Роль та місце строків в законодавстві України про працю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

УДК: 349.22

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.05 - Трудове право; право соціального забезпечення

Роль та місце строків в законодавстві України про працю

Єременко Людмила Вікторівна

Луганськ - 2009

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, Попович Євген Миколайович, прокуратура міста Харкова, прокурор.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Ярошенко Олег Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри трудового права; кандидат юридичних наук, доцент Попов Сергій Вікторович, Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, заступник начальника з кадрового забезпечення.

Захист відбудеться «6» липня 2009 р. о «10» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.10 Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034,

м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1 (8 корпус).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний 20а.

Автореферат розісланий «4» червня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.І. Шамшина.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Основним Законом Україна проголошена соціальною державою. Людина визнається її найбільшою цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Остання повинна створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Це й визначило мету законодавства про працю, яка полягає у встановленні державних гарантій трудових прав і свобод громадян, створенні сприятливих умов праці, захисту прав та інтересів працівників і роботодавців. Наука трудового права, на підставі аналізу трудового законодавства й практики його застосування, сприяє процесу його вдосконалення, що значно підвищує ефективність дії правових норм.

Важливе значення в досягненні зазначених цілей відіграють строки, з якими законодавець пов'язує виникнення, зміну та припинення трудових прав і обов'язків. Від їх тривалості часто залежить дія державних гарантій щодо забезпечення прав працівників та роботодавців. Трудові правовідносини, як і всі суспільні відносини, також існують у часі. Час спливає незалежно від людської свідомості, її діяльності чи волі. Людина існує й діє в часі.

Суб'єкти трудового права регулюють трудові та інші безпосередньо пов'язані з ними відносини в договірному порядку, зокрема, шляхом встановлення строків. Питання визначення строків має першочергове значення й під час розгляду трудових спорів.

Однак питання строків у трудовому законодавстві не достатньою мірою досліджені науковцями. Свого часу В.Д. Мордачов, П.І. Жигалкін, С.В. Вишновецька присвячували розгляду строків у трудовому праві спеціальні монографічні дослідження. Однак, по-перше, вітчизняне трудове законодавство зазнало значних змін. По-друге, зазначені автори аналізували загальні питання стосовно строків, як правило, без відповідного використання напрацювань інших галузевих наук, що суттєво обмежувало їх наукову цінність, а тому частина питань залишились невирішеними. По-третє, в даних роботах не здійснювався аналіз ролі строків в окремих інститутах трудового права України.

Існування спірних теоретичних проблем у питанні про сутність строків трудового права призводить і до ускладнень в їх правозастосуванні.

Зазначене свідчить про актуальність і необхідність проведення наукових досліджень ролі та місця строків у законодавстві про працю, особливо в умовах розробки та прийняття нового Трудового кодексу України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Державної наукової програми “Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1716 від 24 грудня 2001 р., п. 3.5 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 - 2010 рр.

Мета і завдання дослідження. Головна мета даного дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні теоретичних і практичних проблем, що виникають під час застосування строків у трудовому праві, а також в розробці пропозицій щодо вдосконалення їх правового регулювання.

У роботі поставлено наступні основні завдання:

- визначити і поглибити понятійно-категоріальний апарат трудового права України; строк законодавство праця україна

- подати класифікацію строків у трудовому праві;

- визначити порядок обчислення строків у законодавстві України про працю;

- схарактеризувати роль строків у визначенні змісту трудових правовідносин у разі їх зміни та припинення;

- визначити роль строків у основних інститутах трудового права;

- розробити рекомендації та надати пропозиції для нормотворчих і правозастосовних органів щодо вдосконалення законодавства про строки в трудовому праві та його застосування.

Об'єктом дослідження є правові відносини, що виникають між суб'єктами трудового права у зв'язку із встановленням, зміною та застосуванням строків у трудовому праві.

Предметом дослідження є юридичні норми, що закріплюють строки в трудовому праві, суміжних з ним галузях, а також порядок їх встановлення, зміни, застосування та реалізації.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділ 1.1). Структурно-логічний, порівняльно-правовий та класифікаційний методи дозволили дослідити систему строків в трудовому законодавстві (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 2.3). Роботу виконано на основі системного підходу із застосуванням діалектичного методу пізнання в нерозривній єдності з логічними, історичними, порівняльно-правовими методами наукового пізнання.

Використання вказаного методологічного інструментарію дозволило вирішити поставлені завдання, отримати науковий результат, новизна якого відображена у положеннях, що виносяться на захист.

Теоретичною основою проведеного дослідження стали наукові праці в галузі теорії права, трудового права, цивільного права та процесу, які стосуються теорії та практики застосування строків, таких відомих вчених, як: С.С. Алексєєв, М.Й. Бару, Н.Б. Болотіна, В.С. Венедиктов, С.В. Вишновецька, Л.Я. Гінцбург, В.П. Грибанов, В.В. Жернаков, П.І. Жигалкін, В.В. Лазор, В.Д. Мордачов, А.Ю. Пашерстник, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.О. Сафонов, В.М. Толкунова, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишева, О.М. Ярошенко та ін.

