Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Удосконалення інституту юридичної відповідальності як фактор формування демократичної, соціальної, правової держави

Бєлая Лариса Валентинівна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, член-кореспондент АПрН України ОНІЩЕНКО Наталія Миколаївна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу теорії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ТИХОМИРОВ Олександр Деонисович Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, професор БОБРОВНИК Світлана Василівна Київський університет права НАН України, проректор

Захист відбудеться "26" листопада 2009 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 01033, м. Київ, провул. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 01033, м. Київ, провул. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано "10" жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

1. Загальна характеристика роботи

юридичний відповідальність правопорушення примус

Актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю дослідження природи, сутності, регулятивного значення юридичної відповідальності в сучасних умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави. Формування правової, соціальної держави нерозривно пов'язане з проблемами взаємної відповідальності держави і громадянина, де юридична відповідальність позбавляється лише карального характеру, а отже важливим є її дослідження у традиційному негативному і позитивному аспектах на новій методологічній основі, а саме з позиції сучасних підходів до виникнення, розвитку та функціонування держави і права. Обмеження примусу, застосування його лише у виправданих і дозволених за законом випадках є загальною тенденцією розвитку права на шляху побудови правової держави в контексті гуманістичної ідеї пріоритету прав людини. Серед усіх суб'єктів, відповідальних за охорону правопорядку в суспільстві, важливе місце належить правоохоронним органам, які попереджають, розкривають і своєчасно розслідують злочини, що безпосередньо пов'язане з реалізацією юридичної відповідальності.

„Юридична відповідальність” - термін, який широко використовується у вітчизняній юридичній науці та практиці, це одна з фундаментальних правових категорій, яка займає важливе місце в механізмі правового регулювання суспільних відносин.

Підвищена увага, що приділяється юридичною наукою проблемі відповідальності, пояснюється, в першу чергу, значенням даного охоронного інституту. Соціальна роль юридичної відповідальності, як і права в цілому, визначається тим, що найчастіше саме наявність відповідальності за ті або інші антисуспільні вчинки спонукає людей до певного (позитивного) варіанту поведінки. В даному випадку вона виступає в якості стимулу правомірної поведінки й антистимулом - вчинення правопорушень.

Протягом свого життя людина часто опиняється перед моральним вибором: діяти або не діяти, втручатися або залишитися осторонь. Вчинки людини багато в чому залежать від рівня її свідомості, соціального розвитку. Вибір людиною певної поведінки - це, як правило, результат впливу на особу усього комплексу виховних заходів, суспільства, окремих соціумів. Часто особа займає специфічну позицію стороннього спостерігача. Щоб уникнути відповідальності, вона не втручається в події, залишається осторонь. До деякої міри це пояснюється тим, що за законом особа може й не втручатися в певні ситуації, залишаючись у рамках недосяжності відповідальності. Така філософія життя майже завжди веде до бездіяльності, злочинної байдужості, що завдає величезної шкоди суспільству, як моральної, так і матеріальної. Елементи приватновласницької психології, окремі недоліки виховної роботи суспільства спричиняють порушення деякими громадянами моральних та правових норм, законності й правопорядку, розвиток правового нігілізму в суспільстві. Юридична відповідальність знаходить прояв у соціальній дійсності як обов'язок прийняття таких рішень, у яких одночасно виражаються цілі й інтереси як окремої особи, так й інтереси соціальних груп, класів та суспільства в цілому. Це пояснюється тим, що будь-яка діяльність обумовлена не тільки об'єктивними законами, але й цінностями, ідеалами, нормами, світоглядними орієнтаціями, певними переконаннями.

Правила, що регулюють поведінку людей, дії соціальних груп, колективів, організацій, у своїй сукупності становлять соціальні норми. Цілісна, динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства, засобом суспільного управління, організації й функціонування держави, забезпечення погодженої взаємодії людей, захисту прав людини. Недотримання ряду соціальних норм або їх ігнорування викликає застосування різних санкцій до особи, яка їх порушила. Застосування санкцій регламентується різними нормативними актами, прийнятими в даному суспільстві, з урахуванням його особливостей (національних, територіальних, релігійних тощо).

Категорії моральної та юридичної відповідальності виступають як елементи соціального життя та у якості державних і соціальних норм, вони покликані спрямовувати певним чином поведінку індивіда даного суспільства відповідно до суспільних потреб.

У вітчизняній правовій літературі аналізувалося багато проблем, пов'язаних з юридичною відповідальністю. Найбільш актуальними на даний момент є питання про поняття юридичної відповідальності, її види (позитивна та негативна юридична відповідальність), про її принципи й підстави, що впливають на її реалізацію та життя суспільства, зв'язок юридичної відповідальності з іншими правовими категоріями та їхній взаємовплив.

