Зобов'язання відшкодування шкоди за цивільним законодавством України: теоретичні проблеми

Актуальність теми. Зі здобуттям незалежності Україна почала розбудову демократичної правової держави, формування громадянського суспільства, у центрі уваги якого - людина, захист її законних інтересів та задоволення потреб. Виголошення курсу на розбудову правової держави означає, що Україна не лише приймає на себе обов'язок визнавати природні права людини, але й має забезпечувати реалізацію цих прав та свобод, які тепер не тільки закріплені у Конституції України, але й врегульовані у Цивільному кодексі, котрий за своєю сутністю с кодексом громадянського суспільства та приватного права.

Важливу роль поміж засобів, за допомогою яких планується досягнення цього завдання, відводиться зобов'язанням відшкодування шкоди, що займають у системі цивільного права особливе місце. Воно зумовлене тим, що, на відміну від переважної більшості цивільно-правових зобов'язань, які є результатом встановлення цивільних прав і обов'язків та їх виконання на засадах диспозитивності, ініціативи, рівності сторін тощо, зобов'язання компенсації шкоди мають чітко виражену правозахисну (охоронну) спрямованість, а тому і виникають та мають виконуватися на імперативних засадах із вираженим наданням переваг потерпілій особі. їх метою є відшкодування завданої шкоди, і цій меті підпорядковані усі інші завдання, що вирішуються у процесі виникнення та реалізації відповідних правовідносин.

Разом із тим, використання імперативного методу при регулюванні відносин відшкодування шкоди не означає, що вони переходять із сфери приватного у сферу публічного права. Йдеться лише про те, що для захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників цивільних відносин застосовуються найбільш ефективні у даній сфері засоби незалежно від наявності в них елементів тих чи інших галузей права.

Доцільність розгляду правових проблем відшкодування шкоди, завданої учасникам цивільних відносин, зумовлюється не лише зазначеними вище обставинами, а й тим, що сама концепція відшкодування завданої шкоди протягом останнього десятиліття зазнала істотних змін. Якщо раніше чинне цивільне законодавство було зорієнтоване на визначення наслідків «заподіяння, завдання шкоди», наслідків вчинення цивільного правопорушення, то зараз на чільне місце вийшло завдання відшкодування шкоди. Виконання цього завдання знаходиться в центрі уваги незалежно від того, чим було зумовлене виникнення шкоди - правопорушенням, діями самого потерпілого чи об'єктивними чинниками оточуючої дійсності (подіями стихійного, соціального характеру тощо).

Зміна концепції Цивільного кодексу України з цього питання вимагає перегляду й низки усталених уявлень щодо поняття, сутності, підстав та умов виникнення, призначення тощо зобов'язань відшкодування шкоди.

Цим пояснюється та обставина, що, хоча наукова розробка окремих проблем зобов'язань, які виникають внаслідок завдання шкоди, в юридичній літературі проводилася досить активно, загальна концепція зазначених зобов'язань, так само як і значна кількість окремих аспектів правового регулювання у цій галузі, усе ще залишається недослідженою, що особливо помітно у контексті оновлення вітчизняного цивільного законодавства.

Крім того, слід згадати й про практичну значущість розв'язання теоретичних проблем зобов'язань відшкодування шкоди, зумовлену тим, що від правильного розуміння концепції Цивільного кодексу з цього питання, адекватного тлумачення норм цивільного законодавства у відповідній галузі залежить реальність і повнота захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів громадян та організацій - учасників цивільних відносин.

Таким чином, існує нагальна потреба заповнити прогалини у наукових розвідках поняття та сутності зобов'язань відшкодування шкоди на сучасному етапі, дослідити підстави їх класифікації та встановити специфіку статики і динаміки відповідних цивільно-правових відносин.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що питання наукового аналізу правового регулювання відшкодування шкоди є актуальними з теоретичної та практичної точок зору, що зумовлює доцільність розгляду відповідної проблематики в рамках спеціального дослідження на рівні докторської дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми Одеської національної юридичної академії на 2001-2005 роки «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційний номер 0101U0001195) та теми «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в аналізі категорії зобов'язань відшкодування шкоди, з'ясуванні їх правової природи, класифікації, підстав виникнення та припинення, встановлення співвідношення з іншими категоріями цивільного права України.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені і вирішувалися такі завдання:

здійснити аналіз формування концепції зобов'язань відшкодування шкоди у вітчизняній правовій науці;

визначити роль і місце зобов'язань відшкодування шкоди у системі зобов'язань за цивільним законодавством України;

проаналізувати існуючі класифікації зобов'язань відшкодування шкоди з метою їхньої уніфікації;

проаналізувати зобов'язання відшкодування шкоди як інститут цивільного законодавства України;

здійснити аналіз поняття та характерних ознак зобов'язань відшкодування шкоди за цивільним законодавством України;

встановити принципи та функції інституту зобов'язань ві шкодування шкоди;

з'ясувати сутність та зміст зобов'язань відшкодування шкоди як охоронних правовідносин;

встановити специфіку суб'єктного складу зобов'язань відшкодування шкоди, їх об'єкт та підстави виникнення;

обґрунтувати концептуальне бачення цивільно-правової недоговірної відповідальності як виду охоронних компенсаційних правовідносин;

дослідити поняття, специфіку підстав та умов цивільно-правової недоговірної відповідальності за завдання шкоди;

уточнити критерії класифікації вказаних юридичних фактів та значення окремих їх видів у загальному контексті аналізу категорії цивільно-правової недоговірної відповідальності за завдання шкоди;

встановити співвідношення зобов'язань відшкодування шкоди з іншими компенсаційними правовідносинами.

