Роль і місце органів внутрішніх справ України в умовах формування громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

12.00.01- Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Роль і місце органів внутрішніх справ України в умовах формування громадянського суспільства

Дашо Тарас Юрійович

Київ 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор,

Сливка Степан Степанович,

Львівський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук,

Шутак Ілля Дмитрович,

Прикарпатський юридичний інститут

Львівського державного університету внутрішніх справ,

професор кафедри теорії та історії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент,

Панкевич Іван Миронович,

Львівський Національний університет ім. І. Франка, доцент кафедри основ права України

Захист відбудеться «26» червня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1.

Автореферат розіслано «20» травня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Динамічний розвиток українського суспільства, яке упродовж останніх років на засадах гуманізму та справедливості розбудовує власну державу, інтеграція України у світове і європейське співтовариство актуалізує дослідження та наповнення реальним змістом значної кількості правових понять та правових явищ. Серед них вагоме місце займають теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави, становлення яких тісно пов'язане з відповідним етапом розвитку людства, держави і права.

Формуючись як система відносин та інститутів, незалежних від держави, громадянське суспільство може ефективно функціонувати лише за наявності правової держави, яка керується правом і гарантує існування відповідних соціальних інститутів.

Проблема взаємовідносин держави і громадянського суспільства безпосередньо стосується облаштованості та стабільності українського соціуму. Побудова основ громадянського суспільства нині визначається як стратегічний напрям побудови демократичної держави в Україні. Звідси стає все більш очевиднішою нагальна потреба в розробці системи, що визначає майбутню роль і місце органів внутрішніх справ України в умовах формування громадянського суспільства - адже, саме сьогодні формуються основні соціальні передумови, необхідні та достатні для того, щоб успішно вирішити це завдання.

Сучасні умови життєдіяльності потребують і відповідного перегляду ролі, завдань і місця багатьох державних органів. Насамперед, це стосується органів внутрішніх справ як гаранта правопорядку та стабільності в суспільстві. Нормативно-правова основа діяльності цього органу формувалася упродовж усього періоду становлення України як незалежної держави. Зміни, що відбуваються у суспільному житті, внесли багато коректив у діяльність органів внутрішніх справ, насамперед у розширення їх компетенції, удосконалення форм і методів діяльності. Частина цих змін знайшла нормативне закріплення, але, враховуючи сучасні темпи розвитку суспільного життя, ще більша їх частина потребує відповідного унормування.

Сьогодні вельми актуальним є вивчення забезпечення конституційних прав та свобод громадянина органами внутрішніх справ, оскільки саме на них покладено функцію захисту та забезпечення реалізації прав та свобод людини, а у випадку порушення цих прав, обов'язок ужити заходи необхідні для їх відновлення.

Актуальність теми зумовлена ще й недостатністю досліджень сучасних умов функціонування органів внутрішніх справ, необхідністю прогнозування таких умов у громадянському суспільстві, визначенням місця і ролі ОВС в системі такого суспільства, а також, безумовною значимістю цих проблем для теорії і практики правоохоронної діяльності.

При підготовці дисертації були піддані відповідному аналізу філософсько-правові дослідження Арістотеля, Платона, Демокріта, Г. Гегеля, Т. Гоббса, І. Канта, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Ж. Токвілля, Т. Пейна та інших.

Суттєву допомогу при розробці теми надали праці дореволюційних учених кінця ХІХ - початку ХХ століття - В. Соловйова, Б. Кістяківського, М. Палієнка, С.Дністрянського, П. Новгородцева та інших.

Було використано праці сучасних західних дослідників: Дж. Роулза, К. Поппера, Ф. Хайека, Д. Кіна, Р. Дарендорфа, Е. Геллнера, Дж. Міллера, М. Кеннеді, Е. Арато, Дж. Сороса, Дж. Когена та інших.

Науково-теоретичним підгрунтям для дослідження теми стали роботи українських і російських учених: О. Аграновської, С. Алєксєєва, В. Бабкіна, Г. Балюк, Н. Бури, В. Головченка, В. Зеніна, Е. Зорченка, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, М. Костицького, А. Крижанівського, В. Кудрявцева, О. Лукашової, М. Матузова, Є. Назаренка, А. Нікітіна, В. Оксамитного, Н. Оніщенко, М. Орзіха, О. Скакун, П. Рабіновича, О. Ратінова, Р. Русінова, В. Сальникова, В. Селіванова, О. Семітка, В. Сіренка, О. Татаринцевої, В. Шишкіна, В. Щегорцова та інших.

Питання, що стосуються становища людини в державі, її громадянських прав і свобод, міжнародних стандартів прав людини, їх історичного розвитку, юридичного забезпечення, діяльності ОВС щодо їх захисту розглядаються у працях М. Вітрука, Б. Габрічидзе, В. Євінтова, Р. Калюжного, В. Колісника, X. Лаутерпахта, С. Лисенкова, Р. Мюллерсона, О. Негодченка, А. Олійника, Л. Розіна, Д. Себайна, С. Сливки, С. Старжинського, Є. Старосцяка, К. Толкачова, Т. Торсона, Ю. Трошкіна, А. Хабібуліна, О. Шмоткіна та інших.

