Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин

^{Размещено на http://www.allbest.ru/}

^{Размещено на http://www.allbest.ru/}

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 347.457

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Яроцький Віталій Леонідович

Харків - 2007

^{Дисертацією є рукопис}

^{Робота виконана на кафедрі цивільного права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України}

^{Офіційні опоненти:} доктор юридичних наук, професор Шевченко Ярославна Миколаївна, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, завідуюча відділом цивільного, трудового і підприємницького права;

^{доктор юридичних наук, професор Кузнєцова Наталія Семенівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права;}

^{доктор юридичних наук, професор Луць Володимир Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільного правових дисциплін.}

^{Провідна установа:} Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра цивільного права і процесу, Міністерства освіти і науки України, м. Львів.

^{Захист відбудеться “17” травня 2007 р. О10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.}

^{З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.}

^{Автореферат розісланий “14” квітня 2007 р.}

^{Вчений секретар}

^{спеціалізованої вченої ради В.Д. Гончаренко}

цінний папір цивільний легітимаційний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Регламентація будь-яких суспільних відносин здійснюється за допомогою відповідних комплексів правових засобів. Для ілюстрації взаємозв'язків між нормами права, закріпленими у них модельними схемами належної поведінки і способами (прийомами) правового регулювання, а також юридичними фактами, правовідносинами, актами реалізації прав і обов'язків й актами застосування права в загальнотеоретичних дослідженнях апробована категорія “механізм правового регулювання”. Останній у його категоріальному значенні охоплює певну сукупність елементів (правових засобів) і стадій універсальної міжгалузевої технології впорядкування суспільних відносин. Екстраполяція надбання теорії права у цій царині в цивілістику дає змогу висвітлити взаємодію статичних (норми права) і динамічних (регулятивні й охоронні правовідносини) аспектів правового регулювання споріднених груп особистих немайнових і майнових відносин.

Впорядковання майнових відносин забезпечується за рахунок узгодженого регламентаційного впливу як нормативних (положення норм цивільного права), так і ненормативних регуляторів (зокрема, правочинів). Їх взаємозв'язок полягає в реалізації учасниками майбутніх майнових правовідносин управомочуючих приписів норм цивільного права щодо підпорядкування їх належної поведінки нормативно визначеним моделям побудови бажаних для них прав і обов'язків. Вчиняючи відповідний правочин, вони здійснюють фіксацію свого волевиявлення щодо обрання відповідних нормативно сконструйованих типових модельних схем побудови майнових прав, обов'язків і відповідальності (цивілістичних конструкцій). Переведення потенційної (абстрактної) можливості виникнення передбачених відповідною конструкцією майнових прав та обов'язків у площину реальних правовідносин можливе лише шляхом врахування основних елементів цих схем у належній формі й істотних умовах договорів чи односторонніх правочинів або формі та реквізитах цінних паперів.

Термін “цінні папери” в цій площині позначає конструкцію правовстановлення, що з метою розширення її регулятивного потенціалу легально віднесена до об'єктів цивільних прав. Конструкція цінних паперів, як родове поняття, охоплює всі їх видові конструкції (акції, векселі, облігації тощо), що закріплюються виключно на рівні закону (ч. 2 ст. 195 ЦК). Умовою підпорядкування майбутніх правовідносин правовому режиму цінних паперів є не тільки належна фіксація волевиявлення емітента в їхній формі й реквізитах, а і їх розміщення (видача) й виконання ним та першими правонабувачами інших нормативних вимог. Значущість цих юридично вагомих дій емітента як правочину зумовлена уніфікованістю застосовуваних у приватноправовій сфері правил юридичної техніки (техніки конструювання індивідуальних правових актів).

Аналіз змісту більшості доступних наукових публікацій показує, що цінні папери досі розглядалися здебільшого лише як об'єкти цивільних прав і правовідносин. Актуальність окреслених проблем обумовлена необхідністю подолання існуючого в сучасній цивілістиці стереотипного й однобічного тлумачення сутності цінних паперів. Урахування специфіки їхнього правового режиму та юридичної природи дає змогу започаткувати інструментальну концепцію цінних паперів -- узгоджену сукупність теоретичних положень, що висвітлюють їх місце й роль у механізмі правового регулювання досліджуваних відносин, а логічна послідовність її обґрунтування визначає структурну побудову роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної цільової програми кафедр цивільного права №1 і №2 НЮАУ імені Ярослава Мудрого “Основні проблеми здійснення й захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки”, № 0186.0.070867.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження - з'ясування специфіки цінних паперів як правового засобу (інструмента) реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права щодо можливості встановлення і здійснення посвідчених ними майнових прав.

Основні завдання дисертаційного дослідження підпорядковані досягненню цієї мети і включають:

1) обґрунтування започаткованої інструментальної концепції цінних паперів;

2) висвітлення специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів, їх відмежування від інших різновидів матеріальних об'єктів цивільних прав, а також легітимаційних паперів і знаків;

3) розгляд цінних паперів як цивілістичної конструкції, що забезпечує переведення абстрактної можливості правовстановлення у практичну площину - виникнення і впорядкування майнових правовідносин;

4) окреслення юридичної технології реалізації управомочуючих приписів норм права щодо застосування цінних паперів у механізмах установлення, здійснення, передачі, відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав;

5) аналіз положень актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери з метою виявлення прогалин у ньому і формування науково обґрунтованих пропозицій стосовно його подальшого вдосконалення.

Об'єктом дослідження є загальнотеоретичні аспекти специфіки правового режиму, юридичної природи й обумовленого ними інструментального призначення цінних паперів у механізмі правової регламентації відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом.