Об'єктом дослідження є загальнотеоретичні проблеми правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із завданням шкоди суб'єктам цивільних прав та обов'язків.

Предметом дослідження є основні теоретичні проблеми зобов'язань відшкодування шкоди, як цивільно-правового інституту і як цивільних правовідносин, взятих у їх діалектичному взаємозв'язку та в зв'язку з іншими компенсаційними правовідносинами.

Методи дослідження. У процесі аналізу проблем, які входять до предмету дисертаційного дослідження, було використано філософські (загальнонаукові) та приватно-наукові методи наукового пізнання. Серед найважливіших поміж загальнонаукових слід назвати діалектичний та систематичний методи. Крім того, використовувалися приватно-наукові методи, зокрема, метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого зобов'язання відшкодування шкоди досліджувалися як складова частина загальної системи цивільних зобов'язань, аналізувалися структурні та змістовні особливості охоронних правовідносин відшкодування шкоди. Його застосування дозволило також визначити дворівневу структуру системи зобов'язань. Структурно-функціональний метод дозволив розглянути під відповідним кутом зору види зобов'язань відшкодування шкоди, з'ясувати їх особливості та функціональне призначення, а також їх функціонально-системні зв'язки з охоронними цивільно-правовими відносинами. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі низки аспектів проблеми, що складають предмет дисертаційного дослідження, а також для порівняння різних підходів до визначення та характеристики зобов'язань відшкодування шкоди, для порівняння цього виду зобов'язань з іншими видами компенсаційних правовідносин. Використовувався історичний метод, оскільки зобов'язання відшкодування шкоди розглядаються у глибокій історичній перспективі, як результат тривалого розвитку науки цивільного права. За його допомогою визначаються закономірності розвитку цього інституту та основних його категорій. Результати догматичного (логічного) аналізу використані при формулюванні висновків і пропозицій дисертації з урахуванням вимог відносно визначеності, несуперечливості, послідовності й обґрунтованості суджень в межах загальнотеоретичних і цивільно-правових конструкцій з використанням понятійного апарату відповідних галузей науки.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження є праці С.С. Алексеева, М.М. Агаркова, Б.С. Антимонова, О.І. Антонюк, A.M. Белякової, Д.В. Бобрової, Т.В. Боднар, Б.Т. Безлепкіна, В.М. Болдінова, В.А. Васильєвої, К.М. Варшавського, В.Г. Верднікова. М.В. Гордона, Є. Годеме, О.В. Дзери, Г.В. Єрьоменко, А.І. Загорулько, В.М. Зубара, О.С. Йоффе, В.М. Ігнатенка, В.Б. Ісакова, О.Ю. Кабалкіна, І.С. Канзафарової, A.M. Колодія, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, С.Н. Ландкофа, А.А. Лунца, В.В. Луця, Я.М. Магазинера, Р.А. Майданика. М.С. Малєїна, В.П. Маслова, Г.К. Матвеева, Ш.М. Менглієва, П.Є. Недбайла, І.С. Ніжинської. І.Б. Новицького, В.Т. Нора, В.А. Ойгензихта, С.Н. Приступи, П.М. Рабиновича, С.Д. Русу, A.M. Савицької, Р. Сават'є, Ф.К. Савін'ї, В.Т. Смирнова, O.A. Собчака, П.Р. Стависького, Ю.К. Толстого, К.А. Флейшиць, Ю.Б. Фогельсона, P.O. Халфіної, С.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Ю.С. Червоного, Х.Й. Шварца, Я.М. Шевченко, М.Я. Шимінової, Р.Б. Шишки, О.П. Юристи, Л.С. Явича, К.К. Яїчкова та ін.

Вивчення та аналіз праць зазначених науковців дали змогу визначити й оцінити стан досліджуваної проблеми, виявити та дослідити питання, що постали на сучасному етапі реформування теорії цивільного права та визначити шляхи їх вирішення.

Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, міжнародні нормативно-правові акти та законодавство зарубіжних країн, а також матеріали судової практики.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній науці цивільного права пострадянської доби здійснене комплексне монографічне дослідження концептуальних питань визначення поняття, сутності та особливостей зобов'язань відшкодування шкоди у цивільному законодавстві України. На цьому підґрунті сформульовано і розвинуто низку авторських положень щодо характеристики системи зобов'язань з виокремленням декількох рівнів останніх, а також зобов'язань відшкодування шкоди у цій системі. Крім того, обґрунтовується авторське бачення сутності деяких нових категорій цивільного права, що з'явилися останнім часом, і на цій основі пропонуються уточнення дефініцій низки категорій і понять зобов'язань відшкодування шкоди.

У межах проведеного дослідження одержано результати, що мають наукову новизну:

вперше:

обґрунтовано висновок, що сучасний концептуальний підхід до визначення сутності та властивостей зобов'язань відшкодування шкоди полягає в розумінні їх як правового інституту та як відповідних недоговірних правовідносин, які виникають внаслідок завдання шкоди, де кредитор (особа, якій завдана шкода або особа, вказана у законі) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди або від суб'єкта, вказаного у законі) відшкодування завданої шкоди у повному обсязі;

