Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

УДК 343.2 (477)

СПЕЦІАЛЬНИЙ СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність: 12.00.08 -- кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

БАРАНЕНКО ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Академії адвокатури України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент Фесенко Євгеній Володимирович, Академія адвокатури України, завідувач кафедри кримінального та адміністративного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Попович Володимир Михайлович, завідувач кафедри кримінології та кримінально-правових дисциплін Закарпатського Державного Університету

кандидат юридичних наук, доцент, Брич Лариса Павлівна старший науковий співробітник Львівського Державного Університету ім. Івана Франка

Захист відбудеться «10» листопада 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27. Автореферат розісланий “9”жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П. Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження проблематики притягнення до кримінальної відповідальності спеціальних суб'єктів злочину поширилося у вітчизняній доктрині кримінального права у другій половині минулого століття і набуло особливої актуальності в умовах вдосконалення правозастосовної практики та використанні новітніх положень теорії кримінального права. Дослідження проблемних питань суб'єкта злочину завжди наражалося на необхідність детального аналізу спеціальних суб'єктів, оскільки за низку злочинів можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності тільки певні особи.

Необхідність дослідження проблем спеціального суб'єкта злочину обґрунтована і законодавчою регламентацією цього інституту, що є новелою вітчизняного КК, збільшенням обсягу кримінально-правової заборони на діяння таких суб'єктів.

Питання спеціального суб'єкта злочину раніше досліджувалось. Проблемам його кримінальної відповідальності присвячені роботи та дисертаційні дослідження В.В. Устименка, В.І. Терентьєва. Окремі питання спеціального суб'єкта злочину висвітлені у дисертаційних дослідженнях О.О. Дудорова, Р.Л. Максимовича, О.І. Плужника, Д.І. Крупка, М.С. Туркота, а також працях та публікаціях П.П. Андрушка, Л.В. Багрій-Шахматова, В.І. Борисова, Л.А. Владімірова, Л.Д. Гаухмана, Н.О. Гуторової, А.Ф. Зелінського, І.П. Лановенка, М.І. Мельника, Н.А. Мірошніченка, А.А. Музики, В.О. Навроцького, А.А. Стрижевської, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, С.А. Тарарухіна та інших.

Проте, опубліковані на даний час наукові роботи не охоплюють значної кількості проблем, що пов'язані з поняттям спеціального суб'єкта злочину, його ознаками, класифікацією, а також зв'язком з окремими категоріями наук кримінально-правового циклу. Проблем спеціального суб'єкта торкалися переважно в контексті кримінальної відповідальності, конкретних його видів, окремих складів злочину зі спеціальним суб'єктом тощо.

На тлі дискусії, що триває з приводу місця і ролі інституту спеціального суб'єкта злочину, його значення у розрізі кримінально-правової політики, постала необхідність подальшого аналізу проблеми, розробки положень та правил, які б забезпечували одноманітне тлумачення та використання такого інституту в правозастосовній практиці та законотворчій роботі. Потреба комплексного дослідження спеціального суб'єкта злочину посилюється тим, що у КК України сформульована велика кількість нових складів злочину з більш деталізованими додатковими ознаками суб'єкта, спостерігається тенденція до збільшення їх кількості. Обмежуючі ознаки суб'єкта злочину впливають і на питання індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Наведене свідчить про необхідність і своєчасність проведення ґрунтовного теоретичного дослідження інституту спеціального суб'єкта злочину.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України та є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого рішенням Вченої Ради Академії адвокатури України від 11 лютого 2002 року, протокол № 5.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: розробка правил та теоретичних положень, які б забезпечували одноманітне тлумачення ознак спеціального суб'єкта, ефективне їх використання в правозастосовній практиці та законотворчій роботі; вичерпна класифікація ознак спеціального суб'єкта злочину, встановлення його зв'язку з категоріями наук кримінально-правового циклу.

Для досягнення вказаної мети ставилися такі завдання:

- оцінити ступінь розробки проблем спеціального суб'єкта злочину, виділити питання щодо яких вченні є одностайними, які вирішуються науковцями по різному та яким науковці не приділяли увагу;

- з'ясувати зміст та ознаки поняття «спеціальний суб'єкт злочину»;

- дослідити ознаки спеціального суб'єкта злочину в системі елементів складу злочину;

- визначити критерії класифікації спеціального суб'єкта злочину та його види;

- з'ясувати характерні властивості окремих видів спеціального суб'єкта злочину;

- встановити особливості кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом;

- визначити зв'язок спеціального суб'єкта злочину з особою злочинця;

- дослідити проблемні питання визнання спеціальним суб'єктом злочину юридичної особи та перспективи їх вирішення;

- сформулювати висновки та пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства в частині визначення підстав кримінальної відповідальності спеціального суб'єкта злочину.

Об'єктом дослідження є кримінально-правове регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі вчиненням злочину спеціальним суб'єктом.

Предмет дослідження - інститут спеціального суб'єкта злочину.

Нормативну основу дослідження склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство України та ряду іноземних держав. Науково-теоретичним підґрунтям висновків, сформульованих у дослідженні, є наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі теорії права, кримінального права (як сучасного, так і більш ранніх періодів), логіки, філософії, енциклопедично-довідкова література.

