У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами, темами‚ мета і завдання‚ об'єкт і предмет дослідження‚ методи дослідження‚ наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ апробація результатів дисертації, публікації автора за темою дисертації, визначається структура та обсяг роботи.

Розділ 1. "Правова процедура: сутнісні характеристики" складається з трьох підрозділів і висновків до розділу, в яких аналізуються роботи вітчизняних та зарубіжних авторів різних періодів, що стосуються теми дослідження, визначається поняття правової процедури як самостійної правової категорії, ознаки, принципи та функції правової процедури, характеризується співвідношення правової процедури та юридичного процесу, правової процедури та процесуальної форми, також аналізуються взаємовплив та взаємозв'язок категорій правова процедура та правовідносини.

У підрозділі 1.1 "Поняття та ознаки правової процедури" підкреслюється, що поняття правової процедури залишається одним з найменш досліджених у загальнотеоретичній юриспруденції. Правова процедура є законодавчо встановленими засобами реалізації норм права, що гарантують досягнення цілей правового регулювання в сфері суспільних відносин. Дослідження правових процедур найчастіше здійснюються в межах дослідження інших правових явищ. Як правило, автори відволікаються від змістовної характеристики самої процедури та використовують її як допоміжний елемент при викладенні матеріалу з інших тем.

Говорячи про ознаки правової процедури, слід зауважити, що ознаки є відбиттям якостей, властивостей і відносин предметів. Зважаючи на юридичну змістовність та правову урегульованість процедур, автор пропонує визначати наступні ознаки правової процедури.

1. Чіткий цільовий напрям здійснення правової процедури. Процедури встановлені законодавством для впорядкування, організації відносин у відповідній сфері.

2. Процедури є активним проявом деліктоздатності суб'єктів, які в них беруть участь. Сама по собі, без ініціативного прояву учасника правова процедура не починається та не відбуваються.

3. Процедури обмежені в часі. Завершення процедури може залежати від настання певної події, виконання конкретної вказівки або взагалі від графіку роботи певного державного органу, законодавство передбачає часові обмеження процедур.

4. Визначена результативність правових процедур. Процедура завжди здійснюється для настання конкретного (відомого) результату. Тобто на початку процедури відомо, чим процедура закінчиться та які це матиме наслідки.

5. Одна з основних ознак юридичної процедури - юридична фіксація. Результат здійснення правової процедури має бути зафіксовано документально, що фактично підтверджує виконання певної процедури.

У підрозділі автором запропоновано визначати правову процедуру як нормативно врегульовану певну послідовність дій, пов'язаних цільовим напрямком, що здійснюються в імперативній чи диспозитивній формах, у визначені строки, а результати здійснення дій мають юридичну фіксацію.

Проаналізувавши співвідношення правової процедури та юридичного процесу, дисертант дійшов висновку, що правові процедури потрібні для впорядкування юридичного процесу. Юридичний процес містить правові процедури, що виступають "допоміжним" механізмом здійснення юридичного процесу, є його складовими. Сутнісне призначення і процедури, і процесу однакове - гарантувати існування правової реальності, упорядкувати здійснення відносин у межах правового поля. Там, де існують проблемні чи складні питання втілення норм права на практиці в межах процесу, законодавець установлює відповідну процедуру, виконання якої є єдиною можливістю для подальшого розвитку процесу.

Автором досліджується співвідношення правової процедури та процесуальної форми. В юридичній науці панує думка, що саме процесуальна форма складає зміст судових процесів, а процедура існує виключно на більш низькому рівні, регулюється виключно нормами локальних нормативних актів, не є системною. Не можна погодитися з позицією "неважливості" правової процедури та надання процедурі "другорядної ролі" в регулюванні правових відносин та в судочинстві.

У підрозділі 1.2 "Функції правової процедури: природа та значення" звертається увага на функціональне призначення процедури. Автор зазначає, що правові процедури виступають організаційно-правовими засобами, що використовуються з метою впорядкування процесу виникнення, змінювання, припинення або реалізації прав і обов'язків, передбачених відповідними нормами. Закріплюючи оптимальний варіант реалізації певної норми, процедурні правила гарантують здійснення передбаченого нею припису.