Нормативну базу роботи складають: Конституція України, міжнародні правові акти, в тому числі конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств та ін.

Емпіричну основу дослідження становить опублікована судова та правозастосовча практика з трудових спорів.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена недостатністю та суперечливістю наукових досліджень у сфері правового регулювання строків у вітчизняному трудовому законодавстві. Дисертація є найбільш повною комплексною роботою з даного питання в нашій країні. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, які запропоновано здобувачем особисто. Основні з них такі:

- вперше запропоновано визначення поняття строку в трудовому праві як закріпленої в законодавстві про працю, локальних нормативних правових актах, угодах та договорах суб'єктів трудового права юридичної моделі об'єктивно існуючого часу, що використовується державою, роботодавцем і працівниками (їхніми представниками) в правовому регулюванні соціально-трудових відносин;

- на основі комплексного використання різних підстав удосконалено класифікацію строків в законодавстві України про працю;

- вперше, залежно від юридичного призначення строків їх класифіковано на: (а)строки, що встановлюють часові межі існування прав і обов'язків суб'єктів трудових правовідносин; (б) “умовні” строки; (в)строки, що регламентують часові межі дії правових актів; (г) строки, необхідні для вирахування й визначення обсягу грошових вимог працівників до роботодавців; (д) процесуальні строки та процедурні строки.

- вперше проведено комплексне дослідження ролі та місця строків в основних інститутах трудового права;

- дістало подальшого розвитку питання обчислення строків в трудовому праві та обґрунтовано необхідність встановлення різних підходів до визначення їх початку й закінчення для різних видів строків;

- вперше запропоновано закріпити в трудовому законодавстві України можливість двостороннього випробування, коли, з одного боку, роботодавцем перевіряються ділові якості працівника, а з іншого боку - працівник перевіряє відповідність фактичних умов праці тим, які обумовлені в трудовому договорі;

- удосконалено питання щодо необхідності нормативного закріплення переліку примірних поважних причин пропуску строків звернення в юрисдикційні органи з питання вирішення трудових спорів;

- сформульовано низку конкретних пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення нормативно-правового регулювання строків в трудових і пов'язаних з ними відносинах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані під час реформування та вдосконалення чинного законодавства, а саме при доопрацюванні проекту Трудового кодексу України, підготовці інших нормативно-правових актів, що регулюють питання строків в законодавстві про працю. Матеріали дисертації мають пізнавальне значення і можуть бути використані в навчальному процесі, при викладанні навчального курсу “Трудове право”, підготовці навчальної, інформаційної та методичної літератури. Дисертаційне дослідження містить матеріали, придатні для використання у правозастосовній діяльності - юрисдикційними органами під час розгляду індивідуальних та колективних трудових спорів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні висновки, практичні рекомендації, наукові положення, які містяться в роботі, доповідалися на засіданнях кафедри трудового, екологічного і аграрного права та науково-дослідної лабораторії з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів Харківського національного університету внутрішніх справ, на науково-практичних конференціях „Проблеми дотримання прав людини в діяльності ОВС України” (Харків, 22-23 травня, 2008 р.), „Захист трудових та пенсійних прав громадян України” (Харків, 29 березня, 2008р.). До того ж, основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри трудового, екологічного й аграрного права і науково-дослідної лабораторії з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковано у п'ятьох наукових статтях у провідних спеціалізованих виданнях України, які включено до переліку фахових видань ВАК України, та в тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена цілями і характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, в тому числі 19 сторінок списку використаних джерел (217 найменувань).

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, вказується на її зв'язок з науковими планами, темами та програмами, визначається об'єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження, розкривається наукова новизна одержаних результатів, відмічається апробація та практичне значення роботи.

Розділ 1 «Поняття, види та порядок обчислення строків у трудовому праві» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Поняття та юридична природа строків (термінів) у трудовому праві» здійснюється аналіз теорії строків у правознавстві. Наголошується на необхідності системного підходу у дослідженні ролі галузевих строків у правовому регулюванні соціальноважливих відносин, адже в науці трудового права до цього часу не завершилося формування «власної» теорії строків. Використання досвіду розробки теорії строків у суміжних галузевих науках дозволяє зробити низку висновків і пропозицій, необхідних для створення трудо-правової теорії строків.

Строк діалектично поєднує і співвідносить у собі дві сторони - об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивною його основою є час, який отримав відображення в суб'єктивній категорії, що встановлена людьми з метою використання об'єктивного плину часу для впливу на людську поведінку. Таким чином, строк як спосіб виміру часу впливає не сам на себе, а на поведінку людини, і тому як суб'єктивний вимір об'єктивного руху він може призупинятися та відновлюватися. Строки опосередковуються соціальними нормами, в тому числі і правовими. Залежно від приналежності таких норм до певної галузі права, строки можна класифікувати на цивільно-правові, кримінально-правові, трудо-правові тощо.