Емпіричною базою дослідження є дані статистичного характеру (детермінанти та підсумкові показники кримінологічного і правового характеру), вибіркові дослідження, а також аналіз матеріалів 620 кримінальних справ, розглянутих районними судами м. Миколаєва у 2003-2008 роках.

Методи дослідження. Під час дослідження використовувались у сукупності загальнонаукові та спеціальні методи пізнавальної діяльності, які надали змогу здійснити кримінально-правовий аналіз спеціального суб'єкта злочину у різних аспектах, а також науково обґрунтувати положення, які виносяться на захист. За допомогою методу системного аналізу і синтезу виявлені деталі поняття «спеціальний суб'єкт злочину» та зміст його ознак, здійснено класифікацію видів спеціального суб'єкта злочину. Метод порівняння і зіставлення дозволив здійснити порівняльний аналіз і визначити шляхи вдосконалення категорії спеціального суб'єкта злочину, характеристики його ознак, а також вияснити суть окремих питань, що виникають у зв'язку із використанням цієї категорії у науках кримінально-правового циклу. За допомогою формально-логічного методу здійснено дослідження змісту правових норм, вироблені висновки та пропозиції з урахуванням визначеності, узгодженості та обґрунтованості складових понятійного апарату правової науки у цілому та кримінально-правової зокрема. спеціальний суб'єкт злочин кримінальний

Наукова новизна одержаних результатів. Дана робота є першим в Україні цілісним дослідженням інституту спеціального суб'єкта злочину на основі кримінально-правового аналізу. Проведене дослідження дозволило дисертанту сформулювати та обґрунтувати наступні висновки та положення, що виносяться на захист:

- удосконалено визначення спеціального суб'єкта злочину і встановлено, що ним є суб'єкт злочину, який має спеціальні (додаткові) ознаки, що передбачені у статтях Загальної та Особливої частин КК України та інших нормативних актах, притаманні суб'єкту на момент вчинення злочину і визначають його як особу, яка несе кримінальну відповідальність за той злочин, який може вчинити тільки ця особа;

- вперше обґрунтовано, що спеціальні ознаки суб'єкта злочину, що передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України або випливають з її змісту, є такими у складі злочину лише за умови їх конструктивної сумісності з об'єктом та об'єктивною стороною складу злочину

- дістала подальшого розвитку концепція характеристики спеціального суб'єкта злочину за ознаками, сформульованими у позитивній, негативній та змішаній формі;

- вперше запропоновано визначити критерії класифікації видів спеціального суб'єкта злочину відповідно до форми відображення його ознак у кримінальному законі та за юридичним змістом цих ознак, під яким розуміється взаємопов'язана сукупність властивостей певної особи, які поряд із загальними ознаками суб'єкта злочину є обов'язковими для здатності вчиняти діяння, визначені кримінальним законом та відображені в останньому у вигляді спеціальних ознак суб'єкта; спеціальних ознак суб'єкта з іншими елементами складу злочину, які своїм змістом обумовлюють обов'язкову наявність таких ознак для здатності особи вчинити злочин;

- удосконалено зміст поняття «службова особа», яке запропоновано визначити у п. 1 примітки до ст. 364 КК України у такій редакції: «Службовою особою визнається спеціальний суб'єкт злочину, тобто суб'єкт злочину, який на момент вчинення суспільно небезпечного діяння постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємстві, установі чи організації незалежно від форми власності посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням»;

- встановлено, що характер та механізм утворення юридичного змісту обмежувальних ознак спеціальних суб'єктів злочину - осіб, які виконують спеціальні функції (обов'язки), - є критеріями узагальнення цих суб'єктів злочину в одну групу, що поділяється на підгрупи за видами обмежувальних ознак діяльності у сфері експлуатації транспорту, професійного становища у сфері медичної діяльності, виконання спеціальних функцій (обов'язків);

- встановлено, що ознаки спеціального суб'єкта злочину мають пріоритетне значення для кваліфікації злочину, що обґрунтовується оптимальною послідовністю процесу кваліфікації злочину за окремими елементами складу злочину.

- обґрунтовано додатково до здійснених досліджень, що введення у вітчизняне кримінальне законодавство інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб як спеціальних суб'єктів злочину є передчасним.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання: з науково-дослідницькою метою - для подальшої теоретичної розробки та удосконалення положень науки щодо спеціального суб'єкта злочину; в законотворчій діяльності - для вдосконалення національного кримінального законодавства в розрізі кримінальної відповідальності спеціального суб'єкта злочину; у діяльності правозастосовних органів - при підготовці роз'яснень щодо застосування КК України в постановах Пленуму Верховного Суду України, при реалізації нормативних положень у судовій практиці; в навчальному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів з кримінального права.

Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації були обговорені на міжнародних науково-практичних конференціях «Наука і освіта - 2005» (листопад 2005, м. Дніпропетровськ), «Науковий потенціал світу - 2005» (грудень 2005, м. Дніпропетровськ) та «Перспективи розвитку соціальних та гуманітарних наук» (квітень 2008, м. Миколаїв)

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали по темі дисертації викладені у шести наукових статтях, які опубліковані у збірниках та журналах, що входять до переліку фахових видань, та у трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Мета та завдання дослідження визначили структуру дисертації, яка складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які мають підрозділи та пункти, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи - 223 сторінки, з яких список використаних джерел становить 22 сторінки (249 найменувань) і додатки 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, вказується на зв'язок дослідження з науковими планами та програмами, визначається мета, завдання, об'єкт, предмет та методологічні засади дослідження, його емпірична база, формулюється наукова новизна, розкривається наукове та практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію та публікацію основних результатів дослідження.

