Цивільно-правове регулювання договору простого товариства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 347.42

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРУ ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА

ШАПЕРЕНКОВ Кирил Володимирович

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник - доктор юридичних наук,

старший науковий співробітник

Кучеренко Ірина Миколаївна,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Галянтич Микола Костянтинович

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України,

заступник директора з наукової роботи

кандидат юридичних наук, доцент

Федорченко Наталія Володимирівна,

Київський університет туризму, економіки і права,

завідувач кафедри цивільного права та правового забезпечення туризму

Захист відбудеться « 02 » листопада 2009 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий « 01 » жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук О.О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Договір простого товариства є одним із найдавніших видів цивільних договорів. Тому цей договір здавна став предметом дослідження цивілістів. Не втрачено наукового інтересу до цього питання і сучасними правниками. В Україні окремі аспекти правового регулювання договору простого товариства були предметом дисертаційних досліджень: С.Ю. Погуляєва «Передача технології як вклад в просте товариство» (2002 р.), В.В. Рєзнікової «Правове регулювання спільної господарської діяльності в Україні» (2006 р.), О.Є. Блажівської «Договір про спільну діяльність» (2007 р.), Ю.І. Дмитрієвої «Просте товариство: законодавче регулювання в праві Німеччини та України» та інші. Все це свідчить про досить стійкий інтерес науковців до дослідження договірних відносин простого товариства.

Але, не дивлячись на таку кількість наукових робіт, які висвітлювали багато як теоретичних, так і практичних питань, правове життя формулює завдання, які потребують концептуальних наукових рішень правового регулювання договору простого товариства. Становлення у нашій державі ринкової економіки ставить нові питання перед наукою цивільного права, змушує науку по-новому переглядати усталені бачення на окремі об'єкти дослідження та правового регулювання цивільного права. Зокрема, це стосується визначення правового режиму спільного майна учасників договору простого товариства, проблем виникнення та припинення права власності на нього, визначення перспективних напрямів розвитку правового регулювання цих відносин при будівництві об'єктів нерухомості, спільному інвестуванні у пайових фондах, створенні та діяльності організацій, які не мають статусу юридичної особи, але потребують утворення спільного майна та багато інших.

спільний майно договір товариство

Теоретичною основою роботи стали дослідження в галузі договірного права таких науковців, як Т.В. Боднар, В.І. Борисової, О.М. Вінник, М.К. Галянтича, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, Д.В. Задихайла, А.І. Камінки, І.С. Канзафорової, О.Р. Кібенко, В.М. Коссака, О.В. Кохановської, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, О.А. Пушкіна, Н.О. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р. О. Стефанчука, Н. В. Федорченко, Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Я. М. Шевченко, В. С. Щербини, Г. Ф. Шершеневича, С. І. Шимон, Р. Б. Шишки, та ін.

Все вищевикладене свідчить про актуальність та своєчасність обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота була виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики» (реєстраційний номер РК 0105V000797).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в розробці концепції сучасного правового регулювання договору простого товариства.

Для досягнення цієї мети в дисертаційному дослідженні передбачено виконати такі конкретні завдання:

- дослідити основні тенденції розвитку правового регулювання договору простого товариства в Україні;

- розкрити правову природу та зміст поняття «спільне майно»;

- визначити правовий зміст здійснення прав учасників на спільне майно;

- виявити особливості укладення, розірвання та припинення договору простого товариства;

- встановити відмінності у законодавчих підходах інших країн до правового регулювання договору простого товариства;

- довести необхідність наділення майновою правосуб'єктністю просте товариство;

Об'єктом дослідження є відносини, що виникають при укладенні, зміні, припиненні, виконанні договору простого товариства.

Предметом дослідження є законодавство України та інших країн у сфері правового регулювання договору простого товариства, а також наукові погляди та теоретичні концепції до визначення змісту та місця цього договору в системі цивільних договорів.

Методи дослідження. В ході проведення дисертаційного дослідження було використано дві групи методів наукового пізнання - загальнонаукові та спеціальні. Застосування діалектичного методу дозволило провести аналіз різних наукових концепцій щодо визначення поняття та змісту договору простого товариства, порядку його укладення, припинення та зміни. Метод системно-структурного аналізу використовувався для дослідження особливостей правового регулювання різних видів договорів простого товариства, зокрема при будівництві об'єктів нерухомості, регулювання відносин у організаціях, які не мають статусу юридичної особи. Історично-правовий метод надав можливість визначити основні тенденції розвитку законодавства України, яке регулювало договір простого товариства. Застосування порівняльно-правового методу дослідження допомогло встановити особливості правового регулювання договору простого товариства в різних країнах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця дисертація є першим комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем правового регулювання договору простого товариства в Україні.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується у таких наукових висновках та положеннях, які виносяться на захист вперше:

- сформульовано висновок про недоцільність виділення таких правових категорій як «збереження договору» та «заміщення учасника» (ст. 1141 ЦК України), оскільки у такому випадку мова повинна йти або про розірвання договору одним із учасників, або про зміну договору;

- визначено, що вкладом у просте товариство можуть бути лише оборотоздатні об'єкти цивільних прав, у зв'язку з чим запропоновано виключити зі ст. 1134 ЦК України слова «професійні та інші знання, навички та вміння», замінивши їх словами «результати робіт і послуг»;

- сформульовано висновок про те, що при внесенні майна як вкладу у спільну діяльність власник цього майна відчужує майно на користь інших учасників договору простого товариства, але як учасник договору простого товариства залишається власником частки у спільній частковій власності, одночасно набуваючи право на частку у майні, яке вноситься іншими учасниками;

- обґрунтовано висновок про те, що до складу спільного майна учасників договору простого товариства входить не тільки майно, яке може бути об'єктом права власності, а й інші об'єкти цивільних прав, зокрема, результати робіт і послуг, право користування річчю, а також інші оборотоздатні об'єкти цивільних прав, які не можуть бути об'єктами права власності;

- аргументовано, що плоди, доходи та продукція не є об'єктами цивільних прав, а отже, учасники договору простого товариства можуть набувати право власності лише на речі та майно, а не на плоди, доходи та продукцію. У зв'язку з цим запропоновано закріпити у ЦК України положення, відповідно до якого спільною частковою власністю учасників є грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно створене чи придбане в результаті їх спільної діяльності;

- доведено, що оскільки відповідно до ч. 2 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки набуває права власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, останній має право дозволяти будівництво на земельній ділянці іншим особам об'єктів нерухомості, зокрема шляхом укладення договору простого товариства, який передбачає передачу права на забудову учасникам такого договору, без передачі права власності на земельну ділянку;

- аргументовано висновок, що свідоцтво про право власності на спільно збудовані об'єкти нерухомості може видаватися як учасникам договору простого товариства, який припинив свою дію відповідно до ст. 1141 ЦК України, так і у випадку, коли договір простого товариства продовжує діяти;

- враховуючи встановлення Директивою Ради Європейського Союзу № 85/611/ЄЕС від 10.12.1985 р. «Про координування законів, постанов та адміністративних положень, що стосуються інститутів спільного інвестування у цінні папери, що знаходяться в обігу (ІСІ)» можливості здійснення спільного інвестування згідно із договірним правом (спільні фонди, якими управляють керуючі компанії), аргументовано висновок щодо визнання відносин, які виникають між учасниками (інвесторами) пайового інвестиційного фонду, договірними, оскільки вони мають єдину мету (спільне інвестування), а також, вносять вклади у спільну діяльність шляхом купівлі інвестиційних сертифікатів;

- доведена необхідність закріплення у ст. 1135 ЦК України права учасників договору простого товариства передавати свої права на ведення справ управителю, який відповідно до ст. 1033 ЦК України повинен бути суб'єктом підприємницької діяльності;

- аргументовано, що здійснення спільної діяльності фізичними особами щодо ведення фермерського господарства є можливим тільки на підставі договору простого товариства, оскільки тільки такий договір є підставою для виникнення спільного майна членів фермерського господарства;

- визначено, що законодавством України надане право створювати організації, які не мають статусу юридичної особи, зокрема, релігійні організації (ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації») громадські організації (ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян»); профспілкові організації (Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Такі організації повинні діяти на підставі договору простого товариства, оскільки існує потреба у створенні спільного майна членів таких організацій.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що результати дослідження можуть використовуватися: у науково-дослідній роботі - для подальших загальнотеоретичних досліджень відносин, що виникають при укладанні, зміні, виконанні та припиненні договору простого товариства; у правотворчій сфері - для вдосконалення законодавчих актів, які регулюють договір простого товариства: у навчальному процесі - при викладанні курсу «Цивільне право», «Договірне право».

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичних конференціях: «Проблеми кодифікації законодавства України» (м. Київ, 2003 р.); «Поєднання публічно-правових та приватно-правових механізмів регулювання господарських відносин» (м. Івано-Франківськ, 2007 р.); Другій Всеукраїнській цивілістичній конференції студентів та аспірантів (м. Одеса, 2007 р.); «Проблеми формування та реалізації державної житлової політики» (м. Київ, 2008 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 8 наукових праць, у тому числі 4 наукові статті, з яких 3 статті у фахових виданнях, які входять до переліку, затвердженого ВАК України, а також тезах 4 доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (225 найменувань на 28 сторінках). Загальний обсяг дисертації складає 215 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, стан наукової розробки теми, визначено мету та завдання роботи, об'єкт, предмет та методологічну основу дисертаційного дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, виділено основні положення, що відображають зміст наукової новизни отриманих результатів, вказано їх науково-практичну значимість.