Настання, плин і закінчення строків є юридичними фактами-подіями. Тривалість строку як юридичний факт завжди є дією, оскільки правове значення має встановлення людьми того або іншого строку. При цьому не важливо, що іноді точну тривалість строку не можна визначити людською волею. Відзначається, що юридичний строк відрізняється від об'єктивно існуючого часу. Юридичний строк, як правило, є своєрідною частиною об'єктивно плинного часу. В той же час плин такого строку, зазвичай, піддається вольовому впливу людей. Між правовим строком і часом існує як подібність, так і відмінність. У правовому регулюванні суспільних відносин законодавець, з огляду на фактор часу, використовує саме категорію «строки». При дослідженні питання застосування часу в законодавстві строк є сенс розглядати як правову модель часу. Початок плину, тривалість, закінчення строків визначаються законом або відповідно до вимог закону вольовими діями людей. У зв'язку із цим юридичний строк можна визначити як закріплену в законах, підзаконних, локальних нормативних правових актах, договорах й угодах суб'єктів юридичну модель об'єктивно існуючого часу, яка використовується для правового регулювання суспільних відносин.

Строки в трудовому праві визначаються законодавством про працю, локальними нормативними правовими актами, угодами та договорами роботодавця й працівників (їхніх представників). Трудо-правові строки застосовуються в правовому регулюванні суспільних відносин, які становлять предмет трудового права. Отже, строк у трудовому праві - це закріплена в законодавстві про працю, локальних нормативних правових актах, угодах та договорах суб'єктів трудового права юридична модель об'єктивно існуючого часу, яка використовується державою, роботодавцем, працівниками (їхніми представниками) в правовому регулюванні соціально-трудових відносин.

На думку дисертанта, поняття “строк” і “термін” у юридичному розумінні є тотожними, а тому маючи на меті не допущення зайвої плутанини, найкраще і доречніше вживати та оперувати у науці трудового права поняттям “строк”.

У підрозділі 1.2. «Види строків у законодавстві України про працю» аналізуються існуючі класифікації строків, що застосовуються в законодавстві про працю.

Зазначається, що для науки трудового права безсумнівний інтерес становлять класифікації строків за такими підставами як: правочинність сторін трудових відносин установлювати строки (імперативна, імперативна-договірна й договірні); роль строків у розвитку трудових правовідносин (правоутворювальні, правозмінювальні та правоприпиняючі); коло правовідносин, на які поширюється дія строку (загальний і спеціальні); ступінь визначеності строків (абсолютно визначені, відносно визначені та невизначені), а також спосіб закріплення строків (законодавчі, підзаконні й передбачені трудовою угодою). Ці класифікації сприяють дослідженню юридичного значення окремих строків і (або) правильному їхньому застосуванню в правовому регулюванні відносин, що становлять предмет трудового права України.

Досліджуючи різні підстави класифікації строків в трудовому праві, дисертант аналізує надбання у цій сфері вчених радянського періоду та сучасних вітчизняних і російських фахівців, а саме: С.В. Вишновецька, В.П. Грибанов, А.З. Долова, О.В. Жгунова, П.І. Жигалкін, В.Д. Мордачов, С.В. Передерін, В.М. Скобєлкін та ін.

На думку здобувача важливе практичне значення поділу строків на імперативні, диспозитивні й імперативно-диспозитивні полягає в тому, що цим визначаються межі самостійності учасників правовідносин у встановленні строків. Норми трудового права спрямовані на встановлення державних гарантій трудових прав та свобод громадян і, зазвичай, не можуть бути змінені за згодою сторін. Диспозитивні норми в законодавстві про працю, порівняно з договірними, зустрічаються досить рідко. Імперативні строки закріплюються безпосередньо в законодавстві та не можуть бути змінені за згодою сторін. При закріпленні імперативно-договірного строку сторони мають право самостійно визначати строк, однак його тривалість не може бути більшою чи меншою за тривалість встановленого законом строку.

Пропонується класифікація строків у законодавстві України про працю залежно від їх юридичного призначення. Виділяються наступні групи строків: строки, що встановлюють часові межі існування прав і обов'язків суб'єктів трудових правовідносин; «умовні» строки; строки, що регламентують часові межі дії правових актів; строки, необхідні для обчислення та визначення обсягу грошових вимог працівників до роботодавців; процесуальні строки; процедурні строки.

Під процесуальним строком слід розуміти передбачений законом або визначений юрисдикційним органом (комісією по трудових спорах, судом, примирною комісією, трудовим арбітражем) період часу, протягом якого повинна або може бути здійснена певна процесуальна дія або завершена сукупність певних дій.

Під процедурними строками розуміються строки, з настанням, ходом або із закінченням яких можуть або повинні бути вчинені певні дії щодо забезпечення нормальної (звичайної) реалізації права або обов'язку.

У підрозділі 1.3. «Порядок обчислення строків у трудовому праві» піддається аналізу проблема обчислення строків у трудовому законодавстві. Час відіграє істотну роль як у трудових, так і пов'язаних із ними правовідносинах. Права та обов'язки учасників трудової діяльності виникають, розвиваються та припиняються у певний час. Категорія часу безпосередньо пов'язана з категорією строку.