Перший розділ «Загальні питання дослідження категорії спеціального суб'єкта злочину, її понятійний апарат» має три підрозділи, у яких розкриваються стан дослідження спеціального суб'єкта злочину, а також зміст та ознаки поняття «спеціальний суб'єкт злочину», ознаки спеціального суб'єкта злочину в системі елементів складу злочину.

У підрозділі 1.1. «Стан дослідження спеціального суб'єкта злочину у кримінально-правових джерелах та літературі (загальний огляд) та методологія дослідження» проаналізовано історичний розвиток категорії спеціального суб'єкта злочину та його відтворення у науковій юридичній літературі. Встановлено, що в умовах достатнього опрацювання категорії «суб'єкт злочину», як у теорії кримінального права, так і в практиці застосування кримінального закону, проблемним питанням спеціального суб'єкта злочину в науковій літературі присвячено недостатньо уваги. Зокрема, відсутні комплексні дослідження, тематика та зміст яких пов'язані з винятково цією категорією, з оглядом та пропозиціями вирішення проблемних питань її застосування.

У підрозділі 1.2. «Зміст та ознаки поняття «спеціальний суб'єкт злочину» проводиться дослідження зазначеного поняття за змістом та характерними ознаками.

У результаті дослідження встановлено, що виступаючи у правовідносинах носієм загальної або спеціальної правосуб'єктності, у кримінальному праві суб'єкт вважається спеціальним, якщо його здатність бути учасником кримінальних правовідносин пов'язана з його певними особливостями. Причому, дані особливості становлять собою ознаки, які доповнюють загальні ознаки суб'єкта злочину, наділяючи його властивостями, характерними для конкретних складів злочинів. Завдяки вказаним ознакам особа здатна нести кримінальну відповідальність за вчинення злочину.

Україна є однією з небагатьох країн, зокрема пострадянського простору, у Кримінальному кодексі якої зафіксовано поняття «спеціальний суб'єкт злочину» з відповідним розкриттям його основних ознак. Однак, зважаючи на те, що поняття повинно відображати найбільш суттєві ознаки явища або предмета, максимально повно надавати інформацію про них, запропоноване вітчизняним законодавцем визначення спеціального суб'єкта злочину хоча і відтворило узагальнений підхід теоретиків-криміналістів, але все ж таки повністю не розв'язало проблему його чіткості й однозначності. Відтак формула поняття “спеціальний суб'єкт злочину”, визначена у ч. 2 ст. 18 КК України, не позбавлена недоліків. Встановлено, що доктринальне поняття «спеціальний суб'єкт злочину» збігається з поняттям «загальний суб'єкт злочину зі спеціальними ознаками», оскільки саме наявність додаткових спеціальних ознак (одиничних чи альтернативних) загального суб'єкта злочину дозволяє встановлювати коло осіб, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності у конкретних випадках.

Підрозділ 1.3. «Ознаки спеціального суб'єкта злочину в системі елементів складу злочину» присвячено аналізу характерних рис спеціального суб'єкта у їх зв'язку з іншими елементами складу злочину.

Спеціальні ознаки суб'єкта злочину, що передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України або випливають з її змісту, є такими у складі злочину лише за умови їх конструктивної сумісності з об'єктом та об'єктивною стороною складу злочину.

Встановлено, що визначенням спеціального суб'єкта злочину у ряді диспозицій статей Особливої частини КК України законодавець обирає не тільки конструкцію складу злочину обмежувального типу, коли одна диспозиція відрізняється від іншої. Інколи у одній диспозиції законодавець синтезує моделі окремих спеціальних складів у конструкцію єдиного складу злочину, встановлюючи у його межах конкретні кола осіб, здатних вчинити злочин шляхом виконання відповідного, обумовленого їх юридично значущими властивостями певного варіанту об'єктивної сторони злочину (наприклад, ст. 262 КК України).

Крім того, ознаки спеціального суб'єкта злочину, передбачені у диспозиціях статей Особливої частини КК України можуть мати як відсилочний, так і бланкетний характер.

Різноманітність комбінацій ознак спеціального суб'єкта злочину в конструкціях диспозицій значно збільшує потенціал індивідуалізації кримінального закону в ракурсі спеціального суб'єкта злочину, збільшує можливості всебічно і одночасно „прицільно” охороняти ті блага та цінності, які найбільше цього потребують.

Вказане обґрунтовує інший, аніж панував у юридичній літературі підхід до визначення поняття спеціальний суб'єкт злочину. Відповідно необхідно визнати, що спеціальний суб'єкт злочину - це суб'єкт злочину, який має додаткові ознаки, що передбачені в статтях КК України та інших нормативних актах, притаманні суб'єкту на момент вчинення злочину і визначають його як особу, яка несе кримінальну відповідальність за той злочин, який може вчинити тільки ця особа.

