Правове регулювання використання торговельних марок у господарському обороті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.04 - господарське право; господарсько-процесуальне право

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ МАРОК У ГОСПОДАРСЬКОМУ ОБОРОТІ

РАССОМАХІНА ОЛЬГА АНДРІЇВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правового регулювання економіки ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

чл.- кор. НАН України

Опришко Віталій Федорович,

ДВНЗ “Київський національний

економічний університет імені Вадима Гетьмана” МОН України,

декан юридичного факультету

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

Поляков Борис Мусійович,

Вищий господарський суд України,

заступник голови судової палати, суддя

кандидат юридичних наук, доцент,

Халаїм Ніна Олексіївна,

Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”, факультет права,

доцент кафедри господарського та кримінального права

Захист відбудеться “_22_” __жовтня_ 2008 р. о _14.00_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук К 26.006.05 у ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, 54/1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” за адресою: 03680, м. Київ, вул. Дегтярівська 49 г, к.601.

Автореферат розісланий “_20” _вересня_ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Ю. Онопчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах розвитку ринкових відносин та глобалізації міжнародного торговельного простору різко зростає конкуренція між суб'єктами господарювання за збут своїх товарів та послуг. Ефективне залучення майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки до господарського обороту дає змогу суб'єкту господарювання збільшити вартість своїх активів та їх інвестиційну привабливість на ринку. Саме тому належна реалізація прав інтелектуальної власності на торговельні марки розглядається світовою спільнотою як невід'ємна умова ефективного розвитку економіки, важливий фактор підвищення конкурентоспроможності продукції, захисту від недобросовісної конкуренції, а усунення недоліків у правовому регулюванні використання торговельних марок у господарському обороті є одним із завдань законопроектної роботи у сфері правової охорони торговельних марок.

Наявні у чинному законодавстві України про охорону прав на торговельні марки прогалини та колізії, як між нормами Цивільного та Господарського кодексів України, так і між внутрішніми нормами цих кодексів та спеціальних законодавчих актів, ускладнюють процедуру реалізації прав на торговельні марки господарюючими суб'єктами у нашій державі.

Внаслідок бурхливого розвитку законодавчої бази у сфері охорони торговельних марок з'явилися теоретичні дослідження питань, присвячених цивільно-правовій, адміністративно-правовій та кримінально-правовій охороні торговельних марок. Проте, не одержали належної наукової оцінки стан та проблеми у правовому регулюванні використання торговельних марок у сфері господарювання. Це обумовлює необхідність аналізу особливостей правового регулювання використання торговельних марок у господарському обороті та надання науково обґрунтованих рекомендацій щодо вирішення виявлених проблем та вдосконалення масиву правових норм у даній сфері.

Дослідження виконано з використанням наукових доробків українських, російських та зарубіжних вчених-юристів дореволюційного, радянського та сучасного періодів з питань господарського права, торгового права та права інтелектуальної власності: Г.О. Андрощука, Є.А. Арієвича, Ю.Є. Атаманової, Г. Боденхаузена, К. Дж. Веркмана, О.М. Вінник, В.М. Гайворонського, С.А. Горленко, О.А. Городова, І.І. Дахно, Т.С. Демченко, В.О. Дозорцева, Г.В. Дручок, О.В. Жарова, Г.Л. Знаменського, В.О. Калятіна, Ю.М. Капіци, О.Ю. Кашинцевої, І.Ю. Кожарської, В.М. Крижної, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, О.М. Мельник, В.Ф. Опришка, О.О. Пиленка, О.О. Підопригори, Б.М. Полякова, Г.П. Рабец, С.І. Раєвича, Н.О. Саніахметової, А.П Сергєєва, В.М. Сергєєва, Ю.І. Свядосца, О.Д. Святоцького, О.Ф. Федорова, Н.О. Халаїм, П.П. Цитовича, О.О. Шестимірова, В.С. Щербини, М.В. Якушева та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на юридичному факультеті ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” в рамках комплексної цільової програми “Проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку України” (номер державної реєстрації 0102 U 006315). Роль автора у виконанні цієї науково-дослідної роботи полягає у дослідженні проблем правового регулювання використання торговельних марок у господарському обороті та формулюванні висновків і пропозицій щодо удосконалення законодавства України та практики правозастосування у вказаній сфері.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо вирішення проблем правового регулювання використання торговельних марок у господарському обороті та вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення окремих положень законодавства України у сфері правової охорони торговельних марок та практики його застосування.

Вказана мета дослідження вимагає вирішення таких завдань:

­ розкрити поняття, сутність, функції та ознаки торговельної марки як категорії господарського права;

­ проаналізувати термінологію, що застосовується на позначення торговельних марок, та розробити пропозиції щодо її удосконалення;

­ охарактеризувати суб'єкти права на торговельні марки у сфері господарювання;

­ класифікувати торговельні марки;

­ проаналізувати систему законодавства України у сфері правової охорони торговельних марок;

­ з'ясувати сутність прав на торговельну марку;

­ дослідити критерії охороноздатності торговельних марок;

­ визначити підстави і відповідний їм порядок набуття права на використання торговельних марок у господарському обороті;

­ визначити поняття належного використання торговельної марки у господарському обороті та його обсяг;

­ дослідити проблему вичерпання прав на торговельні марки та визначити шляхи її вирішення;

­ дослідити особливості реалізації прав на торговельні марки в окремих галузях економіки України;

­ з'ясувати особливості передачі прав на торговельні марки у сфері господарювання.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері правової охорони торговельних марок.