Місце та роль органів внутрішніх справ в умовах формування громадянського суспільства досліджували: Г. Атаманчук, В. Авер'янов, О. Бандурка, М. Ануфрієв, І. Бачило, Д. Гвішіані, Б. Курашвілі, Б. Лазарєв, А. Майдиков та інші провідні вчені.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 649-р «Про затверджений Концепції реформування наукової та науково-технічної діяльності в системі органів внутрішніх справ» (зокрема що стосується використання сучасних інформаційно-психологічних технологій у діяльності ОВС і проведення міжгалузевих досліджень на стику юридичних та інших наукових галузей знань), «Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років», затверджених наказом МВС України № 755 від 5 серпня 2004 р., а також у контексті теми досліджень кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ «Методологія вивчення державно-правових явищ, філософії права, стану і перспектив розвитку органів внутрішніх справ України» (шифр роботи 0113; державний реєстраційний номер 0106U003648).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у дослідженні основних засад становлення та розвитку громадянського суспільства та місця і ролі в ньому органів внутрішніх справ.

Для досягнення вказаної мети були поставлені наступні завдання:

- проаналізувати загальну історію становлення інститутів громадянського суспільства у їх взаємозв'язку;

- охарактеризувати сучасний стан теоретичних досліджень громадянського суспільства; орган внутрішній громадянський міліція

- дослідити правові форми, що існують на сьогоднішній день і спрямовані на побудову громадянського суспільства в Україні;

- обґрунтувати нові принципи та існуючі форми правової взаємодії громадянського суспільства і держави;

- спираючись на положення Конституції України, Закону України «Про міліцію» № 565-XII від 20 грудня 1990 року, інші нормативно-правові акти, розглянути найважливіші теоретичні і практичні питання, пов'язані з умовами формування та функціонування громадянського суспільства;

- дослідити і обґрунтувати правові засади взаємодії органів внутрішніх справ і громадянського суспільства;

- визначити тенденцію розвитку соціально-правового статусу міліції в умовах формування громадянського суспільства;

- визначити конкретні зміни у формах і методах діяльності підрозділів міліції, які б відповідали потребам громадянського суспільства;

- дослідити стан реформування вищої освіти МВС у контексті Болонського процесу;

- запропонувати шляхи підвищення рівня професіоналізму працівників ОВС як засадничої умови формування громадянського суспільства.

Об'єктом дослідження є діяльність органів внутрішніх справ у системі координат громадянського суспільства.

Предмет дослідження становлять роль і місце органів внутрішніх справ в умовах формування громадянського суспільства.

Методи дослідження. Різні аспекти становлення громадянського суспільства досліджувались із врахуванням останніх досягнень вітчизняної та світової філософської та теоретико-правової думки. У роботі використано загальні принципи, серед яких принципи обґрунтованості, об'єктивності, наступності у проведенні дослідження та узагальнення філософсько-правової та політичної спадщини.

З метою одержання найбільш повних результатів при здійсненні дослідження автором роботи було використано загальнонаукові та конкретні методи пізнання, що забезпечило можливість отримання достовірних і обґрунтованих результатів.

Методологічний синтез інституціонального і аксіологічного підходів посприяв розгляду у єдності інститутів громадянського суспільства і правової держави (р. 1, р. 2 п. 2.1., п. 2.3.). Діалектичний метод дав можливість розглянути основні аспекти правової держави і громадянського суспільства у їх розвитку і взаємодії та сформулювати загальні тенденції щодо їх подальшого вдосконалення (р. 2 п. 2.2., п. 2.4.). Метод історизму застосовувався при вивченні наукових результатів мислителів минулого у їх історичній ретроспективі (р. 1).

Досліджуючи взаємодію громадянського суспільства і правової держави автор використав системний підхід, який дав змогу здійснити аналіз конкретних соціальних явищ, що поєднуються в цілісну систему - суспільство та взаємодіють із іншими соціальними системами (р. 2 п. 2.2., п. 2.3.).

Спеціально-юридичний метод був використаний для визначення власне правових властивостей таких явищ, як держава, право, органи внутрішніх справ, громадянське суспільство, механізми їх взаємодії тощо (р. 2 п. 2.4., р. 3 п. 3.1.).

Метод збору, аналізу і синтезу використовувався при вивченні законодавчих актів і при аналізі діяльності органів внутрішніх справ, як одного з інститутів виконавчої влади (р. 3 п. 3.2., п. 3.3.).

Функціональний метод сприяв виділенню основних напрямів діяльності органів внутрішніх справ в умовах формування громадянського суспільства (р. 2 п. 2.4., р. 3 п. 3.2.).

Метод узагальнення застосовувався при підготовці висновків проведеного дослідження (р. 3, п. 3.2., п. 3.4.).

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі дисертаційного дослідження було отримано ряд висновків, що мають характер наукової новизни.

Уперше:

- систематизовано критерії формування громадянського суспільства в сучасних умовах, серед яких: економічні передумови, духовно-національна свідомість, політичний фактор, соціальна сфера, гарантії дотримання законності людини і громадянина;

- здійснено аналіз основних засад взаємодії правової держави, зокрема органів внутрішніх справ, та інститутів громадянського суспільства, які полягають, насамперед, у пануванні права в усіх сферах суспільних відносин, взаємній відповідальності держави і суспільства, наявності реальних прав і свобод людини і громадянина та функціонування ефективних засобів їх захисту;

- обґрунтовано тезу про те, що ключовим елементом у конструкції громадянського суспільства виступає особистість, а складовими цієї конструкції вважаються всі інститути, що сприяють реалізації особистісних інтересів;

- розкрито діалектику правової взаємодії громадянського суспільства і держави, що надало можливість з'ясувати тенденції їх подальшого цивілізованого розвитку, зокрема утвердження засад гуманізму, справедливості, законності.