визначено, що система зобов'язань є багатоплановою та її визначення і характеристика можливі на декількох рівнях: «поділом першого рівня» є поділ на Загальну частину та Спеціальну (окремі види зобов'язань) частини. «Поділом другого рівня», більш складним за структурою, є поділ Загальної частини, яка охоплює: 1) загальні положення про зобов'язання; 2) загальні положення про договори та поділ Спеціальної частини, яка охоплює: 1) договірні зобов'язання; 2) недоговірні зобов'язання. Для систематизації Загальної частини зобов'язань та окремих видів зобов'язань застосовуються різні підстави. Критерієм утворення системи Загальної частини зобов'язань обрано врахування ступеню загальності норм: 1) такі, що стосуються усіх зобов'язань; 2) такі, що стосуються договорів. Для систематизації Спеціальної частини зобов'язань критерієм є врахування характеру підстав виникнення зобов'язань: наявність волі та волевиявлення і правомірної або неправомірної поведінки учасників цивільних відносин. Відповідно до цих критеріїв Окремі види зобов'язань у ЦК України поділяються на договірні зобов'язання та недоговірні зобов'язання. Аналіз структури і змісту Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства України дає підстави для розрізнення більш складної системи зобов'язань, тобто для їх «поділу третього рівня», основою якого можуть бути різноманітні критерії (у тому числі такі, що прямо випливають із структури та змісту Цивільного кодексу, і такі, що їх можна вивести шляхом теоретичного аналізу концепції та змісту норм ЦК та іншого цивільного законодавства);

доведено, що встановлення та врахування системи зобов'язань цивільного законодавства України (системи зобов'язального права) має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки визначення місця конкретних зобов'язань у системі зобов'язального права дає можливість встановлення виправданості застосування відповідних загальних (універсальних) положень загальної частини зобов'язального права, виправданості застосування аналогії закону, розширення меж субсидіарного застосування відповідних норм однотипних зобов'язань тощо;

запропоновано уточнення термінології стосовно випадків відшкодування шкоди, яка виникла у потерпілого в результаті його власних дій («зазнана шкода»), і стосовно випадків відшкодування шкоди, яка виникла у потерпілого в результаті дій іншої особи («завдана шкода»);

робиться висновок, що особливостями регулювання відносин відшкодування шкоди є наявність у методі правового регулювання, який застосовується, правонаділяючого (уповноважувального) та імперативного елементів. І хоча метод правового регулювання є цивільно-правовим, але у зазначених відносинах превалює саме імперативний елемент, і тому метод знаходить прояв у відповідних нормах цивільного законодавства практично як публічно-правовий;

доведено, що загальні засади цивільного законодавства і зобов'язального права можуть застосовуватися до відшкодування недоговірної шкоди лише у тих випадках, коли це не суперечить сутності охоронних цивільних правовідносин;

проаналізовано під кутом зору формування цілісної теорії зобов'язань відшкодування шкоди їх поділ з урахуванням декількох критеріїв: чинника виникнення шкоди; суб'єкта, який завдав шкоду; особливостей поведінки, діяльності суб'єкта або особливостей об'єктів, якими завдано шкоду; суб'єкта, на якого покладається обов'язок відшкодувати шкоду;

із врахуванням авторського бачення особливостей сучасного етапу розвитку теорії цивільного права України запропоновано власну дефініцію зобов'язань відшкодування шкоди як правового інституту, наслідком реалізації норм якого є недоговірні правовідносини, що виникають внаслідок завдання шкоди, у яких, спираючись на імперативний припис норм цивільного законодавства, кредитор (потерпілий - особа, якій завдана шкода або особа, вказана у законі) має право вимагати від боржника (особи, яка завдала шкоду, або від суб'єкта, вказаного у законі) відшкодування завданої йому шкоди у повному обсязі;

доведено, що у спорах, пов'язаних із відшкодуванням шкоди, можуть фігурувати: 1) кредитор, 2) потерпілий, 3) заподіювач шкоди, 4) боржник. Разом із тим, сторін у зазначених зобов'язань тільки дві - кредитор та боржник. Це пов'язане з тим, що вони або об'єднують у собі два поняття (коли в одній особі співпадають кредитор і потерпілий, боржник і заподіювач шкоди), або одне з цих понять, як визначальне, поглинає інше, яке не являє собою юридично самостійну конструкцію (наприклад, малолітні, недієздатні тощо, не є. суб'єктами цивільних правовідносин, а тому не можуть бути боржниками - стороною у зобов'язаннях відшкодування шкоди);

запропоновано авторське бачення поняття (зобов'язань) правовідносин відшкодування шкоди як передбачених нормами цивільного законодавства цивільних охоронних правовідносин, що виникають внаслідок завдання шкоди суб'єкту цивільних прав і виражаються у праві потерпілого на відшкодування завданої йому шкоди та обов'язку особи, яка завдала шкоду, або суб'єкта, вказаного у законі, відшкодувати завдану шкоду;

обґрунтовано доцільність удосконалення термінології у назві та змісті норм глави 82 ЦК України шляхом заміни виразу «відшкодування шкоди» на «компенсація шкоди». Відповідно, зобов'язання відшкодування шкоди

пропонується іменувати «компенсаційні зобов'язання». При цьому доцільним вважається використовувати термін «відшкодування шкоди» у широкому сенсі - для позначення будь-яких правовідносин відшкодування, а позначення «компенсаційні зобов'язання» вживати стосовно інституту, передбаченого главою 82 ЦК України, та правовідносин, які виникають при реалізації відповідних норм;

запропоновано об'єктом зобов'язань відшкодування шкоди, як цивільних охоронних (відновлювальних) правовідносин, визнати ту компенсацію, яку боржник зобов'язаний надати потерпілому. При цьому пропонується розрізняти об'єкт, якому завдана шкода (об'єкт регулятивних правовідносин, який одночасно виступає як об'єкт правової охорони або об'єкт загального правового захисту), і об'єкт (предмет) правовідносин відшкодування завданої шкоди. Об'єктом правової охорони (захисту) є як майнові, так і особисті немайнові блага учасників цивільних відносин - їх цивільні суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси. Об'єктом правовідносин відшкодування шкоди є поведінка, дії боржника (особи, яка завдала шкоду або особи, на яку покладено законом обов'язок відшкодування), що завжди мають майновий характер;

