Правове регулювання захисту соціально–економічних прав людини в сфері праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правове регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праці

Веприцький Р.С.

12.00.05 - трудове право

Харків - 2008

Вступ

Актуальність теми. Як відомо, найважливішою проблемою теорії та практики розбудови правової держави є забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина. Якщо ж говорити про соціальну державу, то на перше місце тут виходить забезпечення соціально-економічних прав. У соціально-економічних правах розкривається важлива грань соціальної правової держави. Вона не може і не повинна роздавати всім громадянам необмежені матеріальні й духовні блага, однак зобов'язана забезпечити право на гідне життя.

Прийняття в 1996 році Конституції України було покликане підняти на якісно новий рівень розуміння суспільної ваги прав і свобод людини, упорядкувати різновекторні процеси розвитку українського суспільства і держави, закласти законодавчу основу для формування правової, соціальної та демократичної держави. По суті, Основний закон у ч.1 ст.3 проголосив суміщення інтересів прав людини з інтересами суспільства і держави, а не їх протиставлення.

Конституція України закріпила доволі широкий перелік соціально-економічних прав людини і громадянина, який сьогодні є одним з найповніших у порівнянні з конституціями інших країн світу. Для забезпечення реалізації вищезазначених прав в Україні створено доволі розгалужену нормативну базу, на державні органи, в тому числі й спеціально створені, покладено обов'язки щодо забезпечення та захисту соціально-економічних прав тощо.

Однак реалії сьогодення свідчать про те, що сьогодні не все в порядку з реалізацією закріпленнях в Конституції України соціально-економічних прав. Зокрема, суттєві ускладнення і напруженість спостерігаються у сфері реалізації громадянами права на працю. Так, перехід до ринкової економіки загострив проблему безробіття. На обліку в державній службі зайнятості станом на 1 лютого 2008 р. перебувало 691,2 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, з них понад половину становили жінки або мешканці сільської місцевості, понад третину - молодь віком до 35 років. Офіційного статусу безробітних на цю дату набули 95,9% незайнятих громадян. Серед безробітних кожний другий раніше обіймав місце робітника, а кожний четвертий - посаду службовця або не мав професійної підготовки. Таким станом справ користуються роботодавці, зміцнюючи свої позиції в трудових відносинах. Причому здебільшого це робиться за рахунок зниження рівня правових гарантій працівника.

Ситуацію погіршує і те, що сьогодні трудові відносини регулює ще Кодекс законів про працю 1971 року, який вже давно морально застарів. Проект же Трудового кодексу, прийнятий Верховною Радою України за основу, побудований переважно на засадах збалансованості інтересів як працівників, так і роботодавців і певним чином погіршує становище працівників навіть порівняно з чинним Кодексом. Не все сьогодні добре і з правозахисною діяльністю державних органів, характерними ознаками якої є халатне ставлення до звернень громадян, корупція та невисока правова культура представників державної влади.

Наукове дослідження питань захисту соціально-економічних прав людини покликане допомогти удосконаленню як законодавства, так і правозастосовній практики у цій сфері. Означене набуває ще більшої ваги за умов реформування трудового законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.1 Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 р., та п. 9.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., а також планів наукових досліджень кафедри трудового, екологічного й аграрного права і науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення правового регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праці.

Досягнення поставленої мети в дисертації вимагало вирішення наступних дослідницьких завдань:

охарактеризувати категорії: „права”, „свободи”, „права людини”, „права громадянина”, „правова держава”, „соціальна держава”, „захист прав”, „охорона прав”;

уточнити поняття „соціально-економічні права” та „самозахист”;

визначити місце соціально-економічних прав у системі прав людини;

вивчити закордонний досвід в сфері захисту соціально-економічних прав людини;

з'ясувати сучасний стан забезпечення органами державної влади захисту соціально-економічних прав людини;

охарактеризувати способи захисту соціально-економічних прав громадськими організаціями;

дослідити інститут самозахисту соціально-економічних прав;

розробити конкретні пропозиції щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення захисту соціально-економічних прав людини.