Удосконалено:

- підходи щодо правового регулювання діяльності ОВС та обґрунтовано доцільність прийняття низки законодавчих актів, зокрема, «Про органи дізнання і досудового слідства», «Про профілактику злочинності», «Про забезпечення громадського порядку в Україні», що сприятимуть створенню умов становлення громадянського суспільства;

- розкриття взаємозалежності між зрілістю громадянського суспільства та всестороннім забезпеченням прав і свобод людини та громадянина;

- механізм аналізу чинного законодавства та відомчих нормативних актів, що стосуються соціально-правового статусу ОВС як у сучасних умовах, так і на перспективу, як інституту громадянського суспільства. Такий механізм має містити систему юридичних засобів, які б забезпечували можливість визначення ефективності законодавства, його впливу на суспільні відносини, виявлення його соціального призначення для держави і суспільства.

Отримали подальший розвиток питання:

- взаємозв'язку між удосконаленням законодавчої бази, що регламентує діяльність ОВС, та розвитком громадянського суспільства;

- впливу освітньої підготовки на становлення професіоналізму працівників ОВС як однієї із засадничих умов формування громадянського суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки сприятимуть становленню та подальшому удосконаленню концептуальних засад формування громадянського суспільства в Україні.

Одержані результати можуть бути використані у науково-дослідній діяльності для подальших теоретичних пошуків, при розробці проблем громадянського суспільства, при підготовці проектів законів, а також інших правових актів, спрямованих на поліпшення реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина, функціонування органів внутрішніх справ в умовах формування громадянського суспільства.

Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні курсів «Теорія держави і права», «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність», «Основи управління в ОВС», а також можуть знайти застосування при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників і при розробці окремих спецкурсів (акт впровадження наукових розробок № 32 від 18 квітня 2008 р.).

Результати дослідження, відображені в підрозділах «Підвищення рівня професіоналізму працівників міліції як одна із засадничих умов формування громадянського суспільства» та «Вдосконалення законодавчої бази, що регламентує діяльність ОВС в умовах формування громадянського суспільства» використовувалися при проведенні занять зі службової підготовки особового складу ГУ МВСУ у Львівській області, а також розробці методичних рекомендацій щодо застосування норм чинного законодавства та поліпшення діяльності співробітників міліції, що відповідає пріоритетним напрямам діяльності ОВС, визначених Розпорядженням МВС України від 22 лютого 2008 р. № 180 (акт впровадження наукових розробок № 11 від 15 вересня 2008 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження були апробовані на щорічній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні» (Львів, 20 січня 2006 р.), науково-практичній конференції «Права людини в діяльності органів внутрішніх справ» (Євпаторія, 11-13 травня 2006 р.), всеукраїнській курсантсько-студентській науковій конференції «Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства» (Львів, 10 листопада 2006 року), міжнародній науково-практичній конференції «Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія та практика» (Львів, 22 березня 2007 р.), другій звітній науковій конференції факультету економічної безпеки ЛьвДУВС «Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи» (Львів, 29 лютого 2008 р.).

Публікації. Основні положення та висновки сформульовані в дисертаційному дослідженні викладені у десяти наукових працях, у тому числі в п'яти статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (307 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, із них 186 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробки та методи наукового аналізу, визначено мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, вказуються форми апробації та впровадження здобутих результатів.

У першому розділі - «Історіографія проблеми та напрями дисертаційного дослідження» міститься загальний огляд того наукового доробку, що склав теоретичне підґрунтя дослідження. При підготовці роботи була творчо використана наукова література з різних галузей юридичної науки, що зумовлено комплексним характером дослідження, складністю та багатогранністю його предмету.

Поняття громадянського суспільства сьогодні виступає одним із ключових елементів для розуміння відносин суспільства, держави та особистості. Суттєвого значення набула диференціація громадянського суспільства та держави. Вона відіграє особливу роль для особистості, яка живе у суспільстві, що трансформується.

Неоднозначність у питанні про складові громадянського суспільства пояснюється різними підходами щодо таких понять, як принципи, на яких ґрунтується громадянське суспільство, та інститути, що реалізують ці принципи на практиці. До основоположних принципів функціонування громадянського суспільства слід віднести економічний та політичний плюралізм, особисту свободу, публічність і загальну поінформованість, справедливість і неухильне дотримання законів.

Об'єднує різні підходи щодо трактування проблем громадянського суспільства ідея індивідуальної свободи, самоцінності кожної особистості. Хоча концепція громадянського суспільства в усі часи виходила з того постулату, що дане суспільство забезпечує права людини, а держава - права громадянина, в обох випадках ідеться, насамперед, про права особистості на самореалізацію як основну умову існування як громадянського суспільства, так і правової держави. Отже, вихідним елементом у конструкції громадянського суспільства виступає особистість, а складовими цієї конструкції вважаються всі ті численні інститути, що сприяють реалізації особистісних інтересів.

Другий розділ - «Методологічні засади формування громадянського суспільства в Україні», який присвячено розкриттю методологічних засад формування громадянського суспільства в Україні, складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Методологічне обґрунтування діяльності органів державної влади щодо створення та забезпечення умов функціонування громадянського суспільства», автор доводить, що в умовах правової держави державна влада стає найважливішим інструментом, за допомогою якого громадянське суспільство забезпечує оптимальні умови для свого саморозвитку. Саме у такому контексті держава виступає як публічно-владний інститут, що керує громадянським суспільством у цілому і покликаний діяти у всезагальних інтересах.