на підставі аналізу структури права на відшкодування шкоди і його порівняння зі структурою права порушеного зроблено висновок про те, що суб'єктивне цивільне право на відшкодування шкоди, яке виникає у потерпілого, охоплює лише дві можливості: 1) можливість вимагати від іншої особи виконання обов'язку відшкодування завданої шкоди (цим охоплюється і можливість власної певної поведінки потерпілого); 2) можливість вимагати від держави застосування засобів захисту проти зобов'язаної особи за допомогою використання державного апарату примусу (шляхом звернення до суду тощо). Структура юридичного обов'язку зобов'язаної до відшкодування шкоди особи відповідає структурі зазначеного вище суб'єктивного права, виступаючи його своєрідною антитезою: можливостям уповноваженої особи протистояти «необхідності» поведінки зобов'язаної особи;

окреслено систему підстав та умов виникнення правовідносин відшкодування шкоди з виокремленням загальних та спеціальних підстав. Загальною підставою виникнення будь-яких правовідносин відшкодування шкоди є факт завдання шкоди. Вона може не супроводжуватися якимось додатковими умовами. Але вони можуть бути встановлені нормами цивільного законодавства. Оскільки зобов'язання відшкодування шкоди, передбачені главою 82 ЦК України, складають окрему (спеціальну) групу охоронних правовідносин, вони можуть виникати на єдиній підставі завдання шкоди, але за різних умов, які пропонується, в свою чергу, іменувати загальними та спеціальними. До загальних умов виникнення зобов'язань відшкодування шкоди належать: а) наявність шкоди; б) протиправність поведінки особи, яка завдала шкоду; в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою порушника та її результатом - виникненням шкоди; г) вина особи, яка завдала шкоду. Зазначені умови є загальними, оскільки їх наявність необхідна в усіх

випадках, за винятком тих, стосовно яких закон встановлює спеціальні вимоги, розширюючи чи обмежуючи перелік зазначених умов;

на підставі аналізу категорії переддоговірної відповідальності запропоновано до глави 82 ЦК України внести відповідні доповнення шляхом включення у ст. 1166 ЦК України частини п'ятої такого змісту: «Положення цієї статті поширюються на випадки виникнення шкоди внаслідок неналежної поведінки учасників цивільних відносин при веденні переговорів про укладення договору»;

удосконалено:

класифікацію принципів та функцій зобов'язань відшкодування шкоди та їх змістовну характеристику;

тезу про доцільність врахування складного взаємозв'язку між зобов'язаннями відшкодування шкоди, передбаченими главою 82 ЦК України, та іншими видами компенсаційних правовідносин, які аналіз цивільного законодавства дозволяє згрупувати таким чином: відшкодування шкоди, завданої неналежним виконанням договірного зобов'язання; відшкодування шкоди, завданої при здійсненні дій, спрямованих на відвернення шкоди, яка загрожувала правам або охоронюваним інтересам іншої особи; відшкодування шкоди, завданої квазі-деліктами (створенням загрози завдання шкоди або набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави);

положення про те, що норми компенсаційних зобов'язань, передбачених главою 82 ЦК України, можуть субсидіарно застосовуватися в усіх випадках завдання (виникнення) шкоди, що повністю відповідає особливому призначенню цього інституту, його охоронним та компенсаційним функціям;

дістало подальшого розвитку:

положення про те, що правовий інститут відшкодування шкоди та правовідносини відшкодування шкоди нерозривно зв'язані між собою, оскільки наявність відповідних норм у цивільному законодавстві є нормативною підставою виникнення відповідних прав і обов'язків. Разом із тим, правовідносини з відшкодування шкоди є результатом реалізації норм цивільного законодавства про відшкодування шкоди. Таким чином, інститут та правовідносини відшкодування шкоди, перебуваючи у діалектичному взаємозв'язку, у певному сенсі являють собою статику та динаміку регулювання відповідних цивільних відносин;

теза про те, що цивільні охоронні правовідносини можуть бути як наслідком правопорушення, так і виникати внаслідок об'єктивно-протиправних дій, випадкового завдання шкоди, події тощо. Відповідно, вони можуть виражатися не лише у цивільно-правовій відповідальності (бути правовідносинами цивільно-правової відповідальності), але й виступати мірами захисту;

бачення поняття цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди як виду цивільного охоронного правовідношення, в якому одна сторона (заподіювач шкоди) зобов'язана нести передбачені нормами права негативні

наслідки вчиненого нею правопорушення у вигляді компенсації за власний рахунок завданої іншій особі шкоди, а інша сторона (потерпілий) має право на відшкодування завданої їй шкоди.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у:

науково-дослідній сфері висновки дисертаційного дослідження розвивають теорію цивільного права, зокрема, її особливу частину, а саме, теорію зобов'язань відшкодування шкоди, і є підґрунтям для подальшого формування та вдосконалення вітчизняної теорії зобов'язального права. Запропоновано нові висновки і сформульовано низку дефініцій зобов'язального права. Теоретичні положення, пропозиції та висновки дисертації можуть стати базою для подальшого вдосконалення концепції зобов'язань відшкодування шкоди, їх видів, умов та підстав виникнення;

сфері правотворчості - висновки, пропозиції та дефініції, сформульовані у дисертації, можуть бути використані у законотворчій діяльності - в процесі підготовки та удосконалення законодавчих та підзаконних актів, присвячених регулюванню відносин відшкодування шкоди;

навчально-методичній роботі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та підручників з цивільного права, при читанні курсу цивільного права, в розробленні спецкурсів з теоретичних проблем зобов'язань відшкодування шкоди;

правовиховній сфері - положення і висновки дисертації можуть бути використані для підвищення рівня правової культури населення, формування фахової правосвідомості студентів юридичних вузів.