Предметом дослідження є основні доктринальні, законодавчі і правозастосовні підходи, означені монографічними та іншими науковими джерелами, положеннями чинного цивільного законодавства України, інших країн, а також судовою практикою та звичаями ділового обороту, які служать підґрунтям окреслення шляхів вирішення теоретико-прикладних проблем, пов'язаних з висвітленням особливостей механізму правового регулювання відносин, у межах яких забезпечується здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами.

Методи дослідження. Основним методологічним підґрунтям дисертаційної роботи є загальнонауковий діалектичний метод. Однак, з урахуванням обраного ракурсу висвітлення інструментальної специфіки цінних паперів, базовою методологічною платформою, що зумовлює логіку змістовної побудови дослідження, є інструментальний підхід. В інтерпретації С.С. Алексєєва він полягає в тому, що предмет наукової розробки становить правова матерія в цілому, весь спектр юридичного інструментарію як такий. При проведенні окремих етапів дослідження використовувалися також інші методи, зокрема історичний, аналітичний, формально-логічний, нормативно-догматичний, порівняльно-правового моделювання та ін.

Теоретичні висновки дисертації базуються на наукових результатах, отриманих українськими та зарубіжними правниками дореволюційного, радянського та сучасного періодів розвитку правової науки: М. М. Агаркова, М. Ю. Алексєєва, С. С. Алексєєва, Є. О. Алісова, Ю. Г. Басіна, І.А. Безклубого, О. А. Бєляневич, С. М. Бервено, В. А. Бєлова, Д. В. Бобрової, Т. В. Боднар, В.І. Борисової, М. І. Брагінського, С. М. Братуся, В. В. Вітрянського, В.О. Вітушка, Ю.С. Гамбарова, В. М. Гордона, В. М. Горшеньова, Ю. І. Гревцова, В. П. Грибанова, М.О. Гурвича, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, Л. Г. Єфимової, І. В. Жилінкової, Д. В. Задихайла, В. М. Ігнатенка, О.С. Йоффе, О. І. Камінки, Ф. С. Карагусова, О. Р. Кібенко, Г. М. Колоножникова, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, О. О. Красавчикова, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, В. О. Лапача, О.Г. Ломідзе, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Ю. В. Мици, В. П. Мозоліна, Д. В. Мурзіна, Н.Й. Нерсесова, О. І. Онуфрієнка, Л. В. Панової, Д. А. Пенцова, В. В. Посполітака, П.М. Рабіновича, М. М. Сібільова, О. Ю. Синенка, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Ю.К. Толстого, В. І. Труби, Є. О. Харитонова, П. П. Цитовича, Б. Б. Черепахіна, Я. М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Р. Б. Шишки, В. Ф. Яковлєва та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у цивілістиці комплексним дослідженням теоретичних проблем, пов'язаних із з'ясуванням місця й ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання відносин у сфері виникнення і здійснення посвідчених ними майнових прав.

Системний і всебічний аналіз правового режиму цінних паперів, їх юридичної природи й регламентаційного призначення в досліджуваному механізмі знайшов вираження в таких теоретичних положеннях:

1. Уперше започатковано інструментальну концепцію цінних паперів - сукупність теоретичних положень, у яких послідовно (відповідно до структури дисертації) висвітлюються основні ракурси нормативно закріпленого їхнього призначення як однопорядкової (з огляду на їх обопільну правомоделюючу, правовстановлюючу і правопосвідчуючу, а відтак, регламентаційну значущість) з пойменованими договорами й односторонніми правочинами цивілістичної конструкції.

2. Додатково обґрунтовано, що кожна цивілістична конструкція (визначена нормами права типова модельна схема побудови прав, обов'язків і відповідальності) розрахована на застосування закріплених нею моделей належної поведінки в конкретних правовідносинах за умови настання передбачених нормами права життєвих обставин, які положеннями теорії юридичних фактів визначені як дії (правомірні й неправомірні) та події. Цивілістичними конструкціями, нормативно розрахованими на встановлення майнових правовідносин шляхом здійснення їх потенційними учасниками правомірних дій по реалізації управомочуючих норм права, є договори, односторонні правочини та цінні папери.

3. Уперше під цим кутом зору цінні папери досліджуються як окрема цивілістична конструкція (модельна схема, що може бути виражена умовною формулою “об'єкт-інструмент”) установлення, здійснення, передачі, відновлення й захисту майнових прав двох можливих (документарної або бездокументарної) форм їх фіксації, участь яких у майновому обороті ґрунтується на односторонніх діях емітента, що є елементом (юридичний факт-дія - юридичний акт - правочин) механізму правового регулювання окремого сегмента майнових відносин, укладення яких у межах єдиного юридичного складу забезпечує фіксацію його волевиявлення (шляхом урахування ним приписів закону стосовно їх форми, реквізитів та інших вимог) на їх підпорядкування закріпленому для них правовому режиму (як об'єктів цивільних прав).

4. Уперше правові наслідки реалізації управомочуючих приписів норм права щодо можливості встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами, розглядаються в межах фіксації волевиявлення емітента шляхом укладення ним односторонньо-управомочуючого правочину (одного з елементів юридичного складу послідовного накопичення), форма якого набуває значення об'єкта-фікції, квазі-об'єкта, розрахованого на застосування у способах (прийомах) правового регулювання (переважно дозволи), закріплених їх правовим режимом (як об'єктів цивільних прав).

5. Уперше доведено, що засноване на фікції нормативне встановлення тісного правового зв'язку між майновими правами (об'єкт-благо) і цінними паперами (об'єкт-фікція, квазі-об'єкт) з наданням останнім значення форми-носія інформації юридичного змісту, об'єктивованої в паперових документах або здійснених зберігачем облікових записах, дало змогу сконструювати цілий комплекс модельних схем можливої поведінки, у межах яких вони підлягають застосуванню емітентом і правоволодільцями як конструкція, яка лише легально називається об'єктом цивільних прав, але законодавчо сконструйована як ненормативний регулятор - об'єкт-інструмент прововстановлення, правопосвідчення, правоздійснення, правопередачі, правовідновлення й правозахисту, що забезпечує впорядкування відносин у сфері виникнення і здійснення цих прав.

