Правовий статус працівників міліції УСРР у 20-х роках ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ УСРР У 20-Х РОКАХ ХХ ст.

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Васильєв Станіслав Валерійович

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права в Харківському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Гавриленко Олександр Анатолійович, Харківський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Тимощук Олександр Валентинович, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, декан юридичного факультету;

кандидат юридичних наук, доцент Войцеховський Михайло Михайлович, Кіровоградський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри загально-правових дисциплін.

Захист відбудеться 12 грудня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розіслано 11 листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. Є. Кириченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження: Розвиток України як правової держави потребує демократичного оновлення державного апарату та інституту державної служби. Це стосується, зокрема, й службово-трудових відносин працівників органів внутрішніх справ. Формування корпусу міліціонерів-професіоналів, відданих справі чесного служіння закону і суспільству потребує вдосконалення існуючих механізмів соціального та правового захисту працівників органів охорони правопорядку, забезпечення юридичних гарантій проходження служби в міліції. За таких умов цілком обґрунтованим слід визнати звернення до історичного досвіду вирішення проблем реформування правового статусу працівника міліції як службовця державного органу влади.

Комплекс проблем визначення правового статусу службовця міліції, а також встановлення гідних умов соціального забезпечення міліціонера для комплектування органів міліції професійними і чесними працівниками особливо активно намагалось розв'язати керівництво Української СРР у 20-х рр. ХХ ст. Відтак вважаємо, що ретроспективний аналіз становлення і розвитку комплексу нормативно-правових актів, які в період з 1920 р. по 1930 р. встановлювали правовий статус службовця міліції, може створити певне підґрунтя для узагальнень і використання накопиченого досвіду в праці вдосконалення окремих елементів правового статусу працівника міліції нині.

Хронологічні межі роботи охоплюють 1920-ті рр. Початковим пунктом дослідження варто вважати прийняття Постанови Ради Народних Комісарів УСРР «Про затвердження Положення про робітничо-селянську міліцію УСРР» від 14 вересня 1920 р. Норми названого Положення вперше в українському радянському законодавстві на загальнодержавному рівні закріпили загальні засади правового статусу працівника міліції. З іншого боку, в 1930 р. були прийняті Постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про воєнізацію міліції» від 5 квітня 1930 р. та «Про порядок підпорядкування органів міліції органам Державного політичного управління УСРР» від 29 грудня 1930 р. Момент набрання чинності останньою постановою в цілому є кінцевим пунктом дослідження. Названі законодавчі акти внесли серйозні зміни в чинне Положення про радянську робітничо-селянську міліцію УСРР від 10 листопада 1926 р. та встановили уніфікацію правового статусу міліціонера та військовослужбовця, а також працівника органів державної безпеки.

Водночас, хронологічні межі роботи зрідка виходять за окреслені початковий та кінцевий моменти дослідження. Адже для більшої об'єктивності досягнутих результатів виникає необхідність проаналізувати нормативно-правові акти, чинні як до 1920 р., так і після 1930 р.

Територіальні рамки дослідження обумовлені фактором адміністративно-територіальних кордонів тієї частини території України, яка у 20-х рр. ХХ ст. складала Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Територія УСРР на початку 1920-х рр. охоплювала межі десяти тогочасних українських губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Таврійської (без Криму) та Донецької). До їх складу входила більшість українських етнічних земель, окрім західного регіону. У середині 1920-х рр. замість названих губерній були створені округи, однак територія УСРР не зазнала суттєвих змін. До складу Української СРР з 1924 р. також входила Автономна Молдавська СРР.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Тема наукового дослідження затверджена Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 13 від 23 грудня 2005 року). Проблема встановлення у нормативно-правових актах правового статусу працівника міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст. відповідає пп. 2; 3.3; 9.2 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених протоколом Вченої ради Харківського національного університету внутрішніх справ від 23 грудня 2005 р. № 13. Тему дисертації розглянуто і схвалено у 2006 р. Академією правових наук України. Також обрана тема роботи знайшла своє відбиття в плані дослідницької діяльності кафедри теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі системного аналізу законодавчих та інших нормативно-правових актів, історико-правової та історичної літератури надати характеристику нормативно-правового закріплення правового статусу працівника міліції в УСРР у 20-х рр. ХХ ст. та висвітлити специфіку реалізації норм права, які визначали цей статус.

Мета обумовила наступні завдання дослідження:

1. Визначити ступінь наукової дослідженості проблеми шляхом опрацювання наявної історико-правової, історичної та спеціальної юридичної літератури, у якій наведено характеристику як загальнотеоретичних засад правового статусу працівника міліції, так і особливості нормативно-правового закріплення цього статусу в УСРР у 20-х рр. ХХ ст.

2. Здійснити наукову періодизацію встановлення та зміни правового статусу працівника міліції в УСРР у досліджуваний період.

3. Надати характеристику специфіці нормативно-правового закріплення прав та обов'язків працівників міліції.

4. Розкрити сутність правових обмежень, пов'язаних із проходженням служби в міліції УСРР досліджуваного періоду.

5. Виявити особливості нормативно-правового встановлення юридичних гарантій проходження служби в органах внутрішніх справ.

6. Визначити специфіку нормативно-правового регулювання соціального забезпечення та соціального захисту міліціонерів та реалізації правових приписів, які передбачали таке забезпечення.

7. Окреслити порядок та підстави притягнення працівників міліції до юридичної відповідальності за посадові злочини та дисциплінарні проступки.

8. Узагальнити історичний досвід визначення та змін правового статусу працівника міліції в УСРР у досліджуваний період.

Об'єктом дослідження є правове регулювання діяльності міліції в УСРР у 20-х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є правовий статус працівника міліції в УСРР у 1920-х рр. та практика реалізації норм права, які його закріплювали.