Особистий внесок здобувача. У наукових працях, опублікованих у співавторстві, особистий внесок здобувача полягає в уточненні поняття та ознак методу правового регулювання, а також аналізі міжнародних конвенцій про цивільну відповідальність заподіяння позадоговірної шкоди, які за своєю сутністю є приватно-правовими і стосуються суб'єктів цивільного права.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії, всеукраїнських і міжнародних конференціях, засіданнях круглих столів: 5-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів, присвяченій другій річниці присвоєння ОНЮА статусу національної (22-23 квітня 2002 р., м. Одеса); 6-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу, присвяченій третій річниці присвоєння ОНЮА статусу національної (23-24 квітня 2003 р., м. Одеса); 8-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу, присвяченій п'ятій річниці присвоєння Одеській національній юридичній академії статусу національної (22-23 квітня 2005 p., м. Одеса); 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (26 квітня 2006 р., м. Одеса); Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (24-25 лютого 2006 р., м. Одеса); ІІ Всеукраїнській цивілістичній науковій

конференції студентів та аспірантів (30-31 березня 2007 р., м. Одеса); 10-й ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (27-28 квітня 2007 р., м. Одеса); III Міжнародній цивілістичнїй науковій конференції студентів та аспірантів (4-5 квітня 2008 p., м. Одеса); Всеукраїнській науковій конференції «Правове життя сучасної України» (18-19 квітня 2008 р., м. Одеса); V Міжнародній науково-методичній конференції «Римське право і сучасність» (30-31 травня 2008 p., м. Одеса); засіданнях круглого столу: «Підприємництво і море» (26 листопада 2007 р., м. Одеса), «Проблеми права інтелектуальної власності» (14 березня 2008 р., м. Одеса).

Результати дисертаційного дослідження використовувалися у навчальному процесі при читанні курсу «Цивільне та сімейне право України» та спецкурсу «Зобов'язання, які виникають внаслідок завдання шкоди».

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені в одній одноособовій монографії «Зобов'язання відшкодування шкоди у цивільному законодавстві України (теоретичні аспекти)», 40 публікаціях, з яких 23 наукові статті опубліковано у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, шести розділів, поділених на 20 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 458 сторінок. Список використаних джерел складає 787 найменувань і займає 81 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, висвітлюються ступінь вивчення теми, зв'язок роботи з науковими програмами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, характеризуються методи, теоретичне, нормативне та емпіричне підґрунтя дисертаційної роботи, формулюється наукова новизна, підкреслюються наукове і практичне значення одержаних результатів, відзначаються особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. «Методологія дисертаційного дослідження», який складається з двох підрозділів, присвячено обранню методів дисертаційного дослідження і аналізу на підставі обраної методології зобов'язань відшкодування шкоди.

У підрозділі 1.1. «Діалектичний метод та системний підхід як методологічна основа дослідження» розглядається питання щодо можливості та доцільності використання при дослідженні зобов'язань відшкодування шкоди всієї сукупності сучасних методів і підходів. На підставі проведеного аналізу стосовно засад визначення методології дослідження зроблено висновок про доцільність використання загального світоглядного підходу, який забезпечує філософське підґрунтя дослідження і виражається у загально-філософському діалектичному методі, який доповнюють такі загальнонаукові (загально-філософські) методи як синергетичний (виступає на тій стадії, коли ще не сформовано повністю категорії та поняття, тобто не може бути повною мірою використано діалектичний метод) та системний (метод системного аналізу). Сукупність цих методів забезпечує можливість аналізу поняття та концепції зобов'язань відшкодування шкоди, проблем, які виникають у цій галузі, взятих у їх розвитку, соціальній та історичній обумовленості. При цьому звертається увага на ту обставину, що визначальним при пізнанні явищ держави та права є саме системний метод (підхід), який дозволяє пізнати цілісність системи у поєднанні різноманітних державно-правових явищ, котрі набувають нових якостей, відсутніх у випадках, коли вони існують відокремлено. Властиві системному підходу методологічні можливості структуралізму дозволяють фіксувати, встановлювати нові грані нормативних форм регуляції. Аналіз приватно-наукових методів дослідження дозволив дійти висновку про те, що найбільш важливим для даного дисертаційного дослідження є метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого зобов'язання відшкодування шкоди мають досліджуватися як: складова частина загальної системи цивільних зобов'язань, існуючий порядок регулювання відносин нормами цивільного права, структурні та змістовні особливості охоронних правовідносин відшкодування шкоди. Крім того, застосування цього методу дає також можливість визначити дворівневу структуру системи зобов'язань. Крім того, доцільним є використання структурно-функціонального методу, який за своєю сутністю значною мірою є також системним методом, але таким, що дає можливість більш повно дослідити функціональні особливості відповідного явища і на цьому підґрунті дозволяє розглянути під різними кутами зору види зобов'язань відшкодування шкоди, з'ясувати їх особливості та функціональне призначення, а також їх функцюнально-системні зв'язки з іншими інститутами цивільного законодавства та охоронними цивільно-правовими відносинами. Крім цього, в якості приватно-наукових методів для даного дослідження обрано такі методи, як догматичній, історичний, метод порівняльно-правового аналізу.

