Участь третіх осіб у цивільно-правових зобов’язаннях

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

АВТОРЕФЕРАТ

УЧАСТЬ ТРЕТІХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАННЯХ

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор СПАСИБО-ФАТЄЄВА Інна Валентинівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права № 1, член-кореспондент Академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор КУЧЕРЕНКО Ірина Миколаївна, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права;

- кандидат юридичних наук, доцент КРОЙТОР Володимир Андрійович, Харківський національний університет внутрішніх справ, завідувач кафедри цивільного права та процесу.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий «10» лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Л. Яроцький

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Складність і розгалуженість цивільних зобов'язань знаходить свій прояв, зокрема в участі в них третіх осіб. Проблематика їх участі багатоаспектна, адже важливими і спірними залишаються питання про їх статус в різних зобов'язаннях, обсяг та правова природа їх прав, можливість виникнення у них обов'язків, коло інтересів цих осіб та їх вплив на права і обов'язки сторін в зобов'язанні тощо. В сучасній українській цивілістиці наукових праць з цієї тематики бракує, а фундаментальні дослідження взагалі відсутні. Внаслідок цього склалася теоретична прогалина, яка негативно вплинула й на правозастосування. Останнє негативно відбивається на рівні знань та потребує змін. Цього вимагають і накопичені проблеми судової практики та осмислення оновленого цивільного законодавства. Означене послугувало підставою для обрання теми дослідження та переконливо свідчить про її актуальність.

Права третіх осіб в зобов'язаннях потребують теоретичного аналізу з метою визначення особливостей регулювання прав цих осіб, їх здійснення та захисту. Це має й істотне практичне значення, оскільки треті особи є фігурантами у численних правовідносинах - речових, зобов'язальних, корпоративних, інтелектуальної власності, спадкових тощо.

Теоретичною основою для дослідження проблематики прав третіх осіб стали наукові праці М.М. Агаркова, С.С. Алєксєєва, І.В. Беклєніщевої, В.А. Бєлова, Т.В. Боднар, М.І.Брагінського, С.М. Братуся, С.І. Вільнянського, В.В. Вітрянського, Є. Годеме, О.С. Іоффе, О.О. Кота, О.О. Красавчикова, В.В. Луця, А. Нолькена, О.П. Печеного, Д.М. Притики, С.В.Сарбаша, М.М. Сібільова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, М.К. Сулєйменова, Є.О. Суханова, С.О. Тєнькова, Ю.К. Толстого, Б.Б. Черепахіна, Г.Ф. Шершеневича та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми «Основні проблеми забезпечення та захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки» (№ державної реєстрації 0186.0.070867). Дисертація становить певний внесок у розкриття напрямків загального дослідження в рамках цієї проблеми.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування сутності прав третіх осіб у зобов'язанні, формування засад, підстав та наслідків їх участі для сторін цивільного правовідношення, а також способів захисту прав та інтересів третіх осіб для надання пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства України.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних основних завдань:

- виявити підстави та форми участі третіх осіб у зобов'язанні;

- визначити юридичну природу прав третіх осіб у зобов'язанні;

- розглянути види прав третіх осіб у зобов'язанні та правовідносини, в яких вони перебувають з кредитором та/або боржником в зобов'язанні;

- з'ясувати сутність зобов'язань на користь третіх осіб та зобов'язань, що виконуються третіми особами;

- опрацювати договірні моделі зобов'язань на користь третіх осіб;

- дослідити специфіку способів захисту прав цих осіб в порівнянні з захистом прав сторін в зобов'язанні та їх взаємний вплив.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у сфері регулювання прав третіх осіб у зобов'язаннях.

Предмет дослідження - теоретичні основи та практичні питання правового регулювання участі третіх у зобов'язанні, що виявляються в наукових позиціях, теоріях, пропозиціях, нормативно-правових актах України та при їх застосуванні.

Методи дослідження. У процесі дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання:

- формально-логічний, використовуваний при з'ясуванні юридичної природи прав третіх у зобов'язанні та тих правових зв'язків, в яких вони перебувають зі сторонами зобов'язання; за його допомогою здійснювався аналіз поглядів та позицій та виявлені засади власного бачення проблеми; використання цього методу дозволило послідовно висловлювати судження, обґрунтовувати поняття та робити умовиводи;

- структурно-функціональний, завдяки якому побудовано структуру відносин при системному баченні участі третіх осіб у зобов'язаннях та правових зв'язків цих осіб із контрагентами;

- логіко-догматичний та герменевтичний методи сприяли аналізу та тлумаченню норм цивільного права та співставленню різнопланового законодавчого регулювання питань прав третіх осіб у зобов'язаннях;

- метод класифікації дозволив розподілити різні поняття залежно від ряду критеріїв, зокрема, класифікувати права третіх осіб у зобов'язаннях.