Методологічну основу роботи становить система загальнонаукових (діалектичний, системно-структурний) та спеціально-юридичних (порівняльно-правовий, формально-юридичний) методів дослідження. Загальним методом роботи є метод філософської діалектики, який розкривається через методи сходження від абстрактного до конкретного та від простого до складного, а також метод (принцип) єдності логічного та історичного. Складовою частиною методу філософської діалектики є системно-структурний метод. Він допоміг розглянути міліцію як відносно самостійну підсистему державного механізму та правовий статус працівників міліції як відносно самостійний різновид правового статусу державних службовців (підрозділи 2.1; 3.1).

Серед спеціально-юридичних методів дослідження, використаних у роботі, необхідно відзначити формально-юридичний та порівняльно-правовий методи. Формально-юридичний метод мав провідне значення під час опрацювання великої кількості нормативно-правового матеріалу, чинного у 1920-х рр. (підрозділи 2.1-2.3; 3.2-3.5). За допомогою порівняльно-правового методу було здійснено порівняння окремих аспектів правового статусу працівників міліції в УСРР та Російській СФРР (підрозділи 3.3 - 3.5). Разом з тим, статистичний метод використовувався для встановлення статистичних даних про кількість українських міліціонерів у досліджуваний період, випадки вчинення ними посадових злочинів, стан речового та грошового забезпечення (підрозділи 4.1-4.3).

Відзначимо важливу роль хронологічного методу, який дозволив окреслити хронологічні межі роботи та певні періоди у формуванні правового статусу працівників міліції. Вказаний метод надав можливість визначити початковий та кінцевий моменти дослідження. У свою чергу конкретно-історичний метод дозволив вивчити специфіку правового статусу українських міліціонерів у конкретних історичних умовах, враховуючи логіку історичних подій та процесів (підрозділи 3.2-3.5).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше у вітчизняній юридичній літературі здійснено комплексне спеціальне дослідження правового статусу працівника української міліції у 1920-х рр. Окрім цього, наукову новизну дисертації становлять такі положення:

1. Сформовано історіографічну та джерельну базу дослідження, для чого вперше введено в науковий обіг значну кількість архівних джерел. Завдяки останнім розкрито специфіку формування нормативно-правової бази, яка визначала правовий статус працівників міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст., та реалізацію норм права, які встановлювали цей статус.

2. На підставі вивчення нормативно-правових актів, які закріплювали та змінювали правовий статус працівника міліції у досліджуваний період, вперше запропоновано періодизацію історії встановлення цього статусу. Відповідно до основних підходів законодавця до нормативно-правового визначення досліджуваного статусу, історію його закріплення слід поділити на три періоди: 1) 1920-1921 рр., 2) 1922-1926 рр., 3) 1926-1930 рр.

3. Отримало подальший розвиток положення про те, що нечітке окреслення прав та обов'язків працівників української міліції у 1920-х рр. зумовлювало залучення міліціонерів до виконання функцій армії та органів державної безпеки. Подібні дії військового командування та посадових осіб органів ВНК і ДПУ УСРР відволікали міліціонерів від виконання функцій з підтримання правопорядку та боротьби зі злочинністю. Названі факти в кінцевому результаті негативно впливали на стан громадського порядку та законності в державі.

4. У результаті ознайомлення із законодавчими та відомчими актами УСРР, які передбачали правові обмеження, пов'язані з проходженням служби в міліції УСРР досліджуваного періоду, вдосконалено існуючі знання про систему правообмежень, пов'язаних із проходженням служби в органах міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст. Стверджується, що на працівників міліції поширювалися два правообмеження. Перше з них полягало у забороні працювати за сумісництвом у приватних, кооперативних та державних підприємствах, установах та організаціях. Друге правообмеження передбачало законодавчу заборону звільнення з міліції протягом першого року служби. Останню норму права слід розглядати як суттєве обмеження конституційних прав працівника міліції.

5. Проаналізовано приписи нормативно-правових актів, які встановлювали юридичні гарантії проходження служби в міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст., внаслідок чого отримала подальший розвиток теза, що порядок проходження служби в міліції УСРР та умови правового захисту міліціонерів отримали належне нормативно-правове закріплення лише у другій половині 1920-х рр. Водночас, на початку досліджуваного періоду не набули чіткого законодавчого закріплення підстави настання юридичної відповідальності за невиконання законних вимог працівників міліції та умови застосування ними заходів впливу.

6. Внаслідок опрацювання нормативно-правових актів УСРР, що встановлювали умови соціального забезпечення та соціального захисту працівників міліції, та архівних документів, які відображають специфіку реалізації таких правових приписів, отримало подальший розвиток положення про те, що норми названих законодавчих та відомчих актів, які встановлювали розміри грошового та речового забезпечення міліціонерів, досить часто не виконувалися. Це було одним із чинників плинності персоналу в органах міліції та вчинення міліціонерами посадових злочинів і дисциплінарних проступків.

7. Вивчення нормативно-правових актів, які встановлювали порядок і підстави притягнення працівників міліції до юридичної відповідальності призвело до розвитку тези про те, що підзаконні акти НКВС УСРР передбачали додаткові підстави для притягнення працівників міліції до кримінальної відповідальності. Зокрема, норми Дисциплінарного статуту радянської робітничо-селянської червоної міліції УСРР від 12 грудня 1923 р. та Правил проходження служби в робітничо-селянській міліції та карному розшуку УСРР від 1 грудня 1923 р. вимагали кваліфікації окремих дисциплінарних проступків міліціонерів як злочинів.

