Процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.09 -- кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПРАВ ПРО СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ ОСІБ, ЯКІ НЕ ДОСЯГЛИ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

ЗЕЛЕНСЬКИЙ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

КИЇВ -- 2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глибокі перетворення у соціально-політичному житті в Україні супроводжуються розповсюдженням дитячої бездоглядності і безпритульності, ростом дитячої злочинності і, що особливо турбує, вчиненням значної кількості суспільно небезпечних діянь дітьми, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Так, в 2005 році за вчинення злочинів у неповнолітньому віці було засуджено 17,6 тис. осіб. Примусові заходи виховного характеру застосовано до 3,8 тис. осіб, причому значна їх кількість - це діти у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності. В зв'язку з цим у Програмі подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 р. визначено основні завдання, спрямовані на створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей.

В подоланні злочинності неповнолітніх важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Пріоритетною при цьому є охорона прав і законних інтересів дитини у кримінальному процесі, необхідність удосконалення кримінально-процесуального законодавства, приведення його відповідно до міжнародних стандартів.

Найбільш повно питання, що пов'язані з правовим регулюванням процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, досліджувались у працях вітчизняних учених (А.Є. Голубова М.О. Карпенка, О.О. Левендаренка, В.В. Леоненка, Є.Д. Лук'янчикова, М.М. Михеєнка, Г.О. Омельченка, Г.М. Омельяненко, А.Б. Романюка) і вчених країн СНД (О.Х. Галімова, Н.І. Гуковської, А.П. Гуськової, Г.М. Міньковського, Е.Б. Мельникової, В.В. Ніколюка, В.Я. Рибальської).

Окремі аспекти проблеми знайшли відображення у працях відомих правознавців України: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, Ю.В. Бауліна, В.П. Бахіна, В.Д. Берназа, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, Н.І. Клименко, Г.К. Кожевнікова, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, Л.М. Лобойка, В.Г. Лукашевича, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, І.Є. Марочкіна, О.Р. Михайленка, О.М. Морозова, В.Т. Нора, М.А. Погорецького, В.В. Рибалки, М.В. Руденка, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, С.М. Стахівського, М.Є. Шумила, В.П. Шибіка, С.І. Яковенка, Ю.П. Яновича та ін.

Високо оцінюючи науковий рівень цих праць, необхідно зазначити, що більшість досліджень сприяли покращенню практики кримінального судочинства та вдосконаленню чинного законодавства стосовно процесуального порядку досудового слідства та розгляду справ у судах щодо неповнолітніх обвинувачених.

З огляду на те, що в Україні не було окремих монографічних досліджень про процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, наявність суперечливих суджень з окремих питань дисертаційного дослідження та відсутність єдності судової практики і зумовили вибір теми цієї роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376, Програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.06 р. № 623, а також до тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755 “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років”.

Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 11 від 23 листопада 2003 року) та схвалена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка теоретичних положень процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а також розробка та обґрунтування відповідних пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, узгодження його з вимогами міжнародно-правових стандартів.

Для досягнення означеної мети в процесі дослідження ставилися такі завдання:

* дослідити історичний шлях становлення та розвитку в Україні правового інституту провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

* виявити особливості порядку досудового розслідування справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

* з'ясувати роль окремих учасників кримінального судочинства, а саме: законного представника, педагога, психолога у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

* дослідити сутність прокурорського нагляду у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

* визначити зміст судового контролю в провадженні справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

* виявити особливості порядку судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

* виявити особливості порядку провадження з перевірки постанов суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

* розробити і обґрунтувати пропозиції з удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства щодо вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що постають під час провадження досудового слідства і судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Предметом дослідження є процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та зарубіжного законодавства, а також теоретичні та прикладні аспекти їх реалізації.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета використано діалектичний метод пізнання соціальних явищ і процесів, інші методи наукового дослідження.

Метод системно-структурного аналізу дозволив розглянути процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, комплексно, розкрити його внутрішню сутність. Використання історико-правового методу дозволило проаналізувати становлення нормативно-правової бази, що регламентує процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а також визначити пріоритетні напрями її розвитку в майбутньому. Логіко-юридичний метод застосовувався при проектуванні та обґрунтуванні відповідних статей до КПК України. Статистичний метод був використаний під час узагальнення результатів, отриманих в ході вивчення матеріалів справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Для збору емпіричних матеріалів використано методи соціології: анкетування, опитування, інтерв'ю, спостереження.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, інші закони України, міжнародні нормативно-правові акти, норми Модельного Кримінально-процесуального кодексу для держав-учасниць СНД, проект КПК України (реєстрац. № 0952), рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.