Розділ перший. «Поняття та зміст договору простого товариства» складається з трьох підрозділів, в яких надається загальна характеристика договору простого товариства, його місце у системі цивільно-правових договорів, аналізуються права та обов'язки учасників договору простого товариства та підстави припинення договору.

У підрозділі 1.1. «Поняття та істотні умови договору простого товариства» був проведений аналіз правових підходів до визначення істотних умов договору простого товариства та визначення поняття цього договору.

Постсоціалістичні країни мають різні підходи щодо визначення поняття та місця договору простого товариства в системі цивільних договорів. В таких країнах як Республіка Білорусь, Грузія, Республіка Латвія, Російська Федерація договір про спільну діяльність (простого товариства) регулюється положеннями зобов'язального права. В Республіці Казахстан договір спільної діяльності (простого товариства) регулюється розділом «Право власності та інші майнові права», що підкреслює речовий характер правовідносин.

Аналізуючи істотні умови договорів спільної діяльності (простого товариства) за цивільним законодавством Казахстану, Грузії, Латвії, Росії, Білорусі, Німеччини, Франції зазначено, що ці країни в якості істотної умови договору виділяють внесення вкладу учасниками договору, які мають спільну мету.

Досліджуючи питання істотних умов договору робиться висновок про відсутність єдиного підходу до вирішення цього питання, як у науці, так і законодавстві України і в судовій практиці. Зокрема, звертається увага на різні підходи ГК України та ЦК України щодо визначення істотних умов договору. В зв'язку з цим критикуються підходи ГК України щодо визнання істотними умовами господарського договору строк та ціну. Що стосується договору простого товариства, то у такому договорі строк та ціна не можуть бути істотними умовами договору, оскільки такі договори можуть укладатися на невизначений строк та не мають ціни договору. Предмет договору простого товариства не підпадає під загальне визначення предмета цивільного договору під яким розуміються майно, майнові права, результати послуг і робіт, а також інші блага, які визнаються оборотоздатними об'єктами цивільних прав. Предметом договору простого товариства є певні дії, які учасники здійснюють для досягнення мети договору.

З огляду на те, що законодавче визначення поняття договору простого товариства не в повній мірі відповідає змісту існуючих відносин, запропоновано наступне визначення договору простого товариства - це договір за яким сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної спільної мети, яка не суперечить законодавству, та вносити вклади у спільне майно для досягнення цієї мети.

У підрозділі 1.2. «Укладення та припинення договору простого товариства» проводиться аналіз правового регулювання порядку укладення окремих видів договорів простого товариства, а також обмежень на укладення договору, характеризуються підстави припинення договору простого товариства.

У випадку, коли метою договору простого товариства є отримання його учасниками прибутку, спільну діяльність учасників договору простого товариства можна вважати підприємницькою, а, отже, учасниками такого договору можуть бути лише фізичні та юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Закон України «Про управління об'єктами державної власності» встановлює, що міністерства та інші органи виконавчої влади, які є уповноваженими органами управління державними юридичними особами, погоджують підпорядкованим державним юридичним особам договори про спільну діяльність за якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні. 6 червня 2007 р. Кабінетом Міністрів прийнята постанова № 803, якою затверджений «Порядок відчуження об'єктів державної власності». Вважаємо, що саме цей нормативний акт повинен встановлювати загальні засади погодження органами державної влади договорів простого товариства, оскільки у випадку укладення договору простого товариства провадиться відчуження права власності на державне нерухоме майно або право користування ним.

Пропонується уточнити деякі підстави припинення договору простого товариства, закріплені в ЦК України. Зокрема, виділення такої підстави, як оголошення фізичної особи померлою чи реорганізації юридичної особи (злиття, приєднання поділу та перетворення, виділу), якщо домовленістю між учасниками не передбачено продовження договору щодо інших учасників.

У підрозділі 1.3. «Права, обов'язки, відповідальність учасників договору простого товариства» дається загальна характеристика правового регулювання прав, обов'язків учасників договору простого товариства, а також відповідальності учасників договору простого товариства.

Пропонується у випадку, коли учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, надати йому право на відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників та/або в результаті чого спільне майно збільшилося.

Серед обов'язків учасників договору простого товариства у роботі були виділені: внесення вкладів; утримання спільного майна; несення витрат та збитків, пов'язаних із здійсненням спільної діяльності; ведення бухгалтерського та податкового обліку. Було зосереджено увагу на подібності змісту витрат на утримання спільного майна та відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із здійсненням спільної діяльності та суперечливості порядку відшкодування цих витрат. Доводиться право учасників договору простого товариства на звернення до суду з позовом до учасника договору, який не вніс свій вклад, виконати це зобов'язання в натурі.

Розділ другий. «Правовий режим спільного майна учасників договору простого товариства» складається з трьох підрозділів, в яких розглядаються питання майнових прав та обов'язків учасників договору простого товариства, пов'язаних із створенням спільного майна учасників, а також здійсненням права власності на спільне майно.