Підрозділ 1.2. «Цивільні зобов'язання як система та місце у ній зобов'язань відшкодування шкоди» присвячений проблемі встановлення системи зобов'язань та визначення місця у ній зобов'язань відшкодування шкоди. Аналіз відповідної наукової літератури дозволив дійти висновку про те, що система зобов'язань не була предметом спеціальних досліджень сучасних цивілістів, внаслідок чого загально прийнятна концепція у цій галузі так і не була вироблена, що і зумовило доцільність більш детального розгляду питань системи зобов'язань. При цьому «система зобов'язань» («система зобов'язального права») розуміється як впорядковані певним чином норми цивільного законодавства, що регулюють відносини, які виникають у зв'язку з передачею речей, наданням послуг, виконанням робіт тощо (або утриманням від певних дій у приватній сфері) між суб'єктами цивільних відносин. Пропонується відповідне авторське бачення системи зобов'язального права.

Зобов'язальне право, передусім, поділяється на Загальну та Спеціальну (окремі види зобов'язань) частини (це пропонується назвати «поділом першого рівня»). Крім того, відповідно до концепції ЦК України Загальна частина зобов'язань охоплює: 1) загальні положення про зобов'язання; 2) загальні положення про договори. Спеціальна частина з урахуванням структури та змісту розділу третього книги п'ятої ЦК України «Окремі види зобов'язань» поділяється на: 1) договірні зобов'язання; 2) недоговірні зобов'язання («поділ другого рівня»). Для систематизації Загальної частини зобов'язань та окремих видів зобов'язань застосовуються різні підстави. Так, критерієм утворення системи Загальної частини зобов'язань обрано врахування ступеню загальності норм: 1) такі, що стосуються усіх зобов'язань; 2) такі, що стосуються договорів. Для систематизації Спеціальної частини зобов'язань критерієм є врахування характеру підстав виникнення зобов'язань: наявність волі та волевиявлення і правомірної або неправомірної поведінки учасників цивільних відносин. Відповідно до цих критеріїв Окремі види зобов'язань у ЦК України поділяються на договірні зобов'язання та недоговірні зобов'язання.

Аналіз структури і змісту Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства України дав підстави для розрізнення більш складної системи зобов'язань, тобто для їх «поділу третього рівня», основою якого можуть бути різноманітні критерії (у тому числі такі, що прямо випливають зі структури та змісту Цивільного кодексу, і такі, що їх можна вивести шляхом теоретичного аналізу концепції і змісту норм ЦК та іншого цивільного законодавства). Що стосується недоговірних зобов'язань, то зі структури та змісту норм ЦК України прямо випливає їх поділ на: публічну обіцянку винагороди (глава 78 ЦК України); вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (глава 79 ЦК України); рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (глава 80 ЦК України); створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи (глава 81 ЦК України); відшкодування шкоди (глава 81 ЦК України); набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (глава 81 ЦК України). На підґрунті теоретичного аналізу концепції ЦК України у вітчизняній юридичній літературі залежно від особливостей підстав виникнення недоговірні зобов'язання можуть бути згруповані у зобов'язання з односторонніх правомірних дій (дії в інтересах іншої особи, рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи) та позадоговірні відновні (компенсаційні) зобов'язання (деліктні та квазіделіктні зобов'язання).

У висновках до розділу 1 підбито підсумок проведеного дослідження щодо обрання методології дослідження та її застосування до визначення цивільних зобов'язань як системи і визначення місця у ній зобов'язань відшкодування шкоди.

У розділі 2 «Вітчизняна концепція зобов'язань відшкодування шкоди: цивілістична теорія та практика законодавства», який складається з двох підрозділів, здійснено аналіз загальних питань стосовно визначення вітчизняної концепції зазначених зобов'язань та її динаміки.

У підрозділі 2.1. «Стан дослідження категорії зобов'язання відшкодування шкоди у вітчизняній цивілістиці» звертається увага на те, що у дослідженні питань відшкодування шкоди досить виразно помітні кілька основних напрямків. По-перше, це догматичний аналіз чинного законодавства у цій галузі та застосування його до практичних казусів, по-друге, теоретичний аналіз низки проблем цивільного права, пов'язаних із визначенням поняття збитків, сутності «винагороди» за завдану шкоду, умов сплати такої «винагороди» (відшкодування) тощо. Крім цього, оскільки наука значною мірою ґрунтується на традиціях юриспруденції, сформованих ще за часів існування Російської імперії, а потім - у руслі радянської доктрини права, у формуванні та розвитку категорії зобов'язання відшкодування шкоди виокремлюються такі основні періоди: 1) формування категорії зобов'язання відшкодування шкоди у контексті загального розвитку цивілістики Російської імперії протягом другої половини XIX - початку XX ст.; 2) спроба формування оригінальної радянської концепції зобов'язання відшкодування шкоди протягом існування СРСР (оскільки етапи розвитку держави і права не збігаються, цей період можна датувати точніше - друга половина 20-х pp. XX ст. - друга половина 80-х років XX ст.); 3) розвиток концепції зобов'язання відшкодування шкоди у вітчизняній правовій думці після набуття Україною незалежності (90-ті pp. XX ст. - до нашого часу).

