Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

УДК 342.721 (477)

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО НА МИРНІ ЗБОРИ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

12.00.02 - конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ВАСЬКОВСЬКА Ольга Валеріївна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії та практики законотворчої діяльності Інституту законодавства Верховної Ради України.

Науковий керівник Копиленко Олександр Любимович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, директор Інституту законодавства Верховної Ради України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України Ярмиш Олександр Назарович, начальник Державного науково-дослідного інституту Міністерства внутрішніх справ Україниик міністра фінансів;

кандидат юридичних наук, Лазур Ярослав Володимирович, Ужгородський національний університет, доцент кафедри господарського права

Провідна установа: економічний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра фінансів (м. Одеса).

Захист відбудеться 25.12. 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 22.11.2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук Биков О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Демократичною правовою державою може вважатися тільки та, в якій права та свободи людини не тільки декларуються в її Конституції та законах, а й у повному обсязі реалізуються на практиці, стаючи фундаментом для розбудови в такій державі громадянського суспільства. Для формування ж такого суспільства в Україні важливим є належне гарантування і забезпечення усіх прав і свобод людини, і особливо політичних, серед яких першорядне місце посідають ті, які сприяють самоорганізації громадян. Серед такого кола прав на перший план виступає право на мирні збори. Саме йому, правовому оформленню та правовим механізмам реалізації цього права присвячено чимало міжнародних та європейських нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення політичних та громадянських прав людини, а також прецедентна практика міжнародних та європейських судів, чия юрисдикція є обов'язковою для усіх держав-учасниць.

Мирні збори в їх різновидах, як-то мітинги, демонстрації, походи, пікети, збори, на сучасному етапі розвитку українського суспільства набувають все більшого значення як колективні форми самоорганізації, громадянської активності населення, його масового волевиявлення. Ст. 39 Конституції України гарантує кожному громадянину право на проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, а також пропонує різноманітні правові форми вільного висловлювання ідей, вражень, співчуття, солідарності або протесту. Історично зазначена стаття Конституції України випливає із аналогічної статті 20 Загальної декларації прав людини 1948 року, що гарантує „право на мирні збори”, а подалі юридично пролонгується у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року, яким „визнається право на мирні збори” (ст.21) та у Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1970 року, за якою „кожен має право на мирні збори” (ст. 11). Натомість, чинна національна нормативно-правова база в цій частині не відповідає вимогам сьогодення, оскільки не містить спеціального правового акту щодо реалізації конституційного права на мирні збори. Формальна ж імплементація норм міжнародного права, а також не менш формальна адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу свідчить про непідготовленість правової системи України до використання міжнародних та європейських стандартів у галузі прав людини, включаючи й право на мирні збори.

Усе це зумовлює необхідність наукових розробок та практичних рекомендацій у сфері, що досліджується, а також свідчить про її актуальність.

Слід відзначити, що загальнотеоретичні аспекти забезпечення конституційних гарантій прав та свобод людини, зокрема в частині права на мирні збори, досліджувалися в наукових працях таких визначних вчених, як: Ж.-Л. Бержель, Г. Берман, Г. Гегель, Г. Лебон, Дж. Локк, Ш. Монтескьє, Ж.-Ж. Руссо, Х. Ортега - і - Гассет, Г. Тард, Ю. Хабермас, В. Матвєєв, а також провідних вітчизняних та зарубіжних авторів останніх десятиріч: С. Алєксєєв, Г. Андрєєва, Т. Андрусяк, Е. Бредлі, М. Буроменський, Ф. Бурчак, В. Буткевич, Е. Ваттель, Л. Вільдхабер, З. Гладун, В. Головченко, Д. Гом'єн, А. Грищенко, Ю. Дмитрієв, М. Ентін, В. Євінтов, А. Заєць, О. Зайчук, Р. Кей, В. Забігайло, Э. Канетті, М. Козюбра, О. Копиленко, А. Колодій, А. Мацко, С. Меленко, Г. Мурашин, О. Мурашин, А. Олійник, Н. Оніщенко, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Речицький, О. Рогач, А. Селіванов, М. Стецюк, Ю. Тихомиров, Л. Тихомиров, Є. Тихонова, Ю. Тодика, В. Фарбер, Т. Фулей, В. Шаповал.

