Філософсько-правовий аналіз гендерної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

12.00.12 - філософія права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ІВЧЕНКО ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2009

Анотація

Івченко Ю.В. Філософсько-правовий аналіз гендерної політики в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права. - Київський національний університет внутрішніх справ України. - Київ, 2009.

У дисертації здійснено комплексне філософсько-правове дослідження гендерної політики в Україні. Робота присвячена науковому аналізу такого явища, як гендерна рівність та її місця в державній політиці України. З цією метою було досліджено принцип гендерної рівності в законодавстві України та визначено юридичні засоби і механізми подолання статевої дискримінації. Висвітлено зміст і спрямованість основних міжнародно-правових документів, які закріплюють стандарти гендерної рівності. Проаналізовано стан гендерного питання в сфері діяльності ОВС та визначено специфіку гендерного підходу в навчально-виховному процесі відомчих вузів системи МВС України.

Ключові слова: Гендер, гендерна рівність, гендерна політика, дискримінація, гендерні стереотипи, гендерна паритетність, гендерний баланс, гендерні ролі, гендерна демократія.

Аннотация

ИвченкоЮ.В. Философско-правовой анализ гендерной политики в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 - философия права. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2009.

В диссертации сделано комплексное философско-правовое исследование гендерной политики в Украине.

История становления идеи правового равноправия мужчин и женщин имеет многовековые традиции. Анализируя статус женщины в историческом контексте, необходимо отметить, что традиционная наука воспринимала их исключительно как объект общественных отношений, исключая возможность их участия в публичной сфере, считая это несовместимым с природой женщины и определяя их символом домашних, семейных отношений.

Особое внимание в работе посвящено научному анализу такого явления как гендер. Гендер - это сложный социокультурный конструкт, который отображает отличия в ролях, поведении, ментальных и эмоциональных характеристиках между мужским и женским. Таким образом, гендер трактуется как одно из базовых понятий социальной структуры общества, который вместе с другими социально-демографическими и культурными характеристиками (раса, возраст) формирует социальную систему.

Определена суть и направленность основных международно-правовых документов, которые формируют стандарты гендерного равноправия. Именно международное сотрудничество в сфере защиты прав человека осуществило влияние на формирование и развитие института защиты прав женщин. С этой целью было принято ряд международно-правовых актов, которые касались вопроса гендерного равенства и регулировали отношения в разных сферах жизнедеятельности общества. Сегодня наша страна имеет международные обязательства, отображенные в законодательстве, которые касаются принципа гендерного равенства. Для реализации этого принципа необходимо концептуальное определение четких ориентиров гендерной политики в Украине и мобилизация национальных усилий на разработку и воплощение программ, которые предоставляют всему обществу, и мужчинам и женщинам, широкий доступ участия в экономической и политической жизни, а также вовлекают их в принятие решений на всех уровнях власти.

Государственная политика, направленная на обеспечение гендерного равноправия определяется как комплексная, целенаправленная деятельность государства, реализация которой происходит с помощью законодательной, исполнительной и судебной ветвей власти, как на национальном, так и на региональном уровне на основе гендерного анализа. Она направлена на ликвидацию всех форм дискриминации по половому признаку, а так же необходима для достижения равного распределения экономических, социальных и политических ресурсов. Целью такой политики является гарантирование прав и свобод женщинам и мужчинам Украины в соответствии с международными нормами и национальным законодательством, которое касается вопросов гендерного равноправия.

Кроме того, было исследовано принцип гендерного равенства в законодательстве Украины, а так же определены юридические средства и механизмы преодоления половой дискриминации. Особое место в регулировании этого вопроса занимает закон Украины “Об обеспечении равных прав и возможностей женщин и мужчин” от 08.09.2005года, в котором определен механизм обеспечения гендерного паритета, а именно: создана система органов, которые наделены полномочиями в сфере реализации гендерного равенства; предусмотрены средства обеспечения равных прав и возможностей мужчин и женщин в общественно-политической, социально-экономической сфере и сфере образования; установлена ответственность за нарушение законодательства Украины, которое касается вопросов гендерного равноправия.

Особое внимание уделено анализу состояния гендерного вопроса в сфере деятельности органов внутренних дел Украины. Существующая гендерная диспропорция женщин в милиции обуславливает необходимость внесения определенных изменений в кадровую работу с персоналом, который впоследствии обеспечит позитивную адаптацию женщин и их карьерный рост. Для этого необходимо проводить разъяснительную работу, направленную на понимание недопустимости дискриминации женщин и создания необходимых условий для их профессионального роста.

Кроме этого, необходимо внедрение гендерного подхода в сферу образования в высших учебных заведениях МВД Украины. Этот процесс следует понимать как расширение жизненного пространства для развития индивидуальных способностей и задатков каждого человека. Следовательно, в системе необходимых дисциплин, которые преподаются в вузе, ведущие позиции должны занять гендерные спецкурсы, в том числе - посвященные разносторонним проблемам социокультурной трансформации украинского общества, одним из главных субъектов которого должна выступить женская личность. Цель курсов - показать положение женщины через ее гендерные роли в таких сферах жизнедеятельности как труд, семья, политика и власть, а также ее место в историческом прошлом Украины.

