Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 347.948

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

ВАСИЛЬЄВА-ШАЛАМОВА Жанна Віталіївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Кіреєва Наталія Олександрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри правосуддя.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, старший науковий співробітник Кучеренко Ірина Миколаївна, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник, кандидат юридичних наук, доцент Захарова Олена Семенівна, Академія адвокатури України, завідувач кафедри цивільного, господарського права та процесу, проректор з наукової роботи та міжнародних зв'язків.

Захист відбудеться 19 березня 2009 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253).

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано "19” лютого 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор юридичних наук, професор Т.В. Боднар

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У зв'язку із розвитком науки, техніки та нових технологій, вирішення все більшої кількості цивільних справ потребує застосування спеціальних знань, які відіграють значну роль в успішному розгляді та вирішенні і, таким чином, сприяють ухваленню законних та обґрунтованих судових рішень. Судова експертиза покликана своїми спеціальними методами, прийомами та засобами сприяти встановленню обставин, що мають значення для справи. Тому невипадково судова експертиза є одним із правових інститутів, який зазнав істотних змін у зв'язку з оновленням цивільного процесуального законодавства, зокрема, з прийняттям 18 березня 2004 року нового Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), яким врегульовано порядок призначення та проведення судової експертизи, визначено процесуальний статус експерта, висвітлено особливості дослідження висновку експерта та інше.

Аналіз судової практики у цивільних справах, які були розглянуті та вирішені судами вже після набрання чинності новим ЦПК України дає підставу для висновку про те, що багато питань, пов'язаних із застосуванням у цивільному процесі такої форми спеціальних знань як експертиза, потребує більш чіткого або додаткового нормативного регулювання. Це стосується, передусім, уточнень, підстав призначення судової експертизи, строків її проведення та оплати, порядку виклику в суд експерта з метою надання роз'яснень тощо.

Спеціальні дослідження інституту судової експертизи переважно проводились під час дії ЦПК України 1963 року, тому окремі сформульовані в них наукові положення та рекомендації втратили свою актуальність, а деякі й досі залишаються суперечливими. Це зумовлює нагальну необхідність детального вивчення експертизи як основної форми застосування спеціальних знань у цивільному процесі та удосконалення її правового регулювання, що обґрунтовує актуальність теми дисертаційного дослідження, як для науки цивільного процесуального права в цілому, так і для розвитку цивільного процесуального законодавства України та підвищення ефективності судової практики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” № 06 БФ 042-01 (номер державної реєстрації 0106U006631) та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” № 97165.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка чіткого механізму використання спеціальних знань у формі експертизи в цивільному судочинстві; формулювання теоретичних висновків і конкретних науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання відповідної сфери правовідносин.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації передбачено вирішення таких завдань:

1) визначити поняття і сутність спеціальних знань та форми їх використання в цивільному процесі;

2) з'ясувати місце судової експертизи серед інших форм використання спеціальних знань у цивільному процесі;

3) виявити характерні ознаки та сформулювати поняття судової експертизи;

4) дослідити процесуальний порядок призначення та проведення судових експертиз;

5) розробити чіткий та ефективний порядок призначення і своєчасного проведення судових експертиз;

6) встановити правовий статус експерта як суб'єкта експертної діяльності;

7) визначити обсяг повноважень суду, й експерта, права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, під час проведення судових експертиз;

8) розкрити особливості правової природи висновку експерта як засобу доказування в цивільному процесі;

9) виявити колізії та прогалини правового регулювання проведення судових експертиз за цивільним процесуальним законодавством України.

Об'єктом дослідження є цивільні процесуальні відносини, що виникають при призначенні та проведенні судових експертиз, а також дослідженні й оцінці висновку експерта в цивільному процесі.

Предметом дослідження є норми цивільного процесуального права, а також інші положення законодавства України, що регулюють порядок призначення та проведення судових експертиз і використання їх результатів у цивільному судочинстві, а також судова, експертна практика та статистика.

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи юридичної науки.

Використання діалектичного методу дозволило скласти цілісну систему уявлень про сутність та поняття судової експертизи. Формально-логічний метод допоміг виявити неузгодженість норм цивільного процесуального законодавства щодо регулювання інституту судової експертизи, та розробити пропозиції щодо їх вдосконалення. Методи аналізу і синтезу було використано при дослідженні сутності судової експертизи та її процесуальної форми.

За допомогою порівняльно-правового метода у процесі дослідження були співставленні положення ЦПК України 2004 р. та ЦПК України 1963 р., що дало можливість зберегти позитивний правотворчий досвід у досліджуваній сфері правового регулювання та можливості розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, запропонувати нову редакцію низки статей ЦПК України.