Дисертант зауважує, що функції правової процедури в певній мірі співвідносяться з функціями інших правових засобів та функціями права взагалі. На підставі цього пропонується до функцій процедури визначити належність наступних функцій:

стабілізаційна функція - виявляється в тому, що чітка процедура, яка детально регламентована нормами права, викладена доступним, зрозумілим текстом, зводить до мінімуму порушення не тільки порядку її здійснення, але й сприяє стабілізації порядку в суспільстві;

регулятивна функція - зміст якої збігається зі змістом регулятивної функції права, тому що процедура певною мірою виступає засобом регулювання відносин між зацікавленими суб'єктами;

охоронна функція - також збігається з охоронною функцією права, але в цій функції можна виділити окремий напрям - підфункцію, яку автор називає захисною. Захисна підфункція процедури може не стовідсотково претендує на автономність відносно охоронної функції, але має особливості, які певною мірою відокремлюють її. Захисна та охоронна функції правової процедури співвідносяться як приватне та загальне;

"спрощувальна" функція - метою процедури, перш за все, є оптимізація досягнення мети суб'єктами права. Наявність процедури, яка дозволяє швидко отримати бажаний результат, саме для цього встановлена законодавством, в певній мірі спрощує процес правозастосування.

Автор звертає увагу також на значення та дієвість процедур в управлінській сфері та аналізує роль процедур в юридичній діяльності, тобто у практичній сфері застосування правових засобів для впорядкування суспільних відносин.

У підрозділі зазначається, що правові процедури покликані упорядкувати, формалізувати визначені дії, систематизувати їх у визначену послідовність. Процедурний механізм у праві - це, по суті, й є той механізм реалізації закону, про відсутність якого так часто йдеться. Правова процедура покликана послідовно визначити поведінкові акти уповноваженого, підлеглих йому осіб, усіх учасників процедури, на шляху до досягнення об'єкта інтересу.

У підрозділі 1.3 "Правова процедура та правові відносини: взаємовплив та взаємозв'язок категорій" аналізуються змістовні характеристики правової процедури та правовідносин. Оскільки правові категорії відображають об'єднання правових знань щодо певного досліджуваного явища, не варто характеризувати таку правову категорію, як правова процедура, як допоміжний засіб, другорядний та непереконливий, який виконує виключно функції епізодичного регулювання суспільних відносин, що не становить інтересу для теоретичного дослідження. Правову процедуру можна уявити як фактичну послідовність певних дій, необхідних до виконання суб'єктами в чітко визначеному порядку, відповідно до законодавчих приписів, спрямовану на одержання певного результату, зафіксовану документально. Питання про взаємозв'язок правової процедури і правовідносин на сьогодні залишається недостатньо дослідженим.

Звертається увага, що категорія "правовідносини" - одна з ключових у загальній теорії права, це зумовлює традиційну увагу до неї вчених. Правові відносини - це свідомі вольові суспільні відносини, що виникають і здійснюються на підставі норм права або інших соціальних норм, що мають юридичне значення, учасники яких пов'язані закріпленими в нормах права взаємними правами та обов'язками, реалізація яких гарантується можливістю застосування державного примусу.

Дисертант дотримується точки зору, що правова процедура і правовідносини категорії пов'язані як усі правові елементи. Вони взаємодіють і виявляються в різних ситуаціях через взаємодію суб'єктів права. Правова процедура може "породжувати" правовідносини, може мати місце у процесі здійснення певних правовідносин, може завершувати правовідносини, а може й зовсім не здійснюватися в рамках певних правовідносин. Правова процедура може мати місце на будь-якому етапі правовідносин, однак цього може й не відбутися взагалі.

Розділ 2. "Підходи до класифікації правових процедур в юридичній науці" складається з двох підрозділів і висновків до розділу, які присвячено аналізу існуючих на сучасному етапі класифікацій правових процедур, визначенню значення класифікації правових процедур, необхідності вдосконалення критеріїв класифікацій правових процедур.