8. На підставі вивчення законодавчих актів СРСР, РСФРР та УСРР дістало подальшого розвитку положення про те, що юридичні гарантії проходження служби в міліції, соціальний захист та соціальне забезпечення працівників міліції УСРР у досліджуваний історичний період визначалися, в першу чергу, на підставі загальноукраїнських нормативно-правових актів. Водночас, останні багато в чому співпадали із нормами законодавчих актів РСФРР та СРСР, які визначали правовий статус працівника міліції.

Практичне значення дослідження полягає:

- у науково-дослідній сфері основні положення і висновки дисертації можуть бути використані в процесі подальшого вивчення історії міліції України як підґрунтя для наступних дисертаційних досліджень.

- у галузі правотворчої діяльності існує можливість врахувати досягнуті висновки під час розробки проектів нормативно-правових актів, які визначають правовий статус працівників міліції та державних службовців нині.

- у навчальному процесі положення та матеріал дисертації можуть стати в пригоді при підготовці загальних та спеціальних дисциплін «Історія держави та права України», «Історія органів внутрішніх справ». Вони, зокрема, використовуються в навчальному процесі Харківського національного університету внутрішніх справ.

- у правовиховній сфері висновки роботи можуть бути використані для підвищення рівня правової культури працівників міліції, а також населення.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію виконано та обговорено на кафедрі теорії та історії держави і права Харківського національного університету внутрішніх справ. Основні положення дисертації доповідалися у 2005, 2006 та 2007 рр. на науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених», які відбулися в Харківському національному університеті внутрішніх справ. Також автор брав участь у роботі ХVІІ Міжнародної історико-правової конференції «Регіональні аспекти історико-правових досліджень», яка відбулась 31 травня - 3 червня 2007 р. у містах Донецьку та Святогірську.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях з юридичних наук. Також результати дослідження опубліковані у вигляді трьох тез доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій, у роботі яких брав участь здобувач.

Структура роботи включає вступ, чотири розділи, які поділені на 13 підрозділів, висновки та список використаних джерел, який становить 342 найменування. Загальний обсяг роботи складає 214 сторінок, з яких 172 - основний текст, 2 - додатки і 40 - список використаних джерел.

міліція посадовий злочин дисциплінарний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються об'єкт і предмет дисертаційної роботи, наукова новизна досягнутих результатів. Наводяться методи, використані під час дослідження проблеми. Також вказуються мета і завдання, хронологічні межі та структура дисертаційного дослідження.

Перший розділ «Історіографія проблеми та джерельна база дослідження» складається із двох підрозділів. У першому підрозділі 1.1 «Висвітлення проблеми правового статусу працівників міліції УСРР у 1920-х роках у вітчизняній та зарубіжній історіографії» проаналізовано доробок дослідників, які тією або іншою мірою вивчали проблему правового статусу працівника міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст.

Протягом 70-80-х рр. ХХ ст. у радянській історичній та історико-правовій науці окремі дослідники вивчали певні питання, пов'язані із закріпленням правового статусу працівника міліції в УСРР. Зокрема, це такі науковці, як С.І. Власенко, Р.С. Мулукаєв, Т.У. Воробейкова, В.П. Портнов, які приділяли увагу дослідженню названої проблеми.

Діяльність радянської міліції під новим кутом зору було досліджено у 1990-х роках П.П. Михайленком, І.Г. Біласом, С.І. Білоконем, І.Б Усенком, В.А. Греченком, О.Н. Ярмишем та О.А. Гавриленком, О.І. Олійником та І.Д. Коцаном. Праці названих науковців дозволяють зрозуміти причини зміни правового статусу працівника міліції УСРР протягом досліджуваного періоду. Разом із тим, для з'ясування загальнотеоретичних засад правового статусу працівника міліції було використано праці В.С. Венедіктова, М.І. Іншина, О.Ю. Синявської, В.А. Пєтухова, І.В. Магновського, В.Л. Князєва, В.І. Німченко та інших дослідників.

Не зменшуючи здобутків названих науковців, варто відзначити, що досягнутий рівень вивчення окремих елементів правового статусу працівників міліції УСРР у 1920-х рр. є недостатнім. Відсутній належний ступінь дослідження соціально та правового захисту працівників міліції, юридичних гарантій проходження служби. Окрім того, низка робіт з наведеної проблематики значною мірою втратили свою актуальність через зміну суспільно-політичного та економічного устрою України на початку 1990-х рр.

Підрозділ 1.2 «Джерела до вивчення проблеми» характеризує джерельну базу дослідження. Серед джерел для опрацювання теми дисертації необхідно назвати законодавчі та підзаконні акти, чинні у 20-х рр. ХХ ст. Вони опубліковані у таких періодичних виданнях, як «Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України», «Бюлетень НКВС УСРР», «Адміністративний вісник», «Збірка наказів начальника міліції та розшуку республіки УСРР» (1924-1927 рр.) та «Збірка наказів начальника адміністративного управління НКВС УСРР» (1929-1930 рр.).

Стверджується, що основою вивчення предмету дослідження стало ознайомлення із документами, які містяться у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО), Державного архіву МВС України (ДА МВС України), Державних архівів Київської, Харківської та Дніпропетровської областей (ДАКО, ДАХО і ДАДО).

З періодичних видань використовувалися переважно офіційні видання центральних і місцевих органів влади: «Відомості ВУЦВК УСРР та Харківського міського виконавчого комітету», «Вісник Народного комісаріату праці УСРР», «Вісник Київського губернського виконавчого комітету ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів», які виходили друком у 1920-х рр. У вказаних виданнях були оприлюднені відомості щодо матеріального забезпечення працівників міліції, притягнення їх до юридичної відповідальності, виконання ними службових обов'язків.