Системний метод дозволив визначити місце судової експертизи в системі наявних форм використання спеціальних знань у цивільному судочинстві. За допомогою соціологічного методу було вивчено позицію судових експертів-практиків щодо чинного порядку призначення та проведення судових експертиз, прогалин і недоліків правового регулювання інституту судових експертиз. судовий цивільний експертиза

Теоретичною основою дисертації є праці вітчизняних учених: Л. Е. Ароцкера, С. С. Бичкової, Л. М. Головченко, В. Г. Гончаренка, Є. В. Додіна, О. Ф. Дорошенка, О. С. Захарової, Н. О. Кіреєвої, О. А. Кравченка, Н. І. Клименко, Р. Я. Лемик, Л. К. Радзиєвської, В. І. Тертишнікова, Т. М. Федоренко, С. Я. Фурси, В. В. Циркаля, М. Й. Штефана та інших, а також вчених зарубіжних країн: Т. В. Аверьянової, В. Д. Арсеньєва, Р. С. Бєлкіна, Є. В. Васьковського, А. І. Вінберга, А. Г. Давтян, А. А. Добровольського, А. В. Дулова, Г. А. Жиліна, Ю. М. Жукова, О. М. Зініна, О. В. Іванова, О. Ф. Клейнмана, Т. О. Лілуашвілі, Н. П. Майлиса, Ю. К. Орлова, І. Л. Петрухіна, І. В. Решетнікової, О. Р. Россинської, Т. В. Сахнової, В. Г. Тихині, М. К. Треушнікова, М. О. Чельцова, М. С. Шакарян, О. Р. Шляхова, К. С. Юдельсона, Т. М. Яблочкова, В. В. Яркова та ін.

Емпіричною основою дослідження є цивільне процесуальне законодавство України та законодавство інших держав, постанови Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової практики та дані судової статистики. Зокрема, було вивчено та проаналізовано 340 цивільних справ, які розглядали районні суди міст Києва, Хмельницького, Апеляційний суд міста Києва, Апеляційний суд Хмельницької області та Верховний Суд України впродовж 2003-2007 рр.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в умовах оновленого цивільного процесуального законодавства представлена робота є першим в Україні комплексним дослідженням, яке присвячено проблемам судових експертиз у цивільному судочинстві.

За результатами проведеного дослідження в роботі сформульовано та обґрунтовано такі наукові положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист:

Уперше:

– чітко розмежовано у науці цивільного процесуального права такі правові категорії, як експертиза та судова експертиза, при цьому останню визначено як спеціальне дослідження, яке призначається ухвалою суду в передбаченому процесуальним законом порядку та проводиться судовим експертом з метою встановлення обставин, що мають значення для справи і потребують застосування спеціальних знань;

– доведено необхідність обов'язкового постановлення судом вмотивованої ухвали у випадку неврахування або зміни судом переліку питань до експерта, щодо яких сторони заявляли клопотання;

– обґрунтовано висновок про те, що експертизу, призначену судом, експерти повинні проводити позачергово. З цією метою запропоновано відповідне положення викласти в п. 1.13 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень»;

– обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення майнової відповідальності експерта у випадку пошкодження або знищення ним об'єкта експертизи без згоди його власника та відповідного дозволу суду;

– аргументована позиція, відповідно до якої експертом не може бути особа, засуджена за злочини передбачені ст. ст. 382, 384, 385 Кримінального Кодексу України, в тому числі і тоді, коли судимість за ці злочини у неї знята або погашена;

– обґрунтовано висновок про те, що у разі відмови суду в призначенні експертизи, стосовно якої одна із сторін заявила клопотання, судом повинна бути винесена мотивована ухвала з вказівкою про причини такої відмови.

Удосконалено:

– визначення спеціальних знань, які використовуються в цивільному процесі, як такої сукупності професійних знань, навичок і вмінь, які отримано в результаті спеціальної освіти та/або досвіду роботи, які відповідають сучасному розвитку певної галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, і яких достатньо для компетентного (кваліфікованого) розв'язання питань, важливих для суду в конкретній справі;

– класифікацію форм використання спеціальних знань, до яких зараховано такі:

1) спеціальні знання, якими володіє суд;

2) спеціальні знання компетентних (досвідчених) осіб без залучення останніх до участі в цивільному процесі:

а) консультативні висновки, довідки окремих фахівців у галузі спеціальних знань;

б) консультативні висновки, довідки установ, організацій, органів влади, пов'язані з виконанням останніми своїх професійних обов'язків; в) результати несудових експертиз;

3) спеціальні знання компетентних (досвідчених) осіб, залучених до участі в цивільному процесі:

а) спеціалістів (для надання консультацій, допомоги технічного характеру чи допомоги під час вчинення процесуальних дій);

б) послуг компетентних осіб, таких як перекладач, педагог, особа, яка надає правову допомогу, тощо;

4) результати судових експертиз;

– визначення поняття експерта як фізичної особи, яка володіє спеціальними знаннями, має незалежний і самостійний процесуальний статус, є компетентною в проведенні необхідного дослідження за дорученням суду, результати якого повинні бути сформульовані у висновку експерта;

– визначення поняття спеціаліста як самостійного суб'єкта цивільного процесу, яким є фахівець у галузі спеціальних знань, і якого залучає суд до участі в процесі для надання консультаційно-довідкової допомоги з питань, що потребують застосування спеціальних знань і допомоги технічного характеру (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій;

– систему ознак, що дозволяють відмежувати судову експертизу в цивільному процесі від інших експертиз: судова експертиза характеризується процесуальною формою; судова експертиза проводиться тільки на підставі ухвали суду; судова експертиза здійснюється особливим суб'єктом - судовим експертом; судова експертиза має на меті отримання нового доказу (висновку експерта); висновок експерта як результат судової експертизи є засобом доказування в цивільному процесі; результат судової експертизи використовує лише суд;

– поняття висновку експерта як письмового документа, який містить відомості про обставини, що мають значення для справи, які встановлено експертом під час проведення дослідження матеріалів справи із застосуванням спеціальних знань.