Ключевые слова: гендер, гендерное равенство, гендерная политика, дискриминация, гендерные стереотипы, гендерная паритетность, гендерный баланс, гендерные роли, гендерная демократия.

Summary

Ivchenko Y.V. The analysis of gender policy in Ukraine from the point of view of philosophy and law. - Manuscript.

Thesis for candidate's degree in law on speciality 12.00.12 - philosophy of law. Kyiv national university of internal affairs of Ukraine. - Kyiv, 2009.

A complex investigation of gender policy in Ukraine from the point of view of philosophy and law is conducted in this thesis. The research is devoted to a scientific analysis of such phenomenon as gender equality and its place in the state policy of Ukraine. For this purpose the principle of gender equality in the legislation of Ukraine was investigated and legal means and mechanisms of sex discrimination overcoming were stated. The content and the directions of the main international law documents which define the standards of gender equality were enlighted. The place of gender question in the sphere of organs of internal affairs activity was analysed and the specificity of gender approach in the educational process of the departmental establishments of the Ministry of Internal affairs was defined.

Key words: gender, gender equality, gender policy, discrimination, gender stereotypes, gender parity, gender balance, gender roles, gender democracy.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У багатьох країнах світу останні десятиріччя XX століття постали періодом суттєвих зрушень у розумінні рівності потенційних можливостей чоловіків і жінок та правового забезпечення цієї рівності в постіндустріальному суспільстві, особливо щодо доступу до економічних, політичних та освітніх ресурсів. Формування особистості жінки і чоловіка, статева збалансованість у суспільстві проголошені однією з стратегій розвитку Європейських держав у XXI столітті.

Дотримання приписів неупередженого ставлення до особи незалежно від статі сьогодні сприймається як невід'ємна складова демократичних перетворень та сталого розвитку будь-якого суспільства. Проблема рівності у будь-якій сфері не може розглядатися поза межами права, оскільки саме право розуміється як рівна міра свободи всіх і кожного - і чоловіка, і жінки. Україна, яка обрала стратегію європейського вибору, знаходиться сьогодні на етапі становлення гендерних досліджень у праві, активного прийняття законодавчих актів, які регулюють різні види суспільних відносин щодо запровадження стандартів рівності прав і свобод жінки й чоловіка. Повноцінна участь жінок і чоловіків у всіх сферах управління державою та у приватній сфері є однією з гарантій євроінтеграції, запорукою рівноправного входження України до кола економічно-розвинутих цивілізованих держав світу.

Формування України як демократичної держави з високим соціальним та економічним рівнем життя і політичною стабільністю обумовлює необхідність комплексного філософсько-правового аналізу гендерної політики в державі шляхом застосування демократичного принципу рівноправної участі всіх громадян у суспільних та державотворчих процесах. Здійснення аналізу зазначених явищ відбувається в умовах незначної кількості теоретичних розробок цієї проблематики, оскільки фундаментальні і прикладні дослідження з питань гендерної паритетності в суспільних відносинах на сьогоднішній день практично відсутні.

Для встановлення гендерної рівноправності у сфері соціальних відносин, зміни в статусі жінки повинні пов'язуватися зі змінами в статусі чоловіка, хоча статус жінки й чоловіка і до тепер є стереотипними уявленнями про їх соціальні ролі у традиційному суспільстві. На сучасному етапі розвитку суспільства відбувається поступова зміна гендерних стереотипів, але незавершеність цих перетворень викликає певну дисгармонію та неоднозначність уявлень чоловіка та жінки один про одного, про їхні ролі та моделі поведінки.

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вчених, які заклали підвалини філософсько-правового дослідження феномену прав людини та людини в праві. Зокрема, серед вітчизняних мислителів слід відзначити наукові доробки М. Гуренко-Вайцман, М. Козюбри, М. Костицького, А. Колодія, О. Манохи, Р. Калюжного, О. Тихомирова.

Дослідження спирається на теоретичне вивчення світового досвіду з'ясування гендерного дисбалансу в суспільних відносинах, узагальненого в працях зарубіжних вчених Е. Сміта, Дж. Гібсона, С. деБовуар, Д. Маєрса, К. Міллет та інших.

Аналіз соціального статусу жінки в різних сферах життєдіяльності українського суспільства сьогодні запропонований деякими українськими дослідниками, зокрема проблеми гендерного дисбалансу та статусу жінок в суспільстві представлені в роботах К. Левченко, Т. Мельник, М. Пірен, Н. Грицяк, О. Козулі, Г. Герасименко, Н. Гапон, C. Павличко та інших. Але проблема гендерної рівності в державній політиці висвітлюється ними фрагментарно, а це свідчить про відсутність концептуальних ґрунтовних розробок з цього питання.

Необхідно також відмітити важливу роль російських учених в дослідженні гендерного паритету та соціального статусу жінки. Даний напрямок представлений в роботах О. Вороніної, О. Здравомислової, Г. Сергєєвої, О. Гапової, В. Галаган, О. Маркової, А. Чекаліної та інших.

Необхідність ґрунтовного та комплексного дослідження формування та реалізації гендерної політики в Україні, створення ефективної моделі збалансованої участі жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності сучасної Україні, зумовила вибір теми дисертації. Утвердження гендерної рівності є одним із головних факторів розвитку сучасного українського демократичного суспільства та необхідною умовою для входження нашої країни до світової спільноти рівноправним партнером.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2004-2009 рр. (Наказ МВС України від 05 липня 2004р. №755), планових досліджень МВС України (“Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на 2005-2010роки”) та в межах “Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року” (Постанова КМУ від 27.12.2006 року, №1834).