Зазначається, що важливе значення під час обчислення строків мають приписи правових норм, що стосуються визначення початкового моменту строку, обставин, які впливають на його плин і встановлення моменту його закінчення.

З'ясовується відмінність між поняттями “перебіг” (“плин”) строку” і “обчислення строку”. Наголошується на тому, що зазначені поняття взаємопов'язані, але не тотожні за значенням, оскільки закон не ототожнює початку перебігу строку з початком його обчислення. У зв'язку з тим, що строки мають низку властивостей, якими не володіє час, моменти початку перебігу і початку обчислення строків, а також моменти закінчення перебігу і закінчення їх обчислення не завжди збігаються. Підрахунок тривалості строків залежить від того, в яких одиницях часу вони обчислюються. Строки можуть встановлюватися календарною датою, зазначенням на подію, яка обов`язково відбудеться, та періодом часу.

Дисертант зазначає, що законодавством встановлено правило, згідно з яким, в разі коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк, тобто початок перебігу строку і початок його обчислення в системі обчислення строків не збігаються - перебіг починається раніше, ніж обчислення, розрив між ними залежить від встановленого в законі масштабу обчислення таких строків: година, доба (день), місяць, рік.

Обґрунтовується доцільність встановлення різних правил початку перебігу строку. Зазначається, що існують строки, від плину яких залежить можливість або необхідність здійснення окремих дій суб'єктами трудового права по реалізації своїх прав і обов'язків. Якщо плин даних строків починається з моменту, яким визначено їхній початок, то це веде в деяких випадках до реального зменшення розглянутих строків. Сторони будуть мати менший строк, ніж зазначений у законі, для здійснення необхідних дій. Зокрема, встановлені правила обчислення строків не можуть повною мірою застосовуватись щодо строку трудового договору. Обстоюється думка, що обчислення строку має збігатися з початком роботи за трудовим договором, що відбувається, зазвичай, безпосередньо за його укладенням. У зв'язку з цим строк необхідно обчислювати з дня, коли відбувся юридичний факт, який є підставою для виникнення трудових відносин, а не з наступного. Висловлюється побажання ч. 5 ст. 241-1 КЗпП України доповнити новим реченням та викласти її у наступній редакції: “Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день. Строк трудового договору обчислюють з дня, коли працівник фактично приступив до виконання своїх трудових обов'язків”.

Розділ 2. «Строки в окремих інститутах трудового права» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Роль та місце строків в трудових договорах» піддаються науковому аналізу строки, що мають значення для трудових договорів.

Зазначається, що сторони трудових відносин повинні мати можливість самостійно визначати час виникнення своїх трудових прав і обов'язків. Коли конкретний момент виникнення трудових прав і обов'язків не залежить від волі працівника або обох сторін трудових відносин, то такі строки закріплюються в імперативній формі.

Зазначається, що момент укладення договору здебільшого не співпадає з моментом початку роботи. Момент безпосереднього виконання працівником дорученої роботи переважно настає відразу після досягнення згоди за усіма умовами трудового договору. Однак це може бути і на другий, і на третій день і навіть пізніше, якщо вимагається, наприклад, переїхати до іншої місцевості.

Вказується на недопустимість оформлення строкових трудових відносин за відсутності підстав для їх укладення, передбачених у законі: характер майбутньої роботи; умови виконання майбутньої роботи; інтереси роботодавця.

Найбільшу групу строків, що мають значення для трудового договору, становлять строки, які гарантують право працівника на працю в даного роботодавця. Вони являють собою строки, протягом яких роботодавець має можливість звільнити працівника за визначених підстав, а також строки, під час яких роботодавець не має права відмовляти в укладенні трудового договору або припиняти трудові правовідносини за визначених підстав або без виконання встановлених процедур. Закріплення максимальних меж таких строків, а також встановлення імперативних строків не допускає тривале знаходження працівника під загрозою звільнення.

Досліджуючи питання обчислення строків випробування при прийнятті на роботу, автор висловлює думку, що випробувальний термін встановлюється при прийнятті на роботу лише один раз і не може бути продовжений ні в односторонньому порядку, ні за згодою сторін. Однак, якщо працівник під час випробування був відсутній на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжений на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній. Автор вважає за доцільне законодавчо закріпити положення, що випробувальні строки продовжуються автоматично на період відсутності працівника на роботі з поважних причин. Мінімальні обов'язкові межі строку, на які може встановлюватися випробування відсутні, їх, на власний розсуд, визначає роботодавець.

Пропонується нормативно закріпити можливість двостороннього випробування, коли, з однієї сторони, роботодавцем перевіряються ділові якості працівника, а з іншого боку - працівник перевіряє відповідність фактичних умов праці тим, які були погоджені сторонами при укладенні трудового договору. Доцільно встановити спрощений порядок розірвання договору працівником під час випробування та встановлення невеликої тривалості терміну попередження роботодавця працівником про те, що робота йому не підходить.