Дістали подальшого розвитку:

– положення про те, що висновок експерта складається з вступної, дослідницької та заключної частин, зміст яких повинен бути законодавчо закріплений у ст. 147 ЦПК України;

– пропозиція про доцільність закріплення у ЦПК України норми, відповідно до якої суд може викликати експерта для дачі роз'яснення висновку лише у випадку, якщо його зміст викладено не досить зрозуміло, або висновок суперечить матеріалам справи, або є інші підстави для сумнівів щодо його достовірності;

– перелік вимог, яким повинен відповідати висновок експерта: наукова обґрунтованість, аргументованість і переконливість; послідовність, ясність, конкретність, простота викладення змісту дослідження та тих висновків, які зробив експерт; грамотність і культура оформлення висновку.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані обґрунтовані висновки та пропозиції, матимуть значення для вдосконалення правового механізму використання результатів судових експертиз у цивільному судочинстві; створення відносно завершеної системи знань про судову експертизу як форму застосування спеціальних знань у цивільному процесі сприятиме повному та всебічному розгляду справ у судах України. Зокрема, розроблено й обґрунтовано конкретні пропозиції щодо внесення змін до ч. ч. 3, 4, 10 ст. 53; ст. ст. 147, 150 ЦПК України, запропоновано нову редакцію ч. 1 ст. 54; ч. 2 ст. 55; ст. 66; ч. 2 ст. 86; ст. 143; ч. 1 ст. 144 ЦПК України, а також до ст. ст. 1, 11 Закону України «Про судову експертизу» та п. 1.13. «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз».

Зазначені висновки можна не тільки практично використати в нормотворчій діяльності та врахувати для удосконалення чинного ЦПК України, а й застосовувати на практиці під час розгляду і вирішенні цивільних справ, та в подальших наукових розробках із цієї та суміжних із нею тем.

Теоретичні та практичні положення і висновки дисертації можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсу «Цивільне процесуальне право України» та спецкурсів «Актуальні проблеми цивільного процесуального права», «Представництво в цивільному процесі», «Складання процесуальних документів», а також для написання підручників, посібників, підготовки методичних матеріалів для студентів, аспірантів та викладачів юридичних спеціальностей.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та теоретичні висновки дисертаційного дослідження викладено доповідались на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «Другі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (м. Київ, 8-9 квітня 2004р.); Регіональній міжвузівський науковій конференції «Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 16 квітня 2004р.); Міжнародній науковій конференції «Треті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників» (м. Київ, 13-14 квітня 2005р.); Першій республіканській науково-практичній конференції «Правове забезпечення стійкого розвитку Республіки Білорусь у контексті інтеграційних процесів» (м. Гомель, Республіка Білорусь, 6-7 квітня 2006р.); Міжнародній науковій конференції «П'яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 27-28 листопада 2006р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика судової експертизи в сучасних умовах» (м. Москва, 14-15 лютого 2007р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 24-25 квітня 2008р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 9 наукових працях, з яких 5 статей опубліковано у фахових виданнях, включених до переліку ВАК України, а також у 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють 9 підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи становить 212 сторінок, з них основний зміст дисертації викладено на 191 сторінки. Список використаних джерел містить 210 найменувань і розміщений на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, охарактеризовано методи дослідження, представлено форми апробації одержаних результатів та структуру роботи.

Перший розділ «Експертиза як основна форма використання спеціальних знань у цивільному процесі» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено сутність спеціальних знань та форми їх використання, а також визначено поняття та правову природу судової експертизи в цивільному судочинстві, її характерні ознаки та види.

У підрозділі 1.1. «Поняття спеціальних знань, форми їх використання у цивільному процесі» розкрито проблему невизначеності в юридичній науці поняття та сутності спеціальних знань, форм їх використання в цивільному процесі.

Аналізуючи наукові положення щодо сутності спеціальних знань, останні визначено як сукупність професійних знань, навичок та вмінь, яка отримана в результаті спеціальної освіти та/або досвіду роботи, відповідає сучасному розвитку певної галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, є достатньою для компетентного (кваліфікованого) вирішення питань, що важливі для суду в конкретній справі.

У дисертаційному дослідженні здійснено класифікацію форм використання спеціальних знань, до яких зараховуємо такі:

1) спеціальні знання, якими володіє суд;

2) спеціальні знання компетентних (досвідчених) осіб без залучення останніх до участі в цивільному процесі:

а) консультативні висновки, довідки окремих фахівців у галузі спеціальних знань;

б) консультативні висновки, довідки установ, організацій, органів влади, пов'язані з виконанням останніми своїх професійних обов'язків;

в) результати несудових експертиз;

3) спеціальні знання компетентних (досвідчених) осіб, залучених до участі в цивільному процесі:

а) спеціалістів (для надання консультацій, допомоги технічного характеру чи допомоги під час вчинення процесуальних дій);

б) послуг компетентних осіб, таких як перекладач, педагог, особа, яка надає правову допомогу, тощо;

4) результати судових експертиз.