Незважаючи на певну кількість публікацій у цій сфері, проблема забезпечення та гарантування права на мирні збори в Україні і функціонування практикозастосовчих механізмів реалізації згаданого конституційного права так і залишається всебічно не дослідженою. Відсутність належного теоретичного осмислення згаданого права гальмує і його практичну реалізацію, робить функціонування інституту права на мирні збори недостатньо ефективним і не таким результативним, яким він має бути в правовій демократичній державі. Крім того, існує ще багато правових та законодавчих прогалин у частині вирішення питання формування цього інституту.

У вітчизняній науці конституційного права питання юридичних засобів захисту права на мирні збори досі не було предметом комплексного монографічного дослідження. Протягом останнього десятиріччя проблематика забезпечення цього конституційного права висвітлювалась надзвичайно рідко і в обмежених формах, що, в свою чергу, негативно позначилось на реалізації права на мирні збори. До того ж правові механізми застосування та захисту політичних прав громадян України, як і гарантії цих прав, носять, переважно, декларативний характер, внаслідок чого нагальними видаються питання щодо визначення і формування реально діючого конституційно-правового механізму та належної системи гарантій забезпечення та реалізації політичних прав і свобод громадян України, включаючи й право на мирні збори.

Необхідно зазначити й те, що за останній період в Україні захищено ряд дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів загальної проблеми забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Проте, ці праці не містять комплексного наукового підходу до питання забезпечення, гарантування та захисту права на мирні збори як самостійного правового інституту. Тому дане дослідження органічно їх доповнює, а наявність вказаних робіт не позбавляє його актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації, яка обрана автором, з урахуванням високого рівня її актуальності та недостатньої наукової дослідженості, обговорена та затверджена вченою радою Інституту законодавства Верховної Ради України. Дисертаційне дослідження виконане як частина загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України. Зокрема, воно є складовою частиною програми "Стратегія розвитку законодавства України" (державний реєстраційний номер №0103U007975).

Мета і завдання дослідження. Метою цієї роботи є комплексне системне дослідження права на мирні збори, визначення кола питань, що становлять предмет конституційно-правового механізму застосування такого права та гарантій його забезпечення, а також обґрунтування рекомендацій стосовно поліпшення стану конституційного права на мирні збори в Україні.

Відповідно до зазначеної мети, у дисертаційній роботі зроблено спробу розв'язати наступні завдання:

– спираючись на сучасні наукові дослідження, визначити вихідні засади сучасної концепції права на мирні збори та його дослідження;

– з'ясувати правову природу, визначити і конкретизувати поняття та зміст права на мирні збори, а також окреслити основні теоретичні положення про сутність права на мирні збори та запропонувати способи та засоби його реалізації у практичній площині;

– проаналізувати й систематизувати основні підходи до розуміння права на мирні збори та механізмів по його впровадженню у реальну дійсність;

– уточнити, розширити та обґрунтувати сутнісні ознаки такого явища, як право на мирні збори;

– сформулювати на основі таких ознак власну дефініцію поняття права на мирні збори;

– дослідити практику застосування та захисту права на мирні збори, виявити недоліки у сфері застосування цього права та запропонувати шляхи усунення цих недоліків;

– виявити фактори, що впливають на подальший розвиток системи захисту права на мирні збори та сформувати механізми вдосконалення цієї системи;

– здійснити аналіз українського законодавства щодо права на мирні збори на предмет його відповідності міжнародно-правовим стандартам та розробити концепцію законодавчого забезпечення інституту права на мирні збори та запропонувати структуру проекту закону про мирні збори;

– дослідити еволюцію розгляду у Верховній Раді проектів законів про мирні збори та законодавчий механізм сприяння реалізації та охороні права на мирні збори в Україні та сформувати рекомендації, спрямовані на його удосконалення;

– визначити засади імплементації міжнародних та європейських стандартів з питань застосування права на мирні збори в національне законодавство та правового механізму гармонізації національного правового інституту мирних зборів з європейським.