У підрозділі 2.2. «Робочий час та час відпочинку» відзначається, що правове регулювання робочого часу спрямоване на надання працівникові необхідного часу відпочинку. "Робочий час" і "час відпочинку" є самостійними інститутами Особливої частини трудового права. Між собою вони тісно взаємопов'язані.

Виділяються строки, що забезпечують збереження здоров'я, відновлення фізичних сил, розвиток особистості працівника й (або) належний процес його навчання. Зазначені строки є імперативно-договірними й визначають максимальну тривалість робочого часу, у тому числі шляхом вказівки (а) мінімального відрізку часу, на який скорочується така тривалість, або граничного строку обліку тривалості виконання роботи; (б) мінімальної тривалості часу відпочинку; (в) періодів часу, протягом яких працівникові надається додатковий відпочинок або спеціальні гарантії права на відпочинок, а також (г) строків, до закінчення яких обмежуються гарантії права працівника на відпочинок.

У підрозділі 2.3. «Значення строків у порядку обчислення й виплати заробітної плати» розглядається застосування строків, які забезпечують необхідний рівень життя для працівника й (або) членів його сім'ї, гарантують відповідну матеріальну компенсацію додаткових витрат праці та стимулюють працівника до більш інтенсивної праці, а також запобігають тривалому знаходженню працівника під погрозою відрахування із заробітної плати.

Зазначається, що максимальні строки виплати заробітної плати повинні забезпечувати таке положення, за якого заробітна плата виплачувалася б не рідше двох разів на місяць через проміжки часу, що не перевищують шістнадцяти днів, для трудящих з погодинним, поденним або потижневим вирахуванням заробітної плати. Тим самим працівникові гарантується час виплати заробітної плати, при якому підтримується достатній рівень матеріального забезпечення для нього й (або) членів його сім'ї.

Важливу роль відіграють строки, що гарантують працівнику матеріальну компенсацію додаткових витрат праці й стимулюють його до більш інтенсивної праці. Зазначені строки визначають періоди часу, протягом яких виконання трудових обов'язків оплачується у підвищеному розмірі. Дані строки закріплені в імперативній формі. Виконання роботи за межами нормальної тривалості робочого часу, у нічний час, вихідні й неробочі святкові дні, а також вахтовим методом тягне для працівника зайві витрати фізичних і моральних якостей, а також втому. Приміром, робота в нічний час негативно впливає на здоров'я працівників та його виробничі показники, в той же час, процес відновлення нормального рівня фізіологічних функцій після роботи в нічні години вповільнений і організм вимагає більш тривалого відпочинку. Встановлення доплат протягом зазначених періодів виконання роботи компенсує додаткові витрати праці й стимулює працівників до безперервного або необхідного для роботодавця виробництва, а також більш інтенсивної праці.

Обґрунтовується положення, що працівник має право власності на нараховану йому заробітну плату а, відповідно, всі утримання з неї можуть проводитися тільки з його згоди. Виконуючи свою трудову функцію, працівник фактично кредитує (або авансує) роботодавця своєю працею. В свою чергу, до фактичної виплати працівнику заробітної плати роботодавець є його боржником по грошовому зобов'язанню.

Розділ 3. «Строки, що гарантують захист прав і законних інтересів учасників трудових правовідносин», присвячений дослідженню ролі строків в охороні праці й охороні прав працівників та роботодавців.

У підрозділі 3.1. «Дія строків щодо охорони трудових прав працівників та роботодавців» розглянуте питання встановлення та застосування строків розгляду та вирішення індивідуальних трудових та колективних трудових спорів.

Вважається недосконалим положення ст. 6 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» стосовно визначення моменту виникнення колективного трудового спору. Пропонується визначати моментом виникнення колективного спору не прийняття уповноваженим органом працівників рішення про незгоду з рішенням роботодавця, а здійснення трудовим колективом активних дій, спрямованих на захист своїх колективних трудових прав або інтересів і звернення до відповідного юрисдикційного органу.

Швидкість розгляду трудових спорів гарантує своєчасне відновлення порушених прав і інтересів робітників та службовців, а також з'ясування всіх обставин справи й винесення законного й обґрунтованого рішення і є однією з умов боротьби з бюрократизмом і тяганиною.

Встановлення невеликих строків для розгляду трудових спорів забезпечує своєчасний захист порушених прав працівників і роботодавців, а також гарантує охорону інших, належним їм, прав, які можуть порушуватися в результаті затягування вирішення трудових спорів (заподіяння шкоди життю й здоров'ю працівників у зв'язку із тривалим невиконанням роботодавцем обов'язків щодо забезпечення безпечних умов й охорони праці або тривалих вимушених прогулів після незаконних звільнень, недостатньо сумлінне виконання працівниками своїх трудових обов'язків через колективний трудовий спір, який продовжується на підприємстві). Доцільним є законодавче встановлення можливості призупинення строків розгляду індивідуального трудового спору комісією по трудових спорах.

Уваги заслуговує питання про початок перебігу терміну звернення до комісії по трудових спорах і суду. Дисертант пропонує словосполучення «повинен був дізнатися» трактувати наступним чином: працівник не міг не дізнатися про порушення свого права за належної реалізації трудових прав і обов'язків.