На підставі детального аналізу положень цивільного процесуального законодавства, а також судової та експертної практики робимо висновок, що основною формою використання спеціальних знань в умовах сьогодення залишається експертиза, водночас поширеною стала практика залучення до участі у справі спеціаліста з метою вирішення окремих питань, що потребують спеціальних знань.

З огляду на те, що юристи-практики висловлюють пропозиції щодо надання висновку спеціаліста статусу висновку експерта, у роботі ґрунтовно досліджено правовий статус та форми участі спеціаліста в цивільному процесі.

Зокрема, визначено, що спеціаліст - це суб'єкт цивільного процесу, яким є фахівець у галузі спеціальних знань, і якого залучає суд до участі в процесі для надання консультаційно-довідкової допомоги з питань, що потребують застосування спеціальних знань і допомоги технічного характеру (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій.

Дослідивши несудову експертизу як одну із форм використання спеціальних знань, вважаємо що її результати можна використовувати в процесі як письмовий доказ, а не як висновок експерта за умови, що його буде оформлено відповідно до вимог чинного законодавства.

Також у роботі обґрунтовується висновок про те, що використання в цивільному процесі результатів несудової експертизи не заперечує можливість проведення і судової експертизи щодо самих об'єктів і з того ж предмету, і не може бути підставою для відмови у призначенні судової експертизи.

У підрозділі 1.2. «Сутність та значення експертизи в цивільному процесі» враховуючи наявні в юридичній літературі визначення поняття та сутності експертизи, додатково обґрунтовуємо погляди, тих науковців, які вважають, що експертиза є спеціальним дослідженням, яке проводить досвідчена особа (експерт) для з'ясування питань, що потребують застосування спеціальних знань.

Невизначеність у юридичній доктрині та чинному процесуальному законодавстві України чіткого розмежування понять “експертиза” та “судова експертиза” призводить до їх помилкового ототожнення. Тому для ефективного використання такої форми застосування спеціальних знань в роботі визначено систему ознак, що дозволяють відмежувати судову експертизу від інших експертиз, а саме:

1) судова експертиза характеризується процесуальною формою;

2) судова експертиза проводиться тільки на підставі ухвали суду;

3) судова експертиза здійснюється особливим суб'єктом - судовим експертом;

4) судова експертиза має на меті отримання нового доказу (висновку експерта);

5) висновок експерта як результат судової експертизи є засобом доказування в цивільному процесі;

6) результати судової експертизи використовує тільки суд.

З урахуванням указаних ознак автором визначено поняття судової експертизи та обґрунтовано доцільність його законодавчого закріплення у ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», яку запропоновано викласти в такій редакції: «Судова експертиза - це спеціальне дослідження, яке призначається ухвалою суду в передбаченому процесуальним законом порядку та проводиться судовим експертом з метою встановлення обставин, що мають значення для справи, і потребують застосування спеціальних знань».

Підрозділ 1.3. «Види судових експертиз у цивільному процесі» присвячено класифікації судових експертиз та аналізу їх окремих видів.

Дослідивши наукові підходи щодо розмежування різних видів судових експертиз, автор виявила неоднозначність у розумінні цього питання та відсутність єдиних критеріїв для класифікації експертиз.

З огляду на судову практику та чинне цивільне процесуальне законодавство України, автор поділяє та додатково обґрунтовує точку зору науковців, які в якості критеріїв класифікації судових експертиз називають суб'єкта проведення та підстави призначення експертного дослідження. З використанням першого критерію в роботі виділено одноособові, комісійні та комплексні експертизи, а залежно від підстав призначення - первинні, додаткові та повторні.

Автор звертає увагу на те, що в судовій практиці порядок призначення та проведення різних видів судових експертиз має свої особливості, зокрема під час призначення додаткової експертизи суд повинен обов'язково вказувати у відповідній ухвалі, які висновки експерта він вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширити експертне дослідження. З цією метою в роботі аргументовано доцільність нормативного закріплення цього положення в ст. 150 ЦПК України.

Практика призначення комплексних експертиз свідчить про те, що для суддів часто проблематичним є визначення меж наукової компетенції експертів, яких залучають до проведення експертизи, а також питання про можливість такого дослідження взагалі. Це пов'язано з тим, що деякі об'єкти судових експертиз є об'єктами вивчення різних наук, наприклад, почерк та писемне мовлення досліджуються і в судовій медицині (для діагностики захворювань), і в криміналістиці (для ідентифікації особи).

З огляду на це в роботі обґрунтовано висновок про те, що під час призначення експертизи судом необхідна попередня консультація спеціаліста, який міг би компетентно визначити галузь або напрям знань, з яких суду необхідно залучити експертів для проведення дослідження.

Другий розділ «Процесуальний порядок призначення та проведення судових експертиз» складається з трьох підрозділів, і присвячений дослідженню підстав та процесуального порядку призначення і проведення судової експертизи, а також аналізу процесуального статусу експерта як суб'єкта, який безпосередньо проводить експертне дослідження.

У підрозділі 2.1. «Підстави та процесуальний порядок призначення судової експертизи в цивільному процесі» розкрито проблему ефективності механізму призначення судових експертиз в цивільному судочинстві.

Аналізуючи наукові та законодавчі підходи до питання провадження судових експертиз, автор звертає увагу на те, що призначення судової експертизи - складний процес, який є результатом реалізації як повноважень суду, так і ініціативи осіб, які беруть участь у справі.