Об'єктом дослідження є відносини у сфері забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Предметом дослідження є правове регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праці.

Методи дослідження. У роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об'єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об'єкта, який досліджується, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, формально-логічний метод було використано при визначенні місця соціально-економічних прав в системі прав людини (підрозділ 1.1). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 3.3). Порівняльно-правовий метод використано для порівняння національного законодавства, яке регламентує захист соціально-економічних прав працівників з міжнародним законодавством та законодавством промислово розвинутих країн світу у цій сфері (підрозділ 2.1, 2.2, 3.1). За допомогою історико-правового методу досліджувалося становлення та розвиток соціально-економічних прав людини та їх захисту в Україні і світі (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2). Методи класифікації, групування, системно-функціональний - для дослідження нормативно-правового масиву, що регулює захист соціально-економічних прав працівників (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2); статистичний аналіз був використаний для вивчення сучасного стану правової захищеності працівників (підрозділ 1.1).

Науково-теоретичну базу дослідження становлять праці українських і російських вчених у сфері трудового права, теорії держави та права: М.Г. Александрова, А.П. Александрової, П.В. Анісімова, Н.Б. Болотіної, В.С. Венедіктова, Л.Я. Гінцбурга, Г.С. Гончарової, В.Я. Гоца, В.В. Жернакова, П.І. Жигалкіна, І.В. Зуба, С.О. Іванова, І.Я. Кисельова, Р.І. Кондратьєва, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиця, О.А. Лукашевої, М.В.Лушнікової, М.І. Іншина, А.Р. Мацюка, Ю.П. Орловського, П.Д. Пилипенка, С.М.Прилипка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, П.М. Рабіновича, В.Г. Ротаня, А.Г. Седишева, О.Ф. Скакун, В.Н. Скобелкіна, О.В. Смирнова, Б.С. Стичинського, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, Т.Б. Шубіної, О.М. Ярошенка та ін.

Нормативну базу дослідження становлять: Конституція України, законодавчі акти України, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств, локальні нормативні акти, а також міжнародно-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з урахуванням новітніх досягнень правової науки, дослідити інститут захисту соціально-економічних прав людини. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, які запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:

дістало подальшого розвитку розуміння природи соціально-економічних прав людини та їх місця в системі прав людини. Піддано критиці ідею „другорядності” соціально-економічних прав людини і громадянина стосовно прав так званого першого покоління;

вдосконалено поняття „соціально-економічні права” та „самозахист”. Так, соціально-економічні права визначені як можливості людини та громадянина у сфері власності, підприємництва, праці та відпочинку, соціального захисту, житлового забезпечення та охорони здоров'я, що мають за мету створення умов для належного розпорядження особою власністю і працею та захист тих хто опинився в складній життєвій ситуації, як з боку держави, так і з боку суспільства. Самозахист - це встановлені законом самостійні дії працівника по охороні своїх прав без звернення за допомогою до державних та інших уповноважених органів;

отримало подальший розвиток розуміння форм захисту соціально-економічних прав людини. Усі форми такого захисту об'єднано у дві групи: юрисдикційну і неюрисдикційну;

обґрунтовано необхідність введення інституту самозахисту прав працівників у трудове право;

отримало подальшого розвитку розуміння необхідності реформування національної судової системи і процесуального законодавства;

запропоновано зміни і доповнення до проекту Трудового кодексу України у напрямку підвищення рівня правових гарантій прав найманих працівників та посилення впливу профспілок на трудові правовідносини;

дістало подальшого розвитку розуміння органів державної влади як суб'єктів забезпечення соціально-економічних прав людини і громадянина;

на підставі результатів дослідження внесено пропозиції щодо удосконалення діючих нормативно-правових актів, які регламентують питання захисту соціально-економічних прав людини.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:

в науково-дослідній - роботі для подальших досліджень правового механізму захисту прав і свобод людини;

у правотворчості - при підготовці проекту Трудового кодексу України та інших нормативно-правових актів, розробці змін та доповнень до чинних законодавчих актів, які регламентують захист соціально-економічних прав людини;

у правозастосуванні - для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства в сфері забезпечення та захисту соціально-економічних прав людини;

