Кримінальний процес у правовій системі гетьманщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

УДК 343.1 (477) “16/17”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Кримінальний процес у правовій системі гетьманщини

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень

Стецюк Богдан Романович

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис правовий гетьманщина кримінальний

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Головко Олександр Миколайович, Харківський національний університет внутрішніх справ, перший проректор з навчальної та методичної роботи.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Румянцев В'ячеслав Олексійович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн;

кандидат юридичних наук, доцент Грозовський Ігор Миколайович, Класичний приватний університет, проректор - директор коледжу.

Захист відбудеться 12 грудня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 в Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27.

Автореферат розісланий 11 листопада 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Є. Кириченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Понад півтора десятиріччя існування незалежної Української держави поставили одним із головних завдань розвитку її правової системи удосконалення кримінально-процесуального законодавства. Розбудова правової держави обумовила зміну акцентів і завдань кримінального процесу. Від домінування каральних функцій вони змістилися більше до захисту прав і свобод особи в кримінальному процесі. Захищеність як обвинуваченого, так і потерпілого є відображенням демократичності й гуманності кримінально-процесуального законодавства у тій чи іншій державі.

Саме тому стільки дискусій точиться в часи незалежності навколо змін чинного кримінально-процесуального кодексу та розробки проекту нового. Безумовно, на його опрацювання впливає велика кількість різноманітних чинників: належність до тієї чи іншої правової сім'ї, рівень правової культури в суспільстві та її характеристики, завдання та цілі правової політики держави, історичні традиції. Запозичення іноземного досвіду, реалізація тих чи інших теоретичних моделей вимагають урахування особливостей конкретної правової дійсності, особливостей історико-правового минулого.

Для України специфіка обумовлювалася тривалими перервами в існуванні національної державності. Як наслідок, на посилену увагу заслуговують періоди існування національної Української держави, зокрема в період Гетьманщини.

Найбільш сконцентровано складності й протиріччя, якими супроводжувався процес формування кримінально-процесуального права першої української державності, проявилися у формуванні та розвитку системи судочинства. Історико-правове дослідження кримінального процесу в правовій системі України - Гетьманщини дозволяє виявити і систематизувати набутий досвід у реформуванні цієї галузі права, визначити його позитивні сторони та недоліки, а головне - виявити певні закономірності генезису вітчизняного кримінально-процесуального права, корисні для сучасності та майбуття.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють середину ХVІІ - останню чверть ХVІІІ ст., від утворення Української національної держави до остаточної втрати української автономії у складі Російської імперії.

Територіальні межі дослідження визначаються територією Гетьманщини - тобто Лівобережної України. При дослідженні подій середини ХVІІ ст., а також застосуванні порівняльно-правового методу має місце звернення до історії Слобідської України, Правобережжя та Запорозької Січі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п.1.1 “Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки” та його річних планів науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (нині Харківський національний університет внутрішніх справ).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є системна історико-правова реконструкція становлення і розвитку кримінально-процесуального права та функціонування його суб'єктів на Гетьманщині у контексті загальних соціальних і правових процесів.

Відповідно до мети були поставлені такі задачі дослідження:

– вивчити різноманітні за характером та правовою силою джерела кримінально-процесуального права;

– окреслити коло та визначити вичерпний перелік суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, описати їх правовий статус;

– визначити основні правові характеристики та стадії кримінально-процесуальної діяльності, виявити причини, що обумовлювали роль і місце окремих процесуальних дій;

– простежити співвідношення кримінально-процесуального права Гетьманщини та Московської держави - Російської імперії в історичному розвитку.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що регулюються нормами кримінально-процесуального права Гетьманщини, а його предметом - генезис українського кримінально-процесуального права у контексті загального державно-правового розвитку.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність сучасних методів наукового пізнання (загальнонаукових і спеціально-наукових). Діалектичний метод надає можливість розглянути кримінально-процесуальне право Гетьманщини в динаміці й розвитку як результат взаємодії різних соціальних чинників, визначити його детермінованість умовами життя суспільства. Поруч із цим слід відзначити, що кримінальний процес, як і будь-яку іншу галузь права, можливо відособити від інших тільки умовно. Реальне правове явище обов'язково проявляється в єдності, отже кримінальний процес неможливо аналізувати без урахування особливостей розвитку матеріального права (кримінального), загальних тенденцій розвитку тогочасного процесуального права. Це обумовлює звернення до використання феноменологічного методу історико-правового дослідження.

За допомогою системно-функціонального методу визначено характер впливу різних факторів через структурні частини правової системи на генезис кримінально-процесуального права України - Гетьманщини. Використання структурно-функціонального методу надає можливість визначити функціональні зв'язки між основними поняттями та інститутами як складовими елементами кримінально-процесуального права.

Важливе місце в дослідженні займають спеціально-наукові методи історичної та правової наук. Це дає можливість провести аналіз становлення і розвитку кримінально-процесуального права України у другій половині XVII - XVIII ст. з урахуванням загальних закономірностей розвитку вітчизняної правової системи та з позицій історичного детермінізму. Порівняльно-правовий метод дозволив порівняти основні інститути, правовий статус суб'єктів кримінально-процесуального права Гетьманщини до початку впливу російської правової системи та після того, виявити зміни й відмінні риси, відрізнити моменти впливу і рецепції тощо. Компаративно-правовий метод застосовувався, передусім, „по вертикалі”, при аналізі джерел процесуального права, що діяли в Україні у 1648-1786 рр.