Тому при визначенні наявності або відсутності підстав для призначення судової експертизи суди не повинні ігнорувати позицію осіб, які беруть участь у справі. Для забезпечення реалізації зазначеного положення, на нашу думку, слід законодавчо закріпити обов'язок суду мотивовано відповідати на клопотання сторін як про призначення експертизи, так і про відмову в її призначенні.

Відстоюючи висловлені у науковій літературі погляди на те, що не всі особи, які беруть участь у справі, а лише ті, які ініціюють експертизу, мають право подавати суду власні питання, на які потрібна відповідь експерта, тоді, як інші особи можуть тільки заявляти заперечення з цього приводу, автор обгрунтовує висновок про доцільність законодавчого закріплення вказаного положення в ЦПК України, а також необхідність обов'язкового постановлення судом вмотивованої ухвали у випадку неврахування або зміни ним переліку тих питань до експерта, щодо яких сторони заявляли клопотання.

Автор визначає предмет експертизи як обставини, що мають значення для справи та потребують встановлення із застосуванням спеціальних знань експерта. При цьому аргументує, що вирішуючи питання про доцільність призначення експертизи у цивільній справі, суд повинен враховувати не лише те, чи має значення для справи факт, який експерт має встановити, а й те, чи можна його довести за допомогою інших зібраних у справі доказів та якими є реальні можливості судової експертизи.

З метою врахування інтересів осіб, які беруть участь у справі, у роботі обґрунтовано те, що при вирішенні питання про вибір експерта в першу чергу потрібно враховувати думку особи, яка ініціює експертизу (якщо вона не суперечить вимогам чинного законодавства України); якщо клопотання про призначення експертизи подають декілька учасників процесу, суд повинен вирішувати питання про вибір експерта, враховуючи запропоновані кандидатури.

Підтримуючи висловлену в літературі точку зору про те, що в ухвалі про призначення експертизи необхідно зазначити сторону, на яку покладаються витрати, на проведення експертизи, строк їхньої оплати та наслідки неоплати, автор додатково обґрунтовує висновок про недоцільність визначення судом в ухвалі строку проведення судової експертизи.

Також підкреслює, що у випадку призначення експертизи, суду доцільно зупиняти провадження у справі, оскільки, як свідчить судова практика, строки проведення експертного дослідження зазвичай, перевищують нормативно встановлені строки розгляду цивільної справи.

Підрозділ 2.2. «Експерт як суб'єкт проведення експертизи, його правовий статус» присвячено аналізу правового статусу судового експерта, визначенню особливостей його участі в цивільному процесі.

Автор поділяє та додатково обґрунтовує думку науковців, які вважають, що експерт - це фізична особа, яка володіє спеціальними знаннями, має незалежний і самостійний процесуальний статус, є компетентною в проведенні необхідного дослідження за дорученням суду, результати якого повинні бути сформульовані у висновку експерта.

На підставі аналізу наукових праць та положень чинного законодавства України у роботі обгрунтовано висновок про те, що експертом у судовому процесі може бути особа, яка:

1) має необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань, тобто є компетентною у певній галузі спеціальних знань, має відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче ніж спеціаліст, пройшла відповідну підготовку та отримала кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому чинним законодавством, тобто є спеціалістом високої кваліфікації;

2) внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів; 3) є дієздатною та не має юридичної заінтересованості у справі.

З метою законодавчого закріплення обставин, які виключають можливість експерта брати участь у проведенні судової експертизи, обґрунтовується твердження про те, що експертом не може бути особа, яку засуджено за злочини, передбачені ст. ст. 382, 384, 385 Кримінального Кодексу України (оскільки, на думку автора в цьому разі виникають сумніви в його компетентності або сумлінності у формулюванні висновків).

Дослідивши чинне цивільне процесуальне законодавство та врахувавши обов'язок експерта забезпечити збереження об'єкта експертизи та його повернення, дисертантка обґрунтовує доцільність встановлення на законодавчому рівні майнової відповідальності експерта, який проводив дослідження, за пошкодження або знищення об'єкта експертизи без відповідного дозволу суду (дозвіл повинен міститися в ухвалі про призначення експертизи).

З огляду на це, запропоновано ч. 4 ст. 53 ЦПК України доповнити положенням такого змісту: “У разі, якщо під час проведення дослідження буде пошкоджено або знищено об'єкт експертизи з вини експерта, що проводив дослідження, експерт повинен компенсувати власнику його вартість або витрати, пов'язані з ремонтом чи іншим відновленням первісного стану об'єкта”.

Враховуючи, що тривалість експертизи безпосередньо впливає на строки провадження у справі, в роботі обґрунтовано твердження про те, що усі клопотання експерта, пов'язані з проведенням експертизи у справі, повинні бути обґрунтованими та розглядатися судом негайно.

Обґрунтовуючи позицію, що суд може викликати експерта для роз'яснення висновку лише у випадку, якщо висновок викладено не досить зрозуміло, або він суперечить матеріалам справи або існують інші підстави для сумнівів щодо його правильності, автор аргументовано пропонує закріпити це положення в ст. 147 ЦПК України.

У підрозділі 2.3. «Процесуальні та організаційні засади проведення судової експертизи» розкрито порядок проведення судових експертиз, призначених судами України.