Існуючі прогалини у наукових дослідженнях посилюють актуальність обраної теми, адже дослідження проблем юридичної відповідальності в період формування демократичної, соціальної, правової держави є потребою сьогодення, яка пов`язана із сучасним рівнем розвитку державності, потребами законодавчої діяльності та юридичної практики. Значний спектр проблем юридичної відповідальності, а саме: поняття, природа, сутність юридичної відповідальності, її основні принципи та характер її регулюючого впливу на формування сучасної держави - досліджувався у роботах відомих українських і російських вчених як радянського, так і сучасного періоду. Серед них: А. Абрамова, М. Агарков, С. Алексєєв, В. Бабаєв, Б. Базилєв, В. Баранов, Д. Бахрах, Ю. Бєлошапко, С. Бобровник, С. Братусь, П. Васьков, А Венгєров, В. Гойман-Червонюк, В. Горшеньов, Ю. Денисов, А. Дьомін, Р. Єнгибарян, А.Заєць, О.Зайчук, О. Іоффе, А. Кашанін, Т. Кашаніна, О. Коваленко, В. Козлов, О. Копиленко, Ю. Краснов, В. Лазарєв, О. Лейст, С. Липень, В. Любашиць, В. Мамутов, Г. Назаренко, П. Недбайло, В. Нерсесянц, І. Ной, Н. Оніщенко, О.Петришин, В. Протасов, Л. Прохоров, І. Ребане, Н. Саліщева, І. Самощенко, В. Смірнов, М. Смоленський, Л. Спірідонов, М. Строгович, О. Сухарєв, О. Тихомиров, Б. Токарєв, В. Толстік, М. Фарукшин, М. Шаргородський, Ю. Шемшученко, В. Шепельов, В. Юдін, О. Якуба та інші.

Незважаючи на значну кількість наукових робіт, в яких активізується вивчення поставленої проблеми, питання вдосконалення інституту юридичної відповідальності як особливого фактора формування сучасної демократичної, соціальної, правової держави, що має велике теоретичне та практичне значення, комплексному дослідженню не піддавалося. Разом з тим, теоретичне узагальнення результатів наукового пошуку в даній сфері свідчить, що в сучасних умовах побудови соціальної, правової держави та розвитку правової системи України є нагальною потреба у комплексному дослідженні, в якому на новому аналітичному рівні та в сучасних умовах були б узагальнені й систематизовані всі наявні наукові розробки, означені перспективи теоретичного і практичного використання отриманих результатів, визначені шляхи та напрями вдосконалення інституту юридичної відповідальності в контексті підвищення значущості права як дієвого інструменту демократичних перетворень.

Саме тому існуючий стан розробки даної проблеми зумовлює нагальну потребу ґрунтовного аналізу природи юридичної відповідальності в сучасних умовах державотворення та правотворення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з плановою темою науково-дослідної роботи відділу теорії держави і права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, є складовою частиною загальних тем „Юридична відповідальність: проблеми теорії і практики” ( номер державної реєстрації 0108U001826 ).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття поняття, природи, сутності інституту юридичної відповідальності, її ознак та видів, визначення її впливу на формування демократичної, соціальної, правової держави, а також дослідження взаємозв'язку таких юридичних категорій, як право, мораль, законність у контексті сучасних соціальних трансформацій, що відбуваються в Україні.

Досягнення поставленої мети зумовлює зосередження уваги на виконанні таких завдань:

· установити основні концептуальні підходи до визначення поняття юридичної відповідальності, що дозволить розкрити зміст та проаналізувати природу юридичної відповідальності в сучасних умовах демократичних перетворень;

· надати авторське визначення поняття „юридична відповідальність”;

· виявити основні критерії класифікації окремих видів юридичної відповідальності;

· розкрити взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємообумовленість таких явищ, як моральне зобов'язання та юридична відповідальність, їх взаємообумовленість, спільні та відмінні риси;

· розглянути інститут юридичної відповідальності держави перед особою в контексті удосконалення інституту юридичної відповідальності в умовах демократичних перетворень;

· дослідити правомірну поведінку юриста як елемент удосконалення інституту юридичної відповідальності, визначивши відповідні рекомендації для розвитку юридичної теорії та практики;

· виявити методи та шляхи розвитку та удосконалення основоположного принципу юридичної відповідальності - законності - як найважливішої складової побудови соціальної, правової держави;

· простежити взаємозв'язок таких категорій, як юридична відповідальність та правова діяльність з метою вдосконалення останньої.

Об'єктом дисертаційного дослідження є інститут юридичної відповідальності як фактор формування демократичної, соціальної, правової держави.

Предметом дисертаційного дослідження є коло проблемних питань, пов'язаних із визначенням місця юридичної відповідальності у формуванні демократичної, правової та соціальної держави.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечують об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки, теми, мети та завдань дослідження автор використав наступні методи:

· діалектичний метод пізнання (дає можливість дослідити природу та сутність юридичної відповідальності, а також її місце у формуванні сучасної соціальної, правової держави);

· структурно-функціональний та формально-юридичний методи (використано автором при аналізі структури юридичної відповідальності та при класифікації її видів);

· порівняльно-правовий метод (його застосування дає можливість визначити загальні та специфічні ознаки таких понять, як право та мораль, правова діяльність та юридична практика);

· соціогенетичний метод (дає можливість дослідити проблеми юридичної відповідальності в теоретичному та практичному аспекті);

· системний метод (використовувався для характеристики законності як найголовнішого принципу юридичної відповідальності та шляхів її удосконалення при формуванні соціальної, правової держави).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є теоретичним комплексним системним дослідженням проблем інституту юридичної відповідальності в умовах сучасного право- та державотворення в Україні.