6. Уперше з'ясовано, що ускладнення досліджуваного механізму застосуванням конструкції цінних паперів підвищує його ефективність за рахунок розширення діапазону способів правового регулювання окремого сегмента майнових відносин завдяки нормативно визначеному “проникненню” форми існування майнових прав у структуру регулятивних та охоронних правовідносин як їх об'єкта (об'єкта-фікції, квазі-об'єкта), адже зазвичай правочин є лише підставою (юридичним фактом) виникнення правовідносин, а його письмова чи електронна форма ніколи не набуває значення їх об'єкта.

7. Уперше наголошується на тому, що нормативно визначене “проникнення” цієї правової форми об'єктивації майнових прав у межі регулятивних правовідносин як їх об'єкта (об'єкта-фікції, квазі-об'єкта) за рахунок їх застосування для конструювання унікальних способів правового регулювання, заснованих на їх легітимаційній здатності й оборотоздатності, забезпечує підвищення (порівняно з конструкціями пойменованих договорів та односторонніх правочинів) регламентаційного навантаження конструкції цінних паперів (з урахуванням її правочинного походження й регламентаційної значущості), а “проникнення” в межі охоронних - можливість правовідновлення (відновлення майнових прав шляхом відновлення прав на пред'явницькі цінні папери й векселі), а також правозахисту (робить можливим захист майнових прав, що становлять зміст відносних, по суті, відносин, правовими засобами, які зазвичай забезпечують абсолютний захист), а зрештою значно розширює регламентаційні можливості стандартних для більшості зобов'язальних правовідносин механізмів реалізації й застосування норм права.

8. Уперше висвітлюється підпорядкованість інструментально-допоміжних прав “на папери” (право власності на квазі-об'єкт, об'єкт-фікцію - сертифікат документарної форми цінних паперів або право вимоги здійснення зберігачем відповідних облікових записів для їх бездокументарної форми) основним правам “з паперів”, тобто посвідченим цінними паперами майновим правам (об'єкт-благо, що зумовлює інтерес правоволодільця і специфіку їх видових конструкцій), механізм установлення яких визначає одномоментність їх виникнення, а наявність і потенційна здійсненність останніх - саму можливість поширення на правову (документарну чи бездокументарну) форму їх об'єктивації правового режиму цінних паперів (як об'єктів цивільних прав).

9. Уперше зроблено висновок про те, що цінні папери документарної форми, які вже не посвідчують майнових прав (після їх здійснення або у зв'язку з настанням їх нездійсненності з тих чи інших причин), втрачають нормативно визначену регламентаційну значущість, а їх сертифікати можуть мати лише доказове значення (наприклад, погашені цінні папери) або набувають правового режиму рухомої речі (приміром, цінний папір - колекційний, нумізматичний чи музейний екземпляр), а здійснені зберігачем облікові записи, що уособлюють їх бездокументарну форму, за вказаних умов взагалі підлягають анулюванню, що найбільш наочно ілюструє сутність цінних паперів як квазі-об'єкта, об'єкта-фікції.

10. Удосконалено доктринальні характеристики сукупності основних ознак цінних паперів, підкреслюється їх інструментальна природа, що дає змогу відмежувати їх від речей, грошей і власне майнових прав як окремих категорій матеріальних об'єктів цивільних прав, називаються критерії розмежування цінних паперів і легітимаційних паперів та знаків.

11. Наводяться додаткові аргументи на підтвердження недоцільності законодавчого віднесення цінних паперів до різновидів речей, у зв'язку з чим ч. 1 ст. 177 ЦК України пропонується викласти в новій редакції: “Об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні й нематеріальні блага”.

12. Уперше здійснено аналіз специфіки правового режиму цінних паперів, що за рахунок визначених ним способів правового регулювання - дозволів, розрахованих на їх використання емітентом для реалізації норм цивільного права з метою правовстановлення (або правоволодільцями для ініціювання застосування норм права для відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав), створення Національної депозитарної системи України, системи реєстрації прав власників іменних цінних паперів та можливості здійснення контрольних функцій, передбачених компетенцією спеціального державного органу (Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку), забезпечує підвищений рівень безперешкодності й мінімізованої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав.

13. Уперше розкриваються особливості нормативного моделювання змісту цінних паперів (законодавчого визначення їх обов'язкових формально-змістовних параметрів залежно від групи, виду, форми випуску тощо), подається його зв'язок з механізмом індивідуального моделювання (самомоделювання), що за рахунок цінних паперів як конструкції, яка в механізмі правового регулювання відповідного сегмента майнових відносин забезпечує трансформацію статики (положення нормативно-регламентаційної основи) в динаміку (реальні регулятивні та охоронні правовідносини) його регламентаційного впливу, окреслено їх подібність до пойменованих договорів і односторонніх правочинів, вчинення яких може бути підставою виникнення інших відносин майнової сфери.

14. Уперше окреслюються особливості механізму самомоделювання, що в межах односторонніх, юридично значущих дій емітента щодо врахування нормативно змодельованих абстрактних вимог, які стосуються основних правових характеристик посвідчених ними майнових прав (форми й реквізитів цінних паперів, аналогом яких є форма й істотні умови пойменованого договору), дає можливість ідентифікувати обрану ним їх видову конструкцію завдяки врахуванню емітентом вказаних приписів у формально-змістовних параметрах цінних паперів (одна з необхідних умов їх участі в майновому обороті).