Об'єкт дослідження складають нормотворча, нормотлумачна і нормозастосовча практика міжнародних, європейських та національних інституцій у сфері забезпечення, охорони та захисту права на мирні збори, а також суспільні відносини, які виникають в процесі становлення і розвитку такого права. право мирний збір законодавство

Предмет дослідження становлять загальні закономірності та тенденції сучасного розвитку інституту права на мирні збори, а також комплекс правових норм та організаційно-правових форм гарантування такого права, певні трансформації методологічних засад дослідження цього феномену.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано сукупність методів наукового пізнання. Так, порівняльно-історичний метод дозволив осмислити процес становлення та розвитку інституту мирних зборів; на основі методу порівняльного правознавства з'ясовано загальне та особливе у нормативному закріпленні права на мирні збори у законодавстві Євросоюзу та країн СНД; структурно-функціональний метод надав можливість обгрунтувати механізм реалізації права на мирні збори в цілісній системі гарантій прав і свобод людини та громадянина, а також виявити основні властивості і призначення механізму гарантій прав і свобод. Діалектичний метод забезпечив використання відповідних категорій діалектики, зокрема таких, як форма і зміст у їхній співвіднесеності (сутнісні ознаки та форми прояву інституту, що досліджується). Формально-правовий метод дозволив з'ясувати роль формальної визначеності правових норм щодо мирних зборів, а також дослідити основні форми їх здійснення. Спеціально-юридичний метод був використаний для встановлення сутнісних ознак правових явищ, їхньої нетотожності один одному, з'ясуванні змісту основних понять, що використовуються в дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняному правознавстві на монографічному рівні здійснено комплексний загально-теоретичний аналіз сучасних тенденцій і проблемних питань розвитку інституту права на мирні збори, а також окреслено механізм його функціонування.

У процесі дослідження автор виявив витоки основних теоретико-правових підходів щодо розуміння права на мирні збори, запропонував власну дефініцію цього поняття, визначив сутність, а також зміст гарантій реалізації цього права. Обґрунтовано ряд нових положень і висновків:

– визначено і конкретизовано поняття та зміст права на мирні збори, сформульовано власну дефініцію поняття права на мирні збори, а також запропоновано правовий механізм реалізації цього права на практиці;

– доведено об'єктивність існування правової природи та формування теоретичних засад становлення і демократизації правового інституту мирних зборів, а також запропоновано концепцію розбудови національного правового інституту мирних зборів;

– розроблено наукову концепцію законодавчого забезпечення національного правового інституту мирних зборів та структуру відповідного базового проекту закону про мирні збори;

– обґрунтовано існування різних типів правових механізмів реалізації права на мирні збори і запропоновано уніфіковану правову модель - єдину для всіх демократичних країн і всіх демократичних правових систем;

– розроблено перехідний правовий механізм реалізації та гарантування права на мирні збори для пострадянських країн східного та західного типу та концепцію його подальшої трансформації в єдину уніфіковану проєвропейську правову модель;

– обґрунтовано необхідність імплементації міжнародних та регіональних європейських правових стандартів у національні правові системи та формування на їх основі уніфікованого законодавства про мирні збори;

– досліджено практику застосування та захисту права на мирні збори в Україні та інших країнах і на основі порівняльного наукового аналізу презентовано власну правову модель вдосконалення та оптимізації практикозастосовчих механізмів для реалізації права на мирні збори;

– доведено безпосередню залежність формування громадянського суспільства від правового змісту та результативності функціонування інституту мирних зборів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті автором результати та сформульовані при цьому теоретичні положення, пропозиції, рекомендації і висновки мають наукове і певне прикладне значення.

Зроблені автором загально-теоретичні визначення щодо права на мирні збори можуть сприяти здійсненню подальших наукових досліджень та дискусій з даної проблеми як у загально-теоретичній, так і у галузевих юридичних науках. Висвітлення у дисертації вихідних засад здійснення та сучасної інтерпретації права на мирні збори, розуміння природи цього права дозволяють сформулювати рекомендації, спрямовані на забезпечення ефективності застосування цього права як запоруки розбудови громадянського суспільства і демократизації держави та трансформації її в правову та соціальну.

Отримані результати можуть бути застосовані як у науково-дослідній діяльності для подальших теоретичних розробок проблеми реалізації права на мирні збори, так і при підготовці проекту закону про мирні збори, який сприятиме поліпшенню функціонування відповідного правового інституту.

Крім того, теоретичні доробки можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких навчальних дисциплін як “Теорія держави і права”, “Конституційне право України”, “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”, а також можуть знайти застосування при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників з відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.