у навчальному процесі - при підготовці лекцій, відповідних розділів підручників і навчальних посібників з Трудового права України, при викладанні навчальної дисципліни „Трудове право”, а також у науково-дослідній роботі студентів, слухачів та курсантів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у наукових публікаціях автора, а також доповідях на науково-практичних конференціях: „Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин” (Чернігів, 2007), „Захист трудових та пенсійних прав громадян України” (Харків, 2008) та „Проблеми дотримання прав людини в діяльності ОВС України” (Харків, 2008). Також положення дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України та кафедри трудового, екологічного та аграрного права Харківського національного університету внутрішніх справ. Теоретичні напрацювання автора дисертації використовуються у процесі викладання курсу „Трудове право”, зокрема, під час читання лекцій і проведення семінарських занять.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 184 сторінки. Список використаних джерел складається із 197 найменувань і займає 16 сторінок.

1. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено її зв'язок з науковими планами і програмами, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, подано відомості про апробацію та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1 „Загальна характеристика захисту соціально-економічних прав людини” містить два підрозділи. У підрозділі 1.1 "Соціально-економічні права та їх місце в системі прав людини" досліджено точки зору вчених на категорії „права людини” та „права громадянина”, проаналізовано співвідношення категорій „права” та „свободи”, висвітлено історію розвитку ідеї прав і свобод людини, визначено природу соціально-економічних прав людини, досліджено історію закріплення соціально-економічних прав людини на міжнародному та національному рівнях, подано визначення поняття „соціально-економічні права людини”, досліджено історію законодавчої регламентації та сучасний стан справ в сфері реалізації права на працю в Україні.

У підрозділі обґрунтовується, що проголошення прав і свобод людини, їх закріплення в законодавстві є найважливішою передумовою створення справді відкритого, вільного суспільства, оскільки панування права, плюралізм і права людини є нерозривними складовими демократії.

Підтримуючи ідею трьох поколінь прав людини, звертається увага на важливість для життя людини саме соціально-економічних прав, які були сформовані у процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного рівня, підвищення соціального статусу. Їх ще називають позитивними правами, оскільки для їх реалізації є необхідною правотворча та правозастосовна діяльність держави щодо їх забезпечення.

Автором не підтримується ідея „другорядності” соціально-економічних прав людини і громадянина стосовно прав першого покоління. Обґрунтовано, що всі права, закріплені в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Конституції України, є рівними, неподільними та взаємопов'язаними. А реалізація та захист соціально-економічних прав, закріплених у вищезазначених актах, повинна бути забезпечена державою не залежно від рівня економічного розвитку.

Обґрунтовано доцільність застосування саме терміна „соціально-економічні права”, виходячи з близькості за характером категорій „соціальні” і „економічні”, що проявляється навіть у тому, що окремі права можна відносити як до соціальних прав, так і до економічних (наприклад, право на працю).

У підрозділі велика увага приділяється дослідженню права на працю як одного з найважливіших соціально-економічних прав людини. Вказується на негативні моменти у сфері його сьогоднішнього забезпечення Так, непоодинокими сьогодні є випадки примусової праці, найгірших форм дитячої праці, використання праці без укладання трудових договорів, відсутність фіксації в трудових книжках відомостей про прийняття на роботу та звільнення тощо

У підрозділі 1.2 „Захист соціально-економічних прав людини як основна функція соціальної правової держави” досліджується історія проблеми захисту прав громадян, проаналізовано погляди вчених на співвідношення термінів „захист прав” та „охорона прав”, досліджено категорії „функції держави”, „соціальна держава”, „правова держава”, визначеноя форми захисту соціально-економічних прав людини.

У підрозділі здійснено аналіз законодавчого матеріалу у сфері вживання термінів „захист” та „охорона”. Вказано, що законодавець не проводить чіткого розрізнення між цими двома термінами. З огляду на це обґрунтовано позицію, що застосування цих двох термінів у законодавстві та їх довільне тлумачення науковцями певним чином заплутує правозастосовну практику та спричиняє плутанину в термінологічному апараті юридичної науки. Визнано доцільним відмовитися від використання терміна „охорона” та використовувати і в законодавстві, і в правозастосовній практиці термін „захист”. Тим більше, що в словнику української мови „захист” визначається як заступництво, охорона, підтримка.