15. Подальшого розвитку набула теза про те, що будь-які майнові права, у формуванні змістовних параметрів яких застосовуються спрямовані на виникнення майнових правовідносин інтелектуально-вольові зусилля їх майбутніх учасників, можуть мати лише правову форму вираження, а значить дії емітента щодо фіксації майнових прав у цінних паперах з врахуванням нормативних вимог щодо їх форми та реквізитів мають значення юридичних фактів, наявність яких є підставою виникнення майнових правовідносин.

16. Уперше, з огляду на закріплену положеннями п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України невичерпність переліку юридичних фактів, як один із елементів єдиного юридичного складу (юридичний факт, а в системі юридичних фактів-дій - юридичний акт), визначається односторонньо-управомочуючий правочин, правовим наслідком вчинення якого є реалізація потенційним емітентом наданої йому нормами цивільного права абстрактної можливості оформлення майнових прав у вигляді сертифікатів цінних паперів документарної форми розміщення (видачі) та обігу або виконання нормативних приписів щодо їх можливої бездокументарної фіксації.

17. Уперше доведено, що засноване на фікції поширення на цінні папери (форму-носій інформації юридичного змісту) правового режиму об'єктів цивільних прав дало змогу забезпечити регулятивні правовідносини унікальними правовими механізмами, розрахованими на реалізацію першим правоволодільцем (або останнім із наступних, за умови наявності актів належної правопередачі) управомочуючих приписів норм цивільного права, що ґрунтуються на таких способах (прийомах) правового регулювання, як дозволи, що розраховані на використання документарних цінних паперів правоволодільцем з метою здійснення посвідчених ним майнових прав у межах моделей поведінки, умовою належності якої є презентація (пред'явлення) документа, його передача іншим особам за умови вчинення на його звороті передавального напису (індосаменту) тощо.

18. Уперше зроблений акцент на тому, що нормативно визначена можливість знерухомлення, конвертації та зворотної конвертації цінних паперів у межах індивідуальної форми реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права урізноманітнює (порівняно з договірними конструкціями, розрахованими на фіксацію майнових прав та обов'язків) цивілістичний інструментарій і способи (прийоми) правового регулювання майнових відносин.

19. Уперше пропонується об'єднати розрізнені на сьогоднішній день механізми врахування прав на цінні папери в Національній депозитарній системі України і системі реєстрації прав власників іменних цінних паперів шляхом створення та організаційно-правового забезпечення єдиної Національної депозитарно-реєстраційної системи України, що забезпечить уникнення існуючих та можливих зловживань на фондовому ринку.

20. Уперше звертається увага на те, що механізм розміщення й обігу цінних паперів бездокументарної форми, як і документарної, ґрунтується на тісному правовому зв'язку між майновими правами і формою їхньої фіксації (здійсненими зберігачем обліковими записами), забезпечуючи найбільш оптимальний з точки зору оперативності правопередачі механізм їх оборотоздатності, максимально безпечний як для правоволодільця, так і нового правонабувача.

21. Уперше наведено аргументацію стосовно того, що при визначенні сфери застосування тієї чи іншої видової конструкції цінних паперів у майновому обороті (зокрема, їх допустимості бути об'єктом відповідних цивільних правовідносин, наприклад рентних) необхідно враховувати, передусім їх інструментальні характеристики: форму (документарна чи бездокументарна), строк їх обігу, змістовні параметри посвідчених ними майнових прав, номінальну вартість і розмір відсотків (для боргових цінних паперів), специфіку встановленого для окремих їх видових конструкцій правового режиму тощо.

22. Уперше пояснюється специфіка закріплених нормативними приписами напрямків використання правоволодільцем конструкції цінних паперів у механізмі застосування норм права компетентними юрисдикційними органами з метою захисту його порушених майнових прав та інтересів, зокрема шляхом реалізації наданої йому цивільно-процесуальними нормами можливості набути статусу заявника, а згодом і позивача (за умови подачі відповідної заяви до суду держателем втраченого цінного папера) в межах визначених главою 7 ЦПК України процедур застосування унікального для приватноправової сфери механізму правовідновлення - відновлення прав на цінні папери на пред'явника та векселі, який в кінцевому підсумку опосередковує поновлення посвідчених ними майнових прав.

23. Уперше з урахуванням ефективності застосування окремих видових конструкцій цінних паперів для забезпечення відновлюваності посвідчених ними майнових прав пропонується внести зміни до глави 7 чинного ЦПК, поширивши визначений її положеннями механізм правовідновлення й на інші їх види, правовий режим яких закріплює можливість правопередачі шляхом здійснення бланкового (безіменного) індосаменту.

24. Уперше окреслено інструментальне призначення конструкції цінних паперів у застосуванні адресованої емітентові й нотаріусам заборони здійснення будь-яких операцій за втраченим цінним папером на пред'явника або за векселем (ст. 262 ЦПК України) як превентивно-запобіжного заходу, який на доктринальному рівні пропонується термінологічно визначити механізмом призупинення здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав і виконання кореляційно підпорядкованих їм обов'язків.

25. Уперше доводиться, що неналежність юридично вагомих, правомірних, односторонніх дій емітента щодо встановлення формально-змістовних параметрів посвідчених цінними паперами майнових прав (у цьому разі документи не є цінними паперами у зв'язку з невідповідністю їх форми й реквізитів вимогам ч. 2 ст. 196 ЦК України) дає підстави визнати їх дефектним юридичним фактом, недійсність якого зумовлена вадами їх форми й реквізитів, що за правовими наслідками фактично прирівнюється до вад форми та змісту правочину і має наслідком невизнання цих дій елементом єдиного юридичного складу, який міг би бути підставою виникнення правовідносин, у межах яких правова форма фіксації майнових прав набуває значення об'єкта (об'єкта-фікції, квазі-об'єкта) цивільних прав і правовідносин.