Спогади міліціонерів про умови проходження служби в міліції УСРР на початку 20-х рр. ХХ ст. були опубліковані у збірці матеріалів «Красный страж», яка була видана у 1926 році у Харкові. Збірники документів з питань діяльності міліції у радянський період, підготовлені П.П. Михайленком та С.Г. Курило, також вміщують спогади міліціонерів, які проходили службу в міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст.

Різноманітність джерельної бази, її ґрунтовність і достовірність дали можливість всебічно дослідити різні елементи правового статусу працівників міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст. та особливості реалізації норм права, які закріплювали цей статус.

Вивченню поняття, принципів та видів радянської державної служби у досліджуваний період присвячено другий розділ дисертації «Загальні засади правового статусу державного службовця в УСРР у 20-х роках ХХ ст.». Він складається з трьох підрозділів, які висвітлюють окремі аспекти названого статусу.

Підрозділ 2.1 «Загальнотеоретичні засади правового статусу державного службовця» присвячений характеристиці основних елементів цього статусу. Матеріали цього підрозділу окреслюють загальні засади правового статусу людини і громадянина нині. З'ясовуються поняття конституційно-правового статусу громадянина України, правового статусу державного службовця. Як складова частина останнього поняття розуміється правовий статус працівника міліції України. Правовий статус державних службовців ОВС розглядається як визначена у нормативно-правових актах система прав, обов'язків, обмежень, морально-правових вимог і гарантій професійної діяльності окремої категорії працівників служб та підрозділів системи МВС, що виконують правоохоронні завдання у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби з правопорушеннями, їх соціально-правовий захист і особливості юридичної відповідальності. До елементів цього статусу науковці відносять права і обов'язки, обмеження, пов'язані зі службою, гарантії проходження служби особами рядового і начальницького складу цих органів, соціальне забезпечення та соціальний захист працівників міліції, особливості їх юридичної відповідальності за вчинення посадових злочинів та дисциплінарних проступків.

Становлення і розвиток цивільної української радянської державної служби висвітлюється у підрозділі 2.2 «Загальна характеристика правового статусу цивільних державних службовців». Визначення порядку проходження державної служби у цивільних органах влади УСРР відбувалося на підставі норм Кодексу законів про працю РСФРР 1918 р. Водночас, у 1919-1922 рр. внаслідок проведення політики «воєнного комунізму» та мілітаризації праці більшість норм цього Кодексу, які встановлювали соціальні гарантії для службовців, не були реалізовані.

Вивчаються поняття, принципи та види радянської державної служби.

Стверджується, що для радянської правової науки властиве розуміння державної служби як практичного здійснення функцій держави або як здійснення обов'язків за посадою в державному органі. Для розвитку інституту державної служби у 1922-1930 рр. провідне значення мав Кодекс законів про працю УСРР 1922 р. Тимчасові правила про службу в державних установах та підприємствах УСРР 1923 р. не встановлювали всіх елементів правового статусу цивільного державного службовця. Встановлення правового статусу державного службовця здійснювалося на основі норм КЗпП УСРР 1922 р., який визначав гарантії соціального захисту, тривалість робочого часу та інші складові елементи цього статусу. Особливості правового статусу державного службовця у другій половині 1920-х рр. були зумовлені політикою українізації. Окрім того, на визначення правового статусу державних службовців великий вплив мали загальносоюзні законодавчі акти.

Нормативно-правове закріплення правового статусу службовців мілітаризованої державної служби характеризується у підрозділі 2.3 «Загальні засади правового статусу державних службовців РСЧА, ДПУ та міліції». Встановлення гарантій соціального захисту на підставі законодавчих актів УСРР для цієї категорії державних службовців відбувалося у першочерговому порядку. На територію УСРР також поширювалися відповідні законодавчі акти РСФРР. Наприклад, Декрет РНК РСФРР «Про Робітничо-селянську червону армію» від 15 січня 1918 р. та Дисциплінарний Статут РСЧА 1919 р. До статусу військовослужбовців РСЧА у 1924 р. було прирівняно правовий статус працівників Державного політичного управління УСРР.

На етапі встановлення правового статусу міліціонера на початку 20-х рр. ХХ ст. на працівників міліції були поширені певні нормативно-правові акти, які визначали правовий статус військовослужбовців. Натомість, у середині 1920-х рр. правовий статус працівників міліції та службовців місць позбавлення волі визначався на підставі норм КЗпП УСРР 1922 р. за певними, обумовленими у законодавстві, винятками. Протягом 1920-х рр. соціальний захист державних службовців мілітаризованої служби було врегульовано нормативно-правовими актами УСРР. Останні, хоча й приймалися вищими органами влади республіки, але багато в чому повторювали норми аналогічних нормативно-правових актів РСФРР. Наприкінці досліджуваного періоду у 1930 р. правовий статус військовослужбовців, працівників органів державної безпеки та міліціонерів був уніфікований.

Третій розділ «Нормативно-правове закріплення правового статусу працівника міліції в УСРР у 20-х роках ХХ ст.» характеризує комплекс законодавчих та підзаконних актів, які встановлювали права та обов'язки працівників міліції, юридичні гарантії, пов'язані із проходженням служби в цьому органі, та інші елементи правового статусу працівника міліції Він складається з п'яти підрозділів.

Система органів управління міліцією знайшла своє відображення у підрозділі 3.1 «Завдання та місце міліції у структурі НКВС УСРР». Вивчення цього питання є необхідним для з'ясування службових прав та обов'язків посадових осіб міліції УСРР. Адже спеціальні права та обов'язки кожного службовця міліції залежали від його посади у системі органів внутрішніх справ. Cтруктура та штати органів управління міліцією в УСРР протягом 1920-х рр. неодноразово змінювалися та встановлювалися знову. В основу цієї структури на початку досліджуваного періоду було покладено принципи побудови органів управління міліцією НКВС РСФРР.