Емпіричну базу дослідження склали судові статистичні дані Верховного Суду України за період 2000-2005 рр., результати узагальнення судово-слідчої практики (у 2003-2005 році вивчено 147 кримінальних справ у Київській та Кіровоградській областях), узагальнені дані анкетування 183 слідчих, що працюють у слідчих підрозділах МВС України. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за часів роботи у практичних підрозділах МВС України упродовж 1994-2001 рр.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що воно є одним із перших у вітчизняній науці кримінального процесу комплексним, монографічним дослідженням процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. В ньому обґрунтовується низка положень, що містять, на думку автора, наукову новизну, до яких слід віднести такі:

вперше:

- обґрунтовано необхідність порушення кримінальної справи не лише в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, а і суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності;

- запропоновано забезпечити порушення справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, щодо цієї особи;

- сформульовано пропозиції нормативно-правового характеру щодо забезпечення захисту прав та охоронюваних законом інтересів дітей і допомоги їм з боку їх законних представників одночасно із захисником;

- доведено необхідність закріплення в КПК України положення про виключення можливої участі судді в розгляді справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, якщо він розглядав під час досудового слідства питання про поміщення даної особи у приймальник-розподільник для дітей;

набули подальшого розвитку:

- положення про предмет доказування у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності у ст. 433 КПК України. У таких справах встановлюються всі обставини, передбачені ст. 23, 64, крім встановлення винуватості та обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання;

- положення кримінально-процесуального законодавства, що відповідають ст. 59 Конституції України, згідно з якою у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, необхідним є вживання терміна “правова допомога” замість терміна “захист”;

- положення про процесуальну форму закінчення досудового слідства. Запропоновано складання слідчим за результатами розслідування висновку про підтвердження вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, відповідними доказами та про необхідність направлення такої справи до суду для застосування примусових заходів виховного характеру;

удосконалено:

- норми стосовно обов'язковості призначення і проведення експертизи у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальність та ознайомлення з її результатами (ст. 76, 197, 202 КПК України);

- положення про забезпечення безпеки особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності. Запропоновано доповнити ч. 2 ст. 52-1 КПК України пунктом 3-1 такого змісту: “особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності, та її законний представник”;

- норми, що регулюють процесуальний порядок перевірки судових рішень про застосування чи відмови в застосуванні примусових заходів виховного характеру в судах апеляційної чи касаційної інстанції (ст. 358, 367, 398 КПК України) в напрямі посилення захисту прав дітей.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані та викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані в різних галузях діяльності:

- у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки теоретичних питань, що стосуються кримінально-процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

- у правотворчій діяльності - для удосконалення чинного законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу України. Пропозиції автора отримали позитивну оцінку Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Акт впровадження від 25 травня 2004 р. № 06-19/15-670);

- у практичній діяльності органів досудового слідства - для всебічного, повного та об'єктивного розслідування справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, зокрема, пропозиції про порядок проведення окремих слідчих дій та оформлення процесуальних рішень слідчого направлені в слідче управління УМВС України в Кіровоградській області (Акт впровадження від 23 січня 2006 р.);

- у навчальному процесі - при викладанні в Київському національному університеті внутрішніх справ дисциплін “Кримінальний процес”, “Дізнання в органах внутрішніх справ”, “Доказування при провадженні досудового слідства” (Акт впровадження від 14 грудня 2006 р.).

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювались на засіданні кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на двох міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми боротьби зі злочинністю й підготовки кадрів для органів внутрішніх справ Республіки Білорусь” (27 січня 2006 р., м. Мінськ), “Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення законодавства стосовно відправлення правосуддя у справах про злочини неповнолітніх” (31 березня-1 квітня 2006 р., м. Одеса).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у семи наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, двох міжнародних виданнях та у 2 тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і предметом дослідження та складається із вступу, трьох розділів, що включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (283 найменування на 27 сторінках) та 7 додатків (обсягом 26 сторінок). Загальний обсяг роботи становить 232 сторінки, з яких основного тексту - 179.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

процесуальний кримінальний відповідальність діяння

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність та значимість, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження. Сформульовано основні положення, що репрезентують наукову новизну дослідження, розкрито практичне значення одержаних результатів і їх впровадження, рівень апробації, а також зазначено публікації по темі дослідження і його структуру.

