Треті особи в цивільному процесі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 347.9.08

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Треті особи в цивільному процесі України

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Бобровник Олександр Вікторович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі цивільного та трудового права Київського університету права НАН України.

Науковий керівник: право судовий процесуальний

доктор юридичних наук, професор Фурса Світлана Ярославівна професор кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Дзера Олександр Васильович Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент Гетманцев Олександр Валентинович Чернівецький університет ім. Ю. Федьковича, завідувач кафедри правосуддя

Захист відбудеться «19» жовтня 2009 року о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук у Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Автореферат розісланий «16» вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.О. Медведєва

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Тема дисертаційного дослідження не є новою, оскільки питанням участі третіх осіб у цивільному процесі присвячувалися роботи багатьох процесуалістів. Сучасна актуальність теми зумовлена набранням чинності новим Цивільно-процесуальним кодексом України (ЦПК), у якому знайшли місце нові інститути, зокрема наказне провадження, попереднє судове засідання, заочний розгляд справи тощо, які потребують комплексного аналізу разом з нормами, що регламентують процесуальне становище третіх осіб як суб'єктів позовного провадження. Незважаючи на значну кількість теоретичних досліджень даної теми, на практиці виникають проблеми у сприйнятті й тлумаченні цього інституту, які до останнього часу не мають свого наукового розв'язання. Істотні зауваження до результатів розгляду цивільних справ судами України з боку суспільства і керівництва держави зумовлюють необхідність істотного перегляду норм законодавства та практики здійснення судочинства.

Слід також звернути увагу на те, що треті особи в цивільному судочинстві, захищаючи власні права та інтереси, відіграють значну і позитивну роль у об'єктивному розгляді справи, а також сприяють ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Участь третіх осіб у цивільній справі дає змогу скоротити час розгляду взаємопов'язаних спорів між усіма учасниками спірних відносин та комплексно їх розв'язати.

Участь третіх осіб у цивільному процесі може стати запорукою від фіктивного та удаваного розгляду справи, коли при зверненні до суду позивач і відповідач мають іншу мету, ніж та, яка відображена у позовній заяві. Питанням участі третіх осіб присвячені також роботи цивілістів. Цей інститут має відповідну регламентацію у Цивільному кодексі України (ЦК). Щодо цивільного процесу, то особливості участі третіх осіб у різних категоріях справ є малодослідженими. Відсутність реальної змагальності у цивільному процесі, нечітка регламентація правового становища суб'єктів у цивільному процесі призводить до ухвалення рішення, яке не відповідає обставинам справи і дійсним правовідносинам. У зв'язку з цим важко переоцінити роль і значення участі третіх осіб у справах позовного провадження для ухвалення законного і об'єктивного рішення. Тому, незважаючи на те, що автором було розпочате дане дослідження до набрання чинності новим ЦПК України, ця тема не втратила своєї актуальності донині, хоча б тому, що інституту третіх осіб мало приділено уваги у ЦПК, а права та обов'язки цих суб'єктів потребують подальшої конкретизації.

Аналіз ступеня дослідженості тематики дисертації. Важливе значення для сучасного сприйняття третіх осіб у цивільному процесі в Україні мають праці науковців: В.М. Аргунова, Ю.В. Білоусова, С.В. Васильєва, Є.В. Васьковського, О.В. Гетманцева, О.В. Дзери, І.О. Дзери, Я.П. Зейкана, М.М. Ільїнської, В.В. Комарова, С.М. Коссака, Д.Д. Луспеника, І. А. Приходька, Д.М. Сибільова, В.І. Тертишнікова, М.К. Треушнікова, Л.К. Радзієвської, С.Я. Фурси, Є.І. Фурси, М.С. Шакарян, М.Й. Штефана, В.В. Яркова та ін.

Інституту третіх осіб у цивільному процесі було присвячено дисертаційне дослідження Д.М. Сибільова «Участие третьих лиц в гражданском судопроизводстве», захищене у 1998 році. Відтоді питання участі третіх осіб у цивільному процесі висвітлювалося лише у навчальних посібниках, підручниках, при коментуванні положень ЦПК. Дана наукова робота є комплексним дослідження процесуального становища третіх осіб з урахуванням нових інститутів цивільного процесу та норм матеріального права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової програми Київського університету права НАН України «Правове регулювання в умовах трансформації суспільних відносин в Україні» (державна реєстрація 01050001907).

Мета і завдання дослідження зумовлені актуальністю обраної теми, необхідністю надати правам та інтересам третіх осіб у процесуальних відносинах чіткості, послідовності у їх сприйнятті та однозначності у реалізації. Відтак мета даного дослідження така: виробити обґрунтований науково-практичний підхід до розв'язання проблем охорони і захисту прав третіх осіб у цивільному процесі.