26. Уперше наслідки наявності вад форми й реквізитів кожного стандартизованого сертифіката емісійних документарних цінних паперів одного випуску або неналежність бездокументарної фіксації майнових прав, що призводять до можливості винесення судом акта застосування права - судового рішення про скасування їх випуску на підставі того, що всі вони не є цінними паперами, обґрунтовуються необхідністю забезпечення узгодженості заснованих на односторонньому акті множинності (Gesammtakt) волевиявлення емітента актів правовстановлення, об'єктивованих у відповідній кількості розміщених ним (або андеррайтером) емісійних цінних паперів документарної або бездокументарної форм обігу, і акту правоприпинення, що, попри розбіжність у часі кожного із множини актів установлення досліджуваних правовідносин, призводить до одночасності їх припинення.

27. Уперше, з огляду на специфіку правового режиму та юридичної природи цінних паперів, на підставі компаративістського аналізу приписів ч. 2 ст. 196 ЦК України й аналогічних вимог ч. 2 ст. 144 ЦК РФ пропонується здійснити нормотворчу інтеграцію їх основних положень і викласти вказану норму вітчизняного ЦК в такій редакції: “Правочин, у якому спосіб одностороннього волевиявлення емітента не відповідає нормативно визначеним вимогам щодо форми та/або обов'язкових реквізитів (змісту) цінних паперів, є нікчемним. Його нікчемність має наслідком неможливість поширення на цінні папери з вадами форми та реквізитів правового режиму об'єктів цивільних прав”.

28. Сформульовані нові положення стосовно того, що засноване на фікції поширення на сертифікат документарного цінного папера, який у значенні форми посвідчення майнових прав не може розглядатись як річ, режиму рухомої речі (об'єкта права власності) дозволило не тільки забезпечити оборотоздатність посвідченим ними майновим правам (пред'явницьким на рівні рухомих речей), а й, незважаючи на їх переважно зобов'язальний зміст, розширити коло можливих форм і актів застосування права, забезпечивши абсолютний захист, по суті, відносним за змістом відносинам у сфері участі цих прав у майновому обороті (приміром, визнання права власності на документарний цінний папір, його віндикація тощо).

29. Уперше багатоманітність цивілістичного інструментарію проілюстрована на прикладі конструкції цінних паперів - об'єкта-інструмента реалізації управомочуючих норм права, що у значенні форми правочину дає змогу не тільки зафіксувати факт волевиявлення емітента, спрямованого на поєднання статичного (норми права) і динамічного (реальні правовідносини) складників механізму правового регулювання досліджуваного сегмента майнових відносин, а й забезпечити регулятивні й охоронні правовідносини додатковими, ефективнішими (порявняно із суто договірною регламентацією) способами (прийомами) їх впорядкування, отже, вийти на якісно новий рівень безпечності й обмеженої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Наукові результати дисертації можуть використовуватися для подальшої загальнотеоретичної розробки актуальних проблем регламентування сфери розміщення (видачі) й обігу цінних паперів, визначення специфіки механізму правового регулювання інших груп майнових відносин. Висновки й пропозиції автора підлягають використанню для подальшого вдосконалення положень чинного законодавства України про цінні папери, а також при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду й роз'яснень Вищого господарського суду України, наданні консультативно-експертних висновків по запитах судових та інших державних органів стосовно найбільш складних проблем правозастосування у сферах їх розміщення (видачі) й обігу.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Дисертація обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр цивільного права № 1 і № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, отримані в ній основні наукові результати схвалені більшістю присутніх. Деякі положення дослідження були враховані при підготовці й написанні матеріалів (§ 4 глави 9 розділу 2) підручника, рекомендованого Міністерством освіти і науки України -- Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 1. - С.180-188. Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в процесі викладання теми “Об'єкти цивільних прав” у межах навчального курсу “Цивільне право України”. Окремі наукові результати, отримані автором, були предметом обговорення на науково-практичних конференціях, інших наукових форумах.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у монографії, 25 наукових статтях (загальним обсягом близько 12, 5 друк. арк.), опублікованих у наукових фахових виданнях, включених до переліку, затвердженого ВАК України та 6 публікаціях тез виступів на наукових конференціях.

Структура роботи зумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, семи розділів, які поділяються на 15 підрозділів, висновків наприкінці кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатка - порівняльної таблиці. Загальний обсяг роботи становить 442 сторінки, з них основного тексту -- 400 сторінок. Список використаних джерел налічує 423 найменування і займає 38 сторінок, додаток - 4 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються його об'єкт і предмет, мета й основні завдання, сформульовано основні теоретичні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів, розкриваються їх практичне значення й напрямки впровадження з метою подальшого вдосконалення регулятивних механізмів, що забезпечують упорядкування відносин у сфері встановлення й здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами.

Розділ 1 “Теоретичні положення про цінні папери” складається з трьох підрозділів і присвячується розгляду теоретичних підходів до визначення сутності цінних паперів.

