Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Джерела комерційного права країн
• 2. Правовий статус індивідуальних підприємців
• 3. Організаційно-правові засади діяльності комерційних організацій
• 4. Процедура відновлення платоспроможності суб'єктів комерційного обігу. Визнання їх банкрутами
• Висновки


Вступ

1. Джерела комерційного права країн

комерційний індивідуальний підприємець платоспроможність

Україна - це країна, яка належить до романо-германської правової сім'ї, звідси й витікає те, що основними джерелами комерційного права, як і права взагалі є нормативно-правові акти, частіше за все - закони (Закони України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (2003), «Про акціонерні товариства» (2008), «Про господарські товариства» (1991), «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (1992) та багато інших). Найголовнішим джерелом права в Україні - є конституція (1996), що встановлює загальні засади підприємницької діяльності та яка на відміну від конституції В.Б. є писаною. Найбільш детально здійснення підприємницької діяльності регулює Господарський кодекс України (2003) - кодифікований законодавчий акт. Що ж стосується міжнародних договорів, то тут вони, як і у В. Б. відіграють роль регуляторів комерційної діяльності, але тільки ті, що ратифіковані Верховною Радою України. На відміну від України, у В.Б. все право ЄС є невід'ємною частиною національного права. Також є й інші нормативно-правові акти, що регулюють господарську діяльність в Україні, вони носять підзаконний характер, наприклад укази Президента України; постанови, декрети КМУ та накази міністерств… Що ж стосується судової практики як джерела права в Україні, то вона на відміну від В.Б. не визнається законами, тому що має роз'яснювальний та уточнюючий характер (постанови Вищого господарського суду України). У ГК звичай також визнається як джерело регулювання господарських відносин, але в положеннях окремих статей. Так, згідно з ч.4 ст.265 ГК умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» [1]. На практиці звичаї можуть бути писані (зафіксовані у відповідному документі) і неписані. Вони можуть бути міжнародними, національними, регіональними, місцевими або звичаями торгівлі окремими видами товарів (нафтою, кавою, діамантами і т.д.). Практично кожен великий порт має свої портові звичаї. Як і у В. Б., не може для регулювання господарських відносин застосовуватись звичай, який суперечить закону чи договору.

Що ж стосується локальних актів, то тут найголовнішими представниками є статут та засновницький договір в Україні та Меморандум, Статті компаніі у В.Б. Договір як регулятор господарських відносин теж використовується в обох країнах.

В.Б. відноситься до країни англо-саксонської системи права, тому на джерелах комерційного права в ній потрібно зупинитися більш детально.

В англійському праві до обов'язкових джерел належать: судові прецеденти, закони (статути), підзаконні акти, звичаї (custom), зокрема торгові (law merchant), міжнародні угоди, справедливість (equity), королівські прерогативи (royal prerogative), канонічне право (canon law), розум (reason, natural law), приватно-правові угоди. До необов'язкових - закони зарубіжних країн, рішення зарубіжних судів, судова практика, Obiter dictum / dictum (істина, правда).

В англо-американській системі права закон формально має вищу юридичну силу, однак провідне місце посідає судовий прецедент. Тому вся система, як вже зазначалося, має назву системи прецедентного права. Вона передбачає обов'язковість для судів рішень, винесених в аналогічних справах вищим судом (принцип stare decisis). Разом з тим, останнім часом і в Англії спостерігається послаблення цього принципу. Так, з 1966 р. палата лордів не вважає себе зобов'язаною власними рішеннями. [2].

Судова практика є джерелом права нарівні з законом, у регулюванні торгових відносин вона має вагоміше значення, аніж писане право.

Звичай відіграє другорядну роль і застосовується за загальними правилами: якщо відсутня чи неповна відповідна норма закону і якщо він не суперечить закону. Норми звичаєвого права внаслідок їх застосування перетворюються в норми прецедентного права й стають складовою частиною загального права.

Англійське право суттєво відрізняється від французького, німецького та інших систем, що входять до романо-германської правової сім'ї. У ньому важко віднайти ознаки чіткого розмежування на право публічне та приватне, право цивільне, торгове, адміністративне тощо. Немає в англійському праві і таких відомих для нас термінів, як юридична особа, непереборна сила, узуфрукт тощо. Однак зустрічаються невідомі для вітчизняної та романо-германської систем категорії: довірча власність, зустрічне надання (винагорода), естопель, треспас та ін. Ускладнення безумовно виникнуть і під час перекладання термінів, оскільки в багатьох випадках їх зміст буде втрачатися. Невідповідність існує навіть у тотожних з континентальною системою права термінах. Зокрема, поняття договору в англійському праві не більш адекватне договору у французькому праві, аніж англійське право справедливості французькому поняттю справедливості, а англійське «civil law» - не тотожне поняттю «цивільне право» у звичному для нас розумінні [3].

