Здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств (цивільно-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств (цивільно-правовий аспект)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Становлення і розвиток ринкових відносин в Україні обумовили виникнення на початку 90-х років минулого сторіччя нових видів юридичних осіб із корпоративним устроєм - підприємницьких товариств. На сьогодні вони стали однією з найбільш поширених організаційно-правових форм в Україні.

З'ясування питання щодо здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств залишається необхідним з огляду на динамічний розвиток законодавства, що регулює корпоративні відносини. Потреба його відповідного переосмислення зумовлена суттєвими змінами та доповненнями до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів, а також актуальністю прийняття Верховною Радою України Закону України «Про акціонерні товариства». Значно розширилася судова практика вирішення корпоративних конфліктів.

Поряд із тим неоднакове тлумачення теоретичних положень корпоративного права породжує неоднозначний підхід до вказаного предмета. Ще й досі ведуться дискусії між господарниками та цивілістами щодо визнання корпоративного права цивільно-правовим інститутом. Не останню роль у них відіграє те, що саме нормами Господарського кодексу України (далі - ГК України), а не Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) врегульовано корпоративні права та корпоративні правовідносини. По-різному у цих двох кодексах визначаються права учасників господарських товариств та корпоративні права.

Здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств часто супроводжується різноманітними зловживаннями і порушеннями. Суттєвого значення щодо їх уникнення набувають положення чинного законодавства та внутрішньокорпоративні норми. Важливим етапом роботи є використання позитивного зарубіжного досвіду при внесенні пропозицій до нормативно-правових актів, які забезпечують реалізацію корпоративних прав учасниками.

Отже питання, які виникають у зв'язку із здійсненням корпоративних прав та виконанням обов'язків залишаються актуальними, що і обумовлює необхідність аналізу не окремих проблем, а проведення комплексного дослідження у цій сфері.

Сформульовані в дисертаційній роботі теоретичні висновки та практичні рекомендації ґрунтуються на загальних досягненнях цивілістичної науки, в тому числі на працях українських і зарубіжних науковців дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Зокрема, науково-теоретичну базу даної дисертації склали наукові праці М.М. Агаркова, В.І. Борисової С.М. Братуся, В.А. Васильєвої, О.М.Вінник, М.К. Галянтича, Н.С. Глусь, В.П. Грибанова, О.С.Іоффе, І.Р. Калаура, Т.В. Кашаніної, О.Р.Кібенко, В.М. Коссака, Н.Р. Кобецької, С.С. Кравченка, В.М. Кравчука, О.Д. Крупчана, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, В.В. Луця, Є.О.Мічуріна, Л.С. Нецької, Н.Н. Пахомової, В.В. Посполітака, І.А. Покровського, С.Я. Рабовської, О.В. Розгон, Р.Б. Сивого, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, С.О.Тєнькова, О.С. Швиденка, В.С. Щербини, О.В. Щербини, В.Л. Яроцького та інших вчених.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має безпосередній зв'язок із науковими програмами державного рівня і вписується у загальний процес розвитку корпоративного законодавства України; пов'язане з розробкою основних проблем корпоративного права, що здійснюється за науковими програмами, затвердженими Академією правових наук України. Тема дисертаційного дослідження виконувалась у рамках фундаментальної теми «Становлення і розвиток корпоративного права в Україні» в Лабораторії з вивчення проблем корпоративного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва АПрН України (номер державної реєстрації 0102V002170).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка наукових положень і пропозицій до законодавства щодо правового забезпечення здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств на основі теоретичних джерел, нормативно-правової бази і судової практики.

Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання дисертаційного дослідження:

- проаналізувати чинну нормативну базу з питань здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств;

- з'ясувати юридичну природу корпоративних прав учасників господарських товариств та їх ознаки;

- встановити коло осіб, які охоплюються статусом суб'єкта корпоративних правовідносин;

визначити загальнотеоретичні поняття щодо здійснення корпоративних прав та виконання корпоративних обов'язків;

- дослідити способи та межі здійснення корпоративних прав;

- розглянути поняття «обмеження корпоративних прав» і «зловживання корпоративними правами»;

- визначити юридичні факти, які породжують, змінюють або припиняють корпоративні права;

- проаналізувати цивільно-правові форми розпорядження корпоративними правами;

- сформулювати пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України, що регулює корпоративні відносини.

Об'єктом дослідження є корпоративні права учасників (засновників) господарських товариств та правовідносини, які складаються з приводу їх набуття та здійснення.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, наукова література, а також договірна і судова практика вирішення корпоративних спорів.

Методи дослідження. У процесі написання дисертаційної роботи використовувалися такі методи: системний, що дозволив розглянути корпоративні відносини у широкому розумінні, включаючи зловживання та колізію інтересів, що виникають при здійсненні корпоративних прав, врахування яких надає цілісне уявлення про корпоративні відносини та забезпечує можливість комплексного визначення факторів, несприятливих для забезпечення реалізації корпоративних прав; порівняльно-правовий, за допомогою якого простежена послідовність розвитку регулювання здійснення корпоративних прав та їх правової природи; логічний, що забезпечив послідовність висловлених суджень та висновків. У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у проведенні одного із перших в Україні комплексного дослідження щодо здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств у цивільно-правовому аспекті. Внаслідок цього вперше сформульовано, обґрунтовано, доведено або додатково аргументовано низку положень та висновків, які виносяться на захист.