У підрозділі 2.1. «Поняття та види спільного майна учасників договору простого товариства» досліджуються питання правового режиму спільного майна учасників договору простого товариства, правові проблеми виникнення та припинення права власності на нього.

Підкреслено, що поняття «спільне майно учасників» об'єднує в собі все майно, що було внесене учасниками для здійснення спільної діяльності (незалежно від того передано майно у спільну власність чи у спільне користування), а також майно набуте в результаті спільної діяльності. При цьому під поняттям «майно» розуміється річ, сукупність речей, майнові права та обов'язки, а також інші матеріальні та нематеріальні блага, які можуть визнаватися оборотоздатними об'єктами цивільних прав.

Додатково доводиться, що «спільне майно» учасників договору простого товариства, ширше поняття «майно, яке знаходиться у спільній частковій власності». Це випливає з того, що не будь-які об'єкти цивільних прав можуть передаватися у спільну власність, це стосується: послуг, робіт, трудової участі, право користування річчю тощо. Звернуто увагу, що у цивільному законодавстві поняття «спільне майно» застосовується як у главі 77 ЦК України, так і у главі 28 ЦК України (ст. 386), проте, зміст їх відрізняється, оскільки у другому випадку мова йде про майно, яке знаходиться у спільній частковій власності.

Доводиться, що при внесенні майна як вкладу у спільну діяльність, власник цього майна відчужує майно на користь інших учасників договору простого товариства. Водночас, будучи учасником договору простого товариства, особа залишається власником частки у спільній частковій власності на майно, яке передає, і одночасно набуває право на частку у майні, яке вноситься іншими учасниками. Тобто фактично між учасниками такого договору виникають відносини «міни» об'єктами цивільних прав, які вони вносять як вклад у спільну діяльність. При цьому міна майна між учасниками не є метою договору простого товариства, оскільки така міна провадиться з метою його використання у спільній діяльності.

Звернуто увагу на існування суперечностей між цивільним та податковим законодавством щодо питань виникнення спільної часткової власності, в тому числі щодо об'єктів права власності, що підлягають реєстрації, обліку спільного майна учасників та розподілу результатів спільної діяльності.

У підрозділі 2.2. «Вклади учасників у спільне майно» надається загальна характеристика вкладу учасників договору простого товариства, особливості відносин, що виникають між учасниками, у тому числі шляхом здійснення порівняння з положеннями цивільного законодавства зарубіжних країн.

Аналізуючи цивільне законодавство пострадянських країн, а також цивільне законодавство України був зроблений висновок, що вкладом у просте товариство можуть бути не лише об'єкти цивільних прав, але й те, що за цивільною доктриною не може визнаватися оборотоздатним об'єктом цивільних правовідносин (праця чи трудовий вклад, професійні знання навички уміння; ділові зв'язки та ділова репутація). Враховуючи це, в роботі пропонується уточнити норми ЦК України відносно того, що може бути вкладом у просте товариство та встановити, що вкладом у просте товариство може бути лише те, що визначається оборотоздатним об'єктом цивільних прав. Досліджуючи питання можливості внесення в якості вкладу у просте товариство ділової репутації та ділових зв'язків проводиться аналогія з договором комерційної концесії та робиться висновок про можливість внесення як вклад не саму ділову репутацію, а право користування нею.

Зазначається, що у випадку, коли учасник не є власником майна, яке передається в якості вкладу у просте товариство, або коли власник надає майно простому товариству лише в користування, в даному випадку як вклад може передаватися лише право користування цим майном. При цьому необхідно враховувати, що законодавством передбачені певні обмеження передачі майна у користування, це, зокрема, стосується передачі права оренди земельних ділянок державної та комунальної власності.

Досліджуючи питання визначення розміру вкладу учасників договору робиться висновок про необхідність уточнення цих положень. Зокрема, критикується положення ст. 1133 ЦК України відповідно до якої вклади учасників можуть змінюватися залежно від фактичних обставин. Існування цієї норми призводить до виникнення суперечливих судових рішень та порушення прав учасників договору простого товариства. Також робиться висновок, що вклад учасника договору простого товариства може збільшуватися за умови внесення відповідних змін до договору.

У підрозділі 2.3. «Продукція, плоди та доходи, як об'єкти спільної власності учасників договору простого товариства» здійснюється дослідження таких об'єктів спільної власності учасників договору простого товариства, як продукція, плоди та доходи.

У роботі здійснюється детальний аналіз закріплених у законодавстві та у науці понять продукції, плодів та доходів. Підкреслено, що об'єднуючою ознакою, яку виділяє ст. 187 ЦК України для продукції, плодів та доходів є те, що вони виробляються, добуваються, одержуються з речі або приносяться річчю. Зазначене загальне положення ігнорується ч. 1 ст. 1134 ЦК України, яка визначає, що продукція, плоди та доходи одержуються від спільної діяльності. З огляду на це, запропоновано уточнити положення ч. 1 ст. 1134 ЦК України та закріпити, що спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом, є внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також майно, створене або придбане у період здійснення спільної діяльності.

