Теоретичні аспекти спеціального режиму господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СПЕЦІАЛЬНОГО РЕЖИМУ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Спеціальність: Господарсько-процесуальне право

Зельдіна Олена Романівна

Донецьк, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із ключових питань у сфері правового регулювання господарської діяльності є забезпечення за допомогою права розумного балансу інтересів суб'єктів господарювання і держави в цілому. Для цього держава може застосовувати різні правові засоби, що дає можливість створити найбільш ефективну систему правового регулювання. Законодавству України і багатьох зарубіжних країн відомі різні види як пільг, так і заборон, що встановлюються для тих чи інших видів господарської діяльності або для тих чи інших суб'єктів господарювання, мають місце деякі спеціальні умови для ведення господарської діяльності на певних територіях. Там, де необхідно залучити додаткові фінансові, трудові ресурси і є сенс створити привабливі економіко-правові умови, застосовуються заходи заохочення, а в тому випадку, якщо необхідно посилити державний контроль у процесі господарювання, встановлюються різного роду обмеження для суб'єктів господарювання. У ситуаціях, коли одночасно потрібно залучити інвестиції та забезпечити додатковий державний контроль, застосовуються в сукупності обмежувальні і заохочувальні заходи. Існує багато законодавчих актів, що стосуються названих особливостей у правовому регулюванні господарської діяльності. Наявність таких особливостей відобразилась у понятті “спеціальний режим інвестиційної діяльності” та в більш загальному понятті “спеціальний режим господарювання”. Під спеціальним режимом інвестиційної діяльності розуміється юридична конструкція залучення інвестицій в економіку депресивних регіонів України. Спеціальний режим господарювання в дисертації визначений як правовий режим, що сполучає різні правові засоби з метою забезпечення збалансованих умов для організації та здійснення господарської діяльності на певних територіях, у певних галузях економіки. Такі режими широко застосовуються, проте як застосування цих понять у законодавстві, так і використання спеціальних режимів у господарській практиці викликає дискусії в літературі, у правотворчій і правозастосовчій практиці. Те чи інше вирішення цих проблем має велике значення для економіки. Багато проблем економіко-правового характеру виникло в останні роки у зв'язку із застосуванням спеціального режиму господарювання у вільних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку, які функціонують у багатьох областях України.

Про це свідчать виступи Президента України, Прем'єр-міністра України, численні публікації, а також скасування пільгових режимів Законами про Державні бюджети України на 2005 і 2007 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних аспектів спеціального режиму господарювання як інституту господарського права (поняття, критерії, особливості, цілі, юридичні конструкції видів, роль у господарському праві тощо), а також обґрунтування задач і напрямів модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання.

Об'єктом дослідження є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності в умовах спеціального правового режиму.

Предметом дослідження є теоретико-правові аспекти спеціального режиму господарювання.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження дисертантка керувалася загальнонауковим діалектичним методом і окремими науковими методами: історичного, порівняльного, формально-логічного і системно-структурного аналізу.

За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї збалансованого урахування публічних і приватних інтересів в умовах спеціального режиму господарювання, співвідношення загальних і спеціальних норм права, становлення та розвиток інституту спеціального режиму господарювання. Історичний метод використаний при дослідженні етапів розвитку спеціального режиму господарювання, систематизації законодавства про спеціальний режим господарювання. Порівняльний метод використовувався для виявлення особливостей спеціального режиму господарювання і його відмінностей від загального господарського режиму, а також для порівняння норм права про спеціальний режим господарювання в різних країнах і пошуку оптимальних шляхів правового регулювання спеціального режиму господарювання з урахуванням зарубіжного досвіду. Формально-логічний метод дозволив проаналізувати зміст норм діючого законодавства про спеціальний режим господарювання, розкрити поняття спеціального режиму господарювання, юридичних конструкцій його видів та розробити пропозиції щодо напрямів модернізації цього законодавства, а метод системно-структурного аналізу - визначити місце спеціального режиму господарювання в системі господарського права.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні здійснено комплексне дослідження спеціального режиму господарювання як інституту господарського права, у якому запропоновано обґрунтування нового напряму господарсько-правової науки, вирішено теоретичні проблеми спеціального режиму господарювання, а також обґрунтовано та визначено основні задачі та напрями модернізації законодавства України про спеціальний режим господарювання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції дисертації можуть бути використані для узгодження спеціального режиму господарювання із суміжними інститутами інших галузей та для удосконалення чинного господарського законодавства.

Особистий внесок здобувачки. Дисертація є самостійною, завершеною науковою працею. У працях, опублікованих у співавторстві, авторці належить обґрунтування поняття спеціального режиму господарювання, аналіз етапів розвитку законодавства про спеціальний режим господарювання, вирішення правових питань щодо оподаткування, процесу реалізації законодавства, механізму захисту прав інвесторів в умовах спеціального режиму господарювання та розробка пропозицій з їх удосконалення. Сформульовано теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації, отримані авторкою у результаті вивчення й аналізу наукових і нормативно-правових джерел, господарських і адміністративних справ.