Формально-юридичний метод став важливим засобом при тлумаченні юридичних понять і термінів, які містяться в нормативних матеріалах та правових пам'ятках України періоду Гетьманщини, а також характеристиці інститутів кримінально-процесуального права. Оскільки позитивно-правові, формальні моменти відіграють особливу роль саме у процесуальних відносинах, формально-юридичний метод став постійним робочим інструментом при здійсненні дослідження.

Був застосований історико-генетичний метод, покладений в підгрунтя всіх основних аспектів дослідження. Він дозволив розглядати суспільні процеси, поєднані з кримінально-процесуальними феноменами, в їх розвитку, історичній обумовленості та контексті.

Соціальна детермінованість правових відносин, зокрема кримінально-процесуальних, а також вплив на урегульованість суспільних процесів стали причиною використання соціологічного методу історико-правового дослідження.

В основу дисертації лягли ідеї та положення, вміщені у фундаментальних працях вітчизняних істориків права та фахівців у галузі кримінально-процесуально права: М. Владимирського-Буданова, О. Кістяківського, О. Лазаревського, О. Левицького, Д. Міллера, Л. Окіншевича, А. Пашука, М. Слабченка, І. Теліченка, М. Чельцова-Бебутова, І. Черкаського та ін.

Значний внесок у дослідження історії держави і права України середини ХVІІ - ХVІІІ століть зробили в своїх новітніх працях такі українські історики права, як О. Апанович, В. Гончаренко, В. Горобець, В. Єрмолаєв, Л. Зайцев, А. Козаченко, А. Рогожин, І. Сафронова, М. Страхов, І. Усенко.

Робота над дисертаційним дослідженням проводилася на основі загальних положень, що містяться в наукових працях з теорії держави і права, зокрема теорії юридичного процесу, кримінально-процесуального та кримінального права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

1. Уперше доведено, що поруч з недостатньою теоретичною розмежованістю понять і визначень у правовій дійсності в Україні саме в добу Гетьманщини реально відбувся поділ національного процесуального права на цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне; таким чином, галузь кримінально-процесуального права в Україні фактично сформувалася значно раніше, ніж це було визначено „Зводом законів Російської імперії” у кінці першої третини ХІХ ст.

2. Уперше на підставі критерію міри автономності українського права та його окремих галузей розроблено авторську періодизацію розвитку кримінального процесу в системі права Гетьманщини:

- перший етап - середина ХVІІ - початок 20-х рр. ХVІІІ ст. - початок формування кримінально-процесуального права як окремої галузі української системи права; вплив на її генезис українських та західноєвропейських правових традицій;

- другий етап - початок 20-х - середина 80-х рр. ХVІІІ ст. - завершення фактичного складання українського кримінально-процесуального права в умовах посилення державно-правового впливу Російської імперії; набуття кримінальним процесом унаслідок цієї особливості інквізиційного характеру, на відміну від цивільного, який залишився обвинувально-змагальним.

3. Уперше підкреслено, що процес виділення галузі українського кримінально-процесуального права з єдиного „нерозщепленого” процесуального права здійснювався на перетині впливу двох потужних парадигм: західноєвропейської (романо-германської) та східноєвропейської (візантійсько-російської); витіснення українського кримінально-процесуального права російським стало з точки зору рівня розвитку, юридичної техніки, захищеності прав сторін кроком назад.

4. Уперше спеціально узагальнено, систематизовано і проаналізовано джерела процесуального права, зокрема кримінально-процесуального, які були чинними в Гетьманщині: процесуальні норми звичаєвого права, польсько-литовського законодавства, пам'ятки українського позитивного права, російське законодавство, а також ідеї та правові погляди, викладені у працях окремих суспільно-політичних діячів і політико-правових мислителів цього періоду.

5. Удосконалено існуючі історико-правові знання щодо закономірностей розвитку органів державної влади - суб'єктів кримінального та цивільного процесу, найперше, судів, відділення судової влади від адміністративної (виконавчої в сучасному розумінні), а також переходу від поєднання адміністративних, військових і судових функцій у діяльності органів загальної компетенції до спеціалізації галузей державного апарату.

6. Удосконалено існуючі відомості щодо конкретики станової організації судочинства у кримінальних справах у Гетьманщині.

7. Реконструйовано структуру та механізм функціонування судових і окремих адміністративних органів у сфері кримінально-процесуальної діяльності на основі принципів судочинства, які були вироблені правовою культурою як європейського і російського права, так й тогочасною українською правовою думкою.

8. Уперше спеціально досліджено формування і розвиток окремих стадій кримінального процесу доби Гетьманщини, зокрема, порушення кримінальної справи; висвітлено розвиток і ускладнення досудових стадій кримінального процесу; обґрунтовано висновок про сталу тенденцію переходу від колегіального до одноосібного розгляду кримінальних справ на українських землях доби автономії у складі Російської імперії.

9. Набуло подальшого розвитку положення про те, що більшість прийнятих у цей період нормативно-правових актів у галузі судочинства не набрали юридичної сили як через внутрішні, так і через зовнішні чинники.