У підрозділі 1.1. “Цінні папери в цивілістичній доктрині. Інструментальна концепція” здійснено всебічний аналіз основних положень цивілістичної доктрини про цінні папери. Необхідність подолання існуючої в сучасних дослідженнях однобічності підходів до розгляду їх специфіки дало змогу вперше запропонувати й обґрунтувати інструментальну концепцію цінних паперів. Її теоретичні положення висвітлюють позбавлену належної дослідницької уваги регламентаційну значущість цінних паперів, закріплену їх правовим режимом. Визначений ним тісний юридичний зв'язок майнових прав і правової форми їх фіксації (доктринальна аксіома) зумовлює нерозривну поєднаність двох категорій прав - “на папери” і “з паперів”. У цьому аспекті цінні папери термінологічно позначають окрему цивілістичну конструкцію (типову модельну схему побудови цих взаємоповязаних категорій майнових прав та інших аспектів). Її модельна специфіка окреслюється лаконічною доктринальною формулою: цінні папери - “об'єкт-інструмент” реалізації управомочуючих приписів норм права (починаючи з правовстановлення і закінчуючи правовідновленням і правозахистом). Типова модельна схема і способи (прийоми) правового регулювання, розраховані на застосування цінних паперів у механізмі правового регулювання, обумовлюють унікальність їхньої юридичної природи, яка розкривається через їх поняття та ознаки.

У підрозділі 1.2.”Поняття й ознаки цінних паперів” висвітлюються основні ознаки цінних паперів, здійснюється аналіз їх відомих легальних та доктринальних визначень, надається їх авторське поняття. Зазначається, що більшість відомих у цивілістиці ознак, які обумовлюють правову природу цінних паперів, характеризують їх у інструментальній площині. Це, зокрема, літеральність, легітимація, абстрактність, публічна достовірність, презентаційність тощо. Як ознаку документарних цінних паперів, пов'язану з їх літеральністю, пропонується розглядати лаконічність формально-реквізитної об'єктивації волевиявлення емітента. Можливість вирізнення такої ознаки цінних паперів обґрунтовується обов'язковістю дотримання емітентом модельних приписів законодавства щодо двох можливих форм їх розміщення (видачі) й обігу і стислості реквізитів (обов'язкових відомостей, що визначають їх змістовні параметри). Як ознаку цінних паперів пропонується розглядати законодавчу пойменованість та уніфікованість їх видових конструкцій, а також форми (документарної або бездокументарної) їх розміщення (видачі) та обігу. Ці ознаки враховують особливості правового режиму та юридичної природи цінних паперів, які полягають в тому, що посвідчені ними майнові права, як комплекс визначених законодавством їх модельних формально-змістовних характеристик, завжди є уніфікованими для відповідного виду й групи, а також форми розміщення (видачі) й обігу.

На підставі аналізу цих та інших ознак цінних паперів сформульовано таке поняття. Цінні папери - це паперові сертифікати або здійснені зберігачем облікові записи конвертаційної (документарної/бездокументарної) форми фіксації майнових прав, що за умови належності формально-реквізитної об'єктивації волевиявлення емітента та їх розміщення (видачі), а також виконання ним і першими правонабувачами інших вимог забезпечують переведення у площину правовідносин абстрактних моделей можливої правомірної поведінки їх учасників, законодавчо змодельованих на рівні видових конструкцій (типових модельних схем), що визначають межі їх застосування у відповідних способах (прийомах) правового регулювання як об'єкта-інструмента правомоделювання, правовстановлення та правопосвідчення, а також закріплюють їх додаткову (порівняно з правочинами) регулятивну значущість у механізмах правоздійснення, правопередачі, правовідновлення та правозахисту за рахунок заснованого на фікції поширення на них правового режиму об'єктів цивільних прав. Це визначення висвітлює інструментальну сутність цінних паперів, яка вирізняє їх з-поміж інших об'єктів цивільних прав і визначає напрямки подальшого перебігу дослідження.

У підрозділі 1.3. “Відмежування цінних паперів від інших об'єктів цивільних прав, легітимаційних паперів і знаків” здійснено компаративістський аналіз особливостей їх правової природи. Зауважується, що найбільш наочно сутність цінних паперів окреслюється шляхом їх порівняння з іншими категоріями матеріальних об'єктів цивільних прав з точки зору їх форми. Форма будь-якого об'єкта і його сутнісна специфіка взаємопов'язані. Форма речей у переважній більшості випадків є матеріально-просторовою, у чому й полягає їх найголовніша відмінність від цінних паперів. Спорідненими з урахуванням їх форми є цінні папери та гроші. Зокрема, гроші можуть випускатись у готівковій або безготівковій формі. Цінні папери можуть набувати документарної й бездокументарної форми їх розміщення (видачі) й обігу.

Інструментальна природа цінних паперів виявляється шляхом їх порівняння з власне майновими правами як окремою категорією об'єктів цивільних прав. Адже будь-які майнові права не можуть існувати поза їх правовою формою. Наголошується на тому, що для власне майнових прав нею визнається форма договору або одностороннього правочину, в якому змодельовано їх зміст. Як форма-носій правової інформації щодо змістовних параметрів майнових прав, посвідчених цінними паперами документарної форми розміщення (видачі) й обігу, застосовуються паперові сертифікати, а для їх бездокументарної фіксації - глобальні сертифікати й здійснені зберігачем облікові записи.

Певну спорідненість з цінними паперами мають так звані легітимаційні папери та знаки, що також відіграють певну посвідчувальну роль. Зауважується, що, на відміну від цінних паперів, вони не є інструментом забезпечення оборотоздатності майнових прав, не підпорядковуються правилам юридичної техніки як конструкція правовстановлення, а відтак не мають інструментального призначення в механізмі правового регулювання майнових відносин.

Розділ 2 “Місце й роль цінних паперів у механізмі правового регулювання майнових відносин” присвячений окресленню положення цінних паперів в технологічно-регламентаційних схемах, охоплених досліджуваним механізмом.