У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є комплексним дослідженням проблем участі прав третіх осіб у зобов'язаннях, що вперше здійснено в Україні. На підставі результатів дослідження дисертантом обґрунтовано нові наукові положення, висновки та пропозиції, що виносяться на захист:

1. Вперше визнано необхідність «розгорнути» конструкцію осіб у зобов'язаннях принаймні на два рівні. Перший: особи у зобов'язаннях -- це сторони зобов'язального правовідношення; на другому рівні особи у зобов'язанні -- це учасники іншого відносного правовідношення або правовідносин, якими і є треті особи. При такому підході поняття «треті особи» охоплює всіх інших осіб, які не є учасниками первісного зобов'язального правовідношення.

2. Запропоновано новий підхід до розуміння інтересу третьої особи, що може полягати у спрямуванні певної динаміки первісного та всіх інших правовідносин, їх припинення. Інтереси боржника, кредитора та третьої особи можуть співпадати або розбігатися, однак не можуть бути ідентичними для сторін та третьої особи.

3. Вперше пропонується поділ третіх осіб на тих, які мають суб'єктивні права, та треті особи, які мають секундарні права. До вираження наміру приєднатися до договору третя особа має секундарне право, а після такого волевиявлення -- суб'єктивне.

4. Уперше аргументується, що треті особи можуть мати не лише права, а й обов'язки, які породжує в неї договір (за умов згоди третьої особи) або закон.

5. Вперше зроблено висновок, що осіб, які протистоять уповноваженій особі в абсолютних правовідносинах, не можна вважати третіми особами.

6. Обґрунтовано новий підхід до розкриття засад співвідношення виконання зобов'язання та виконання рішення суду, які можуть існувати паралельно, адже стадія виконання рішення суду не замінює і не зупиняє виконання зобов'язання, внаслідок чого залучення третіх осіб до виконання зобов'язання можливе й після ухвалення рішення суду.

7. Надані нові аргументи щодо вираження волі боржником як підстави для виконання зобов'язання третьою особою, що може мати місце до прийняття виконання від неї або виражатися у подальшому схваленні її дій. Підстави виконання зобов'язання третьою особою можуть бути як договірні, так і обумовлюватися відносинами корпоративної або іншої залежності.

8. Пропонується нове бачення прийняття виконання як здійснення кредиторського обов'язку, на що може бути уповноважена третя особа.

9. Дістали подальшого розвитку аргументи про необхідність розмежовувати договори на користь третьої особи та залучення третіх осіб до фактичного виконання зобов'язання. В основу їх поділу пропонується покласти наявність у третіх осіб певних прав. Права вимоги кредитора у даних відносинах вторинні у порівнянні з правами третьої особи. При цьому кредитор залишається стороною зобов'язання, пов'язаною певними обов'язками.

10. Вперше стверджується про можливість для сторін договору додатково «підпризначати» третю особу на випадок, коли перша відмовиться від наданого їй права. Одночасно доводиться недопустимість для третьої особи передати своє право іншій особі.

11. Подальший розвиток набуло з'ясування наслідків вчинення представником правочину з перевищенням повноважень в разі, якщо він не був схвалений особою, від імені якої діяв представник. Робиться висновок про дійсність такого правочину з набуттям представником прав сторони в ньому, крім випадків, коли законом не допускається можливість встановлення правових наслідків для представника або йому забороняється бути стороною певного правочину.

12. Висловлене нове твердження про можливість для третіх осіб у зобов'язаннях, осіб, на яких покладено виконання обов'язку боржника та особи, на користь яких укладено договір, вимагати тлумачення договору.

13. Вперше доводиться, що третя особа може вимагати підтвердження виконання так само, як і боржник, а кредитор зобов'язаний видати документ про підтвердження виконання і боржнику, і третій особі, яка залучена ним до виконання.

14. Вперше пропонується допустити до нотаріального депонування третіх осіб. Висловлюються нові доводи на користь того, що при вчиненні нотаріальної дії нотаріус повинен упевнитись, що її здійснення не порушує прав третіх осіб; інакше у вчиненні нотаріальної дії слід відмовити.

У результаті проведеного дослідження формулюються нові пропозиції змін до чинного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження містить матеріали, придатні для використання: 1) при викладанні навчального курсу «Цивільне право України»; 2) при підготовці навчальних посібників, підручників для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів; 3) у нормотворчій діяльності - для внесення змін до Цивільного кодексу України, окремих законів України, підзаконних нормативно-правових актів, а також при їх розробці; 4) у правозастосовчій діяльності - судами під час розгляду справ про захист прав третіх осіб та сторін у зобов'язаннях; 5) у практичній діяльності - фізичними та юридичними особами при укладенні договорів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою цивільного права № 1 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна (м. Харків, Національний університет внутрішніх справ, 21 травня 2005 року); міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку» (25-26 листопада 2005 року, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Київ), науково-практичній конференції «Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи» (м. Київ, НДІ приватного права та підприємництва АПрН України, 24 листопада 2005 р.), круглому столі «Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі» (м. Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 16 грудня 2005 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені в 3 статтях у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, а також у тезах 4 доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, із висновками до розділів та загальних висновків, а також списку використаних джерел, який складається з 158 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 186 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовуються актуальність теми, стан її наукового розроблення, визначаються, мета, задачі, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюються наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про їх апробацію, наявність публікацій за темою дисертації, вказуються її структура й обсяг.