Предметом дослідження є правове регулювання використання торговельних марок у господарському обороті, його нормативно-правова база.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено використання загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Діалектичний метод використовувався у процесі всього дослідження, що дало можливість дослідити поняття, сутність, функції та ознаки торговельної марки як категорії господарського права, встановити її зв'язок із суміжними категоріями, з'ясувати сутність прав на торговельну марку, виявити зміни у правовому регулюванні використання торговельних марок у господарському обороті. Під час дослідження поставлених у дисертації проблем за допомогою порівняльного методу здійснювався порівняльний аналіз законодавства України та міжнародних стандартів і законодавства зарубіжних країн, що сприяло зваженим оцінкам новацій, передбачених проектами нових законодавчих актів. Історичний метод дозволив з'ясувати ретроспективу становлення і розвитку теорій права інтелектуальної власності, інституту права власності та володіння для з'ясування сутності суб'єктивного права на торговельну марку. Метод сходження від абстрактного до конкретного використовувався у процесі всього дослідження, зокрема, під час вивчення природи торговельної марки як нематеріального об'єкта шляхом переходу від характеристики торговельної марки як об'єкта соціальної дійсності до виявлення її ознак як юридичної категорії; для характеристики суб'єктів права на торговельні марки у сфері господарювання; під час дослідження критеріїв охороноздатності торговельних марок; під час дослідження проблеми вичерпання прав на торговельні марки. Метод аналізу та синтезу було використано, зокрема, у ході визначення обсягу використання торговельних марок у господарському обороті; під час визначення умов застосування права попереднього користувача на торговельну марку; для визначення критеріїв належного використання торговельних марок. Системно-структурний метод було застосовано для визначення місця торговельної марки серед об'єктів господарського права; для характеристики системи законодавства України у сфері правової охорони торговельних марок; для визначення структури суб'єктивного права на торговельну марку; під час визначення підстав і відповідного їм порядку набуття права на торговельні марки; під час дослідження особливостей реалізації прав на торговельні марки в окремих галузях економіки України. Формально-юридичний метод застосовувався під час дослідження термінології, що вживається на позначення торговельних марок, та вироблення пропозицій щодо її удосконалення; під час дослідження особливостей передачі прав на торговельні марки у сфері господарювання; для виявлення колізій та прогалин у законодавстві, що регулює використання торговельних марок у господарському обороті, та розробки пропозицій щодо його удосконалення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим дослідженням, у якому запропоновано комплексний підхід до вдосконалення правового регулювання використання торговельних марок у господарському обороті на основі врахування сучасного його стану та перспектив становлення правової охорони торговельних марок в умовах глобалізаційних процесів. Проведене дослідження дало змогу сформулювати ряд висновків науково-теоретичного та науково-практичного характеру, що відрізняються певною новизною, зокрема:

вперше:

-визначено юридичні ознаки, за якими поняття “торговельна марка” відрізняється від поняття “бренд”: а) складові елементи; б) рівень відомості та репутації; в) вартість; г) наявність правової охорони; д) форма правової охорони; е) обсяг правової охорони;

-запропоновано нові критерії для класифікації торговельних марок:

а) за способами представлення позначення для подання заявки на його реєстрацію у якості торговельної марки; б) за формою використання торговельної марки у господарському оброті; в) за суб'єктами використання торговельних марок у сфері господарювання; г) за способами використання торговельної марки у господарському оброті; д) за строком чинності прав на торговельну марку; е) за територією чинності прав на торговельну марку; є) за колом товарів і послуг, щодо яких охороняється торговельна марка (відповідно до принципу спеціалізації);

-обґрунтовано необхідність розширити коло позначень, щодо яких слід застосовувати правило про набуття позначенням розрізняльної здатності у процесі використання (це можуть бути будь-які позначення, окрім тих, що суперечать вимогам публічного порядку та моралі);

-визначено фактори, які свідчать про набуття позначенням розрізняльної здатності у процесі використання у господарському обороті;

-запропоновано систему гарантій забезпечення прав потенційних заявників на торговельні марки, в тому числі систему обставин, які свідчать про недобросовісність державної реєстрації прав на торговельну марку, на основі аналізу правового регулювання державної реєстрації прав на торговельні марки з точки зору дотримання прав заявника у цьому процесі;

-сформульовано визначення належного використання торговельної марки у господарському обороті;

-теоретично обґрунтовано, що права на добре відомі торговельні марки набуваються у процесі використання у господарському оброті і підведено теоретичне обґрунтування законодавчого рішення про те, що такі права не потребують додаткової реєстрації з боку держави;

-розроблено систему умов застосування права попереднього користувача на торговельну марку суб'єктами господарювання;

удосконалено:

-термінологію щодо торговельних марок, яка застосовується у законодавстві України; проведено розмежування між поняттями “товарний знак”, “знак для товарів і послуг”, “торговельна марка”, “торгова марка”, “торговий знак”, “бренд”; сформульовано авторське визначення поняття “торговельна марка”;

-вчення про зміст критеріїв охороноздатності торговельної марки: відповідність публічному порядку; неоманливість; розрізняльна здатність;

-теоретичне положення про способи представлення нетрадиційних видів позначень для подання заявки на їх реєстрацію у якості торговельної марки - для рухових позначень, голограм, кольорів - зображення; для звукових та світлових позначень допускаються неграфічні способи представлення;