Ознайомлення з працями правознавців Російської імперії з питань відшкодування шкоди дозволило дійти висновку про те, що цивілісти того часу приділяли незначну увагу дослідженню поняття відповідальності за завдання шкоди, встановленню правової природи відшкодування шкоди, завданої без вини, визначенню підстав відшкодування шкоди та іншим питанням, які з часом набули популярності як предмет цивілістичних розвідок. На думку авторки, це пояснюється дещо іншим, ніж тепер, методологічним підходом, завдяки якому популярності у той час набули догматичний та порівняльно-правовий (у тому числі, в історичному ракурсі) аналіз інститутів цивільного права взагалі, та інституту відшкодування шкоди, зокрема. Однак, уже в тридцятих роках того ж століття ситуація у цій галузі почала змінюватися. Якщо перші публікації з цього питання спочатку мали, головним чином, характер коментування чинного цивільного законодавства, то з часом відбувається зміщення акцентів у дослідженнях на розгляд питань, які мають більш виражене теоретичне забарвлення, зокрема, має місце звернення до важливої у науковому, практичному та соціальному плані проблеми відшкодування моральної шкоди тощо. Поряд із тим, значна увага приділяється дослідженню умов майнової (цивільно-правової) відповідальності за завдання шкоди - протиправності або ж «недозволенності» дій особи, яка завдала шкоду, її вини та вини потерпілого тощо.

Повоєнні десятиріччя характеризуються досить активними дослідженнями як зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди (у тому числі, відповідальності за завдання шкоди) в цілому, так і окремих правових категорій, пов'язаних із цим інститутом (зокрема, його системи, функцій, умов виникнення, значення вини особи, яка завдала шкоду, та потерпілого, визначення сутності, так званої, «підвищеної відповідальності» тощо). Загальний огляд наукових праць, присвячених зобов'язанням відшкодування шкоди, дозволив зазначити значну активізацію досліджень у цій галузі, пов'язану із прийняттям у 1961 р. Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік та прийняттям у 1963 р. цивільних кодексів у більшості союзних республік колишнього СРСР, у тому числі, в Українській РСР. У цей період з'являються також наукові дослідження питань відшкодування шкоди, завданої майну громадян, організацій - учасників цивільних відносин. На особливу увагу серед досліджень зобов'язань, які виникають внаслідок завдання шкоди, виконаних в Україні (Українській РСР) у восьмидесятих роках минулого століття, заслуговують праці Д.В. Бобрової, яка в межах монографічних праць проаналізувала найважливіші проблеми недоговірної відповідальності за завдання шкоди відповідно до вітчизняного цивільного законодавства, та Я.М. Шевченко, яка на ґрунтовному теоретичному рівні дослідила особливості відповідальності неповнолітніх за завдану ними шкоду.

Аналіз наукових праць, присвячених зобов'язанням, які виникають внаслідок завдання шкоди, що з'явилися у перше десятиліття незалежності, ще до оновлення вітчизняного цивільного законодавства, дозволив зробити висновок про те, що хоча вони були виконані на матеріалах законодавства УРСР, однак уже містили ознаки нових підходів, зумовлених підготовкою проекту Цивільного кодексу України, що дозволило їх авторам по-новому оцінити низку категорій цивільного права у цій галузі. Активізація досліджень інституту відшкодування пов'язана зі створенням ЦК України, прийняття якого зумовило доцільність наукового аналізу і осмислення низки важливих новел у галузі, яка є предметом дисертаційного дослідження, зокрема, аналіз різноманітних видів зобов'язань відшкодування шкоди.

На підставі проведеного огляду літератури, яка стосується проблематики дисертаційного дослідження, зроблено висновок, що не зважаючи на наявність значної кількості монографічних досліджень, у тому числі, дисертацій, до сьогодні поняття, обсяг і сутність поняття, принципи, правова природа зобов'язань відшкодування шкоди залишаються недостатньо дослідженими. До того ж, практично всі згадані дослідження не враховують змін, які сталися у вітчизняній законодавчій концепції стосовно регулювання відносин відшкодування шкоди, ґрунтуючись на традиційному ототожнюванні понять «зобов'язання, які виникають внаслідок завдання шкоди», «деліктні зобов'язання» та «зобов'язання відшкодування шкоди». На думку авторки, такий стан речей зумовлений незначним строком, що пройшов після набуття чинності ЦК України, в якому вперше була законодавчо зафіксована згадана зміна концепції відшкодування недоговірної шкоди. Але у кожному разі оцінюючи ступінь вивчення проблеми, що є предметом дисертаційного дослідження, зазначається, що в українській загальнотеоретичній та галузевій правовій літературі правова природа та концептуальні засади регулювання відносин відшкодування шкоди потребують спеціального, комплексного і ґрунтовного дослідження.

У підрозділі 2.2. «Динаміка вітчизняної законодавчої концепції зобов'язань відшкодування шкоди» зазначається, що попри те, що визначення напрямків вдосконалення цивільного законодавства у цій галузі неодноразово привертало увагу вітчизняних та зарубіжних авторів, динаміка концепції законодавства у цій галузі залишається недостатньо дослідженою, що стає особливо помітним у контексті оновлення загальної концепції цивільного права України та вітчизняного цивільного законодавства.

Аналіз динаміки концепції розвитку вітчизняного законодавства у цій галузі дозволив зробити декілька висновків. По-перше, формування концепції відбулося досить пізно, законодавчі акти, що діяли на території сучасної України, не розмежовували достатньо чітко публічні та приватні делікти. Внаслідок цього шкода, завдана у сфері приватних відносин, нерідко розглядалася одночасно не тільки як цивільне правопорушення, але й як злочин, що приводило до химерного переплетення відповідних правовідносин. Що стосується цивілістики Російської імперії XIX ст., то існувало два підходи до визначення сутності зобов'язань, що виникають у зв'язку із завданням недоговірної шкоди та її відшкодуванням. Одні науковці характеризують зазначені зобов'язання як «деліктні», тобто, як такі, що виникають внаслідок вчинення правопорушення, і є за своєю сутністю відповідальністю, інші говорять саме про «відшкодування шкоди» або про «винагороду за шкоду». Остання позиція поступово ставала переважаючою, однак не була втілена у чітко виражену концепцію цивільного законодавства.