1. Дістала подальшого розвитку думка щодо того, що корпоративне право є комплексним інститутом, який базується на понятійному апараті цивільного права.

2. Вперше аргументується можливість визначення корпоративного права в об'єктивному розумінні як системи юридичних норм, що регулюють майнові, немайнові й організаційні відносини між учасниками (засновниками) та товариством і між самими учасниками (засновниками), які складаються щодо набуття, здійснення та припинення корпоративних прав.

3. Доведено, що за своєю юридичною природою суб'єктивні корпоративні права є цивільними. Їх правову природу можна дослідити шляхом розгляду елементів корпоративних відносин, а також при встановленні предмета регулювання корпоративного права.

4. Уперше сформульовано ознаки суб'єктивних корпоративних прав учасників (засновників) господарських товариств. Такими ознаками є те, що вони: 1) закріплюються у законодавстві та локальних нормах; 2) набуваються первісним способом (безпосередньо від господарського товариства) або похідним (внаслідок розпорядження ними); 3) виражають відносини між учасником (засновником) та товариством, а також між самими учасниками (засновниками) товариства; 4) мають майновий, немайновий або організаційний характер, тобто передбачають право на дивіденди, на інформацію, на участь в управлінні тощо; 5) пов'язані з опосередкованим правом на майно господарського товариства при його ліквідації.

5. Запропоновано новий підхід до класифікації корпоративних прав учасників (засновників) господарських товариств. За об'єктом правовідносин усі корпоративні права поділяються на майнові, немайнові, організаційні. За внутрішньою диференціацією їх поділяємо на: а) основні - всі корпоративні права, які встановлені законодавством. Основні права поділяються на загальні - ті права, що об'єднують у собі права певної групи, за допомогою яких відбувається реалізація загальних прав, і конкретизуючі права, які деталізують, розкривають зміст загальних прав. Їх класифікують залежно від основного права, реалізацію і захист якого вони забезпечують; б) за належністю учасників до певної організаційно-правової форми товариства виділяємо групу спеціальних корпоративних прав; в) додаткові права - ті, які встановлені самими суб'єктами корпоративних відносин у внутрішньокорпоративних актах. Їх поділяємо на: установчі - права, що встановлюються установчими документами, та права, які встановлені в позастатутних локальних документах товариства.

6. Обґрунтовується положення, що у випадку, коли особа набула корпоративних прав підставі договору, а можливість її участі у господарському товаристві (крім акціонерних товариств) зафіксовано рішенням зборів учасників, - може реалізовувати їх ще до моменту внесення відповідних змін до державного реєстру (статуту, установчого договору). Адже визначальним у цьому висновку є факт укладення правочину та виявлення волі на вступ особи до товариства іншими його учасниками.

7. Висловлено пропозицію про доцільність закріплення у законодавстві правила щодо заборони внесення акціонерним товариством (далі - АТ) змін до документів, з якими вже ознайомилися акціонери після надіслання їм повідомлення про проведення загальних зборів. Необхідність встановлення такого положення зумовлена можливістю зловживань корпоративними правами акціонерів.

8. Аргументується пропозиція щодо необхідності виключення ст. 100 із ЦК України, оскільки воно може передаватися іншій особі і не є особистим немайновим правом.

9. Запропоновано встановити санкції до АТ за порушення строків виплати оголошених дивідендів у вигляді сплати акціонерам дивідендів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 3% річних з простроченої суми (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України. Частково, такий висновок, грунтується на ст. 625 ЦК України, яка регламентує відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Закріплення відповідної норми у законодавстві (а при можливості - і в локальних документах) сприяв би захисту прав акціонерів на одержання оголошених дивідендів.

10. Обгрунтовується положення, що у законодавстві слід чітко визначати, яка саме інформація надається учасникам товариства для ознайомлення та способи її одержання. Доцільність такої регламентації зумовлена наявністю численних відомчих актів (особливо щодо АТ), які регулюють здійснення права на одержання інформації.

11. Висловлено нові доводи для внесення змін до ч. 1 ст. 148 ЦК України: «Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом». Натомість пропонуємо закріпити наступне формулювання цієї частини: «Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти із товариства на підставі поданої ним заяви про вихід та передачі її виконавчому органу товариства, уповноваженому на це учаснику чи працівнику товариства, якщо інше не встановлено статутом». На підставі аналізу судової практики зроблено висновок про дискусійність положення, яке обмежує право на добровільний вихід учасників із товариства певними строками.