Мета й завдання дослідження. Мета роботи полягає у здійсненні філософсько-правового аналізу закономірностей і тенденцій розвитку гендерної політики в Україні.

Для реалізації цієї мети визначено наступні завдання:

· проаналізувати історичний розвиток наукової думки щодо статусу жінки у суспільстві;

· провести аналіз існуючих підходів до інтерпретації “гендеру” у соціально-правовому та гуманітарному знанні;

· висвітлити процес еволюції гендерної свідомості в Україні;

· розглянути здобутки міжнародного досвіду та зобов'язання України щодо гендерної рівності;

· дослідити гендерну проблему через призму українського законодавства;

· охарактеризувати особливості прояву гендерної рівності в діяльності міліції;

· обґрунтувати специфіку та потребу гендерного підходу до навчально-виховного процесу відомчих вузів системи МВС України.

Об'єктом дослідження є сфера суспільних відносин, в якій відбувається реалізація принципу гендерної рівності.

Предметом дослідження є філософсько-правовий аналіз гендерної політики в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ. Враховуючи специфіку теми, мети та завдань дослідження, у роботі застосовувались такі методи: історико-правовий (застосований для дослідження передумов становлення етико-правового принципу гендерної рівності а також основних тенденцій розвитку гендерної паритетності у світовій практиці); метод комплексного підходу (використаний для аналізу філософських, правових, політологічних, соціологічних джерел, присвячених досліджуваній проблемі, що дав змогу розглянути існуючі підходи до формування гендерної політики); метод порівняльного правознавства (дав змогу проаналізувати здобутки міжнародно-правового досвіду регулювання гендерної політики та показати, порівняно з ними, висвітлення гендерної проблеми у законодавстві України); метод системно-структурного аналізу (використаний при визначенні ролі проблеми гендерної рівності у державній політиці України та при аналізі стану гендерного питання в системі ОВС України); герменевтичний метод та метод категоріально-термінологічного аналізу (використані при аналізі поняття “гендер”).

Теоретичну основу роботи складає енциклопедична, наукова література - юридична, філософська, політологічна, соціологічна, філософсько-правова.

Нормативну базу дослідження утворюють чинні закони та підзаконні нормативно-правові акти, що регулюють питання гендерної рівності в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів визначається як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. Вперше у вітчизняній суспільствознавчій думці здійснено комплексний філософсько-правовий аналіз гендерної політики в Україні. Принциповим при цьому було здійснення теоретичного осмислення проблеми рівності жінок і чоловіків, що передбачає реорганізацію, поліпшення, удосконалення й оцінку процесів прийняття рішень з метою впровадження принципу гендерної рівності в усі сфери державної політики, які прямо чи опосередковано стосуються життя жінок і чоловіків, зокрема:

вперше:

· здійснено дослідження особливостей прояву гендерної рівності в діяльності ОВС України, шляхом аналізу особи жінки-керівника та її особистих і професійних якостей, а також особливостей відносин між чоловіками і жінками в колективі правоохоронців;

· визначені особливості гендерних характеристик жінки-викладача в системі МВС України, до особистих якостей якої повинні належати: впевненість у собі, сміливість, радикалізм, інтелект, упевнений стиль взаємодії зі студентами та курсантами, а також сформульовані умови її успішної самореалізації: професійна орієнтація, професійна мотивація, прагнення до професійного росту;

· розглянуто специфіку гендерного підходу у навчально-виховному процесі відомчих вузів системи МВС України, який повинен будуватися на забезпеченні рівних можливостей обох статей та формуванні у молодого покоління впевненості у наявності вільного вибору будь-якої професії та досягнення поставленої мети за допомогою своїх вмінь та здібностей;

· розроблено та запропоновано ввести в навчальну програму вищих навчальних закладів системи МВС України спеціальний курс з основ гендерної теорії, метою якого є подолання негативних проявів гендерної нерівності шляхом руйнування гендерних стереотипів для розвитку індивідуальних здібностей і потенційних можливостей кожної людини.

удосконалено:

· тлумачення поняття “гендер” вітчизняними та зарубіжними дослідниками на основі вивчення видань енциклопедичної і довідкової літератури. Як філософська категорія “гендер” - це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках чоловіка та жінки і є системою міжособистісної взаємодії, що створює, підтримує та відтворює уявлення про чоловіче і жіноче як категорії соціального порядку. З точки зору права “гендер” це - впорядкована модель соціокультурних відносин, яка передбачає рівність соціальних та юридичних можливостей, що не залежать від статі особи;

· систематизацію зарубіжного досвіду реалізації політики рівних прав жінок і чоловіків на законодавчому рівні та формулювання зобов'язань України щодо забезпечення гендерної рівності.