Розділ 1. “Загальна характеристика правового інституту провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Становлення і розвиток правового інституту провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” визначено етапи становлення цього інституту. Проведений аналіз історії розвитку зарубіжного і національного законодавства дозволяє стверджувати, що по-різному вирішувалось питання про вік, з якого могла наставати кримінальна відповідальність, заходи впливу, що застосовувались стосовно цих осіб, форми, в яких здійснювалося розслідування, розгляд і вирішення їх справ. Підтримано погляд тих вчених-процесуалістів (О.Х. Галімова, В.В. Ніколюка), які вважають, що головним критерієм, який визначає можливість участі дитини у кримінальному судочинстві, є її здатність правильно сприймати обставини, факти реальної дійсності (не тільки тих, що стосуються події злочину, а й тих, що стосуються порядку судочинства) і давати показання по суті справи.

Зміни до КПК України від 23 грудня 1993 р. відбивають прагнення нашої держави до гуманізації законодавства і вдосконалення процесуального порядку застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, на момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Однак практичні працівники і науковці вважають недостатньо дієвими норми кримінально-процесуального законодавства України при вирішенні справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Таку відповідь дали 67,4 % респондентів.

У підрозділі 1.2. “Провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності як один із видів диференціації процесуальної форми” розкрито необхідність встановлення особливого порядку виконання окремих процесуальних дій, прийняття рішень у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Розвиваючи пропозицію Г.М. Омельяненко, стосовно виділення у КПК України окремої глави, в якій регулювалися б питання провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, дисертант наголошує на необхідності забезпечення спеціалізації процесу та спрощення процедури судочинства.

Вікові особливості неповнолітніх вимагають посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям. Запропоновано у зв'язку з цим внести зміни до ч. 4 ст. 44 КПК України, які забезпечать участь у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, їх законних представників як захисників.

Підтримано думку Р.І. Матюшенко і О.О. Чепурного, які доводять, що право закриття кримінальних справ даної категорії повинно бути надано суду за результатами судового розгляду. Досудове слідство в порядку ст. 7-3 КПК України має закінчуватись складанням підсумкового процесуального документа. Внесено пропозиції про те, щоб слідчий складав висновок за результатами розслідування - про підтвердження вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, відповідними доказами та про необхідність направлення такої справи до суду для застосування примусових заходів виховного характеру. Запропоновано визнати цю процедуру самостійною формою закінчення досудового слідства, яку слід окреслити у ст. 212 КПК України. За результатами анкетування так вважають 71,6 % респондентів.

Розділ 2. “Досудове провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Порушення кримінальної справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності” обґрунтовано необхідність узгодження положень п. 5 ч. 1 ст. 6 і ч. 2 ст. 94 КПК України. Справа може бути порушена не лише в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, а і суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності.

Вважаємо, що у випадку отримання на момент порушення кримінальної справи даних, які вказують на особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у віці від 11 років до досягнення нею віку кримінальної відповідальності, кримінальна справа не може бути порушена відносно цієї особи. У зв'язку з цим обґрунтовано внесення відповідних змін до ч. 2 ст. 98 КПК України, які забезпечать порушення справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності щодо цієї особи, якщо на момент порушення кримінальної справи її встановлено.

Дисертант вважає обов'язковою участь захисника при отриманні пояснень від осіб, які не можуть бути суб'єктами кримінальної відповідальності через недосягнення певного віку, і відносно яких отримано відомості про вчинення ними суспільно небезпечного діяння.

У підрозділі 2.2. “Порядок досудового слідства у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” уточнено погляди науковців щодо деталізації предмета доказування у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Автором запропоновано обов'язкове встановлення під час досудового слідства та судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності всіх обставин, передбачених ст. 23, 64 КПК України, за винятком винуватості і обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання.

Пропонується удосконалити норми, стосовно обов'язковості призначення і проведення експертизи у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальність та ознайомлення з її результатами (ст. 76, 197, 202 КПК України).

Вивчення матеріалів практики показало, що недостатньо повно забезпечується можливість контролю або ізоляції особи, стосовно якої отримано фактичні дані про вчинення нею суспільно небезпечного діяння при недосягненні віку кримінальної відповідальності. Саме такої думки дотримуються 71,9 % респондентів проведеного дослідження.

У зв'язку з цим запропоновано вдосконалити ч. 3 ст. 7-3 КПК України для забезпечення можливості, у разі необхідності, поміщення до приймальника-розподільника для неповнолітніх не тільки осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років, а і у віці від чотирнадцяти років до виповнення віку кримінальної відповідальності. Автор доходить висновку, що слідчий повинен звертатись до суду з поданням про поміщення особи до приймальника-розподільника для неповнолітніх, а не з постановою, як закріплено в законі. Адже постанова - це процесуальне рішення. Таке рішення приймає не слідчий, а суд.