Безпосередній аналіз службових прав та обов'язків міліціонерів УСРР проведено у підрозділі 3.2 «Права, обов'язки, правові обмеження та деонтологічні вимоги до працівників міліції». Вони визначалися як відомчими актами НКВС УСРР, так і законодавчими актами УСРР. Невизначеність конкретних прав та обов'язків за займаною посадою великої кількості службовців міліції на початку 1920-х рр. призводила до залучення місцевих органів міліції до виконання функцій армії та інших державних органів. Натомість, у середині досліджуваного періоду РНК УСРР було видано низку законодавчих актів, які звільняли міліцію від виконання невластивих їй функцій.

Порядок проходження служби міліціонерами, а також їх правовий захист знаходять своє відображення у підрозділі 3.3 «Юридичні гарантії проходження служб в міліції УСРР». Протягом 1920-х рр. правовий захист працівників міліції УСРР передбачався нормами Кримінальних кодексів УСРР 1922 р. та 1927 р., а також Адміністративного кодексу УСРР 1927 р. Керівництво УСРР достатньо повільно закріплювало норми, які передбачали правовий захист працівників міліції як державних службовців і представників влади. Порядок проходження служби працівниками міліції в період 1920-1923 рр. визначалися за нормами статутів РСЧА. З 1923 р. почала створюватися відомча нормативно-правова база НКВС УСРР, яка містила норми права, що регулювали вказані правовідносини. З цього часу юридичні гарантії проходження служби були передбачені у Правилах проходження служби в робітничо-селянській міліції та карному розшуку УСРР від 1 грудня 1923 р. та Зразковому колективному договорі між управлінням міліції НКВС УСРР та уповноваженим Спілки адміністративно-радянських службовців СРСР на Україні від 25 березня 1924 р.

У підрозділі 3.4 «Соціальне забезпечення та соціальний захист працівників міліції та членів їх родин» характеризуються заходи соціального страхування та медичного обслуговування працівників міліції у 20-х рр. ХХ ст., визначається система пільг, наданих міліціонерам та членам їх родин. Вивчаються умови грошового та речового забезпечення працівників міліції. Констатується, що у 1922-1926 рр. на працівників міліції були поширені ті заходи соціального заходу, які були передбачені для військовослужбовців РСЧА. Згодом, у 1926-1930 рр. пільги міліціонерів та членів їх родин були закріплені спеціальною Постановою РНК УСРР. Водночас, з 1930 р. для працівників міліції знову були встановлені такі умови соціального захисту, які були визначені для військовослужбовців.

Порядок та підстави притягнення працівників міліції до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності аналізуються у підрозділі 3.5 «Юридична відповідальність службовців міліції за посадові злочини та дисциплінарні проступки». Підстави та порядок притягнення до кримінальної відповідальності у 1920-1922 рр. визначали Постанова РНК УСРР «Про заходи боротьби з посадовими злочинами» від 22 липня 1921 р. та Декрет ВУЦВК «Про боротьбу з хабарництвом» від 1 листопада 1921 р. З 1922 р. досліджувані правовідносини почали регулюватися за нормами Кримінальних кодексів УСРР 1922 р. та 1927 р. та Кримінально-процесуальних кодексів УСРР 1922 р. і 1927 р. Названі законодавчі акти закріплювали ознаки складів посадових злочинів та саме поняття «посадова особа», встановлювали набагато м'якіші покарання, ніж ті, що були передбачені Постановами РНК та ВУЦВК УСРР у 1920-1922 рр. Водночас, підстави та порядок дисциплінарної відповідальності міліціонерів у 20 - х рр. ХХ ст. визначали або Дисциплінарний статут РСЧА 1918 р., або Дисциплінарний статут радянської робітничо-селянської червоної міліції УСРР від 12 грудня 1923 р. Такі підзаконні акти, як Правила проходження служби в робітничо-селянській міліції та карному розшуку УСРР від 1 грудня 1923 р. та Дисциплінарний статут радянської робітничо-селянської червоної міліції УСРР від 12 грудня 1923 р. передбачали особливі умови кваліфікації вчинених працівниками міліції правопорушень як злочинів.

Відомості четвертого розділу дисертаційного дослідження «Реалізація норм права, що визначали правовий статус працівників міліції УСРР у 1920-х роках» розкривають специфіку реалізації тих норм права, які встановлювали порядок проходження служби в міліції УСРР, соціальний і правовий захист міліціонерів та інші елементи правового статусу службовців міліції. Даний розділ складається з трьох підрозділів.

Рівень ефективності та якості виконання покладених на міліцію завдань досліджується у підрозділі 4.1 «Особливості реалізації норм права, що встановлювали права та обов'язки працівників міліції». Аналіз матеріалів звітів органів управління міліцією призводить до висновку, що протягом 1920-х рр. поступово покращувалися показники боротьби міліції зі злочинністю. На початку досліджуваного періоду керівництво органів міліції наголошувало на боротьбі із «політичним» або «контрреволюційним» бандитизмом. Цим терміном позначалася діяльність загонів Н. Махна та решток армії УНР на території УСРР. Вказувалося на спільність завдань армії та міліції.

У середині досліджуваного періоду НКВС УСРР констатував подолання «політичного бандитизму» та звертав увагу органів міліції на протидію загальнокримінальному бандитизму. Водночас, наприкінці 1920-х рр. керівництво НКВС УСРР знову наполягало на посиленні боротьби із бандитизмом у сільській місцевості та спільності завдань міліції та органів ДПУ УСРР, що було пов'язано із політикою «колективізації».

