорони природно-заповідних територій та об'єктів з'являються у вітчизняній науці лише у кінці 60-х - на початку 70-х років ХХ століття (праці В. Л. Мунтяна, Н. І. Титової, Ю. С. Шемшученка). Першим комплексним дослідженням організаційно-правових питань охорони природно-заповідного фонду була дисертація Н. Д. Красіліч. Правове дослідження проблеми має похідний характер від здобутків природничих та інших наук.

Дослідивши наукові досягнення у галузі правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, автор робить висновок про необхідність здійснення комплексного аналізу вказаних проблем з позицій їх сучасного бачення.

У підрозділі 1.2. „Становлення і розвиток законодавства про заповідні території та об'єкти на теренах сучасної України з IX до початку ХХ століття" досліджено процес формування законодавчих основ про охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду України в зазначений період.

На підставі аналізу норм природно-заповідного спрямування, що містяться у Руській Правді, Литовських статутах, законодавстві Запорозької Січі, Указах Петра І, "Правах, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.), "Зібранні малоросійських прав" (1807 р.), встановлено, що природоохоронне право грунтується на праві власності загалом і його недоторканності. У встановленні обмежень на використання об'єктів природи простежується зародження природно-заповідного права.

Проаналізовано досвід створення особливо охоронюваних територій та об'єктів та діяльність перших громадських природоохоронних організацій на території України.

У підрозділі 1.3. „Формування законодавства про охорону заповідних територій та об'єктів у добу відродження Української держави і в радянську добу (1917 - 1991 рр.)" досліджено та проаналізовано етапи формування законодавства про природно-заповідний фонд України в зазначений період.

У результаті проведеного дослідження дисертантка прийшла до висновку, що період 1917 - 1991 років характеризується суперечливим процесом формування правових засад охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Значення періоду національно-визвольних змагань українського народу (1917-1920 рр.) полягає, зокрема, у тому, що Центральна Рада у своєму ІV Універсалі вперше у новітній історії проголосила народ Української Народної Республіки власником природних багатств, в тому числі заповідних об'єктів. Але, разом з тим, перша світова війна, революція і громадянська війна завдали значної шкоди заповідним територіям, деякі з яких були знищені. Період 1920-1927 рр. характеризується значним розвитком заповідної справи: створюються нові заповідні об'єкти, робляться спроби створення органів і структур державного управління ними (першою такою установою була секція (з 1924р. - комісія) охорони природи Сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему), закладаються основи класифікації природно-заповідних територій. Період 1928-1939 рр. характеризується значним уповільненням розвитку заповідної справи, що було наслідком політики індустріалізації, суцільної колективізації, масових репресій, голоду: ліквідуються природоохоронні органи, функції охорони природи передаються господарським відомствам, заповідні території включаються в господарський оборот, уповільнюється (а у середині 30-х рр майже припиняється) процес заповідання. У 1940-1950 рр. спостерігається відродження заповідної справи, яке було перерване війною. Так, зокрема, у 1940 р. створюється Управління по заповідниках, зоопарках і зоосадах при РНК УРСР. Період 1951 - 1967 рр. характеризується занепадом заповідної справи, початок якому покладено Постановою Ради Міністрів СРСР "Про заповідники" від 29 серпня 1951 р. У 1968-1991 рр. спостерігається стабілізація і розвиток заповідної справи. Розроблено класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, яка діє і сьогодні (із деякими змінами і доповненнями). Постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 18 листопада 1988 р. проголосила заповідну справу пріоритетним напрямом державної природоохоронної діяльності.

У період радянської влади природоохоронні норми поступово перестають бути складовою цивільного законодавства. Формується система природоохоронного і, зокрема, природно-заповідного законодавства.

Підрозділі 1.4. „Розвиток законодавства про охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду в незалежній Україні (1991-2008 рр.)" присвячений дослідженню розвитку законодавства про охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду України у зазначений період, здійсненню спроби його систематизації, аналізу його змісту, прогалин законодавчого регулювання та шляхів їх усунення.

Система природно-заповідного законодавства включає наступні основні блоки законодавчого і підзаконного регулювання: 1) конституційне регулювання природно-заповідних правовідносин, 2) спеціальне природно-заповідне регулювання, 3) загальне еколого-правове регулювання, 4) регулювання природно-заповідних відносин нормами інших галузей законодавства та 5) міжнародно-правове регулювання.