Результати цього дослідження можуть бути застосовані при здійсненні просвітницької діяльності, в процесі правового виховання населення, зокрема, для підвищення рівня його правосвідомості та правової культури.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження були апробовані на різних конференціях, симпозіумах, “круглих столах” і теоретичних диспутах, зокрема на:

VII Всесвітньому Конгресі з конституційного права (Афіни. Греція, 11-15 червня 2007), Українсько-німецькому семінарі „Шляхи вдосконалення законодавчої системи з огляду на досвід ЄС”, (Київ, вересень 2005), Науково-практичній конференції „Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики України” (Харків, травень 2005).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у шести наукових публікаціях автора, у тому числі в трьох статтях, опублікованих у журналах, затверджених ВАК України як фахові видання.

Структура та обсяг дисертації. Специфіка теми дослідження, сформульовані його мета і завдання визначили структуру дисертації, послідовність та логіку викладу матеріалу.

Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів які структуровано на 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг основного тексту дисертації становить 193 сторінки. Список використаних джерел включає 298 назв обсягом 30 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, досліджено зв'язок роботи з науковими планами, встановлено мету та завдання, об'єкт, предмет та методологію дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення результатів дисертаційної роботи, наведено дані про їх апробацію, надано перелік публікацій, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ „Історія становлення та теоретичні аспекти формування конституційного права на мирні збори” складається із двох підрозділів, в яких систематизовано основні підходи до розуміння права на мирні збори та запропоновано правові механізми щодо його впровадження у реальну дійсність, обгрунтовано сформульоване автором твердження про те, що закладені ще в період античності основи народовладдя та забезпечення прав і свобод громадян є вихідними правовими елементами, на яких сформовано і продовжує розвиватися сучасна модель інституту права на мирні збори.

У підрозділі 1.1. „Історія становлення інституту свободи мирних зборів” автор на основі порівняльного аналізу та зробленого на його результатах наукового дослідження щодо реалізації права на збори в період античності та в часи середньовіччя обгрунтовує висновок про те, що політична система Афін може слугувати еталоном тривалого та ефективного існування „прямої демократії”, а встановлений при ній принцип рівності для всіх громадян щодо участі в Народних Зборах може розглядатися як перша форма реалізації права на мирні збори. Характеризуючи політичну та правову системи середньовіччя дисертант приходить до висновку про те, що саме виникнення в цей час станової монархії стало до певної міри кроком назад в частині реалізації природних прав і свобод людини, зокрема і права на мирні збори. Так, наприклад, право представництва у державних сеймах надавалось лише духовенству, дворянству та містам, які використовували це право лише у своїх інтересах, нехтуючи правами та інтересами простих людей, що в свою чергу призводило до соціальної напруги у суспільстві та спричиняло у населення прагнення гуртуватися для масових виступів протесту і народних повстань, які з кінця середніх віків проходили все частіше і частіше під гаслом природного „права людини і громадянина” і здійснювалися під релігійними гаслами.

Досліджуючи наступні періоди формування державності, становлення політичних та адекватних щодо них правових систем, автор робить висновок про те, що перші паростки народовладдя з усталеними поняттями “правова держава”, “законність”, “громадянське суспільство”, “права людини” ознаменували собою перехід із середньовіччя в нову епоху буржуазних революцій та ранньої демократії, в умовах яких виник прототип сучасного інституту права на мирні збори. Обґрунтовується думка про те, що саме вони лягли в основу концепції розбудови нових демократичних держав і формування громадянського суспільства, де на перший план виступає людина, її права та свободи, як природні, так і виборювані нею в процесі життєдіяльності та розвитку суспільства.

Торкаючись у своїх наукових дослідженнях питання ретроспективи становлення державності, політичної та правової системи України, дисертант робить висновок про формування демократичних традицій і виникнення та розвиток інституту права на мирні збори ще з перших років її існування. Ілюстративним підтвердженням тому, на думку автора, є вічові збори та збори громад, а пізніше - й козацькі ради.