В англійському праві норма права також не має звичного для континентального права вигляду. Насамперед в англійському праві вона менш загальна й абстрактна, аніж у французькому чи німецькому; тут неможливі поділ норм на імперативні та диспозитивні й кодифікація їх за континентальним типом.

Англійське право історично мало двоїстичну систему, яка зберігається і нині. Основним в ньому є його поділ на загальне право та право справедливості, які в сукупності становлять систему прецедентного права. Норми загального права, як вже згадувалося, сформулювалися в результаті діяльності Вестмінстерських королівських судів (судів загального права). Вони утворюють основу прецедентного права; очевидно, у зв'язку з цим цю систему називають ще системою загального права. Термін «загальне право» історично має ще кілька значень: загальне право всієї Англії на відміну від права окремих її частин, сукупність складових компонентів англійського права, тобто власне англійське національне право, англо-американське загальне право (на відміну від континентального), судове право на противагу праву статуту (закону) [4].

Норми права справедливості розроблялися в судах совісті й засновані на моралі та совісті, їх початковою метою було виправити та пом'якшити жорстокість і несправедливість загального права. Вони вносять доповнення чи поправки до норм загального права та утворюють комплекс, який підкріплює систему загального права.

Поняття справедливості (equity) застосовується як синонім до природної справедливості (natural justice), неупередженості (fairness), добросовісності (conscience), розумності (reason-ableness). У практичному застосуванні справедливість означає правила совісті на відміну від суворих правил права. У сучасному англійському праві справедливість зберігає свою відособленість; принцип справедливості застосовується в усіх сферах та аспектах англійського права, але, головним чином, у сфері права власності, зобов'язальному праві, земельному та трастовому.

Прецедентне право відіграє в системі англійського права провідну роль, оскільки прецедент є основним джерелом права. Звідси і процесуальна спрямованість англійського права; не існує чіткого розмежування між матеріальним і процесуальним правом. Історично так складалося, що в разі виникнення спірних відносин найважливіше було віднайти форму позову, яка дозволяла б звернутися до Королівського суду та уникнути перешкод процедурного характеру. Матеріальне англійське право формувалося досить повільно, хоча на сьогодні воно значно збагачене та досягло досить високого ступеня визначеності.

Прецедентне право передбачає обов'язковість судових рішень для судів нижчих інстанцій при вирішенні аналогічних або тотожних справ. Однак обов'язкові прецеденти становлять тільки рішення високих судів Англії, тобто Верховного суду та Палати лордів. Рішення інших судів і квазісудових органів можуть бути прикладом, однак не створюють обов'язкових прецедентів. Доктрина розкриває правила англійського прецеденту: рішення, винесені Палатою лордів, становлять обов'язкові прецеденти для всіх судів, рішення, прийняті Апеляційним судом, обов'язкові для нього самого (за винятком кримінальних справ) та всіх нижчих судів; рішення, прийняті Верховним судом, обов'язкові для нижчих судів і не є суворо обов'язковими для різних відділень Верховного суду та Суду Корони, хоча мають важливе значення й можуть використовуватися останніми [5]. Отже, кожен суд в Англії зобов'язаний слідувати рішенню вищого суду, а апеляційні суди (окрім Палати лордів) пов'язані і своїми власними рішеннями.

Слід зазначити також, що з точки зору доктрини англійського прецеденту обов'язковим є не рішення, а норма права, що в ньому закріплена; єдиним, обов'язковим є тільки сутність рішення (racio decidendi) [6].

Літературними джерелами прецедентного права є різноманітні судові звіти й публікації судових рішень. Під час публікації здійснюється певний відбір: оприлюднюється 75% рішень Палати лордів, 25% рішень Апеляційного суду та 10% рішень Верховного суду [7]. Отже, можна виокремити ті рішення, які не слід вважати прецедентами.