У результаті проведеного дослідження автором сформульовано теоретичні положення, одержано результати, обґрунтовано висновки та рекомендації, що мають наукову новизну:

уперше:

· сформульоване авторське визначення поняття юридичної відповідальності як встановлені чинним законодавством негативні наслідки скоєного правопорушення, настання яких викликає гарантовану можливість уживання до винної особи заходів державного примусу;

· доведено, що поняття „юридична відповідальність” не існує і не може існувати за межами діючого права, визначеними процесами правореалізації та правозастосування;

· обґрунтовано, що проблеми правовідновлюючої відповідальності набувають великого значення у зв'язку з розвитком приватного права, товарно-грошових відносин, перспективою становлення громадянського суспільства та соціальної, правової держави в цілому;

дістали подальшого розвитку:

· науковий аналіз правомірної поведінки юриста як елемента удосконалення інституту юридичної відповідальності, що сприяло визначенню шляхів розвитку інституту юридичної відповідальності;

· методи та шляхи зміцнення законності як ключового принципу юридичної відповідальності, що зумовлено не тільки подальшим розгортанням демократії - головної ознаки розвитку політичної системи суспільства, але й постійним зростанням правової та політичної культури громадян України, а також роботою державного апарату по формуванню соціальної, правової держави;

· характеристика взаємозв'язку та взаємовпливу таких категорій, як «юридична відповідальність» та «правова діяльність», що дало змогу виявити шляхи удосконалення правової діяльності в рамках розвитку науки та практики, а отже, і всієї правової системи України;

удосконалено:

· співвідношення правовідновлюючої та штрафної (каральної) відповідальності, що є складною, недостатньо врегульованою проблемою, особливо для сучасної України;

· положення щодо взаємозв'язку інституту юридичної відповідальності та морального зобов'язання як факторів розбудови демократичної, правової держави.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані у процесі подальших досліджень загальнотеоретичних аспектів удосконалення інституту юридичної відповідальності, для розробки рекомендацій щодо вдосконалення законотворчого процесу, для подальшого опрацювання проблем розбудови правової, соціальної держави, здійснення масштабних державно-правових реформ в умовах перехідного періоду, форм і методів подолання правового нігілізму, підвищення ролі правової та політичної культури громадян Україні.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано і рекомендовано до захисту у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Окремі результати дисертаційного дослідження були апробовані на міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема: „Становлення і розвиток правової системи України”(м. Київ, 21 березня 2002 р.; тези опубліковано); „Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави (м. Одеса, 14-15 жовтня 2004 р.; тези опубліковано); „Управління адміністративно-політичною діяльністю у сфері захисту прав і свобод громадян та забезпечення правопорядку”( м. Одеса, 3-4 червня 2005 р.; тези опубліковано); Третій звітній конференції науково-педагогічного складу Одеського юридичного інституту Харківського національного Університету внутрішніх справ (м. Одеса, 28-29 квітня 2006 р.; тези опубліковано); ”Соціалізація молоді в умовах розбудови демократичної правової держави” (м. Одеса, 16 лютого 2007 р.; тези опубліковано); „Шості осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.; тези опубліковано); регіональній науково-практичній конференції „Дотримання прав та свобод людини і громадянина: сучасний стан, проблеми та шляхи вирішення” (м. Одеса, 24 грудня 2008 р., тези опубліковано).

Публікації. Основні теоретичні положення та практичні результати дисертаційного дослідження викладено у 4 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та у 7 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поділені на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 190 сторінок. Список використаних джерел складає 206 найменувань, викладених на 18 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, характеризується ступінь його наукової розробки, зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначається мета та завдання дослідження, об'єкт і предмет, теоретико-методологічна основа, наукова новизна; формуються основні положення, що виносяться на захист; доводиться наукове і практичне значення отриманих результатів; вказується апробація результатів дисертації, публікації автора за темою дисертації, визначається структура і обсяг.

Розділ 1. „Юридична відповідальність у контексті сучасних соціальних трансформацій” присвячений аналізу поняття, природи, загальних рис правової категорії „юридична відповідальність”, а також в теоретико-правовому аспекті розглянуті та досліджені види юридичної відповідальності.

У підрозділі 1.1. „Поняття, природа, сутність та ознаки юридичної відповідальності ” проведено системний теоретико-критичний аналіз результатів наукових досліджень щодо виокремлення та становлення у науковій літературі категорії „юридична відповідальність”. Юридична відповідальність - одна із форм соціальної відповідальності.

Автор підкреслює, що за останні десятиліття юридична література збагатилась певною кількістю робіт з юридичної відповідальності, проте це питання і на сьогодні залишається дискусійним, немає єдності в трактуванні юридичної відповідальності. Кожний автор намагається дати своє визначення юридичної відповідальності, підкреслюючи ті її сторони, які він вважає найголовнішими. Зазначимо, що тривалий час юридичну відповідальність розглядали лише в рамках галузевих наук, переважно в цивільному, кримінальному, адміністративному, трудовому праві, до того ж автори цих досліджень обмежувалися поверхневою характеристикою загального поняття відповідальності. Однак, починаючи із середини 60-х років ХХ ст. з'явилися роботи, що висвітлювали юридичну відповідальність як важливу категорію загальної теорії права.

Юридична відповідальність - складний, багатофункціональний, поліструктурний феномен, що безпосередньо пов'язаний із багатьма правовими категоріями, зокрема, правовідносинами, правовими нормами, нормами моралі, правомірною поведінкою, правопорушенням, законністю, правовою діяльністю, правовою свідомістю, правовою культурою тощо.

Підкреслюється, що в теоретичному та практичному аспекті актуальність досліджуваної проблеми „юридична відповідальність” обумовлена сутнісними перетвореннями, які відбуваються в усіх сферах нашого суспільства, становленням правової держави та громадянського суспільства в Україні.

Автор визначає юридичну відповідальність як встановлені чинним законодавством негативні наслідки скоєного правопорушення, настання яких викликає гарантовану можливість уживання до винної особи заходів державного примусу.

Підвищена увага, що приділяється юридичною наукою проблемі юридичної відповідальності, активізація науково - дослідної діяльності в цьому напрямі пояснюється, в першу чергу, вагомим значенням вищевказаного охоронного інституту.