12. Аргументується, що у законодавстві (наприклад, у ч. 2 ст. 55 Закону «Про господарські товариства») поряд із можливістю вступу спадкоємців до товариства з обмеженою відповідальністю, необхідно передбачати також строк, протягом якого спадкоємцю повинна бути виділена частка, оскільки його не передбачено чинним законодавством.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання внесених дисертантом у результаті дослідження пропозицій та висновків: по-перше, у законотворчій діяльності - у процесі вдосконалення цивільного законодавства; по-друге, у зауваженнях щодо вдосконалення законопроекту «Про акціонерні товариства» (від 2007 р.); по-третє, у практичній діяльності суб'єктів корпоративних правовідносин, а також у науковій і педагогічній практиці; в роботі органів господарських товариств, через які забезпечується здійснення корпоративних прав учасниками (засновниками) господарських товариств.

Автор приймав участь в підготовці наукової записки до проекту закону від «Про акціонерні товариства» (в редакції 2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел здобувачем. Здобувач приймав участь в підготовці колективної монографії «Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти)» / [за заг. ред. В.В. Луця]. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - 320 с., особистим внеском до якої стало написання сторінок 5-24, 41-54 Розділу 1 та сторінок 104-218 Розділу 2-3.

Апробація наукових результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки, пропозиції до законодавства України, які містяться у дисертації, доповідалися та обговорювалися на засіданнях лабораторії з вивчення проблем корпоративного права, відділу проблем приватного права та вченої ради Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на таких конференціях та семінарах: ІІІ-ій регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України» (м.Івано-Франківськ, 3 жовтня 2004 р.); науково-практичному семінарі «Проблеми здійснення і захисту корпоративних прав в Україні» (м.Івано-Франківськ, 14 жовтня 2005 р.); Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Напрямки розвитку корпоративного права в Україні (питання теорії та практики)» (м.Івано-Франківськ, 27 жовтня 2006 р.).

Публікації. Основні результати дисертації викладено у чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України, восьми тезах доповідей на конференціях, а також у монографії «Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти)».

Структура дисертації обумовлена метою та характером дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять п'ятнадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг рукопису становить 214 сторінок друкованого тексту, у тому числі 18 сторінок списку використаних джерел, що включає 185 найменувань.

Основний зміст роботи

корпоративний право законодавство юридичний

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження; ступінь розробки проблеми дослідження; зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються предмет, об'єкт, основна мета та завдання дисертаційного дослідження, його методологічна основа, особистий внесок дисертанта; формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист; висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження; вказуються публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика корпоративних правовідносин» присвячений поняттю та юридичній природі корпоративних правовідносин і корпоративних прав, їх суб'єктів, а також класифікації корпоративних прав. Розділ 1 складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття та юридична природа корпоративних правовідносин і корпоративних прав» на підставі дослідження законодавчих джерел, в яких вперше застосовується поняття корпоративних прав та їх інтерпретація в чинному законодавстві України, а також існуючих у науковій літературі підходів до розуміння суті поняття та юридичної природи корпоративних відносин і корпоративних прав робиться висновок про те, що корпоративне право базується на понятійному апараті цивільного права, а корпоративні відносини входять до предмета регулювання головним чином цивільного законодавства.

Специфіка корпоративного права виявляється в тому, що воно є складним об'єктом, змістом якого є сукупність суб'єктивних прав. У поєднанні з речовим чи майновим компонентом воно може виступати і об'єктом цивільного правовідношення.

На підставі аналізу сучасних поглядів науковців на корпоративне право та ч. 3 ст. 167 ГК України сформульовано його визначення в об'єктивному розумінні як системи юридичних норм, що регулюють майнові, немайнові й організаційні відносини між учасниками (засновниками) та товариством і між самими учасниками (засновниками), які складаються щодо набуття, здійснення та припинення корпоративних прав.

Корпоративні права учасників (засновників) господарських товариств містяться у ЦК України та ГК України, Законі України «Про господарські товариства» та у внутрішніх документах товариства. Тому не менш важливим етапом роботи при дослідженні юридичної природи та поняття корпоративних прав є встановлення їх ознак. Корпоративні права: 1) закріплюються у законодавстві та локальних нормах; 2) набуваються первісним способом (безпосередньо від господарського товариства) або похідним (внаслідок розпорядження ними); 3) виражають відносини між учасником (засновником) та товариством, а також між самими учасниками (засновниками) товариства; 4) мають майновий, немайновий або організаційний характер, тобто передбачають право на дивіденди, на інформацію, на участь в управлінні тощо; 5) пов'язані з опосередкованим правом на майно господарського товариства при його ліквідації.

У підрозділі 1.2 «Суб'єкти корпоративних правовідносин» наводиться коло осіб, які охоплюються цим поняттям. При встановленні суб'єктів корпоративних відносин перш за все відзначено тих осіб, які передбачені Законом України від 15.12.2006 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та корпоративних спорів», а саме: господарське товариство та його учасники (засновники, акціонери). Учасниками корпоративних правовідносин також можуть виступати й інші суб'єкти цивільного права. Із положень ч. 3 ст. 167 Господарського кодексу випливає, що суб'єктами зазначених правовідносин можна вважати осіб, у яких виникають, змінюються та припиняються відносини щодо корпоративних прав.