Так, принципи загальних зборів січового товариства для вирішення головних питань були втілені ще в Конституції П. Орлика 1710 р., а згодом підтверджені Універсалами Української Центральної Ради та нормами Конституції УНР 1918 р. Автор, досліджуючи правовий інститут права громадян на мирні збори радянського періоду, зазначає, що хоча таке право гарантувалося Конституціями Української СРР та Української РСР, проте при існуванні тогочасної політичної та адекватній їй правовій системі воно так і залишалося на рівні декларації. Щодо останньої Конституції - вже незалежної України -, то в ній відповідне положення про право на мирні збори змодельовано з аналогічного положення Європейської конвенції про захист прав та основних свобод, натомість, воно, як зазначалося раніше, так і не конкретизувалося до цього часу у спеціальному практикозастосовчому законі, хоча проекти відповідного нормативно-правового акту неодноразово вносилися до парламенту і, навіть, виходили на фінішну пряму.

Автор робить науково-аналітичне порівняння правових засад формування законодавства про мирні збори держав колишнього Радянського Союзу, де здебільшого, спостерігалася жорстка регламентація цього правового інституту, а також країн розвиненої демократії - Франції, Німеччини, Іспанії, Скандинавії тощо, і робить висновок про розбудову уніфікованого інституту права мирних зборів для усіх європейських країн, що формується під впливом практичного застосування Європейської конвенції про основні права та свободи та на основі правової практики Європейського суду з прав людини.

Тому, підсумовуючи цей підрозділ, дисертант приходить до висновку і обґрунтовує свою позицію щодо нагальної потреби українського суспільства в базовому законі про мирні збори.

У підрозділі 1.2. „Теоретичні аспекти конституційного права на мирні збори” досліджує поняття права на мирні збори, причини зміни його змісту та сутності у часі та просторі, розкриває та обґрунтовує корелятивний зв'язок між характером і сутністю поняття права на мирні збори і епохою, відображає особливості, притаманні інституту прав людини в різні періоди його розвитку і функціонування.

Одночасно відтворюється потужна динаміка політичної і правової еволюції поведінки і ініціативності кожного члена суспільства, його громадянська позиція, спрямована на самоорганізацію і вираз колективної позиції через набуття і відстоювання права на мирні збори, а також, ситуативна правова та політична реакція держави на необхідність надання можливості населенню реалізувати право на мирні збори і постійна спроба використати або обмежити це право в цій частині. Вперше в правовій науці дисертантом детально досліджується та висвітлюється через сутнісні ознаки феномену “натовпу” і “масової активності”.

Проаналізовано фактори, які впливають на формування колективної громадської думки та колективних настроїв громадян, які, власне, і утворюють “вектор протистояння” у суспільстві, досліджено мотивацію поведінки “протестуючих мас”, неоднозначний вплив на маси засобів масової інформації, які нерідко, виконуючи політичне замовлення, маніпулюють громадською свідомістю. Підсумовуючи свої наукові спостереження і прогнозуючи подальший розвиток феномену активності мас та їх самоорганізації, автор робить висновок про важливість виховання правової культури та правової свідомості для формування справжньої правової держави та гармонізованого з такою державою „правового” громадянського суспільства.

Другий розділ „Механізм реалізації конституційного права на мирні збори в Україні” складається із двох підрозділів та присвячений дослідженню теоретико-правових аспектів забезпечення права на мирні збори в Україні, гарантій забезпечення цього права, механізмів його практичної реалізації, визначенню ролі органів правопорядку у конституційно-правовому механізмі забезпечення права на мирні збори, аналізу конституційних принципів безпосередньої демократії в національному законодавстві.

У підрозділі 2.1. „Формування законодавчих засад конституційного права на мирні збори” досліджено і обгрунтовано наявність органічного взаємозв'язку між існуючим в державі правовим наповненням інституту мирних зборів, його змістом, обсягом гарантування і реалізації права на мирні збори та існуючою формою державного правління і режиму.

Як результат, досліджується майже десятирічна історія проходження і розгляду законопроектів про мирні збори. Проведено детальний аналіз численних позицій різних політичних сил, висновки та аргументи органів державної влади та місцевого самоврядування, позиції наукових установ і окремих вчених, пов'язаних із цією проблемою.

У цьому підрозділі аналізуються і узагальнюються основні дискусійні питання, які виявилися у процесі розгляду цих законопроектів. Зокрема, автор обгрунтовує та доводить, що тільки в добре розвиненій правовій соціальній демократичній державі, де існує справжнє народовладдя, дозвільна система проведення мирних зборів, замінятиметься повідомлювальною, коли висока правова свідомість і правова культура населення і представників різного рівня і типу владних структур не дозволятимуть ані першим, ані другим вступати у конфлікт із громадськими інтересами та порушувати, навіть опосередковано, громадський порядок і встановлені законом правила та процедури щодо проведення мирних масових акцій. Проаналізовано також проблемні питання співвідношення права на збори та права на демонстрації.