Підкреслюється, що поставлена проблема є однією з найбільш полемічних у правовій науці, оскільки відсутні єдині підходи до визначення поняття, сутності, функцій, мети, принципів та інших атрибутів юридичної відповідальності.

У підрозділі 1.2. „Види юридичної відповідальності (теоретико-правові аспекти розгляду та дослідження)” автор приділив особливу увагу проблемам класифікації юридичної відповідальності та питанню співвідношення правовідновлюючої та штрафної (каральної) відповідальності.

Юридична відповідальність є правовим інструментом, за допомогою якого досягається дієве та ефективне управління суспільством. Вона завжди пов'язана з певними позбавленнями, тобто вона супроводжується заподіянням винному негативних наслідків, обмеженням його особистих, майнових та інших інтересів. Позбавлення є природною реакцією на шкоду, заподіяну правопорушником суспільству й державі або окремій особі.

В правознавчій літературі існує чимало точок зору щодо класифікації видів юридичної відповідальності. Класифікація відбувається за різними критеріями: в залежності від суб'єктів покладання юридичної відповідальності, від змісту санкцій, за формою здійснення, за галузевою ознакою тощо.

Досить детально автором розглядається штрафна (каральна) відповідальність та правовідновлююча. Істотна різниця між штрафною (каральною) відповідальністю та правовідновлюючою полягає в тому, що штрафні, каральні санкції (кримінальні, адміністративні, дисциплінарні) мають відносно визначений характер, встановлюючи вищі й нижчі межі покарання або стягнення, яке призначається правопорушникові відповідно до обставин правопорушення, ступеня провини, характеристики особистості та інших обставин; правовідновлюючі санкції мають абсолютно визначений характер, оскільки розмір шкоди, збитку, заподіяного правопорядку, може бути достатньо точно визначений незалежно від обставин правопорушення.

Особа, що вчинила правопорушення, яке тягне застосування правовідновлюючих санкцій, може без втручання державних органів відшкодувати заподіяну шкоду, відновити порушені права, виконати обов'язки, припинити протиправний стан. На цьому базується застосування до правопорушника додаткових санкцій, які спонукають його до щонайшвидшого відновлення правопорядку, що неможливо та неприпустимо при здійсненні штрафної, каральної відповідальності.

При здійсненні штрафної (каральної) відповідальності до правопорушника застосовується одна санкція (вона може визначати як основне, так і додаткові покарання або стягнення) за винне та протиправне діяння, яке може містити ознаки різних правопорушень. Більш сувора, штрафна, каральна відповідальність (кримінальна) поглинає менш суворі (адміністративну або дисциплінарну).

Зазначається, що на сьогодні проблема правовідновлюючої відповідальності набуває особливого значення у зв'язку з розвитком приватного права, товарно-грошових відносин, перспективою становлення громадянського суспільства та правової держави в Україні.

Наголошується, що перехід до ринкових відносин істотно змінює значення правовідновлюючих санкцій і спонукає по-новому оцінити ряд дискусійних проблем теорії відповідальності.

Серйозною практичною проблемою є співвідношення правовідновлюючої та штрафної (каральної) відповідальності. У громадянському суспільстві у випадках, коли правопорушенням заподіяно шкоду правам громадянина або організації, першочерговим завданням є відновлення порушених прав, відшкодування збитків за рахунок правопорушника. Формування громадянського суспільства підвищує значення правовідновлюючої відповідальності, реалізація якої безпосередньо служить підтримці та відновленню правопорядку.

Автор наголошує на тому, що значною проблемою українського суспільства є декриміналізація та депеналізація, під якими розуміються загальне скорочення кількості правових заборон, відміна караності деяких діянь, а також переведення менш небезпечних злочинів до розряду проступків. Наведений факт свідчить на користь того, що юридична відповідальність, безумовно, істотно впливає з допомогою правових засобів на розвиток суспільних відносин у напрямі їх гуманізації.

Загальна кількість заборон потребує перегляду, змін, а при потребі - скорочення. Із ускладненням суспільного життя, розвитком науково-технічного прогресу виникає необхідність установлення нових заборон, визначення нових складів правопорушень та санкцій за їх вчинення. У той же час практика показує застарілість або неефективність чималого числа раніше встановлених заборон, які або майже не порушуються, або, навпаки, порушуються майже безкарно, тому що заходи державного контролю та примусу виявилися неефективними для їх попередження, виявлення та припинення.

Підкреслюється, що правильне, науково обґрунтоване, теоретичне розв'язання указаних проблем визначає діяльність законодавця та суб'єкта правозастосування, що впливає на якість та дієвість інституту законності та правопорядку в суспільстві.

Автор приходить до висновку, що юридична відповідальність стимулює правомірну поведінку, сприяє формуванню в населення поваги до закону та права, його сприйняття в суспільстві, а отже, є істотним фактором побудови правової держави в Україні.

Розділ 2. „Юридична відповідальність та моральне зобов'язання: взаємозв'язок і взаємозалежність” присвячений дослідженню проблеми співвідношення юридичної відповідальності та моралі в умовах побудови сучасної соціальної, правової держави.

У підрозділі 2.1. „Право та мораль як дієві регулятори поведінки суб'єкта правовідносин” автором докладно висвітлено питання права та моралі, які є нормативними регуляторами суспільних відносин та діють в єдиному полі соціальних зв'язків; право та мораль мають одну мету - урегулювання суспільних відносин, вироблення сприятливих для суспільного розвитку нормативно-ціннісних стандартів, закріплення найбільш ефективних форм соціальних взаємовідносин тощо.