Розділ 1 «Методологічні основи участі третіх осіб у зобов'язаннях» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Загальні положення про третіх осіб» розглядається поняття «особи», яке є універсальним не тільки для різних галузей права, а й для всіх відносин, що охоплюються сферою цивільно-правового регулювання. Поняття «особа» у площині окремих видів цивільних правовідносин ускладнюється специфікою останніх. Особи у зобов'язанні поділяються на сторони та особи, які не є сторонами (треті особи). Сторони виступають носіями взаємних прав і обов'язків, а іншими особами є всі інші учасники цивільного обороту, які не входять до кола сторін первісного правовідношення. Треті особи є різновидом всіх інших осіб, однак від решти їх відрізняє перебування у певних відносинах з однією із сторін первісного правовідношення. Тобто третя особа може брати участь у правовідношенні, де їй протистоїть в якості сторони учасник іншого правовідношення. Саме найменування «третя особа» підкреслює її статус по відношенню до інших учасників (договору, зобов'язання), а не визначає її статус у зобов'язанні.

Конструкція осіб у зобов'язаннях має бути «розгорнена» принаймні на два рівні. Перший: особи у зобов'язаннях -- це сторони зобов'язального правовідношення; другиій: учасники іншого відносного правовідношення або правовідносин, якими і є треті особи.

Визначаються певні сутнісні риси третіх осіб у зобов'язаннях. Ними є: (1) множинність правовідносин. Адже фігура третьої особи з'являється там, де виникає декілька цивільних правовідносин. Причому стороною первісного, вихідного правовідношення третя особа не виступає; (2) характер правовідносин. За характером усі правовідносини є відносними, однак первісне правовідношення є зобов'язальним, всі інші правовідносини можуть бути зобов'язальними, а можуть такими і не бути. Відносні правовідносини, до яких третя особа вступає як сторона, іншою стороною мають боржника та (або) кредитора. Без первісного правовідношення дані відносини існувати не можуть; (3) динаміка первісного правовідношення. У встановленні (виникненні) первісного правовідношення третя особа участі не приймає, однак не виключається ситуація, коли на наступних етапах його динаміки третя особа може набути прав сторони первісного правовідношення; (4) юридична заінтересованість третьої особи, яка має багатогранний характер. Інтереси боржника, кредитора та третьої особи можуть співпадати і навпаки, але юридична заінтересованість третьої особи не може бути ідентичною інтересу сторін.

У підрозділі 1.2. «Види третіх осіб у зобов'язаннях та їх особливості» надаються наступні класифікації третіх осіб.

1. В залежності від характеру прав третіх осіб останні поділяються на третіх осіб, які мають суб'єктивні права та треті особи, які мають секундарні права. Такі види прав третіх осіб можна припустити з ст. 511 ЦК, з якої явно не слідує юридична природа прав третьої особи, але в цій статті міститься вказівка на спрямованість прав третьої особи до сторін у зобов'язанні. Тому має місце ситуація, коли до вираження наміру приєднатися до договору третя особа має секундарне право, а після -- суб'єктивне. Тобто, секундарне право «дозріває» до суб'єктивного. В результаті здійснення секундарних прав зобов'язуючої дії пасивна сторона стає зобов'язаною щодо активної. До секундарних прав цього виду, якими може бути наділена третя особа, зокрема відносяться: право представника передати свої повноваження повністю або частково іншій особі -- заміснику (ст. 240 ЦК); право на укладання договору, у тому числі право здійснити оферту (ст. 641 ЦК); право давати згоду на заміну боржника (ст. 520 ЦК); право на прийняття виконання зобов'язання (ст. 528 ЦК); право вибору предмета зобов'язання в альтернативному зобов'язанні (ст. 539 ЦК); право скористатися правом сторони за договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦК) та ін.

Особливо слід виділити секундарні права зобов'язуючої дії у спадковому праві, які виникають у третьої особи внаслідок дій інших осіб, зокрема право на прийняття спадщини у випадку відмови від спадщини на користь конкретної особи (ст. 1274 ЦК), у разі пропущення строку на її прийняття (ч. 2 ст. 1272 ЦК) та при зміні черговості спадкування (ч. 1 ст. 1259 ЦК).