У підрозділі 2.1 "Різновиди класифікацій правових процедур" зазначається, що роль класифікацій в юридичній науці, особливо в теорії держави і права, надзвичайно важлива. Класифікація допомагає впорядкувати інформацію: галузі права, правові інститути, принципи права, правові засоби, норми права та всі інші правові категорії, які застосовує теорія права, подані у вигляді певних класифікацій.

Висловлюється думка, що класифікація правових процедур матиме позитивний вплив, насамперед, на теоретичну базу юридичної науки. Наявність чіткої класифікації сприятиме зростанню поінформованості правознавців щодо певного виду правової процедури, зробить зручнішим застосування процедур, збільшить інформативне забезпечення, що підніме рівень ефективності здійснення процедур.

Автор дослідження наводить в роботі приклади класифікації правових процедур, які існують на сьогодні у межах не тільки теоретичних, а й галузевих досліджень. У представлених класифікаціях авторами вибірково відокремлюються та досліджуються різновиди правових процедур, здебільшого однобічно визначаються критерії класифікації. Наявність такої роздрібненої інформації про різні види правових процедур у різних галузях права не дає можливості зробити правильні висновки про функціональність правових процедур, не демонструє повної картини місця правових процедур у межах правової системи.

У підрозділі підкреслюється, що за відсутності чітких критеріїв розподілу процедур автори висловлюють свої думки з приводу майже однакових процедур, шукаючи суперечності там, де їх немає. Наведені приклади класифікації правових процедур не дають повного уявлення про правові процедури, їх різновиди та сфери застосування правових процедур. Для класифікації правових процедур важливим є виділення різноманітних ознак, тобто критеріїв, на основі яких здійснюватиметься розподіл правових процедур на окремі групи.

У підрозділі 2.2 "Новації в класифікації правових процедур" визначаються принципи класифікації правових процедур, пропонуються критерії класифікації, наводяться приклади класифікації правових процедур, які, на думку автора є змістовними.

Автор наголошує, що найважливішим відправним моментом класифікації правових процедур слід вважати виявлення та аналіз підстав, за якими слід здійснювати класифікацію.

Визначення належності окремої процедури до певної групи класифікації дозволить всебічно охарактеризувати процедуру. Характеристика окремої процедури містить у собі вказівки на можливості застосування такої процедури на практиці, окреслює коло учасників, визначає особливості здійснення процедури та обмеження процедури в часі. Крім того, беручи до уваги постійний прогрес у всіх сферах суспільного життя, що позначається й на юридичній науці, маючи первинний матеріал (класифікацію правових процедур), стає можливим та простішим подальше вдосконалення процедур - механізмів втілення норм права на практиці.

В підрозділі автор пропонує власну класифікацію правових процедур, пропонуючи наступні критерії. Можливий поділ процедур залежно від домінування одного з елементів процедури. У цьому випадку пропонується відокремлювати процедури, які документуються, від документальних процедур. Можливо простежити існування "альтернативних" та "виключних" процедур, таке ранжування здійснюється з огляду на існування можливості обирати, яку саме процедуру застосовувати в певних ситуаціях зацікавленим суб'єктам - критерієм виступає ступінь формалізованості процедури.

Висловлюється думка, що процедури в масштабах держави можна класифікувати за географічним критерієм на зовнішні та внутрішні (міжнародні та внутрішньодержавні) процедури. У свою чергу, зовнішніми процедурами пропонується називати процедурами міжнародного рівня, в яких однією зі сторін, що беруть участь, є Україна (державні органи чи посадові особи, які її представляють). Внутрішні процедури автор поділяє на два види: процедури, в яких можуть брати участь іноземні суб'єкти (наприклад, створення корпорацій, інвестування в окремі проекти), та процедури, здійснення яких можливе виключно резидентами України (вибори до Верховної Ради України). Предметний аналіз правових процедур дозволяє виявляти також інші критерії класифікації.