У підрозділі 2.1. “Механізм правового регулювання як категорія. Цінні папери в технології реалізації норм права” висвітлено його категоріальну специфіку, а також особливості реалізації емітентом та правоволодільцями управомочуючих приписів норм цивільного права, розрахованих на використання цінних паперів. Проаналізовано взаємодію сукупності правових засобів (інструментів), що забезпечують регламентаційний вплив механізму правового регулювання досліджуваних відносин, співвідношення його стадій і елементів. Проілюстрована інструментальна роль цінних паперів у технології реалізації норм права на кожній із стадій правового регулювання досліджуваних відносин. Стадія їх юридичної регламентації забезпечується механізмом правомоделювання, тобто нормативного моделювання змістовних параметрів майнових прав, посвідчених цінними паперами, а також закріплення в нормах права способів (прийомів) правового регулювання, розрахованих на їх застосування. На стадії виникнення прав та обов'язків цінні папери застосовуються емітентом як конструкція правовстановлення. Стадія здійснення прав та виконання обов'язків забезпечується їх застосуванням правоволодільцем у механізмах правоздійснення й правопередачі, а стадія застосування норм права -- можливістю правоволодільця ініціювати активацію механізмів правовідновлення і правозахисту. Йдеться також про умовність поділу єдиної юридичної технології на стадії та окремі механізменні сегменти, адже регламентаційний еффект досягається лише за рахунок їх взаємодії.

Наголошується на тому, що технологічно-регламенаційні схеми реалізації досліджуваних норм цивільного права визначені закріпленими у них відповідними способами (прийомами) правового регулювання (переважно дозволи і лише іноді заборони). Визначений ними порядок застосування конструкції цінних паперів на відповідних етапах (стадіях) правової регламентації здійснюється не тільки з метою встановлення, але і здійснення, передачі, відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав. Доводиться значення цінних паперів як стрижневого елемента окремої технології регламентації майнових відносин, закріпленої встановленим для них правовим режимом.

У підрозділі 2.2. “Правовий режим цінних паперів, місце норм, що його визначають, в системі цивільного права” здійснено аналіз порядку правового регулювання майнових відносин, опосередкованих розміщенням (видачею) й обігом цінних паперів, систематизовано правові норми, які його закріплюють. Зазначається, що в досліджуваному аспекті правовий режим підлягає розгляду як встановлений нормами права певний порядок регламентації суспільних відносин, що виникають з приводу відповідного об'єкта (блага), яким є майнові права, посвідчені цінними паперами. Правовий режим цінних паперів визначають нормативні положення Конституції України, ЦК України й інших актів цивільного законодавства, включаючи поточні закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти саморегулювання, локальні нормативно-правові акти, статути й положення емітентів та інші регулятори. Зокрема, впорядкування досліджуваного сегмента майнових відносин забезпечується застосуванням таких ненормативних регуляторів, як правочини, цінні папери, звичаї тощо. Відзначається, що закріплене правовим режимом цінних паперів надання формі існування майнових прав значення об'єкта прав дало змогу запровадити у сфері їх розміщення (видачі) й обігу додаткові способи (прийоми) правового регулювання. Застосування конструкції цінних паперів, порівняно з конструкціями інших правочинів, розширило регламентаційні можливості механізму правового регулювання досліджуваного сегмента майнових відносин. У сфері регулятивних правовідносин цінні папери набули особливої регламентаційної значущості в механізмах правоздійснення й правопередачі, в межах охоронних - у механізмах правовідновлення й правозахисту.

Положення про цінні папери пропонується розглядати як об'єднання правових інститутів. Це пояснюється, по-перше, тим, що вони не можуть розглядатись як інститут речового або зобов'язального права, а по-друге, з урахуванням нинішнього стану і з огляду на динаміку їх формування, вони є більш складним системним утворенням, ніж правовий інститут. Основним критерієм поділу норм, що визначають правовий режим цінних паперів, на правові інститути обрано модельні характеристики посвідчених ними майнових прав. Врахування цього критерію, а також законодавчого розмежування цінних паперів на певні групи, уможливлює виокремлення інститутів пайових, боргових, похідних, товаророзпорядчих, іпотечних, приватизаційних цінних паперів тощо.

Розділ 3 “Цінні папери як цивілістична конструкція” присвячений дослідженню базової типової модельної схеми побудови майнових прав, обов'язків та відповідальності, що охоплюється категорією “цінні папери”, а також розгляду їх видових конструкцій.

У підрозділі 3.1. “Цінні папери як базова цивілістична конструкція” окреслена технологічно-регламентаційна схема нормативного моделювання формально-змістовних параметрів (реквізитів цінних паперів) посвідчених ними майнових прав, що розрахована на дії емітента стосовно їх остаточної змістовної формалізації шляхом самомоделювання. Моделювання базової конструкції цінних паперів (тобто типової модельної схеми побудови посвідчених ними майнових прав) забезпечується на нормативному рівні. Положення ЦК, Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок”, а також інших актів цивільного законодавства України (наприклад, Закону України “Про іпотечні облігації”) визначають характер модельної побудови посвідчених ними майнових прав. Механізм установлення майнових прав, посвідчених цінними паперами, розраховано на остаточне конструювання основних їх параметрів на рівні самомоделювання. Адже емітентові належить право до моменту розміщення (видачі) цінних паперів визначити форму їх розміщення (видачі), номінальну вартість, розмір і порядок нарахування й виплати відсотків або дивідендів, інші основні моделі належної поведінки учасників установлюваних правовідносин. Цінні папери, таким чином, опосередковують реалізацію емітентом управомочуючих приписів норм права щодо можливості формування модельних характеристик посвідчених ними майнових прав. Підкреслюється умоглядність розмежування з дослідницькою метою механізмів нормативного моделювання й самомоделювання реквізитів цінних паперів і надання їм форми, закріпленої законом для тієї чи іншої їх видової конструкції.