Розвиток природно-заповідного законодавства в Україні доби незалежності свідчить про те, що метою заповідання перестає бути лише збереження унікальних та типових природних комплексів та об'єктів, збереженню та охороні підлягає біорізноманіття; території та об'єкти природно-заповідного фонду розглядаються як складова світової системи особливо охоронюваних природних об'єктів, як основні природні елементи екологічної мережі.

Другий розділ „Поняття та особливості правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Поняття природно-заповідного фонду України та правової охорони його територій та об'єктів" визначається сутність та зміст поняття природно-заповідного фонду України та окремих видів його територій та об'єкті, поняття, зміст та особливості правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Законодавством України не визначено, які категорії природно-заповідного фонду України належать до територій, а які - до об'єктів. Запропоновано до об'єктів природно-заповідного фонду доцільно віднести пам'ятки природи, що являють собою здебільшого невеликі за площею (справді унікальні) природні утворення або такі, що взагалі практично не мають своєї території - дерева, скелі, джерела, печери тощо. Решта категорій природно-заповідного фонду має визначатися терміном "територія".

Доведено необхідність розкриття на законодавчому рівні змісту та призначення кожного з видів заказників і пам'яток природи в межах існуючої класифікації та створення нової категорії природно-заповідного фонду - грунтових заказників.

Запропоновано уніфіковане поняття природно-заповідного фонду та науково-правове поняття охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

У підрозділі 2.2. „Правові умови і вимоги заповідного режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду України" досліджується зміст та сутність заповідного режиму як визначальної складової правового режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, оскільки він визначає умови їх збереження у стані, необхідному для виконання останніми покладених на них цілей і задач, та вимоги цільового, раціонального використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Правові умови заповідного режиму - це умови, від яких залежить збереження територій чи об'єктів природно-заповідного фонду у стані, необхідному для виконання останніми покладених на них цілей і задач, відтворення їх природних комплексів та об'єктів, а саме: заборона будь-якого втручання у природний стан територій та об'єктів природно-заповідного фонду, якщо воно суперечить тій цілі, для досягнення якої вони створюються; зонування території (для окремих територій та об'єктів природно-заповідного фонду); сталість (стабільність) та природне обгородження територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Правові вимоги заповідного режиму - це вимоги використання території або об'єкта природно-заповідного фонду. Автором запропоновано класифікацію вимог заповідного режиму.

Заповідний режим поділяється на абсолютно-заповідний, відносно-заповідний і змішаний.

Заповідний режим є засобом правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що вказує на їхню специфіку порівняно з іншими особливо охоронюваними природними територіями, оскільки в основу заповідного режиму покладено загальну ідею заповідності, яка означає встановлення недоторканності, повне або часткове вилучення ділянок землі і водного простору з усіма природними ресурсами з господарського використання.

У підрозділі 2.3. „Державне управління як елемент правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України" аналізується система та діяльність органів державного управління у сфері організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів, досліджуються основні функції державного управління у даній сфері (ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, здійснення їх моніторингу та контроль за додержанням режиму охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду).

Дістало подальшого розвитку положення про те, що важливим напрямом вдосконалення системи державного управління в сфері заповідної справи залишається уніфікація цієї системи.

Третій розділ „Відповідальність в системі правових гарантій ефективності охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України" складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Порушення режиму охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України як підстава юридичної відповідальності" визначено поняття, склади та види порушень правового режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, проаналізовано прогалини законодавчого регулювання у даній сфері і запропоновано шляхи їх усунення.

Оскільки об'єктами охорони, відповідно до законодавства про природно-заповідний фонд, є не лише власне території та об'єкти природно-заповідного фонду, а також і їх охоронні зони та території і об'єкти, зарезервовані з метою наступного заповідання, вважаємо за необхідне дію п.п. "г", "е", "з" ч. 2 ст. 64 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" поширити на всі вищевказані території, а п.п. "б", "в", "д" цієї статті - на території та об'єкти, зарезервовані з метою наступного заповідання.

У підрозділі 3.2. „Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну територіям та об'єктам природно-заповідного фонду України" досліджуються поняття, види та особливості майнової відповідальності за шкоду, заподіяну територіям та об'єктам природно-заповідного фонду України.

Формами майнової відповідальності за шкоду, заподіяну територіям та об'єктам природно-заповідного фонду, є цивільно-правова відповідальність і матеріальна відповідальність. Різновидами цивільно-правової відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд (за способом обчислення розміру шкоди) можуть бути таксова відповідальність та відповідальність на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів.