Право здійснює усі свої регулятивні функції в одному комплексі та взаємодії як із мораллю, так і з іншими соціальними регуляторами - звичаями, корпоративними, політичними, релігійними нормами тощо.

Наголошується, що для аналізу правових норм необхідним є виявлення взаємозв'язків норм права з принципами та нормами моралі, з моральною свідомістю суспільства. Застосування норм права вимагає глибокого вивчення моральної оцінки життєвих відносин, обставин у конкретній юридично значимій справі.

Норми права та норми моралі є найбільш дієвими регуляторами суспільних відносин, що мають багато спільних та відмінних рис. Так, гуманітарні норми вивчають позитивну мораль (наукова етика), позитивне право (правознавство). Підкреслюється, що право та мораль - об'єктивно необхідні та взаємообумовлені регулятори поведінки.

Автор зазначає, що найбільшу моральну цінність являють собою основні права людини - юридичне вираження її свободи та гідності. На тісний зв'язок між правом та мораллю вказують історичні пам'ятки права стародавнього світу, середніх віків та нового часу. Поряд із розвитком культури, свідомості громадян зростає ефективність правового регулювання суспільних відносин, виконання норм права сприймається громадянами як обов'язок перед державою і суспільством, поширюється і поглиблюється взаємодія права та моралі.

Проблема співвідношення права та моралі в усі часи була в центрі уваги представників правової та філософської думки. Чимало аспектів цієї проблеми вивчалося у свій час М. Ціцероном, Г. Гегелем, Г. Кельзеном тощо.

Автором аналізуються погляди Г. Кельзена щодо взаємозв'язку та взаємодії права та моралі як певних соціальних норм, соціальних регуляторів.

У роботі зазначено, що визнаючи право як сукупність норм, його тим самим відмежовують від природи, а правознавство - від природознавства. Проте, крім правових норм, існують ще й інші норми, які регулюють поведінку людей по відношенню один до одного, і тому правознавство - це не єдина дисципліна, яка займається вивченням та описом соціальних норм.

Право не охоплює і не може охопити усіх вимог моралі, яке регулює більш вузьке коло суспільних відносин, та й оцінні критерії моральності більш суворі.

Погоджуючись з Г. Кельзеном, автор зазначає, що мораль та право суттєво відрізняються з точки зору створення норм. Норми права та норми моралі породжують звичай чи свідоме встановлення. У цьому розумінні мораль, як і право, є позитивною; а наукова етика вивчає тільки позитивну мораль, так само як правознавство вивчає тільки позитивне право.

Виходячи із змісту права, автор приходить до висновку, що правопорядок є частиною моралі, а право і справедливість - тотожні.

З наростанням негативних процесів у суспільстві підсилюється й ступінь непримиренності до них людей, які хотіли б бачити юридичні та моральні важелі більш дієвими, ефективними й результативними у боротьбі за оздоровлення суспільства, подолання явищ правового нігілізму, ідеалізму, інфантилізму та правової демагогії.

У підрозділі 2.2. „Правомірна поведінка юриста як елемент удосконалення інституту юридичної відповідальності” досліджуються проблеми правомірної поведінки юриста, яка являє собою поведінку, що відповідає приписам юридичних норм (законослухняна поведінка); і. відповідно, право діє за допомогою правомірної поведінки. Багато теоретиків розглядають правило поведінки як синонім норми права, оскільки воно є соціально-регулятивною системою поведінки людини, результатом реалізації права, що дозволяє оцінити, чи відповідає поведінка правовим вимогам, чи ні, чи є ця поведінка правомірною, чи вона протиправна. Загальні принципи правової системи формують характер правової поведінки. Вона може виражатися як у відповідних діях, так і в утриманні від протиправних дій. Функціонування правових інститутів пов'язане, перш за все, з правомірною поведінкою, що свідчить про єдність значущих інтересів особи, суспільства та правової держави.

Автор підкреслює, що до механізму правової поведінки слід віднести сукупність засобів, за допомогою яких здійснюється регулювання поведінки правом. Універсальними засобами механізму правової поведінки є законність, правосвідомість і правова культура.

У ході правової діяльності створюються, закріплюються, захищаються норми, постійно „відтворюється” право. Детальна концепція правової діяльності може бути побудована лише за умови пояснення взаємозв'язку і взаємопроникнення окремих видів правових дій, актів, що дозволяють отримати цілісну картину розвитку і функціонування права в суспільстві, інтересів громадян. Стрижнем правової реформи, що проводиться сьогодні в Україні, є подальше вдосконалення правової діяльності в цілому і професійної зокрема.

Автор зазначає, що культура етичної діяльності юриста - це система моральних вимог (принципів і норм), що сформована як результат знань, потреб і переконань, які знаходять прояв у глибокому усвідомленні поведінки юриста при виконанні професійних повноважень.

Ідеальний образ юриста характеризується такими рисами: юрист дотримується справедливості, поважає свободу особистості, загальнолюдський порядок, прагне істини, слугує суспільному порядку, культивує почуття здорового глузду, підтримує академічну науку та доктринальну думку.

Формування ідеалів правомірної поведінки юриста сприятиме вдосконаленню інституту юридичної відповідальності, гуманізації та соціалізації сучасного права, утвердженню принципу невідворотності покарання, рівності усіх перед законом, розвитку ідеалів та засад правової держави.