дістало подальшого розвитку:

· специфіка процесу еволюції гендерної свідомості в Україні, що походить від змісту та закономірностей розвитку національної свідомості й формування моральної культури особи;

· аналіз гендерної політики та національного законодавства України стосовно місця та ролі жінки в суспільстві. Розвиток демократії в країні потребує формування на державному рівні політики гендерної рівності, що включає в себе створення ефективної законодавчої бази та системи державних органів, які забезпечать можливість однакової участі і жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони сприяють подальшому науковому пошуку шляхів підвищення ефективності регулювання державної політики щодо гендерної рівності відповідно до загальних закономірностей розвитку міжнародних правових стандартів.

Викладені в дисертації положення використовуються, зокрема у: практичній діяльності - результати дисертаційного дослідження впроваджені у практичну діяльність ОВС України (Акт впровадження матеріалів дисертаційного дослідження у практичну діяльність УМВС України у Сумській області від 30 січня 2008року); навчальному процесі - результати дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі при проведенні лекцій, семінарів та практичних занять з “Професійної етики та культурології” (Акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 20 грудня 2007 року).

Низка положень і висновків дисертації мають дискусійний характер і певною мірою можуть служити матеріалом для наукових дискусій та подальших досліджень у галузі філософії права, теорії держави та права і соціології.

Апробація результатів дисертації. Окремі аспекти досліджуваної проблеми оприлюднені у доповідях і повідомленнях на міжнародних, науково-теоретичних, науково-практичних конференціях і круглих столах, зокрема: “Впровадження гендерних підходів в діяльності правоохоронних органів України” (Київ, 2005р.), “Тенденції формування громадянського суспільства” (Тернопіль, 2007р.), “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (Київ, 2007р.), “Філософські, методологічні та психологічні проблеми права” (Київ, 2008р.), “Суспільство. Гендер. Культура.” (Київ, 2008р.).

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан її наукової розробки, розкривається сутність наукового завдання та його значущість. З'ясовується зв'язок дисертаційного дослідження з науково-дослідницькими роботами, висвітлюється мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюється наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію одержаних результатів.

Розділ 1.“Історико-культурологічний та змістовний аспекти поняття “гендер” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Культурне середовище як агент гендерної диференціації” підкреслюється, що історія становлення ідеї правової рівності чоловіків та жінок має багатовікові традиції. В розділі досліджено історичний розвиток наукової думки щодо статусу жінки в різні історичні періоди, починаючи від найдавніших часів і до сьогодення.

На первісному етапі суспільного розвитку до виникнення приватної власності на засоби виробництва жінка займала домінуюче становище в житті роду та племені та була головою родини, так як її робота (збирання рослин, примітивне землеробство) забезпечувала харчування та виживання племені. Цей період отримав назву матріархат.

Починаючи з античних часів, статус жінки значно змінився. У суспільстві з'явився розподіл на публічний (політика) і приватний (домогосподарство) простір. За жінкою залишався виключно приватний простір, так як, вважалося, що біологічно закладені особливості жінок обмежують або взагалі блокують їх самореалізацію в публічній сфері та не дають можливості розвивати риси, які необхідні для політичної та суспільної діяльності.

Філософія Середньовіччя, особливо його ранніх етапів, ознаменована особливою жорстокістю стосовно жіночої статі. Монахи Я.Шпренгер та Г.Інститорис, представили розгорнуту систему доказів справедливого застосування морального пригнічення та фізичного знищення жінок на основі їх природної “гріховності”. На їх переконання, жінки маловірні, тобто їх віра в Бога не абсолютна, а це означає, що вони частіше підпадають під вплив диявола і є носіями та причиною зла на землі.

У філософії Нового часу (Ф.Бекон, Р.Декарт, Т.Гоббс) сформульовано, що ідея домінування над природою, підкорення й оволодіння нею призводить до культу сили, породжує ідеологію домінування чоловіка в суспільстві, нижчість жінок і відсторонення їх від владних структур. Подібна тенденція формується і у класичній німецькій філософії, де цю проблему розглядали такі вчені як І.Кант, Г.В.Ф. Гегель та Ф.Ніцше.

У контексті марксистської філософії (К.Маркс, Ф.Енгельс) жіноча тема розглядається з точки зору класового та расового панування, разом зі знищенням яких повинна бути зруйнована й статева дискримінація.

ХХ ст. ознаменувалося появою феномену, який часто визначається фахівцями як “жіноча революція”. Це поняття пов'язано передусім з активним розвитком та поширенням ідей рівності прав жінок і чоловіків. З'являється новий напрямок під назвою “ліберальний фемінізм”, що був пов'язаний з діяльністю суфражисток за надання їм рівних із чоловіками виборчих прав. У подальшому була сформована нова ідеологія - радикальний фемінізм, що акцентує увагу на необхідності зміни світу та суспільства і перерозподілу влади між жінками та чоловіками.

В Україні феміністичні ідеї починають розвиватися наприкінці 40-х років ХІХ ст. У цей період акцентується увага на існуванні жіночого питання, важливості та необхідності його розв'язання, жваво обговорюється потреба розвитку й збагачення мислення у жінок (ЛесяУкраїнка, О. Кобилянська, Н.Кобринська).

За часів СРСР право визначало лише формальне ставлення до ідеї рівності між статями. Відкинувши ідеологію фемінізму як таку, що є непридатною для соціалізму, радянське право здивувало світ зазначенням принципів гендерної рівності у Конституції, але насправді вони отримали лише формальний характер, так як правових механізмів забезпечення рівних прав і свобод не було створено.