10. До наукового обігу вперше введено суттєвий масив історичних джерел правового характеру.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що результати роботи, положення, узагальнення і висновки можуть бути використані:

- у правотворчому процесі - під час роботи над удосконаленням чинного кримінально-процесуального законодавства в Україні; з метою проведення реформ у судовій та правоохоронній системах, їх підняття до загальноєвропейського рівня;

– у навчальному процесі - при викладанні навчальних дисциплін „Історія держави і права України”, „Кримінально-процесуальне право України”, а також історичної частини деяких курсів окремих галузевих юридичних дисциплін; при підготовці навчальних посібників, підручників, наукових статей, доповідей тощо;

– у діяльності з правового виховання - в системі юридичного всеобучу, службової підготовки в судових і правоохоронних органах, зокрема підрозділів слідства та дізнання в органах внутрішніх справ України.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Запорізького юридичного інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Основні положення та результати дослідження були оприлюднені на ІХ історико-правовій конференції „Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи” (Рівне, 2003), Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ” (Запоріжжя, 2003), ХІ міжнародній історико-правовій конференції „Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект” (Суми, 2004), Науково-практичній конференції „Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (Львів, 2004), Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів „Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2005) та на звітних річних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу, курсантів, студентів та слухачів Запорізького юридичного інституту МВС України (Запоріжжя, 2001-2003) та Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС (Кіровоград, 2005-2007).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено автором в 11 наукових публікаціях, з них п'ять статей опубліковано у фахових виданнях з юридичних наук, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел - 253 назви. Загальний обсяг дисертації становить - 194 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, показується зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються хронологічні та територіальні рамки дослідження, формулюються його об'єкт і предмет, мета і основні завдання, розкриваються методологічна та теоретична база, наукова новизна дослідження, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи, публікації за її темою та про структуру дисертації.

У розділі 1 „Історіографія та джерельна база дослідження” підрозділу 1.1. „Стан дослідження проблеми в історико-правовій та історичній літературі” присвячений дослідженням дореволюційних, радянських і сучасних істориків права та істориків, у яких тією чи іншою мірою підіймаються питання, пов'язані з розвитком кримінального процесу в правовій системі Гетьманщини.

Вказано вплив німецької історичної школи права на російські дореволюційні історико-правові дослідження, участь в студіюванні правового буття „козацької” та „докозацької” України польських учених ХІХ ст. Правова система Гетьманщини, зокрема у сфері кримінально-процесуального права, досліджувалася у пореформених працях, які переважно створювалися в університетах українських міст. Висвітлено аналіз джерел права Гетьманщини, здійснений М. Владимирським-Будановим, О. Кістяківським, О. Левицьким, М. Слабченком, розкрито внесок у ці питання М. Грушевського, М. Чубатого, інших авторів.

Активність радянських досліджень судоустрою, судочинства, і зокрема кримінально-процесуального права Гетьманщини, як і з багатьох інших актуальних проблем припадає на 20-і роки ХХ ст. У цей час плідно працювали М. Василенко, С. Борисенок (вивчав переважно кримінальне право), Л. Окіншевич (акцентувався на апараті Гетьманщини). Серед радянських дослідників спорідненої проблематики варто назвати І. Крип'якевича, В. Дядиченка. Спеціально історико-правовими аспектами судоустрою та судочинства Гетьманщини з марксистських позицій займалися А. Пашук і А. Ткач.

За доби незалежності України дослідницький інтерес до історії державно-правового устрою Гетьманщини суттєво посилився, збагатилася методологічна, більш широкою стала джерельна база. Питання історії судів, інших органів державної влади Гетьманщини висвітлювалися І. Бойком, Л. Гамбургом, О. Головком, В. Гончаренком, І. Грозовським, В. Єрмолаєвим, Л. Зайцевим, А. Рогожиним, В. Румянцевим, І. Сафроновою іншими. Окремі аспекти проблеми вивчалися й зарубіжними авторами Г. Гаєцьким, П. Дубковським, С. Лагуною, Ж.-Б. Шерером.

Таким чином, спеціально кримінальний процес у правовій системі Гетьманщини вітчизняною наукою історії держави і права не досліджувався.

У підрозділі 1.2. „Джерельна база дослідження” надана характеристика основних груп джерел. Специфіка періоду існування і державно-правового розвитку Гетьманщини обумовила особливу роль актових книг - збірників матеріалів різних судів. Використовувалися традиційні, видані відповідними комісіями, багатотомні актові матеріали: „Акты Южной и Западной России”, „Акты, относящиеся к истории Западной России”, „Архив Юго-Западной России”. При підготовці дисертації залучалися документи низки інших збірок судових документів: „Сулимівського”, „Мотижинського” архівів тощо.

Іншими „класичними” опублікованими джерелами стали літописи Самовидця, Г. Грабянки, С. Величка. Використано матеріали „Лохвицької ратушної книги другої половини ХVІІ ст.”

Дослідження ґрунтоване на значній кількості неопублікованих, архівних історико-правових джерел. Залучені матеріали Інституту рукописів Національної бібліотеки України: фонди Ф.І - колекція О.М. Лазаревського, Ф.ІІ - архіви землевласників Лизогубів, Яновських-Гоголів, Галаганів. У Центральному державному історичному архіві України (м. Київ) вивчалися матеріали щодо кримінально-процесуального права Гетьманщини, які зберігаються у фондах Ф.51 - Генеральна військова канцелярія, Ф.64 - Сотенні канцелярії Лівобережної України, Ф.66 - Київський гродський суд, Ф.105 - Миргородський гродський суд, Ф.270 - Чернігівський гродський суд, Ф.795 - Гадяцький гродський суд, Ф.72 - Гадяцька полкова канцелярія, Ф.220 - універсали гетьманів старшині, Ф.222 - універсали гетьмана про призначення на посади, Ф.1407 - Колекція грамот російських царів та універсалів українських гетьманів, Ф.КМФ-41 - Малороссийский приказ, хранящийся в Центральном государственном архиве древних актов России (мікрофільмокопії), Ф.2218 - Корсунська полкова канцелярія. Таким чином, більш чи менш репрезентативно у дослідженні використані 14 фондів однієї бібліотечної та однієї архівної установи. Залучалася, найперше, документація: слідча, оповіщувальна, апеляційна, яка відображає всі стадії кримінального процесу в Гетьманщині.