З метою вдосконалення інституту майнової відповідальності за шкоду, завдану територіям та об'єктам природно-заповідного фонду, вважаємо за необхідне: поширити дію таксової відповідальності за порушення природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України на території, зарезервовані з метою наступного заповідання; встановити розміри такс за ці порушення не менш ніж вдвічі більші за розміри такс за заподіяння шкоди іншим природним територіям та об'єктам, що не належать до особливо охоронюваних; розробити і прийняти (на рівні Уряду) Методику кадастрової еколого-економічної оцінки територій та об'єктів природно-заповідного фонду, структуру якої запропоновано в дисертації.

У підрозділі 3.3. „Порушення законодавства про природно-заповідний фонд України як підстава адміністративної відповідальності" визначено поняття та види адміністративних порушень законодавства про природно-заповідний фонд України та особливості відповідальності за їх скоєння, запропоновано шляхи реформування інституту адміністративної відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України.

Так, зокрема, слід передбачити відповідальність за порушення строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відведення цих територій та об'єктів для інших потреб, відсутність або неналежне оформлення відповідної документації, яка обов'язково повинна вестися або зберігатися у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до природоохоронного законодавства України. Отже, диспозицію ст. 91 КУпАП слід викласти у такій редакції: "Здійснення в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон, а також територій та об'єктів, зарезервованих для наступного заповідання, забороненої господарської та іншої діяльності, порушення інших вимог режиму цих територій та об'єктів, самовільна зміна їх меж, відсутність необхідної документації або неналежне її оформлення, відведення територій та об'єктів природно-заповідного фонду для інших потреб, невжиття заходів для попередження і ліквідації негативних наслідків аварій або іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду, порушенні строків і порядку розгляду клопотань про їх створення".

Доведено необхідність підвищення розмірів адміністративних штрафів за порушення правового режиму охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Ефективним адміністративним стягненням за ці порушення, на наш погляд, є виправні роботи, що має знайти своє відображення в адміністративному законодавстві.

У підрозділі 3.4. „Порушення законодавства про режим охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України як підстави кримінальної та дисциплінарної відповідальності" досліджено види та склади злочинів, що порушують режим охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, а також види дисциплінарних правопорушень у даній сфері, запропоновано шляхи реформування інститутів кримінальної та дисциплінарної відповідальності за порушення режиму охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

Статтею 252 КК України передбачена відповідальність за умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду. Формулювання предмета злочину, передбаченого ст. 252 КК України (території, взяті під охорону держави, та об'єкти природно-заповідного фонду), є невірним термінологічно. Запропоновано у якості предмета злочину, передбаченого вказаною статтею, визначити території та об'єкти природно-заповідного фонду та інші природні території та об'єкти, що перебувають під особливою охороною держави та внести до тексту кодексу примітку до цієї статті, де чітко визначити елементи системи територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною держави і є предметом злочинного посягання. Доведено необхідність встановлення кримінальної відповідальності за необережне знищення або пошкодження цих територій та об'єктів .

На підставі дослідження статистичних даних щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників установ природно-заповідного фонду зроблено висновок, що цей вид юридичної відповідальності у системі охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду є найбільш слабким і застосовується дуже рідко, в результаті чого знижується ефективність правової охорони цих територій та об'єктів.

У висновках дисертації викладено найважливіші результати дослідження і нове вирішення наукової задачі, що виявилося у комплексному дослідженні правових аспектів охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, практичне значення якого полягає, насамперед, в обгрунтуванні необхідності реформування законодавства України про природно-заповідний фонд шляхом внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів і прийняття нових, структуру яких наведено у дисертації.

Аргументовано положення про те, що процес формування законодавчих основ про охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду триває з епохи звичаєвого права і відбувається безперервно, але на різних історичних етапах по-різному: то пожвавлюється, то уповільнюється, то, навіть зовсім занепадає. У дорадянську добу природоохоронні норми були складовою частиною відносин власності. Формування законодавства про охорону заповідних територій та об'єктів у добу відродження Української держави і в радянську добу (1917 - 1991 рр.) відбувалося нерівномірно, що дає підстави поділити цей процес на шість періодів, зміст яких розкрито у тексті дисертації. У незалежній Україні починається новий етап творення законодавства про охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду, який триває і сьогодні.