Юридична особа (включаючи самі підприємницькі товариства) вважається основним суб'єктом корпоративних правовідносин, оскільки останні складаються саме у зв'язку зі створенням юридичної особи та існують за її участю. До зазначених суб'єктів можна також включити дочірні підприємства, філії та представництва. Автор звертає увагу на дискусійність думок щодо віднесення органів державного управління (Фонд державного майна, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет тощо) до кола суб'єктів корпоративних відносин. Натомість аргументується, що управління корпоративними правами держави здійснює уповноважена особа на підставі чинного законодавства та договору; у випадку участі представника ДКЦПФР при проведенні реєстрації акціонерів його не можна вважати суб'єктом корпоративних відносин, оскільки він не є учасником товариства; відносини контролю за дотриманням корпоративного законодавства не слід ототожнювати із самими корпоративними відносинами.

У підрозділі 1.3 «Класифікація корпоративних прав» на підставі чинного законодавства, зокрема ст. 116 ЦК, ст. 167 ГК, ст. 10 Закону України від 19.09.91 р. «Про господарські товариства» та наукової літератури наводиться перелік корпоративних прав учасників господарських товариств. Він не є вичерпним, оскільки значна частина корпоративних прав міститься у внутрішніх актах товариства. За об'єктом правовідносин, всі корпоративні права можна поділити на майнові, немайнові та організаційні.

Підсумком проведеного дослідження стала пропозиція щодо класифікації корпоративних прав учасників господарських товариств. За їх внутрішньою диференціацією вони класифікуються на а) основні - всі корпоративні права, які встановлені законодавством. Основні права поділяємо на загальні - ті права, які об'єднують у собі права певної групи, за допомогою яких відбувається реалізація загальних прав, і конкретизуючі права, які деталізують, розкривають зміст загальних прав. Їх класифікують залежно від основного права, реалізацію і захист якого вони забезпечують; б) за належністю учасників до певної організаційно-правової форми товариства виділяємо групу спеціальних корпоративних прав; в) додаткові права - ті, які встановлені самими суб'єктами корпоративних відносин у внутрішньокорпоративних актах. Їх поділяємо на: установчі - права, які встановлюються установчими документами, та права, які встановлені в позастатутних локальних документах товариства.

Розділ 2 «Способи та межі здійснення корпоративних прав та виконання корпоративних обов'язків» присвячений загальній характеристиці теоретичних конструкцій, які притаманні здійсненню суб'єктивних корпоративних прав і обов'язків, а також їх практичній реалізації учасниками (засновниками) господарських товариств. Розділ ІІ складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Поняття і види способів здійснення корпоративних прав» розглядаються такі поняття, як «здійснення корпоративних прав», «корпоративні гарантії», «виконання корпоративних обов'язків», «корпоративний інтерес», «способи здійснення корпоративних прав» тощо.

Щодо теоретичних конструкцій, то, виходячи із наукових юридичних джерел й існуючих положень загальної теорії права та здійснення суб'єктивного цивільного права, визначається поняття «здійснення корпоративних прав» як поведінки суб'єкта корпоративних правовідносин, спрямованої на реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом корпоративного права, шляхом вчинення ним конкретних вольових дій. Здійснення корпоративних прав забезпечується гарантіями, які надають можливість безперешкодного здійснення учасником своїх корпоративних прав, їх охорону, а у випадку протиправних посягань - захист і поновлення. Однією із найважливіших форм правових гарантій здійснення таких прав є корпоративний обов'язок. Способи здійснення суб'єктивних корпоративних прав підпадають під поняття фактичних способів, а розпорядження ними (цивільні правочини) - під поняття юридичних.

Поняття «корпоративний інтерес» визначається автором як прагнення суб'єкта корпоративних відносин до користування зазначеними майновими, немайновими та організаційними правами, яке зумовлене його потребами і забезпечене правовими засобами їх охорони та захисту.

У підрозділі 2.1.1 «Право учасників брати участь в управлінні товариством» досліджено особливості реалізації цього права учасниками (засновниками); наведено окремі можливості подолання практичних проблем, пов'язаних із його здійсненням, а також шляхи їх удосконалення у законодавстві України.

Автор зробив висновок про практичну неможливість на сьогодні реалізувати право на участь у загальних зборах через представника, оскільки нотаріуси відмовляються вчинити посвідчення такої довіреності. Це зумовлено положенням ч. 1 ст. 100 ЦК України, яка регламентує, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Тому звертається увага на необхідність удосконалення законодавчого врегулювання цього питання, або виключення ст. 100 із ЦК України.