Розділ 3. „Формування соціальної, правової держави, зміцнення законності та юридична відповідальність” присвячений розгляду та аналізу питання зміцнення законності та удосконаленню правової діяльності як основи побудови соціальної, правової держави в Україні.

У підрозділі 3.1. „Зміцнення законності як одна з передумов побудови соціальної, правової держави” зазначається, що законність і правопорядок невіддільні від права, його реалізації, тому вивчення їх зв'язків в механізмі правового регулювання постійно знаходиться в центрі теоретичних досліджень.

Теоретичні та практичні дослідження проблем законності - досить багаточисельні, при чому їх рівень є досить високим, проте кожний новий етап розвитку нашого суспільства висуває перед вітчизняною наукою розгляд та вирішення все нових і нових проблем в цій галузі. Поряд з традиційними теоретичними і практичними питаннями законності (роль прокуратури, суду, господарських судів, міліції, державних органів у забезпеченні законності) надзвичайно зросло значення аналізу її функціонування в усіх сферах господарського і культурного будівництва.

Наголошується на тому, що вивчення проблем законності та правопорядку в курсі теорії держави і права є виключно важливим, оскільки всі без виключення галузеві юридичні науки, що досліджують різні аспекти права, правозастосовчого процесу, так чи інакше торкаються цих проблем, що природно, породжує різні погляди. Особливу актуальність і практичну значущість проблема законності набуває у зв'язку з концепцією формування правової держави.

Поняття „законність” характеризує правову дійсність під кутом зору практичного здійснення права, ідейно-політичних основ правової системи, її зв'язків з ключовими суспільно-політичними інститутами, з політичним режимом даного суспільства та процесами державотворення в цілому. Автор особливу увагу приділяє питанню характеристики особливостей законності. Законність - це особливий стан (режим), що виражений в юридичній діяльності. Сама по собі правозастосовча і правореалізаційна діяльність ще не є законністю. Вони відповідають законності, виступаючи не елементами її змісту, а її носіями.

Автор підкреслює, що законність пов'язана з державним суверенітетом. Закони держави мають загальну обов'язковість. Це означає, що їх сила розповсюджується не тільки на державні органи, посадових осіб і громадян, але і на громадські організації та їх органи. Законність слід визначати як заснований на вивченні об'єктивних потреб суспільного розвитку метод державного управління суспільством. Законність як вимога, що походить від держави та її органів, виражена в організаторській та виховній діяльності, вона виступає в цьому випадку методом державного управління суспільством.

Законність - це вимога суспільства і держави, що полягає в точній та неухильній реалізації правових норм усіма членами суспільства.

Значна кількість нагальних дискусійних проблем сучасної юридичної науки сьогодні пов'язана з різними деформаціями, дисфункціями свідомості та з'ясуванням методів їх подолання. В першу чергу, йдеться саме про правовий нігілізм, під яким вчені розуміють деформований стан правосвідомості особи, суспільства, соціальної групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір. Правовий нігілізм розглядають як антипод правової культури.

У наш час головним джерелом нігілістичних проявів виступає кризовий стан українського суспільства, відсутність захищеності кожного, певних соціумів, окремих груп населення. Соціальна напруга, економічні негаразди, політична нестабільність, регіональний сепаратизм, конфронтація влад, морально-психологічна нестабільність суспільства сприяють проявам правового нігілізму, постійно його примножують, викликаючи такі форми правового деструкту, як правовий ідеалізм, правовий романтизм, правова демагогія, популізм в усіх його видах та проявах.

У підрозділі 3.2. „Удосконалення правової діяльності та юридична відповідальність” автор зазначає, що в останні роки дослідники приділяють велику увагу теорії професійної юридичної діяльності. Професійна юридична діяльність забезпечує функціонування правової системи.

Юридична діяльність та юридична практика існують у нерозривній єдності.

Юридична практика - це діяльність компетентних суб'єктів по прийняттю, тлумаченню, застосуванню юридичних приписів у єдності з накопиченим соціально-правовим досвідом. Ознаками юридичної практики є наступні: вона будується на основі норм права, являє собою складову правової культури суспільства, інтегрує правову систему, породжує відповідні юридичні наслідки.

Структуру юридичної практики складають такі елементи: діяльність (динамічна сторона юридичної практики), елементами змісту якої виступають об'єкти, суб'єкти та учасники; юридичні дії та операції; засоби та способи їх здійснення; рішення щодо юридичних дій та результати вищевказаних дій тощо.

Наголошується на тому, що з юридичної практики не слід виключати такий її важливий елемент, як соціально-правовий досвід, протиставляти результати юридичної діяльності, а соціально-правовий досвід самому процесу застосування юридичної відповідальності.

Підкреслюється, що через функції правова діяльність здатна зв'язувати різноманітні елементи правової системи, формувати її нормативну базу, пояснювати і конкретизувати правові приписи. Ці функції поділяються на загальносоціальні та спеціально-правові. До першої групи функцій належать політична, економічна, управлінська, виховна тощо. Друга група функцій (регулятивна та охоронна) спрямована на здійснення правового впливу на суспільні відносини, на забезпечення упорядкування позитивних соціальних взаємодій суб'єктів права, на їх захист від соціально шкідливих і небезпечних діянь, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів суб'єктів.

Юридична практика, на відміну від теоретичної діяльності, де формуються ідеї, поняття, спрямована на об'єктивні зміни оточуючої дійсності. Юридична практика сприяє цілеспрямованій зміні суспільного життя, суспільних відносин, правовідносин. У процесі її здійснення виникають різні матеріальні, політичні, соціальні та інші зміни. Природно, що вона породжує юридичні наслідки.