Публікації. Результати проведеного дослідження опубліковані в чотирьох монографіях (дві монографії індивідуальні), в яких 40,12 д. а. належить особисто здобувачці, двадцять три основних наукових праць у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, в яких 9,4 д. а. належить особисто здобувачці. Результати дослідження висвітлено також в десяти додаткових друкованих наукових працях, в яких особисто здобувачці належить 12,4 д. а.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, що включають 14 підрозділів, висновків. Повний обсяг дисертації складає 480 сторінок комп'ютерного тексту. Дисертація містить список використаних джерел із 525 найменувань і додатки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертації на основі проведених досліджень і особистих розробок надано обґрунтування спеціального режиму господарювання як інституту господарського права, визначення складних юридичних конструкцій, які забезпечують господарювання в умовах заохочувального, обмежувального та заохочувально-обмежувального спеціальних режимів.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими планами, сформульовано мету та завдання дослідження, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення результатів роботи та їх апробацію.

Розділ 1. - “Теоретичні основи спеціального режиму господарювання” складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються поняття, особливості, види спеціального режиму господарювання, а також проблеми співвідношення загального і спеціального законодавства та забезпечення спеціальним режимом господарювання розумного сполучення публічних і приватних інтересів.

Рис. 1. - Різновиди спеціального режиму господарювання:

Для впорядкування внутрішньої структури спеціального режиму господарювання пропонується класифікувати спеціальний режим господарювання залежно від застосовуваних законодавцем правових засобів. Правові засоби розглядаються в теорії права як інструменти для досягнення поставленої законодавцем мети, без використання правових засобів неможливо досліджувати проблему цілей і ефективності правового впливу. Домінування в правовому режимі тих чи інших правових засобів дозволяє говорити про нього як про заохочувальний або обмежувальний, причому правові обмеження та стимули виступають у якості парних юридичних категорій. Спеціальний режим господарювання залежно від правових засобів, обраних законодавцем для досягнення мети, можна поділити на три види, кожний з яких, у свою чергу, включає певні підвиди спеціального режиму господарювання.

Перший вид - це обмежувальний спеціальний режим господарювання, тобто це такий режим, де законодавець за допомогою встановлення обмежень у процесі здійснення господарської діяльності досягає певних цілей по охороні територій, об'єктів тощо. До цього виду належать режими: державного кордону, надзвичайного і воєнного станів, виключної (морської) економічної зони, господарське забезпечення Збройних сил України.

До другого виду - заохочувально-обмежувальний спеціальний режим господарювання - віднесені ті режими, де за допомогою сполучення певних обмежень у процесі здійснення господарської діяльності та надання пільг досягаються необхідні цілі. До цього виду можна віднести такі режими, як концесія, санітарно-захисні й інші особливо охоронні території.

Третій вид - заохочувальний спеціальний режим господарювання - включає ті підвиди спеціального режиму господарювання, уведення яких пов'язане з необхідністю вирішення соціально-економічних проблем, залучення інвестицій на певну територію держави, у певну галузь економіки, створення нових робочих місць за допомогою надання різного роду заохочень для суб'єктів господарювання. До цього виду належать спеціальні економічні зони, території пріоритетного розвитку, єврорегіони, зони вільної торгівлі і господарська діяльність в окремих галузях народного господарства. Принцип пріоритету спеціальних норм права над загальними обґрунтовано у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, а також закріплений рядом нормативно-правових актів. Однак не в усіх нормативно-правових актах про спеціальний режим господарювання є норма права, яка встановлює пріоритет спеціального законодавства над загальним. Щоб уникнути неправильного тлумачення в правозастосовчій практиці, доцільно в загальній частині Господарського кодексу України закріпити, що спеціальні норми права мають пріоритет над загальними. На основі здійсненого аналізу стверджується, що в Господарському кодексі України вперше кодифіковані норми права, які встановлюють специфіку господарської діяльності на певних територіях, у певних галузях народного господарства. Саме Господарський кодекс України на законодавчому рівні закріпив такий термін, як “спеціальний режим господарювання”, що дає можливість для подальшого розвитку українського законодавства в даній сфері. Разом із цим відзначається, що Господарський кодекс України не визначає, що розуміється під спеціальним режимом господарювання, цілі, для досягнення яких закріплюється спеціальний режим господарювання, а також критерії віднесення до спеціального режиму господарювання. Тому для повноти правового регулювання доцільно доповнити розділ VIII Господарського кодексу України відповідними нормами.

Дисертантка на основі аналізу законодавства про спеціальний режим господарювання робить висновок, що спеціальний режим господарювання являє собою наочний приклад необхідності забезпечення розумного сполучення публічно-правових і приватноправових засад. По-перше, в умовах спеціального режиму господарювання поєднані приватні та публічні інтереси, що визначає їх взаємодію. Так, з одного боку, держава забезпечує специфіку здійснення господарської діяльності на певній території або в певній галузі господарювання, що визначає публічний інтерес, а з іншого боку суб'єкт господарювання має намір здійснювати господарську діяльність у даних умовах, що визначає приватний інтерес. По-друге, у правовідносинах, які виникають в умовах спеціального режиму господарювання, сполучається волевиявлення держави і волевиявлення суб'єкта господарювання. Держава пропонує певні стимули або обмеження при організації та здійсненні господарської діяльності, а суб'єкт господарювання оцінює ці умови і приймає рішення вступати або не вступати в пропоновані правовідносини. У випадку, якщо суб'єкт господарювання приймає рішення здійснювати господарську діяльність, має місце волевиявлення приватної особи. І ця обставина є для держави, в особі уповноважених органів, підставою для ухвалення відповідного рішення про можливість реалізації господарської діяльності даним суб'єктом, тобто мова йде про волевиявлення держави.