Досягнення мети потребує вирішення комплексу завдань:

- проаналізувати всі сучасні теорії та концептуальні підходи до розкриття поняття «третя особа» та її статусу в цивільному процесі з метою вироблення об'єктивної позиції у тих чи інших правових ситуаціях;

- на підставі проведеного аналізу виробити власні позиції з теорії цивільного процесу в контексті захисту прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб;

- на підставі узагальнення та аналізу сучасної судової практики визначити проблемні питання, які потребують поліпшення регламентації законодавства;

- виявити загальну концепцію та шляхи вдосконалення судової процедури щодо охорони прав та інтересів третіх осіб у цивільних, сімейних і трудових правовідносинах;

- виявити причини, що призводять до порушення прав третіх осіб у цивільному судочинстві та необхідності їх звернення до судів апеляційної та касаційної інстанції;

- узагальнити юридичну практику, пов'язану з даною тематикою, а також виробити пропозиції щодо її вдосконалення і реалізації отриманих результатів у практичну діяльність суду;

- на підставі узагальнення теорії та практики реалізації третіми особами їх прав виробити рекомендації щодо вдосконалення відповідних інститутів цивільного процесу, а саме: підготовки справи до судового розгляду (попереднього судового засідання) та процедури судового розгляду, зокрема заочного розгляду справи, оскарження рішення в апеляційному і касаційному порядку.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з охороною і захистом прав осіб, які у цивільному процесі набувають статусу третіх осіб.

Предмет дослідження становлять система цивільно-процесуальних відносин, проблеми забезпечення охорони та захисту порушених чи оспорюваних прав третіх осіб у цивільному процесі.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Предмет, мета і завдання дисертації зумовили використання загальнонаукових методів та підходів. Як загальнонауковий у дисертації використано діалектичний метод, що передбачає вивчення правових явищ у процесі їх постійного розвитку і створює підґрунтя для аналізу інституту третіх осіб, з'ясування його природи та особливостей. Історичний метод дав змогу дослідити виникнення, формування та розвиток інституту третіх осіб у цивільному процесі України. Застосування системного методу зумовлено комплексним підходом до дослідження статусу третіх осіб та їх взаємодії з іншими суб'єктами цивільного процесу. Структурно-функціональний метод використовувався, зокрема, для аналізу позовного провадження та статусу третіх осіб.

З арсеналу спеціальних методів використовувалися формально-логічний, порівняльно-правовий методи. За допомогою формально-логічного було сформульовано основні поняття, а також висвітлено суперечності у підходах до розуміння їх сутності. Порівняльний метод використовувався при аналізі відмінностей позовного провадження від інших видів проваджень та визначенні особливостей участі третіх осіб у окремих категоріях справ наказного провадження.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в результаті вивчення матеріалів цивільних справ, розглянутих судами м. Києва, матеріали Управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного Суду України.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає у тому, що дана робота є першим комплексним дослідженням проблем охорони і захисту прав третіх осіб у цивільному процесі після набрання чинності новим Цивільним процесуальним кодексом України та істотної зміни норм матеріального права. У дисертаційному дослідженні автором сформульовано та обґрунтовано такі теоретичні та практичні висновки, які виносяться на захист:

Уперше:

- доведено, що суд на стадії попереднього судового засідання та на стадії судового розгляду має з'ясовувати не тільки у відповідача, а й у третіх осіб їх думку щодо визнання ними юридичних обставин встановленими, а також наявність заперечень проти позову та доказів, які вони бажають надати на підтвердження висловленої ними позиції;

- запропоновано повідомлення суду про залучення особи до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору (ч. 3 ст. 36 ЦПК) розцінювати як надане такій особі право на безпосередню участь у справі. У повідомленні суд повинен попередити особу про процесуальні та матеріальні наслідки, які для неї можуть настати у разі ненадання згоди на вступ у розпочату сторонами справу;

- обґрунтовано необхідність формального прийняття згоди особи на участь у справі як третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору та внесення відповідних доповнень до ч. 4 ст. 36 ЦПК щодо строків надходження повідомлення від особи про відповідну згоду;

- висловлено та обґрунтовано положення про право третіх осіб подавати докази на будь-якій стадії розгляду справи. Така пропозиція зумовлена тим, що треті особи з самостійними вимогами вступають у справу до закінчення судового розгляду, а треті особи без самостійних вимог - до ухвалення судом рішення. Цим положенням пропонується доповнити ст. 131 ЦПК, у якій йдеться про строки подання доказів сторонами. Назву цієї норми слід викласти так: «Строки подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі»;

- запропоновано, крім обов'язку позивача і відповідача повідомляти суду про наявність третіх осіб, передбачити у ЦПК процесуальні наслідки, які можуть настати у разі зловживання цими суб'єктами своїми процесуальним правами, зокрема неповідомлення суду про таких осіб: безумовне право третьої особи на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду незалежно від строку та порядку такого оскарження;

- обґрунтовано необхідність заслуховувати думку третьої особи при укладенні сторонами мирової угоди, оскільки її умови можуть суперечити закону чи порушувати права, свободи чи інтереси інших осіб, зокрема третіх осіб. Необхідність законодавчого закріплення такого положення зумовлена тим, що ухвала про визнання судом умов мирової угоди сторін може впливати на права третьої особи за регресним позовом;

- доведено, що визнання умов мирової угоди та закриття провадження у справі можливе на стадії попереднього судового засідання, але лише за умови з'ясування всіх осіб, на права яких така мирова угода може вплинути, зокрема й третіх осіб;

- обґрунтовано, що при укладенні сторонами мирової угоди, коли на боці відповідача виступає третя особа без самостійних вимог, остання має підписувати таку угоду. Участь цієї особи у процесі укладення мирової угоди свідчитиме про її згоду в обсязі взятих відповідачем зобов'язань, які потенційно стосуються й її прав. Тому саме на підставі та в межах такої мирової угоди відповідач буде вправі звернутися з регресним позовом до третьої особи;