У ч. 3 ст. 35 Проекту Закону «Про акціонерні товариства» пропонується внести правило: «Після надіслання акціонерам повідомлення про проведення загальних зборів акціонерне товариство не має права вносити зміни до документів, які надані акціонерам, або з якими вони мали можливість ознайомитися». Регламентоване у цій частині положення щодо можливості «внесення змін до зазначених документів у зв'язку зі змінами в порядку денному або у зв'язку із виправленням помилок», на думку автора, може порушити права та завдати шкоди акціонеру, який уповноважує для участі на загальних зборах представника (або коли йдеться про співвласників акцій тощо). Тому його слід виключити із проекту.

У підрозділі 2.1.2 «Здійснення права на одержання частини прибутку (дивідендів) товариства» наводиться розмежування понять (словосполучень) «право брати участь у розподілі прибутку товариства» і «право отримувати частину (дивіденди) прибутку товариства» як двох самостійних за своєю природою можливостей учасників, які не обумовлюють одна одну.

В результаті аналізу законодавчого регулювання здійснення права на одержання дивідендів дисертантка пропонує внесення ряду положень щодо його вдосконалення. Так, у Законі «Про акціонерні товариства» (від 2007 р.) та у п. 2.1.2. Принципів корпоративного управління (від 25.05.04 р.) рекомендується закріпити положення про можливість виплати дивідендів не лише грошима, але й іншим майном, у порядку, передбаченому законодавством та статутними документами товариства. Враховуючи зарубіжний досвід та проблеми, які виникають при тривалих строках виплати дивідендів (інфляція тощо), запропоновано скоротити існуючий шестимісячний строк виплати оголошених дивідендів до чотирьох місяців.

З метою захисту прав акціонерів щодо виплати їм дивідендів акціонерним товариством і встановлення гарантій щодо реалізації цього права, авторка вважає доцільним у ч. 7 ст. 29 проекту від 2007 р. встановити норму (яка була відсутня і в законопроекті «Про акціонерні товариства» від 2005 р.), яка б зобов'язувала товариство передбачати в установчих документах положення про відповідальність останнього за порушення строків виплати дивідендів: «Акціонерне товариство несе відповідальність за порушення строків виплати оголошених дивідендів. Товариство зобов'язане сплатити акціонерам дивіденди з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 3% річних із простроченої суми (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України».

У підрозділі 2.1.3 «Право учасника одержувати інформацію про діяльність товариства» на підставі чинного законодавства аналізується порядок надання інформації (її обсяг) учасникам (засновникам) господарських товариств та виділяються такі її види, як публічне надання інформації; надання інформації при підготовці загальних зборів товариства; надання інформації на запит учасника.

Оскільки чинне законодавство передбачає наявність численних відомчих актів, якими регулюється порядок надання інформації, акцентується увага на необхідності закріплення переліку об'єктів інформації, що надається учасникам, у внутрішніх документах товариства (статуті, положенні про інформацію). Зокрема, рекомендуємо надавати інформацію для публічного ознайомлення, наприклад, за місцезнаходженням керівного органу товариства протягом певного періоду після її прийняття; поширювати інформацію через електронну мережу Інтернет; публікувати її у визначені дні (час), чи передбачати будь-який інший спосіб, не заборонений законом.

Підрозділ 2.1.4 має назву «Право на вихід в установленому порядку з товариства та право на одержання частини активів при його ліквідації». У ньому зазначається, що для учасника, який виходить із товариства, важливим є питання щодо визначення його частки у статутному (складеному) капіталі товариства; моменту (дати) виходу із товариства; вартості майна та розміру прибутку товариства за результатами діяльності за рік на день виходу; момент припинення корпоративних прав тощо. Виділяються способи виходу учасника із товариства, а саме: добровільний, шляхом примусового виключення та вихід з незалежних від нього причин.

Відповідно до рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України (від 28.02.2007 р.) днем добровільного виходу учасника з товариства є день подачі ним заяви про вихід із товариства у встановленому порядку. У зв'язку з цим аргументовано необхідність внесення змін до ч. 1 ст. 148 ЦК: «Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом». Відповідно, пропонуємо закріпити нове формулювання ч. 1 ст. 148 ЦК: «Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти із товариства на підставі поданої ним заяви про вихід та передачі її виконавчому органу товариства, уповноваженому на це учаснику чи працівнику товариства, якщо інше не встановлено статутом».

У випадку виключення учасника із товариства датою припинення корпоративних відносин вважається день прийняття рішення про це зборами учасників товариства.

У підрозділі 2.2 «Межі та обмеження при здійсненні корпоративних прав» визначаються поняття «межі права», «межі здійснення права» та «обмеження корпоративних прав».

У результаті проведених наукових досліджень зроблено висновок, що межі корпоративного права - це всі юридично закріплені можливості учасника (засновника) щодо набуття, здійснення і розпорядження корпоративними правами. Межі здійснення корпоративного права - це способи, передбачені актами цивільного законодавства, правочином чи внутрішньокорпоративними актами, якими учасник може набути ті можливості, що передбачені в юридичному закріпленні цих прав. Розбіжність між межами корпоративних прав і межами їх здійснення, на думку автора, полягає у тому, що перші встановлюються на рівні закону, а другі ґрунтуються на законі і відображені у внутрішніх документах товариства (деталізуються у них).