Таким чином, правовідносини в умовах спеціального режиму господарювання будуть мати місце тільки в тому випадку, якщо волевиявлення держави і суб'єкта господарювання збігатимуться. По-третє, законодавче регулювання господарської діяльності в умовах спеціального режиму господарювання здійснюється з використанням як норм публічно-правового, так і норм приватноправового характеру. Існують закони, що регулюють певні суспільні відносини в умовах спеціального режиму господарювання таким чином, що залишається місце для встановлення тих чи інших прав і обов'язків на розсуд суб'єктів, котрі господарюють. Закон охороняє ці права, якщо вони встановлені у визначених для них межах. У результаті виходить, що відповідні відносини можуть бути врегульовані законом та/або самими сторонами (контрактом, договором). Сполучення законодавчого і договірного регулювання є підтвердженням того, що законодавство про спеціальний режим господарювання містить у собі норми права, які відбивають публічні, тобто суспільні, та приватні інтереси. Таким чином за допомогою спеціального режиму господарювання досягаються визначені цілі, в тому випадку, якщо має місце розумне сполучення публічних та приватних інтересів.

Розділ 2. “Особливості організації та здійснення господарської діяльності в умовах обмежувального спеціального режиму господарювання” складається з трьох підрозділів, у яких авторка аналізує теоретичні та практичні особливості господарювання в умовах різних підвидів обмежувального режиму господарювання та пропонує режими, що є різновидами обмежувального спеціального режиму господарювання, умовно поділити на три групи: територіально-постійні режими, відомчо-постійні режими, тимчасово-надзвичайні режими. Відзначається, що за допомогою складної юридичної конструкції регулюються господарські відносини на державному кордоні України. Дана конструкція покликана, з одного боку, забезпечити господарювання у вигляді судноплавства, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву й інших видів водокористування, створення різних гідроспоруджень, здійснення інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірської справи, геологічних розвідок тощо, що відбиває інтереси суб'єктів господарювання. З іншого боку, така конструкція не повинна перешкоджати режиму державного кордону України, що визначає інтерес держави, і є підставою для встановлення спеціального обмежувального режиму господарювання на даній території.

У роботі вказується, що аналіз досліджуваної конструкції демонструє недостатність правової регламентації, що не дозволяє повною мірою відбити специфіку взаємодії окремих ланок усередині системи і призводить до зниження ефективності юридичної конструкції в цілому. Для забезпечення погодженості функціонування всіх ланок, задіяних при здійсненні господарювання на державному кордоні, доцільно підготувати єдиний підзаконний нормативно-правовий акт щодо механізму здійснення господарської діяльності на державному кордоні. У такому нормативно-правовому акті мають бути відбиті такі основні моменти:

а) перелік видів господарської діяльності, що можуть здійснюватися в умовах режиму державного кордону;

б) обмеження при здійсненні господарської діяльності на державному кордоні, зумовлені специфікою даної території;

в) перелік державних органів, що мають право видавати дозвіл на здійснення господарської діяльності в прикордонній смузі, а також порядок і термін одержання такого дозволу;

г) підстави для відмови в одержанні дозволу на здійснення господарської діяльності на державному кордоні і порядок оскарження такої відмови (вищим органам і шляхом звернення до відповідних судових інстанцій);

ґ) відповідальність суб'єктів, що здійснюють господарську діяльність у прикордонній смузі, за порушення обмежень, установлених законодавством України, і відповідальність посадових осіб;

д) порядок здійснення контролю вповноваженими органами держави за господарською діяльністю в прикордонній смузі.

У тому випадку, якщо вповноважені державні органи затвердять даний нормативно-правовий акт, господарська діяльність на державному кордоні буде забезпечувати сполучення публічних та приватних інтересів і сприяти дотриманню режиму державного кордону.

У роботі відзначається, що специфіку господарювання в умовах виключної (морської) економічної зони відбивають такі її основні ознаки: чітко визначено кордони виключної (морської) економічної зони, закріплено суверенні права і юрисдикція України у своїй виключній (морській) економічній зоні, установлено особливі умови та порядок використання й охорони природних ресурсів виключної (морської) економічної зони, закріплено дозвільний порядок проведення морських наукових досліджень у виключній (морській) економічній зоні.

У законодавстві радянського часу мала місце значна специфіка в правовому режимі військового господарства і господарської діяльності Збройних сил. У військовому законодавстві виділявся розділ “Правові основи військового господарства”. Низкою нормативних актів визначалась специфіка правового регулювання господарювання, що обумовлено особливостями положення і діяльності військ. Така обумовленість зберігається і в даний час та враховувати її необхідно не тільки в контексті комплексного військового законодавства, але й у контексті галузевого господарського законодавства.

Майно, що знаходиться в оперативному управлінні Збройних сил, складає значну частину державної власності.

Спеціальний режим господарювання в Збройних силах - це насамперед установлені законодавством особливості володіння, користування і розпорядження цим майном, тобто значною частиною державної власності. Тому правовий режим цього майна та господарська діяльність, що здійснюється з його використанням, має недругорядне значення для економіки і, зокрема, для її державного сектора.

Встановлено, що специфіка господарської діяльності в Збройних силах України визначається такими моментами:

- по-перше, - це неприбуткова діяльність;

- по-друге, дана діяльність здійснюється з метою господарського забезпечення повсякденної життєдіяльності військових частин, установ і організацій, а також для підтримки на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності;

- по-третє, для здійснення Збройними силами господарської діяльності необхідна спеціальна реєстрація військової частини;

- по-четверте, господарська діяльність у Збройних силах України може здійснюватися в таких формах: організація і функціонування підсобних господарств, виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг;

- по-п'яте, рухоме і нерухоме військове майно може передаватися в оренду юридичним і фізичним особам без шкоди для бойової та мобілізаційної готовності.