По-друге, у радянській цивілістиці, так само, як і у цивільному законодавстві, підходи до визначення сутності та призначення недоговірних зобов'язань відшкодування шкоди також були неоднозначні, внаслідок чого сформувалися два підходи до визначення підстав відповідальності за завдання шкоди: «теорія заподіяння» та відповідальність на засадах вини. Попри розбіжність у підходах, характерним, на думку дисертантки, є те, що проблема визначення підстав та умов відшкодування шкоди прихильниками і однієї, й іншої позиції розглядалася, головним чином, у контексті аналізу відповідальності за правопорушення, що було зумовлене оцінкою зобов'язань відшкодування шкоди, насамперед, як «деліктів». Зазначена тенденція, загалом, зберігалася і в наступні роки, зокрема, при проведенні другої кодифікації цивільного законодавства в СРСР. Оцінка відшкодування шкоди, як реакції на правопорушення, значною мірою зберегла свої позиції під час останньої за часом кодифікації цивільного законодавства в Україні. Це знайшло відображення у використанні при створенні проекту Цивільного кодексу України концепції «генерального та спеціальних деліктів» із наголошуванням при цьому, що стосовно «генерального» деліктного зобов'язання, яке передбачене ст. 440 ЦК, збережено норму в ст. 1220 проекту, що має назву «Загальні підстави відповідальності за завдання майнової шкоди». Проте, не зважаючи на декларування збереження засад деліктних зобов'язань, відбувся фактичний перегляд вітчизняної концепції відповідних зобов'язань, внаслідок чого у Цивільному кодексі України 2003 р. глава 82 називається «Відшкодування шкоди». Зміни торкнулися також найменування статей ЦК України, більшість з яких не містить згадки про «відповідальність», а вказує на «відшкодування шкоди». Разом із тим, зміна термінології не потягла зміну підходів до загальних засад визначення цього поняття. Зокрема, ст. 1166 ЦК України, яка називається «Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду», вказує лише на зміст відповідних цивільних правовідносин.

Аналіз визначень зобов'язань відшкодування шкоди у працях, що надруковані після прийняття ЦК України, дав підстави для висновку, що в сучасній цивілістичній літературі зберігається тенденція до недостатньо чіткого визначення співвідношення зобов'язань відшкодування шкоди та деліктних зобов'язань, а також зобов'язань відшкодування шкоди, деліктних зобов'язань та деліктної відповідальності. Така позиція відображає традиційний підхід, котрий не повною мірою враховує трансформації концепції зобов'язань відшкодування шкоди в сучасному цивільному законодавстві України. У зв'язку з цим звертається увага на те, що норми ст. 1166 ЦК України можуть бути використані не тільки для характеристики відповідальності за завдану майнову шкоду, але й для формулювання загального визначення зобов'язань відшкодування шкоди. Через це включати до останнього вказівку на протиправність як кваліфікуючу ознаку недоцільно, тим більше, що частина 4 ст. 1166 ЦК України прямо передбачає можливість відшкодування шкоди, завданої правомірними діями.

При характеристиці динаміки концепції зобов'язань відшкодування шкоди у процесі останньої кодифікації цивільного законодавства звертається увага також на існування досить яскраво вираженої тенденції до розширення сфери їх застосування, внаслідок чого вони поступово набувають рис універсального інституту, призначеного забезпечити захист цивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин. Для підтвердження цієї тези порівнюється сфера застосування зобов'язань відшкодування шкоди протягом формування цивільного законодавства УРСР, а потім незалежної України за ЦК УРСР 1963 р. та ЦК України, де певного роду «пробним каменем» виявилася проблема врегулювання відносин, що виникають при завданні шкоди у процесі рятування майна, життя га здоров'я іншої особи.

Здійснений аналіз динаміки вітчизняної законодавчої концепції зобов'язань відшкодування шкоди дозволяє зробити висновок, що сучасний концептуальний підхід до визначення сутності та властивостей зобов'язань відшкодування шкоди полягає в розумінні їх як недоговірних правовідносин, що виникають внаслідок завдання шкоди, де кредитор (особа, якій завдана шкода або особа, вказана у законі) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди або від суб'єкта, вказаного у законі) відшкодування завданої шкоди у повному обсязі за наявності умов, вказаних у законі.

У висновках до розділу 2 зазначається про відсутність на сьогодні глибоких, монографічних досліджень правової природи та концептуальних засад регулювання відносин відшкодування шкоди, що викликало необхідність проведення даного дисертаційного дослідження.

У розділі 3 «Зобов'язання відшкодування шкоди як інститут цивільного законодавства України», який складається з чотирьох підрозділів, досліджуються питання поняття зобов'язань відшкодування шкоди, їх класифікація, принципи та функції інституту зобов'язань відшкодування шкоди.

У підрозділі 3.1. «Поняття зобов'язань відшкодування шкоди за цивільним законодавством України» розглядаються питання визначення поняття відповідних зобов'язань і деяких пов'язаних з ним категорій. Зокрема, аналізуються такі категорії, як «відшкодування шкоди» та «компенсація майнових збитків», що дає підстави для висновку про те, що терміни «відшкодування шкоди» і «компенсація шкоди» є практично рівнозначними. Разом із тим, зазначається, що більш точним було б вживання терміну «компенсація шкоди». В зв'язку з цим пропонується удосконалення термінології у назві та змісті норм глави 82 ЦК України, шляхом заміни терміну «відшкодування шкоди» на термін «компенсація шкоди». Відповідно зобов'язання відшкодування шкоди пропонується іменувати «компенсаційні зобов'язання».