Водночас, потрібно визнати, що будь-яка класифікація не може залишатися статичною. Із розвитком знань про досліджуване поняття класифікація, як правило, змінюється, доповнюється, іноді заміняється новими, більш точними знаннями.

У Розділі 3. "Процедурні норми в законодавстві України", який складається з двох підрозділів та висновків до розділу, йдеться про особливості регулювання відносин процедурними нормами; зазначається доцільність визначення процедурних норм як окремої групи норм права.

У підрозділі 3.1 "Процедурні норми: загальна характеристика" дисертант аналізує систему норм права та види норм права, існування яких визнане в юридичній науці; визначає роль, значення та місце процедурних норм в системі норм права.

У підрозділі зазначається, що з 70-х рр. минулого століття в юридичній науці починають виділяти та розробляти концепцію процедурних норм. Існування в рамках різних галузей права процедурних норм і правовідносин, що виникають на їх основі, у літературі визначено давно, але чіткого визначення поняття процедурних норм на сьогодні не існує.

Підкреслюється, що найчастіше автори не вбачають різниці між процесуальними та процедурними нормами, вони говорять про процесуальні норми, а під ними розуміються процедурні норми, чи навпаки.

Автор зазначає, що процедурні норми є організаційно-правовими засобами, які використовуються для впорядкування виникнення і реалізації прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. Ці норми оформляють процедуру реалізації матеріально-правових норм і відносин; різнобічно регламентують юридично значущу діяльність відповідних суб'єктів, пов'язану зі здійсненням матеріально-правових норм.

Проаналізувавши думки науковців, стає зрозумілим, що в юридичній літературі визнається наявність процедурних норм в системі норм права. Проблемний момент виявляється в тому, що окремі автори припускають відмінність процедурних норм від усіх інших різновидів, інші мають на увазі, що "процедурність" - це лише ознака або зміст процесуальних норм (що важко заперечити), а деякі теоретики взагалі не звертають уваги на існування процедурних норм.

Автор пропонує визначати процедурні норми як нормативні правила, що регулюють порядок провадження чи здійснення будь-якої діяльності, шляхом встановлення послідовності та порядку виконання певних дій, пов'язаних цільовим напрямком.

У підрозділі 3.2 "Місце процедурних норм у нормативно-правових актах України" автор дисертаційного дослідження аналізує вітчизняну нормативну базу з метою виявлення процедурних норм та визначення особливостей їх розташування безпосередньо в нормативних актах.

У підрозділі зазначається, що законодавство України є сукупністю правил, що регулюють усі прояви людського життя. До нормативно-правових актів висувається велика кількість вимог, що повинні забезпечити апріорі найбільш правильне виконання положень, закріплених в Конституції України. Досягнення результатів, безумовно, залежить як від чіткості задекларованих норм, так і від чіткості їх виконання.

Підкреслюється, зокрема, що якість виконання процедури залежить від багатьох чинників, серед яких вагомими є доступний та зрозумілий виклад процедур у нормативних актах України. Велике значення має факт інформаційної доступності процедури - доступність тексту процедурного нормативного акта.

Автор звертає увагу, що в ідеалі виникнення основних норм (здійсненню яких процедура слугує) і процедурних норм повинно бути синхронним. Ідеться про те, що створення нормативних моделей процедур не повинно відставати в часі від тих норм і відносин, реалізацію яких вони покликані забезпечувати. Інше призведе до бездіяльності регулятивних або охоронних норм, їх омертвіння. На практиці ця вимога означає, що законодавець повинний вчасно подбати про розроблення проекту відповідного процедурного нормативно-правового акта (або процедурного розділу в нормативно-правовому акті) для того, щоб основні і процедурні норми могли бути прийняті одночасно, у пакеті нормативних актів або в єдиному нормативному акті.

Якщо ж основний нормативний акт потрібно прийняти терміново, а на розроблення процедури потрібен час, то в основному нормативному акті шляхом вказівки конкретної дати повинен бути точно визначений строк, відведений на розроблення і прийняття процедурного акта, а також найменування останнього.

Здебільшого процедурні норми містяться в таких нормативних актах: інструкції, постанови щодо реалізації положень певного закону, роз'яснення, накази та інші.