Спеціальні ознаки суб'єкта у конструкціях складів злочину зафіксовано неодноманітно. У переважній більшості норм їх визначено прямо, тобто безпосередньо зі змісту правової норми вбачається, що суспільно небезпечне діяння, яке відповідає описаному у ній складу злочину, може вчинити лише певна особа, властивості якої безпосередньо названі у цій або інших нормах Особливої частини КК України. Наприклад, у статтях 364-370 (крім ст. 369) КК України вказано, що суб'єктом злочину може бути лише службова особа.

За способом викладу, такі спеціальні ознаки суб'єкта поділяються на ознаки, сформульовані у позитивній формі, та ознаки, сформульовані у негативній формі. Водночас позитивна і негативна форма формулювання спеціальних ознак суб'єкта можуть синтезуватися і використовуватись у „змішаній”, позитивно-негативній формі. Однак, негативна та змішана форма спеціальних ознак суб'єкта злочину відслідковуються у не багатьох випадках.

Спеціальні ознаки суб'єкта злочину за критерієм ступеня тлумачення, необхідного для їх чіткого встановлення та з'ясування нормативного змісту, поділяються на: 1) спеціальні ознаки, названі прямо і такі, що не вимагають додаткової інтерпретації правової норми; 2) спеціальні ознаки, безпосередньо в диспозиціях не вказані і такі, що вимагають тлумачення змісту складу злочину.

Що стосується співвідношення спеціальних ознак суб'єкта злочину з іншими елементами складу злочину, встановлено, що об'єкт і об'єктивна сторона злочину виступають опосередкованими носіями інформації про юридичний обсяг і зміст конкретно не названих в диспозиціях кримінально-правових норм додаткових ознак суб'єкта, що є основою встановлення та з'ясування останніх в кожному конкретному випадку. Суб'єктивна сторона складу злочину не є визначальним елементом у встановленні спеціальних ознак суб'єкта або у з'ясуванні їх юридичного змісту, проте як ланка взаємопов'язаної системи вона від спеціальних ознак суб'єкта злочину не відмежована і співвідноситься з ними через фактор усвідомлення чи відсутності усвідомлення особою наявності у неї спеціальних ознак суб'єкта злочину, що впливає на кваліфікацію.

У другому розділі «Класифікаційний аналіз спеціального суб'єкта злочину», що має два підрозділи, автор визначає критерії класифікації спеціального суб'єкта злочину та надає характеристику його видам за притаманними ознаками.

У підрозділі 2.1. «Критерії класифікації спеціального суб'єкта злочину та загальна характеристика його видів” проведено класифікацію спеціального суб'єкта злочину. Визначено, що критерії класифікації видів спеціального суб'єкта розподіляються на дві групи: відповідно до форми відображення його ознак у кримінальному законі та у площині юридичного змісту його ознак.

Під юридичним змістом або правовою природою ознак спеціального суб'єкта злочину розуміється взаємопов'язана сукупність властивостей певної особи, які поряд із загальними ознаками суб'єкта злочину є обов'язковими для здатності вчиняти діяння, визначені кримінальним законом та відображені в останньому у вигляді спеціальних ознак суб'єкта; спеціальних ознак суб'єкта з іншими елементами складу злочину, які своїм змістом обумовлюють обов'язкову наявність таких ознак для здатності особи вчинити злочин.

Спеціальні суб'єкти злочину поділяються за ознаками:

- службового становища особи,

- положення особи у господарських відносинах,

- вчинення особою злочину раніше,

- виконання особою спеціальних функцій (обов'язків),

На розвиток класифікації спеціальних (спеціально-конкретних) суб'єктів злочину пропонується визначити спеціально-конкретного суб'єкта злочину як спеціального суб'єкта злочину, якому крім загальних і спеціальних ознак суб'єкта злочину у момент вчинення злочину додатково притаманні конкретно-визначені у диспозиції статті Особливої частини КК України властивості.

У підрозділі 1.2. «Характеристика окремих видів спеціального суб'єкта злочину за притаманними ознаками” здійснено детальний аналіз окремих видів спеціального суб'єкта та на його основі запропоновані зміни до чинного законодавства.

Так, автор вважає, що п. 1 примітки до ст. 364 КК України необхідно викласти у такій редакції: „Службовою особою визнається спеціальний суб'єкт злочину, тобто суб'єкт злочину, який на момент вчинення суспільно небезпечного діяння постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємстві, установі чи організації незалежно від форми власності посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням”. П. 2 примітки до ст. 364 КК України необхідно викласти у такій редакції: „Службовою особою також може бути визнано іноземця або особу без громадянства, які виконують обов'язки, передбачені у пункті 1 цієї примітки”.

Водночас встановлено, що особливістю вчинення службових злочинів є те, що їх соціальна сфера та здатність службових осіб вплинути на події не обмежена службовими обов'язками та функціями, тобто службова особа для досягнення злочинної мети здатна використовувати „владу авторитету” своїх службових повноважень для впливу на події за їх так би мовити офіційними межами.