Отже, дисертація ґрунтується на достовірній і достатній джерельній базі, цілком відповідній розкриттю всіх аспектів теми дослідження.

Розділ 2 „Джерела та загальна характеристика кримінального процесу в Гетьманщині”. У підрозділі 2.1. „Джерела кримінально-процесуального права в Гетьманщині: чинники формування та загальні риси” розкрито соціально-політичні умови, які призвели до формування національної правової системи в Гетьманщині та складання в ній власних (нерідко реципованих) джерел права. Відсутність спеціалізації у правовідносинах, нерозвиненість і невідособленість окремих джерел права обумовили те, що формами існування кримінально-процесуального права залишалися ті ж самі джерела, які регулювали й відносини в інших галузях. Показано значення Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького як вирішального чинника становлення українських державності та правової системи.

Джерелами кримінально-процесуального, як й інших тогочасних галузей права, стали закони, збірки нормативно-правових актів, судових рішень, звичаєве право. Тогочасна правова культура панівних класів, зокрема суб'єктів канонічного права, ґрунтувалася на розумінні практичної цінності права, передусім як основи й інструменту судочинства. При цьому в підрозділі визначено взаємозв'язок між юрисдикцією й рівнем суду, з одного боку, та використанням ним того чи іншого джерела процесуального права. У процесі, який тільки-но почав поділятися на цивільний і кримінальний, використовувалися норми Литовських статутів, магдебурзького права, акти гетьманського уряду другої половини ХVІІ - ХVІІІ ст., інші пам'ятки позитивного права, а також звичаєве право. Останнє застосовувалося під час розгляду кримінальних справ переважно копними (громадськими) судами.

Починаючи з середини ХVІІІ ст. помітну роль у регламентуванні кримінального процесу набувають „Права, за якими судиться малоросійський народ”. Процесуальним нормам (чіткого поділу на процес цивільний і кримінальний ще не було) присвячувалися частково розділ V, а також розділи VІІ - ІХ. При цьому кодифікаційна комісія була змушена під зовнішнім політичним тиском увести до „Прав...” норми російського процесуального права. Значну роль у розвитку українського кримінально-процесуального права відіграла судова реформа гетьмана К. Розумовського початку 60-х рр. ХVІІІ ст. Зокрема, в ордері 1761 р. він визначив застосування одних і тих же джерел права у судах нижчих і вищих інстанцій, чим упорядкував апеляційне провадження, а у 1763 р. заборонив Генеральній військовій канцелярії приймати до провадження кримінальні та цивільні справи. Характерно, що і після ліквідації української автономії на території колишньої Гетьманщини певний час продовжували діяти її ж джерела кримінально-процесуального права.

Підрозділ 2.2. „Загальна характеристика кримінально-процесуального права Гетьманщини” поділяється на чотири пункти. У першому “Історична форма кримінального процесу” вказано, що в перші роки існування Української держави домінував обвинувальний процес. Поширення інквізиційного пов'язане із введенням в дію указу Петра І “Про форму суду”. Однак протягом тривалого часу спроби російського самодержавства поширити притаманну для його судочинства інквізиційну форму процесу були в основному безрезультатними.

У пункті 2.2.2. “Межі дії кримінально-процесуального права” вказано, що особливістю українського права була однакова відповідальність як місцевих жителів, так і чужинців. Реформа К. Розумовського значною мірою зрівняла процесуальне становище представників різних станів під час кримінального судочинства. Воєводи чинили судочинство над росіянами за нормами російського кримінально-процесуального права.

Пункт 2.2.3. “Основні принципи кримінально-процесуального права” розкриває, що кримінальний процес у Гетьманщині будувався на підставах модернізаторства, оскільки цих принципів у сучасних формулюваннях тогочасне правознавство не знало: законності (кримінальне судочинство повинно було керуватися законом або санкціонованими державою звичаями); здійснення правосуддя судами або іншими наділеними судовими функціями державними органами (виключалися самосуд або судові дії посадовців, не уповноважених на те); презумпції невинуватості (вину особи доводив тільки суд або прирівняний до нього орган); диспозитивності (провадження у кримінальній справі могло бути порушене лише за скаргою потерпілого); змагальності (проявлявся безпосередньо під час судового розгляду); забезпечення права обвинувачуваного на захист (міг вдаватися до послуг як професійного адвоката, так й іншої довіреної особи); відкритості судового процесу в кримінальних справах (могли бути присутніми усі правоздатні особи); усності судочинства (сторони з'являлися в суд особисто і усно доводили власну правоту); безпосередності (суди першої інстанції повинні були перевірити всі факти і докази по справі); формалізму (почав проявлятися на початку ХVІІІ ст., полягав у тому, що всі кримінально-процесуальні дії повинні були здійснюватися за встановленою формою).

Пункт 2.2.4. “Доказування і докази” розкриває суть доказів в українському кримінальному процесі. Вони мали назву, залежно від сторони, “доводів” та “отводів”. Головним доказом у кримінальному процесі Гетьманщини вважалося зізнання. Наступними за значенням були покази свідків, які поділялися за соціальною ознакою (найбільш переконливими вважалися свідчення посадових осіб). Важлива роль відводилася документальним доказам. Доказами слугували також присяга сторін, результати огляду місця події, речові докази. Тортури могли застосовуватися тільки тоді, коли в наявності були інші докази.

Розділ 3 “Суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності” починається підрозділом 3.1. “Формування системи суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності (1648-1722 рр.)”. У пункті 3.1.1. “Поняття, класифікація та правовий статус суб'єктів кримінального процесу” останні поділяються на державні органи, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність та учасників процесу (обвинувачені, потерпілі, свідки).