Підрозділ 4.2 «Реалізація норм права, що визначали соціальне забезпечення та соціальний захист працівників міліції» присвячений з'ясуванню стану виконання вимог нормативно-правових актів щодо грошового та речового забезпечення міліціонерів, а також інших елементів їх соціального забезпечення.

Протягом 1920-1922 рр. ситуація з грошовим та речовим забезпеченням міліціонерів була вкрай складною. В УСРР на початку 1920 р. були відсутні нормативно-правові акти, які б регулювали обчислення заробітної плати працівників міліції. Це викликало надання чинності в УСРР відповідним підзаконним нормативно-правовим актам НКВС РСФРР, а з вересня 1920 р. - нормативно-правовим актам, чинним у РСЧА. Звичним явищем були затримки з виплатою заробітної плати службовцям міліції, відсутність форменого одягу та продовольчого забезпечення. Низький рівень матеріального забезпечення органів міліції на початку 20-х рр. ХХ ст. пояснюється як скрутною загальною економічною ситуацією в державі, так і доведенням кількості працівників міліції до 200 тисяч осіб на 26-мільйонну УСРР.

Разом із тим, з 1922 р. утримання органів міліції було покладено на місцеві бюджети УСРР. В умовах 10-15-разового скорочення чисельності особового складу міліції УСРР у 1923-1926 рр. поступово зростають розміри коштів, які РНК УСРР спрямовував на її утримання. У наступні роки розміри грошового забезпечення визначалися за загальногромадянською тарифною сіткою із наявністю надбавок за працю вночі, в дні свят і відпочинку, виконання завдань, небезпечних для життя та здоров'я. Запроваджувалося преміювання за розкриття окремих видів злочинів. Водночас, незважаючи на означені заходи, плинність персоналу в органах міліції залишалася достатньо високою.

Практика реалізації норм права, які встановлювали порядок та підстави притягнення працівників міліції до юридичної відповідальності, вивчається у підрозділі 4.3 «Специфіка реалізації норм права, які передбачали юридичну відповідальність працівників міліції». Стверджується, що протягом 20-х рр. ХХ ст. поступово знижувалася кількість міліціонерів, які притягалися до юридичної відповідальності. Найбільший відсоток вчинення міліціонерами дисциплінарних проступків та посадових злочинів притаманний початку 20-х рр. ХХ ст. Таку ситуацію можна пояснити поступовим підвищенням розмірів державного забезпечення працівників міліції протягом 1920-х рр. та жорстким і принциповим ставленням керівництва органів та підрозділів міліції до покарання порушників дисципліни.

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження здійснено теоретичне узагальнення особливостей правового статусу працівника міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст. Спеціально проаналізовано специфіку реалізації норм права, які встановлювали даний статус. Це призвело до формулювання таких узагальнень у роботі:

1. Встановлення причин зміни правового статусу працівника міліції УСРР протягом 1920-х рр. потребує періодизації нормативно-правового закріплення цього статусу. Перший період тривав від прийняття Положення про робітничо-селянську міліцію УСРР від 14 вересня 1920 р. до набрання чинності Правилами проходження служби в робітничо-селянській міліції та карному розшуку УСРР від 1 грудня 1923 р. В цей час на працівників міліції поширювалась чинність нормативно-правових актів, які встановлювали правовий статус військовослужбовців. Моментом прийняття останнього підзаконного акту і вступом у дію Положення про робітничо-селянську міліцію УСРР від 10 листопада 1926 р. обмежується другий період. Протягом цього часу порядок проходження служби в міліції УСРР визначався на підставі відомчих актів НКВС УСРР та договорів між даним органом та профспілкою адміністративно-радянських службовців.

Третій періоду починається від часу набрання чинності Положенням про робітничо-селянську міліцію УСРР від 10 листопада 1926 р. і закінчується прийняттям Постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про порядок підпорядкування органів міліції органам Державного політичного управління УСРР» від 29 грудня 1930 р. Протягом цього часу на працівників міліції поширюється чинність КЗпП УСРР 1922 р., окрім певних, обумовлених у законодавстві, винятків. Разом із тим, з 1930 р. відповідно до названої Постанови ВУЦВК та РНК УСРР від 29 грудня 1930 р., правовий статус міліціонерів було прирівняно до статусу службовців ДПУ УСРР.

2. Перелік загальногромадянських прав та обов'язків працівника міліції протягом досліджуваного періоду було закріплено в Конституціях УСРР 1919 р. і 1929 р. Система загальних прав та обов'язків співробітників міліції як державних службовців була передбачена в Положенні про робітничо-селянську міліцію УСРР від 14 вересня 1920 р. та Положенні про робітничо-селянську міліцію УСРР від 10 листопада 1926 р. Права правоохоронців щодо застосування владних повноважень та провадження процесуальних дій були деталізовані в Адміністративному кодексі УСРР 1927 р. Спеціальні права та обов'язки кожної посадової особи в органах міліції закріплювалися здебільшого у відомчих актах НКВС УСРР.

3. Законодавство УСРР 20-х рр. ХХ ст. передбачало два правообмеження, пов'язані з проходженням служби в міліції УСРР. Перше правове обмеження полягало у забороні працювати за сумісництвом у приватних, кооперативних та державних підприємствах, установах та організаціях. Водночас, сутність другого правообмеження полягала у забороні звільнення з міліції протягом першого року служби. Такий правовий припис суттєво обмежував конституційне право громадян УСРР на працю, адже створював перешкоди у вільному виборі особою місця роботи.