Особливості встановлення спеціального суб'єкта у злочинах у сфері господарської діяльності полягають у тому, що виконання організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, очевидно, є виключними функціями, які виокремлюють певних осіб з кола загальних і таким чином дозволяють саме їм своїми діями породжувати певні, виняткові правові наслідки. За змістом закону підприємець може бути визнаний службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки, лише тоді, коли він є керівником трудового колективу тих найманих робітників, які на підставі укладеного з ним трудового договору сприяють йому у здійсненні підприємницької діяльності. Що стосується адміністративно-господарських обов'язків, то підприємець може виконувати їх тоді, коли здійснює функції управління чи розпорядження майном, яке належить іншим фізичним чи юридичним особам, або тим належним йому майном, яке вноситься ним у статутний фонд створюваного ним разом з іншими підприємцями спільного підприємства.

Здатність особи внаслідок виконання організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій породжувати своїми діями не «загальноможливі», а певною мірою виняткові правові наслідки, пояснює і особливості визнання спеціальними суб'єктами лікарів, вчителів та інших осіб.

Характер та механізм утворення юридичного змісту обмежувальних ознак спеціальних суб'єктів злочину - осіб, які виконують спеціальні функції (обов'язки), - є критеріями узагальнення цих суб'єктів злочину в одну групу, що поділяється на підгрупи за видами обмежувальних ознак:

- діяльність у сфері експлуатації транспорту;

- професійне становище у сфері медичної діяльності;

- виконання спеціальних функцій (обов'язків).

Аналіз ознак спеціального суб'єкта у військових злочинах засвідчив, що незалежно від того, чи була особа призвана на військову службу відповідно до чинного законодавства України, чи ні, необхідно визнавати її здатною вчинити військовий злочин, а відтак і спеціальним суб'єктом. Винятком є випадки, коли вчинене діяння є прямим наслідком хвороби або фізичних дефектів суб'єкта, визнаного на цій підставі непридатним до військової служби. У цьому та інших подібних випадках діяння розглядається як таке, що вчинене без вини, а тому і не утворює складу злочину.

Передбачені нормами Особливої частини КК України види множинності злочинів є вказівкою на наявність у суб'єкта злочину певних властивостей - вчинення в минулому злочину, які з урахуванням законодавчих положень щодо визначення множинності злочинів враховуються при застосуванні норм кримінального права. Тобто такі певні властивості особи є спеціальними ознаками суб'єкта злочину. Однак, необхідно враховувати, що відповідно до ч. 2 і ч. 4 ст. 32 КК України такі спеціальні ознаки при застосуванні кримінально-правої норми оцінюються з врахуванням їх положень, і особа не здатна їх набути при вчиненні продовжуваного злочину та якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Спеціальний рецидив злочинів, передбачений окремими статтями Особливої частини КК України, є вказівкою на вчинення особою в минулому певного умисного злочину, за який її було засуджено, і судимість за цей злочин, яку на час вчинення нового злочину не знято і не погашено. Відповідно передбачений нормами Особливої частини КК України спеціальний рецидив у складі злочину є вказівкою на спеціальну ознаку суб'єкта злочину - наявність у особи судимості за вчинення певного злочину.

Тільки повнолітній вік особи (18 років) визначено в низці складів злочину як додаткову властивість певної особи і спеціальну ознаку суб'єкта злочину.

У третьому розділі «Окремі питання категорії спеціального суб'єкта злочину у науках кримінально-правового циклу», який складається з трьох підрозділів, автор деталізує питання кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом, наводить порівняльний аналіз спеціального суб'єкта злочину та особи злочинця, а також визначає перспективи розвитку інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні.

Підрозділ 3.1. «Питання кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом» присвячено проблемними питанням кримінально-правової кваліфікації у розрізі теми дослідження.

Встановлення ознак спеціального суб'єкта злочину у ряді випадків має пріоритетне значення для кваліфікації злочину, що обґрунтовується оптимальною послідовністю процесу кваліфікації злочину за окремими елементами складу злочину. Відсутність таких ознак у певних випадках є підставою для твердження про відсутність у діянні особи складу злочину, що має наслідком або закриття кримінальної справи, або винесення виправдувального вироку. Водночас при відсутності необхідних ознак спеціального суб'єкта не виключається кримінальна відповідальність за інший злочин (за наявності відповідних ознак його складу).

У підрозділі 3.2. «Спеціальний суб'єкт злочину і особа злочинця” встановлено, що поняття „особа злочинця” за обсягом значно ширше поняття „суб'єкт злочину”, є більш багатогранним і охоплює багато ознак індивіда, не пов'язаних з його правовою характеристикою: місце у системі суспільних відносин, соціальні зв'язки та прояви, ставлення до існуючих соціальних цінностей, психологічні особливості тощо.

Кожна особа, яка у кримінально-правових відносинах виступає спеціальним суб'єктом злочину, виявляє комплекс певних властивостей, що не завжди мають прямий нормативний зв'язок зі складом злочину. Такі властивості щодо спеціальних ознак суб'єкта злочину можуть мати ненормативний (фактичний) зв'язок, а можуть існувати нейтрально - характеризувати певним чином особу злочинця, але від додаткових ознак суб'єкта злочину не залежати.