Дослідивши чинне законодавство, автор дійшла до висновку, що порядок провадження судових експертиз в Україні наразі чітко не регламентовано.

Розмаїття питань та необхідність дослідження різних об'єктів (документів, речей, речовин, осіб тощо) для отримання інформації, яка необхідна суду, зумовлює використання різних методик експертних досліджень, оскільки визначення єдиної універсальної процедури проведення судових експертиз є неможливим.

Підкреслюється, що експертиза має здійснюватися на засадах законності, незалежності судових експертів, об'єктивності та повноти дослідження. Проте аналіз сучасної експертної практики поряд із вищезазначеними, дозволив автору до основних принципів проведення судових експертиз віднести:

1) оперативність експертного дослідження;

2) проведення всіх досліджень безпосередньо самим експертом;

3) повна й зрозуміла фіксація проведеного дослідження, використаних методів та методик у заключному акті експертизи;

4) процесуальне оформлення результатів експертного дослідження.

З огляду на процесуальні та організаційні засади проведення судової експертизи, вважаємо правомірним нагальне удосконалення порядку оплати судових експертиз і тому пропонуємо доповнити частину 1 ст. 144 ЦПК України положенням про обов'язок експерта невідкладно повідомити суд про розмір попередньої оплати вартості експертного дослідження.

На підставі аналізу судової практики дисертантка робить висновок, що причиною несвоєчасного виконання експертизи найчастіше є завантаженість експертів та велика черга на проведення досліджень.

Враховуючи суттєве значення питання про час проведення експертизи, який впливає на тривалість провадження у справі, автор обґрунтовує висновок про те, що експертизу, призначену судом, експерти мають проводити позачергово. З цією метою запропоновано відповідне положення викласти в п. 1.13 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз».

Розділ третій «Висновок експерта як результат судової експертизи», який складається з трьох підрозділів, присвячено дослідженню результатів судової експертизи та їх використанню в цивільному процесі.

У підрозділі 3.1. «Поняття та правова природа висновку експерта, види висновків» розглянуто правову природу, характерні ознаки та види висновків експерта.

На підставі аналізу наукових праць та проведеного емпіричного дослідження у роботі сформульовано систему ознак, що дозволяють відокремити висновок експерта від інших засобів доказування:

а) висновок експерта є результатом спеціального дослідження (судової експертизи), яке здійснюється з використанням наукових методів та методик;

б) висновок складає спеціальний суб'єкт - судовий експерт;

в) формується на основі використання спеціальних знань, у ньому експерт повідомляє суд про факти, встановлені ним на основі використання даних тієї чи іншої галузі науки, техніки, мистецтва;

г) висновок експерта містить не довільну інформацію, а відповіді на конкретні питання, поставлені судом;

ґ) висновок містить об'єктивне відображення та оцінку обставин справи;

д) інформація, що міститься у висновку, отримується після відкриття провадження у справі або у разі забезпечення доказів до моменту подання позову;

е) висновок потрібно отримати з дотриманням вимог цивільної процесуальної форми.

Відповідно до цих ознак автором удосконалено визначення поняття висновку експерта як письмового документа, який містить відомості про обставини, що мають значення для справи, які встановлено експертом під час проведення дослідження матеріалів справи із застосуванням спеціальних знань.

Дослідивши наукові та законодавчі підходи щодо видів висновків експерта, автор погоджується з позицією тих науковців, які стверджують, що найбільше практичне значення має класифікація висновків за ступенем визначеності на категоричні, вірогідні та висновки про неможливість розв'язання поставленого питання.

Категоричні висновки є джерелом доказів, а викладені в них фактичні дані є доказами. Відомості про факти, викладені в описовій частині вірогідного висновку, можуть бути використані як непрямі докази.

Висновки про неможливість розв'язання поставленого питання не містять жодних доказових фактів і тому не можуть бути доказами у справі.

Процесуальне значення останніх полягає лише в тому, що подібні висновки виключають обов'язок суду призначити повторну експертизу щодо цього ж питання й орієнтують його на необхідність пошуку інших засобів доказування для з'ясування обставин, щодо яких було сформульовано питання перед експертизою і які експерт не зміг розв'язати з огляду на зазначені причини.

У підрозділі 3.2. «Процесуальне оформлення висновку експерта» розкрито вимоги до змісту та форми висновку експерта й охарактеризовано порядок його оформлення.

Підкреслюючи виключне значення належного оформлення висновку експерта, автор сформулювала перелік вимог, недотримання яких може призвести до втрати його доказового значення, а саме: наукова обґрунтованість, аргументованість і переконливість; послідовність, ясність, конкретність, простота викладення процесу дослідження і тих висновків, які зробив експерт; грамотність і культура оформлення висновку.

Ураховуючи те, що зміст та структура висновку експерта законодавчо визначені не досить чітко, у роботі отримало подальший розвиток положення про те, що висновок експерта складається зі вступної, дослідницької та заключної частин, зміст яких повинен бути закріплений у ст. 147 ЦПК України.

Відповідно до ст. 66 ЦПК України висновок експерта повинен містити докладний опис проведених експертом досліджень. Разом з тим, здійснене під час дослідження опитування 68 судових експертів-практиків засвідчило, що тільки 37 % з них підтримали законодавця, натомість 63 % визнали недоцільним подавати у висновку експерта докладний опис проведеного дослідження.