Змістом секундарних прав уповноважуючої дії, які умовно називають «право контролю» є можливість одностороннім волевиявленням дозволити чи заборонити суб'єкту укласти правочин з іншою особою, вчинити інші дії юридичного або фактичного характеру. До цієї групи секундарних прав третіх осіб слід віднести: право тлумачення правочину, договору (ст. 213, 637 ЦК); право на відмову від правочину (ст. 214 ЦК); право надавати згоду на вчинення правочину у випадках передбачених договором або законом.

До секундарних прав позбавляючої дії відносяться: право на відкликання оферти (ст. 641 ЦК), акцепту (ст. 642 ЦК); право на розірвання договору (ст. 651, 652 ЦК); право односторонньої відмови від виконання зобов'язання; право на відмову від прийняття зобов'язання.

За розподілом прав і обов'язків треті особи поділяються на три види: треті особи, які мають тільки права; треті особи, які мають права і обов'язки; треті особи, які мають тільки обов'язки. Треті особи, які мають обов'язки, поділяються на третіх осіб, які прийняли на себе обов'язки, та третіх осіб, на яких обов'язки покладено законом. До першої групи відносяться, зокрема особи, які прийняли на себе виконання обов'язку боржника (ст. 528 ЦК). При цьому та обставина, що цих осіб законодавець не називає «третіми особами», а йменує «інші особи», суті їх статусу не змінює. До другої групи відноситься, наприклад, одержувач вантажу за договором перевезення, на якого покладається обов'язок прийняти вантаж.

Наступною є класифікація третіх осіб за групами правовідносин, в яких вони приймають участь. Дана класифікація включає два рівні поділу третіх осіб. На першому рівні слід виділити третіх осіб в абсолютних та відносних правовідносинах. Зі спектру всіх інших осіб, обов'язок яких кореспондує праву суб'єкта в абсолютних правовідносинах, слід виділити досить невелику групу суб'єктів, які мають юридичну зацікавленість у дотриманні заборони певної поведінки. До цієї групи можуть бути віднесені (у контексті абсолютних відносин власності) співвласники, сусіди власника, члени його сім'ї, а в корпоративних правовідносинах -- інші акціонери, яких і можна вважати третіми особами у абсолютних відносинах. Тобто, говорити про третіх осіб в абсолютних правовідносинах можна лише з поправкою на конкретизацію, а точніше диференціацію кола зобов'язаних осіб. Це, звичайно істотно зближує абсолютні правовідносини з відносними. Відповідно, всі зобов'язані особи у абсолютних правовідносинах можуть бути поділені на дві групи -- треті особи та всі інші особи.

На другому рівні поділу виникають треті особи у контексті різних видів правовідносин. У приватноправових відносинах слід виділити такі найбільш важливі групи відносин за участю третіх осіб.

Відносини представництва, де третіми особами можуть бути замісник представника (ст. 240 ЦК), особи, в яких внаслідок дій представника, виникають, змінюються чи припиняються права і обов'язки щодо особи, яку той представляє (ст. 239 ЦК).

Речові відносини. Так, третіми особами є співвласники у випадках відчуження частки іншим співвласником (ст. 362 ЦК), при здійсненні іншим співвласником добудови чи прибудови до житлового будинку, іншої будівлі або споруди (ч. 4 ст. 357 ЦК), члени сім'ї співвласника у випадку припинення права на частку цього співвласника за вимогою інших співвласників (ст. 365 ЦК). При укладенні договору між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном, третьою особою є особа, яка придбаває частку в праві спільної часткової власності на це майно і для якої цей договір є обов'язковим (ч. 4 ст. 358 ЦК).

Відносини інтелектуальної власності, де третіми особами можуть бути: сам автор -- при продажі іншою особою оригіналу художнього твору, оригіналу рукопису літературного твору (ст. 448 ЦК) твору образотворчого мистецтва; спадкоємці автора при продажі оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо; співавтори -- при передачі іншим співавтором майнових авторських прав іншим особам; суб'єкти авторського права і виконавці -- при здійсненні виробниками фонограм, відеограм своїх прав; суб'єкти авторського права, виконавці, виробники фонограм (відеограм) -- при здійсненні організаціями мовлення своїх прав; особа, яка має право попереднього користування щодо винаходу, корисної моделі, промислового зразка -- при подачі іншої заявки про видачу патенту або при здійсненні власником патенту своїх прав та ін.

Широко представлені треті особи у зобов'язальних відносинах, найбільш поширеними випадками серед яких слід визнати: зобов'язання, що мають місце при покладенні виконання на іншу особу (передорученні); забезпечення виконання зобов'язання за допомогою поручительства, гарантії, майнової поруки; регресні зобов'язання; зобов'язання на користь третьої особи.