На підставі наукових юридичних джерел обмеження корпоративних прав визначається автором як механізм локального регулювання, спрямований на охорону корпоративних прав учасників, здатний за допомогою специфічних заборон, обов'язків чи дозволів впливати на звуження можливостей їх здійснення. Отже, і межі здійснення корпоративних прав, і обмеження корпоративних прав встановлюються у внутрішньокорпоративних нормах, але вони не є тотожними.

У підрозділі 2.3 «Зловживання корпоративним правом та його наслідки» розглянуто форми зловживання корпоративним правом та проаналізовані окремі випадки із судової практики, які віднесено до цієї категорії. Аналізуються також проблеми, що виникають при кваліфікації зловживання правом.

Під зловживанням суб'єктивним корпоративним правом автор розуміє поведінку учасника корпоративних відносин, наслідком якої є завдання шкоди іншим суб'єктам (суб'єкту) цих правовідносин. Зловживання може виражатися у різноманітних формах. Воно завжди пов'язане зі здійсненням корпоративного права. Проте права суб'єктів зазначених відносин можуть порушуватися і внаслідок бездіяльності учасника (засновника). Окрім того, під зловживанням ми також розуміємо особливий тип цивільного правопорушення, що скоюється суб'єктом корпоративних відносин, яке пов'язане з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного загального типу поведінки суб'єкта.

Визнання зловживання правом цивільним правопорушенням зумовлює необхідність встановлення санкцій за такі дії. Так, зокрема, ст. 16 ЦК України наводить способи захисту прав та інтересів, які можна застосувати і в корпоративних відносинах. Автор підкреслює, що корпоративні права учасників (засновників) можуть бути захищені судом або іншим способом, що встановлений законом або договором. Зокрема, у Законі України «Про господарські товариства» та у Законі «Про акціонерні товариства» від 2007 р. зазначаються особливі способи захисту прав учасників товариств, наприклад: визнання недійсним рішень загальних зборів акціонерів; вимога про надання товариством інформації про його діяльність; вимога про виплату дивідендів, про отримання частини прибутку при ліквідації товариства тощо. Вони випливають із основних способів захисту прав, передбачених ЦК, і конкретизуються відповідно до сфери корпоративних правовідносин.

У підрозділі 2.4 «Виконання корпоративних обов'язків» дана характеристика корпоративних обов'язків та їх класифікація.

Хоча словосполучення «корпоративні обов'язки» у положеннях чинного законодавства України не застосовується, зазначені обов'язки покладаються на засновників і учасників господарських товариств (ст. 11 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 117 ЦК). Їх перелік не є вичерпним, оскільки так само, як і корпоративні права, вони можуть закріплюватися внутрішньокорпоративними документами.

Корпоративні обов'язки поділяються на такі види: основні - це обов'язки, властиві учасникам будь-якого господарського товариства; спеціальні - їх належність пов'язана з участю у певному виді товариства; локальні - передбачені внутрішніми корпоративними актами господарського товариства.

Корпоративний обов'язок визначено як забезпечену корпоративним законодавством чи внутрішніми корпоративними актами міру належної поведінки суб'єкта відповідних правовідносин при набутті чи реалізації ним корпоративних прав, встановлених цими нормами.

Розділ 3 «Цивільно-правові форми розпорядження корпоративними правами» присвячений розгляду питання про розпорядження учасником (засновником) господарського товариства своїми корпоративними правами шляхом укладання цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, дарування, міни, застави), а також передаванням у спадщину.

У підрозділі 3.1 «Купівля-продаж корпоративних прав» розглядаються питання, пов'язані із моментом переходу права власності на корпоративні права; можливістю їх реалізації; особливостями переходу корпоративних прав від однієї особи до іншої; використанням переважного права на придбання корпоративних прав та обмеженнями щодо їх відчуження.

Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» встановлюється один момент для переходу права власності на акції незалежно від форми їх випуску - момент їх передачі набувачеві, тобто зарахування їх на рахунок особи, яка набуває акції. Відсутність запису дає підстави для висновку про відсутність володіння акціями. Відповідно, корпоративні права можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів. Проте не всі записи в реєстрі свідчать про володіння акціями. Так, наприклад, запис про облік акцій на особовому рахунку номінального утримувача свідчить, що акції обліковуються не в системі реєстру, а на рахунку у цінних паперах власника тощо.

Зроблено висновок про те, що особа, яка придбала корпоративні права учасника товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, має всі права учасника. Поряд із тим, на правочин, який засвідчує їх уступку, вона не може посилатися в жодному спорі до моменту внесення відповідних змін до установчого документа.

Корпоративні права є складним об'єктом цивільних прав. Тому договори, предметом яких вони є, повинні укладатися виключно в письмовій формі із нотаріальним посвідченням. У них також доцільно обумовлювати момент виникнення корпоративних прав із урахуванням специфіки їх набуття.