У підрозділі звертається увага на те, що основні і процедурні норми з точки зору змісту повинні бути узгоджені та взаємопов'язані. Піклуючись про синхронне прийняття і введення в дію основних і процедурних нормативних актів, треба у процесі розроблення їх проектів уживати заходів для їх змістовного узгодження, взаємозв'язку їх норм, використання єдиної термінології для того, щоб не було повторів, суперечностей тощо. Зрозуміло, базою для такого узгодження повинно бути дотримання основних норм: процедурні норми узгоджуються з основними, а не навпаки. Процедурні норми не повинні стосуватися змістовної сторони основних норм, а тим більше суперечити їм, мета процедури - порядок реалізації.

У Висновках сформульовано найбільш суттєві й важливі результати і положення дисертаційного дослідження, автором наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання щодо правової процедури. Загальні висновки за результатами дисертаційного дослідження зводяться до наступного.

Правова процедура визначається як нормативно врегульована певна послідовність дій, пов'язаних цільовим напрямком, що здійснюються в імперативній чи диспозитивній формах, у певні строки, а результати здійснення дій мають юридичну фіксацію.

Охарактеризовано ознаки правової процедури. Слід зауважити, що ознаки є відбиттям якостей, властивостей і відносин предметів. Зважаючи на юридичну змістовність та правову врегульованість процедур, автор пропонує визначати наступні ознаки правової процедури:

чіткий цільовий напрям здійснення правової процедури. Процедури встановлені законодавством для впорядкування дій суб'єктів, організації порядку виконання закріплених нормативних положень у відповідній сфері. Завжди відомо, для чого потрібно здійснити певну процедуру, що стане її наслідком;

активний прояв деліктоздатності суб'єктів, які беруть участь у здійсненні процедури. Здійснення процедури може бути як правом, так і обов'язком суб'єкта. Процедура передбачає здійснення дій загальних або спеціальних, які є необхідними в конкретних умовах, кількість та характер цих дій залежать від характеру здійснюваної процедури. Виконання процедури може бути правом або обов'язком суб`єкта, але його безпосередня участь (якщо це передбачено процедурною нормою) є умовою здійснення правової процедури. Здійсненню процедури передує ініціатива. Сама по собі, без ініціативного прояву учасника правова процедура не починається та не здійснюється;

процедури обмежені в часі. Завершення процедури може залежати від настання певної події, виконання конкретної вказівки або взагалі від графіка роботи певного державного органу, законодавство передбачає часові обмеження процедур. Подальше вивчення цієї ознаки може бути корисним для вдосконалення порядку здійснення правових процедур. Збільшення строку виконання складних процедур чи навпаки, скорочення строків виконання простих процедур на нормативному рівні сприятиме більш раціональному використанню матеріальних, часових та інших ресурсів. Ще, безумовно, матиме корисний вплив на юридичну практику взагалі;

визначена результативність правових процедур. Процедура завжди здійснюється для настання конкретного (відомого) результату, тобто на початку процедури відомо, чим процедура закінчиться та які це матиме наслідки. Найчастіше виконання відповідної процедури неодмінно спричиняє настання правових наслідків для суб'єкта, який її ініціював або брав у ній участь;

юридична фіксація правових процедур. Результат здійснення правової процедури має бути зафіксований документально, що фактично підтверджує здійснення певної процедури. Юридична фіксація, про яку йдеться, виявляється в реєстрації, внесенні записів, виданні наказів, отриманні квитанцій, довідок, підписанні контракту, видачі свідоцтва тощо.

Виявлено структуру правової процедури, яку, на думку автора, складають два елементи: фактичні дії суб'єктів та документальне оформлення цих дій. Слід зауважити, що дії суб'єктів поєднує цільовий напрям, вони нехаотичні та невипадкові. Для виконання процедури може бути необхідне здійснення множини дій або лише одної - це визначає нормативне закріплення процедури. Результат виконання процедури оформлюється юридичним документом (довідка, свідоцтво), тобто має місце юридична фіксація виконання процедури (протокол, запис у журналі реєстрації тощо).