-систему організаційно-правових заходів щодо набуття прав на назви мінеральних вод та лікарських засобів для вирішення проблеми їх співпадіння із позначеннями торговельних марок у сфері господарського обороту;

дістали подальшого розвитку положення щодо:

-суб'єкта права на торговельну марку: визнано, що ним може бути будь-яка особи незалежно від наявності у неї статусу суб'єкта господарювання;

-сутності прав на торговельну марку (властивості торговельної марки як нематеріального об'єкта обумовлюють те, що у структурі змісту суб'єктивного права щодо даного об'єкта акцент слід робити на тих правомочностях, які надають можливість усувати усіх інших осіб від використання даного об'єкта, якими є виключне право дозволяти іншим особам використовувати торговельну марку та виключне право перешкоджати іншим особам використовувати торговельну марку, тобто виключні майнові права на даний об'єкт);

-вирішення проблеми вичерпання прав на торговельну марку (яку пропонується вирішувати шляхом встановлення відповідних умов у договорах про передачу прав на торговельні марки або ліцензійних договорах, а якщо договору не укладено, застосовувати норми законодавства про недобросовісну конкуренцію);

-порядку оформлення передачі прав на торговельні марки у сфері господарювання (обґрунтовується необхідність встановлення обов'язковості публікації та внесення до реєстру відомостей про видачу ліцензій на торговельну марку та необхідність підтвердження зміни власника за договором про передання прав на торговельну марку у повному складі видачею нового охоронного документа та законодавчого закріплення порядку видачі такого документа).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості їх використання для: удосконалення практики набуття та реалізації прав на торговельні марки суб'єктами господарювання; удосконалення порядку здійснення процедури державної реєстрації прав на торговельні марки Державним департаментом інтелектуальної власності та визнання торговельної марки добре відомою Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності; удосконалення національного законодавства у сфері правової охорони торговельних марок; підготовки навчальних посібників, підручників, навчально-методичних матеріалів з права інтелектуальної власності.

Окремі результати дослідження використовувалися автором під час викладання дисциплін “Право інтелектуальної власності”, “Договірне право”, “Цивільне право” у ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” (довідка про впровадження № 220/08 від 21 травня 2008 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано автором особисто. Всі положення, результати та рекомендації, що містяться в дисертації, обґрунтовані на основі його власних досліджень. Ряд питань, порушених у дослідженні, розглядаються вперше. Інші питання розглядаються по-новому. При використанні наукових доробків інших вчених для обґрунтування власних міркувань автора на них обов'язково зроблені посилання.

У науковій статті Рассомахіна О.А. Примусова втрата прав заявників / О.А. Рассомахіна, О.І. Таранущенко // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - №8. - С. 28-32 науковий персональний внесок здобувача складають: аналіз процедури прискореної державної реєстрації прав на торговельні марки та права на поновлення строку надання мотивованої відповіді на попередній висновок закладу експертизи шляхом порівняння законодавства України із законодавством зарубіжних держав та формулювання конкретних висновків щодо встановлення системи гарантій прав заявників у цьому процесі.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри правового регулювання економіки юридичного факультету ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, доповідалися на таких наукових конференціях: міжнародній науково-практичній конференції “Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми)” (м. Київ, 18 листопада 2004 року); ІІ-ій міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правове життя: сучасний стан і перспективи розвитку” (м. Луцьк, 17-18 березня 2006 року); Х-ій ювілейній міжнародній науково-практичній конференції “Захист прав інтелектуальної власності” (м. Алушта, 29 травня - 2 червня 2006 року).

Публікації. За результатами проведеного дослідження було підготовлено і надруковано дев'ять наукових статей у науково-теоретичних виданнях, затверджених ВАК, а також три публікації у збірниках тез науково-практичних конференцій, загальний обсяг яких становить 6,7 д.а.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, до яких входять вісім підрозділів, висновків, двох додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 253 сторінки, із яких 191 сторінка основного тексту, 3 сторінки додатку А, 35 сторінок додатку Б та 24 сторінки списку використаних джерел (243 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказується мета і завдання дослідження, його теоретична та методологічна основа, наукова новизна, практичне і теоретичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1 “Загальна характеристика торговельних марок як категорії господарського права” включає два підрозділи, присвячені висвітленню питань про поняття, функції та ознаки торговельних марок як категорії господарського права, характеристику законодавства про торговельні марки, сутність прав на них.

У підрозділі 1.1. “Поняття торговельної марки як категорії господарського права” розкривається поняття та ознаки торговельної марки як категорії господарського права. Використовуючи діалектичний метод, автор розглядає суть та природу торговельних марок, їх призначення та функції, а також встановлює їх зв'язок із суміжними термінами.

Поняття торговельної марки як юридичної категорії автор аналізує з точки зору термінології, яка застосовуються у законодавстві України та практиці, з точки зору функцій торговельних марок та шляхом характеристики суб'єктів прав на торговельні марки.

Досліджуючи термінологію, яка застосовується для позначення торговельних марок, автор робить висновок, що у національному законодавстві необхідно узгодити вживання різних термінів на позначення даного поняття, інакше це спричинятиме термінологічні помилки або юридико-технічну недосконалість законодавчого матеріалу.