У підрозділі 1.2. “Інтерпретація поняття “гендер” вітчизняними та зарубіжними дослідниками” визначено, що термін “гендер” позначає соціальну стать людини, на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і є одним із базових вимірів соціальної структури суспільства. До наукового обігу це поняття було введено соціологом Єнн Оклей у 70-ті роки ХХ ст.

Розбіжність в існуючих на сьогоднішній день концепціях гендеру обумовлена як відносною “молодістю” гендерного підходу (перші наукові праці з'явилися близько тридцяти років тому), так і складністю самого феномена. Спільним для них є розрізнення понять стать (sех) і гендер (gender).

Під статтю розуміються ті анатомо-біологічні особливості людей (в основному - в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати тільки стосовно характеристик і поведінки, які випливають безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками і жінками.

Гендер, таким чином, трактується як один із базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, соціальна верства, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на індивідуальному рівні підтримує засновану за ознакою статі соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, які пов'язані з їхнім гендерним статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності й одночасно обумовлені ними системи панування і владарювання.

Гендер конструюється через певну систему соціалізації, розподіл праці й культурні норми, ролі і стереотипи, що існують у суспільстві і які певною мірою визначають психологічні якості, здібності, види діяльності, професії людей залежно від їхньої біологічної статі. У сучасних соціальних і гуманітарних дослідженнях гендер використовується не як незмінна й універсальна конструкція, а як комплексне переплетіння взаємовідносин і процесів у соціальному житті.

Отже, як філософська категорія “гендер” - це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках чоловіка та жінки і є системою міжособистісної взаємодії, що створює, підтримує та відтворює уявлення про чоловіче і жіноче як категорії соціального порядку. З точки зору права “гендер” це - впорядкована модель соціокультурних відносин, яка передбачає рівність соціальних та юридичних можливостей, що не залежать від статі особи;

У підрозділі 1.3. “Еволюція гендерної свідомості в Україні” розкривається історія формування сучасних уявлень в Україні про гендерні взаємовідносини та специфіку формування ідеї гендерної рівності.

Важливою складовою суспільних відносин в Україні було визначення ролі і місця жінки в соціумі. Історично склалося так, що першим кроком жінки до участі у суспільному житті було виборювання нею прав отримати освіту в таких галузях як медицина та педагогіка. Саме з цих сфер професійної громадської діяльності і почався шлях жінок до встановлення гендерної рівності в українському суспільстві.

Що стосується формування моральної культури й розвитку національної свідомості, то українські вчені (М. Костомаров, І. Франко, Н. Кобринська, Леся Українка) означили проблеми рівноправності жінок і чоловіків, участі жінок у державотворчих процесах, розкрили домінуючу роль жінки в структурі українського родинного життя, а також її визначальну роль у формуванні ідеалів та цінностей (Б. Цимбалістий). Але, попри це, існувала проблема міжособистих стосунків жінок і чоловіків, що базувалася на меншовартості перших, особливо коли це стосувалося сфери державного будівництва.

Аналізуючи історичні дані та дослідження вищезазначених вчених, можна зробити наступний висновок: в українському суспільстві жінка, а особливо жінка-мати, займає важливе місце в процесі формування національної свідомості, у відношенні українців до влади та до ідей гендерної рівноправності. В український родині жінка займає особливе місце та бере активну участь у житті суспільства. Та не слід вважати, що “жіноче” цінується на рівні з “чоловічим”.

Крім цього, слід визнати, що досить довгий час діяльність українських жінок, які були патріотично налаштованими членами суспільства та приймали участь у розбудові української державності, замовчувалася офіційною радянською історіографією. Саме це стало причиною того, що найяскравіші постаті кращих українок того часу і до сьогоднішнього дня залишаються маловідомими українському суспільству. Існує незначна кількість історичних джерел, де роль жінки є повноцінною “людиномірною”, частіше їм відводиться другорядна роль поряд із відомими чоловіками.

Хоча, як свідчать історичні дані, жінки відіграли досить помітну роль в історії України: київська княгиня Ольга; дочки Ярослава, які зайняли престоли у Франції, Норвегії та Угорщині; дружина і соратниця Богдана Хмельницького-Ганна Золотаренко; Лисавета Гулевичівна-Лозка, що була однією з засновників Києво-Могилянської академії.

Розділ 2 “Гендерна рівність як рівність прав і можливостей” містить два підрозділи.

У підрозділі 2.1 “Міжнародний досвід та зобов'язання України щодо гендерної рівності” наголошується, що на порозі XXI століття процеси рівноправності жінки і чоловіка в українському суспільстві зазнають європейських і світових впливів. Це сприяє тому, що в українських законах закріплюється статус жінки й чоловіка, їхня рівноправність як основне право людини, як умова здійснення демократії та вимога соціальної справедливості.