- пропонується забезпечити права третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору між сторонами на потенційний спір з однією із сторін шляхом наділення її правом на заперечення проти укладення сторонами мирової угоди, правом на визнання позову повністю чи частково. Наявність обґрунтованих заперечень з боку третьої особи без самостійних вимог, які були висловлені і не були враховані сторонами при укладенні мирової угоди, а судом - при її визнанні, має вважатися підставою для відмови у задоволенні регресного позову до третьої особи у розмірі, встановленому в мировій угоді;

- автором обґрунтована доцільність розгляду регресного позову в наказному провадженні, якщо у рішенні суду або в умовах мирової угоди при розгляді основного позову враховано заперечення третьої особи без самостійних вимог щодо пред'явленого позову і остання підписала мирову угоду;

- запропоновано врівноважити права позивача, третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору та відповідача - у частині застосування заходів захисту власних прав, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 123 ЦПК відповідач обмежений у праві адекватно відреагувати на порушення й оспорювання власних прав та може лише заперечувати проти позову (статті 31, 123, 128 ЦПК) та наділений правом пред'являти зустрічний позов лише у попередньому судовому засіданні. Відповідні зміни мають знайти своє місце у ч. 1 ст. 123 ЦПК;

- пропонується закріпити в ЦПК норму щодо покладення на третіх осіб судових витрат, коли вони заявляють клопотання про забезпечення доказів, позову, призначення експертизи тощо.

Дістали подальшого розвитку:

- поняття «треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору». На думку автора, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є допущені судом до участі в справі суб'єкти, інтереси яких зумовлені нормами матеріального права, що спонукають їх до вступу у справу з метою захисту власних інтересів і активного користування наданими їм законом процесуальними правами.

У роботі запропоновані зміни та доповнення до законодавства, основні з яких мають такий зміст:

- у ст. 15 ЦПК перша частина має бути присвячена визначенню питання підвідомчості цивільних справ суду, друга має стосуватися визначення юрисдикції різних судів у різних видах судочинства, а третя - розмежуванню функцій господарського суду та суду загальної юрисдикції, але не через визначення специфіки розгляду окремих категорій цивільних справ судом, а шляхом конкретизації критеріїв такого розмежування, зокрема за правовим статусом осіб і характером спору;

- у п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК пропонується внести зміни, а саме спосіб захисту «визнання права» замінити на «встановлення права», а також змінити послідовність способів захисту прав та інтересів. Передусім мають бути перелічені ті із способів захисту прав та інтересів, які спрямовані на встановлення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, а вже потім мають наводитися ті із способів, які орієнтовані на відновлення або відшкодування завданої позивачу шкоди;

- пропонується доповнити ст. 106 ЦПК і викласти її так: «Заява боржника або третьої особи про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ»;

- запропоновано із ст. 33 ЦПК виключити положення щодо ініціативи суду про залучення співвідповідача у справу, розпочату первісними сторонами. Такий прояв ініціативи суду призводитиме до негативних наслідків:

· втрати судом об'єктивності через те, що він повинен довести правильність свого рішення для того, щоб суб'єкт, визначений судом як співвідповідач, надалі не звернувся до суду з позовом;

· помилка суду може ускладнити розгляд спору між первісними позивачем і відповідачем, що негативно відіб'ється на строках розгляду справи;

· помилка суду при визначенні співвідповідача негативно вплине на довіру до суду тощо.

Тому пропонується ч. 1 ст. 33 ЦПК викласти у такій редакції: «Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

У разі заперечень з боку відповідача проти залучення його до участі в справі як належного відповідача суд роз'яснює позивачу процесуальні наслідки помилки з визначенням відповідача і у разі відсутності згоди на заміну суд за клопотанням відповідача залучає до участі в справі іншу особу як третю особу на боці відповідача»;

- доведено, що в межах позовного провадження спір безпосередньо стосується двох суб'єктів - позивача і відповідача, але участь третіх осіб у справі потенційно зумовлює можливість виникнення трьохстороннього спору, коли третя особа заявить про свої претензії щодо об'єкта спору. Крім того, дворівневий характер спору в межах позовного провадження з участю третіх осіб зумовлений тим, що встановлені судом факти породжують для третіх осіб потенційні права та обов'язки, які у подальшому можуть бути реалізовані;

- автором пропонується доповнити ст. 35 ЦПК частиною п'ятою такого змісту: «Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, до закінчення судового розгляду мають право пред'явити самостійний позов до однієї чи обох сторін. У разі прийняття його судом і об'єднання з первісним позовом вони отримують статус третіх осіб з самостійними вимогами щодо предмета спору».

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальшого удосконалення і збагачення теорії цивільного процесу, а також при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з цивільного процесу. Зокрема, матеріали дисертанта вже були використані при розробці Науково-практичного коментарю до ЦПК.

Теоретичні положення дисертаційного дослідження стали підґрунтям зроблених пропозицій щодо вдосконалення положень окремих статей Цивільного процесуального кодексу України. Окрім того, положення дисертації можуть бути методичним підґрунтям для підготовки і проведення навчальних семінарів і курсів для працівників судової системи України. Результати дослідження є корисними у практичній діяльності суду.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Основні теоретичні положення та розробки, що характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержані дисертантом особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри цивільного та трудового права Київського університету права НАН України. Результати дослідження були апробовані на таких науково-практичних конференціях: міжнародній науковій конференції молодих вчених «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківська обл., 21 січня - 2 лютого 2006 р; тези опубліковані); міжнародній науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківська обл., 27 січня - 2 лютого 2007 р; тези опубліковані); міжнародній науковій конференції «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківська обл., 26 січня - 31 січня 2008 р; тези опубліковані).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у восьми наукових статтях, опублікованих у юридичних фахових виданнях та в тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначається її предметом, метою, завданнями дослідження та логікою розробки теми. Вона складається із вступу, двох розділів, які включають 7 підрозділів (із висновками), загальних висновків, списку використаних джерел. Обсяг роботи становить 190 сторінок машинописного тексту без урахування списку використаних джерел (232 найменування на 20 сторінках).