Передача військового майна в оренду здійснюється на конкурсній основі, що є обов'язковою умовою при оренді військового майна. При цьому законодавство забороняє передавати в оренду озброєння, боєприпаси, бойову і спеціальну техніку. Загальний контур юридичної конструкції, яка опосередковує господарське забезпечення Збройних сил, уже відбитий у чинному законодавстві України, але ще вимагає подальшого удосконалення. Наприклад, законодавство не визначає перелік тих видів господарської діяльності, до яких можуть залучатися військовослужбовці. Ст. 3 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних силах України” встановлює, що перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України. Однак це не одне і те саме. Тому доцільно абз. 2 ст. 3 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних силах України” викласти в такій редакції: “Кабінет Міністрів установлює перелік видів господарської діяльності, здійснення яких дозволяється військовим частинам, і перелік тих видів господарської діяльності, до яких можуть залучатися військовослужбовці”.

Розділ 3. “Особливості організації та здійснення господарської діяльності в умовах заохочувально-обмежувального спеціального режиму господарювання” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу особливостей організації та здійснення господарських операцій в умовах концесії, а також у санітарно-захисній та інших охоронних зонах. Концесія включає як договірні, так і управлінські зв'язки. Одним зі сполучних елементів цієї складної системи є концесійний договір. Процедура укладання концесійного договору закріплюється законодавством, але має місце непогодженість норм права, що не дає можливості для практичної реалізації даної юридичної конструкції. Законодавець визначає, що концесійний договір вважається укладеним із моменту досягнення угоди щодо всіх істотних умов, і саме з цього моменту в сторін виникає законна підстава для виконання договору та реалізації прав і обов'язків, визначених у договорі. Одночасно законодавець установив необхідність реєстрації договору концесії, тому доцільно передбачити відповідальність сторін за невиконання даної норми або встановити, що договір вважається укладеним з моменту його реєстрації. Пропонується п. 3 ст. 14 Закону України “Про концесію” викласти в такій редакції: “Концесійний договір підлягає виконанню з моменту його реєстрації в установленому законом порядку. У випадку відсутності реєстрації договір концесії є недійсним”. Особливій охороні підлягають природні території й об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні і типові природні комплекси для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження і стабілізації негативних природних процесів і явищ. Перелік природних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні, визначає Господарський кодекс України, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991 р. тощо.

Законодавство України встановлює спеціальний господарський режим для тих суб'єктів підприємництва, що здійснюють господарську діяльність на території природно-заповідного фонду України, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних і інших особливо охоронюваних територіях із метою збереження природних багатств таких територій. Аналіз норм права, що регулюють організацію та здійснення господарської діяльності в умовах заохочувально-обмежувального режиму господарювання, показав, що ці норми права знаходяться в розрізнених джерелах, найчастіше суперечать одна одній, мають місце прогалини в законодавстві. Причому велика частина норм права знаходиться в господарських нормативно-правових актах. Однак є норми права, котрі містяться у водному, земельному, природоохоронному і іншому законодавстві, що негативно позначається в ході їх правозастосування.

Розділ 4. “Особливості організації та здійснення господарської діяльності в умовах заохочувального режиму господарювання” включає три підрозділи, де авторкою аналізуються теоретичні питання і систематизуються норми права про заохочувальний режим господарювання. У роботі зазначається, що на територіях пріоритетного розвитку передбачено спеціальний режим інвестиційної діяльності, який визначається авторкою як юридична конструкція залучення інвестицій в економіку депресивних регіонів України, яка застосовується законодавцем на територіях пріоритетного розвитку і передбачає заходи заохочення для суб'єктів господарювання, що виконують спеціальні вимоги законодавця, що забезпечує сполучення публічних та приватних інтересів.

Рис. 2. - Спеціальний режим інвестиційної діяльності як юридична конструкція залучення інвестицій:

Ця юридична конструкція включає не тільки заходи заохочення, але й визначає критерії, що надають можливість суб'єктам підприємництва здійснювати господарську діяльність.

Спочатку необхідно розробити інвестиційний проект і одержати Свідоцтво на право його реалізації. Спеціально вповноваженими органами управління територіями пріоритетного розвитку розглядаються лише ті інвестиційні проекти, реалізація яких буде здійснюватися в пріоритетних галузях економіки, установлених Кабінетом Міністрів України для конкретної території пріоритетного розвитку.

Для одержання певних пільг на території пріоритетного розвитку передбачені мінімальні розміри інвестиційних вкладень, що коливаються від 200 тис. до 3 млн. дол. США. Необхідною умовою для здійснення господарської діяльності на територіях пріоритетного розвитку є укладення договору (контракту) між місцевим органом самоврядування і суб'єктом підприємницької діяльності, що реалізує інвестиційний проект.

Договір (контракт) надає можливість місцевим органам самоврядування контролювати виконання заходів, передбачених інвестиційним проектом, і вимагати від суб'єкта підприємництва виконання умов контракту, а також визначає роль місцевих органів самоврядування в процесі реалізації інвестиційних проектів.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності являє собою яскравий приклад того, що проблема конструювання юридичних зв'язків між суб'єктами господарських відносин - це одна з важливих юридичних проблем, яка вимагає поглибленої розробки і пошуку оптимального сполучення публічних і приватних інтересів, що забезпечить досягнення соціально-економічних цілей, що є інтегруючим фактором, який поєднує всі окремі ланки юридичної конструкції.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності - це органічне переплетення багатосторонніх горизонтальних та вертикальних юридичних зв'язків. У роботі обґрунтовується доцільність створення замкнутої оптимальної системи юридичних зв'язків, що утворять єдину складну конструкцію. При цьому доводиться неприпустимість ускладнення даної системи, тому що це може призвести до неефективності її функціонування. Працездатність даної конструкції підтверджується практичним досвідом функціонування заохочувального спеціального режиму господарювання, так як включення в дану конструкцію додаткових управлінських ланок паралізує роботу цілісної взаємопов'язаної системи.