У пункті 3.1.2. “Державні та судові органи, органи самоврядування, які вели судовий процес” окреслене коло таких суб'єктів. Це як безпосередньо судові, так і адміністративні органи загальної компетенції. Система судочинства на Лівобережній Україні у другій половині ХVІІ - ХVІІІ ст. була надзвичайно складною та громіздкою - до неї входили понад 20 різновидностей судових органів. Розкрито судові повноваження гетьмана, Ради старшин і Ради генеральних старшин, устрій та кримінально-процесуальні повноваження генерального і полкових судів. Генеральний військовий суд діяв як суд першої інстанції у справах генеральної старшини, полковників і бунчукових товаришів, розглядав кримінальні справи про вбивства, підпали, пограбування тощо. У полках кримінально-процесуальні дії виконували, окрім полкових судів, ще й полкові канцелярії. Як різновид полкового суду існував військово-полковий суд. Діяв він лише у козацьких справах військового характеру в складі суто військової колегії. Кримінальне судочинство і досудове слідство здійснювали також сотенні уряди, магістратські, копні та інші станові суди.

У пункті 3.1.3. “Посадові особи - учасники судового процесу” вказано, що до таких осіб належали: професійні судді; посадові особи органів загальної компетенції, які мали право здійснювати провадження у кримінальних справах. Так, слідчі дії у великій кількості випадків здійснювали осавули.

У пункті 3.1.4. “Учасники кримінально-процесуальної діяльності” вказано, що сторони мали назви: потерпілий - „поводовая сторона”, „актор”, “інстигатор”, „жалобливая сторона”, обвинувачуваний - сторона „отпорная”, „злодейская”, „отводна”, „позвана”. Водночас не всі ті, які мали процесуальну правоздатність, могли бути процесуально дієздатними, тобто мати можливість виступати у процесі безпосередньо від власного імені. Її не мали неповнолітні, жінки, піддані, розумово хворі, марнотратники, глухі, німі; повнолітніми виступали чоловіки після 18 років, а жінки - після 14 років. В окремих постановах зустрічаємо, що жінок вважали повнолітніми вже після 13 років. На території Гетьманщини, на відміну від західного права, публічного обвинувача, який повинен бути неодмінним учасником процесу, не було. В матеріалах кримінально-процесуальної та судової практики трапляється приватний обвинувач, якого називали інстигатор.

Підрозділ 3.2. “Зміни у складі суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності під впливом державної політики та законодавства Російської імперії (1722-1786 рр.)” починається пунктом “Державні, судові та поліцейські органи”. Судові функції отримала І Малоросійська колегія. Гетьман П. Полуботок своїми універсалами запроваджував обов'язкову колегіальність суду при розгляді кримінальних справ, упорядкував судову систему як ієрархічно вибудувані інстанції. Було посилено роль полкових судів і зменшено одноосібну судову владу полковників. Результатом реформування гетьманом К. Розумовським Генерального військового суду став його новий, більш розширений, склад і нова структура. Він мав департамент цивільний і кримінальний. До кримінального на розгляд надходили справи про злочини неповнолітніх, службові злочини, а також ті, які попередньо розглядалися городничим. У пункті проаналізовано також компетенцію гродських і підкоморських судів.

У пункті 3.2.2. “Посадові особи” розкрито правовий статус таких посадовців: судді (обирався тепер вузьким колом старшини, під контролем російської адміністрації, були сформовані кваліфікаційні вимоги до суддів) та возного (розповсюдилася у ХVІІІ ст., поєднував функції секретаря суду і судового виконавця).

Пункт 3.2.3. “Учасники кримінально-процесуальної діяльності” присвячено аналізові зміни правового становища вказаних суб'єктів. Окрім потерпілого і обвинувачуваного, постійним є закріплений статус адвоката. Останній (“повновласник”, “умоцований” тощо) у різного роду справах або призначався судом, або обирався стороною і визнавався суддею. За часів намісництва в Україні П. Румянцева вперше адвокати були прийняті на державну службу, яку несли при Малоросійській колегії та Генеральному військовому суді.

Характеристиці особливостей окремих стадій кримінального процесу за часів Гетьманщини, правозастосовної практики присвячено заключний розділ 4 “Кримінально-процесуальна діяльність”. Підрозділ 4.1. “Досудовий кримінальний процес” розпочинається пунктом “Порушення кримінальної справи”. Кримінально-процесуальна дія розпочиналася лише за заявою потерпілої сторони. Позивач зобов'язувався заздалегідь попередити обвинувачуваного - це надавало можливість досудового примирення сторін. До середини ХVІІІ ст. скарги потерпілих подавалися в усній формі, після того - письмово. Розкрито значення рішення суду про порушення справи - “позовного указу”. Давність порушення кримінального переслідування визначалася в три роки після встановлення особи обвинуваченого, окрім справ про найбільш тяжкі злочини (проти церкви, власності на кріпаків та ін.).

Пункт 4.1.2. “Дізнання та досудове слідство” характеризує цю стадію кримінального процесу в Гетьманщині. Значну роль відігравав сам потерпілий, який збирав інформацію процесуального характеру за допомогою сусідів - свідків. Слідчі дії здійснювалися традиційними методами “шлякування” та “гоніння сліду” (“погоні”). Усі слідчі дії, які проводив сам потерпілий, були прямим продовженням судочинства громадських або копних судів, що беруть свій початок від звичаєвого права та права Київської Русі. Так зване право гарячої копи широко застосовувалося на початкових етапах проведення кримінально-процесуальних дій і витіснило різні нормативно-правові вимоги іноземного права.