Корпоративні відносини, третіми особами в яких є особи, яким: учасник повного товариства має намір передати частку або її частину (ст. 127 ЦК); вкладник КТ передає свою частку (ст. 137 ЦК); акціонер має намір продати свої акції (ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства»); товариством була реалізована частка померлого учасника ТОВ, ТДВ, ПТ, КТ. Ними є й учасники ТОВ, ТДВ та КТ -- при відчуженні іншим учасником своєї частки іншим особам (ч. 2 ст. 137 ЦК, ч. 2 ст. 147 ЦК) або при переході частки цього учасника до спадкоємців фізичної особи, правонаступників юридичної особи (ч. 5 ст. 147 ЦК).

До третіх осіб у спадкових відносинах відносяться: спадкоємець, який внаслідок зміни черговості за договором інших спадкоємців отримав право на спадкування (ч. 1 ст. 1259 ЦК); спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, але внаслідок письмової згоди інших спадкоємців отримав право подати заяву про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1272 ЦК); особа, на користь якої спадкоємець відмовився від прийняття спадщини (ст. 1274 ЦК).

Розділ 2 «Участь третіх осіб в окремих видах зобов'язань» складається з трьох підрозділів, присвячених характеристиці виконання зобов'язання третіми особами, зобов'язанням на користь третіх осіб та участі третіх осіб у забезпеченні виконання зобов'язань.

У підрозділі 2.1. «Виконання зобов'язання третіми особами» можливість покладення виконання зобов'язання на третіх осіб зумовлюється низкою обставин, зокрема ускладненням договірних зв'язків, спеціалізацією професійних учасників майнового обороту, що в контексті договорів, які ними укладаються, викликає до існування спеціальні договірні конструкції. Відтак, підвищується питома вага зобов'язань, виконання яких без залучення третіх осіб є неефективним з точки зору організаційної доцільності, економії коштів та низки інших обставин.

Загальні засади правової регламентації виконання зобов'язання іншою особою визначені ст. 528 ЦК України, а правила про виконання зобов'язання іншими особами «розпорошені» законодавцем серед норм про окремі види зобов'язань, зокрема щодо договорів: підряду -- при регулюванні відносин генерального підрядника і субпідрядника (ст. 838 ЦК); про надання послуг -- при покладенні виконання на іншу особу у випадках, передбачених договором (ст. 902 ЦК); зберігання -- при передачі речі зберігачем іншій особі на зберігання (ч. ч. 2, 3 ст. 943 ЦК); доручення -- при передачі виконання доручення замісникові (ст. 1005 ЦК); комісії -- при укладанні договору субкомісії (ст. 1015 ЦК); управління майном -- при переданні управління майном замісникові (ст. 1041); розрахунків із застосуванням платіжних доручень -- при залученні банком іншого (виконуючого) банку для виконання переказу грошових коштів (ч. 2 ст. 1091 ЦК) та ін.

Підставою для виконання зобов'язання третьою особою слугує вираження волі боржником. Воно може мати місце до прийняття виконання від третьої особи, а може виступати в формі подальшого схвалення її дій. Тобто, в більшості випадків мова йде про договірні підстави виконання зобов'язання третьою особою, які можуть бути різними, залежно від обраного сторонами конкретного виду зобов'язання і зумовлюються зобов'язальним (в минулому) характером відносин боржника і третьої особи. Доводиться, що норма ч. 1 ст. 527 ЦК має загальнодозвільний характер, допускаючи виконання третьою особою у всіх випадках, крім прямої заборони, що міститься в договорі, законі або випливає із суті зобов'язання.

Доводиться, що виконання обов'язку боржника третьою особою є за своєю правовою природою правочином, водночас і прийняття такого виконання кредитором від цієї особи слід розглядати як правочин.

У підрозділі 2.2. «Зобов'язання на користь третіх осіб» виявляється сутність цієї моделі, яка полягає у тому, що боржник вчиняє дії, які складають предмет зобов'язання (сплачує гроші, передає майно, виконує роботи, надає послуги тощо) як повністю, так і в певній частці, на користь особи, яка не бере участі в укладанні цього договору. Конструкцією договору на користь третьої особи може бути охоплено досить широкий спектр зобов'язальних відносин, зокрема дарування (ст. 725 ЦК), страхування (ст. 985 ЦК), управління майном (ст. 1034 ЦК), банківського вкладу (ст. 1063 ЦК), перевезення, лізингу. Крім того, окремі договірні конструкції можуть передбачати встановлення зобов'язань на користь третьої особи в якості самостійного положення договорів купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), найму (ст. 759 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК), спільної діяльності (ст. 1130 ЦК), спадкового договору (ст. 1302 ЦК). Що стосується спадкового договору, то він може набувати характеру договору на користь третьої особи, коли укладається з участю подружжя (ст. 1306 ЦК). При такому варіанті спадкового договору він укладається як двосторонній між відчужувачем -- одним з подружжя і набувачем -- іншим з подружжя на користь визначеної в договорі третьої особи, яка реалізує свої права лише після смерті чоловіка і дружини.