4. Юридичні гарантії проходження служби в міліції УСРР у досліджуваний період визначалися поступово. Умови правового захисту працівників міліції протягом досліджуваного періоду встановлювалися у Кримінальних кодексах УСРР 1922 р. і 1927 р., а також в Адміністративному кодексі УСРР 1927 р. Порядок проходження служби працівниками міліції було врегульовано Правилами проходження служби в радянській робітничо-селянській міліції УСРР від 1 грудня 1923 р. Водночас, норми права, які визначали тривалість робочого дня міліціонера та порядок звільнення службовця, містилися також у Зразковому колективному договорі між управлінням міліції НКВС УСРР та уповноваженим Спілки адміністративно-радянських службовців СРСР на Україні від 25 березня 1924 р. Норми Положення про робітничо-селянську міліцію УСРР від 10 листопада 1926 р. передбачали, що на працівників міліції поширюються норми КЗпП УСРР 1922 р. за окремими винятками. Ці винятки стосувалися умов залучення працівників міліції до робіт уночі, у дні свят та відпочинку. Оперативна робота міліціонерів не була обмежена часом.

5. Умови соціального забезпечення та соціального захисту працівників міліції та членів їх родин протягом досліджуваного періоду неодноразово змінювалися. Зокрема, умови соціального захисту, розміри та порядок надання грошового та речового забезпечення працівників міліції або прирівнювалися до розмірів такого забезпечення, встановленого для військовослужбовців, або визначалися РНК УСРР. Соціальне страхування міліціонерів передбачалося нормами КЗпП УСРР 1922 р. Медичне обслуговування працівників міліції було покладене на органи Народного комісаріату охорони здоров'я УСРР.

6. Юридична відповідальність працівників міліції УСРР у досліджуваний період мала свою специфіку, яка виявлялася у встановленні особливого порядку та підстав притягнення міліціонерів до кримінальної або дисциплінарної відповідальності. Підстави та порядок притягнення службовців міліції до кримінальної відповідальності у 1920-1922 рр. визначали Постанова РНК УСРР «Про заходи боротьби з посадовими злочинами» від 22 липня 1921 р. та Декрет ВУЦВК УСРР «Про боротьбу з хабарництвом» від 1 листопада 1921 р. Водночас, згодом цей порядок був встановлений нормами Кримінальних кодексів УСРР 1922 р. і 1927 р. та Кримінально-процесуальних кодексів УСРР 1922 р. і 1927 р.

Водночас, порядок та підстави притягнення міліціонерів до дисциплінарної відповідальності були закріплені Дисциплінарним статутом радянської робітничо-селянської міліції УСРР від 12 грудня 1923 р. Окрім того, норми названого Дисциплінарного статуту та Правил проходження служби в робітничо-селянській міліції та карному розшуку УСРР від 1 грудня 1923 р. встановлювали особливі випадки застосування до працівників міліції норм кримінального права за діяння, кримінальна караність яких при аналізі приписів КК УСРР 1922 р. і 1927 р. викликає сумніви.

7. Правовий статус працівників міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст. встановлювався законодавчими та підзаконними актами УСРР. Разом із тим, окремі елементи цього статусу у певні відрізки часу визначалися за приписами нормативно-правових актів, які встановлювали правовий статус працівників міліції РСФРР, або законодавчими актами СРСР. Це стосується, насамперед, юридичних гарантій проходження служби в міліції УСРР та соціального забезпечення працівників міліції. Також протягом досліджуваного періоду закріплення правового статусу працівника міліції відбувалося або на підставі норм, які встановлювали правовий статус військовослужбовців та працівників органів державної безпеки, або на основі приписів КЗпП УСРР 1922 р.

Нормативно-правове закріплення статусу працівників міліції на підставі норм, що були чинними в армії та органах державної безпеки, властиве періодам військового комунізму та формування тоталітарної форми державного (політичного) режиму в УСРР. У даний час, тобто на початку та наприкінці 1920-х рр. міліція залучалася до виконання невластивих їй функцій армії чи органів державної безпеки. Водночас, встановлення правового статусу працівника міліції на підставі норм КЗпП УСРР 1922 р. за певними, обумовленими в законодавчому акті, винятками властиве періоду НЕПу. Були встановлені засади оплати праці міліціонерів вночі, у дні свят та відпочинку. Означене нормативно-правове закріплення матеріального забезпечення міліціонерів базується на принципі соціальної справедливості. Внаслідок цього приписи таких законодавчих актів, як Положення про робітничо-селянську міліцію УСРР від 10 листопада 1926 р, які визначали умови соціального забезпечення працівників міліції, можуть бути враховані при реформуванні правового статусу працівника міліії нині.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Статті у фахових з юридичних наук виданнях:

1. Васильєв С. В. Нормативно-правове закріплення соціального захисту атестованих працівників міліції України в 20-х роках ХХ ст. / С. В. Васильєв Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 32. - С. 216-220.

2. Васильєв С. В. Нормативно-правове регулювання дисциплінарної відповідальності атестованих працівників міліції України в 20-х рр. ХХ ст. / С. В. Васильєв // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 33. - С. 151-156.

3. Васильєв С. В. Нормативно-правове закріплення порядку прийому на службу до міліції України в 20-х роках ХХ ст. / С. В. Васильєв // Право і безпека. - 2006. - № 1. - С. 139-142.

4. Васильєв С. В. Нормативно-правове регулювання робочого часу атестованих працівників міліції України в 20-х роках ХХ ст. / С. В. Васильєв Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2006. - № 1. - С. 107-114.

Роботи, які додатково відображають результати дисертації:

1. Васильєв С. В. Нормативно-правове регулювання кримінальної відповідальності працівників міліції України в 1920-х роках / С. В. Васильєв Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених : матеріали науково-практичної конференції, (Харків, 25 травня 2005 р.) / Міністерство внутрішніх справ України, Національний університет внутрішніх справ - Харків : Вид-во НУВС, 2005. - С. 72-73.