Автор звертає увагу на недоцільність ототожнення понять логотип, фірмовий знак та торговий знак, які застосовуються у ст.1 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, адже вони мають різний обсяг. Логотип являє собою позначення в особливому графічному виконанні, яке є формою вираження торговельної марки. Торговий знак - це будь-яке позначення, що індивідуалізує товари та/або послуги особи; фірмовий знак - будь-яке позначення, що відрізняє одну особу з-поміж інших. У законодавстві України відсутнє визначення термінів “торговий знак”, “фірмовий знак”, не визначено їх співвідношення між собою та з термінами “фірмове найменування” та “торговельна марка”. Не слід перевантажувати законодавство термінами-синонімами на позначення одного правового явища, а також змішувати різні правові категорії.

Легально визначеними термінами, у відповідності з якими необхідно узгодити положення інших законів і підзаконних актів є терміни “торговельна марка” та “знак для товарів і послуг”.

Автор розмежовує поняття “торговельна марка” та “бренд” на основі таких критеріїв: а) складові елементи; б) рівень відомості та репутації; в) вартість; г) наявність правової охорони; д) форма правової охорони; е) обсяг правової охорони. Бренд є більш широкою категорію, ніж торговельна марка, і включає в себе (але не вичерпується ними): торговельну марку та/або комерційне найменування (найменування фізичної особи-підприємця), та/або географічне зазначення, а також уявлення про ці об'єкти у свідомості споживача або цінності, що асоціюються з ними. Бренд - це економічна категорія, що має складну структуру (сутність бренда, атрибути бренда, образ бренда, товар чи послуга з їх характеристиками, інформація про споживача, ставлення споживача до товару). Бренд характеризується високим рівнем відомості та репутації. Бренд приносить додатковий прибуток і відповідно має більшу вартість, ніж звичайна торговельна марка. Створення бренда у загальному вигляді є результатом залучення усіх нематеріальних активів підприємства: тих, які мають правову охорону, і тих, які такої охорони не мають. Можливість правової охорони бренда визначається підставами та обсягом правової охорони кожного окремого нематеріального активу, які його утворюють. Торговельна марка - лише один із різновидів нематеріальних активів підприємства, що може стати основою бренда, вона має просту структуру - складається з певного позначення. Звичайна торговельна марка має звичайний рівень відомості і вартості. Торговельна марка стає брендом у випадку перетворення її на добре відому. Правова охорона торговельних марок виникає з різних підстав. Обсяг правової охорони торговельної марки обмежується самим позначенням та переліком товарів і послуг, для яких вона зареєстрована або використовується. Автор приходить до висновку, що формалізувати визначення поняття бренд шляхом його законодавчого закріплення недоцільно.

Зроблено висновок, що суб'єктом права на торговельну марку може бути будь-яка особа незалежно від наявності у неї статусу суб'єкта господарювання, тому вирішення проблеми недобросовісної державної реєстрації прав на торговельні марки через визначення поняття торговельних марок є недоцільним.

На основі застосування теорій про об'єкт права та об'єкт правовідносин, зроблено висновки, що природі правовідносин щодо використання торговельних марок у сфері господарювання найкраще відповідають плюралістичні теорії об'єкта. Належним чином набуті права на торговельну марку передбачають, що торговельна марка стає самостійним об'єктом правовідносин щодо індивідуалізації товарів і послуг у господарському обороті. У відносних правовідносинах щодо набуття, передачі прав на торговельну марку важливе значення має комплекс прав на даний об'єкт.

Зважаючи на те, що класифікація торговельних марок відображає суттєві аспекти їх використання у господарському обороті, автором запропоновано додаткові критерії для класифікації даних об'єктів.

За результатами проведеного дослідження надано власне визначення торговельної марки як категорії господарського права: торговельна марка - це різновид об'єкта права інтелектуальної власності, за допомогою якого суб'єкт господарювання індивідуалізує свої товари та (або) послуги, забезпечує їх рекламу та гарантію якості у певній сфері господарювання.

У підрозділі 1.2. “Законодавство України про торговельні марки та сутність прав на них” характеризується законодавство про торговельні марки, суть і природа прав на торговельну марку згідно цього законодавства.

В результаті комплексного аналізу системи законодавства України у сфері охорони торговельних марок, зроблено висновок, що сукупність норм щодо охорони та використання торговельних марок є міжгалузевим правовим інститутом.

За допомогою історичного методу надано оцінку теоріям прав інтелектуальної власності, які пояснюють сутність прав на торговельні марки. Виявлено значення даних теорій у процесі становлення національного законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності. У законодавстві України про інтелектуальну власність знаходять відображення дві теорії прав інтелектуальної власності - пропрієтарна та виключних прав. Проте, теорія виключних прав більше відповідає сутності прав на торговельну марку як нематеріальний об'єкт.

Розділ 2 “Набуття права на використання торговельних марок у господарському обороті” складається з трьох підрозділів і розкриває порядок набуття права на використання торговельних марок у господарському обороті.

У підрозділі 2.1. “Критерії охороноздатності торговельних марок” аналізуються юридичні ознаки торговельних марок, що знаходять свій прояв у критеріях охороноздатності даних об'єктів.

Дисертантка аналізує поняття охороноздатності як сукупності ознак, необхідних для реєстрації позначення у якості торговельної марки чи застосування щодо нього іншої підстави правової охорони; складові даного поняття; підходи до класифікації критеріїв охороноздатності торговельних марок.

Автор пропонує використовувати позитивний підхід до визначення критеріїв охороноздатності торговельних марок, і виділяє такі: 1) новизна; 2) розрізняльна здатність; 3) відповідність публічному порядку та моралі. Також слід врахувати й інші юридичні ознаки торговельних марок: умовність позначення; наявність правової охорони, які є допоміжними для застосування даних критеріїв.