ЦК закріплює два види договорів на користь третьої особи: встановленої у договорі («визначена третя особа») та не встановленої у договорі («невизначена третя особа»). Отже, критерієм поділу зазначених договорів є саме ступінь індивідуалізації третіх осіб, на користь яких і укладається зазначений договір. Модель договору із невизначеною «третьою особою» не призводить автоматично до визнання його недійсним (як такого, в якому відсутній предмет), крім випадків, коли законодавство виключає побудову договірних відносин сторін без індивідуалізації третьої особи. Так, згідно ч. 1 ст. 1063 ЦК визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад, є істотною умовою договору банківського вкладу. Тобто у відносинах за договором банківського вкладу застосування договору на користь «невизначеної третьої особи» не допускається.

Співставлення ч. 2 ст. 527 та ст. 636 ЦК вказує на необхідність розмежування договору на користь третьої особи та залучення третіх осіб до фактичного виконання зобов'язання. При цьому в основу поділу слід покласти наявність у третіх осіб певних прав. Договір на користь третьої особи, на відміну від залучення третіх осіб до фактичного виконання, наділяє цих осіб певними правами.

У підрозділі 2.3. «Участь третіх осіб у забезпеченні виконання зобов'язань» в контексті конкретних способів забезпечення досліджуються дві групи правовідносин, в яких задіяні треті особи: забезпечувальні відносини та відносини покриття. Забезпечувальні відносини виникають між кредитором і третьою особою, яка здійснює забезпечення, а відносини покриття формуються між третьою особою і боржником. Запропоновано розділити способи забезпечення наступним чином: 1) способи, які встановлюються та здійснюються сторонами -- боржником і кредитором; 2) способи, які встановлюються шляхом залучення третьої особи, яка вступає у правовідносини з кредитором (забезпечувальні відносини) та з боржником (відносини покриття). До цих способів слід віднести поручительство, гарантію та заставу майна особи, яка не є боржником за основним зобов'язанням; 3) способи, які встановлюються і здійснюються кредитором і боржником, але за допомогою яких вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок третіх осіб (застава векселів, майнових прав вимоги до третьої особи).

Договір поручительства є підставою виникнення забезпечувальних відносин, в силу яких третя особа -- поручитель наділяється обов'язком виконання за боржника його обов'язку перед кредитором. Відносини покриття можуть виникати з договору між поручителем і боржником або ж формуватися з інших підстав. Зокрема, вони можуть бути зумовлені корпоративною та іншою залежністю поручителя, а у випадках, передбачених законом -- і адміністративним актом. Можна спостерігати трьох осіб у правовідносинах застави: кредитодавця, який одночасно є заставодержателем, позичальника, який не виступає стороною в договорі застави, і майнового поручителя, який не бере участь в договорі кредиту, але є стороною в договорі застави. Проаналізувавши правовідносини, які складаються при участі майнового поручителя, слід зробити висновок, що він є третьою особою по відношенню до основного зобов'язання, стороною в договорі застави і стороною в договорі між ним (майновим поручителем) і боржником за основним зобов'язанням. Останній договір може мати вигляд договору про надання послуг майнової поруки, іншого договору і ним будуть опосередковуватися відносини покриття. Майновий поручитель і поручитель - це різні суб'єкти в різних правовідносинах.

На третю особу може бути покладено як обов'язок боржника по передачі завдатку, так і безпосередньо сама передача. При цьому при укладанні в майбутньому договору його стороною буде не особа, яка дала завдаток (третя особа), а сам боржник. Між кредитором і боржником виникають забезпечувальні відносини, а між боржником і третьою особою -- відносини покриття. третій особа цивільний правовідношення

Розділ 3 «Проблеми захисту прав та інтересів третіх осіб у зобов'язаннях» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Загальні засади обрання третіми особами способів захисту своїх прав та інтересів» встановлюється, що механізм захисту прав третіх осіб має реалізуватись у трьох напрямках: диференціація предмета захисту сторін і третіх осіб у зобов'язаннях; визначення специфіки загальних способів захисту цивільних прав стосовно третіх осіб; спеціальні способи захисту прав та інтересів третіх осіб.

Для третіх осіб вирішальним є захист законних інтересів, хоча не виключається й захист цивільних прав третьої особи. Таке бачення не зменшує обсягу прав третіх осіб на захист, оскільки законний інтерес останніх може потребувати захисту нарівні із суб'єктивним цивільним правом. Третя особа як суб'єкт права на захист визначає свою поведінку при здійсненні цього права під впливом різних чинників -- змісту правовідносин, їхньої динаміки, стану суб'єктивного права або інтересу як предмета захисту. Встановлюючи перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, законодавець прагнув сформулювати не чітку, завершену юридичну конструкцію, а скоріше загальну модель, контури механізму захисту.