Головною складовою правового режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що надає йому особливих рис і специфіки у системі природних територій та об'єктів взагалі і особливо охоронюваних природних територій та об'єктів зокрема, є заповідний режим, визначення та класифікацію якого запропоновано у тексті дисертаційного дослідження.

Обгрунтовано необхідність внесення до чинного природоохоронного законодавства слідуючих змін та доповнень: уніфікувати правове поняття природно-заповідного фонду; доповнити існуючу класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду грунтовими заказниками; на законодавчому рівні розкрити зміст та призначення кожного з видів заказників і пам'яток природи в межах існуючої класифікації; питання створення та резервування цінних для заповідання територій та об'єктів природно-заповідного фонду віднести до повноважень Кабінету Міністрів; законодавчо закріпити поняття охорони природно-заповідного фонду.

Дисертанткою запропоновано напрями реформування: системи державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в Україні, інституту юридичної відповідальності як важливого засобу правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

Розроблено проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України", текст якого наведено у дисертації.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Ковтун О. М. Правова охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду України (в контексті сталого розвитку) / О. М. Ковтун // Адвокат. - 2003. - №5. - С. 21 - 23.

Ковтун О. М. Проблеми здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду України / О. М. Ковтун // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. - 2004. - Випуск 4. - С. 83-92.

Ковтун О. М. Законодавство України про охорону природно-заповідного фонду: становлення, сучасний стан, проблеми реформування / О. М. Ковтун // Адвокат. - 2008. - №2. - С. 21-24.

Ковтун О. М. Проблеми кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд / О. М. Ковтун // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. - К.: НПУ, 1998. - Вип. 3. - С. 200 - 206.

Ковтун О. М. Витоки та еволюція правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України / О. М. Ковтун // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2001. - №2. - С. 211-214.

Ковтун О. М. Деякі аспекти юридичної відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України / О. М. Ковтун // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2001. - №3. - С. 153-157.

Ковтун О. М. Проблеми правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України / О. М. Ковтун // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2002. - №1. - С. 171 - 179.

Ковтун О. М. Правові аспекти підвищення ефективності державного управління у сфері охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України / О. М. Ковтун // Вісник Академії адвокатури України. - 2004. - Випуск 1. - С. 56 - 63.

Ковтун О. М. Правове регулювання охорони та збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду України: сучасний стан, проблеми, перспективи / О. М. Ковтун // Садово-паркове мистецтво на межі тисячоліть: збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 200-річчю закладання Самчиківського парку, м. Хмельницький, 21 - 22 серпня 2001 р. - Кам'янець-Подільський: Пр. вид-во "ОІЮМ", 2001. - С. 30 - 33.

Ковтун О. М. Правова охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду України: проблеми та перспективи / О. М. Ковтун // Гори і люди (у контексті сталого розвитку): матеріали міжнародної конференції, присвяченої Міжнародному року гір, м. Рахів, 14-18 жовтня 2002 р. - Рахів, 2002. - Т. 1. - С. 88 - 91.

Ковтун О. М. Актуальні проблеми розвитку законодавства України про природно-заповідний фонд / О. М. Ковтун // Розвиток юридичної науки на сучасному етапі: матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 7 грудня 2007 р.. - Ч. 2. - Тернопіль, 2007. - С. 3-5.

Ковтун О. М. Особливості реалізації права на використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України / О. М. Ковтун // Правовий статус людини в умовах сучасного державотворення: матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції. - Тернопіль, 2008. - С. 31-32.



АНОТАЦІЇ

Ковтун О.М. Правові аспекти охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України. - Київ, 2008.

Досліджується процес формування законодавчих основ про охорону територій та об'єктів природно-заповідного фонду України з найдавніших часів до наших днів, виділяються етапи цього процесу і дається їхня наукова характеристика. У роботі аналізуються поняття, особливості правового режиму і правової охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, досліджується інститут державного управління як елемент правового режиму охорони даних територій та об'єктів. Проведено комплексне дослідження значення юридичної відповідальності в системі правових гарантій ефективності охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Запропоновано шляхи реформування природоохоронного законодавства.

Ключові слова: території та об'єкти природно-заповідного фонду, заповідний режим, правова охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду. законодавчий режим охорона заповідний

Ковтун Е.Н. Правовые аспекты охраны территорий и объектов природно-заповедного фонда Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена комплексному исследованию правовых аспектов охраны территорий и объектов природно-заповедного фонда Украины. Исследуется процесс формирования законодательных основ об охране территорий и объектов природно-заповедного фонда Украины с древнейших времен до наших дней, выделяются этапы этого процесса и дается их научная характеристика.