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, надається аналіз ступеня дослідженості тематики дисертації, визначаються зв'язок роботи з науковими програмами, планами, мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, методи наукового дослідження, сформульовані наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок автора в одержані наукові результати, викладені у дисертації, висвітлюються апробація і публікація результатів дослідження.

Перший розділ «Загальна характеристика позовного провадження та передумови участі третіх осіб у цивільному процесі», який складається з трьох підрозділів, здійснено аналіз характерних особливостей позовного провадження та його відмінностей від інших видів проваджень, об'єктів захисту в позовному провадженні, третіх осіб як суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

У першому підрозділі «Характерні особливості позовного провадження та його відмінності від інших видів проваджень» має вступний характер. Він присвячений аналізу характерних ознак підвідомчості цивільних справ суду; проблем визначення належності справи до позовного, наказного чи окремого проваджень. Аналізуються відмінності позовного провадження від окремого через суб'єктний склад; об'єкти; характер питань, що вирішуються; наслідки; процесуальні способи порушення справ. Завданням підрозділу є визначення специфіки правового статусу тих осіб, які беруть участь у справах позовного провадження.

У роботі досліджено розвиток регламентації третіх осіб у цивільному процесі України і вироблено загальні критерії, коли участь третіх осіб у справах позовного провадження є доцільною. При цьому в роботі зроблено акцент на тому, що існують проблеми з визначенням підвідомчості справ судам. Зокрема, у ст. 15 ЦПК перша частина має бути присвячена визначенню питання підвідомчості цивільних справ суду, друга має стосуватися визначення юрисдикції різних судів у різних видах судочинства, а третя - розмежуванню функцій господарського суду та суду загальної юрисдикції, але не через визначення специфіки розгляду окремих категорій цивільних справ судом, а шляхом конкретизації критеріїв такого розмежування, зокрема за правовим статусом осіб і характером спору. При цьому пропонується закріпити у законодавстві термін «підвідомчість» зі значенням розмежування повноважень суду та інших органів влади з розгляду питань, які віднесені законодавством до їх функцій. Зокрема, специфіка діяльності Конституційного Суду України зумовлена тим, що питання, які віднесені Законом України «Про Конституційний Суд України» до його повноважень, важко назвати однозначно лише конституційними, оскільки вони впливають на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому юрисдикцію Конституційного Суду України можна вважати універсальною, а з урахуванням правової значущості його рішень - імперативною (загальнообов'язковою).

У межах позовного провадження спір безпосередньо стосується двох суб'єктів - позивача і відповідача, але участь третіх осіб у справі потенційно зумовлює можливість виникнення тристороннього спору, коли третя особа заявить про свої претензії щодо об'єкта спору. Крім того, дворівневий характер спору в межах позовного провадження з участю третіх осіб зумовлений тим, що встановлені судом факти породжують для третіх осіб потенційні права та обов'язки, які у подальшому можуть бути реалізовані. Це положення свідчить про подібність статусу третьої особи і заінтересованих осіб у справах окремого провадження. Суд у справах окремого провадження лише встановлює певні юридичні факти, і це має розцінюватися лише як охорона інтересів заявника, оскільки правопорушення в таких відносинах відсутнє. Тому суд в окремому провадженні не захищає права, а лише встановлює юридичні факти. Якщо ж передумовою звернення до суду було правопорушення, то можна констатувати спір про факт і така справа має розглядатися не в окремому, а в позовному провадженні.

У другому підрозділі «Об'єкти захисту в позовному провадженні» зазначено, що право на захист пов'язується з наявністю певного об'єкта захисту. Особливе місце в системі об'єктів належить інтересам.

Автор вважає, що звичне поняття «інтерес» притаманне не тільки для окремого провадження, а й для позовного, оскільки саме інтерес спонукає третіх осіб до участі в уже розпочатому процесі. Якщо в окремому провадженні інтерес перетворюється на юридичні факти, то в позовному провадженні інтерес може перетворитися на певні юридичні обставини: які у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці позивача зумовлюють виникнення права вимоги в певному розмірі; у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці відповідача може породити обов'язок за регресним позовом, який також може визначатися адекватно встановленому в рішенні суду обов'язку відповідача. Коли ж у правомочної особи є документи, які підтверджують право власності, то невизнання такого права - це правопорушення і за логікою відбувається не невизнання, а звичайне правопорушення. У цьому випадку й питання необхідно ставити не про визнання права, а про припинення правопорушення. Тому автором пропонується змінити термін «визнання права» у ст. 16 ЦК на «встановлення права» і аналогічно ставити питання у статтях 1, 4 та ін. ЦПК. Аналогічно доцільно внести зміни до п. 4 ст. 16 ЦК такого змісту: «4) відновлення становища, яке існувало до порушення права».