Обґрунтовано, що сьогодні мова повинна йти саме про формування соціально-правової держави, основною цінністю в якій є людина з її правами і свободами. Основною функцією такої держави повинен бути захист насамперед соціально-економічних прав людини і громадянина. Ці та інші права та свободи людини і громадянина можуть бути забезпечені за умови належної роботи всіх інституцій громадянського суспільства та держави.

У підрозділі визначено, що захист соціально-економічних прав людини здійснюється у різноманітних формах, які можна об'єднати у дві групи і юрисдикційну і неюрисдикційну. Основна відмінність між ними полягає в тому, що захист соціально-економічних прав у юрисдикційній формі здійснюється різними державними органами, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності, у той час як захист цих прав у неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріального правовідношення і здійснюються самими сторонами без звернень до компетентних органів.

Розділ 2 „Міжнародний та національний захист соціально-економічних прав людини” містить два підрозділи. У підрозділі 2.1 „Міжнародно-правовий захист соціально-економічних прав людини” досліджено міжнародні та європейські документи, які регламентують питання захисту соціально-економічних прав людини, проаналізовано практику діяльності Європейського суду з прав людини як захисника соціально-економічних прав. Вказується, що серед функціонуючих сьогодні міждержавних організацій найбільшими міжнародними захисницями соціально-економічних прав людини є Організація Об'єднаних Націй (ООН) та Міжнародна організація праці (МОП).

Звернено увагу на велике значення для захисту соціально-економічних прав і свобод людини і громадянина Загальної декларації прав людини (1948 р.) і Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН. Ці документи є складовими частинами Міжнародного біля про права людини і закріплюють широкий перелік соціально-економічних прав людини.

Важливе значення для розвитку, забезпечення та захисту соціально-економічних прав людини має діяльність Міжнародної організації праці, особливо її нормотворча діяльність. Ця діяльність МОП виражається, по-перше, як і в інших міжнародних організаціях, в укладенні міжнародних договорів, і, по-друге, у розробці та прийнятті конвенцій і рекомендацій з питань, що входять у компетенцію МОП.

Досліджено правову природу конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці. Вказано на безсумнівну перевагу конвенцій у справі захисту соціально-економічних прав людини. Обґрунтовано необхідність ратифікації якомога більшої кількості конвенцій МОП, оскільки всі вони без винятку спрямовані на захист соціально-економічних прав людини.

У підрозділі проаналізовано норми найбільш важливих конвенцій МОП. Це Конвенція МОП „Про примусову або обов'язкову працю” №29 (1930 р.), Конвенція МОП „Про свободу асоціації та захист права на організацію” № 87 (1948 р.), Конвенція МОП „Про застосування принципів права на організацію та на ведення колективних переговорів” № 98 (1949 р.), Конвенція МОП „Про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності” №100 (1951 р.), Конвенція МОП „Про мінімальні норми соціального забезпечення” №102 (1952 р.), Конвенція МОП „Про скасування примусової праці” № 105 (1957 p.), Конвенція МОП „Про дискримінацію в галузі праці та занять” №111 (1958 р.), Конвенція МОП „Про мінімальний вік прийняття на роботу” №138 (1973 р.), Конвенція МОП „Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” № 182 (1999р.).

Зазначено, що національне законодавство в цілому відповідає нормам згаданих конвенцій Міжнародної організації праці, в той же час небажання ратифікувати одну з важливих для захисту соціально-економічних прав громадян України конвенцію (Конвенція № 102) свідчить, що сьогодні ще не все добре з можливостями держави в соціальній сфері.

У підрозділі 2.2 „Закордонний досвід в сфері захисту соціально-економічних прав людини” досліджено досвід промислово розвинутих країн у сфері захисту соціально-економічних прав людини. Зазначено, що передусім розвиток капіталістичного способу виробництва поставив перед західними країнами питання захисту соціально-економічних прав людини. Першими, хто почав перейматися цими проблемами були флагмани капіталістичного устрою Англія, Німеччина, Франція, Росія.