У корпоративних відносинах треті особи можуть здійснювати право на захист лише безпосередньо, решта учасників цих відносин пред'являти вимоги про захист прав третіх осіб не можуть.

У підрозділі 3.2. «Окремі способи захисту прав та інтересів третіх осіб в зобов'язанні» стверджується про наділення третіх осіб правом звертатися до сторін і до суду з вимогою про тлумачення правочину, на підставі якого виникло зобов'язання (ст. 213 ЦК). Вимога про визнання правочину недійсним судом може бути обумовлена тим, що він порушує права третіх осіб. Захист прав третіх осіб може здійснюватись в процесі виконання зобов'язання, особливо в тих випадках, коли на третю особу покладено його виконання. Третя особа може вимагати підтвердження виконання так само, як і боржник. Тобто, кредитор зобов'язаний видати документ про підтвердження виконання і боржнику, і третій особі, яка залучена ним до виконання. Треті особи, які залучаються до виконання зобов'язання або які прийняли на себе виконання (ч. 3 ст. 528 ЦК), можуть також у разі прострочення кредитора внести гроші або цінні папери у депозит нотаріуса, що прирівнюється до належного виконання зобов'язання. Задля забезпечення інтересів стабільного обороту слід розширити сферу застосування нотаріального депонування, допустивши до нього і третіх осіб. Наголошується на наданні третім особам, залученим до виконання зобов'язання, можливості проведення зарахування.

Висновки

У дисертації наводяться теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у з'ясуванні сутності участі третіх осіб у цивільно-правових зобов'язаннях.

Серед висновків найбільш вагомими в науковому плані є наступні:

1. Фігура третьої особи з'являється там, де виникає декілька цивільних правовідносин, причому стороною первісного, вихідного правовідношення третя особа не виступає, хоча на наступних етапах його динаміки вона може набути прав сторони первісного правовідношення.

2. В залежності від характеру прав третіх осіб вони поділяються на тих, які мають суб'єктивні права та які мають секундарні права. До вираження наміру приєднатися до договору третя особа має секундарне право, а після -- суб'єктивне.

3. Участю третіх осіб ускладнюється структура багатьох видів цивільних правовідносин, зокрема треті особи присутні у таких групах приватноправових відносин: (а) відносини представництва; (б) речові відносини; (в) відносини інтелектуальної власності; (г) зобов'язальні; (д) корпоративні; (е) сімейні; (є) спадкові відносини.

4. При залученні третьої особи до виконання зобов'язання вона може вимагати підтвердження виконання так само, як і боржник, а кредитор зобов'язаний видати документ про підтвердження виконання і боржнику, і третій особі, яка залучена ним до виконання. Третя особа має право на нотаріальне депонування предмету договору.

5. У договорі на користь третьої особи слід розрізняти момент виникнення права вимоги у третьої особи і момент його здійснення. Для виникнення права згоди третьої особи не вимагається.

6. Сторони такого договору не позбавлені можливості «підпризначати» додаткову третю особу на випадок, коли перша відмовиться від наданого їй права. Третя особа не може передати свої права іншій особі.

7. Треті особи у зобов'язаннях вправі вимагати тлумачення договору, а треті особи у спадкових правовідносинах -- тлумачення заповіту. Для запобігання конкуренції видів тлумачення (здійснюваного за згодою спадкоємців та судового) треті особи вправі оспорити тлумачення заповіту в судовому порядку у тому разі, коли тлумачення заповіту спадкоємцями порушує їх права, не відповідає дійсному змісту заповіту або ж здійснене з порушенням ст. 213 ЦК.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Бровченко І. О. Деякі проблемні питання виконання зобов'язання третіми особами за цивільним законодавством України // Вісник АПНУ. - 2007. - № 3. - C. 125-132.

2. Бровченко І. О. Проблематика третіх осіб на прикладі майнової поруки // Вісник господарського судочинства. - 2007. - № 3. - С. 107-111.

3. Бровченко І. Конструкція договору на користь третьої особи: проблеми застосування // Юридична Україна. - 2009. - № 1. - С. 56-64.

4. Бровченко І. О. Новели юридичної конструкції договору на користь третьої особи за цивільним законодавством України // Актуальні проблеми цивільного права та процесу : Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті професора Олександра Анатолійовича Пушкіна, Харків, 21 травня 2005 року. - Х. : Національний університет внутрішніх справ, 2005. - С. 38-40.

5. Бровченко І. О. Виконання зобов'язання третіми особами за цивільним законодавством України // Київ. Нац. Ун-т. Хмельницький ун-т управління та права. К., 2005 : Збірн. наукових робіт Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів «Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин : Стан та перспективи розвитку» - С. 198.