Звернено увагу на те, що юридична наука покликана спрямовувати організаційно-практичну діяльність, вивчати та коректувати сформований особистий та соціально-правовий досвід, сприяти виробленню та реалізації юридичної політики в різних сферах суспільного життя. Правознавство покликане відігравати суттєву роль у розвитку правосвідомості та правової культури населення й посадових осіб, у справі правової пропаганди і виховання відповідної поваги до закону, права, суду та соціальних цінностей.

Автор приходить до висновку, що юрист повинен володіти в необхідній мірі (залежно від спеціальності) знаннями психології, політики, етики, естетики; бути обізнаним з культурними цінностями - юридичними, політичними, психологічними, етичними, естетичними. Особливість професії юриста полягає у вирішенні складних проблем, за якими - життя, честь та гідність людей. Прийняття юридичних рішень потребує від професіонала-юриста великої концентрації морально-психологічних зусиль, мобілізації досвіду, знань тощо.

Висновки

У Висновках автор формулює найбільш суттєві й важливі результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення, нові підходи до розгляду наукової проблематики щодо поняття юридичної відповідальності, її місця у формуванні демократичної, соціальної, правової держави. Серед них:

1. Юридична відповідальність - один з основних інститутів, що опосередковує охоронну функцію права. Тому традиційно вона розглядалася як один з видів негативної реакції держави на правопорушення. У цих рамках розроблялися різні підходи, концепції, які, незважаючи на їхні відмінності, поєднувало головне, а саме - визнання її ретроспективності, обов'язкового зв'язку з протиправною поведінкою, що їй передувала. Однак у шістдесяті роки у вітчизняній юриспруденції достовірність такого підходу викликала деякі сумніви. Обґрунтовується необхідність іншого трактування юридичної відповідальності, розширення сформованого поняття за рахунок включення в нього поряд з ретроспективним, і позитивного аспекту.

До теперішнього часу у сучасній юридичній літературі існує двоаспектне розуміння юридичної відповідальності:

1) позитивний (перспективний, або заохочувальний) аспект - передбачає заохочення за дотримання корисних для суспільства та держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги (морально свідоме ставлення до виконання обов'язків);

2) негативний (ретроспективний, або охоронний) аспект - передбачає покарання за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов'язків).

У літературі й досі триває дискусія з приводу існування юридичної відповідальності в позитивному сенсі. На думку більшості науковців, підхід до позитивного розгляду юридичної відповідальності є хибним. Необхідно в якості юридичної відповідальності розглядати відповідальність ретроспективну, а позитивну відповідальність віднести до соціальної відповідальності.

2. Юридична відповідальність являє собою встановлені чинним законодавством негативні наслідки скоєного правопорушення, настання яких викликає гарантовану можливість уживання до винної особи заходів державного примусу.

3. За межами діючого права юридична відповідальність не може існувати, тому при визначенні поняття юридичної відповідальності не слід звертатись до понять та категорій інших соціальних та філософських наук. Зміст юридичної відповідальності полягає у державно-правовій оцінці юридично значущої поведінки суб'єкта з метою накладання певних санкцій. Притягнення до юридичної відповідальності є невіддільним від державного примусу.

4. Ознаками юридичної відповідальності є:

а) фактичною підставою виникнення є правопорушення;

б) вона здійснюється на основі нормативних конструкцій, що поєднують норми матеріального та процесуального права;

в) притягнення до юридичної відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку в результаті правозастосовчої діяльності;

г) притягнення до юридичної відповідальності здійснюється уповноваженими на те державними органами та їх посадовими особами; існує відповідна чітка нормативна регламентація її здійснення;

д) наявність певних втрат для винної особи, які передбачені законом.

5. В юридичній науці існує чимало точок зору щодо класифікації видів юридичної відповідальності:

- за змістом санкцій, що застосовуються за правопорушення (правовідновлююча та штрафна (каральна) відповідальність);

- відповідно до видів правопорушення або галузі права (кримінальна, цивільно-правова, адміністративна, дисциплінарна, матеріальна);

- в залежності від суб'єктів покладання юридичної відповідальності (відповідальність, що покладена органами державної влади; відповідальність, що покладена судовими чи іншими юрисдикційними органами; відповідальність, що покладена адміністративними органами) та інші.

6. Серйозною практичною проблемою, особливо для нашої країни, є співвідношення правовідновлюючої та штрафної (каральної) відповідальності. В сучасному громадянському суспільстві у випадках, коли правопорушенням заподіяно шкоду правам громадянина або організації, першочерговим завданням є відновлення порушених прав, відшкодування збитків за рахунок правопорушника. Формування громадянського суспільства підвищує значення правовідновлюючої відповідальності, реалізація якої безпосередньо слугує підтримці та відновленню правопорядку.

7. Право та мораль посідають досить важливе місце в інституті юридичної відповідальності у процесі побудови сучасної демократичної, соціальної, правової держави в Україні. Співвідношення між правом та мораллю складне, воно містить у собі чотири компоненти: єдність, розбіжність, взаємодію та протиріччя. Уважне зіставлення права та моралі, з'ясування взаємозв'язків між ними дозволяють більш глибоко пізнати обидва ці явища та вдосконалити інститут юридичної відповідальності в сучасних умовах трансформаційних змін.