Проаналізувавши співвідношення понять "правова процедура" і "юридичний процес", автор дійшов висновку: правові процедури потрібні для впорядкування юридичного процесу. Там, де існують проблемні чи складні питання впровадження норм права в практичній діяльності, законодавець установлює відповідну процедуру, виконання якої є єдиною можливістю для подальшого розвитку процесу.

Співвідношення правової процедури та процесуальної форми можна визначити в такий спосіб: процедура є обов'язковим механізмом ефективного функціонування судової системи, інструментом здійснення положень, закріплених матеріальними і процесуальними нормами. Процедури можуть бути не тільки судовими, але наявність їх у судовому процесі (цивільному, кримінальному, господарському, адміністративному) є очевидною. Надання деякими вченими переваги "процесуальній формі" та використання саме цього терміна в рамках судового процесу уявляється не зовсім точним. Не можна погодитися з позицією "неважливості" правової процедури та надання процедурі "другорядної ролі" в регулюванні правових відносин та в судочинстві.

Функціональність правової процедури зумовлюється її природою. Процедура потрібна для втілення в життя, реалізації на практиці встановлених правил, порядків, інструкцій. Процедура - це, передусім, відповідна практика, це фактичні дії, поєднані певною метою. Процедурою можна назвати й послідовність, яка складається з багатьох "кроків", і менш складну, менш насичену різноманітними діями операцію, яка може складатися лише з одної дії (наприклад, купівля квитка в касі кінотеатру). У будь-якому випадку процедура - це практика, яка підкріплює теорію, утворюється та регулюється теорією.

До функцій процедури належать:

стабілізаційна функція, яка включає в себе різні прояви процедури. Чітка процедура, що детально регламентовано нормами права, викладено доступною, зрозумілою мовою, мінімізує порушення не тільки порядку її здійснення, а й сприяє стабілізації загального порядку. Це запобігає перевищенню службових повноважень владними суб'єктами, виключає "перехрещення" наказів, інструкцій щодо виконання певних завдань;

регулятивна функція, зміст якої збігається зі змістом регулятивної функції права. Процедура певною мірою регулює відносини між зацікавленими суб'єктами;

охоронна функція також збігається з охоронною функцією права. Але в цій функції можна виділити окремий напрям, підфункцію, яку автор пропонує назвати "захісною". Захисна підфункція має особливості, які певною мірою відокремлюють її від охоронної. Охоронна функція охоплює "загальну" правову ситуацію, тобто охорону встановленого порядку у масштабах держави. Говорячи про захисну підфункцію процедури, ми маємо на увазі персоналізований захист кожного окремого суб'єкта. Процедури покликані захищати особу (фізичну, юридичну) від свавілля посадових осіб, від помилок органів державної влади. Захисна та охоронна функції процедури співвідносяться як приватне та загальне;

"спрощувальна" функція, яка передбачає, що процедура, передусім, повинна мати на меті спрощення досягнення суб'єктами мети. Тому є важливим, щоб відповідний правовий режим здійснення певних дій не затягувався в часі, штучно не ускладнювався необхідністю отримання додаткових документів тощо.

Щодо співвідношення понять "правова процедура" і "правовідносини", на думку автора, у сфері реалізації права є три підстави для застосування процедурних форм у межах певних правовідносин.

По-перше, для регламентації процесу разового примусу, здійснюваного в рамках охоронних правовідносин, а також для реалізації охоронних правовідносин з іншим правовим змістом. Відсутність процедурного забезпечення цих відносин може зумовити, з одного боку, порушення законності, істотне обмеження прав громадян, а з іншого - недієвість санкцій.

По-друге, для процедурного опосередкування тих регулятивних норм, які взагалі не можуть бути реалізовані без належної процедури.

По-третє, для оптимізації процесу реалізації матеріальних регулятивних норм. Останні в цьому випадку можуть існувати й без процедури, однак процедурні норми покликані в даному випадку установити найбільш ефективний для досягнення правового результату варіант поведінки учасників регулятивних правовідносин.