Нині існує єдина система судів загального права й права справедливості; вони керуються прецедентами загального права й права справедливості; усунута подвійність юрисдикції: неможливо подати два позови для здійснення однієї вимоги; вимоги, які спираються на норми права справедливості, підпорядковуються принципам цього права й можуть охоронятися лише за допомогою його засобів; вимоги, засновані на загальному праві, задовольняються засобами як загального права, так і права справедливості. Судді пов'язані усіма положеннями з даного питання незалежно від часу їх прийняття й частоти застосування доти, доки це положення не буде прямо відмінене актом парламенту. Зберігається простір для розсуду судді: для того, щоб не слідувати вже встановленому правилу, він може посилатися на істотні розбіжності у фактичних обставинах (і цього достатньо) або на те, що раніше прийняте рішення було винесене без належної уваги, чи без врахування якоїсь норми закону чи іншого прецеденту.

Закони (статути) поряд з прецедентами, також є джерелами цивільного й торгового права Англії, і формально вони мають однакову юридичну силу. Класична теорія вбачає в законі лише другорядне джерело англійського права. Дія прецедентів поширюється й на тлумачення законів. З іншого боку, прецедент підпорядкований закону, оскільки закон може анулювати прецедент.

Однак це свідчить не про суперечності між статутним і прецедентним правом, скоріш, ідеться про їх взаємодію. Так, згідно з законом договір може бути визнаний недійсним внаслідок порушення форми чи правил його реєстрації. За правилами прецедентного права договір може бути визнаний недійсним, якщо мав на меті навмисне вчинення злочину чи шкодить державі в її відносинах з іншими країнами [8].

Нині законодавство (статутне право) Англії може втілюватися у формі парламентських актів, делегованого законодавства або автономного законодавства. Парламент практично не обмежений у законодавчій владі, може видавати будь-які акти, жоден суд не вправі обговорювати їх. Акт парламенту, що одержав королівське схвалення, стає законом. Таке схвалення має нині більш формальний характер, оскільки внаслідок конституційної угоди право королівського вето практично не використовується; останній раз монарх запобіг до нього у 1707 р.

У сфері цивільних і торгових відносин діють спеціальні закони: про компанії (1985 р.), про векселі (1882 р.), про власність (1925 р.), про продаж товарів (1980 р.) та ін. Англійські закони відрізняються казуїстичністю, детальним описом конкретних життєвих обставин, до яких він застосовується, та правил поведінки учасників. Однак суд у процесі вирішення спірних питань може, посилаючись на особливості конкретної справи, визнати, що вона не регулюється законом, і вирішити її на основі принципів, встановлених прецедентним правом.

Делеговане законодавство - комплекс норм, наказів, приписів, підзаконних актів, що видаються підлеглими парламенту органами, яким він делегував ці спеціальні повноваження, - також є джерелами права в Англії. Такі акти не потребують схвалення парламентом, однак мають юридичну силу лише за умови, що вони видані в межах повноважень цих органів, інакше можуть бути скасовані судом. А щодо актів місцевих органів, то суд може прямо відмінити конкретне рішення, як недоцільне.

Так зване автономне законодавство поширюється не на всіх громадян, а лише на членів якої-небудь автономної установи (організації), якій парламент надав право самостійно видавати закони для своїх власних членів (підприємства транспорту, Англіканська церква, Юридичне товариство, Загальна медична рада, профспілки та ін.).

Зазвичай як джерело господарського права використовується аналогічно з Українською практикою.

2. Правовий статус індивідуальних підприємців

В Україні та В. Б. індивідуальний підприємець (в Україні - фізична особа-підприємець, а у В.Б. - sole trader) - це фізична особа, що здійснює підприємницьку діяльність від власного ім'я та за власний рахунок. Але у В.Б., на відміну від України, для того, щоб розпочати індивідуальну підприємницьку діяльність, не обов'язково проходити спеціальну державну реєстрацію в організації, що веде торговий реєстр. Але разом з тим облік індивідуальних підприємців здійснюється податковими органами з метою оподаткування. Фінансові результати діяльності, на відміну від України (де аудит є обов'язковим при ліквідації та банкрутстві та не рідше 1 разу на три роки, в залежності від прибутку підприємця), не підлягають обов'язковій аудиторській перевірці та можуть не публікуватися .

І в тій і в тій країні індивідуальний підприємець відповідає за зобов'язаннями, що виникли у результаті здійснення ним підприємницької діяльності, усім своїм майном [9].

3. Організаційно-правові засади діяльності комерційних організацій

За своєю суттю торгові товариства в Англії є договірними об'єднаннями осіб на відміну від компаній, які є об'єднаннями капіталів. Товариства, на відміну від України, не є юридичними особами і можуть бути утворені у формі партнершіпа або у формі партнершіпа з обмеженою відповідальністю, що відповідають в праві України, повному і командитному товариству.