У підрозділі 2.3. “Дії прокурора у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” заакцентовано, що діяльність прокурора у кримінальних справах, де немає суб'єкта злочину не може мати обвинувального напряму. Прокуратура лише забезпечує нагляд за дотриманням законності отримання відомостей про вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності. Вважаємо, що у таких справах на прокуратуру України покладається обов'язок нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи дитини, у зв'язку із вчиненням нею суспільно небезпечного діяння.

Вважаємо, що прокурор у справах, які надійшли до нього після закінчення досудового слідства, має приймати одне з таких рішень: 1) дає письмову згоду з висновком слідчого і направляє справу до суду; 2) скасовує висновок слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками про проведення додаткового досудового слідства; 3) змінює висновок слідчого або складає новий висновок.

У підрозділі 2.4. “Забезпечення правової допомоги на досудовому слідстві у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” вказана необхідність приведення кримінально-процесуального законодавства у відповідність з положеннями ст. 59 Конституції України, що гарантують право кожної людини на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ в судах та інших державних органах України. У справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, де не може йти мова про їх обвинувачення, слід вживати термін “правова допомога” замість терміна “захист”.

Необхідність користуватися допомогою захисника виникає у конкретної особи з того моменту, коли обмеження її прав стає реальним.

У підрозділі 2.5. “Судовий контроль у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” підтримано думку вчених (В.Т. Маляренка та П.П. Пилипчука), які вважають, що судовий контроль у досудовому провадженні здійснюється за двома напрямами: 1) надання дозволу на провадження окремих процесуальних дій, які стосуються обмеження конституційних прав громадян; 2) перевірка законності й обґрунтованості процесуальних рішень та дій суб'єктів досудового розслідування.

Дисертантом визнано недостатньою зазначену в ч. 3 ст. 7-3 КПК України підставу для поміщення особи до приймальника-розподільника для дітей. Автор погоджується з думкою В.В. Рожнової, що підставами застосування цього заходу є наявність доказів, які свідчать про можливе ухилення неповнолітнього від слідства і суду та продовження ним протиправної діяльності.

Суттєвим елементом порядку застосування ч. 3 ст. 7-3 КПК України вважається отримання слідчим згоди прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, на поміщення особи до приймальника-розподільника для дітей.

Обґрунтовано необхідність закріплення положення про недопустимість в подальшому розглядати справу про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, суддею, який приймав рішення про поміщення дитини до приймальника-розподільника.

Детально розглянуто порядок оскарження рішень слідчого, прокурора про порушення або відмову в порушенні справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності. Дисертант вважає, що такі рішення можуть бути оскаржені представником особи, інтересів якої вони стосуються. Дитина не може самостійно реалізувати це право. У зв'язку з цим суди зобов'язані приймати до свого провадження скарги на постанови про порушення справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності по застосуванню примусових заходів виховного характеру щодо цієї особи.

Розділ 3. “Судовий розгляд справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Порядок застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” проаналізовано реалізацію загальних принципів кримінального судочинства під час судового розгляду справ цієї категорії. Встановлено, що КПК України не передбачає можливості обмеження гласності судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, як у справах про злочини неповнолітніх. Наведені правила не відповідають мінімальним стандартам ООН щодо розгляду справ неповнолітніх, тому автором запропоновано усунути ці суперечності, для чого внести відповідні доповнення до ч. 2 ст. 20 КПК України. За даними проведеного дослідження, таку необхідність підтверджують 66,2 % респондентів.

В судовій практиці трапляються випадки, коли під час розгляду в суді справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності встановлюється, що вона перебувала під час його вчинення в стані неосудності або в подальшому захворіла на психічну хворобу. Оскільки такі випадки не передбачено в кримінально-процесуальному законодавстві України, автор дійшов висновку, що суд повинен виносити про це ухвалу, а суддя - постанову і продовжувати розгляд справи за правилами, встановленими главою 34 КПК України.

У підрозділі 3.2. “Рішення суду по застосуванню примусових заходів виховного характеру” проаналізовано постанову у справі про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, як процесуальний документ. Розглянуто порядок прийняття цього процесуального рішення, проблемні питання, що постають у зв'язку із застосуванням цього інституту на практиці. Запропоновано доповнити чинний КПК України окремою ст. 448-1, яка б регулювала порядок прийняття рішення судом у справі про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності та питання, які необхідно вирішити під час прийняття рішення по справі: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння; 2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа; 3) чи слід застосовувати до неї примусові заходи виховного характеру і якщо слід, то які саме.