У підрозділі вказується, що найбільших успіхів у справі захисту соціально-економічних прав людини і громадянина людство досягло лише після Другої світової війни. Так, ознакою другої половини ХХ ст. стало різке зміщення акценту державної політики розвинутих країн на забезпечення та захист прав та свобод людини і громадянина.

Вказано на існування у промислово розвинутих країнах розгалуженої системи державних інституцій, діяльність яких спрямована на захист соціально-економічних прав людини. Звернуто увага на особливе місце в цій системі національних судів. Досліджено досвід функціонування спеціалізованих трудових судів на прикладі Німеччини та Фінляндії.

Особливу увагу приділено дослідженню діяльності профспілкових організацій як найбільших громадських захисниць соціально-економічних прав найманих працівників. Вказано, що перші робітничі організації з'явилися в Англії у другій половині ХІХ ст. Однією з таких організацій була Національна чартистська асоціація, яка виступала за обмеження робочого дня та збільшення заробітної плати. Специфічність та особливість профспілкового захисту виявляється насамперед у тому, що ці громадські організації у своєму арсеналі мають такі захисні заходи, яких не має жоден державний орган. Це страйк, мітинг, пікет, демонстрація тощо. Вказані заходи, а особливо страйк, є потужним знаряддям в руках профспілок.

Констатується, що сьогодні на тлі загального зниження членства у профспілкових організаціях знижується їх вплив на процеси забезпечення соціально-економічних прав найманих працівників. Така ситуація не може не турбувати, адже завдяки функціонуванню цих громадських організацій наймані працівники мають змогу колективно та організовано відстоювати свої права, вирівнюючи тим самим своє становище у трудових відносинах з власниками засобів виробництва. Виходом із такої ситуації вважаємо модернізацію діяльності профспілок шляхом інформування суспільства про результати своєї захисної діяльності, максимального розширення категорій, що охоплюються профспілковим членством, запровадження нових видів профспілкової матеріальної допомоги та послуг тощо.

Розділ 3 „Форми захисту соціально-економічних прав людини” містить три підрозділи. У підрозділі 3.1 „Органи державної влади у механізмі захисту соціально-економічних прав людини” досліджено статус і діяльність у сфері захисту соціально-економічних прав людини Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, окремих міністерств та відомств, прокуратури, суду, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, подано рекомендації щодо вдосконалення такої діяльності зазначених державних органів і посадових осіб.

Аналізуючи діяльність єдиного органу законодавчої влади в Україні - Верховної Ради України, зокрема вказується на певні недоліки в організації її роботи, наслідком яких є сучасний стан у сфері національного трудового законодавства. Це і діючий сьогодні Кодекс законів про працю (КЗпП), який було прийнято ще у 1971 р., який вже морально застарів і не може комплексно регулювати трудові відносини, і відносини тісно з ними пов'язані, з огляду на відсутність в ньому цілих правових інститутів трудового права. Це і велика кількість законодавчих актів, які діють поряд з КЗпП, і норми яких дублюються у Кодексі.

У підрозділі проаналізовано проект Трудового кодексу України внесений народними депутатами України В.Г. Хара, Я.М. Сухим, О.М. Стояном. Зокрема зазначається, що Проект дещо програє у захисті інтересів працівника перед чинним КЗпП, зокрема стосовно закріплення строків дії трудового договору. Так, КЗпП віддає безумовний пріоритет безстроковому трудовому договору, закріплюючи випадки, коли є можливим укладання строкових трудових договорів. Проект же закріплює дещо невизначену норму „якщо законом або трудовим договором не встановлено інше, трудові відносини вважаються такими, що виникли на невизначений строк”. Автором подано рекомендації щодо вдосконалення Проекту з точки зору підвищення статусу найманих працівників у трудових правовідносинах.