Додатково доводиться, що плоди, доходи та продукція самі по собі не визнаються об'єктами цивільних прав, якими є речі, оскільки їх не можна визначати, як особливий вид речей. Це встановлений поділ речей, закріплений у статті 189 ЦК України, подібний поділу речей на споживні та неспоживні. Враховуючи це, набувати право спільної часткової власності учасники договору простого товариства можуть лише на речі та майно, а не на плоди, доходи, та продукцію.

Вказується, що поняття «прибуток» за договором простого товариства відрізняється від поняття «дохід», «продукція», «плоди», що отримуються від використання майна, яке є у спільній частковій власності.

Крім того зазначається, що поняття «прибуток» різниться також у розумінні цивільно-правовому та податковому. Стаття 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлює, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Учасник договору простого товариства може отримати відповідно до ст. 1141 ЦК України прибуток у вигляді різниці між вкладеним та отриманим при поділі спільного майна учасників договору простого товариства. У розумінні податкового законодавства така різниця є прибутком учасника договору простого товариства. В той же час, відповідно до ст. 1141 ЦК України це є не розподіл прибутку між учасниками договору простого товариства, а саме поділ спільного майна між учасниками договору.

Якщо розглянути зміст права, встановленого ст. 1139 ЦК України, то загалом прибуток, отриманий у результаті спільної діяльності учасниками договору простого товариства, також є їх спільною власністю. Тому, з точки зору цивільного права, розподіл прибутку є виділом майна, яке знаходиться у спільній власності учасників договору простого товариства. Але, такий «виділ» провадиться до припинення договору.

Розділ третій. «Правове регулювання окремих видів договору простого товариства» складається з трьох підрозділів, в яких проводиться аналіз відносин договору простого товариства, метою яких є спільне будівництво об'єктів нерухомості, інвестиційної діяльності за допомогою пайових інвестиційних фондів та створення колективних утворень.

У підрозділі 3.1. «Договір простого товариства метою, якого є будівництво об'єктів нерухомості» здійснюється аналіз відносин, що виникають за договором простого товариства при будівництві.

Враховуючи зв'язок нерухомості з землею, а також складну процедуру отримання дозволів та погоджень можна виділити особливості відносин за договором простого товариства, які пов'язані з правами на земельну ділянку, правами на будівництво на ній об'єктів нерухомості та правами на отримання у власність забудовником об'єктів нерухомості.

Учасники договору простого товариства мають право здійснювати забудову на земельній ділянці за умови якщо: учасники або хоча б один із учасників мають права на земельну ділянку на якій здійснюється будівництво (право власності, право оренди, користування на підставі суперфіцію) та передають свої права забудови іншим учасникам договору; у випадку коли зазначені вище права передаються в якості вкладу, якщо законодавством не встановлені обмеження щодо їх передачі третім особам.

Згідно із Законом України «Про планування та забудову територій» для отримання дозволу на будівництво необхідно подати документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, чи згоду власника або користувача земельної ділянки. Такою згодою на будівництво може стати договір простого товариства, який передбачає передачу права на забудову учасникам такого договору.

Чинне законодавство не передбачає видачу правовстановлюючих документів (свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомості) на підставі договорів простого товариства. З огляду на це, пропонується передбачити у законодавстві видачу правовстановлюючих документів за договорами простого товариства метою яких є будівництво нерухомості. Крім того, видача свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомості повинна провадитися як на окремі об'єкти нерухомого майна (квартири, окремі нежилі приміщення), так і на єдиний об'єкт нерухомості, коли колишні учасники договору простого товариства продовжують після його припинення залишатися співвласниками об'єкту нерухомого майна. У разі, якщо договір простого товариства не припиняється, є можливим видача свідоцтва на право спільної часткової власності.

Доводиться, що віднесення договорів про пайову участь або інвестиційних договорів на будівництво до договору простого товариства не має під собою жодного правового підґрунтя. Чинне законодавство України не визначає ні поняття, ні істотних умов цього договору. Тому, фактично, вченими здійснювався аналіз лише застосування термінів «договір дольової участі», «інвестиційний договір» до договірних відносин, які виникають між сторонами щодо будівництва чи фінансування житла. Виходячи із принципу свободи договорів, під однією і тією ж назвою (договір про пайову участь, інвестиційний договір) можуть об'єднуватися різні договори, які не мають єдності у підходах до визначення істотних умов договору та його змісту.

У підрозділі 3.2. «Спільне інвестування у пайові інвестиційні фонди» досліджуються договірні відносини, що виникають між інвесторами пайового інвестиційного фонду, які об'єднують свої вклади для спільного інвестування.