Вимоги сучасного демократичного державотворення в Україні об'єктивно потребують відповідного демократичного варіанту державного втручання у сферу громадянського суспільства з метою коригування його розвитку в правовому напрямку. Така форма обмеженого державного інтервенціонізму частково знаходила втілення в теорії та практиці «держави загального добробуту». У даному випадку мова йде про такий варіант етатизму, за якого параметри і межі державного втручання визначаються потребами самого громадянського суспільства, точніше, більшістю його суб'єктів. Водночас таке державне втручання повинно бути спрямоване на прискорене формування тих механізмів саморегулювання громадянського суспільства, які ще недостатньо розвинуті чи були зруйновані радянською тоталітарною системою.

Цілеспрямований розвиток суспільства досягається без втручання держави як політичної владної сили. В цьому відношенні воно має власні внутрішні джерела саморозвитку, незалежні від держави. Громадянське суспільство саморегулюється, зокрема, так, що само формує для себе керуючу систему, задає параметри і межі державного втручання та визначає функції держави. Останні завжди є об'єктивно зумовленими суспільними потребами, волею народу, яка виражається певними структурами громадянського суспільства і опосередковується та юридично оформляється державою.

У підрозділі 2.2. «Забезпечення прав і свобод людини і громадянина - головна умова формування громадянського суспільства» проведено ґрунтовний аналіз існуючих на сьогоднішній день концепцій, що торкаються забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Класична правова думка ґрунтується на індивідуалістській філософії «персонального суверенітету», що не втрачає своєї актуальності і сьогодні.

Природно-правова (ліберальна) концепція прав людини також визнає пріоритет певних сфер індивідуальної свободи щодо охорони колективних або суспільних інтересів, які оформляються у вигляді прав чи захищаються законами. Якщо головною складовою детермінантою авторитарного або тоталітарного режиму є страх, то засадою конституційно-демократичного (ліберального) режиму є основні права людини.

У юридичній науці права людини найчастіше визначаються як гарантовані демократичним суспільством можливості для кожного індивіда, певних спільностей на належний рівень життя, ефективну соціальну систему охорони та захисту від свавілля держави у відповідності зі встановленими міжнародними та національними стандартами і процедурами. Або ж «певні можливості людини, необхідні для її повноцінного існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, що об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей».

Основоположний принцип побудови правової системи взагалі та системи юридичних гарантій прав і свобод людини та громадянина, зокрема - загальність захисту прав, свобод і законних інтересів усіма способами, які не суперечать законові. Державному гарантуванню прав і свобод людини та громадянина слугує те, що їх регулювання відноситься до виключного відання держави, а це покликано забезпечити єдиний правовий статус особи, котра проживає на території України. Разом із тим захист прав і свобод людини та громадянина є предметом сумісного відання держави та її владних суб'єктів. Саме тому проблема гарантій прав і свобод людей у сучасній Україні виходить за межі суто юридичної практики. Постає надзвичайно складне завдання: не зафіксувати нормами права та законодавчими постановами існуючу правову ситуацію в країні (як це було у провідних європейських країнах у період буржуазних революцій, коли відбувалося становлення сучасної системи права), а, навпаки, привести існуючу правову ситуацію до світових стандартів гарантій людських прав, скоригувати особливості сприйняття права громадянами, ліквідувати негативні стереотипи тощо. внутрішній справа громадянський міліція

У підрозділі 2.3. «Основні засади взаємодії правової держави та інститутів громадянського суспільства» досліджуючи проблеми взаємодії та взаємозв'язку демократичної, правової держави і громадянського суспільства протягом тривалого періоду автор стверджує, що громадянське суспільство зовсім не заперечує державу чи наявність та необхідність державної влади: перше може активно формуватися та діяти лише тоді, коли цьому сприятимуть відповідні державні засади, державна організаційна діяльність, яка прокладатиме шлях для втілення у практику суспільного життя найефективніших чинників його розвитку. Фактично правова держава постає політичним інструментом формування громадянського суспільства, оскільки лише вона здатна вжити всіх необхідних заходів щодо його становлення та розвитку. Більше того, вона виступає гарантом громадянського суспільства.

На думку автора, не варто вдаватися й до певного підпорядкування громадянського суспільства державі. Визнаючи наявність політико-правового регулювання державною владою певної сфери суспільних відносин, слід ураховувати те, чи воно здійснюється на підставі рівного для всіх і справедливого закону, чи є наслідком волюнтаризму державних структур, які реалізують власні інтереси всупереч інтересам суспільства.

Досліджуючи інститути правової держави та їх взаємодію з громадянським суспільством, не можна залишити поза увагою таке поняття як «правова система», адже правова система як інституціональне утворення виникає та функціонує за наявності певних умов соціального і юридичного порядку. Активну роль у розвитку та функціонуванні правової системи відіграє держава, адже саме державні структури надають правовим положенням і цінностям якості формальної визначеності, загальної обов'язковості, гарантованості тощо. Державна публічна діяльність установ, наділених владою і засобами щодо її реалізації, має для позитивного права вагоме значення - вона формулює, створює, затверджує даний об'єкт.