2. Васильєв С. В. Нормативно-правове забезпечення правового захисту атестованих працівників міліції України в 20-х роках ХХ ст. / С. В. Васильєв Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених : матеріали науково-практичної конференції, (Харків, 12 травня 2006 р.) / Міністерство внутрішніх справ України, Харківський національний університет внутрішніх справ - Харків : Вид-во ХНУВС, 2006. - С. 107-110.

3. Васильєв С. В. Загальні засади формування правового статусу атестованого працівника міліції України в 20-х роках ХХ ст. / С. В. Васильєв Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених : матеріали науково-практичної конференції, (Харків, 25 травня 2007 р.) / Міністерство внутрішніх справ України, Харківський національний університет внутрішніх справ - Харків : Вид-во ХНУВС, 2007. - С. 180-182.

АНОТАЦІЇ

Васильєв С. В. Правовий статус працівників міліції УСРР у 20-х роках ХХ ст. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права, історія політичних та правових учень. - Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків. - 2007.

У дослідженні вивчається нормативно-правове регулювання окремих елементів правового статусу працівника міліції УСРР у 20-х рр. ХХ ст. Наводяться відомості про специфіку реалізації норм права, які встановлювали цей статус.

Архівні документи дають змогу з'ясувати нормативно-правове закріплення прав та обов'язків працівників міліції УСРР, юридичні гарантії проходження служби ними, їх соціальний та правовий захист. Стверджується, що норми законодавчих актів УСРР, які встановлювали умови соціального забезпечення міліціонерів, достатньо часто не виконувалися. Вивчається ступінь впливу рішень правлячої партії УСРР на встановлення правового статусу українських міліціонерів.

Вперше проведено спеціальне дослідження правового статусу працівників міліції УСРР у 1920-х рр. як комплексного інституту права. Визначається можливість врахування у сучасному законодавстві тих норм права, які у 20-х рр. ХХ ст. встановлювали означений статус.

Ключові слова: українська міліція, правовий статус, юридичні гарантії, соціальний та правовий захист.

Васильев С.В. Правовой статус работников милиции УССР в 20-х годах ХХ века.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков. - 2007

В исследовании изучается нормативно-правовое регулирование элементов правового статуса работника милиции УССР в 20-х гг. ХХ века. Приводятся данные о специфике реализации названных норм права в исследуемый исторический период. Собранные исследователем в архивах документы позволяют изучить нормативно-правовое закрепление прав и обязанностей работников милиции УССР, юридические гарантии прохождения службы её работниками, их социальную и правовую защиту. Определяется степень влияния решений правящей партии УССР на установление правового статуса украинского милиционера.

В диссертационном исследовании даётся подробная характеристика системе прав и обязанностей работников милиции УССР в исследуемый период. Утверждается, что права и обязанности работников милиции УССР как граждан республики были закреплены в Конституциях УССР 1919 г. и 1929 г. Вместе с тем, служебные права и обязанности милиционеров определялись Положениями о рабоче-крестьянской милиции от 14 сентября 1920 г. и от 10 сентября 1926 г., а также в Административном кодексе УССР 1927 г.

Доказано, что условия социального обеспечения и социальной защиты работников милиции УССР в исследуемый период несколько раз подвергались изменениям. Если в начале 1920-х годов на милиционеров распространялись льготы, предоставленные военнослужащим РККА, то в 1926 г. был принят специальный нормативно-правовой акт, который и определил перечень социальных льгот работников милиции. Вместе с тем, в соответствии с Постановлением ВУЦИК и СНК УССР «О военизации милиции» от 5 апреля 1930 г. за работниками милиции снова были закреплены льготы военнослужащих РККА. Размеры денежного довольствия милиционеров в УССР определялись либо на основании нормативно-правовых актов, действовавших в милиции РСФСР, либо регулировались специальными постановлениями СНК УССР.

В исследовании сделан вывод о том, что основания и порядок привлечения работников милиции к уголовной ответственности за совершение должностных преступлений были закреплены в Уголовных кодексах УССР 1922 г. и 1927 г., а также Уголовно-процессуальных кодексах УССР 1922 г. и 1927 г. Вместе с тем, основания и порядок привлечения милиционеров к дисциплинарной ответственности были предусмотрены в Дисциплинарном уставе рабоче-крестьянской милиции и уголовного розыска УССР от 12 декабря 1923 г. Достаточно часто нормы подзаконных актов предусматривали возможность квалификации правонарушений милиционеров как уголовных преступлений.

Впервые проведено специальное исследование правового статуса работника милиции УССР в 1920-х гг. как комплексного института права. Определяется возможность закрепления в современном законодательстве тех норм права, которые в 20-х гг. ХХ в. устанавливали данный статус.

Ключевые слова: украинская милиция, правовой статус, юридические гарантии, социальная и правовая защита.

Vasiliev S.V. The legal status of Ukrainian militiamen in 1920th. - Manuscript.

The dissertation for the Degree of the Candidate of Science in law by specialty 12.00.0 - theory and history of state and law; history of legal and political studies. - Kharkiv National University of Internal Affairs, Kharkiv. - 2007.

The research is devoted to law regulation of some elements of legal status of Ukrainian militiamen in 1920th. The specificity of realization of these legal norms in that historical period is shown.

The documents from the archives, collected by the author, describe the way of admission to Ukrainian militia, uridical guaranties, social and legal protection of Ukrainian militiamen in 1920th. It is shown how the legal status of Ukrainian militiamen was changing depending on ruling party's policy.

Special research of legal tatus of Ukrainian militiamen in 1920th as of a legal institute was conducted for the first time. It is assessed the possibility of implementation into contemporary legislation of legal norms which determined this status in 1920th.

Key words: Ukrainian militia, legal status, juridical guaranties, social and legal protection.

Размещено на Allbest.ur