З огляду на результати опитування автор обґрунтовує недоцільність здійснення докладного опису проведеного дослідження, натомість пропонуємо в дослідницький частині висновку зазначати тільки загальну характеристику ходу дослідження, та методи, які використовувались, без їх зайвої конкретизації.

Додатково обґрунтовано також доцільність закріплення на законодавчому рівні права осіб, які беруть участь у справі, ознайомлюватися з матеріалами експертизи.

З метою забезпечення такої можливості пропонуємо ст. 143 ЦПК України доповнити частиною шостою такого змісту: «Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомлюватись з ходом експериментів, матеріалами експертизи та документами, пов'язаними з проведенням дослідження, в тому числі з кресленнями, схемами, таблицями, графіками тощо».

У підрозділі 3.3. «Дослідження висновку експерта судом» проаналізовано закріплений чинним ЦПК України порядок дослідження висновку експерта.

На підставі аналізу наукових праць, матеріалів судової практики та положень цивільного процесуального законодавства дає змогу автору зробити висновок, що процес дослідження судом висновку експерта складається з двох етапів: перший етап - ознайомлення і вивчення суддею (судом) висновку експерта після його отримання; другий - дослідження й оцінка висновку в судовому засіданні.

Автор погоджується з висловленою у науковій літературі думкою про те, що одним з основних процесуальних засобів дослідження і перевірки висновку експерта є його роз'яснення в судовому засіданні, у формі усної відповіді експерта на запитання судді та осіб, які беруть участь у справі, стосовно викладених у висновку відомостей, що є незрозумілими для учасників процесу або щодо яких виникають сумніви в достовірності.

Аналізуючи питання обґрунтованості висновку експерта судом, автор додатково аргументує положення, відповідно до якого перевірка достовірності висновку не означає обов'язку суду перевіряти наукову обґрунтованість використаних у дослідженні методик. Вважаємо, що суд повинен перевірити підстави вибору та правомірність використання у кожному випадку конкретної експертної методики.

Проаналізувавши погляди вчених щодо оцінки висновку експерта судом, дисертант обґрунтовує положення, що зміст оцінки складають: аналіз додержання процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертизи; аналіз висновку експерта відповідно до питань (завдань), поставлених судом; аналіз повноти висновку; оцінка наявних у висновку експерта фактичних даних з погляду їх належності та співвідношення з іншими засобами доказування.

У висновках сформульовано основні теоретичні та практичні результати, отримані автором у процесі дослідження (сформульовано сутність спеціальних знань та місце серед них експертизи, визначено поняття, характерні ознаки та види судових експертиз, особливості їх призначення та проведення, розкрито процесуальний порядок дослідження результатів судової експертизи судом, їх доказове значення), розроблено конкретні пропозиції щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства України в частині регулювання інституту судової експертизи (запропоновано внести зміни до ч. ч. 3, 4, 10 ст. 53; ст. ст. 147, 150 ЦПК України, викласти в новій редакції ч. 1 ст. 54; ч. 2 ст. 55; ст. 66; ч. 2 ст. 86; ст. 143; ч. 1 ст. 144 ЦПК України, а також ст. ст. 1, 11 Закону України «Про судову експертизу» та п. 1.13. «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз»).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Васильєва Ж. В. Проблемні питання додаткової та повторної експертизи в цивільному процесі / Ж. В. Васильєва // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України : зб. наук. ст. / Прикарпат. ун-т ім. Василя Стефаника. -- 2004. -- Вип. 14. -- С. 157--161.

2. Васильєва Ж. В. Підстави призначення експертизи в цивільному процесі / Ж. В. Васильєва // Держава і право. -- 2005. -- Вип. 27. -- С. 353--358.

3. Васильєва Ж. В. Зміст та структура висновку експерта в цивільному процесі / Ж. В. Васильєва // Університетські наукові записки : часоп. Хмельниц. ун-ту упр. та права. -- 2005. -- № 3. -- С. 111--116.

4. Васильєва-Шаламова Ж. В. Процесуальний порядок призначення судової експертизи в цивільному процесі / Ж. Васильєва-Шаламова // Судоустрій і судочинство в Україні. -- 2007. -- № 4. -- С. 43--50.

5. Васильєва-Шаламова Ж. В. Участь у цивільному процесі експерта та спеціаліста : (порівнял.-правовий аспект) / Ж. В. Васильєва-Шаламова // Бюлетень Міністерства юстиції України. -- 2008. -- № 5. -- С. 103--110.

6. Васильєва Ж. В. Висновок експерта як засіб доказування / Васильєва Ж. В. // Молодь у юридичній науці : зб. тез доп. Міжнар. наук. конф. молодих вчених «Другі осінні юридичні читання» (14-15 листоп. 2003 р.) / Хмельниц. ін-т регіон. упр. та права. -- Хмельницький, 2003. -- С. 296--298.

7. Васильева Ж. В. Комплексные и комиссионные экспертизы в гражданском процессе / Ж. В. Васильева // Правовое обеспечение устойчивого развития Республики Беларусь в контексте интеграционных процессов : сб. тез. Первой респ. науч.-практ. конф. (г. Гомель, 6--7 апр. 2006 г.) : в 2 ч. / ред. Богданов Е. В. -- Гомель, 2006. -- Ч. 2. -- С. 218--221.