Підрозділ 3.2 «Застава корпоративних прав» присвячено питанням, пов'язаним із предметом застави; можливістю реалізації корпоративних прав їх власниками після передачі їх у заставу; моментом набуття корпоративних прав заставодержателем.

Щодо предмета договору застави корпоративних прав у ст. 12 Закону «Про заставу» від 02.10. 92 р. зазначається, що опис предмета застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо). Із цього положення випливає, що заставодавець і заставодержатель самі визначають предмет договору, а саме: йдеться лише про майнові права чи власне корпоративні. Тому ці питання необхідно детально врегулювати в договорі застави.

Оскільки акції, передані в заставу, продовжують обліковуватися на рахунку власника з позначенням про обтяження їх заставою, то запис про певну кількість акцій на особовому рахунку заставодержателя не свідчить про володіння ним акціями. Корпоративні права, які випливають із акції, реалізуються заставодержателем із моменту внесення змін до реєстру.

Отже, при заставі корпоративних прав учасник може реалізовувати свої корпоративні права аж до звернення стягнення на них. Проте при накладенні арешту їх власник позбавляється права вільно розпоряджатися ними.

Підрозділ 3.3 «Відчуження корпоративних прав за договором міни (бартеру) та дарування корпоративних прав». Зважаючи на те, що здійснення облікових операцій із цінними паперами, випущеними у бездокументарній формі, чи знерухомленими цінними паперами потребує певного строку, за договором міни момент переходу права власності на такі цінні папери у сторін договору може не збігатися через незалежні від них причини. У цьому випадку пропонуємо обумовлювати момент переходу права власності на акції з урахуванням вчинення облікових операцій реєстроутримувачем (зберігачем, депозитарієм тощо).

Моментом виникнення права власності на бездокументарний цінний папір у обдарованого слід вважати зарахування цього цінного папера на рахунок останнього у зберігача.

У підрозділі 3.4 «Спадкування корпоративних прав» зосереджено увагу на процедурі спадкування корпоративних прав і перереєстрації прав власності на них.

Обов'язковою умовою вступу спадкоємця до акціонерного товариства є набуття ним права власності на акцію у порядку, встановленому цивільним законодавством. До внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів спадкоємці не є власниками акцій, а отже, не беруть участі у загальних зборах акціонерів.

На законодавчому рівні та/чи у статуті товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ), поряд із можливістю вступу спадкоємців до товариства, необхідно передбачати також строк, протягом якого спадкоємцю повинна бути виділена частка, оскільки його не передбачено чинним законодавством. Рішення про вступ спадкоємця учасника до ТОВ слід приймати на загальних зборах, якщо інше не передбачено статутом цього товариства; його слід оформляти у письмовій формі шляхом подання заяви про вступ до товариства, підписаної усіма учасниками та посвідченою печаткою цієї юридичної особи. Учаснику-спадкоємцю учасника ТОВ, якого прийняли до товариства, належить вся сукупність корпоративних прав, які випливають із участі в ньому.

Висновки

У висновках сформульовано та викладено такі узагальнення, положення та пропозиції:

1. Корпоративне право є складним об'єктом цивільних прав, змістом якого є сукупність суб'єктивних прав. У поєднанні із речовим чи майновим компонентом воно виступає об'єктом цивільного правовідношення.

2. Корпоративні права за своєю правовою природою є цивільними і поєднують у собі права майнового, немайнового і організаційного характеру.

3. Вони класифікуються на: а) основні - всі корпоративні права, які встановлені законодавством. Основні права поділяємо на загальні - ті права, які об'єднують у собі права певної групи, за допомогою яких відбувається реалізація загальних прав, і конкретизуючі права, які деталізують, розкривають зміст загальних прав. Їх можна класифікувати залежно від основного права, реалізацію і захист якого вони забезпечують; б) за належністю учасників до певної організаційно-правової форми товариства виділяємо групу спеціальних корпоративних прав; в) додаткові права - ті, які встановлені самими суб'єктами корпоративних відносин у внутрішньокорпоративних актах. Їх можна поділяємо на: установчі - права, які встановлюються установчими документами, та права, які встановлені в позастатутних локальних документах товариства.

4. Здійснення корпоративних прав - це поведінка суб'єкта корпоративних правовідносин, спрямована на реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом корпоративного права, шляхом вчинення ним конкретних вольових дій. Здійснення корпоративних прав забезпечується гарантіями, які надають можливість безперешкодного здійснення учасником своїх корпоративних прав, їх охорону, а у випадку протиправних посягань - захист і поновлення. Однією із найважливіших форм правових гарантій здійснення таких прав є корпоративний обов'язок.

5. Під поняттям «корпоративний інтерес» щодо здійснення корпоративних прав розуміється прагнення суб'єкта корпоративних відносин до користування зазначеними майновими та/або організаційними правами, яке зумовлене його потребами і забезпечене правовими засобами їх охорони та захисту.

6. Межі здійснення корпоративного права - це способи, передбачені актами цивільного законодавства, правочином чи внутрішньокорпоративними актами, якими учасник може набути тих можливостей, що передбачені в юридичному закріпленні цих прав.