Коли ж ми говоримо про логічність і послідовність викладення норми права (ст. 16 ЦК), то необхідно змінити черговість певних способів захисту прав та інтересів. Так, передусім мають бути перелічені ті із способів захисту прав та інтересів, які спрямовані на встановлення прав та обов'язків суб'єктів правовідносин, а вже потім мають наводитися ті із способів, які орієнтовані на відновлення або відшкодування завданої позивачеві шкоди. Тому автором пропонується закріпити у ст. 16 ЦК таку послідовність способів захисту прав та інтересів, з урахуванням раніше зроблених зауважень, а саме: 1) встановлення права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) зміна правовідношення; 5) припинення правовідношення; 6) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; 8) відновлення становища, яке існувало до правопорушення; 7) встановлення обов'язку виконати зобов'язання в натурі; 9) встановлення обов'язку компенсувати невиконання зобов'язання, відшкодувати збитки, майнову шкоду та ін.; 10) встановлення обов'язку відшкодувати моральну (немайнову) шкоду.

У третьому підрозділі «Треті особи як суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин» автором зроблена також пропозиція замінити термін «третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору» іншим поняттям - «другий позивач». Така пропозиція зумовлена більш раціональним сприйняттям цього терміна, до того ж це дасть змогу не тільки скоротити його назву, а й відокремити його від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Для удосконалення статусу третіх осіб автором пропонується доповнити ст. 35 ЦПК частиною п'ятою такого змісту: «Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, до закінчення судового розгляду мають право пред'явити самостійний позов до однієї чи обох сторін. У разі прийняття його судом і об'єднання з первісним позовом вони отримують статус третіх осіб з самостійними вимогами щодо предмета спору».

Уявляється необхідним не тільки встановити обов'язок позивача і відповідача щодо повідомлення суду про наявність третіх осіб, а й не укладати мирової угоди доти, доки третя особа не висловить з цього приводу власної позиції. Це положення свідчить про необхідність з'ясування перед посвідченням мирової угоди судом тих осіб, на права яких у подальшому може вплинути рішення суду, тому на стадії попереднього судового засідання укладати мирову угоду можна, але тільки після з'ясування всіх осіб, на права яких така мирова угода може вплинути (ст. 130 ЦПК). При укладенні мирової угоди, коли на боці відповідача виступає третя особа, остання має підписувати таку угоду, що свідчитиме про її згоду в обсязі взятих відповідачем зобов'язань, які потенційно стосуються й її прав. Тоді на підставі цієї угоди відповідач буде вправі звернутися з регресним позовом до третьої особи або остання здійснить відшкодування добровільно.

Дисертантом сприймається пред'явлення самостійного позову третьою особою в декількох аспектах:

- третя особа вправі пред'являти самостійний позов на будь-якій стадії розгляду справи, коли вона саме на цій стадії була залучена до участі у справі або дізналася про розгляд цієї справи. У цьому конкретному випадку третя особа може просити суд надати їй час, необхідний для підготовки позову. Саме у цьому конкретному випадку третя особа вправі просити суд розпочинати розгляд справи спочатку;

- коли ж третя особа була залучена до участі у справі з самого початку і на попередньому судовому засіданні не заявила про свої самостійні вимоги, а пред'явила позов на інших стадіях процесу, то:

· вона має пояснити причини такої поведінки і довести неможливість звернення з позовом у той час;

· якщо причини будуть визнані неповажними, то поведінка третьої особи має розцінюватися як зловживання процесуальними правами. У цій ситуації у законодавстві мають бути передбачені відповідні санкції за зловживання правом. На наш погляд, спроба затягти процес розгляду справи не повинна призводити до очікуваних наслідків, тобто суд має відмовляти у прийнятті і роз'яснювати право третьої особи звернутися із самостійним позовом.

У ст. 34 ЦПК взагалі не відображена роль суду у вирішенні питання про допуск або відмову в допуску третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Через таку неконкретність ст. 34 ЦПК може скластися враження, що вступ третіх осіб з самостійними вимогами відбувається автоматично, тобто незалежно від волі осіб та позиції суду. До такого сприйняття діяльності суду при прийнятті позову від третіх осіб спонукає й відсутність у ст. 293 ЦПК права на самостійне оскарження ухвали про відмову у прийнятті такого позову й об'єднання його з первісним позовом в одну справу. Тому відповідне положення має бути відображене у цій нормі.

У другому розділі «Треті особи з самостійними вимогами щодо предмета спору та без таких вимог у цивільному процесі», який складається з чотирьох підрозділів, досліджені характерні особливості участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, треті особи з самостійними вимогами щодо предмета спору, процесуальні аспекти участі третіх осіб у справах позовного і наказного проваджень, особливості участі третіх осіб у окремих категоріях справ позовного провадження.

У першому підрозділі «Характерні особливості участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору» доведено, що матеріально-правовий інтерес третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета розглядуваного судом позову припускається опосередкованим на момент розгляду первісного позову, хоча він зумовлюється безпосереднім інтересом у результатах розгляду такого позову. Але й інші особи у справі можуть мати певні інтереси. Однак видається, що профспілковий чи інший уповноважений на представництво трудового колективу орган перед захистом прав конкретного працівника має:

- бути уповноважений ним на участь у конкретному процесі, незважаючи на кореспондування цьому органу загальних повноважень;

- з'ясовувати наміри працівника - брати або не брати безпосередню участь у справі.