На сьогоднішній день існують різні підходи до визначення спеціальних економічних зон і їх класифікації. Здійснений аналіз дозволив дисертантці сформулювати визначення спеціальної економічної зони як частини території держави, на якій для інвесторів установлюються податкові, митні, фінансові пільги з метою залучення додаткових інвестиційних засобів для активізації виробничого, торгового, зовнішньоекономічного й іншого видів діяльності.

Авторка обґрунтовує таку класифікацію спеціальних економічних зон: зовнішньоторговельні і торговельно-промислові зони, науково-технічні зони (технополіси і технопарки), офшорні зони, підприємницькі зони. У роботі дається аналіз зазначених видів спеціальних економічних зон, при цьому авторка приділяє особливу увагу питанням створення та функціонування технопарків в Україні. Відзначається, що створення технопарків зумовлене необхідністю розвитку інноваційних процесів в Україні. Законодавство України для суб'єктів технопарків установлює спеціальний режим інноваційної діяльності, який передбачає державну підтримку та пільгові режими, що проаналізовано в дисертації.

Аналіз нормативно-правових актів про спеціальні економічні зони показує, що велика частина норм права дублюється, разом із цим існують суперечливі норми права, що регулюють ідентичні правовідносини в різних спеціальних економічних зонах. Наприклад, питання управління в спеціальних економічних зонах регулюється законодавчими актами про конкретні спеціальні економічні зони не ідентично і при цьому, найчастіше, норми Законів і Указів Президента не збігаються із Законом “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. Так, Рада з питань спеціальних економічних зон створюється на основі законодавчих актів про конкретну спеціальну економічну зону, але при цьому не передбачена Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. Норми права, які передбачають пільгові режими, також відрізняються в різних спеціальних економічних зонах, що створює спірні ситуації та породжує конфлікти. Для вирішення всіх перерахованих вище проблем необхідно кодифікувати норми права про спеціальні економічні зони, для чого доцільно внести доповнення до Господарського кодексу України, де визначити критерії території, на якій може створюватися спеціальна економічна зона, а також установити термін дії спеціального режиму господарювання, загальні органи управління, що створюються в усіх спеціальних економічних зонах, і їхні повноваження, указати конкретні пільги, які надаються суб'єктам господарювання залежно від виду спеціальної економічної зони, й умови надання пільгових режимів. Конкретну територію, на якій створюється спеціальна економічна зона, доцільно визначати постановою Кабінету Міністрів України. У тому випадку, якщо норми права про спеціальні економічні зони будуть кодифіковані, Господарський кодекс України буде комплексно регулювати основні питання створення і функціонування спеціальних економічних зон, що дозволить на стадії підготовки проектів нормативно-правових актів про конкретну спеціальну економічну зону прорахувати можливі пільгові режими і передбачувані інвестиційні надходження, тобто економічний вплив конкретного нормативно-правового акта, що є обов'язковою умовою для проектів такого роду.

Аналіз діяльності єврорегіонів за участю України свідчить про наявність проблем, що заважають їхньому нормальному функціонуванню, серед яких можна виділити наступні.

- По-перше, в Україні відсутній єдиний законодавчий акт, що визначає специфіку функціонування саме євро регіонів;

- По-друге, мають місце істотні відмінності адміністративно-територіального устрою України і сусідніх держав;

- По-третє, місцеві органи самоврядування не мають необхідних фінансових коштів для участі в міжнародних програмах;

- По-четверте, має місце зайвий контроль центральних органів за діяльністю регіональної і місцевої влади, що представляє українську сторону в євро регіоні;

- По-п'яте, недостатність інформації про діяльність єврорегіонів в Україні перешкоджає залученню населення до розвитку співробітництва між прикордонними районами і не дає можливості населенню повною мірою використовувати переваги єврорегіонів у розвитку прикордонних територій;

- По-шосте, складна процедура переходу кордону, перевезення товарів перешкоджає активізації господарської діяльності між прикордонними територіями;

- По-сьоме, недостатньо уваги приділяється зарубіжному досвіду функціонування єврорегіонів і співробітництву з європейськими регіональними структурами.