8. Оптимальне поєднання етичного та юридичного залишається проблемою, яка доволі складно вирішується в усіх правових системах. Як демонструє практика, ідеальної гармонії в даному випадку досягти не вдається, але деякі суперечності незмінно зберігаються. Їх можна певною мірою послабити, але не скасувати повністю. Протиріччя між правом та мораллю полягають, в тому, що вони мають різні методи регуляції, різні підходи, критерії при оцінці поведінки суб'єктів. Право за своєю природою є більш консервативним, воно відстає від плину життя, до того ж, воно містить в собі чимало колізій. Мораль же навпаки є більш рухливою та динамічною. Вона активніше й поступливіше реагує на зміни, що відбуваються в суспільстві. Таким чином, ці два явища розвиваються нерівномірно, тому в суспільстві завжди різний правовий і моральний стан. Також треба зазначити, що „консервативність” і „динамічність” права та моралі - досить мінливі категорії, що залежать від певних просторово-часових характеристик розвитку правових систем.

9. Правова поведінка є одним із видів юридичних фактів, тих конкретних життєвих обставин, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. У цьому випадку правова поведінка розглядається як підвалини (засади) зміни стану правовідносин, як конкретні життєві обставини, виникнення яких залежить від волі людей. Правова поведінка за своєю внутрішньою структурою складається з певних дій, в яких зовні виявляється ставлення суб'єкта до інших суб'єктів права.

10. Право не може впливати на такі форми людської активності, які знаходяться у підсвідомості людини. Цей принцип віддзеркалює доцільний зміст використання в юриспруденції терміна „поведінка”, а також терміна „правова поведінка”. У суспільних науках є чимало визначень цього поняття. В теорії права виокремлюють декілька аспектів: поведінка охоплює певні особливості діяльності та спілкування; поведінка характеризує лише такі діяльність та спілкування, які ззовні відбивають внутрішній стан людини; поведінка має бути соціально значущою; явище мусить бути виявлене ззовні та відповідно фіксоване; поведінка обов'язково повинна контролюватися волею людини.

Серед ознак правової поведінки вирізняють наступні: соціальне значення поведінки, підконтрольність поведінки свідомості й волі людини; регламентованість поведінки правом; підконтрольність поведінки державі; властивість поведінки спричиняти юридичні наслідки.

До механізму правової поведінки слід віднести сукупність засобів, за допомогою яких здійснюється регулювання поведінки правом. Серед елементів механізму правової поведінки теоретики права виділяють правові норми, що регулюють поведінку людини, юридичні факти, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків чи виникнення, зміну або припинення правовідносин; акти здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Універсальними засобами механізму правової поведінки є законність, правосвідомість та правова культура.

11. Правомірна поведінка має властивість впливати на стан суспільних відносин, вона пов'язана не тільки із соціальною значущістю, але й особовим сенсом - реалізацією суб'єктами своїх інтересів. В даному випадку правова поведінка викликає настання певних юридичних наслідків. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціально корисних вчинків чи застосування заходів юридичної відповідальності за протиправні дії.

12. Правова діяльність створює, закріплює, захищає норми, постійно „відтворює” право. Ґрунтовна теорія правової діяльності повинна бути побудована лише за умови витлумачення взаємозв'язку і взаємопроникнення окремих видів правових дій, актів, що дають право одержати цілісну картину розвитку та функціонування права в суспільстві.

13. Основна та головна проблема юридичної відповідальності - забезпечення законності, попередження та припинення правопорушення, максимально можливе усунення збитків, що були заподіяні суспільству. В цьому концентруються два важливі соціальні завдання: по-перше, суспільство та кожний громадянин повинні бути впевнені, що правопорушення припиняються за допомогою належних заходів державного примусу, що права та охоронювані законом інтереси захищені від протиправних посягань; по-друге, боротьба з правопорушеннями ведеться на підставі закону, що забезпечує недоторканінсть, захист прав та свобод громадянина, який не скоїв протиправних дій.

14. Дослідження методологічних основ проблеми законності в сучасній державі виявило, що законність за своєю суттю є відображенням стану суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням та виконанням законів усіма суб'єктами. В сучасних умовах формування правової держави та громадянського суспільства нагальною проблемою стає питання зміцнення законності в державі, а також її якісно вищий рівень.

Існування чималої кількості точок зору з приводу поняття „законності” обумовлені не стільки складністю, багатогранністю й динамікою предмету, скільки термінологічними характеристиками. Законність - вимога суспільства і держави, що полягає в точній та неухильній реалізації правових норм всіма членами суспільства; важливим є відмежування законності від близьких до неї явищ, наприклад, від правозастосовчої та правореалізаційної діяльності.

15. Побудова демократичної, правової, соціальної держави та належної правової системи невід'ємна від розвитку культури правової діяльності, засобами якої втілюється демократична сутність держави, підтримується демократична життєдіяльність суспільства, забезпечується охорона його інтересів, прав і свобод громадян.

Основні положення дисертаційного дослідження відображені у наступних публікаціях автора

1. Бєлая Л.В. Зміцнення законності як одна з передумов побудови соціально-правової держави / Л.В. Бєлая // Держава і право. - 2002. - № 15. - С. 15-20.

2. Бєлая Л.В. Право та мораль: співвідношення понять (Г.Кельзен) / Л.В. Бєлая // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2003. - № 2. - С. 34-38.

3. Бєлая Л.В. Культура правової діяльності та правова культура: юридичність понять та співвідношення правових категорій / Л.В. Бєлая // Держава і право: зб. наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. - 2008. - Вип. 42. - С. 77-80.

4. Бєлая Л.В. Поняття юридичної відповідальності: деякі теоретико-правові зауваження та узагальнення / Л.В. Бєлая // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 3. - С. 89-92.

...