Властивості особи злочинця є фактичним матеріалом для криміналізації діянь. Знаходячи в Особливій частині КК України свою законодавчу фіксацію і таким чином набуваючи правового статусу, властивості особи наповнюють зміст законодавчої конструкції моделі спеціального суб'єкта злочину конкретними формами. Від властивостей особи, які знаходять своє відображення в Особливій частині вітчизняного кримінального закону, залежать певні характеристики спеціальних ознак суб'єкта, а від останніх, в свою чергу, - відповідні конструктивні особливості інших елементів складу злочину.

Властивості особи злочинця, які перебувають за межами складу злочину, не втрачають правового значення і враховуються при призначенні покарання, визначенні його виду і розміру (статті 53-58, 60-62, 64, 65 КК України) як обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання (статті 66, 67 КК України), при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України), звільненні від покарання та його відбування (статті 74, 75, 79, 81, 83, 84 КК України).

Властивості особи, які виражаються як спеціальні ознаки суб'єкта злочину, є своєрідним балансом у реалізації кримінально-правової політики, зокрема, у сфері визначення кола діянь, віднесених до категорії злочинних (криміналізація і декриміналізація).

У підрозділі 3.3. «Спеціальний суб'єкт злочину і питання визнання суб'єктом кримінальної відповідальності юридичної особи” автор доходить висновку, що введення у вітчизняне кримінальне законодавство інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в умовах становлення ринкової економіки у країні, яка тільки 1 грудня 2005 року була оголошена Європейським Союзом, а 17 лютого 2006 року була визнана США країною з ринковою економікою, та в умовах соціальної напруженості у ній є передчасним. Такий інститут кримінального права повинен розроблятися в Україні з урахуванням характерних історичних особливостей правової системи, розвитку доктрини кримінального права, загального стану забезпечення прав і свобод людини, захисту підприємницьких прав осіб приватного права, зокрема юридичних, зважаючи на рівень розвитку економіки та господарської діяльності.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження питань спеціального суб'єкта злочину дало підстави зробити висновок, що актуальність проблеми, яка визначена у вступі, повністю підтвердилась. Дослідження показало, що основна проблема законодавчої дефініції спеціального суб'єкта злочину полягає у тому, що немає можливості однозначно відповісти на питання, якими ж саме ознаками, відмінними від ознак загального суб'єкта злочину, наділений спеціальний суб'єкт злочину.

Так, доктринально поняття «спеціальний суб'єкт злочину» збігається з поняттям «загальний суб'єкт злочину зі спеціальними ознаками», оскільки саме наявність додаткових спеціальних ознак (одиничних чи альтернативних) загального суб'єкта злочину дозволяє встановлювати коло осіб, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності у конкретних випадках. Проте, спеціальні ознаки суб'єкта злочину, що передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України або випливають з її змісту, є такими у складі злочину лише за умови їх конструктивної сумісності з об'єктом та об'єктивною стороною складу злочину.

Встановлено, що різноманітність комбінацій ознак спеціального суб'єкта злочину в конструкціях диспозицій значно збільшує потенціал індивідуалізації кримінального закону в ракурсі спеціального суб'єкта злочину, збільшує можливості всебічно і одночасно „прицільно” охороняти ті цінності, які найбільше цього потребують.

Спеціальні ознаки суб'єкта у конструкціях складів злочину зафіксовано неодноманітно. У переважній більшості норм їх визначено прямо, тобто безпосередньо зі змісту правової норми вбачається, що суспільно небезпечне діяння, що відповідає описаному у ній складу злочину, може вчинити лише певна особа, властивості якої прямо названі у цій або інших нормах Особливої частини КК України.

Спеціальні ознаки суб'єкта злочину за критерієм ступеня тлумачення, необхідного для їх чіткого встановлення та з'ясування нормативного змісту, поділяються на: 1) спеціальні ознаки, названі прямо і такі, що не вимагають додаткової інтерпретації правової норми; 2) спеціальні ознаки, прямо в диспозиціях не зазначені і такі, що вимагають тлумачення змісту складу злочину.

У співвідношенні спеціальних ознак суб'єкта злочину з іншими елементами складу злочину встановлено, що об'єкт і об'єктивна сторона злочину виступають опосередкованими носіями інформації про юридичний обсяг і зміст прямо не названих в диспозиціях кримінально-правових норм додаткових ознак суб'єкта, що є основою встановлення та з'ясування останніх в кожному конкретному випадку. Суб'єктивна сторона складу злочину не є визначальним елементом у встановленні спеціальних ознак суб'єкта або у з'ясуванні їх юридичного змісту, проте як ланка взаємопов'язаної системи вона від спеціальних ознак суб'єкта злочину не відмежована і співвідноситься з ними через фактор усвідомлення чи відсутності усвідомлення особою наявності у неї спеціальних ознак суб'єкта злочину, що впливає на кваліфікацію.

Критерії класифікації видів спеціального суб'єкта розподіляються на дві групи: відповідно до форми відображення його ознак у кримінальному законі та за юридичним змістом його ознак.

Спеціальні суб'єкти злочину поділяються за ознаками:

- службового становища особи,

- положення особи у господарських відносинах,

- вчинення особою злочину раніше,

- виконання особою спеціальних функцій (обов'язків).

На розвиток класифікації спеціальних (спеціально-конкретних) суб'єктів злочину пропонується визначити спеціально-конкретного суб'єкта злочину як спеціального суб'єкта злочину, якому крім загальних і спеціальних ознак суб'єкта злочину у момент вчинення злочину додатково притаманні конкретно-визначені у диспозиції статті Особливої частини КК України властивості.