Усе вищевикладене перешкоджає нормальному розвитку єврорегіонів, але при цьому необхідно зауважити, що ряд питань буде знятий, якщо законодавцем буде сконструйована господарсько-правова система, що визначає порядок створення єврорегіонів, специфіку їхньої діяльності, порядок фінансування, повноваження органів місцевого самоврядування, відповідальність державних органів і місцевих органів самоврядування, а також органів управління єврорегіонів і ряд інших питань, що дозволяють організувати і здійснювати господарську діяльність в умовах єврорегіонів. Спеціальний режим господарювання для окремих галузей народного господарства встановлюється спеціальним законодавчим актом на основі подання Кабінету Міністрів України. Прикладом установлення спеціального режиму господарювання на галузевому рівні може служити проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України, відповідно до якого підприємствам гірничо-металургійного комплексу, що приймали участь в економічному експерименті, надавалася пільга у вигляді списання пені, штрафу, що були нараховані за несвоєчасну виплату податків, зборів і інших обов'язкових платежів. Для заохочення розвитку села й агропромислового комплексу законодавцем була розроблена юридична конструкція, що дозволяє за допомогою встановлення ряду пільг по оподаткуванню результатів сільськогосподарської діяльності залучати суб'єктів господарювання для вирішення проблем розвитку села й агропромислового комплексу. У роботі зазначено, що, як тільки почала працювати така конструкція, велика частина пільг з оподаткування, у тому числі в соціально-культурній сфері, були припинені на невизначений термін. У результаті суб'єкти господарювання стережуться вкладати кошти в сільське господарство, а заклади соціально-культурної сфери, які до цього знаходилися в тяжкому становищі, залишилися без фінансової підтримки як з боку держави, так і з боку господарюючих суб'єктів.

Із метою створення умов для залучення інвестицій у вітчизняне автомобілебудування законодавцем були передбачені стимули у вигляді різних пільг для підприємств з виробництва автомобілів і запасних частин до них, що дозволило залучити інвестиції (у тому числі іноземні) винятково в грошовій формі в сумі, еквівалентний не менш, ніж 150 млн. дол. США. по кожному підприємству. Усе вищевикладене дозволяє констатувати, що заохочувальний режим господарювання на сьогоднішній день установлений чинним законодавством України на територіальному і галузевому рівнях, але ряд норм права мають потребу в удосконалюванні, деякі питання залишилися за межами законодавчого регулювання і мають бути відбиті в законодавстві України, необхідно розробити дієвий механізм реалізації норм права. У роботі вказується, що при удосконаленні окремих ланок юридичної конструкції слід враховувати необхідність забезпечення цілісності і злагодженості функціонування всіх ланок.

У дослідженні також стверджується, що заохочувальний режим господарювання, крім стрижневих норм господарського права, які містяться безпосередньо в актах господарського законодавства, вбирає в себе окремі норми, включені в законодавчі акти, частина норм яких відносяться до інших галузей законодавства - митного, податкового тощо.

Заохочувальний спеціальний режим господарювання збирає зазначені норми права воєдино, при цьому не вилучаючи їх з комплексних галузей - податкової, митної тощо.

Розділ 5. “Проблеми модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання” складається з трьох підрозділів, де аналізуються задачі, напрями модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання, а також проблеми правової захищеності інвесторів, державні гарантії захисту інвестицій і питання гармонізації законодавства України. У роботі визначаються задачі модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання.

Перша - забезпечення науково обґрунтованого правотворчого процесу, для її вирішення необхідне дотримання таких умов:

а) правильний вибір мети, що має бути досягнута у випадку прийняття даної норми права;

б) правильний вибір правових засобів, тому що для досягнення мети необхідно мати адекватні їй засоби.

Друга - забезпечення нового якісного рівня правореалізації, що можливо за умови дотримання таких вимог:

а) своєчасне доведення норми до адресата. Мають місце ситуації, коли норма права доводиться до суб'єктів господарювання через певний час після її вступу, що суперечить законодавству України і не дає можливості скорегувати господарську діяльність;

б) покладання на органи держави відповідальності за реалізацію правових норм;

в) виділення необхідних коштів для реалізації норм права;

г) забезпечення розрахунку економічного ефекту від реалізації норм права. Відповідно до Закону України “Про основи державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності” від 11.09.2003 р. обов'язковою умовою розгляду проекту нормативно-правового акта є підготовка аналізу регуляторного впливу даного проекту. При цьому варто звернути увагу, що при розрахунку економічного ефекту необхідно враховувати як прямі показники, тобто кошти, які одержить держава від реалізації норм права, а також непрямі показники, тобто ефект мультиплікатора;

ґ) забезпечення стабільності правового регулювання;

д) розробка механізму практичного застосування норм права;

е) забезпечення гармонізації, уніфікації законодавства.

На сьогоднішній день ряд правових норм, що регулюють ідентичні правовідносини в умовах спеціального режиму господарювання, знаходяться в різних законодавчих актах, а в низці випадків суперечать одна одній, що негативно впливає на процес правореалізації.

Уніфікація правових норм могла б забезпечити різке скорочення їхньої кількості, дозволила б відібрати найбільш ефективні норми і поширити їхню дію на однотипні відносини в усіх сферах господарської діяльності, полегшила б вивчення і застосування законодавства, тобто в кінцевому рахунку сприяла б підвищенню його ефективності.

Третя - забезпечення ефективності спеціального режиму господарювання. Щоб забезпечити ефективність спеціального режиму господарювання, необхідний взаємозв'язок процесу правотворчості і правореалізації.

Здійснений у дисертації аналіз правотворчості та правореалізації норм про різні види спеціального режиму господарювання показав, що, незважаючи на прогалини в законодавстві, проблеми, наявні при реалізації спеціального режиму господарювання, нестабільність законодавства тощо, спеціальний режим господарювання являє собою реальну, а не декларативну можливість виходу з кризової ситуації, вирішення соціально-економічних проблем на територіальному і галузевому рівнях, що свідчить про необхідність його модернізації з урахуванням сучасної економічної ситуації. Аналіз законодавства показав, що у ситуації, яка склалася, норми Господарського кодексу України надають інвесторам можливість скористатися реальними, а не декларативними гарантіями для захисту своїх інтересів при зміні законодавства України. Так, ст. 397 Господарського кодексу України передбачає, що при зміні законодавства про режим іноземного інвестування на вимогу іноземного інвестора у випадках і порядку, установлених законом, застосовуються державні гарантії, що визначаються законодавством, чинним на момент вкладення інвестицій. Таким чином, Господарський кодекс України не передбачає обмежень для застосування гарантії від зміни законодавства у відношенні фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Ця гарантія застосовується на вимогу іноземного інвестора у відношенні будь-яких питань, якщо змінилося законодавство, порівняно з тим, що діяло на момент укладення інвестицій.