Саме міжнародна співпраця в сфері захисту прав людини здійснила вплив на формування й розвиток інституту захисту прав жінок. Так, на сьогоднішній день в міжнародному праві існує близько 20 міжнародних конвенцій, присвячених питанню гендерної рівноправності. Вони були розроблені державами, що є постійними членами ООН. Після Другої світової війни було прийнято ряд міжнародно-правових актів, що стосувалися питання гендерної рівності та регулювали відносини в різних сферах життєдіяльності суспільства. Найбільш відомі з них - Конвенція “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок” (1979р.), в якій фактично визнано наявність дискримінації жінок, відображено негативне ставлення світової спільноти до всіх форм такої дискримінації; Декларація “Про рівність чоловіків і жінок” (1988р.), де визначено, що: дискримінація за ознакою статі в політичній, соціальній, освітній, культурній та інших сферах стає на перешкоді визнання і здійснення прав людини та основних свобод; принцип рівноправності жінок і чоловіків розглядається як основна умова існування демократії та низка інших важливих документів. Крім цього, ООН проводилися всесвітні конференції, що стосувалися проблеми рівності жінок і чоловіків.

Сьогодні наша країна має міжнародні зобов'язання, відображені у законодавстві, що стосуються принципу гендерної рівності. Україна є членом багатьох міжнародних організацій, які протягом останніх десятиріч вивчають проблеми гендерної рівності та активно підтримує діяльність міждержавних і громадських структур, спрямовану на забезпечення гендерної рівноправності, викорінення всіх форм статевої дискримінації.

У сучасному світі надзвичайно важливою є проблема формування правової бази щодо забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок і чоловіків, заснованого на тому, що права жінки є невід'ємною частиною загальних прав людини. Рівність прав і свобод людини та громадянина незалежно від статі визначається й гарантується Конституцією України, іншими законодавчими актами. Особливістю ст.24 Конституції України про гендерну рівність є і те, що з-поміж прав і свобод виокремлюється право жінки й чоловіка на рівність як самостійне основне право людини, повага до якого має бути гарантована кожному.

Саме тому необхідне концептуальне визначення чітких орієнтирів гендерної політики в Україні і мобілізація національних зусиль на розроблення та втілення програм, що надають всьому суспільству, особливо жінкам, широкий доступ до участі в економічному і політичному житті та залучають їх до прийняття рішень на всіх рівнях влади.

У підрозділі 2.2 “Гендерна проблема через призму українського законодавства” зазначено, що у системі світового оновлення й реформування Україна прагне до творення громадянського суспільства на нових, гуманітарних засадах, що є передумовою демократичного устрою. У цьому контексті, саме формування гендерної політики передбачає подолання стандартних умов тоталітарного життя й утвердження рівності прав, людських взаємовідносин між чоловіками й жінками в суспільстві.

Таким чином, державна політика щодо забезпечення гендерної рівності визначається як комплексна, цілеспрямована діяльність держави, що здійснюється через законодавчу, виконавчу і судову гілки влади як на національному, так і на регіональному рівнях на основі врахування гендерного аналізу, і спрямована на ліквідацію всіх форм дискримінації за ознакою статі та досягнення рівного розподілу економічних, соціальних і політичних ресурсів між жінками та чоловіками. Її метою є гарантування прав і свобод жінок і чоловіків України та рівних можливостей у користуванні ними.

Яскравим свідченням прагнення до нового підходу у вирішенні гендерних питань було створення в Україні в різні роки низки державних органів, що опікувались цією проблемою.

Особливої уваги також заслуговує “Національна програма дій на 2001-2005 роки”, в якій сформовано тактику реалізації державної політики підвищення статусу жінок у суспільстві, визначено її пріоритети; Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” (2005р.), головними завданнями якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення їх рівних прав та можливостей, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України; “Державна програма з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року”, метою якої є утвердження рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей для їх реалізації як основного права людини.

Крім цього, важливим фактором забезпечення гендерної рівності є законодавче регулювання цього питання. Особливістю Конституції України, щодо забезпечення гендерної рівності, стало спеціальне виокремлення права жінки й чоловіка на рівність перед законом як самостійного основного права (ч.2, 3 ст.24). Гарантії щодо реалізації цього права визначаються і в інших статтях Конституції України про громадянські, політичні, економічні, соціальні й культурні права та свободи і ґрунтуються на принципі гендерної рівності, оскільки дискримінація з боку держави заборонена, будь-які обмеження щодо прав і свобод людини, з вказівкою на її статеву приналежність, відсутні.

Принцип гендерної рівності поступово знаходить своє втілення в усіх галузях національного законодавства. Перш за все, це стосується забезпечення рівноправної участі чоловіків і жінок у політичному процесі та діяльності громадських організацій. Засобом викорінення дискримінації щодо жінок на ринку праці є подальша розробка спеціальних заходів, які сприяли б полегшенню жінкам доступу до роботи, що відповідає їх здібностям, сприяли б отриманню жінками високооплачуваних посад. Необхідно підсилити спрямування норм трудового законодавства на захист прав працюючих жінок, які мають на утриманні дітей чи інших членів сім'ї, які потребують догляду.

Розділ 3 “Принцип гендерної рівності у діяльності ОВС України” містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1 “Особливості гендерних вимірів у професійній діяльності міліції” наголошується, що на сучасному етапі формування та впровадження гендерної політики в Україні положення щодо рівності чоловіків та жінок повинні бути закріплені не лише на загальнодержавному рівні, а й конкретизуватися в різних сферах суспільного життя, в тому числі й у правоохоронній. З цією метою з вересня 2004 року в структурі МВС України була введена посада Радника Міністра з прав людини та гендерних питань, до головних обов'язків якого відноситься вивчення реальної ситуації у сфері дотримання прав людини та впровадження політики гендерної рівності.