З метою удосконалення порядку набуття прав на торговельні марки запропоновані доповнення щодо змісту таких критеріїв охороноздатності торговельних марок як відповідність публічному порядку та моралі, неоманливість, розрізняльна здатність.

У підрозділі 2.2. “Використання як підстава набуття прав на торговельну марку” досліджується процес використання торговельних марок як підстава для набуття прав на торговельні марки в Україні.

За результатами аналізу порядку визнання торговельної марки добре відомою на основі порівняння норм міжнародного права, національного законодавства та доктринальних положень, дисертанткою зроблено висновок, що набуття прав на добре відомі торговельні марки не слід ставити у залежність від їх попередньої державної реєстрації та внесено пропозиції щодо вдосконалення процедури визнання торговельної марки добре відомою.

В результаті системного аналізу історичних витоків, суті, практики застосування права попереднього користувача на торговельну марку, автором запропоновано систему умов та порядок застосування права попереднього користувача на торговельну марку.

У підрозділі 2.3. “Державна реєстрація прав на торговельну марку” досліджується порядок державної реєстрації прав на торговельні марки з точки зору дотримання прав заявника у цьому процесі.

За результатами системного аналізу процедури прискореної державної реєстрації прав на торговельні марки, а також механізму реалізації прав заявників: на поновлення прав, втрачених у процесі державної реєстрації; на перегляд рішення про державну реєстрацію прав на торговельну марку органом виконавчої влади з питань реєстрації; на поновлення строку надання мотивованої відповіді на попередній висновок закладу експертизи; а також права будь-якої особи ознайомлюватися із матеріалами заявки, - дисертанткою запропоновано систему гарантій забезпечення прав потенційних заявників на торговельні марки, в тому числі систему обставин, які можуть свідчити про недобросовісність державної реєстрації прав на торговельну марку.

Розділ 3 “Використання торговельних марок у господарському обороті” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню поняття, обсягу та особливостей використання торговельних марок у господарському обороті.

У підрозділі 3.1. “Поняття використання торговельних марок у господарському обороті та його обсяг” досліджується сутність поняття, обсяг та критерії належного використання торговельної марки у господарському обороті.

За результатами комплексного дослідження вимог щодо використання торговельних марок у господарському обороті виявлено, що для потреб господарського обороту належним використанням торговельної марки слід визнати використання, яке забезпечує виконання торговельною маркою її трьох основних функцій - індивідуалізації, реклами та гарантії якості продукції, що виробляється. Обов'язковою умовою використання торговельної марки власником є її використання саме стосовно тих товарів і послуг, щодо яких цю марку зареєстровано. Проблему вичерпання прав на торговельну марку слід вирішувати за допомогою норм національного договірного права, шляхом встановлення відповідних умов у договорах про передачу прав на торговельні марки або ліцензійних договорах; якщо ж договору не укладено, слід застосовувати законодавство про недобросовісну конкуренцію. торговельний марка господарський оборот

У підрозділі 3.2. “Особливості правового регулювання використання торговельних марок в окремих галузях економіки України” досліджуються питання, пов'язані з особливостями правового регулювання використання торговельних марок в окремих галузях економіки України - у галузі харчової промисловості (у сфері обігу мінеральних вод), та фармацевтичній галузі, що обумовлено необхідністю вироблення засобів щодо запобігання конфліктам між правами на торговельні марки, географічні зазначення та назви лікарських засобів.

За результатами проведеного дослідження дисертанткою вироблено пропозиції щодо вжиття заходів Державним департаментом інтелектуальної власності та Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики з метою запобігання конфліктам між торговельними марками та географічними зазначеннями у сфері обігу мінеральних вод, а також пропозиції щодо вжиття заходів Державним фармакологічним центром з метою запобігання конфліктам між торговельними марками та назвами лікарських засобів у фармацевтичні галузі.

У підрозділі 3.3. “Правова характеристика передачі прав на торговельні марки у сфері господарювання” досліджуються особливості договірних конструкцій щодо передачі прав на торговельну марку.

За результатами проведеного дослідження виявлено, що недоліком чинної редакції Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” є скасування обов'язковості публікації та внесення реєстру відомостей про видачу ліцензій на торговельну марку, а встановлення лише права на інформування невизначеного кола осіб про вчинення даних правочинів. Потреби практики вказують на обов'язковість внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (Реєстр) змін щодо особи власника та необхідність видачі нового охоронного документа у випадку укладання договору про передання прав на торговельну марку у повному складі.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення шляхів удосконалення правового регулювання використання торговельних марок у господарському обороті, що зводиться до наступних положень:

1. Під торговельною маркою як категорією господарського права слід розуміти різновид об'єкта права інтелектуальної власності, за допомогою якого суб'єкт господарювання індивідуалізує свої товари та (або) послуги, забезпечує їх рекламу та гарантію якості у певній сфері господарювання.

2. У вітчизняному законодавстві слід узгодити термінологію на позначення торговельних марок. Оскільки логотипи, придатні для вирізнення програм чи передач однієї телерадіоорганізації від іншої, є формою вираження торговельних марок, необхідно викласти абзац 22 ст.1 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” у такій редакції:

“логотип - це позначення у особливому графічному виконанні, придатне для вирізнення програм чи передач однієї телерадіоорганізації від іншої”.

Оскільки поняття “бренд” є економічною категорію, формалізувати визначення поняття бренд у законодавстві є недоцільним.