У роботі аналізується судова практика застосування гарантій прав інвесторів в Україні і пропонується механізм вирішення спірних ситуацій.

У роботі вказується, що, вивчаючи питання гармонізації законодавства, доцільно говорити як про внутрішню, так і про зовнішню гармонізацію законодавства про спеціальний режим господарювання.

У процесі внутрішньої гармонізації законодавства про заохочувальний, обмежувальний і заохочувально-обмежувальний режими господарювання необхідно забезпечити погодженість, взаємодію норм права як усередині інституту права, так і з суміжними інститутами, галузями права. Питання зовнішньої гармонізації особливо актуальне щодо законодавства України про заохочувальний режим господарювання, оскільки існує думка, нібито території пріоритетного розвитку і спеціальні економічні зони є каменем спотикання для прийняття України до СОТ, ЄС. Тому дане питання вимагає більш детального вивчення. Вступ України до СОТ вимагає знання цієї проблеми в більш широкому масштабі. У роботі відзначається, що норми СОТ не містять прямої вказівки на неприпустимість функціонування заохочувальних режимів господарювання. Мова йде про те, щоб згідно зі ст. III ГАТТ не створювався захист для внутрішнього виробництва щодо імпортованих товарів, щоб імпортованим товарам надавався режим не менш сприятливий, ніж для подібних вітчизняних товарів.

Аналіз законодавства показує, що заохочувальний режим господарювання не передбачає дискримінаційних норм щодо імпортованих товарів. А в тому випадку, якщо має місце непогодженість окремих норм СОТ і законодавства України про заохочувальний спеціальний режим господарювання, необхідно їх гармонізувати.

У роботі аналізується законодавство США, ряду країн-членів ЄС, КНР, РФ, інших країн СНД (більшість із цих країн є членами СОТ) про заохочувальний спеціальний режим господарювання, що підтверджує можливість функціонування заохочувальних спеціальних режимів господарювання в умовах СОТ.

Таким чином, вступу України до СОТ не перешкоджає функціонування заохочувального спеціального режиму господарювання. У дисертації вказується на необхідність гармонізації законодавства про спеціальний режим господарювання з правом ЄС. На практиці гармонізація даного законодавства підмінюється повним скасуванням пільг в умовах спеціального режиму господарювання, що не збігається з досвідом Польщі, Угорщини, Чехії, тобто країн, які недавно стали членами ЄС. Можливо необхідність у заохочувальних режимах господарювання відпаде після вступу України до ЄС, коли плюси таких режимів компенсуються плюсами членства в ЄС. Але до вступу в ЄС нема сенсу відмовлятися від заохочувальних режимів господарювання. Тому необхідно:

- по-перше, не скасовувати необачно всі пільгові режими, а проводити поетапну роботу з гармонізації законодавства України про спеціальний режим господарювання із законодавством ЄС;

- по-друге, у Господарському кодексі України визначити загальні принципи створення і функціонування заохочувальних режимів господарювання, а саме: обмежити термін функціонування заохочувального режиму господарювання, установити критерії для територій, яким може привласнюватися спеціальний статус, визначити конкретний перелік пільг для нових суб'єктів спеціального режиму господарювання, обмежити обсяг наданих пільг залежно від суми інвестицій;

- по-третє, вести переговорний процес із ЄС для ухвалення рішення, що дозволить знайти компроміс між усіма зацікавленими сторонами.

Таким чином, якщо законодавство про спеціальний режим господарювання буде гармонізовано із законодавством ЄС, то питання функціонування спеціального режиму господарювання не буде розмінною картою в процесі вступу України до ЄС і не виникне необхідність відшкодовувати інвесторам утрати від невиконання державою своїх зобов'язань.

ВИСНОВКИ

У дисертації надано теоретичне узагальнення правового регулювання суспільних відносин в умовах спеціального режиму господарювання і запропоновано вирішення важливої наукової проблеми, що полягає у розробці теоретичних аспектів спеціального режиму господарювання. Для вирішення наукової проблеми дисертанткою виокремлено спеціальний режим господарювання у інститут господарського права, запропоновано визначення юридичних конструкцій, які відносяться до спеціального режиму господарювання на основі забезпечення розумного сполучення публічних та приватних інтересів, а також сформульовано наступні основні теоретичні та практичні висновки з метою підвищення ефективності господарювання:

1. Сукупність норм права, що регулюють спеціальний режим господарювання, має всі ознаки, властиві інституту права, і можна говорити про сформований інститут господарського права, який охоплює норми, що регулюють організаційно-господарські та виробничо-господарські відносини, як організацію, так і здійснення господарської діяльності, а також включає окремі норми суміжних інститутів деяких інших галузей законодавства;

2. Спеціальний режим господарювання - це правовий режим, який визначає особливий порядок організації та здійснення господарської діяльності на певній території, у певній галузі економіки, що відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, і вводиться державою з певною метою для забезпечення розумного сполучення публічних і приватних інтересів за допомогою встановлення обмежень та/або заохочень для суб'єктів господарювання;