У підрозділі 2.4. «Правові засади взаємодії органів внутрішніх справ та інститутів громадянського суспільства» дисертант акцентує увагу на тому факті, що побудова основ громадянського суспільства на сьогодні визначається як стратегічний напрям побудови демократичної держави в Україні. Звідси стає все більш очевидною нагальна потреба у розробці системи, що визначатиме майбутню взаємодію правоохоронних органів і громадянського суспільства в Україні - адже саме сьогодні формуються основні соціальні умови та передумови, необхідні та достатні для того, щоб успішно вирішити це завдання.

У багатьох дослідженнях присутнє традиційне уявлення про правоохоронні органи як про механізм впливу на суспільство, тобто функціонування дихотомії держава - громадянське суспільство на основі механізму прямих зв'язків. Однак із позицій взаємодії правоохоронних органів і громадянського суспільства як перспективна форма управлінських відносин виступає механізм зворотних зв'язків. Механізм зворотного зв'язку можна розглядати як громадянський, демократичний контроль за діяльністю держави і її органів, «який би нейтралізував антигромадянську діяльність держави та запобігав їй».

Автор робить висновок про те, що взаємодія правоохоронних органів і громадянського суспільства є комплексною: вона стосується і структури, і функцій, і механізмів діяльності правоохоронних органів, а тому не може бути зведена лише до відносин яких-небудь окремих елементів сторін, що взаємодіють. Повномасштабна взаємодія стане можливою тільки у випадку розгляду правоохоронних органів в Україні як динамічної системи, що реагує на зміни соціально-економічної ситуації. Розробка такої системи правоохоронних органів та їх законодавче визначення та закріплення дасть змогу вчасно та адекватно реагувати на зміни суспільної ситуації, та дозволить забезпечити стабільний довготерміновий розвиток українського соціуму, що будує громадянське суспільство.

Розділ третій «Діяльність органів внутрішніх справ в умовах формування громадянського суспільства» структурно складається з чотирьох підрозділів, в яких проведено аналіз законодавчої бази, що регламентує діяльність органів внутрішніх справ в умовах формування громадянського суспільства; розкрито основні напрями та етапи реформування органів внутрішніх справ; показано реформування системи вищої освіти МВС України в контексті Болонського процесу; досліджено роль професіоналізму працівників ОВС як однієї із засадничих умов формування громадянського суспільства.

У підрозділі 3.1. «Вдосконалення законодавчої бази, що регламентує діяльність органів внутрішніх справ в умовах формування громадянського суспільства» дисертант доводить, що як і будь-які органи виконавчої влади, органи внутрішніх справ побудовані за системно-ієрархічним принципом, а їх повсякденна діяльність регламентується відповідними законодавчими актами. Тобто серед цих органів існує центральний орган державної виконавчої влади у сфері внутрішніх справ.

Згідно з чинним законодавством, таким органом є Міністерство внутрішніх справ України. На сьогодні специфічні завдання, функції та методи діяльності МВС встановлюються Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 2006 року № 1383 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України», де зазначається, що МВС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів.

Разом із тим, доводиться констатувати, що на сьогодні ще не прийнято багато базових законів, які безпосередньо стосуються діяльності правоохоронних органів і, які могли б суттєво покращити роботу в умовах формування громадянського суспільства. На нашу думку, найбільш актуальним в нинішніх умовах є прийняття Кримінально-процесуального, Кодексу про адміністративні правопорушення, а також Адміністративно-процесуального кодексу, законів «Про конституційне судочинство», «Про органи дізнання і досудового слідства», «Про профілактику злочинності», «Про забезпечення громадського порядку в Україні», «Про правову та кримінологічну інформацію», «Про статистику злочинності та корупції», «Про легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом», «Про надання інформації правоохоронним органам суб'єктами господарської діяльності», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про приватну детективну та охоронну діяльність», «Про професійну охоронну діяльність».

У підрозділі 3.2. «Основні напрями та етапи реформування органів внутрішніх справ» показано, що нагальною причиною реформування ОВС України є, по-перше, невідповідність існуючої системи потребам сучасності. По-друге, об'єктом реформування слід визнати ОВС, а предметом реформування - форми і методи роботи ОВС. По-третє, принаймні, потрібна нова Концепція реформування ОВС - адже існуюча до цього часу занадто вже застаріла; по-четверте, треба визначитися із суб'єктом реформи, надати йому нові владні повноваження; по-п'яте, першочерговим пріоритетом при реформуванні системи слід визнати вироблення сучасного професіоналізму працівника; по-шосте, підвести відповідну економічну базу під проведення реформ, по-сьоме, «не виривати» реформи ОВС з контексту загальної судово-правової реформи держави. По-восьме, потрібна повна консолідація та підтримка владних структур і суб'єкта реформування ОВС щодо ідей та нової Концепції реформування; по-дев'яте, повне відсторонення ОВС від вирішення будь-яких політичних проблем. І, як ми вважаємо, після виконання зазначених пунктів цієї програми-мінімум виникнення позитивних наслідків дозволить стверджувати, що реформування ОВС нарешті зрушилось із мертвої точки.

На думку дисертанта основою реформування ОВС повинно стати створення механізму ефективного захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави, підтримання режиму законності та правопорядку в державі. Рішенням цього, як ми вже казали, є поетапність - чітко спланована стратегія підготовки ОВС до реформування, стратегія з розгортання проекту реформування системи та його впровадження. І здебільшого, найбільш прийнятним видається саме той проект реформування, в якому закладені можливості адаптування процесу реформування ОВС до таких, що змінюються, умов реформування.