7. Обмеження корпоративних прав слід розглядати як механізм локального регулювання, спрямований на охорону корпоративних прав учасників, здатний за допомогою специфічних заборон, обов'язків чи дозволів впливати на звуження можливостей їх здійснення.

8. Під зловживанням суб'єктивним корпоративним правом розуміється поведінка учасника корпоративних відносин, наслідком якої є завдання шкоди іншим суб'єктам (суб'єкту) цих правовідносин. Зловживання може виражатися у різноманітних формах. Воно завжди пов'язане зі здійсненням корпоративного права. Проте права суб'єктів зазначених відносин можуть порушуватися і внаслідок бездіяльності учасника (засновника). Окрім того, під зловживанням можна також розуміти особливий тип цивільного правопорушення, що скоюється суб'єктом корпоративних відносин, яке пов'язане з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного загального типу поведінки суб'єкта.

9. Корпоративний обов'язок визначено як забезпечену корпоративним законодавством чи внутрішніми корпоративними актами міру належної поведінки суб'єкта відповідних правовідносин при набутті чи реалізації ним корпоративних прав, встановлених цими нормами.

10. Усі договори, предметом яких є корпоративні права, повинні укладатися виключно у письмовій формі з їх нотаріальним посвідченням. При цьому, у правочинах доцільно врегульовувати момент їх виникнення із урахуванням специфіки набуття корпоративних прав.

Список праць, опублікованих автором за темою дисертації

1. Саракун І. Б. Особливості купівлі-продажу корпоративних прав учасників господарських товариств / І. Б. Саракун // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №12. - С. 137-141.

2. Саракун І. Б. Поняття здійснення корпоративних прав: теоретичні аспекти / І. Б. Саракун // Приватне право і підприємництво: зб. наук. праць. Вип. 5 / редкол.: Крупчан О.Д. (гол. ред.) та ін. - К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, 2006. - С. 33-38.

3. Саракун І. Б. Суб'єкти корпоративних правовідносин / І. Б. Саракун // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №3. - С. 16-20.

4. Саракун І. Б. Дивіденди акціонерного товариства: погляд на сучасні проблеми та перспективи їх правового врегулювання / І. Б. Саракун // Приватне право і підприємництво: зб. наук. праць. Вип. 4 / редкол.: Крупчан О.Д. (гол. ред.) та ін. - К.: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України, 2005. - С. 62-66.

5. Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти) / [за заг. ред. В.В. Луця]. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - 320 с. (c.c. 5-24, 41-54 Розділу 1; c.c. 104-218 Розділи 2-3).

6. Саракун І. Б. Зловживання корпоративним правом / І. Б. Саракун // Поєднання публічно-правових та приватно-правових механізмів регулювання господарських відносин: матеріали всеукр. наук.-практ. конф., 19-20 жовтня 2007 р., м. Івано-Франківськ. - м. Івано-Франківськ: ВОНР та РВД ПЮІ ЛьвДУВС, 2007. - С. 122-127.

7. Саракун І. Б. Окремі аспекти реалізації права на вихід в установленому порядку з ТОВ, ТДВ, ПТ і КТ / І. Б. Саракун // Напрямки розвитку корпоративного права в Україні (питання теорії та практики): матеріали всеукр. наук.-практ. семін., 27 жовтня 2006 р., м. Івано-Франківськ. - м. Івано-Франківськ: ВОНР ТА РВД ПЮІ ЛьвДУВС, 2006. - С. 64-68.

8. Саракун І. Б. Деякі аспекти права акціонерів-інвесторів на одержання інформації про діяльність акціонерного товариства // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали V-ї Регіональної міжвузівської наукової конференції (Івано-Франківськ, 16 квітня 2004 року) - Івано-Франківськ, 2004 р. - С. 68-72.

9. Саракун І.Б. Класифікація корпоративних прав / І. Б. Саракун // Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток. Зб. наук. праць за матеріалами міжрегіональної наук.-практ. конф., 26-27 вересня 2003 р., м. Івано-Франківськ / редкол.: О.Д. Крупчан (голова). В.Д. Басай, В.В. Луць та ін. - К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2004. - С. 88-92.

10. Саракун І. Б. Деякі аспекти порівняльного аналізу законодавства України, Білорусії та Росії щодо антимонопольного регулювання підприємницької діяльності / І. Б. Саракун // Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конф., 29-30 квітня 2004 р., м. Харків. - К.: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна академія ім. Я. Мудрого, 2004. - С. 825-833.

11. Саракун І. Б. Межі здійснення корпоративних прав / І. Б. Саракун // Методологія приватного права: зб. наук. праць за матеріалами наук.-теорет. конф., 30 травня 2003 р. м. Київ / редкол.: О.Д. Крупчан (голова) та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 450-458.

12. Саракун І. Б. Право на частку у статутному фонді ТОВ (цивільно-правові аспекти) / І. Б. Саракун // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: зб. наук. статей. - 2004. - Вип. ХІV. - С. 103-111.

Размещено на Allbest.ru