Питання правовідносин, що виникають в пайовому інвестиційному фонді між інвесторами, у законодавстві та науці залишається невирішеним. Директива Ради Європейського Співтовариства № 85/611/ЄЕС від 10.12.1985 р. «Про координування законів, постанов та адміністративних положень, що стосуються інститутів спільного інвестування у цінні папери, що знаходяться в обігу (ІСІ)» встановлює можливість здійснення спільного інвестування згідно із законодавством або згідно з договірним правом (як спільні фонди, якими управляють керуючі компанії), або трастовим правом (як пайові трасти), або статутом (як інвестиційні компанії).

В результаті аналізу положень Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди)», в роботі зроблено висновок про можливість визнання відносин, які виникають між власниками інвестиційних сертифікатів (інвесторами), договірними, які ґрунтуються на договорі простого товариства. Інвесторів (учасників) пайового інвестиційного фонду об'єднує спільна мета - спільне інвестування для отримання прибутку. Ця мета досягається шляхом об'єднання їх вкладів та створення спільного майна (активів фонду), яке належить інвесторам на праві спільної часткової власності.

Правовий режим спільного майна інвесторів (учасників) пайового інвестиційного фонду повністю співпадає з правовим режимом, який визначений у ст. 1134 ЦК України. Як і в договорі простого товариства, відбувається поділ спільного майна в результаті припинення діяльності пайового інвестиційного фонду. Відмінностями між правами учасників договору простого товариства та учасниками пайового інвестиційного фонду є те, що останні не мають право управляти спільною інвестиційною діяльністю. Такі права має лише компанія з управління активами, тобто третя особа. Що стосується останнього способу управління спільною діяльністю, то, враховуючи складність відносин, які можуть виникати між учасниками договору простого товариства та потреби професійних знань, є доцільним сприйняти положення Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди)» та закріпити у ст. 1135 ЦК України право учасників договору простого товариства передавати свої права на ведення справ управителю (особі, що має відповідні професійні навики та знання), який відповідно до ст. 1033 ЦК України має бути суб'єктом підприємницької діяльності.

У підрозділі 3.3. «Договір простого товариства метою якого є створення колективних утворень» досліджуються відносини, які виникають при створенні та діяльності колективних утворень, що не мають статусу юридичних осіб.

Цивільне законодавство не визнає правосуб'єктності за простим товариством. Просте товариство не наділене правами та обов'язками. У відносинах з третіми особами воно розглядається як група окремих осіб, діючих під своїми іменами або через уповноважених, що представляють їх як індивідуально визначених осіб. Проте, норми публічного права, які регулюють податкові відносини, на відміну від норм цивільного законодавства, визнають за простим товариством правосуб'єктність. Зокрема, Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що дві чи більше особи, які здійснюють спільну (сумісну діяльність) без створення юридичної особи, вважаються окремою юридичною особою у межах такої діяльності.

Складність відносин, які виникають між учасниками договору простого товариства щодо прав на спільне майно, потребує перегляду української цивілістичної концепції щодо визнання простого товариства учасником деяких видів цивільних правовідносин, зокрема визнання суб'єктом права власності та учасником договірних відносин.

Законодавством України виділяються різні види організацій, які не мають прав юридичної особи (громадські організації, релігійні організації, інноваційні структури (технопарки), професійні спілки, освітні округи тощо). Учасники таких організацій, як правило, мають потребу у формуванні майна таких організацій, зокрема придбання у власність будинків для відправлення релігійних культів релігійною громадою, але члени таких організацій вимушені придбавати у власність таке майно не на громаду, а на членів такої громади, що викликає складнощі на практиці з користуванням та розпорядженням таким майном. Тому доцільним є наділення таких організацій майновими правами, за умови укладення договору простого товариства.

Аналізуючи правовий статус фермерських господарств, робиться висновок про те, що визнання права на земельну ділянку за членами фермерського господарства, а не за господарством, порушує питання доцільності надання таким утворенням статусу юридичної особи. Відповідно до ст. 114 ГК України селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Отже, із цієї норми випливає, що підприємницьку діяльність здійснює не юридична особа - фермерське господарство, а фізична особа. Здійснення спільної діяльності фізичними особами щодо ведення фермерського господарства є можливим лише на підставі договору простого товариства, оскільки тільки такий договір є підставою для виникнення спільного майна членів фермерського господарства. Особи, об'єднані у фермерське господарство, мають спільну мету та здійснюють дії щодо ведення спільної підприємницької діяльності. В зв'язку з цим пропонується надати право діяти фермерському господарству без створення юридичної особи на підставі договору простого товариства.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розробці концепції сучасного правового регулювання договору простого товариства. Здійснене комплексне дослідження цивільних відносин, що виникають при укладенні, зміні, виконанні та припиненні договору простого товариства, що дозволило сформулювати такі основні висновки:

1. Виходячи з того, що первинним у договорі простого товариства є мета та спільні дії учасників, а вторинним - об'єднання вкладів, запропоновано наступне визначення договору простого товариства - це договір, за яким сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної спільної мети, яка не суперечить законодавству, та вносити вклади у спільне майно для досягнення цієї мети.

2. Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Але ці предмети не можуть бути визнані предметом договору простого товариства, оскільки предметом цього договору є дії його учасників.

3. У випадку, коли метою договору простого товариства є отримання його учасниками прибутку, спільна діяльність учасників такого договору є підприємницькою діяльністю. Тому учасниками такого договору можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності, у зв'язку з чим запропоновано доповнити ст. 1134 ЦК України частиною другою такого змісту: «Учасниками договору простого товариства, який укладається з метою здійснення підприємницької діяльності, можуть бути тільки фізичні особи-підприємці та підприємницькі товариства».

4. Доведено висновок про недоцільність виділення таких правових категорій як «збереження договору» та «заміщення учасника» (ст. 1141 ЦК України), оскільки у такому випадку мова повинна йти або про розірвання договору одним із учасників, або про зміну договору.

5. Поняття «спільне майно» учасників договору простого товариства є більш ширшим, ніж поняття «майно, яке знаходиться у спільній частковій власності», оскільки не всі об'єкти цивільних прав, можуть бути об'єктами права власності, зокрема, право користування майном, результати робіт та послуг тощо.

6. Дії учасника договору простого товариства, а саме професійні та інші знання, навички та вміння не можуть бути вкладом учасника, оскільки не є оборотоздатними об'єктами цивільних прав. У зв'язку з цим пропонуємо виключити із ст. 1134 ЦК України слова «професійні та інші знання, навички та вміння» замінивши їх на «результати робіт та послуг».

7. У випадку внесення вкладу ділової репутації, передається не сама ділова репутація, а право користування нею, як це встановлюється договором комерційної концесії (ст. 1115 ЦК України).

8. Учасники договору простого товариства можуть набувати право власності лише на речі та майно, а не на плоди, доходи та продукцію. Тому пропонуємо закріпити у ЦК України положення відповідно до якого спільною частковою власністю учасників є грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене чи придбане в результаті їх спільної діяльності.

9. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, тому тільки власник дозволяє будівництво на земельній ділянці іншим особам, а отже, особа, яка є власником земельної ділянки, має право дозволити будівництво будь-яким особам. Такою згодою на будівництво може бути визнаний договір простого товариства, який передбачає передачу права на забудову учасникам такого договору.

10. Свідоцтво про право власності на спільно збудовані об'єкти нерухомості може видаватися як учасникам договору простого товариства, який припинив свою дію і, відповідно до ст. 1141 ЦК України, коли відбувається поділ майна між учасниками, які є співвласниками майна, набутого в результаті спільної діяльності, так і у випадку, коли договір простого товариства продовжує діяти.

11. Регламент та інвестиційна декларація пайового інвестиційного фонду є фактично умовами договору простого товариства, учасниками якого визнаються власники інвестиційних сертифікатів.

12. Здійснення спільної діяльності фізичними особами щодо ведення фермерського господарства є можливим тільки на підставі договору простого товариства, оскільки лише такий договір є підставою для виникнення спільного майна членів фермерського господарства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Шаперенков К.В. Сторони договору простого товариства / К. В. Ша-перенков // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 2. - С. 37-40.

Шаперенков К.В. Договір простого товариства як підстава виникнення права власності на новостворене нерухоме майно / К. В. Шаперенков // Держава і право. Збірник наукових праць. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - № 42. - С. 416-422.

Шаперенков К.В. Вклад у спільне майно учасників договору простого товариства / К.В. Шаперенков // Держава і право. Збірник наукових праць. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - № 38. - С. 420-426.

Шаперенков К.В. Договір про спільну діяльність у Римському приватному праві та його рецепція в сучасному цивільному праві України. / К.В. Шаперенков // Наукові записки: серія «Право» Національного університету «Острозька академія». - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2005. - Вип. 6. - С. 278-284.

Шаперенков К.В. Договір про спільну діяльність за новим Цивільним кодексом України // Проблеми кодифікації законодавства України: - Матер. наук.-практ. конф.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 83-87.

Шаперенков К.В. Особливості недійсності договорів про спільну діяльність та їх правові наслідки // Збірник тез наукових робіт учасників ІІ Всеукраїнської цивілістичної конференції студентів та аспірантів // Одеська національна юридична академія. - О.: Фенікс, 2007. - С. 253-254.

Шаперенков К.В. Спільне майно учасників простого товариства / К.В. Шаперенков // Поєднання публічно-правових та приватно-правових механізмів регулювання господарських відносин: Матер. Всеукр. наук.-практ. конфер. (19-20 жовтня 2007 р., м. Івано-Франківськ). - Івано-Франківськ: ВОНР та РВД ПЮІ Льв. ДУВС, 2007. - С. 77-80.

Шаперенков К.В. Право на укладення договору простого товариства, метою якого є будівництво житла / К.В. Шаперенков // Проблеми формування та реалізації державної житлової політики: Матеріали наук.-практ. семінару. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - С. 98-100.