Аргументировано положение о том, что процесс формирования законодательных основ об охране территорий и объектов природно-заповедного фонда длится с эпохи обычного права и происходит беспрерывно, но на различных исторических этапах по-разному: то оживляется, то замедляется, то, даже совсем приходит в упадок. В досоветский период природоохранные нормы были составной частью отношений собственности. Формирование законодательства об охране заповедных территорий и объектов в период возрождения Украинского государства и в советский период (1917 - 1991 гг.) происходило неравномерно, что дает основания поделить этот процесс на шесть периодов, содержание которых раскрыто в тексте диссертации. В независимой Украине начинается новый этап формирования законодательства об охране территорий и объектов природно-заповедного фонда, который продолжается и сегодня.

В работе анализируются понятие, особенности правового режима и правовой охраны территорий и объектов природно-заповедного фонда Украины, исследуется институт государственного управления как элемент правового режима охраны данных территорий и объектов, сделан вывод о необходимости централизации системы государственного управления ими.

Автор указывает на необходимость унификации правового понятия природно-заповедного фонда, изложив его в следующей редакции: "Природно-заповедный фонд составляет совокупность природных и искусственно созданных территорий и объектов, которые объединяются на основе принципа заповедания, имеют особенную природоохранную, научную, рекреационную, образовательно-воспитательную, эстетическую и иную ценность, которым установлен правовой режим приоритетного соблюдения: сохранения ландшафтного и биологического разнообразия, генофонда животного и растительного мира, поддержки общего экологического баланса, обеспечения стабильного развития и фонового мониторинга окружающей природной среды, научного изучения процессов, которые происходят под воздействием антропогенного вмешательства, которые изымаются из государственного использования полностью или частично и провозглашаются территориями или объектами природно-заповедного фонда Украины".

Получило дальнейшее развитие положение о том, что главной составляющей режима территорий и объектов природно-заповедного фонда, которая наделяет его особыми чертами и спецификой в системе природных территорий и объектов вообще и особо охраняемых природных территорий и объектов вчастности, является заповедный режим, который содержит в себе закрепленные в правовых нормах правила двух видов: правовые условия и правовые требования заповедного режима.

Предложены классификации требований заповедного режима по следующим основаниям: по совокупности правомочностей субъектов, которые осуществляют использование территорий и объектов природно-заповедного фонда; по категориям субъектов использования; по значению использования территорий и объектов природно-заповедного фонда; по характеру земельных отношений; по степени запрета.

Проведено комплексное исследование значения юридической ответственности в системе правовых гарантий эффективности охраны территорий и объектов природно-заповедного фонда Украины. Сделан вывод о необходимости усовершенствования института юридической ответственности в данной отрасли и обоснованы пути его реализации.

На основе анализа современной системы законодательства о природно-заповедном фонде Украины обосновано предложение по его усовершенствованию, которое должно осуществляться в двух направлениях: путем внесения изменений и дополнений в действующие нормативно-правовые акты, в частности, в Закон Украины "О природно-заповедном фонде Украины" (автором предложен проект Закона Украины "О внесении изменений в Закон Украины "О природно-заповедном фонде Украины") и принятия новых, структура которых предложена в диссертации.

Ключевые слова: территории и объекты природно-заповедного фонда, заповедный режим, правовая охрана территорий и объектов природно-заповедного фонда.

Kovtun Y.M. Legal aspects of conservation of natural forbidden lands' of Ukraine territories and objectives. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree by speciality 12.00.06 - land law; agrarian law; environmental law; natural resources law. - The V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2008.

The issue of forming legislative basis of conservation of natural forbidden lands' of Ukraine territories and objectives since ancient times until nowadays has been considered, stages of this process have been emphasized and their scientific estimation has been provided. In the thesis the concept and peculiarities of legal regime and legal conservation of natural forbidden lands' of Ukraine territories and objectives are analyzed, the institution of state management as an element of legal regime of conservation of the named territories and objects. The complex research has been provided of the role of legal liability in the system of legal guarantees of conservation of natural forbidden lands' of Ukraine territories and objectives. In this work ways of environmental regulations reforming have been proposed.

Key words: territories and objectives of natural forbidden lands, natural reserve regime, legal conservation of natural forbidden lands' territories and objectives.

Размещено на Allbest.ru

...