У підрозділі 3.3. «Реформування системи вищої освіти МВС України в контексті Болонського процесу» дисертант акцентує увагу на тому факті, що останнім часом підготовка фахівців для органів внутрішніх справ здійснюється більш як за 15 спеціальностями, причому перелік їх відповідно до потреб ОВС щороку розширюється. Нині у вищих закладах освіти Міністерства внутрішніх справ України здобувають знання і професійну майстерність понад 25 тис. курсантів і слухачів, у тому числі більше 19 тис. осіб на денній та більше 6 тис. на заочній формах навчання, що майже у п'ять разів більше, ніж у 1992 році. Кожен рік до практичних органів приходить на службу більше 9 тис. дипломованих спеціалістів.

Функціонування відомчої системи освіти позитивно вплинуло на стабілізацію ситуації щодо забезпечення служб спеціалістами відповідного профілю підготовки, а значить і на поліпшення криміногенної ситуації в державі.

Природно, що розбудова відомчої системи освіти супроводжувалася серйозними труднощами організаційного та фінансово-матеріального характеру. Однак, як підкреслювалося на конференції «Становлення, розвиток відомчої освіти та науки, основні напрямки удосконалення підготовки кадрів ОВС», що відбулася наприкінці січня двотисячного року в КНУВС, «попри усі труднощі Міністерству внутрішніх справ вдалося сформувати свою систему освіти: наукові школи, які визнані у державі і мають неабиякий авторитет, домінуючи в структурі державної юридичної освіти. Це основне джерело поповнення спеціалістами». Саме тому необхідно чітко усвідомлювати, що, на відміну від орієнтації на підготовку фахівців широкого профілю у провідних цивільних навчальних закладах, система відомчої освіти спрямована, перш за все, на якісне кадрове забезпечення конкретних галузей діяльності ОВС. Таким чином, з метою найбільш повного задоволення фахових запитів та потреб замовників на спеціалістів основне завдання відомчих навчальних закладів полягає у підготовці достатньою мірою спеціалізованих фахівців.

У підрозділі 3.4. «Підвищення рівня професіоналізму працівників органів внутрішніх справ як одна із засадничих умов формування громадянського суспільства» автор відзначає, що однією з умов реформування правоохоронних органів України і, зокрема, органів та підрозділів внутрішніх справ є підвищення професіоналізму та компетентності в роботі як окремо взятого працівника, так і міліції в цілому при вирішенні питань щодо забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян.

Розбудова в Україні громадянського суспільства потребує переорієнтації правоохоронних органів із силової діяльності на обслуговуючу, на встановлення партнерських стосунків із громадянами. Вирішити ці завдання можуть тільки висококваліфіковані професіонали, які мають не лише відповідні знання, уміння, навички професійної діяльності, але й таку мотивацію та самосвідомість, котрі відображають ставлення до людини як до найвищої цінності. Тому проблема визначення сутності та механізму формування феномена професіоналізму у тих, хто стоїть на варті прав та свобод громадян, має досить складний характер і заслуговує особливої уваги.

На нашу думку, в узагальненому вигляді моральні вимоги до правоохоронця в умовах формування громадянського суспільства повинні включати: ставлення до людини як до найвищої цінності, повагу та захист прав, свобод і людської гідності у відповідності до міжнародних та вітчизняних правових норм і загальнолюдських принципів моралі; глибоке розуміння соціальної значущості своєї ролі в суспільстві, відповідальності перед державою, бо саме від правоохоронних органів більшою мірою залежать громадська безпека, охорона життя, здоров'я, правова захищеність людей; розумне та гуманне використання прав, які надані законом правоохоронцеві, у відповідності з принципами соціальної справедливості, громадянського, службового та морального обов'язку; принциповість, мужність, безкомпромісність, самовідданість у боротьбі зі злочинністю, об'єктивність та неупередженість у прийнятті рішень; бездоганність особистої поведінки на службі й у побуті, чесність, непідкупність, турбота про професійну честь, суспільну репутацію правоохоронця; свідома дисципліна, ретельність та ініціатива, професійна солідарність, взаємодопомога, підтримка, сміливість і морально-психологічна готовність до дій у складних ситуаціях, здатність до розумного ризику в екстремальних умовах; постійне удосконалення професійної майстерності, знань у галузі службової етики, етикету, такту, підвищення загальної культури, розширення інтелектуального кругозору, творче освоєння необхідного в професійній діяльності вітчизняного та зарубіжного досвіду.

ВИСНОВКИ

Проведений вище аналіз теоретичних та практичних аспектів функціонування органів внутрішніх справ в умовах становлення громадянського суспільства, дозволяє зробити ряд висновків:

1. Громадянське суспільство - це певна система суспільних відносин, що формуються та здійснюються на підставі особистого інтересу людей поза прямим опосередкуванням з боку держави. Це класичне визначення, що спирається на два найважливіші вихідні припущення. По-перше, на традицію особистої свободи індивіда, свободи, яка, можливо, навіть у наш час, ще не затвердилася повною мірою, але вже досить глибоко усвідомлена людьми як необхідна умова для досягнення ними особисто вагомих цілей. І, по-друге, на розуміння такої ролі держави в організації громадського життя, за якої держава вже не претендує на одноосібне лідерство, на монопольне право володіти суспільною ініціативою і самостійно визначати спрямованість і зміст соціальних процесів. Така держава визнає (добровільно або вимушено) право суспільства співпрацювати з ним при розробленні, а пізніше і практичній реалізації державної політики, поділяє з ним відповідальність за результати спільної діяльності.