Повне товариство (партнершип) - договірне об'єднання осіб, яке утворюється і діє на підставі Закону про товариство 1890 р. під загальною фірмою, а його члени несуть повну відповідальність перед кредиторами. Його членами можуть бути фізичні і юридичні особи, що мають статус комерсантів. Засновується повне товариство на підставі засновницького договору, що усього, що частіше оформляється у вигляді документу за друком. Якщо договір знаходився в усній формі, то для визнання його договором про партнершипе мають бути встановлені наміри сторін (приміром, участь їх в розподілі прибутку). Реєстрація партнершипа допустима, якщо при цьому не будуть розкриті імена його членів. Усі учасники партнершипа мають право вести його справи, а також виступати його агентами або агентами інших членів. Повноваження їх у вказаній якості мають бути чітко виражений або що маються (при здійсненні звичайних для партнершипа угод) на увазі. Члени партнершипа несуть спільну відповідальність по договірних зобов'язаннях від його імені і солідарну відповідальність по деліктних зобов'язаннях.

Командитне товариство (партнершип з обмеженою відповідальністю) - договірне об'єднання осіб, яке утворюється і діє на підставі Закону про товариство з обмеженою відповідальністю 1890 р. під загальною фірмою, причому відповідальність одного або декількох партнерів (командитистів) обмежена перед кредиторами їх вкладами в загальне майно, а інші партнери (повні партнери) несуть повну і солідарну відповідальність по його зобов'язаннях. Договір про створення партнершипа з обмеженою відповідальністю реєструється в реєстрі компаній.

Якщо такій реєстрації не робиться, то усі партнери матимуть статус повних. Командитисти не беруть участь в керівництві справами партнершипа з обмеженою відповідальністю і мають право на першочергове отримання сум, що залишилися при його припиненні. Ця форма в Англії особливого розвитку не отримала.

Законом 1985 р. передбачені декілька видів компаній залежно від способу їх освіти і меж відповідальності акціонерів по боргах компаній. Усі компанії є юридичними особами, що об'єднують капітали їх учасників, і підлягають реєстрації в реєстрі компаній. За порядком створення розрізняють публічні і приватні компанії. Капітал публічних компаній створюється в результаті публічної підписки на акції, а капітал приватних компаній оплачується її засновниками.

По межах відповідальності акціонерів по боргах компанії розрізняють компанії з обмеженою і необмеженою (додатковою) відповідальністю. Найбільш поширені публічні і приватні компанії з обмеженою відповідальністю. Такі компанії можуть бути створені двома або більше особами, які несуть ризик втрати свого майна лише в межах зроблених ними вкладів і не відповідають по боргах компанії. Відповідальність компаній може бути обмежена:

- номінальною вартістю акцій, що належать кожному акціонерові;

- гарантійною сумою;

- номінальною вартістю акцій і додатковою гарантією на випадок недостачі майна при ліквідації компанії.

Правове положення приватної компанії з відповідальністю, обмеженою номінальною вартістю акцій, що належать кожному акціонерові, (далі - приватній компанії з обмеженою відповідальністю або компанії) найближче до правового положення товариства з обмеженою відповідальністю по праву країн континентальної Європи і більшою мірою відповідає існуючому там поняттю торгового товариства.

Статутний капітал приватної компанії з обмеженою відповідальністю при її реєстрації може бути не вказаний, що є однією з переваг цієї організаційно правової форми порівняно з публічною компанією з обмеженою відповідальністю. Законом 1985 р. були зняті обмеження на граничне число акціонерів приватної компанії з обмеженою відповідальністю і заборона на передачу акцій з відома акціонерів компанії. Їй дозволений випуск облігацій. Усе це сприяло популярності даної організаційно правової форми.

Отже, можна зробити висновок, що англійському комерційному праву відомі такі ж типи товариств, як і в Україні, але не всі з них визнаються юридичними особами, та якщо перекладати дослівно англійські законодавчі акти на українську мову, то можна заплутатися в організаційно-правовій формі того чи іншого суб'єкта комерційної діяльності. Отже, вивчаючи англійське законодавство щодо комерційних організацій, треба тлумачити його за змістом усього тексту закону.

4. Процедура відновлення платоспроможності суб'єктів комерційного обігу. Визнання їх банкрутами

Законодавство про неплатоспроможність має в Англії солідну історію, на відміну від України, де банкрутство регулюється Законом України від 14 травня 1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перший конкурсний закон був ухвалений в Англії в 1543 р., а з 1825 по 1883 рік було ухвалено 433 закони, присвячених неплатоспроможності. Нині діє Закон про неплатоспроможність 1986 р., що поширює свою дію на фізичних осіб, більшість компаній і на товариства.