У підрозділі 3.3. “Провадження по перевірці постанов суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності”, визначено поняття інтересів неповнолітнього, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру. Зміст цього поняття передбачає уникнення застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК України, а якщо це неможливо - їх пом'якшення або уникнення направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей (загальноосвітньої школи або училища соціальної реабілітації) тощо.

Дисертантом обґрунтовано необхідність вироблення єдиного підходу до функцій прокурора як суб'єкта внесення апеляційного подання на постанову про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру, що не набрала чинності. Суб'єктом подання апеляції може бути не тільки прокурор, який затвердив рішення слідчого про направлення такої справи до суду, а також прокурор, що брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

Доведено на основі аналізу норм кримінально-процесуального права України, що закон не вирішує питання про обов'язкову участь у судовому засіданні осіб, стосовно яких прийнято рішення про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру, їхніх законних представників та захисників у випадку, коли порушено питання про погіршення становища неповнолітнього або про проведення судового слідства, а також коли особа, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів, утримується у приймальнику розподільнику. У зв'язку з цим запропоновано внести відповідні доповнення до ч. 2 ст. 358 КПК України.

Враховуючи специфіку досудового та судового слідства у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, автор пропонує окремо передбачити у законі норму про підстави для скасування або зміни постанови про застосування примусових заходів виховного характеру в апеляційному суді. Постанову в усякому разі належить скасувати, якщо: 1) за наявності підстав, зазначених у ст. 6, ч. 4 ст. 7-3 КПК України для закриття справи, її не було закрито; 2) постанову винесено не уповноваженим на те суддею; 3) порушено право особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності, на захист; 4) порушено вимоги ч. 2 ст. 7-3 КПК України про обов'язковість ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи неповнолітнього, стосовно якого винесено постанову про закриття справи та застосування примусових заходів виховного характеру, його батьків або осіб, що їх замінюють; 5) рішення слідчого про направлення справи до суду для застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру не затверджене прокурором чи його не було вручено неповнолітньому і його законному представникові; 6) не усунуті причини та умови, що сприяли вчиненню суспільно небезпечного діяння неповнолітнім. Ст. 367 КПК України пропонується доповнити новою підставою для скасування або зміни вказаних судових рішень у випадку невідповідності застосування примусових заходів виховного характеру тяжкості суспільно небезпечного діяння, що має ознаки дії чи бездіяльності, передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу України, та особі неповнолітнього.

На основі аналізу норм КПК України та у розвиток позиції В.Т. Маляренка обґрунтовано необхідність доповнити ч. 1 ст. 398 КПК положенням, згідно з яким постанова місцевого суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру може бути скасована або змінена і в зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у постанові, фактичним обставинам справи.

У підрозділі 3.4. “Виконання постанови суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності” проведено аналіз завершальної стадії кримінального процесу, процесуальні дії і рішення, які забезпечують реалізацію актів правосуддя. Визнано важливими для цієї стадії забезпечення дієвого контролю з боку суду у встановлених законом межах за правильним і своєчасним виконанням постанови і безпосередньою реалізацією окремих своїх рішень щодо: 1) звернення постанови до виконання; 2) виконання постанови про не застосування примусових заходів виховного характеру; 3) виконання постанови про застереження після набрання цим рішенням чинності; 4) контролю за приведенням постанови до виконання; 5) розв'язання питань, пов'язаних із приведенням постанови до виконання.

Під час виконання постанови можуть виникнути правові питання, без розгляду яких фактично неможливо її виконати. У чинному КПК України не врегульовано питання дострокового звільнення з навчально-виховної установи особи, яка захворіла на психічну чи іншу тяжку хворобу. Для заповнення цієї прогалини запропоновано доповнити КПК України ст. 408-4. При звільненні від подальшого перебування у спеціальній навчально-виховній установі особи, яка захворіла на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до ст. 92-95 Кримінального кодексу України. Якщо на психічну хворобу захворіла особа, якій призначений інший примусовий захід виховного характеру, суддя виносить постанову про припинення його виконання.

ВИСНОВКИ

У дисертації, виконаній на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у розв'язанні низки концептуальних питань стосовно теоретичного та законодавчого удосконалення процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Найсуттєвішими науковими і практичними результатами дослідження є:

1. Історичний аналіз становлення і розвитку правової регламентації кримінального судочинства у справах осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності підтверджує необхідність встановлення особливого порядку провадження у таких справах. Рішення у правовій державі про застосування примусових заходів виховного характеру повинен приймати суд, а не адміністративний орган.