2. Побудова громадянського суспільства неможлива без ефективної роботи усіх державних структур, однією з яких є органи внутрішніх справ, яким після здобуття Україною незалежності довелося діяти в умовах, коли зростання злочинності внаслідок глибокої соціально-економічної кризи, що охопила усі сфери суспільного життя - економіку, політику, ідеологію, мораль, досягло рівня реальної загрози національній безпеці України. У цій ситуації перед правоохоронними органами постали нові завдання, що зумовило необхідність переглянути стратегічні напрями їхньої діяльності.

3. Важливою умовою виконання ОВС своїх функцій щодо забезпечення правопорядку та громадської безпеки у державі стало реформування, а фактично створення, нової системи підготовки кадрів. За доволі короткий термін була створена багатопрофільна відомча система підготовки кадрів, яка забезпечувала підготовку фахівців для всіх галузевих служб системи МВС України. Постійно вдосконалювалися порядок комплектування та організація навчання кандидатів на службу, в навчальний процес уводилися нові інтегровані програми, що сприяло більш якісній професійній підготовці майбутніх працівників ОВС.

Разом із тим, проведений аналіз дозволяє стверджувати, що сьогодні в Україні існує «традиційна» організація та побудова системи МВС, яка має цілий ряд недоліків: надто централізована структура органів внутрішніх справ; певна віддаленість від людей та конкретних проблем, що турбують мешканців тієї чи іншої місцевості; застаріла система менеджменту, що виражається у намаганні підтримувати реноме міліції, а не у формуванні якісної організації всередині підрозділу міліції та наданні якісного сервісного обслуговування місцевій громаді; недосконала система відбору та просування по службі; слабка політика підвищення престижу професії правоохоронця та його соціально-економічного статусу. Окрім цього, слід зазначити, що усі реформи, які мали місце протягом останніх років у системі МВС України, носили епізодичний, неструктурований характер, відрізнялися слабкою основою та необґрунтованими на науковому рівні діями.

4. Визначальною рисою правоохоронця в умовах формування громадянського суспільства повинен бути найвищої якості професіоналізм. Професіоналізм сучасного правоохоронця повинен ураховувати та не допускати усі вище описані недоліки та включати ті позитивні характеристики, які набуті багаторічним досвідом діяльності поліції західних країн та української міліції. Більше того, сучасне суспільство вимагає зміщення акцентів у поліцейській діяльності. Сьогодні необхідно не лише на високому професійному рівні вміти розкривати злочини, але й працювати з громадськістю, встановлювати партнерські відносини з органами місцевого самоврядування, державними та приватними органами та організаціями, громадськими організаціями, місцевими жителями, засобами масової інформації тощо. Тобто професіоналізм сучасного працівника міліції повинен включати усі вимоги, які дозволяють повноцінно вести усі напрямки роботи. Формуванню професіоналізму в ОВС України повинно бути присвячене особливе місце під час проведення реформи системи МВС України як одному з життєво необхідних компонентів.

5. Діяльність органів внутрішніх справ є важливою складовою діяльності державних органів щодо забезпечення основоположних прав і свобод громадян України. Водночас соціальні, організаційні, фінансові та правові чинники, інтенсивний розвиток нових суспільних відносин, процеси становлення громадянського суспільства зумовлюють потребу подальшого реформування системи органів внутрішніх справ України, приведення їх у відповідність до реалій сучасного суспільно-політичного життя, перетворення на справжніх слуг народу, готових вчасно прийти на допомогу та в повному обсязі гарантувати громадянам України захист їх прав і свобод.

6. Якісне, ефективне виконання міліцією завдань щодо забезпечення конституційних прав та свобод громадян у період формування громадянського суспільства значною мірою залежить від добре розвиненої нормативної бази, тобто від наявності правового регулювання цієї діяльності за допомогою законів та інших нормативно-правових актів. Таке правове регулювання повинно здійснюватися з метою:

- визначення кола суспільних відносин, що потребують забезпечення з боку органів внутрішніх справ (у таких випадках у нормативних актах зазначаються зміст, сфери здійснення, перелік суб'єктів, які користуються тією чи іншою можливістю);

- розмежування повноважень (прав та обов'язків) різних служб органів внутрішніх справ та їх посадових осіб під час забезпечення реалізації прав і свобод громадян (необхідне чітке визначення прав та обов'язків конкретних посадових осіб органів внутрішніх справ щодо громадян, державних органів та їх представників, громадських організацій, чітка правова регламентація профілактичних заходів, засобів переконання і примусу, умов, порядку, підстав їх застосування);

- закріплення видів та заходів відповідальності співробітників органів внутрішніх справ за невиконання або неналежне виконання тих чи інших повноважень щодо забезпечення прав і свобод громадян (зміст цієї мети полягає в забезпеченні принципу законності в діяльності органів внутрішніх справ).

7. Проведений у дослідженні аналіз дозволяє зробити ще один висновок. Досягти належного (такого, що відповідає світовим стандартам) функціонування ОВС у період формування громадянського суспільства, як було сказано вище, неможливо без високого професіоналізму, що набувається як практичним шляхом, так і шляхом теоретичних надбань. Іншими словами - без належної освітньої, наукової підготовки доволі проблематично стати висококваліфікованим, професійним правником.