Неплатоспроможністю (банкрутством) особи визнається його нездатність погасити свої боргові зобов'язання перед третіми особами або перевищення його боргів над вартістю його активів. При дозволі випадків неспроможності відбувається реалізація матеріально правових вимог кредиторів шляхом проведення процедур реорганізацій і ліквідаційних. Це можливо як в результаті угоди сторін, так і в примусовому порядку. Суди орієнтують сторони на проведення переговорів про досудове врегулювання проблем у зв'язку з виниклою неплатоспроможністю боржника. Так само як і в Україні.

Провадження у справах про неспроможність може бути розпочате за ініціативою самої компанії боржника, за клопотанням її директорів, по клопотаннях кредиторів або вкладників компанії, або за ініціативою суду і державних органів. Для захисту інтересів кредитора і боржника виявляється усе майно боржника (активи і пасиви), відбувається облік усіх його прав і обов'язків (окрім заснованих на фактах зловживання правом) виявляється майно боржника, що знаходиться у третіх осіб, а також враховуються права третіх осіб на майно боржника. Зобов'язання боржника, що виникли до початку виробництва, припиняються з їх новацією в стосунки по врегулюванню вимог кредиторів. Робиться вирівнювання в правах кредиторів з переважними правами вимоги (приміром, забезпеченими запорукою) і усіх інших кредиторів.

Для реалізації цих завдань як процедур реорганізацій використовується:

- укладення мирової угоди боржника з кредиторами;

- управління майном боржника спеціально призначеною особою;

- адміністрування, здійснюване конкурсним фахівцем, що призначається судом.

Ліквідаційні процедури можуть відбуватися добровільно або з примусу. Добровільна ліквідація компанії робиться ліквідатором на підставі рішення її органів управління. Примусова ліквідація здійснюється за рішенням суду. Зокрема:

- якщо публічна компанія не розмістила акції впродовж року з моменту створення;

- кількість учасників компанії стала менш двух116;

- компанія не здійснює платежі за зобов'язаннями і сума боргу перевищила 750 фунтів стерлінгів.

В ході процедур ліквідації приймаються заходи по забезпеченню інтересів кредиторів (обмежуються права боржника за розпорядженням майном), його рухоме і нерухоме майно реалізується. Отримана сума, після покриття витрат, розподіляється в установленому порядку між кредиторами відповідно до заявлених вимог, що припиняє виробництво. Виробництво також припиняється при недостатності майна компанії. Після закінчення процедури ліквідації компанія припиняє своє існування, що реєструється Реєстратором компаній. В Україні ж про це робиться окремий запис у державному реєстрі юр. осіб та фіз. Осіб-підприємців.

Висновки

І в завершенні хотілося б сказати, що з 1-го липня 2005 року в законодавстві В.Б. є нове поняття та регулювання нового виду компаній, невідомих в Україні, що звуться, Community Interest Companies, які за своєю організаційно-правовою формою є поєднанням Private Limited Company та Company limited by guarantee. Ці нові компанії мають право займатися комерційною діяльністю, але весь їх прибуток повинен розподілятися на добродійні цілі, потреби і інтереси якого-небудь відокремленого по різних ознаках кола осіб або інших благодійних організацій. При цьому коло осіб, складових Community, має бути набагато ширше, ніж число засновників і службовців компанії. У кожному конкретному випадку реєстратор компаній і спеціально призначений їм для нагляду за цими новими компаніями у Великобританії Appeals Officer вирішуватимуть, чи відповідає передбачувана діяльність майбутньої компанії тесту на добродійну діяльність чи ні.

Перелік використаних джерел

1. Міжнародні правила щодо тлумачення термінів «Інкотермс» / введені для використання в Україні Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» : від 04.10.1994 р.

2. Кулагин М.И. Предпринимательство и право: Опыт Запада… - С. 28.

3. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности... - С. 226-227

4. Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах... - С. 36.

5. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности… - С. 257.

6. Загайнова С. К. Судебный прецедент: Проблемы правоприменения. - М., 2002. - С. 13-14.

7. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности... - С. 259.

8. Ансон С. Договорное право. - М., 1984. - С. 224-250.

9 Коммерческое право зарубежных стран. Автор книги: Бушев А.Ю., Макарова О.А., Попандопуло В.Ф. Год издания: 2004.

Размещено на Allbest.ru