Якщо роботодавець не зобов'язаний повідомляти працівникам про здійснення ним дії, що може порушити права працівника, строк звернення до комісії по трудових спорах або суду починає текти від дня, коли працівник дізнався або мав реальні можливості за належного виконання трудових обов'язків бути офіційно обізнаним про можливе порушення свого права.

Автор звертає увагу на невизначеність, протягом якого строку працівник повинен звернутися до комісії по трудових спорах із проханням про видачу посвідчення.

Відсутність обмежень у часі щодо строків такого звернення вбачається не прийнятним. Це тягне за собою правову невизначеність, та ускладнює виконання рішень комісії.

Пропонується встановити двотижневий строк звернення працівника до комісії по трудових спорах стосовно отримання такого посвідчення.

Даний строк має починається з моменту завершення триденного терміну, встановленого для виконання рішення комісії роботодавцем. Доцільно запровадити можливість поновлення цього строку у разі пропущення його з поважних причин.

У підрозділі 3.2. «Гарантійна роль строків в охороні праці» розглядається строки, які гарантують збереження життя й здоров'я працівників під час трудової діяльності.

Охорона праці є цілеспрямованою діяльністю щодо збереження фізичного й розумового потенціалу працівників у процесі здійснення ними трудової діяльності.

Сукупність правових норм, що встановлюють зміст цієї діяльності, механізм її здійснення, заходи впливу у випадку неналежного її здійснення, регулюють особливий вид відносин, пов'язаних із трудовими, являють собою самостійний інститут трудового права.

До цього інституту не слід включати норми, що входять до інших правових інститутів (за винятком випадків, коли ці норми є складовою частиною спеціальних норм щодо охорони праці окремих категорій працівників). Існування поняття охорони праці в широкому розумінні не повинне підмінювати собою поняття охорони праці як самостійного відособленого інституту трудового права, що регулює певні специфічні суспільні відносини щодо захисту працівників від дії шкідливих виробничих факторів. Ці відносини виникають у зв'язку із застосуванням найманої праці, і тому входять до предмету трудового права.

В інституті охорони праці за цільовим призначенням виділяється три групи строків: строки, що гарантують збереження життя й здоров'я працівників під час трудової діяльності; строки, що сприяють правильному розслідуванню нещасних випадків на виробництві; строки, що сприяють якнайшвидшому розслідуванню нещасних випадків на виробництві.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що нещасні випадки, які викликали лише тимчасове припинення робіт (незначні порізи, опіки, забиті місця) взагалі не розслідуються.

Однак вони свідчать про порушення норм охорони праці і правил з техніки безпеки і повинні розслідуватися і бути взяті на облік, адже ігнорування власником підприємства та органів контролю і нагляду за охороною праці цих порушень може згодом призвести до більш серйозних наслідків.

Доцільно зобов'язати власника підприємства організувати облік усіх таких нещасних випадків. В подальшому це сприяло б створенню умов для їх ґрунтовного аналізу та розробки профілактичних заходів.

Висновки

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, дисертантом сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення розуміння сутності інституту строків в трудовому праві. До найбільш вагомих результатів проведеного дослідження слід віднести наступні:

1. Строк - це визначений період часу, зі спливом якого пов'язана певна дія чи подія, внаслідок якої виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини. Процесуальний строк - це передбачений законом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена окрема процесуальна дія або сукупність дій. Строк у трудовому праві - це закріплена в законодавстві про працю, локальних нормативних правових актах, угодах та договорах суб'єктів трудового права юридична модель об'єктивно існуючого часу, що використовується державою, роботодавцем і працівниками (їхніми представниками) в правовому регулюванні соціально-трудових відносин.

2. Для теоретичних і практичних цілей, з урахуванням існуючих поглядів на класифікацію строків, пропонується розподілити строки в законодавстві України про працю по групах (видам) відповідно до їхніх загальних ознак. Залежно від юридичного призначення строків їх можна класифікувати на шість груп. Перша група - це строки, що встановлюють часові межі існування прав і обов'язків суб'єктів трудових правовідносин. Друга група - це так звані “умовні” строки. Вказані строки є своєрідними умовами для виникнення трудових прав і обов'язків. Основне їх призначення полягає в установленні часу, із закінченням якого норми права пов'язують настання правових наслідків; у визначенні періодів часу, протягом яких дії, що відбулися, або події є умовою застосування норм трудового права; у закріпленні тривалості строків, які призводять до настання тих або інших правових наслідків. Третя група - це строки, що регламентують часові межі дії правових актів. Їхня тривалість зазвичай визначається угодою сторін трудових відносин. Четверта група - це строки, необхідні для вирахування й визначення обсягу грошових вимог працівників до роботодавців. П'ята група - це процесуальні строки. Під процесуальним строком у трудовому праві слід розуміти передбачений законом або визначений юрисдикційним органом (КТС, судом, примирною комісією, трудовим арбітражем) період часу, протягом якого повинна або може бути здійснена певна процесуальна дія або завершена сукупність певних дій. Шоста група - це процедурні строки. Під процедурними строками розуміються строки, з настанням, існуванням або із закінченням яких можуть або повинні бути вчинені окремі дії щодо забезпечення нормальної (звичайної) реалізації права або обов'язку.