3. Розглянутий правовий режим здобуває властивості “спеціального” через включення в утворюючу його мережу не тільки господарсько-правових норм, які складають основу цієї мережі, але і деяких суміжних з господарським правом норм, що відносяться до інститутів інших галузей права: митного, фінансового, екологічного, земельного, адміністративного. Спеціальні режими господарювання як комплексні утворення підтверджують відсутність “китайської стіни” між галузями права, взаємодію в реальному господарському житті норм різних галузей права та необхідність комплексного підходу до дослідження проблем правового забезпечення економіки і до дотримання цього підходу в процесі правотворчості;

4. Юридична конструкція видів спеціального режиму господарювання, - це багатоланкова, яка виступає єдиним цілим, система правовідносин, що забезпечує взаємоув'язку норм, які регулюють організаційно-господарські та виробничо-господарські відносини для досягнення синергетичного економіко-правового ефекту. Складність конструкцій, які відносяться до спеціального режиму господарювання, пояснюється множинністю ланок, переплетенням горизонтальних і вертикальних зв'язків, специфікою взаємодії та взаємоув'язки норм, які регулюють організаційно-господарські та виробничо-господарські відносини, а також необхідністю досягнення оптимальної кількості ланок, що входять у єдину систему;

5. Спеціальний режим господарювання залежно від правових засобів, обраних законодавцем для досягнення мети, можна поділити на три види, кожний з який, у свою чергу, включає певні підвиди спеціального режиму господарювання. Головним у першому виді (обмежувальний спеціальний режим господарювання) є господарське забезпечення Збройних сил України. Господарське забезпечення Збройних сил України регулюється за допомогою обмежень при організації та здійсненні господарських операцій військовими частинами для підтримки їхньої життєдіяльності, бойової та мобілізаційної готовності, що дозволяє збалансувати публічні і приватні інтереси. Головним у другому виді (заохочувально-обмежувальний спеціальний режим господарювання) є концесія. Концесія - це юридична конструкція, яка відрізняється сполученням заохочень і обмежень, що спрямована на залучення інвестицій для будівництва та/або експлуатації об'єктів права державної та/або комунальної власності. Головним у третьому виді (заохочувальний спеціальний режим господарювання) є спеціальний режим інвестиційної діяльності. Спеціальний режим інвестиційної діяльності - це юридична конструкція, що відрізняється встановленням заохочень для суб'єктів господарювання, які виконують спеціальні вимоги законодавця, що сприяє залученню інвестицій в економіку депресивних регіонів України і забезпечує сполучення публічних і приватних інтересів;

6. Здійснений аналіз нормативно-правових актів про спеціальні економічні зони і території пріоритетного розвитку показує, що велика частина норм права дублюється, разом із цим маються суперечливі норми права, що регулюють ідентичні правовідносини в різних спеціальних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку. Для усунення цієї проблеми необхідно кодифікувати в Господарському кодексі України норми права про території пріоритетного розвитку і спеціальні економічні зони;

7. Законодавство України передбачає низку гарантій захисту прав інвесторів, аналіз яких дозволяє виділити три групи. Перша група включає загальні гарантії захисту прав і інтересів, тобто такі гарантії захисту, що передбачені загальним законодавством України для всіх суб'єктів господарювання. Друга група включає гарантії захисту прав безпосередньо для суб'єктів інвестиційної діяльності. Третя група включає специфічні гарантії, передбачені законодавством України безпосередньо для суб'єктів, що здійснюють господарську діяльність в умовах спеціального режиму господарювання. Існує проблема реалізації цих гарантій на практиці, тому запропоновано заходи, які направлені на удосконалення процесу реалізації гарантій захисту прав інвесторів у практичній діяльності;

8. Аналіз правотворчості та правореалізації норм про спеціальний режим господарювання показав, що існують прогалини в законодавстві, проблеми при реалізації спеціального режиму господарювання, нестабільність законодавства тощо. Для вирішення цих проблем необхідна модернізація законодавства про спеціальний режим господарювання. Модернізація законодавства про спеціальний режим господарювання передбачає вдосконалення, відновлення законодавства про спеціальний режим господарювання з урахуванням нових умов розвитку для підвищення його ефективності. Задачами модернізації законодавства про спеціальний режим господарювання є: забезпечення науково обґрунтованого правотворчого процесу, забезпечення нового якісного рівня правореалізації, забезпечення ефективності спеціального режиму господарювання;

9. Запропоновано такі напрями модернізації законодавства України про спеціальний режим господарювання:

а) кодифікувати норми права, що визначають поняття, цілі, особливості спеціального режиму господарювання, і доповнити Господарський кодекс України;

б) закріпити законодавчо норму права, яка забороняє спонтанну зміну законодавства про спеціальний режим господарювання;

в) забезпечити прийняття нормативно-правових актів про спеціальний режим господарювання на основі розрахунку їхньої економічної ефективності;

г) законодавчо закріпити єдину методику визначення ефективності спеціального режиму господарювання;

ґ) розробити механізм реалізації норм права про спеціальний режим господарювання;

д) забезпечити виконання гарантій прав суб'єктів спеціального режиму господарювання;

е) проводити роботу з гармонізації законодавства про спеціальний режим господарювання.

За результатами дослідження розроблені пропозиції щодо внесення змін до Законів України “Про концесію”, “Про концесії на будівництво й експлуатацію автомобільних доріг”, “Про господарську діяльність у Збройних силах України” та доповнень до Господарського кодексу України.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛИКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