Необхідно визначитися зі строками вступу третіх осіб до участі у справі і сприймати сучасний стан як істотний недолік, а також за чинним ЦПК конкретизувати право третіх осіб подавати докази на будь-якій стадії розгляду справи, зокрема, з урахуванням часу, коли вони вступатимуть у справу. При цьому треті особи не можуть залучатися і вступати до участі у справі на стадії судових дебатів, оскільки в такому разі вони будуть позбавлені права подавати докази так, щоб сторони і суд їх дослідили і взяли до уваги, а останній - при ухваленні рішення у справі. Відповідними положеннями, на думку дисертанта, необхідно доповнити ЦПК, оскільки участь у справі третіх осіб має бути повною, тобто така особа вправі користуватися всіма її правами, а не формально очікувати рішення суду.

Характерними особливостями участі третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору є такі: їх заінтересованість у результатах розгляду цивільної справи зумовлена нормами матеріального права, а тому вони захищають свої власні інтереси в справі; вони користуються загальними правами, які надані особам, що беруть участь у справі; участь третіх осіб у справах позовного провадження сприяє оперативному вирішенню спірних правовідносин і об'єктивному встановленню юридичних фактів, включаючи, права та обов'язки суб'єктів цих правовідносин; вони мають право брати безпосередню участь у розгляді справи або відмовитися від такої участі, але наступне рішення суду матиме для них преюдиційне значення.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на будь-якій стадії процесу розгляду справи може припинити свою участь у справі, але формально її необхідно вважати такою, що брала участь у справі, якщо вона належним чином була повідомлена про розгляд справи і про залучення її як третьої особи.

Вважається доцільним розглядати допуск особи до участі у справі з формального боку, а саме: лише суд допускає до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору; особи, які беруть участь у справі, вправі ініціювати залучення третіх осіб до участі в справі (ч. 2 ст. 35 ЦПК) і сторони зобов'язані це робити згідно з ч. 1 ст. 36 ЦПК, але вони мають обґрунтувати підстави такої участі третіх осіб; коли про допуск до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, просить сама особа, то саме вона й має обґрунтовувати суду, яким чином наступне рішення суду може вплинути на її права та обов'язки.

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є допущені судом до участі у справі суб'єкти, інтереси яких зумовлені нормами матеріального права, що спонукають їх до вступу у справу з метою захисту власних інтересів і активного користування наданими їм законом процесуальними правами. Третім особам, обов'язки яких випливають із правовідносин позивача і відповідача, має бути надане право запобігти виникненню негативних для них наслідків під час розгляду справи судом шляхом визнання позову в тій частині, яка у майбутньому може стати передумовою регресного позову. Це положення автором пропонується встановити у ЦПК, оскільки заперечення проти позову з боку відповідача можуть призвести до збільшення судових витрат і таким чином до збільшення розміру наступного регресного позову.

У другому підрозділі «Треті особи з самостійними вимогами щодо предмета спору» визначаються характерні ознаки третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору та спірні моменти стосовно суперечливості інтересів третьої особи інтересам однієї або обох сторін; можливості пред'явлення позову третьої особи до сторін процесу, першочергове задоволення позовних вимог.

Зазначено, що оскільки треті особи з самостійними вимогами фактично є позивачами, то доцільно їх називати не третіми особами, а третьою стороною, що підкреслюватиме їх особливий статус стосовно позивача та відповідача, а також відокремлюватиме їх від третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору, які істотно різняться за процесуальними повноваженнями. Пропонується врівноважити права позивача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, та відповідача у часі застосування заходів захисту власних прав, оскільки за змістом ч. 1 ст. 123 чинного ЦПК відповідач обмежений у праві адекватно відреагувати на порушення і оспорювання власних прав та може лише заперечувати проти позову (статті 31, 123, 128 ЦПК), оскільки наділений правом пред'являти зустрічний позов лише в попередньому судовому засіданні. Відповідне положення, на наш погляд, має знайти своє місце у ч. 1 ст. 123 ЦПК.

З наведеним у ч. 1 ст. 293 ЦПК переліком підстав для окремого оскарження ухвал суду першої інстанції важко погодитися тому, що необхідно враховувати не тільки ті ухвали, які унеможливлюють подальший рух справи, а й ті ухвали, що:

- порушують права осіб, які беруть участь у справі, що обумовлено у ст. 3 ЦПК. Дане положення зумовлено тим, що недопущення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, надалі призведе до неможливості або ускладнення звернення з регресним позовом до третьої особи;

- постановлення ухвали про відмову в об'єднанні позовів може призвести до наступного неправильного рішення суду, незалежно від вчинення інших процесуальних дій, що робить подальший розгляд деяких справ недоцільним.

У третьому підрозділі «Процесуальні аспекти участі третіх осіб у наказному провадженні» обґрунтовується доцільність безпосередньої участі третьої особи в судовому розгляді, що диктується отриманням судом та іншими особами, які беруть участь у справі, відомостей від учасника матеріальних правовідносин, що має вирішуватися на стадії підготовки справи до судового розгляду. Тому має існувати можливість виклику для надання особистих пояснень третьої особи, права та інтереси якої в суді представляє представник, коли для об'єктивного розгляду справи необхідними є пояснення третьої особи.