У пункті 4.1.3. “Віддання обвинуваченого до суду” вказано, що ця стадія характеризувалася процесуальними термінами (“строками”). Закон передбачав відповідальність обвинуваченого за неявку до судового розгляду та заходи щодо забезпечення його присутності.

У підрозділі 4.2. “Судовий кримінальний процес” у пункті 4.2.1. “Судовий розгляд” зображено слідчі дії в судах першої інстанції. Використовувалися запобіжні заходи щодо обвинувачуваних, у тому числі попереднє ув'язнення. Судове розслідування починалося з визначення процедурних питань. Після доказів однієї сторони друга мала право їх заперечити або підтвердити своїми доказами. Кількість таких висновків чи контрверсій могла бути необмеженою. Тоді ж допитувалися свідки сторін. Судове засідання протоколювалося. Після ознайомлення сторін з протоколом судді виносили вирок.

У пункті 4.2.2. “Винесення судового вироку” вказано, що вирок у суді часів Гетьманщини називався “декрет”. Застосовувалося винесення вироків заочно. Вони мали дві форми: “коротку” та “довгу” залежно від кількості викладеної інформації (у другому випадку вказувалися ще й обставини справи). Вирок приймався більшістю голосів суддів, головуючий мав при цьому перевагу. Якщо суд не міг визначитися з вироком, він звертався до вищестоящого суду. Вирок виносився у довільній формі й часто залежав від соціального статусу сторін. Поширеною була заміна інших покарань на грошові штрафи.

Пункт 4.2.3. “Апеляційне провадження” присвячений процесуальним питанням роботи судів вищих інстанцій. Велика кількість інстанцій ускладнювала процес оскарження та винесення рішень за скаргами. У кримінальному процесі право на апеляцію мала кожна сторона. На присуд сотенного суду до полкового апеляцію треба було скерувати протягом 15 днів. Якщо оскаржувалося рішення полкового суду перед Генеральним військовим судом або Генеральною військовою канцелярією, термін подачі касації досягав шести тижнів. У апеляції вказувалися всі причини оскарження, незважаючи на їх значення для скаржника, оскільки всі вони могли бути важливими для суду наступної інстанції.

У пункті 4.2.4. “Виконання судових вироків” вказується, що ця діяльність здебільшого покладалася на самі суди. Вироки виконували возні. Розповсюдженою була й практика залучення до виконання вироків органів місцевої козацької адміністрації та станового самоврядування. Як правило, вирок виконувався за місцем засудження. Апеляційне оскарження призупиняло виконання вироку. Посилення кримінальної репресії, характерне для XVIII ст., пояснюється широким застосуванням нових норм кримінального права, а також розповсюдженням на території України російського кримінального права. На відмінну від вироків у кримінальних справах, що були пов'язані з накладанням грошових штрафів або майнових стягнень, страта засуджених проводилася тільки тоді, коли вирок пройшов затвердження у гетьмана та у військовому генеральному суді. Це ж саме відносилось і до присудів щодо позбавлення честі, особливо шляхтичів. Смертна кара та калічницькі й тілесні покарання виконувалися біля ганебного стовпа.

Висновки

У дисертації вперше в українській історико-правовій науці здійснено системну реконструкцію становлення та розвитку кримінально-процесуального права як складової правової системи Гетьманщини. Доведено, що його формування як самостійної галузі українського права відбулося саме в цей період.

Виходячи із змін у характері суспільно-політичних умов, у розвитку кримінально-процесуального права Гетьманщини виділено два періоди: 1) 1648-1722 рр. - кримінально-процесуальне право почало формуватися як окрема галузь власне української правової системи під впливом західноєвропейського права та правових звичаїв українського народу; 2) 1722-1786 рр. - кримінально-процесуальне право зазнає впливу державно-правової політики та законодавства Російської імперії, значно поширюються норми інквізиційного процесу.

Упродовж досліджуваного періоду поруч із розвитком українського процесуального права посилювалися впливи російського. Перше мало європейське (як і вся тогочасна українська правова система), а друге - візантійсько-московське походження. Основними критеріями відмінності тут полягали співвідношення форм процесу (у першому випадку переважав обвинувально-змагальний, у другому - інквізиційний), особливості використання джерел права (відповідно Литовські статути, гетьманські ордери та універсали, інші нормативно-правові акти українського походження, звичаєве право; російське законодавство у широкому сенсі цього слова), принципи - у сучасному розумінні - покладені в основу кримінального процесу (для Гетьманщини були характерними принципи законності, презумпції невинуватості, диспозитивності, відкритості, забезпечення права на захист; у російському кримінально-процесуальному законодавстві ці принципи у більшості випадків були майже не вираженими; розшуковий характер і закритість процесу обумовлювали широке застосування об'єктивного поставлення, закритості, здійснення судових функцій адміністративними органами тощо).

У судочинстві періоду Гетьманщини домінувала колегіальність. Проте, починаючи з XVIII ст. під впливом російського права все частішими стають одноосібні судові розгляди.

У період існування Гетьманської держави було сформовану цілісну систему органів кримінально-процесуальної дії, яка відповідала тогочасним правовим вимогам. Вона, хоч і мала свої недоліки (збереження залишків поєднання судової влади з адміністративною; громіздкість системи судочинства, наслідком чого була судова тяганина), відображала тенденцію до формування нового, безстанового, по суті буржуазного судочинства. Це стало відображенням процесів поступової руйнації феодально-станової структури українського суспільства в останні роки існування Гетьманщини. Крім системи козацьких судів, які розглядали і займалися розслідуванням кримінальних справ, на території Гетьманщини існували ще й так звані спеціальні суди. До них належали магістратські, ратушні, цехові, ярмаркові, духовні та доменіальні суди.