Аналізуючи реальний стан гендерного питання в системі правоохоронних органів України, можна зробити висновок, що в підрозділах ОВС України існує суттєва незадовільна гендерна диспропорція - частка жінок в міліції на дві третини менша ніж чоловіків. Це обумовлює необхідність внесення певних змін у кадрову роботу з персоналом, що згодом забезпечить позитивну адаптацію жінок та їх кар'єрне зростання. Для цього необхідно ввести спеціальне навчання для чоловіків-правоохоронців, спрямоване на розуміння неприпустимості дискримінації жінок та створення необхідних умов для їх професійного зростання; розробити низку спеціалізованих програм з нейтралізації факторів, що сприяють професійній деформації жінок, програм правового забезпечення захисту прав жінок на робочому місці, програм дисциплінарної практики для ефективного розв'язання ситуацій у випадку сексуальних домагань і переслідувань.

Через традиційний розподіл ролей жінці вдвічі складніше, рішуче й проти волі інших, досягти певних здобутків, особливо коли це стосується такої “чоловічої” сфери, як система ОВС України. Досягти вагомих результатів у кар'єрі працівника міліції жінкам заважає так звана “скляна стеля”: жінка досягає певних успіхів у своїй діяльності, піднімається службовими сходинками, але тільки до певної сходинки, за якою призупиняється її службове зростання. При цьому жінки іноді не можуть збагнути, з якого боку чиниться опір їхньому професійному просуванню.

Від негласної реалізації гасла “жінка в професійній сфері може задовольнитися меншим” (посадою, статусом, заробітною платнею тощо) потерпає не тільки жінка-міліціонер, але й система органів внутрішніх справ та суспільство загалом. Адже за такої постановки питання не використовується, нехтується потенціал жінок-професіоналів, натомість на ключові посади залучаються чоловіки, які не завжди за рівнем професіоналізму стоять вище за жінку-професіонала.

У підрозділі 3.2 “Гендерний підхід у навчально-виховному процесі та його специфіка у навчальних закладах системи МВС України” зазначається, що існує два основні підходи до організації навчально-виховного процесу - це статево-рольовий та гендерний.

Статево-рольовий підхід, що домінував до цього часу в освіті, базується на постулаті про біологічну детермінованість особливостей поведінки, психологічних відмінностей між статями, а також розглядає призначення чоловіка і жінки в сім'ї та суспільстві відповідно до їх біологічних характеристик. Статево-рольовий підхід в освіті формує гендерні стереотипи та сприяє легітимізації патріархальної системи влади. В кінці XX ст. він вже не міг розглядатися як оптимальна умова розвитку суспільства, оскільки це суперечило принципам рівноправності статей та розвитку демократичних відносин.

Гендерний підхід в освіті - це принципово нова система поглядів на гендерно соціалізуючу функцію освіти і виховання, в основі якої лежить корекція впливу гендерних стереотипів на користь розкриття і розвитку особистісних схильностей індивіда. Мета даного підходу полягає у викоріненні негативних гендерних стереотипів. Відповідно до цього, завданням навчальних закладів є надання можливості індивіду розвивати свої здібності, незалежно від приналежності до статі, не обмежуючи їх рамками традиційних гендерних стандартів. Отже, якщо традиційний статево-рольовий підхід базується на психології буденної свідомості та підганяє особистість під сформовану схему, проголошуючи її еталоном, то гендерний підхід спрямований на захист інтересів конкретної особи.

Саме тому гендерний підхід найбільш доцільно застосовувати у навчальному процесі відомчих вузів системи МВС України, так як саме за його допомогою можна подолати існуючі стереотипи суспільної свідомості та надати кожній особистості можливості досягати поставленої мети в обраній професії, незалежно від того чоловік це чи жінка. Для цього слід ввести в навчальну програму вищих навчальних закладів системи МВС України обов'язковий спеціальний курс, що спрямований на реалізацію принципу гендерної рівності.

жінка гендер міліція дискримінація

Висновки

У висновках дисертації викладено найбільш важливі наукові та практичні здобутки; основні теоретичні положення і практичні рекомендації, що випливають із результатів дослідження. Узагальнення результатів дослідження дало можливість зробити такі висновки:

У процесі дослідження питання історичного розвитку ідей рівноправності жінки і чоловіка, було виявлено головну тенденцію залежності суспільного статусу жінки від соціокультурного контексту. Аналізуючи становище жінки потягом всієї історії людства, слід зауважити, що традиційна наука сприймала жінок лише як об'єкт суспільних відносин, виключаючи їх від участі у суспільних процесах, вважаючи це несумісним з природою жінки та визначаючи їх символом виключно домашніх, сімейних відносин.

Незважаючи на наявність певного кола визначень та ознак того, що сьогодні тлумачиться як “гендер”, універсальної формули-дефініції цих понять не існує. Гендер є однією з важливих категорій стратифікації, він істотно визначає життєві можливості індивіда, формування й реалізацію його соціального потенціалу, його статус в суспільстві. Як філософська категорія “гендер” - це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних та емоційних характеристиках чоловіка та жінки і є системою міжособистісної взаємодії, що створює, підтримує та відтворює уявлення про чоловіче і жіноче як категорії соціального порядку. З точки зору права “гендер” це - впорядкована модель соціокультурних відносин, яка передбачає рівність соціальних та юридичних можливостей, що не залежать від статі особи. Саме дослідження такого явища як гендер дозволяє подолати абстрактне розуміння людини - як позастатевої істоти - у головних виявах її суспільного життя та сформувати толерантне ставлення до світу як чоловічого, так і жіночого.