У роботі запропоновано з'ясовувати позицію третіх осіб щодо заявленого позову, оскільки їх ставлення до позову - це не лише формальне зрівняння прав сторін і третіх осіб, а й гарантія наступного поширення на них загальнообов'язковості судового рішення. Так, у разі визнання позову відповідачем, який має право звернутися з регресним позовом до третьої особи, не можна позбавляти права таку особу висловити свої міркування з приводу змісту і, зокрема, розміру заявленого позову. Інакше третя особа буде вправі не визнавати такий позов через те, що відповідач з ним погодився, тому саме йому й виконувати зобов'язання за заявленим позовом. Позицію ж третьої особи не з'ясовували з цього приводу, тому вона вправі її висловити, коли відповідач, який за регресним позовом стане позивачем, пред'явить претензію безпосередньо до третьої особи. У зв'язку з цим автором пропонується доповнити ч. 3 ст. 130 ЦПК положенням про те, що суд має з'ясувати не тільки позицію сторін, а й третіх осіб. Отже, після внесення пропозиції автора ця норма матиме такий зміст: «Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду, а також з висловлених питань позицію третіх осіб». У такому контексті участь третіх осіб на стадії попереднього судового засідання стане активною, а не статичною.

Деякою непослідовністю відрізняється з'ясування доказів, якими кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи (п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК), оскільки у процесі доказування згідно зі ст. 27 ЦПК вправі брати участь і третя особа. Тому суд має з'ясовувати позицію й третьої особи з приводу визнання нею юридичних обставин встановленими, а також з приводу заперечень проти позову та доказів, які вона бажає надати на підтвердження висловленої нею позиції і певних юридичних обставин. Якщо ж треті особи наділені правами в наданні суду доказів, зокрема стосовно виклику свідків, призначенні експертизи тощо, то на них можуть та повинні покладатися судові витрати або їх частина. У ст. 85 ЦПК регламентовані витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, тому аналогічна норма має стосуватися й прав третіх осіб на відшкодування таких витрат, якщо вони доведуть розмір таких витрат. Тому відповідним положенням пропонується доповнити ЦПК.

Автором пропонується доповнити ст. 106 ЦПК і викласти її так: «Заява боржника або третьої особи про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ».

У четвертому підрозділі «Особливості участі третіх осіб в окремих категоріях справ позовного провадження» зроблена спроба застосувати обґрунтовані автором правові гіпотези на прикладах розгляду цивільних справ про виключення майна з акта опису та арешту, а також справ, зумовлених посвідченням договору купівлі-продажу. Специфіка першої категорії справ зумовлена тим, що фактично ця особа заявляє про свої права на майно не лише тій особі, з якою вона перебувала у правовідносинах, на підставі яких майно опинилось у боржника, а й тій особі, яка вже має певні інтереси стосовно цього майна. Доводиться, що до участі у таких справах допускаються усі зацікавлені особи.

Автором визначена колізія ст. 659 ЦК України та ст. 660 ЦК України стосовно прав третьої особи на товар при посвідченні договору купівлі-продажу. Досліджена роль нотаріуса в посвідченні такого договору. Зазначається, що питання участі третіх осіб у справах, що виникають з договорів купівлі-продажу, у зв'язку зі зміною норм ЦК та ЦПК набуває особливого правового значення.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в основному здобутку цієї роботи - дослідженні значення і ролі третіх осіб у цивільному процесі та новому законодавстві України, поглибленні зв'язків між нормами матеріального і процесуального права, а також у пропозиціях щодо удосконалення норм ЦПК. Водночас у цивільній процесуальній формі вирішення спірних правовідносин необхідно визначити роль третіх осіб для надання рішенням судів більшої об'єктивності, для чого у роботі зроблені численні пропозиції щодо удосконалення прав та обов'язків третіх осіб на різних стадіях розгляду справи, запропоновані шляхи розв'язання дискусійних питань тощо. Так, недосконалість норм законодавства призводить до порушення прав осіб або унеможливлює їх захист, що має спонукати процес внесення змін до законодавства.

На підставі проведеного аналізу дисертант стверджує, що процесуальні аспекти участі третьої особи в цивільному судочинстві мають враховувати не тільки варіанти їх пасивної участі у процесі, а й передбачати, що треті особи можуть займати активну позицію у справі, оскільки вирішується питання про їхні права та обов'язки. Крім того, їхні права мають враховуватися в наказному провадженні і при заочному розгляді справи, оскільки за сучасних умов судді можуть діяти в багатьох випадках лише за аналогією з правами та обов'язками сторін у цивільному судочинстві, хоча права осіб мають бути конкретизовані.

Пропонується закріпити у законодавстві термін «підвідомчість» зі значенням розмежування повноважень суду та інших органів влади з розгляду питань, віднесених законодавством до їх функцій.

В межах позовного впровадження спір безпосередньо стосується двох суб'єктів - позивача і відповідача, але участь третіх осіб в справі потенційно зумовлює можливість виникнення тристороннього спору, коли третя особа заявить про свої претензії щодо об'єктів спору. Крім того, дворівневий характер спору в межах позовного провадження з участю третіх осіб обумовлений тим, що встановлені судом факти породжують для третіх осіб потенційні права та обов'язки, які у наступному можуть бути реалізовані.

Автором обґрунтовується пропозиція змінити термін «третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору» на інше поняття «другий позивач».

Характерними особливостями участі третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору є їх заінтересованість в результатах розгляду цивільної справи; користування загальними правами, які надані особам, що беруть участь у справі; оперативне вирішення спірних правовідносин та об'єктивне встановлення юридичних фактів.