Характер та механізм утворення юридичного змісту обмежувальних ознак спеціальних суб'єктів злочину - осіб, які виконують спеціальні функції (обов'язки), - є критеріями узагальнення цих суб'єктів злочину в одну групу, що поділяється на підгрупи за видами обмежувальних ознак:

- діяльність у сфері експлуатації транспорту;

- професійне становище у сфері медичної діяльності;

- виконання спеціальних функцій (обов'язків).

Особливістю вчинення службових злочинів є та, що їх соціальна сфера та здатність службових осіб вплинути на події не обмежена службовими обов'язками та функціями, тобто службова особа для досягнення злочинної мети здатна використовувати „владу авторитету” своїх службових повноважень для впливу на події за їх так би мовити офіційними межами.

Аналіз ознак спеціального суб'єкта у військових злочинах засвідчив, що незалежно від того, чи була особа призвана на військову службу відповідно до чинного законодавства України, чи ні, необхідно визнавати її здатною вчинити військовий злочин, а відтак і спеціальним суб'єктом. Винятком є випадки, коли вчинене діяння є прямим наслідком хвороби або фізичних дефектів суб'єкта, визнаного на цій підставі непридатним до військової служби. У цьому та інших подібних випадках діяння розглядається як таке, що вчинене без вини, а тому і не утворює складу злочину.

Передбачені нормами Особливої частини КК України види множинності злочинів є вказівкою на наявність у суб'єкта злочину певних властивостей - вчинення в минулому злочину, які з урахуванням законодавчих положень щодо визначення множинності злочинів враховуються при застосуванні норм кримінального права. Тобто такі певні властивості особи є спеціальними ознаками суб'єкта злочину. Однак, необхідно враховувати, що відповідно до ч. 2 і ч. 4 ст. 32 КК України такі спеціальні ознаки при застосуванні кримінально-правої норми оцінюються з врахуванням їх положень, і особа не здатна їх набути при вчиненні продовжуваного злочину та якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

Спеціальний рецидив злочинів, передбачений окремими статтями Особливої частини КК України, є вказівкою на вчинення особою в минулому певного умисного злочину, за який її було засуджено, і судимість за цей злочин, яку на час вчинення нового злочину не знято і не погашено. Відповідно передбачений нормами Особливої частини КК України спеціальний рецидив у складі злочину є вказівкою на спеціальну ознаку суб'єкта злочину - наявність у особи судимості за вчинення певного злочину.

Тільки повнолітній вік особи законодавцем визначено в низці складів злочину як додаткову властивість певної особи і спеціальну ознаку суб'єкта злочину.

Встановлення ознак спеціального суб'єкта злочину у ряді випадків має пріоритетне значення для кваліфікації злочину, що обґрунтовується оптимальною послідовністю процесу кваліфікації злочину за окремими елементами складу злочину. Відсутність таких ознак у певних випадках є підставою для твердження про відсутність у діянні особи складу злочину, що має наслідком або закриття кримінальної справи, або винесення виправдувального вироку. Водночас при відсутності необхідних ознак спеціального суб'єкта не виключається кримінальна відповідальність за інший злочин (при наявності відповідних ознак його складу).

Властивості особи, які виражаються як спеціальні ознаки суб'єкта злочину, є своєрідним балансом у реалізації кримінально-правової політики, зокрема, у сфері визначення кола діянь, віднесених до категорії злочинних (криміналізація і декриміналізація).

В результаті проведеного дослідження внесено також пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства щодо відповідальності спеціальних суб'єктів, процитовані вище.

Список опублікованих праць

1. Бараненко Д.В. О юридических лицах как субъектах преступления // Правова держава. 2002. № 4. С. 44-47.

2. Бараненко Д.В. Обмежена осудність за кримінальним законодавством України // Вісник прокуратури. 2002. № 5. С. 43-49.

3. Бараненко Д.В. Спеціальний суб'єкт злочину за новим кримінальним законодавством України // Правова держава. 2002. № 5. С. 81-87.

4. Бараненко Д.В., Магарін М.С. Службова особа в інституті спеціального суб'єкта злочину: кримінально-правова і кримінологічні характеристики // Прокуратура. Людина. Держава. 2004. № 8. С. 49-56.

5. Бараненко Д.В. Ознаки спеціального суб'єкта злочину в системі елементів складу злочину // Правова держава. 2004. № 7. С. 70-75.

6. Бараненко Д.В. Визначення спеціального суб'єкта злочину за кримінальним правом України // Правова держава. 2003. № 6. С. 67-71.

7. Бараненко Д.В. Кваліфікація злочинів з спеціальним суб'єктом злочину // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2005». Том 46. Право - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. С.43-46

8. Бараненко Д.В. Виконання особою спеціальних функцій (обов'язків) як обмежувальна ознака суб'єкта злочину // Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції «Науковий потенціал світу 2005». Том 14. Право. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. С. 46-52.

9. Бараненко Д.В. Посадові злочини: кримінально-правовий аналіз // Матеріали науково-практичної конференції 23-25 квітня 2008. НУК. Гуманітраний інститут. Миколаїв: Видавництво «ВАРТ», 2008. С. 67-70.