Термін “торгова марка” позначає товарні знаки, які використовуються суб'єктами торговельної діяльності, тому цей термін не може бути належною заміною терміна “знак для товарів і послуг” у законодавстві України, оскільки останній має більш широку сферу застосування.

3. Належним чином набуті права на торговельну марку передбачають, що торговельна марка стає самостійним об'єктом правовідносин щодо індивідуалізації товарів і послуг у господарському обороті. У відносних правовідносинах щодо набуття, передачі прав на торговельну марку важливим також є комплекс прав на даний об'єкт.

4. Зважаючи на те, що класифікація торговельних марок відображає суттєві аспекти використання даних об'єктів у господарському обороті, критерії їх класифікації слід доповнити такими:

а) за способами представлення позначення для подання заявки на його реєстрацію у якості торговельної марки: - позначення, які заявляють у вигляді зображень; - позначення, які заявляють у вигляді фонограм на аудіо- або відеокасеті; - позначення, які супроводжують словесним описом; б) за формою використання торговельної марки у господарському обороті: основні та похідні торговельні марки; в) за суб'єктами використання у сфері господарювання: - торговельні марки, що використовуються виробниками; - торговельні марки, що використовуються суб'єктами торговельної діяльності; - торговельні марки, що використовуються суб'єктами некомерційної господарської діяльності; г) за способами використання торговельної марки у господарському оброті: - торговельні марки, що застосовуються на товарах та їх упаковці; - торговельні марки, що застосовуються у рекламі; - торговельні марки, що застосовуються у документації тощо; д) за строком чинності прав на торговельну марку: - торговельні марки, права на які припинені достроково; - торговельні марки, права на які діють протягом 10 років; - торговельні марки, права на які поновлюються кожні 10 років і таким чином діють безстроково; е) за територією чинності прав на торговельну марку: - локальні; - національні; - регіональні; - міжнародні (світові) торговельні марки; є) залежно від кола товарів і послуг, щодо яких охороняється торговельна марка (відповідно до принципу спеціалізації): - універсальні торговельні марки; - торговельні марки, що охороняються лише стосовно товарів і послуг, які наведені у свідоцтві або споріднених з ними товарів і послуг; - торговельні марки, що охороняються стосовно одного виду товарів чи послуг; - торговельні марки, що охороняються лише стосовно товарів або лише стосовно послуг.

5. З метою вдосконалення порядку набуття прав на торговельні марки та змісту таких критеріїв охороноздатності торговельних марок як відповідність публічному порядку та моралі, неоманливість, розрізняльна здатність у законодавстві слід:

-визначити, що позначеннями, які суперечать публічному порядку та моралі, є такі позначення, які, самі по собі, так і їх використання у якості торговельної марки, буде суперечити правовим основам конституційного ладу України і може викликати обурення громадськості у зв'язку з порушенням правил, що склалися у суспільстві на основі загальноприйнятих норм моралі, традиційних духовних та культурних цінностей;

-доповнити вимогу щодо відповідності публічному порядку нормами:

“у відповідності з міжнародним договором України не допускається реєстрація в Україні у якості торговельних марок позначень, які охороняються в одній із держав-учасниць вказаного міжнародного договору у якості географічного зазначення”;

“позначення торговельної марки є таким, що суперечить публічному порядку у випадку, якщо подання заявки на нього здійснюється недобросовісно”;

-розмежувати зміст таких підстав для відмови в наданні правової охорони торговельним маркам як оманливість позначення та схожість позначення до ступеня змішування із торговельними марками інших осіб, оскільки перша належить до абсолютних підстав відмови в наданні правової охорони торговельним маркам, а друга до відносних, та викласти норму про неможливість надання правової охорони позначенням, що є схожим до ступеня змішування із торговельними марками інших осіб у такій редакції:

“не може використовуватися як торговельна марка позначення, що є ідентичним чи схожим із зареєстрованою торговельною маркою, що використовується для споріднених товарів і послуг, якщо внаслідок цього може виникнути змішування із зареєстрованою торговельною маркою”;

-визначити, що правило про набуття позначенням розрізняльної здатності у процесі використання можна застосувати стосовно широкого кола позначень, окрім тих, що суперечать вимогам публічного порядку та моралі;

-закріпити фактори, які можуть свідчити про набуття позначенням розрізняльної здатності у процесі використання у господарському обороті: 1) тривалість, територія та обсяг використання позначення; 2) ступінь відомості позначення; 3) реєстрація позначення на ім'я того ж заявника на певній території.

6. З метою удосконалення процедури набуття прав на нетрадиційні торговельні марки у законодавстві слід:

-закріпити чіткі способи представлення нетрадиційних видів торговельних марок: для рухових позначень, голограм та кольорів - це має бути зображення, для звукових та світлових позначень - допускається фонограма;

-закріпити умови державної реєстрації одного кольору у якості торговельної марки: 1) зазначення у заявці форми та усіх можливих способів використання кольору у діяльності заявника; 2) надання документів, що підтверджують набуття

кольором розрізняльної здатності у процесі використання, зокрема те, що колір використовується на переважній частині товарів та/або супроводжує надання послуг;

7. З метою вдосконалення процедури державної реєстрації прав на торговельні марки у законодавстві слід встановити систему гарантій прав заявників на торговельні марки:

-закріпити окрему норму “Поновлення попереднього правового становища”:

“права заявника, який незважаючи на всі належні заходи не спромігся вкластися у встановлений Державним департаментом інтелектуальної власності (Установа) строк, поновлюються, якщо відповідне недотримання безпосередньо призведе до втрати будь-якого права заявника, за умови, що такий строк був пропущений з поважних причин”;

-визначити чіткі строки і порядок надання послуг Українським центром інноватики та патентно-інформаційних послуг, зокрема строк передачі звіту та висновків до закладу експертизи;

-встановити зобов'язання Установи не затверджувати висновок експертизи до закінчення 6-ти місячного терміну з дати подачі заявки (строк пріоритету); встановити чіткі строки проведення експертизи закладом експертизи та строки прискореного розгляду заявки на торговельну марку. При цьому загальний строк процедури прискореної державної реєстрації прав на торговельні марки не повинен бути меншим за 6 місяців (строк пріоритету);

-закріпити перелік обставин, за яких рішення про реєстрацію торговельної марки може бути переглянуто Установою: 1) надходження заявки, що має більш ранній пріоритет, на тотожне чи схоже до ступеня змішування позначення стосовно однорідних товарів і послуг; 2) виявлення заявки, що містить тотожну торговельну марку, чи виявлення тотожної торговельної марки, що охороняється стосовно повністю чи частково однакового переліку товарів і з тим же або більш раннім пріоритетом. Зміну рішення Установою слід віднести до окремої процедури оскарження рішення за заявкою;

-визначити момент припинення права заявника на поновлення строку надання мотивованої відповіді на попередній висновок закладу експертизи: дане право припиняється після отримання заявником рішення про відхилення заявки (відмову у державній реєстрації); строк, протягом якого заявник може поновити строк надання мотивованої відповіді, слід обмежити двома місяцями; відлік строку для подачі клопотання про поновлення строку надання мотивованої відповіді на попередній висновок закладу експертизи (починає діяти право на поновлення) має починатися з моменту усунення причини, через яку не було дотримано часових рамок; слід визначити, що поновлений строк надання мотивованої відповіді має обчислюватися з дати сплати збору за подання клопотання до закладу експертизи;

-закріпити норму, згідно якої офіційна публікація заявки із внесенням відомостей до Реєстру має здійснюватися після проходження формальної експертизи. Офіційна публікація відомостей про заявку має здійснюватися також на офіційному веб-сайті Установи. У Правилах складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг слід встановити строк розміщення відомостей про заявку он-лайн не менше трьох місяців та перелік відомостей, що підлягають опублікуванню: номер заявки, дату подання, дату пріоритету, ім'я заявника, зображення знака чи його опис;

-закріпити перелік обставин, які можуть свідчити про недобросовісність державної реєстрації прав на торговельну марку: 1) торговельна марка реєструється головним чином з метою продажу, передачі у користування чи будь-яку іншу передачу особі, яка фактично використовує цю торговельну марку у господарському обороті, або конкуренту цієї особи за винагороду, що перевищує кошти, витрачені на реєстрацію торговельної марки, що підтверджується відповідними документами; або 2) торговельна марка реєструється з метою перешкодити особі, яка фактично використовує цю торговельну марку у господарському обороті, здійснювати свою діяльність; або 3) торговельна марка зареєстрована головним чином з метою завдання шкоди діловій репутації конкурента; або 4) торговельна марка зареєстрована з метою залучення клієнтів до своєї діяльності шляхом створення змішування із діяльністю особи, яка фактично використовує цю торговельну марку у господарському обороті, щодо джерела, спонсорства або контролю цієї особи.

8. З метою вдосконалення порядку визнання торговельної марки добре відомою обґрунтовано, що права на добре відомі торговельні марки набуваються у процесі використання у господарському оброті і не потребують додаткової реєстрації з боку держави. Вбачається, що застосування норми п.3.1. Порядку для визнання знака добре відомим Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності України про необхідність зазначення у заяві відомостей про наявність правової охорони знака на території України та норми п.3.2. про те, що додатком до заяви є виписка з Державного реєстру свідоцтв України на знак для товарів і послуг щодо відомостей про свідоцтво на знак для товарів і послуг, не є обов'язковим для визнання торговельної марки добре відомою в Україні.

9. З метою вдосконалення порядку набуття прав на торговельні марки на основі використання у законодавстві слід закріпити умови застосування права попереднього користувача на торговельну марку:

-моментом виникнення цього права слід вважати момент виникнення факту попереднього використання;

-форма використання торговельної марки на праві попереднього користувача співпадає з усіма формами належного використання торговельної марки;

-поняття “значна і серйозна підготовка” слід розуміти як здійснення переважної більшості технічних та організаційних заходів з метою забезпечення готовності до виробництва товарів/надання послуг з використанням торговельної марки;

-попереднє використання має бути вчинено добросовісно, при цьому добросовісність слід розглядати як загальне поняття права;

-визначити, що норма абзацу п'ятого п. 4 ст. 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” про те, що “знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака” не підлягає застосуванню щодо позначень, які використовуються на праві попереднього користувача.

10. Для потреб господарського обороту належним використанням торговельної марки слід визнавати використання, яке забезпечує виконання торговельною маркою її трьох основних функцій - індивідуалізації, реклами та гарантії якості.