3. Визначено, що початок обчислення строку має збігатися з початком роботи за трудовим договором, що відбувається безпосередньо після його укладення. У зв'язку з цим строк необхідно обчислювати з дня, коли відбувся юридичний факт, який є підставою для виникнення трудових відносин, а не з наступного. Про існування трудових відносин свідчить факт початку виконання працівником роботи.

4. Вважаємо за необхідне ч. 5 ст. 241-1 КЗпП України доповнити новим реченням та викласти у наступній редакції:

“Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день. Строк трудового договору обчислюють з дня, коли працівник фактично приступив до виконання своїх трудових обов'язків”.

5. Завдяки аналізу трудового законодавства України нами виділено вісім груп строків, що мають значення для трудових договорів. Перша група - це строки, що направлені на охорону здоров'я, морального й інтелектуального розвитку особи, що бажає укласти трудовий договір з роботодавцем. Цими нормами встановлено строк, до настання якого суб'єкт не вправі вступати в трудові відносини з роботодавцем або прийматися на роботу без попереднього обов'язкового медичного огляду. Зазначені строки є імперативними. Друга група - це строки, що забезпечують своєчасне виникнення трудових прав і обов'язків. Дані строки визначають моменти часу, з настанням яких пов'язується виникнення прав і обов'язків працівника й роботодавця. Вони зазвичай є договірними. Третю групу становлять строки, що гарантують право працівника на працю в даного роботодавця. Такі строки можуть бути як імперативними, так і імперативно-договірними. Четверта група - це строки надання працівникові тимчасової роботи, не обумовленої трудовим договором. Зазначені строки є імперативними та нетривалими. П'ята група - це строки, що сприяють оперативному захистові прав працівника, порушених при виникненні, зміні або припиненні трудових правовідносин. Дані строки є імперативними й короткими за тривалістю. Шоста група - це строки підшуковування працівником нової підходящої роботи, у тому числі без перерви зайнятості. Сьома група - це строки підшуковування роботодавцем нового працівника з метою уникнення простою обладнання на робочому місці тощо. Восьма група - це строки своєчасного припинення трудових прав і обов'язків. Дані строки визначають проміжки часу (періоди або моменти), з настанням або закінченням яких трудові права й обов'язки можуть або повинні бути припинені.

6. Для забезпечення своєчасного та належного захисту працівником свої прав, вважаємо за необхідне доповнити ст. 22 КЗпП України частиною четвертою, яку викласти в наступній редакції:

“На вимогу особи, якій відмовлено в укладенні трудового договору, роботодавець зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дня пред'явлення такої вимоги повідомити причину відмови в письмовій формі”.

7. В трудовому законодавстві України необхідно закріпити можливість двостороннього випробування, коли, з однієї сторони, перевіряються ділові якості працівника, а з іншого боку - працівник перевіряє відповідність фактичних умов праці тим, які обумовлені в трудовому договорі. Випробування при прийнятті на роботу забезпечується тим, що при незадовільному його результаті роботодавець має право звільнити працівника в спрощеному порядку. Доцільно в законодавчому порядку встановити невеликий за тривалістю термін попередження роботодавця працівником про те, що робота йому не підходить.

8. Строки, закріплені в правових інститутах "Робочий час" і "Час відпочинку", за їхнім цільовим призначенням умовно класифікувано на чотири групи.

Перша група - це строки, що забезпечують збереження здоров'я, відновлення фізичних сил, розвиток особистості працівника й (або) належний процес його навчання.

Друга група - це строки, що сприяють повноцінному відпочинку працівника під час щорічного оплачуваної відпустки.

Третя група - це строки, що забезпечують належний хід технологічного процесу на підприємстві, в установі, організації або в роботодавця-фізичної особи.

Четверта група - це строки, що сприяють підшуковуванню працівником іншої роботи без перерви зайнятості або для адаптації до нових умов праці.

9. Строки, закріплені в правовому інституті «заробітна плата», за їх цільовому призначенню можна розділити на три групи.

Перша група - це строки, що забезпечують необхідний рівень життя для працівника й (або) членів його сім'ї.

Друга група - це строки, що гарантують відповідну матеріальну компенсацію додаткових витрат праці й стимулюють працівника до більш інтенсивної праці.

Третя група - це строки, що запобігають тривалому знаходженню працівника під загрозою відрахування із заробітної плати.

10. За цільовим призначенням строки охорони трудових прав працівників та роботодавців поділяються дві групи.

Перша група - це строки, що сприяють якнайшвидшому вирішенню спорів (конфліктів).

Друга група - це строки, що забезпечують належний хід технологічного процесу на підприємстві.