Аналіз історичних даних свідчить про те, що в українському суспільстві жінка, а особливо жінка-мати, відіграє важливу роль у процесі формування національної свідомості та ставленні українців до ідей гендерної рівності. Необхідно відзначити особливе місце жінки в український родині. Але не варто вважати, що жіноче начало цінується вище за чоловіче. Історично склалося так, що сферами де могла реалізуватися жінка були лише освіта, медицина та педагогіка, а сфера політики та управління державою належала виключно чоловікам.

Узагальнення зарубіжного досвіду реалізації державної політики рівних прав жінок та чоловіків дає підстави стверджувати, що країни з розвиненою демократією та міжнародні організації вживають послідовні заходи щодо подолання низької репрезентативності жінок у прийнятті політичних, соціально-економічних рішень на державному рівні та у приватному секторі. А саме, запроваджуються спеціальні стратегії щодо законодавчої підтримки гендерного балансу у владних структурах усіх рівнів: квотування та моніторинг реалізації рівних прав і можливостей. Створено спеціальні державні органи і структури, міжнародні інституцій, які забезпечують послідовність цих заходів і їхню інформаційну підтримку. Україна є членом багатьох міжнародних організацій, які протягом двох останніх десятиріч ставлять проблематику гендерної рівності на перші місця порядку денного. Але більшість зобов'язань України щодо гендерної рівності так і залишаються нереалізованими.

В Україні існує три групи законодавчих засобів забезпечення гендерної рівності: положення ратифікованих Україною міжнародних Конвенції у сфері захисту прав жінок, положення Конституції України та положення національного законодавства в усіх його галузях. Створення такої нормативної бази в Україні стало добрим підгрунтям для підвищення статусу жінки в суспільстві, але якщо у західному суспільстві розвиток демократії пов'язується з розширенням участі жінок у суспільному житті, то в Україні спостерігається розвиток протилежних тенденцій. Незважаючи на те, що на рівні законодавчо-правової бази декларується рівність можливостей для усіх соціальних і демографічних груп, гендерні диспропорції в центральних та місцевих органах влади сучасної України є яскравим прикладом порушення гендерної рівності.

У системі ОВС України, як і в суспільстві загалом, дуже важливо належно оцінити й використати ті переваги, що їх несуть у собі відмінні один від одного за гендерною забарвленістю стилі поведінки. Органи внутрішніх справ результативніше будуть здійснювати свою діяльність, якщо особливості традиційної рольової поведінки чоловіків (незалежність, директивність, лідерство) та жінок (пластичність, гнучкість, відкритість у взаєминах) будуть як найефективніше використовуватися, доповнюючи одна одну. Це надасть можливість і кожній людині зокрема більшою мірою реалізовувати у професійній діяльності власну особистість, надаватиме нових імпульсивних покликів до гармонізації відносин між працівниками ОВС України та сприятиме підвищенню ефективності їх діяльності.

Гендерний підхід в освіті може бути визначений як просвітницька діяльність у напрямку спростування існування статево-гендерних стереотипів. Пріоритетним завданням освіти стає створення таких умов розвитку суспільства, які забезпечили б у майбутньому його готовність жити й успішно діяти у світі гуманістичних цінностей незалежно від статі. Саме тому гендерне навчання у вищих навчальних закладах системи МВС України є необхідним елементом формування гендерної свідомості майбутніх фахівців.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Івченко Ю. Професійне зростання жінок у правоохоронній сфері : проблемні питання / Юлія Івченко // Право України. - 2006. - №5. - С.57-61.

2. Івченко Ю. Історичний аналіз ролі жінки в суспільстві / ЮліяІвченко // Право України. - 2007. - №9. - С. 110-113.

3. Івченко Ю. Зміст і сутність поняття “гендер” / Юлія Івченко // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. Спеціальний випуск. Ч.2. - 2007. - №3. - С. 42-53.

4. Івченко Ю.В. Світовий досвід та міжнародні зобов'язання України щодо забезпечення гендерної рівності / Юлія Володимирівна Івченко // Іменем закону. Науковий вісник. - 2008. - №4. - С. 61-65.

5. Івченко Ю.В. Проблеми професійного зростання жінок в правоохоронній сфері / Ю.В. Івченко // Впровадження гендерних підходів у діяльність правоохоронних органів України : матеріали наук.-практ. конф., 18-20 травн. 2005р. - К., 2005. - С. 53-58.

6. Івченко Ю.В. Політика рівноправності статей як важлива складова сучасної держави / Ю.В. Івченко // Тенденції формування громадянського суспільства : матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф., 15 травн. 2007р. - Тернопіль, 2007р. - С. 7-9.

7. Івченко Ю.В. Гендерний аспект історії держави та права України / Ю.В. Івченко // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права : матеріали наук.-теорет. конф., 26 січ. 2008р. - К., 2008р. - С.64-66.

Размещено на Allbest.ru