Українській судовій системі в другій половині XVII - на початку XVIII ст. були притаманні певні демократичні ознаки: виборність судових колегій; колегіальний, публічний та відкритий розгляд справ, участь представників громад у виробленні судових рішень і вироків. Розгляд у судах кримінальних справ був публічним і прилюдним. На межі XVII-XVIII ст., у зв'язку з розширенням станових привілеїв козацької старшини і посилення впливу самодержавства на українські суди, їх демократичні ознаки поступово втрачалися. На зміну їм прийшли авторитарний порядок прийняття судових рішень і винесення вироків, бюрократизація судового процесу, які сприяли розповсюдженню тяганини, хабарництва та інших судових зловживань. Кримінальний процес почав носити закритий слідчо-інквізиційний характер.

На початку XVIII ст. суди генеральних, полкових і сотенних козацьких рад поступово втратили своє значення і перестали збиратися, замість них посилилася роль постійних судових органів. В останній період історії судочинства Гетьманщини К. Розумовським проведено реформу Генерального військового суду та запроваджено статутні суди. Наслідком цього стало відокремлення судової влади від адміністративної та введення спеціалізації судів за родовою приналежністю справ. Діяльність новостворених земських, гродських та підкоморських судів була успішною, однак нетривалою. Під час остаточної ліквідації української державності в 1783 р. вони як органи розгляду кримінальних справ припинили існування. Їх функції були передані повітовим судам, нижнім розправам та міським магістратам, що означало ліквідацію системи українського судочинства.

Українська судова процедура за багатьма ознаками перебувала на рівні тогочасних європейських держав. Судовий процес Гетьманщини був заснований на демократичних засадах змагальності, виборності суддів, гласного й відкритого судового розгляду, колегіального вирішення справ та доступності судового захисту. Велике значення надавалося задоволенню матеріальних претензій потерпілого від злочину.

В українському судочинстві періоду Гетьманщини починається виокремлення порушення кримінальної справи в окрему стадію судочинства. Його здійснювали судові органи, як правило, за наявності скарги потерпілого. Попереднє розслідування не було обов'язковою стадією і провадилось потерпілим. Однак у XVIII ст. для здійснення досудового слідства була запроваджена спеціальна посада „розищика” при судах. Основною стадією був судовий розгляд кримінальної справи, порядок проведення якого, в загальних рисах, нагадує сучасний. Апеляційний перегляд справи здійснювала вища судова інстанція на підставі апеляційної скарги. Виконання судового рішення провадилось судом чи спеціальним виконавчим органом. Була передбачена і можливість відновлення провадження по справі. Про високий рівень розвитку правової системи Гетьманщини з точки зору дослідження кримінального процесу свідчать існуючі в той час вимоги до осіб, які професійно здійснювали функцію захисту в суді. Про неможливість прибути на судове засідання адвокат повинен був заздалегідь повідомити суд, свого клієнта й протилежну сторону, а також мати законні для того причини, бо інакше мусив би сплачувати понесені іншою стороною збитки.

Таким чином, протягом існування Гетьманщини як українського національного державного утворення в ній сформувалася досить розвинена, як на ті часи, правова система, невід'ємною складовою якої стало українське кримінально-процесуальне право. Воно у цей період відділилося від цивільно-процесуального, формувалося як окрема галузь вітчизняного права. Ліквідація української державності загальмувала ці процеси, а згодом надала кримінальному процесу рис, притаманних для всієї Російської імперії. Об'єктивно це був крок назад у розвитку вітчизняного кримінально-процесуального права.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Стецюк Б.Р. Формування системи кримінально-процесуальної дії Гетьманщини (1648-1722) / Б.Р. Стецюк // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2002. - №3. - С. 246-256.

2. Стецюк Б.Р. Нормативно-правова регламентація кримінально-процесуальної дії Гетьманщини / Б.Р. Стецюк // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2002. - №4. - С. 271-284.

3. Стецюк Б.Р. Свідчення як основний вид доказів у кримінально-процесуальному праві Гетьманщини / Б.Р. Стецюк // Науковий вісник Юридичної академії МВС. - 2004. - №2. - С.79-83.

4. Стецюк Б.Р. Порушення кримінальної справи як одна із стадій кримінально-процесуального права Гетьманщини / Б.Р. Стецюк // Науковий вісник Юридичної академії МВС. - 2005. - №4. - С. 106-112.

5. Стецюк Б.Р. Органи кримінального судочинства Гетьманщини / Б.Р. Стецюк // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 11. - С.82-85.

6. Стецюк Б.Р. Інститут адвокатури як гарант захисту прав і свобод людини в період Гетьманщини / Б.Р. Стецюк // Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини: міжнародна науково-практична конференція, 11-12 груд. 2003 р.: матеріали доп. - Запоріжжя, 2003. - Ч.1. - С. 126-131.

7. Стецюк Б.Р. Кримінально-процесуальне право України-Гетьманщини (середина XVII - XVIII ст.) як об'єкт дослідження юридичної науки / Б.Р. Стецюк // Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи: ІХ історико-правова конференція, 6-8 червня 2003 р.: матеріали доп. - Рівне, 2003. -С. 54-57.

8. Стецюк Б.Р. Адміністративно-судові функції місцевих органів влади та самоврядування України-Гетьманщини (середина XVII - кінець XVIII ст.) / Б.Р. Стецюк // Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правовий аспект: ХІ історико-правова конференція, 16-18 квітня 2004 р.: матеріали доп. - Суми, 2004. - С. 67-70.

9. Стецюк Б.Р. Апеляційне провадження як один із способів правового захисту в кримінальному процесі Гетьманщини / Б.Р. Стецюк // Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства: науково-практична конференція, 30 квітня 2004 р.: матеріали доп. - Львів: Львів. юрид. ін-т, 2004. - Ч.1. - С. 100-103.