Досліджуючи діяльність органів виконавчої влади щодо захисту соціально-економічних прав людини, автором досліджено специфіку діяльності в цьому напрямку трьох рівнів органів виконавчої влади. Нагадаємо, що перший (вищий) рівень утворює Кабінет Міністрів України, другий рівень (рівень центральних органів виконавчої влади) -- міністерства, комітети та інші центральні органи виконавчої влади, третій рівень (рівень місцевих органів виконавчої влади) -- місцеві державні адміністрації та деякі інші місцеві органи, безпосередньо підпорядковані відповідним центральним органам виконавчої влади.

Вказано на важливе значення останньої ланки виконавчої влади у справі захисту соціально-економічних прав людини, оскільки саме вона найбільше наближена до населення. Проаналізовано ситуацію, яка сьогодні складається між Кабінетом Міністрів України та місцевими державними адміністраціями, коли в умовах зростання цін на продукти харчування місцеві державні адміністрації не координують свою діяльність з Кабінетом Міністрів України, а їх керівництво не звітує перед Урядом як це передбачено Конституцією України. Вказано, що це один із негативних моментів сьогоднішнього дуалізму виконавчої влади.

У підрозділі звертається увага на необхідність найскорішого визначення з тим, яку республіку, парламентську чи президентську, доцільно побудувати в Україні та чіткого законодавчого закріплення повноваження всіх вищих органів влади та посадових осіб.

Досліджуючи законодавство, яке регламентує прокурорський нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, обґрунтовано, що сьогодні у прокурора є всі можливості як представляти інтереси громадянина в суді та інших органах, так і захищати особисто права, інтереси громадянина, коли порушення закону є очевидним (прокурор у даних відносинах має владно-імперативні повноваження, зокрема під час проведення досудового слідства чи дізнання). Водночас вказується, що органи прокуратури не повинні підмінювати судові органи, органи виконавчої влади, а також органи відомчого контролю.

У підрозділі досліджено історію запровадження інституту омбудсмена в державний механізм, проаналізовано повноваження національного омбудсмена (Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини), обґрунтовано, що в Україні функціонує так звана „сильна” модель омбудсмена, пропонуються заходи щодо посилення авторитету цієї інституції в суспільстві та державі та підвищення її можливостей у справі захисту соціально-економічних прав людини.

Обґрунтовано, що правосуддя, яке здійснюється судами, є найбільш надійним та цивілізованим способом захисту соціально-економічних прав людини. Звернено увагу на те, що саме такі засади судової влади, як самостійність і незалежність її статусу перетворює судову форму захисту соціально-економічних прав у найбільш вірне, надійне і зрозуміле її джерело. Вказано, що великий відсоток цивільних справ, які розглядають суди загальної юрисдикції, складають індивідуальні трудові спори. Запропоновано вдосконалення поняття індивідуального трудового спору, яке закріплює проект Трудового кодексу України. Досліджується діяльність Конституційного Суду України у сфері захисту соціально-економічних прав людини. Рекомендуються заходи щодо вдосконалення судової гілки влади у справі захисту соціально-економічних прав людини.

У підрозділі 3.2 „Захист соціально-економічних прав людини громадськими організаціями” проаналізовано статус об'єднань громадян в Україні, досліджено діяльність профспілкових організацій щодо забезпечення соціально-економічних прав людини. Вказано, що профспілки є громадською організацією зі спеціальним статусом, завданнями, функціями, обов'язком якої є захист соціально-економічних прав працівників. Для виконання своїх завдань профспілки мають і представницьку функцію, представляючи інтереси працівників у різних сферах суспільного та виробничого життя.

У підрозділі досліджено діяльність профспілок щодо захисту соціально-економічних прав працівників за такими напрямками: по-перше, при участі у правотворчості, по-друге, при застосуванні норм КЗпП України, інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема колективних договорів (угод), по-третє, при участі профспілок у вирішенні колективного трудового спору і проведенні страйку, по-четверте, при здійсненні громадського контролю за дотриманням трудового законодавства.