АНОТАЦІЇ

Шаперенков К.В. Цивільно-правове регулювання договору простого товариства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. - Київ, 2009.

У дисертаційній роботі досліджено питання істотних умов договору простого товариства, проведено аналіз правового регулювання порядку укладення окремих видів договорів простого товариства, обмежень щодо їх укладення, підстав припинення договору простого товариства. Крім того, розглянуті питання визначення правового режиму спільного майна учасників договору простого товариства, проблем виникнення та припинення права власності на нього, визначення перспективних напрямів розвитку правового регулювання цих відносин при будівництві об'єктів нерухомого майна, спільного інвестування у пайових фондах, створення та діяльності організацій, які не мають статусу юридичної особи, але потребують утворення спільного майна.

Ключові слова: спільна діяльність, договір простого товариства, спільне майно, вклад учасника, спільна часткова власність учасників договору простого товариства, пайовий інвестиційний фонд, фермерське господарство.

Шаперенков К.В. Гражданско-правовое регулирование договора простого товарищества. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого Национальной академии наук Украины. - Киев, 2009.

В диссертационном исследовании осуществлен анализ существенных условий договора простого товарищества, правового регулирования порядка заключения отдельных видов договоров простого товарищества, ограничений относительно их заключения, оснований прекращения договора. Кроме того, раскрыты вопросы правового режима общего имущества участников договора простого товарищества, оснований и порядка возникновения и прекращения права собственности на него, определения перспективных направлений развития правового регулирования этих отношений при создании объектов недвижимого имущества, совместного инвестирования в паевые фонды, учреждения и деятельности организаций, которые не имеют статус юридического лица, но требуют создания общего имущества.

Учитывая то, что закрепленное законодательством Украины понятие договора простого товарищества не в полной степени отвечает содержанию существующих отношений, автором предложено определить договор простого товарищества, как договор, по которому стороны (участники) обязуются совместно действовать без создания юридического лица, для достижения определенной не противоречащей закону цели, и вносить вклады в общее имущество для достижения этой цели.

Исследовав основания прекращения договора простого товарищества, сформулирован вывод о неправильности выделения таких правовых категорий как «сохранение договора» и «замещение участника», поскольку в таком случае речь должна идти о расторжении договора одним из участников или внесении изменений в договор.

Исследовав понятие «общее имущество участников», сделан вывод, что в него могут включаться только оборотоспособные объекты гражданских прав, на которые не во всех случаях может возникать право общей долевой собственности участников договора.

Обосновано, что при внесении имущества в качестве вклада в совместную деятельность, собственник этого имущества отчуждает его в пользу других участников договора простого товарищества. Одновременно, выступая участником договора простого товарищества, лицо остается собственником части в общей долевой собственности на имущество, которое передает, и одновременно приобретает право на часть в имуществе, которое вносится иными участниками.

Учитывая осуществленный анализ понятий «продукция», «плоды», «доходы», предложено уточнить положения Гражданского кодекса Украины относительно того, что является общей долевой собственностью участников договора простого товарищества. Также проведен анализ отдельных вопросов возникновения общей долевой собственности, включая объекты подлежащие регистрации, учета общего имущества участников, распределения результатов совместной деятельности.

В работе обосновано, что не имеет достаточных правовых оснований отнесения договоров о паевом участии или инвестиционных договоров на строительство к договорам простого товарищества. Действующее законодательство не определяет ни понятия, ни существенные условия таких договоров. Существующие научные исследования на эту тематику касались преимущественно анализа практического применения таких договоров.

Ключевые слова: совместная деятельность, договор простого товарищества, общее имущество, вклад участника, общая долевая собственность участника договора простого товарищества, паевой инвестиционный фонд, фермерское хозяйство.

Shaperenkov K.V. Civil legal regulation of simple partnership agreement. - Manuscript.

Thesis for Holding the Scientific Degree of Candidate of Juridical Science According to the Specialty 12.00.03 - Civil Law and Civil Process; Family Law; International Private Law. - V.M. Koretz'ky Institute of State and Law NAS of Ukraine. - Kyiv, 2009.

The thesis studies the essential issues of simple partnership agreement, analyses the legal regulation applicable towards the conclusion of separate types of simple partnership agreements, the restrictions of such conclusion, as well as the grounds for termination of simple partnership agreement. In addition, the thesis depicts the issues concerning the joint property legal status determination, which belongs to the partners due to simple partnership agreement, the problems of appearance and termination of property rights thereupon, the determination of perspective trends in the development of legal regulation in the sphere of such relations while constructing the real estate objects, co-investing to share funds, creating and holding of activities by arrangements without legal entity status, which, nevertheless, require the formation of joint property.

Key words: a joint activity, a simple partnership agreement, a joint property, a participant's contribution, a joint limited property of the partners due to simple partnership agreement, a share investment fund, a farm enterprise.

Размещено на Allbest.ru

...