11. Доцільним є законодавче закріплення переліку примірних поважних причин пропуску строків звернення з трудових спорів: хвороба працівника, що вимагала стаціонарного або санаторно-курортного лікування; перебування у відпустці, наданій на час карантину або для догляду за хворим членом сім'ї; перебування у відпустці, відрядженні або під вартою; переїзд працівника у зв'язку з переведенням на іншу роботу; виконання обов'язків військової служби при збереженні посади; участь працівника у з'їздах, конференціях тощо; припинення транспортного сполучення (повені, сніжні замети тощо), що перешкоджає зверненню працівника до юрисдикційного органу.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Єременко Л.В. Види строків у законодавстві України про працю // Держава і право: зб. наук. праць / Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України - вип. 38. - К., 2007. -

С. 484 - 490.

2. Єременко Л.В. Порядок обчислення строків у законодавстві України про працю // Актуальні проблеми права: теорія і практика. - зб. наук. праць. - Луганськ, - 2007. - № 10. - С.141-150

3. Єременко Л.В. Дія строків щодо охорони трудових прав працівників та роботодавців // Право і безпека. -2008. - 08/1. - С.48-51.

4. Єременко Л.В. Роль та місце строків в трудових договорах // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 1. - С.197-201.

5. Єременко Л.В. Щодо правового статусу державної судової адміністрації України // Науковий вісник Ужгородського університету. - 2009. - вип. 12. - С. 193-197.

Анотації

Єременко Л.В. Роль та місце строків в законодавстві України про працю. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Cхідноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Україна, Луганськ, 2009.

Дисертацію присвячено теоретичним та практичним проблемам, що виникають під час застосування строків в трудовому праві, аналізу, розкриттю сутності та з'ясуванню місця строків в окремих інститутах трудового права, здійснено класифікацію строків, які регулюють трудові правовідносини; досліджено порядок обчислення зазначених строків; досліджено гарантійну роль строків в охороні праці та дію строків щодо охорони трудових прав працівників та роботодавців. На підставі проведеного аналізу внесено пропозиції щодо удосконалення діючих та розробки нових нормативно-правових актів щодо встановлення та застосування строків в трудовому праві.

Ключові слова: строк, термін, позовна давність, порядок обчислення, трудові права, обчислення строків.

Еременко Л.В. Роль и место сроков в законодательстве Украины о труде. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Украина, Луганск, 2009.

Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам, возникающим в связи с применением сроков в трудовом праве, анализу, раскрытию сущности и выяснению места сроков в отдельных институтах трудового права. В диссертации исследуется юридическая природа сроков в трудовом праве и определяется место института сроков в трудовом праве. Обосновывается необходимость создания трудо-правовой теории сроков на основе опыта разработки теории сроков в смежных отраслевых науках. Под сроком в трудовом праве понимается закрепленная в законодательстве о труде, локальных нормативных правовых актах, соглашениях и договорах субъектов трудового права юридическая модель объективно существующего времени, которая используется государством, работодателем, работниками (их представителями) в правовом регулировании социально-трудовых отношений.

Диссертантом проанализированы существующие классификации сроков в трудовом праве, а также предложена собственная классификация сроков по их юридическому назначению: сроки, устанавливающие временные рамки существования прав и обязанностей субъектов трудового права; уловные сроки; сроки, регламентирующие временные границы действия правовых актов; сроки исчисления и определения денежных требований работников к работодателю; процессуальные сроки; процедурные сроки. Также исследуется порядок исчисления сроков в трудовом праве. Детально изучены проблемы определения момента начала и окончания исчисления сроков.

Проанализированы роль и место сроков в отдельных институтах трудового права; исследована гарантийная роль сроков в охране труда и действие сроков в охране трудовых прав работников и работодателей. Особое внимание уделено срокам обеспечивающих своевременность возникновения трудовых прав и обязанностей, а также срокам, благоприятствующим оперативной защите прав работника, которые были нарушены в связи с возникновением, изменением либо прекращением трудовых правоотношений.

На основании проведенного анализа внесены предложения по усовершенствованию действующего законодательства, а также разработки новых нормативно-правовых актов по усовершенствованию действующего законодательства о сроках в трудовому праве и их применению.

Ключевые слова: срок, период, исковая давность, порядок исчисления, трудовые права, исчисление сроков.

Eremenko L.V. Role and place of terms in the Ukrainian labour legislation. - Manuscript

The dissertation for gaining the scientific degree of Candidate of Law by speciality 12.00.05 - labour law; social security law. - East-Ukrainian National University named after Volodymyr Dahl, Lugansk, 2009.

The dissertation is devoted to the theoretical and practical problems of terms application in Labour Law, to the analysis and uncovering of the nature and the place of terms in the separate institutes of Labour Law. The dissertation works out a classification of terms that regulate labour relationship and analyses of the order of terms calculation. The work examines guarantee role of terms in worker safety and the influence of terms regarding labour right protection of employees and employers. On the basis of the thorough analysis conducted there were made certain proposals for improvement and elaborating new normative-legal acts that determine and regulate the order of application of terms in current Labour Law of Ukraine.

Key words: terms, terms application, classification of terms, place of terms, worker safety, terms calculation.

Размещено на Allbest.ru

...