Досліджуючи перший напрямок діяльності профспілок, обґрунтовано необхідність наділення всеукраїнських профспілок правом законодавчої ініціативи. Для цього слід внести відповідні зміни до ст. 93 Конституції України. Також звернуто увагу на намагання авторів проекту Трудового кодексу України знизити статус найманих працівників, послабити значення трудового колективу у трудових відносинах шляхом зміни порядку затвердження Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Стосовно другого напрямку діяльності в підрозділі звернуто увагу на загальне звуження повноважень профспілок в цій сфері авторами Проекту. Так, Проект позбавляє права профспілкові органи вимагати від роботодавця розірвання трудового договору з керівником підприємства, якщо він порушує трудове законодавство; погоджувати встановлення шестимісячного строку випробування під час прийняття на роботу тощо.

Зазначено, що профспілки історично виникли як колективні захисники соціально-економічних прав своїх членів. Проведення страйків і вирішення колективних трудових спорів були найдавнішими засобами та напрямками такого захисту. Звернено увагу на недосконалість законодавчого визначення поняття „страйк”, яке не дає змоги застосовувати певні види страйків, що застосовують профспілки промислово розвинутих країн світу (наприклад, переривчаті страйки).

У підрозділі 3.3. „Самозахист соціально-економічних прав” досліджено точки зору вчених різних галузевих правових наук на поняття „самозахист”, подано власне визначення поняття „самозахист”, сформульовано пропозиції щодо запровадження інституту самозахисту у трудове законодавство України.

У підрозділі зазначено, що діючий сьогодні Кодекс законів про працю України і запропонований проект Трудового кодексу України не містять статті, яка закріплювала б інститут самозахисту в трудовому праві. В той же час, в Україні сьогодні є всі об'єктивні та суб'єктивні причини та умови для введення такого інституту в трудове законодавство. Передусім це масове недотримання роботодавцями норм трудового законодавства стосовно своєчасної виплати заробітної плати, забезпечення умов праці, які відповідають вимогам безпеки та гігієни тощо.

Безумовно, працівник може звернутися до суду по захист своїх прав, однак існують ситуації, коли необхідно діяти швидко, щоб запобігти шкідливим наслідкам. А для цього необхідно вміти активно і самостійно діяти у сфері відстоювання своїх інтересів та мати правові гарантії такої діяльності.

працівник судовий соціальний право

Висновки

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретичних засад та правового регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праці. До основних з яких віднесено такі

Усі права людини закріплені на міжнародному та національному рівнях є рівними, неподільними та взаємопов'язаними. А реалізація та захист соціально-економічних прав, закріплених в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Конституції України, повинні бути забезпечені державою незалежно від рівня економічного розвитку.

Існує доцільність як у законотворенні, так і в інших сферах діяльності застосовувати термін „соціально-економічні права”, виходячи з близькості за характером категорій „соціальні” та „економічні”, що проявляється навіть в тому, що окремі права можна відносити як до соціальних прав, так і до економічних (наприклад, право на працю).

Під соціально-економічними правами слід розуміти можливості людини та громадянина в сфері власності, підприємництва, праці та відпочинку, соціального захисту, житлового забезпечення та охорони здоров'я, що мають за мету створення умов для належного розпорядження особою власністю і працею та захист працівників що опинилися в складній життєвій ситуації, як з боку держави, так і з боку суспільства.

Захист соціально-економічних прав людини здійснюється у різноманітних формах, які можна об'єднати у дві групи і юрисдикційну і неюрисдикційну. Основна відмінність між ними полягає в тому, що захист соціально-економічних прав у юрисдикційній формі здійснюється різними державними органами, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності, у той час як захист цих прав у неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріального правовідношення і здійснюються самими сторонами без звернень до компетентних органів.

Обґрунтовано доцільність внесення таких змін і доповнень до проекту Трудового кодексу України:

- доповнити ст. 3 „Основні засади правового регулювання трудових відносин” таким пунктом: „забезпечення права професійних спілок здійснювати громадський профспілковий контроль за дотриманням трудового законодавства”;

- доповнити Проект статтею з назвою „Самозахист працівниками своїх прав” з таким змістом:

„1.Самозахист - встановлені законом самостійні дії працівника по охороні своїх прав без звернення за допомогою до державних та інших уповноважених органів.