6. Бровченко І. О. Проблеми участі третіх осіб на стадії виконання зобов'язання // Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи: Збірник наукових праць за матер. Науково-практичної конференції м. Київ, 24 листопада 2005 р. // АПНУ, Київський регіональний центр АПрНУ, Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва АПрН України - Київ, 2006. - С.127-128.

7. Бровченко І. О. Проблеми виконання зобов'язання при простроченні кредитора // Харківський Національний ун-т внутрішніх справ. Матеріали круглого столу «Охоронюваний законом інтерес в цивільному праву та процесі» (Харків, 16 грудня 2005 р.) - Х., 2006. - С.63-64.

Анотації

Бровченко І. . Участь третіх осіб у цивільно-правових зобов'язаннях. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2009.

Дисертація містить комплексне дослідження проблематики участі третіх осіб у цивільно-правових зобов'язаннях. В роботі аналізується поняття «особи» як центральної категорії поняттєвого апарату юриспруденції, вперше формулюються сутнісні ознаки третіх осіб у зобов'язаннях, розроблено вчення про окремі види третіх осіб. Досліджені проблеми участі третіх осіб у речових, корпоративних, спадкових правовідносинах, а також відносинах інтелектуальної власності.

Видові особливості третіх осіб аналізуються у зв'язку з їх участю в окремих групах зобов'язань. Досліджуються питання виконання зобов'язання третіми особами, особливості зобов'язань на користь третіх осіб, а також підстави і форми участі третіх осіб у забезпеченні виконання зобов'язань.

Робота містить розгорнутий аналіз питань, пов'язаних із захистом третіх осіб у зобов'язаннях. Проаналізовані як загальні положення про захист прав третіх осіб, так і окремі способи, проблеми вибору та здійснення способу захисту.

Бровченко И.А. Участие третьих лиц в гражданско-правовых обязательствах. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2009.

Диссертация содержит комплексное исследование проблематики участия третьих лиц в гражданско-правовых обязательствах. В работе анализируется понятие «лица» как центральной категории понятийного аппарата юриспруденции, впервые формулируются сущностные признаки третьих лиц в обязательствах, разработано учение об отдельных видах третьих лиц. Исследованы проблемы участия третьих лиц в вещных, корпоративных, наследственных отношениях, а также отношениях интеллектуальной собственности. Выделяются особенности третьих лиц, имеющих субъективные права, и третьих лиц, имеющих секундарные права. Последние, в свою очередь, рассмотрены в контексте секунадарных прав обязывающего, управомачивающего и лишающего действия.

Видовые особенности третьих лиц анализируются в связи с их участием в отдельных группах обязательств. Исследуются вопросы, касающиеся исполнения обязательства третьими лицами, особенности обязательств в пользу третьих лиц, а также основания и формы участия третьих лиц в обеспечении исполнения обязательств.

Исследованы факторы и основания привлечения третьих лиц к исполнению обязательств. Исполнение обязательства третьим лицом связано с волей должника, которая может иметь место до принятия исполнения, а может выступать в форме последующего одобрения действий.

Изучена конструкция договора в пользу третьего лица, которая охватывает широкий спектр обязательственных отношений, включающих договоры дарения, страхования, управления имуществом, банковского вклада, перевозки, лизинга.

Анализируются особенности участия третьих лиц в обеспечении исполнения обязательства в контексте отдельных видов обеспечения - поручительство, задаток, залог. В контексте участия третьих лиц разработана классификация способов обеспечения исполнения обязательств.

Работа содержит развернутый анализ вопросов, связанных с защитой прав третьих лиц в обязательствах. Проанализированы как общие положения о защите прав третьих лиц, так и отдельные способы, проблемы выбора и осуществления способа защиты.

Brovchenko I.A. Participation of third parties in civil obligations. - Manuscript.

The thesis is completed for a scientific degree-candidate of science in Law in the speciality 12.00.03 - «Civil law and Civil Process. Family Law. International Private law». National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudri, Kharkov, 2009.

The thesis contains the complex research into problems of participating of the third person in civil law obligations. The idea of a person being the central category of jurisprudence instrument is analyzed in this work, the essential features of the third person in obligations are first formulated, teaching about different kinds of the third person is developed. Problems of participating of the third person in thing, corporative and inheritance relations are researched here as well as relations in intellectual property.

Specific qualities of the third person are analyzed in connection with their participating in separate groups of obligations. Thus questions of fulfillment of obligations by the third person are researched, particular qualities of obligations in favor of the third person, as well as grounds and forms of participating of the third person in guaranteeing of the fulfillment of obligations.

The work contains thorough analysis of questions, connected with protection of the rights of the third person in obligations. Generalities about the third person's rights protection and also specific methods, problems of choosing and fulfilling the way of defense are analyzed in this work.

Размещено на Allbest.ru