11. З метою запобігання конфліктам між торговельними марками та географічними зазначеннями у галузі обігу мінеральних вод Державному департаменту інтелектуальної власності та Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики слід:

-встановити правило, що назва мінеральної води на етикетці тари з мінеральною водою має бути зазначена однаковим шрифтом усіма виробниками мінеральної води відповідного географічного району;

-прийняти рекомендації для суб'єктів господарювання про порядок вибору назв мінеральних вод;

12. З метою запобігання конфліктам між торговельними марками та назвами лікарських засобів у фармацевтичній галузі слід внести зміни до “Порядку проведення експертизи матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення”: 1) закріпити поняття торговельної назви лікарського засобу; 2) визначити правила обрання торговельної назви лікарського засобу, враховуючи правові та морально-етичні аспекти; 3) закріпити право власника торговельної марки заперечувати проти реєстрації іншими особами без його дозволу торговельних назв лікарських засобів, що є тотожними чи схожими до ступеня змішування з його торговельною маркою, за умови, що права на торговельну марку зареєстровані раніше, ніж назва лікарського засобу, та процедуру реалізації даного права.

13. З метою підвищення ефективності передачі прав на торговельні марки у сфері господарського обороту обґрунтовано необхідність встановлення обов'язковості публікації та внесення до Реєстру відомостей про видачу ліцензій на торговельну марку та необхідність підтвердження зміни власника у випадку укладення договору про передання прав на торговельну марку у повному складі видачею нового охоронного документа та законодавчого закріплення порядку видачі такого документа.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Рассомахіна О.А. Порівняльна характеристика правового режиму використання торговельних марок за законодавством України та США / О.А. Рассомахіна // Юридична Україна. - 2006. - № 6. - С. 49-55 (0,7 д. а).

2. Рассомахіна О.А. Деякі питання використання торговельних марок у господарському обороті / О.А. Рассомахіна // Правове регулювання економіки. Збірник наукових праць. - 2006. - № 6. - С. 221-231 (0,6 д. а).

3. Рассомахіна О.А. Визначення поняття “інтелектуальна власність” у контексті законодавчого забезпечення охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності/ О.А. Рассомахіна // Юриспруденція: теорія і практика. - 2007. - № 4. - С. 6-13 (0,7 д.а.).

4. Рассомахіна О.А Підходи до визначення сутності права на торговельні марки за законодавством України та міжнародно-правовими нормами / О.А. Рассомахіна // Юриспруденція: теорія і практика. - 2007. - № 5. - С. 18-27 (0,8 д.а.).

5. Рассомахіна О.А. Процедура реєстрації торговельних марок в Україні: примусова втрата прав заявників / О.А. Рассомахіна, О.І. Таранущенко // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 8. - С. 28-32 (0,6 д. а / 0,3 д.а.).

6. Рассомахіна О.А. Проблема визначення підстави набуття прав на торговельні марки, які визнані добре відомими / О.А. Рассомахіна // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 9. - С. 107-113 (0,7 д.а.).

7. Рассомахіна О.А. Про історію становлення інституту торговельних марок в Україні та закордоном: відмінність світогляду / О.А. Рассомахіна // Правове регулювання економіки. Збірник наукових праць. - 2007. - № 7. - С. 301-314 (0,6 д. а.).

8. Рассомахіна О.А. Поняття торговельної марки та її співвідношення із суміжними категоріями [Електронний ресурс] / О.А. Рассомахіна // Форум права. - 2007. - № 3. - С. 212-223. - Режим доступу до журналу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-3/07roaisk.pdf (0,8 д.а.).

9 Рассомахіна О.А. Право попереднього користувача на торговельну марку та особливості його застосування в Україні / О.А. Рассомахіна // Юридична Україна. - 2007. - № 12. - С. 56 - 64 (0,6 д. а).

В інших виданнях:

10. Рассомахіна О.А. Гармонізація законодавства України про охорону прав на торговельні марки з міжнародно-правовими нормами / О.А. Рассомахіна // Міжнародне економічне співробітництво України (правові проблеми): міжнародна науково-практична конференція, 18 листопада 2004 р.: матеріали конф. - Київ, 2004. - С. 388 - 392 (0,3 д. а.).

11. Рассомахіна О.А. Про деякі питання використання торговельних марок у господарському обороті / О.А. Рассомахіна // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: ІІ-а міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів, 17-18 березня 2006 р.: тези наук. доповідей - Луцьк, 2006. - С. 153 - 155 (0,3 д. а).

12. Рассомахина О.А. К вопросу об основаниях возникновения прав на товарный знак и роль правоприменительной практики в этом процессе / О.А. Рассомахіна // Захист прав інтелектуальної власності: Х-а ювілейна міжнародна науково-практична конференція, 29 травня - 2 червня 2006 р.: матеріали конф. - Алушта, 2006. - С. 221 - 225 (0,3 д. а.).

АНОТАЦІЇ

Рассомахіна О.А. Правове регулювання використання торговельних марок у господарському обороті. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - господарське право; господарсько-процесуальне право. - ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена комплексному аналізу проблем правового регулювання використання торговельних марок у господарському обороті. Розкрито поняття торговельної марки як категорії господарського права. Значну увагу приділено розкриттю значення процесу використання на етапі набуття прав на торговельні марки. Вперше процедура державної реєстрації прав на торговельні марки розглядається з точки зору дотримання прав заявників у цьому процесі. Визначено особливості правового статусу суб'єктів права на торговельні марки у сфері господарювання. Досліджується поняття та обсяг належного використання торговельної марки у господарському обороті. Значна увага приділяється особливостям правового регулювання використання торговельних марок в окремих галузях економіки України та передачі прав на торговельні марки у сфері господарювання.

...