10. Стецюк Б.Р. Полковий уряд як судовий орган Гетьманської держави / Б.Р. Стецюк // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності: ІІІ звітна науково-практична конференція, 17 травня 2005 р.: матеріали доп. - Кіровоград, 2005. - С. 41-42.

11. Стецюк Б.Р. Поняття „судовий вирок” у кримінально-процесуальному праві Гетьманщини / Б.Р. Стецюк // Сучасні проблеми розвитку державності та протидії злочинності: ІV звітна науково-практична конференція, 17 травня 2006 р.: матеріали доп. - Кіровоград, 2006. - С. 41-42.

Анотації

Стецюк Б.Р. Кримінальний процес у судовій системі Гетьманщини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2008.

У дисертації на основі аналізу нормативно-правових актів, архівних джерел досліджується формування, становлення та подальший розвиток кримінально-процесуального права та функціонування його суб'єктів на Гетьманщині у контексті загальних соціальних і правових процесів. Розкривається структура і механізм формування складових елементів кримінально-процесуального права, особливості провадження судочинства.

Значну увагу приділено процесам, які відбувалися під час формування зазначеної галузі права, також розглядаються та характеризуються подальші шляхи змін, які зазнало кримінальне судочинство в часи існування Гетьманської України.

Ключові слова: кримінально-процесуальне право, суб'єкти кримінально-процесуальних відносин, судова система, кримінальне судочинство, Гетьманщина.

Стецюк Б.Р. Уголовный процесс в судебной системе Гетманщины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория государства и права; история политических и правовых учений. - Харьковский национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2008.

В диссертации на основе анализа нормативно-правовых актов, архивных источников исследуется формирование, становление и дальнейшее развитие уголовно-процессуального права и функционирование его субъектов на Гетманщине в контексте общих социальных и правых процессов. Раскрывается структура и механизм формирования составных элементов уголовно-процессуального права, особенности производства судоустройства.

Проанализированы источники процессуального права, в частности уголовно-процессуального, которые были действующими в Гетманщине: процессуальные нормы обычного права, польско-литовского законодательства, памятки украинского позитивного права, российское законодательство, а также идеи и правовые взгляды, изложенные в работах отдельных общественно-политических деятелей и политико-правовых мыслителей этого периода.

Доказано, что наряду с недостаточной теоретической разграниченностью понятий и определений в правовой действительности в Украине именно в период Гетманщины реально произошло разделение национального процессуального права на гражданско-процессуальное и уголовно-процессуальное; таким образом, область уголовно-процессуального права в Украине фактически сформировалась значительно раньше, чем это было определено „Сводом законов Русской империи” в конце первой трети ХІХ ст.

На основании критерий автономности украинского права и его отдельных отраслей разработано авторскую периодизацию развития криминального процесса в системе права Гетманщины:

- первый этап - середина ХVІІ - начало 20-х гг. ХVІІІ ст. - начало формирования уголовно-процессуального права как отдельной области украинской системы права; влияние на ее генезис украинских и западноевропейских правовых традиций;

- второй этап - начало 20-х - середина 80-х гг. ХVІІІ ст. - завершение фактического становления украинского уголовно-процессуального права в условиях усиления государственно-правового влияния Российской империи; обретение криминальным процессом вследствие этой особенности инквизиционного характера, в отличие от гражданского, который остался обвинительно-соревновательным.

Подчеркнуто, что процесс выделения области украинского уголовно-процессуального права из единого „нерасщепленного” процессуального права осуществлялся на пересечении влияния двух мощных парадигм: западноевропейской (романо-германской) и восточноевропейской (византийско-российской); вытеснение украинского уголовно-процессуального права российским стало с точки зрения уровня развития, юридической техники, защищенности прав сторон шагом назад.

Реконструировано структуру и механизм функционирования судебных и отдельных административных органов в сфере уголовно-процессуальной деятельности на основе принципов судопроизводства, которые были произведены правовой культурой как европейского и русского права, так и тогдашней украинской правовой мыслью.

Впервые специально исследовано формирование и развитие отдельных стадий криминального процесса периода Гетманщины, в частности, возбуждение уголовного дела; изложено развитие и осложнения досудебных стадий криминального процесса; обосновано вывод о постоянной тенденции перехода от коллегиального к единоличному рассмотрению уголовных дел на украинских землях в период автономии в составе Российской империи.

Значительное внимание уделяется процессам, которые происходили во времена формирования данной отрасли права, также рассматриваются и характеризуются следующие пути изменений, которые претерпело уголовно-процессуальное судоустройство во времена существования Гетманской Украины.

Проанализировано состояние исследований проблемы в историко-правовой и исторической литературе, также источник исследования. Значительное внимание уделено основным принципам уголовно-процессуального права Гетманщины. Дается характеристика субъектам уголовно-процессуальной деятельности в период формирования украинской системы права.

Показано, что уголовно-процессуальное право начинает самостоятельно формироваться как отдельная область права со следующими институтами: досудебный уголовный процесс, судебный уголовный процесс, объявление и исполнение приговора.

Ключевые слова: уголовно-процессуальное право, субъекты уголовно-процессуальных отношений, судебная система, криминальное судопроизводство, Гетманщина.

Stetsyuk B.R. Criminal process in the judiciary system of Hetman Ukraine. -- Manucript.

Dissertation to obtain the degree of candidate of law sciences by speciality 12.00.01 -- theory and history of state and law, history of political and law studies. -- Kharkiv National University of Internal Affairs. -- Kharkiv, 2008.