Процедура і правовідносини - самостійні категорії, незалежні одна від одної, але пов'язані, вони взаємодіють і виявляються в різних ситуаціях через взаємодію суб'єктів права. Правова процедура може "породжувати" правовідносини, може бути у процесі здійснення певних правовідносин, може вказувати на припинення правовідносин, а може й зовсім не здійснюватися в рамках певних правовідносин.

Сучасна юридична наука позбавлена чіткої класифікації правових процедур, яку було б здійснено саме в межах теорії держави і права. Необхідність здійснення класифікації правових процедур у межах науки теорії права зумовлена тим, що першочергові сутнісні характеристики правової процедури, які в подальшому й визначатимуть особливості існування конкретної процедури в межах правового поля, можуть бути представлені тільки теоретичною наукою.

Найважливішим відправним моментом класифікації правових процедур слід вважати виявлення та аналіз підстав, за якими слід здійснювати класифікацію. Потрібно зазначити, що процедуру можна класифікувати за різними аспектами, тобто одна процедура може одночасно належати до різних визначених класифікацій. У цьому разі кожна класифікація розширюватиме та пояснюватиме особливості певної процедури. Така можливість пояснюється "універсальністю" процедур як основних механізмів здійснення будь-якої діяльності в будь-якій сфері, а особливо у сфері юридичного регулювання суспільних відносин та в юридичній діяльності.

Автором дисертаційного дослідження запропоновано класифікацію правових процедур. Можливий поділ процедур залежно від домінування одного з елементів процедури. У цьому випадку пропонується відокремлювати процедури, які документуються, від документальних процедур. Подекуди можливо простежити існування "альтернативних" та "виключних" процедур. Таке ранжування здійснюється з огляду на існування можливості обирати, яку саме процедуру застосовувати в певних ситуаціях зацікавленим суб'єктам - критерієм виступає ступінь формалізованості процедури, тобто така класифікація здійснюється з огляду не на змістовий аналіз процедур, а на підставі фактів, у випадках, установлених законодавством, коли саме визначена процедура може застосовуватись за певних умов.

Залежно від правових наслідків, які мають правові процедури, їх також можна поділити на певні групи. Результатом здійснення процедури, як правило, стає зміна статусу суб'єкта, який бере участь у процедурі, при цьому набуваються, припиняються або змінюються права та обов'язки (їх кількість зменшується чи збільшується). За цією ознакою процедури можна поділяти на правопороджуючі та правоприпиняючі. Можлива також класифікація процедур залежно від ступеня та виду впливу на суб'єктів: профілактичні, виховні, каральні, погоджувальні, стимулюючі тощо. Процедури можна поділяти на основні та похідні. Основні процедури - це процедури, які мають першочергове значення для суб'єкта, відповідають вимогам, які встановлено і є обов'язковими для виконання на шляху до досягнення бажаної мети. Похідні процедури можуть виникати залежно від обставин, що "супроводжують" здійснення основної процедури. Запропонованими також можуть бути варіанти класифікації, які передбачають групування процедур залежно від "зовнішніх" факторів, таких як галузева належність норм, які регулюють здійснення певної процедури, залежно від суб'єктів, які беруть участь у здійсненні процедур. Залежно від галузевої належності норм права, які ініціюють (регулюють) процедуру, їх можна поділяти на цивільні, земельні, аграрні, екологічні, господарські тощо.

Процедури в масштабах держави можна класифікувати за географічним критерієм на зовнішні та внутрішні (міжнародні та внутрішньодержавні) процедури. У свою чергу, зовнішніми процедурами ми пропонуємо називати процедури міжнародного рівня, в яких однією зі сторін є Україна (державні органи чи посадові особи, які її представляють). Внутрішні процедури ми поділяємо на два види: процедури, в яких можуть брати участь іноземні суб'єкти (наприклад, створення корпорацій, інвестування в окремі проекти), та процедури, здійснення яких можливе виключно резидентами України (вибори до парламенту України).