2. З метою самозахисту трудових прав працівник може відмовитися від виконання роботи, не передбаченої трудовим договором, або якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я, а також призупинити роботу, у випадку затримки виплати заробітної плати на строк більше трьох днів, на весь період до виплати затриманої суми.

3. На час відмови або призупинення роботи за працівником зберігається середній заробіток.

4. Роботодавцю забороняється переслідувати працівників за використання ними передбачених законодавством способів самозахисту трудових прав.”;

- видалити норму ст. 442, яка закріплює можливість отримання працівником компенсації замість поновлення на роботі, як таку, що суперечить засадам трудового права і послабляє захист соціально-економічних прав працівників;

- вдосконалити визначення індивідуального трудового спору, яке закріплене в ст. 422 шляхом додання слова „неврегульовані” перед словом „розбіжності”.

Існує необхідність удосконалити Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” шляхом запровадження окремої глави з назвою „Правовий статус Уповноваженого”, в яку повинні увійти статті з назвами: „Завдання Уповноваженого”, „Функції Уповноваженого”, „Права Уповноваженого”, „Обов'язки Уповноваженого”, „Відповідальність Уповноваженого”. „Гарантії діяльності Уповноваженого”.

Для підняття авторитету інституту омбудсмена в Україні та підвищення його можливостей у справі захисту соціально-економічних прав людини необхідно передусім провести такі заходи: закріпити обов'язковий характер рішень омбудсмена, наділити його правом законодавчої ініціативи, запровадити регіональних представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З метою удосконалення судового захисту соціально-економічних прав вважаємо за доцільне: по-перше, вдосконалити судову систему України шляхом запровадження спеціалізованих трудових судів, по-друге, розробити та прийняти Трудовий процесуальний кодекс України, по-третє, передбачити можливість звернень громадян до Конституційного Суду України зі скаргами на порушення конституційних прав і свобод.

Викласти ч.1 ст. 93 Конституції України в такій редакції: „Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всеукраїнським профспілкам та профоб'єднанням”.

Існує необхідність закріплення в проекті Трудового кодексу України всіх повноважень профспілок, які сьогодні передбачені трудовим законодавством. Запропонований же проект звужує повноваження профспілок, зокрема позбавляє профспілкові органи права вимагати від роботодавця розірвання трудового договору з керівником підприємства, якщо він порушує трудове законодавство; погоджувати встановлення шестимісячного строку випробування під час прийняття на роботу тощо. У цьому контексті не зайвим буде звернути увагу на норму ч. 3 ст. 22 Конституції України, що під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Список опублікованих автором праць

1. Веприцький Р.С. Самозахист соціально-економічних прав // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - Харків, 2008. Вип.42. - С.289 -294.

2. Веприцький Р.С. Соціально-економічні права: до визначення правової природи // Форум права. - 2008. - № 1. - С.32-37 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htt://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008 -1/08 vrsvpp.pdf.

3. Веприцький Р.С. Окремі аспекті забезпечення соціально-економічних прав людини // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008р. - №2. - С.194-198.

4. Веприцький Р.С. Напрямки захисту соціально-економічних прав людини профспілками // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008р. - №3. - С.192-195.

5. Веприцький Р.С. Захист соціально-економічних прав людини громадськими організаціями // Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин. Матеріали науково-практичної конференції (м. Чернігів, 31травня-2 червня). - Чернігів. - 2007. - С.210-214.

6. Веприцький Р.С. Розділ 1 (підрозділ 1.3. Правове забезпечення цивільного контролю за діяльністю міліції), Розділ 2, (підрозділ 2.2 Суб'єкти цивільного контролю за діяльністю міліції та їх повноваження). Цивільний контроль за діяльністю міліції // Науково-практичний посібник. Іншин М.І., Музичук О.М. та ін. Видавництво Харківського національного університету внутрішніх справ. - Харків, - 2008. - 206 с.

7. Веприцький Р.С. Коментар до глави 14. Науково-практичний коментар Кодексу законів про працю України // За заг. ред. О.О. Погрібного. - Всеукраїнська асоціація видавців „Правова єдність”, Харків, - 2008. - 456с.

Размещено на Allbest.ru