Дисертантом сприймається пред'явлення самостійного позову третьою особою в наступних аспектах: 1) третя особа в праві пред'являти самостійний позов на будь-якій стадії розгляду справи коли вона була залучена до участі у справі, або дізналася про розгляд цієї справи. У цьому випадку третя особа в праві просити суд розпочати розгляд справи спочатку; 2) коли третя особа була залучена до участі в справі з самого початку і на попередньому судовому засіданні не заявила про свої самостійні вимоги, а пред'явила позов на інших стадіях процесу, то вона має пояснити причини такої поведінки і довести неможливість звернення з позовом раніше; якщо причини будуть визнані не поважними, то поведінка третьої особи має розцінюватися як зловживання процесуальними правами.

Доцільність безпосередньої участі третьої особи у судовому розгляді диктується отриманням судом та іншими особами, які беруть участь у справі, відомостей від учасника матеріальних правовідносин, що має вирішуватися на стадії підготовки справи до судового розгляду. Це передбачає можливість виклику для дачі особистих пояснень третьої особи, права та інтереси якої в суді представляє представник у випадку,коли пояснення третьої особи є необхідними для об'єктивного розгляду справи.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у 12 публікаціях, 8 з яких містяться у фахових спеціалізованих виданнях внесених до переліків ВАК України.

У наукових фахових виданнях:

1. Бобровник О.В. Відшкодування шкоди у разі залучення третьої особи до участі у цивільній справі / О.В. Бобровник // Правова держава. Щоріч. наук. праць. - Вип. 18. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 542-545.

2. Бобровник О.В. Зловживання процесуальними правами у цивільному процесі / О.В. Бобровник // Право України. - 2008. - №7. - С. 27-29.

3. Бобровник О.В. Права та інтереси третіх осіб у наказному провадженні / О.В. Бобровник // Правова держава. Щоріч. наук. праць. - Вип. 17. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - С. 448-452.

4. Бобровник О.В. Треті особи із самостійними вимогами щодо предмета спору за чинним та новим ЦПК України / О.В. Бобровник // Держава і право: збірник наук. праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 29. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - С. 386-391.

5. Бобровник О.В. Треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору в справі, що обумовлена посвідченням договору купівлі-продажу / О.В. Бобровник // Часопис Київського університету права. - 2005. - №4. - С. -171.

6. Бобровник О.В. Характерні особливості справ про виключення майна з акта опису / О.В. Бобровник // Правова держава. Щоріч. наук. праць. - Вип 19. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - С. 484-489.

7. Бобровник О.В. Характерні особливості позовного провадження та його відмінності від інших видів проваджень / О.В. Бобровник // Юриспруденція: теорія і практика. - 2008. - №4 (42). - С.11-20.

8. Бобровник О.В. Деякі процесуальні аспекти участі третіх осіб у наказному провадженні / О.В. Бобровник // Правова держава. Щоріч. наук. праць. - Вип. 20. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. - С. 521-528.

В інших виданнях:

1. Бобровник О.В. Права та інтереси третіх осіб в наказному провадженні та заочному розгляді справи / О.В. Бобровник // Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2-х т. / За заг. ред. С.Я. Фурси. - К. : Видавець Фурса С.Я.; КНТ, 2006. - С. 169-173.

2. Бобровник О.В. Процесуальні особливості участі третіх осіб у цивільному процесі / О.В. Бобровник // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Зб. матеріалів міжнар. наук. конференції (27.01.06-2.02.06 р. м. Косів, Івано-Франківська обл.). -Вип. 7. - К. : Київ. ун-т права, 2006. - С. 195-199.

3. Бобровник О.В. Зобов'язання у цивільному процесі / О.В. Бобровник // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Зб. матеріалів міжнар. наук. конференції. - Вип. 8. - К. : Київ. ун-т права, 2007. - С. 166-170.

4. Бобровник О.В. Роль третіх осіб у цивільному процесі (на прикладі справ про виключення майна з акта опису) / О.В. Бобровник // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку: Зб. матеріалів ІХ міжнар. наук. конференції. - Вип. 9. - К. : Київ. ун-т права, 2008. - С. 272-276.

Анотація

Бобровник О.В. Треті особи в цивільному процесі України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право, цивільний процесс; сімейне право, міжнародне приватне право. Київський національний університет імені Тараса Шевченко.Київ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню проблем сучасного цивільного процесу, що зумовлені істотною зміною норм законодавства, які безпосередньо вплинули на сприйняття процесуального становища третіх осіб. Тому в роботі проаналізовані найбільш складні й дискусійні питання теорії і практики участі третіх у цивільному процесі та зроблені відповідні пропозиції щодо удосконалення теоретичного сприйняття такого статусу і закріплення відповідних положень у законодавстві. Зокрема, пропонується сприймати третіх осіб у контексті захисту їхніх суб'єктивних прав та інтересів, а також позитивного впливу на об'єктивність наступного судового рішення. Тому третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є допущені судом до участі у справі суб'єкти, інтереси яких зумовлені нормами матеріального права, що спонукають їх до вступу у справу з метою захисту власних інтересів і активного користування наданими їм законом процесуальними правами.

Ключові слова: третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору, сторона, суд, регресний позов, інтерес, цивільний процес, цивільні процесуальні правовідносини.

Аннотация

Бобровник О.В. Третьи лица в гражданском процессе Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право, гражданский процесс, семейное право, международное частное право. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2009.

...