2. Запропоновано внесення змін до чинного законодавства, які забезпечать заповнення прогалин, усунення суперечностей у правовому регулюванні провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, приведення його відповідно до міжнародних стандартів. Зокрема, внесено пропозицію про порушення справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, щодо цієї особи, розширення процесуальних прав осіб, стосовно яких здійснюється провадження у справі.

3. У стадії досудового слідства обґрунтовано необхідність вдосконалення законодавчої регламентації порядку призначення і проведення експертизи у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, та ознайомлення з її результатами; застосування заходу процесуального примусу у вигляді поміщення дитини до приймальника-розподільника тощо. Уточнено погляди науковців відносно конкретизації предмета доказування у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Запропоновано власну редакцію ст. 433 КПК України. Обов'язковим визнано встановлення всіх обставин, передбачених ст. 23, 64, крім встановлення винуватості та обставин, що обтяжують або пом'якшують покарання. Доведено необхідність складання слідчим висновку за результатами проведеного розслідування, визнання цієї процедури самостійною формою закінчення досудового слідства.

4. Прокуратура забезпечує нагляд за дотриманням законності отримання відомостей про вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності та застосуванням заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи дитини.

5. Сформульовано авторський погляд щодо процесуальних функцій, які виконують окремі суб'єкти кримінального судочинства. У справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, де не може йти мова про існування функції обвинувачення, немає захисту від обвинувачення, йдеться про надання правової допомоги при вирішенні цих справ в судах та інших державних органах України.

6. Стосовно судового контролю у провадженні справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, визнано недопустимим надалі розглядати справу суддею, який приймав рішення про поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника.

7. Вдосконалено порядок судового розгляду справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, у випадку, коли буде встановлено, що особа перебувала під час вчинення суспільно небезпечного діяння в стані неосудності або в подальшому захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

8. У провадженні по перевірці постанов суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру визнано необхідним забезпечення обов'язкової участі у судовому засіданні осіб, щодо яких прийнято рішення про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру, їхніх законних представників та захисників у разі, коли порушено питання про погіршення становища неповнолітнього або про проведення судового слідства, а також коли особа, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів, утримується у приймальнику розподільнику для неповнолітніх.

9. При виконанні постанови суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру запропоновано врегулювати окремі питання дострокового звільнення особи з навчально-виховної установи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Зеленський С.М. Створення ювенальної юстиції в Україні: питання чи відповідь // Наук. вісн. Юрид. акад. Міністерства внутрішніх справ: Зб. наук. праць. - 2004. - Спец. вип. № 1 (16) Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. - С. 191-197.

2. Зеленський С.М. Кримінальне судочинство України стосовно неповнолітніх в контексті створення ювенальної юстиції // Право і безпека. - 2005. - № 1. - С. 58-62.

3. Зеленський С.М. Вивчення особи неповнолітнього обвинуваченого у кримінальному судочинстві // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2006. - № 2. - С. 123-129.

4. Зеленский С.Н. Создание системы ювенальной юстиции // Administratоvв un kriminвlв justicija. - 2005. - № 1. - С. 16-19.

5. Зеленский С.Н. Производство по делам об общественно опасных деяниях лиц, не достигших возраста уголовной ответственности и необходимость его совершенствования // Studзjoљo Rakstu. - 2006. - № 2. - С. 218-224.

6. Зеленский С.Н. О предоставлении статуса “особый” уголовному судопроизводству в отношении лиц, не достигших возраста уголовной ответственности // Проблемы борьбы с преступностью и подготовки кадров для органов внутренних дел: Материалы междунар. науч.-практ. конф., посвящ. Дню белорусской науки (г. Минск, 27 янв. 2006 г.) / М-во внутр. дел Респ. Беларусь, Акад. МВД. - Минск: Акад. МВД Респ. Беларусь, 2006. - С. 214-215.

7. Зеленський С.М. Перспективи запровадження ювенальної юстиції в світлі реформування судочинства у справах про суспільно небезпечні діяння неповнолітніх // Делінквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 31 березня - 1 квітня 2006 р.) / За заг. ред. О.Ф. Долженкова, В.О. Меркулової. - У 2-х ч. - Ч. ІІ. - О.: ОЮІ ХНУВС, 2006. - С. 188-191.

Размещено на Allbest.ru