8. На нашу думку, процес реформування вищої освіти та підготовки наукових кадрів у системі МВС України може бути здійснено у два етапи:

- на першому етапі повинні створюватися необхідні передумови для структурної перебудови, тісно пов'язаної з розвитком країни; має функціонувати нормативно-правова база, адекватна цілям і завданням реформування та розвитку вищої освіти в системі МВС у період становлення громадянського суспільства;

- другий етап повинен характеризуватися системним розвитком структурних змін на основі нової законодавчої бази, накопиченого досвіду та цільових програм підготовки наукових кадрів МВС.

Уважаємо, що тільки комплексне використання в державній кадровій політиці стосовно реформування системи МВС усіх необхідних засобів (усебічна державна підтримка, раціональні методи підбору, підготовка та перепідготовка науково-педагогічних кадрів) може вирішити кадрову проблему та забезпечити відомчу науку висококваліфікованими фахівцями.

9. Таким чином, оцінювати діяльність системи МВС України у період становлення громадянського суспільства необхідно, насамперед, за ознакою ефективності цієї діяльності. При пошуку та визначенні базових критеріїв щодо оцінки діяльності системи МВС України як родового за класифікацією поняття слід дистанціюватися від роботи в системі як видового поняття. При визначенні критеріїв оцінювання діяльності системи МВС України слід застерегти від вживання будь-яких декларативних установок. Нагальним є винайдення простих, зрозумілих і містких оціночних категорій діяльності системи МВС України у період становлення громадянського суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Дашо Т.Ю. Громадянське суспільство - передумова побудови правової держави / Т.Ю. Дашо // Науковий вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - 2005. - № 2 - С. 165-172.

Дашо Т.Ю. Загальна характеристика поняття «громадянське суспільство» / Т.Ю. Дашо // Науковий вісник Львіського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць. - Львів, 2006. - Вип. 2. - 49-58.

Дашо Т.Ю. Забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина - передумова формування громадянського суспільства / Т.Ю. Дашо // Вісник НУВС. - Харків, 2006. - Вип. 32. - С. 246-253.

Дашо Т.Ю. Реформування системи вищої освіти МВС України / Т.Ю. Дашо // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - Львів, 2007. - Вип. 1. - С. 41-49.

Дашо Т.Ю. Взаємодія ОВС і громадянського суспільства в сучасних умовах / Т.Ю. Дашо // Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2007. - № 2. - С. 71-79.

Дашо Т.Ю. Забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина - передумова формування громадянського суспільства // Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні: матеріали щорічної науково-практичної конференції (20 січня 2006 р., Львів) / Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України /за наук. ред. проф. Я.Й. Малика: У 2 ч. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2006. - Ч. 1. - С. 88-90.

Дашо Т.Ю. Діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпеченні прав, свобод та обов'язків людини і громадянина // Права людини в діяльності органів внутрішніх справ: матеріали науково-практичної конференції (м. Євпаторія, 11-13 травня 2006 р.) / Громадська Рада МВС України з питань забезпечення прав людини; Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; Харківський національний університет внутрішніх справ; Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла-Страда - Україна». - Титул, 2006. - С. 34-36.

Дашо Т.Ю. Забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина - передумова формування громадянського суспільства // Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства (осінні юридичні читання): тези доповідей та повідомлень учасників Всеукраїнської курсантсько-студентської наукової конференції (Львів, 10 листопада 2006 року) / Міністерство внутрішніх справ, Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів, 2006. - С.51-53.

Дашо Т.Ю. Місце правоохоронних органів у громадянському суспільстві // Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія та практика: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (22 березня 2007 р.): у 2 ч. / Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2007. - Ч. 1. - С. 222-223.

Дашо Т.Ю. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні прав, свобод та обов'язків людини і громадянина // Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи: матеріали Другої звітної наукової конференції / Міністерство внутрішніх справ, Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів, 2008. - С. 29-39.

АНОТАЦІЇ

Дашо Т.Ю. Роль і місце органів внутрішніх справ України в умовах формування громадянського суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів, 2009.

Дисертація являє собою комплексне дослідження ролі та місця органів внутрішніх справ в умовах формування громадянського суспільства в Україні, через розкриття форм і методів діяльності міліцейських підрозділів, що відповідають вимогам сьогодення.

Як випливає із дослідження, побудова громадянського суспільства неможлива без ефективної роботи усіх державних структур, однією з яких є органи внутрішніх справ, яким після здобуття Україною незалежності довелося діяти в умовах, коли зростання злочинності внаслідок глибокої соціально-економічної кризи, що охопила усі сфери суспільного життя - економіку, політику, ідеологію, мораль, досягло рівня реальної загрози національній безпеці України.

Діяльність органів внутрішніх справ є важливою складовою діяльності державних органів щодо забезпечення особистих прав і свобод громадян України. Водночас соціальні, організаційні, фінансові та правові чинники, інтенсивний розвиток нових суспільних відносин, процеси становлення громадянського суспільства зумовлюють потребу подальшого реформування системи органів внутрішніх справ України, приведення їх у відповідність до реалій сучасного суспільно-політичного життя, перетворення на справжніх слуг народу, готових вчасно прийти на допомогу та в повному обсязі гарантувати громадянам України захист їх прав і свобод.

...