8. Васильева-Шаламова Ж. В. Процессуальный порядок назначения судебной экспертизы / Васильева-Шаламова Ж. В. // Теория и практика судебной экспертизы в современных условиях : материалы Междунар. науч.-практ. конф., (Москва, 14--15 февр. 2007 г.) / Моск. гос. юрид. акад. -- Москва, 2007. -- С. 105--107.

9. Васильєва-Шаламова Ж. В. Застосування спеціальних знань в цивільному процесі / Жанна Васильєва-Шаламова // Актуальні питання державотворення в Україні : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 24--25 квіт. 2008 р.) / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Юрид. ф-т. -- К, 2008. -- С. 73--74.

АНОТАЦІЯ

Васильєва-Шаламова Ж. В. Судова експертиза в цивільному процесі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню проблем використання в цивільному процесі результатів судових експертиз. Досліджено сутність спеціальних знань та форми їх використання, що застосовуються в цивільному процесі. Визначено процесуально-правову природу судової експертизи, її характерні ознаки, види та місце серед форм застосування спеціальних знань. З'ясовано підстави та передумови призначення експертиз у цивільному процесі. Проаналізовано процесуальний порядок проведення експертиз, а також особливості правового статусу експерта.

У дослідженні розкрито проблеми правозастосовчої практики проведення судових експертиз та використання їх результатів судами під час розгляду та вирішення цивільних справ. Запропоновано пропозиції і рекомендації щодо удосконалення цивільного процесуального законодавства України.

Ключові слова: спеціальні знання, судова експертиза, експерт, висновок експерта, спеціаліст, цивільний процес.

АННОТАЦИЯ

Васильева-Шаламова Ж. В. Судебная экспертиза в гражданском процессе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена комплексному исследованию теоретических и практических проблем производства судебных экспертиз в гражданском процессе Украины и перспективам развития законодательства, регулирующего данный правовой институт.

Диссертация состоит из вступления, трех разделов, включающих девять подразделов, выводов и списка использованных источников, который охватывает нормативные акты, материалы судебной практики, публикации и научные работы отечественных, а также зарубежных ученых, юристов-практиков.

Во вступлении обосновывается актуальность темы диссертации, связь диссертационной работы с научными программами, планами, темами, определены объект, предмет, цель и задачи диссертационного исследования, эмпирическая база, методологическая основа, результаты научной новизны, практическое значение.

В первом разделе раскрыто понятие специальных знаний и формы их применения в гражданском судопроизводстве. На основании анализа положений юридической доктрины и действующего законодательства определена система признаков судебной экспертизы как формы использования специальных знаний в гражданском судопроизводстве, что позволило сформулировать такие понятие, как «экспертиза» и «судебная экспертиза», выделить особенности данной правовой категории. Осуществлена классификация судебной экспертизы, рассмотрены особенности отдельных видов экспертиз.

Во втором разделе автором проанализирован регламентированный в Гражданском Процессуальном Кодексе Украины порядок назначения и проведения судебных экспертиз, а также данные экспертной и судебной практики. Это позволило выявить проблемы правового регулирования производства судебных экспертиз в гражданском процессе и разработать конкретные предложения по усовершенствованию норм действующего гражданского процессуального законодательства в этой сфере.

В ходе исследования также был изучен правовой статус эксперта, как субъекта, проводящего экспертное исследование, определены особенности его участия в судебном процессе.

В третьем разделе раскрыта сущность заключения эксперта (результата судебной экспертизы), сформулированы требования к его содержанию и оформлению. Проанализированы виды заключений эксперта, их значение для процесса доказывания. Рассмотрены вопросы исследования и оценки судом заключения эксперта в гражданском процессе.

На основании анализа правовых норм, судебной и экспертной практики, сформулированы теоретические заключения и рекомендации, направленные на усовершенствование порядка производства судебных экспертиз в гражданском судопроизводстве.

В заключении обобщаются главные итоги диссертации и в концентрированном виде излагаются теоретические и практические результаты работы, а также предложения по усовершенствованию действующего законодательства.

Ключевые слова: специальные знания, судебная экспертиза, эксперт, заключение эксперта, специалист, гражданский процесс.

SUMMARY

Vasylyeva-Shalamova Z. V. Court Expertise in Civil Proceedings - Manuscript.

The thesis for obtaining a scientific degree of candidate of Law Sciences in the specialization 12.00.03 - civil law and civil procedure; family law; international private law.- National Taras Shevchenko University of Kyiv, Kyiv, 2009.

Dissertation is devoted to complex research concerning the problems of the use of judicial examination results in civil process. Essence and types of the special knowledge used in civil process have been studied. Judicially-legal nature of legal expertise, its characteristic signs, types and place have been defined. Grounds and terms of examinations setting are found out in civil procedure. The judicial order of examining, and peculiarities of expert legal status are analysed.

The problems of law - enforcement practice of legal expertise conduction and use of their results by courts while considering and rendition in civil cases are disclosed in the research. The ways of their solution are offered, recommendations regarding the improvement of civil-judicial legislation of Ukraine are formulated.

Key words: expert, expertise, civil procedure, special knowledge, specialist, expert results.

Размещено на Allbest.ru

...