АНОТАЦІЯ

Бараненко Д.В. Спеціальний суб'єкт злочину: кримінально-правовий аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Академія адвокатури України. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена актуальним питанням спеціального суб'єкта злочину за здійсненим кримінально-правовим аналізом цієї категорії. У дисертаційній роботі, зокрема, розкриваються загальні питання дослідження категорії спеціального суб'єкта злочину, її понятійний апарат, здійснено класифікаційний аналіз спеціального суб'єкта злочину, висвітлені окремі питання вказаної категорії у науках кримінально-правового циклу.

У роботі висвітлено стан дослідження спеціального суб'єкта злочину у кримінально-правових джерелах та літературі, встановлено зміст та ознаки поняття “спеціальний суб'єкт злочину”, визначені ознаки спеціального суб'єкта злочину в системі елементів складу злочину.

У дисертації здійснено класифікаційний аналіз спеціального суб'єкта злочину зі встановленням критеріїв класифікації та характеристикою окремих видів спеціального суб'єкта за притаманними ознаками.

У розрізі окремих питань категорії спеціального суб'єкта злочину у науках кримінально-правового циклу окреслені питання класифікації злочинів зі спеціальним суб'єктом, здійснено порівняльно-правовий аналіз спеціального суб'єкта злочину і особи злочинця, а також визначені перспективи визнання суб'єктом кримінальної відповідальності юридичної особи.

Ключові слова: спеціальний суб'єкт злочину, види спеціального суб'єкта злочину, службова особа, вік кримінальної відповідальності, кваліфікація злочинів, особа, яка виконує спеціальні функції (обов'язки), особа злочинця, юридична особа як суб'єкт злочину.

АННОТАЦИЯ

Бараненко Д.В. Специальный субъект преступления: уголовно-правовой анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Академия адвокатуры Украины. - Киев, 2009.

Диссертация содержит комплексный анализ теоретических и практических вопросов, связанных с исследованием понятия, содержания, сущности и юридической природы уголовно-правового института специального субъекта преступления, его признаков.

Диссертант исследует институт специального субъекта преступления и историю его возникновения, доктринальные определения понятия специального субъекта и позиции зарубежных специалистов на предмет его закрепления в уголовных законах. Автор анализирует формулу специального субъекта преступления в УК Украины, дает определение законодательному понятию «определенное лицо», исследует роль свойств личности в формировании признаков специального субъекта и их место в составе преступления, определяет способы фиксации и правовые конструкции их отображения в нормах Особенной части уголовного закона.

Автором определено, что свойства лица, которые нашли свое отражение в признаках специального субъекта преступления, являются критерием дифференциации уголовного закона и не выступают способом индивидуализации уголовной ответственности и наказания.

Исследуется юридическая категория специально-конкретного субъекта преступления, дается ее определение. Исследуется определение должностного лица, соотношение его полномочий и пределов уголовной ответственности.

Анализируются вопросы связи повторности преступлений с признаками специального субъекта преступления, роль в их формировании бланкетных норм, места лица в сфере деятельности транспорта и профессиональной медицинской деятельности.

Определяется, что совершеннолетие лица является признаком специального субъекта преступления.

Исследуется последовательность анализа элементов состава преступления со специальным субъектом, его признаки при введении в УК Украины уголовной ответственности юридических лиц.

В разрезе отдельных вопросов категории специального субъекта преступления в науках уголовно-правового цикла очерчены вопросы классификации преступлений со специальным субъектом, осуществлён сравнительно-правовой анализ специального субъекта преступления и личности преступника, а также определены перспективы признания субъектом уголовной ответственности юридического лица.

Ключевые слова: специальный субъект преступления, виды специального субъекта преступления, должностное лицо, возраст уголовной ответственности, квалификация преступлений, лицо, исполняющее специальные функции (обязанности), личность преступника, юридическое лицо как субъект преступления.

SUMMARY

D.V. Baranenko Special Subject of Crime: Criminal Law Analysis. - Manuscript.

Thesis for a degree of Candidate of Legal Sciences in speciality 12.00.08 - Criminal Law and Criminology; Penal Law. - Academy of Advocacy of Ukraine. - Kyiv, 2009.

The thesis is devoted to burning issues of the Special Subject of Crime based on Criminal Law Analysis of the above category. The thesis deals, in particular, with the general issues of the special subject of crime study, its conceptual framework; it provides ranging analysis of the special subject of crime, takes up separate issues of the said category in criminal law sciences.

The thesis elucidates the state of study of the special subject of crime in criminal law sources and literature, states the essence and the characteristics of the term “special subject of crime”, and determines the main features of the special subject of crime in the system of elements of the crime.

The thesis provides ranging analysis of the special subject of crime stating the ranging criteria and characteristics of separate types of the special subject of crime based on its inherent characteristics.

The issues of crime ranging with special subject are dealt with within the framework of separate issues of the range of the special subject of crime in criminal law sciences, legal analysis of the special subject of crime and the criminal personality are compared, as well as the perspectives of adjudication of a legal entity as a subject of criminal liability are determined.

Key words: special subject of crime, types of special subject of crime, an official, age of the criminal liability, classification of crime, a person performing special functions, criminal personality, legal entity as a subject of crime.

Размещено на Allbest.ru

...