У підрозділі 3.2. “Видові конструкції цінних паперів” досліджується специфіка змістовної побудови майнових прав, посвідчених окремими видами цінних паперів. У розглядуваному значенні вони забезпечують видове моделювання посвідчених ними майнових прав за уніфікованими модельними схемами. Їх уніфікованість полягає в однотипності побудови прав “на папери” і загальних засад формування змістовних параметрів прав “з паперів”, що визначають специфіку кожної з їх видових конструкцій. Наприклад, для акцій змодельована одна модельна схема, для інвестиційних сертифікатів - інша, для іпотечних облігацій - притаманна лише їм тощо. Для кожного виду цінних паперів відповідної групи нормативно змодельована своя видова конструкція (окрема модельна схема), для якої закріплена можливість посвідчення лише певного майнового права, змістовні параметри якого (реквізити) стандартизовані. У цій площині цінні папери постають як конструкція, що дає змогу шляхом нормативного й ненормативного моделювання (самомоделювання) втілити в реальних майнових правовідносинах нормативно встановлені модельні схеми їх змістовної побудови.

Як невирішена проблема розглядається непослідовність нормативного визначення порядку застосування документів, які об'єктивно розраховані на їх застосування в технологічно-регламентаційних схемах, що зазвичай встановлюються для цінних паперів. З урахуванням положень ч. 2 ст. 195 ЦК пропонується на рівні Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” до товаророзпорядчих цінних паперів віднести коносамент і складське свідоцтво, а розрахунковий чек і вексель нормативно визначити як розрахункові цінні папери. Вексель, хоч і віднесений до боргових цінних паперів, але передусім є інструментом, призначеним для здійснення розрахунків.

Типові модельні схеми, нормативно розраховані на фіксацію майнових прав у боргових цінних паперах (найчисленніша їх група) і договірних конструкціях, що опосередковують виникнення боргу в межах інших відносин, підпорядковані подібним механізмам правомоделювання й правовстановлення. У зв'язку з цим автор доходить висновку щодо того, що цінні папери (і не тільки боргові) в розглядуваній площині є альтернативною (договорам та одностороннім правочинам) цивілістичною конструкцією правовстановлення.

Розділ 4 “Цінні папери в механізмі правовстановлення” присвячено окресленню застосування конструкції цінних паперів у технологічно-регламентаційних схемах установлення посвідчених ними майнових прав.

У підрозділі 4.1. “Цінні папери як конструкція правовстановлення” розглядається специфіка реалізації емітентом управомочуючих приписів норм цивільного права стосовно можливості установлення досліджуваних майнових правовідносин. Підставою їх виникнення є юридичний склад, центральним складником якого постають односторонні дії емітента щодо фіксації його волевиявлення і формування змістовних характеристик майнових прав, посвідчених цінними паперами. Адже загальна технологічно-регламентаційна схема переведення абстрактної можливості правоволодіння у площину реалізації управомочуючих норм права з метою встановлення майнових правовідносин шляхом вчинення правочинів у приватноправовій сфері є основною. Дії емітента, одним із правових наслідків яких є оформлення цінних паперів через конкретизацію змістовних параметрів посвідчених ними майнових прав (виконання вимог стосовно форми і реквізитів, закріплених ч. 1 ст. 196 ЦК), постають правоутворюючими юридичними фактами - односторонньо-управомочуючими правочинами. С. С. Алексєєв зазначає, що за допомогою вчинення односторонньо-управомочуючих правочинів особа зобов'язує саму себе, надаючи тим самим іншій особі (особам) певні суб'єктивні права. Письмова форма цього правочину знаходить втілення в сертифікатах документарних цінних паперів або глабальному сертифікаті. Останній застосовується в механізмі правовстановлення, що забезпечує фіксацію волевиявлення емітента щодо розміщення й обігу відповідної кількості емісійних цінних паперів бездокументарної форми (здійснених зберігачем облікових записів) одного випуску. Належність всіх цих дій емітента й виконання ним і першими правонабувачами інших нормативних вимог є підставою підпорядкування майбутніх правовідносин правовому режиму цінних паперів. Він насамперед розрахований на забезпечення безперешкодності набуття й здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами, - прав “з паперів”, що актуалізує проблему висвітлення їх співвідношення з правами “на папери”.

У підрозділі 4.2. “Момент виникнення прав “на папери” і “з паперів”” доводиться одномоментність остаточного встановлення прав “на папери” і “з паперів”, що визначають зміст досліджуваних правовідносин. Підставою їх виникнення є юридичні факти як приватноправового, так і публічно-правового спрямування, які становлять юридичний склад, одним із обов'язкових складників якого є правочини. Усталена в Україні судова практика розгляду спорів, предмет яких пов'язаний з цінними паперами, змушує суддів виходити з того, що саме акти розміщення або видачі і є цими правочинами. Зазначається, що така практика не у всіх випадках відповідає нормативним і доктринальним підходам до форми правочину й сутності розглядуваних технологічно-регламентаційних схем праворегуляції. Більшість правочинів укладаються в певній формі, що є одним зі способів фіксації волевиявлення суб'єкта (суб'єктів), який (які) його вчиняють (ст. 205 ЦК). Лише акт видачі неемісійних цінних паперів не можна прирівнювати до правочину, адже він не забезпечує фіксації волевиявлення емітента. Акт розміщення емісійних цінних паперів здійснюється на підставі договорів (на їх розміщення або андеррайтингу). Однак їх умови містять моделі правомірної поведінки стосовно цінних паперів уже як об'єктів цивільних прав (модельні схеми побудови прав “на папери”) і не забезпечують конструювання прав “з паперів”. За таких умов на практиці невиправдано ігнорується юридичне значення нормативних механізмів моделювання змістовних параметрів прав “з паперів”, які, власне, й забезпечують фіксацію волевиявлення емітента на підпорядкування досліджуваних відносин установленому для них порядку правової регламентації.