В державі всі процедури можна поділити на два великі блоки: процедури владного характеру, що здійснюються за участю владних суб'єктів (органів державної влади чи посадових осіб), та "суб'єктні" процедури, тобто такі, що здійснюються між суб'єктами - фізичними та юридичними особами, учасниками правовідносин, без участі представників держави.

Автор пропонує розглядати процедурні норми як самостійні, "практичні" вказівки, які регулюють послідовність та змістову наповненість дій певних суб'єктів. Фактично процесуальні галузі права наповнені процедурними нормами. Тому що в загальному масштабі було визнано та погоджено називати судочинство "процесом", норми, які регулюють здійснення судочинства, називають процесуальними. Пропонується визначати процедурні норми як нормативні правила, що регулюють порядок провадження чи здійснення будь-якої діяльності, шляхом встановлення послідовності та порядку виконання певних дій, пов'язаних метою - досягнення певного результату.

Слід зазначити, що процедурні норми є важливим блоком у системі правових норм національного законодавства. На сьогодні немає фундаментальних теоретичних досліджень із цих питань. Але важливість норм, які регламентують здійснення процедур як у рамках матеріального права, тобто коли немає конфлікту між сторонами або порушень законодавства, так і в разі ускладнень, результатом виникнення яких стає судочинство, в якому задіяні процедурно-процесуальні норми, безперечна. Предметний аналіз та дослідження процедури в цілому і процедурних норм, зокрема, дасть можливість удосконалити засоби та джерела права, а також удосконалити механізми реалізації права, підвищити ефективність законів та підзаконних актів.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені у наступних публікаціях автора

1. Середа О.О. Правове регулювання суспільних відносин та правова процедура / О.О. Середа // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. - № 1. - С.79-82.

2. Середа О.О. Матеріальні та процесуальні процедури / О.О. Середа // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. - № 3. - С.88-90.

3. Середа О.О. Деякі аспекти співвідношення понять "правова процедура" та "юридична процедура" у контексті сучасної юридичної науки / О.О. Середа // Держава і право. - 2006. - № 34 - С.117-122.

4. Середа О.О. Процедурні норми в нормативно-правових актах України / О.О. Середа // Держава і право. - 2006. - № 32 - С.46-52.

5. Середа О.О. Правова процедура як засіб впорядкування суспільних відносин / О.О. Середа // Віче: Журнал Верховної Ради України. - 2007. - № 19. - С.36-38.

6. Середа О.О. Співвідношення правової процедури та процесуальної форми: теоретичний аспект / О.О. Середа // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. - № 3. - С.103-105.

7. Середа О.О. Правова процедура як правова категорія / Середа О.О. // Наукові записки. Серія "право". - Вип.6. - Острог: Вид-во Національного ун-ту "Острозька академія", 2005. - С.62-67.

8. Середа О.О. Правова процедура - поняття та ознаки: матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. ["Влада і суспільство: проблеми взаємодії"], (м. Запоріжжя, 18-19 листопада 2005 р.). - Запоріжжя: Вид-во Запорізького юрид. ін-ту МВС України, 2005. - С.56-58.

9. Середа О.О. Деякі аспекти класифікації в системі правових наук: тези доповідей щорічної Міжнародної наук.-практ. конф. ["Запорізькі правові читання"], (м. Запоріжжя, 18-19 травня 2006 р.). - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - С.447-449.

10. Середа О.О. Призначення юридичної процедури та її функції в умовах сучасного розвитку юридичної науки: матеріали ІІІ звітної конф. наук.-педагог. складу Одеського юрид. ін-ту Харківського національного ун-ту внутрішніх справ, (м. Одеса, 28-29 квітня 2006 р.). - Одеса: Вид-во Одеського юрид. ін-ту НУВС, 2006. - С.29-31.

11. Середа О.О. Управлінські процедури: поняття та значення: матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. ["Організаційно-правові засади управлінської діяльності ОВС в умовах європейської інтеграції"], (м. Одеса, 26-27 жовтня 2007 р.). - Одеса: Вид-во ОЮІ ХНУВС, 2007. - С.242-244.