Крім того, авторським баченням обгрунтовуються засадничі позиції законопроекту, що пов'язані з діяльністю органів правопорядку, а також юридичною відповідальністю в цьому контексті.

У підрозділі 2.2. „Проблемні питання реалізації права на мирні збори” дисертант, досліджуючи численні випадки порушення органами місцевого самоврядування, судовими та правоохоронними органами конституційного права громадян України на мирні збори, робить висновки про нагальну потребу правозастосовчих механізмів, які б унеможливили безлад та правопорушення у сфері реалізації права на мирні акції протесту як з боку учасників таких акцій, так і з боку владних структур, а також пропонує власну концепцію такого правового акту та його постатейну структуру. Практика, як вже зазначалося вище, свідчить про численні порушення конституційно гарантованого права на мирні збори в Україні як державними, так і самоврядними органами, а також посадовими особами, які покликані здійснювати захист цього права. Негативним юридичним явищем є й те, що до зазначених представників державних органів рідко застосовуються правові механізми відповідальності. Хоча слід зазначити, що в Україні вже сформувався певний практичний правовий досвід щодо вирішення проблеми - так, існує вже кілька судових рішень, прийнятих на користь громадян, які зверталися з адміністративними позовами проти органів державної влади або органів місцевого самоврядування з приводу обмежень свободи мирних зборів в Україні. Наприклад, Постановою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська 30 березня 2007 року (справа №2а - 146/2007) було скасовано рішення Дніпропетровської міської ради про обмеження мирних зборів.

Досвід застосування нової Конституції України в контексті захисту прав людини, і перш за все права на мирні збори, за весь період існування Основного Закону, довів, що проблема забезпечення такого права і в нашій державі залишається надзвичайно актуальною і є нагальна потреба удосконалювати усі діючі механізми забезпечення цього права, а також створювати нові ефективні механізми. Адже вже те, що неодноразові спроби українського парламенту прийняти закон про мирні збори закінчувалися нульовим результатом, свідчить про гостроту та актуальність проблеми правового врегулювання суспільних відносин в Україні, пов'язаних із реалізацією права на мирні збори та його гарантуванням і захистом з боку компетентних державних органів.

Третій розділ „Міжнародний досвід у галузі реалізації права на мирні збори” складається із трьох підрозділів та містить авторське дослідження міжнародних та регіональних - європейських правових джерел, принципів та стандартів щодо врегулювання проблем, пов'язаних із формуванням правового інституту мирних зборів, а також правових механізмів їх імплементації у національну правову систему. Обґрунтовується необхідність та вказуються оптимальні механізми та правові засоби формування на їх основі національного правового інституту мирних зборів.

У підрозділі 3.1. „Міжнародні стандарти забезпечення свободи мирних зборів” досліджується історія формування міжнародно - правових джерел забезпечення права на мирні збори у XX столітті. На основі наукового аналізу міжнародної нормативно-правової бази щодо права на мирні збори автором зроблено висновок про визначальне місце та провідну роль міжнародного, зокрема європейського, правового інституту мирних зборів для формування відповідних національних правових інститутів і розбудови на їх основі громадянського суспільства.

Так, дисертантом були викладені положення таких, майже невідомих широкому загалу учених та практиків, але, на думку автора, досить необхідних для національного законодавства міжнародно-правових актів. Зокрема, це прийняті ООН „Стандарти та практика в області прав людини для працівників поліції” (2003), де чітко і детально регламентуються права та обов'язки співробітників правоохоронних органів. В тому числі, дисертантом пропонується використати положення документу у частині визначення прав та обов'язків представників правоохоронних органів, а також ступінь відповідальності за перевищення їх службових обов'язків. В іншому акті ООН - „Сіракузьких принципах тлумачення обмежень та відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права” (1985), дається вичерпний перелік тлумачень та термінів, необхідних для чіткого розуміння проблеми, що розглядається. Серед таких визначень найбільш цінними видаються тлумачення понять - „демократичне суспільство”, „громадський порядок (ordre public)”, „здоров'я населення”, „моральність населення”, „національна безпека”, „громадська безпека” та ін. з метою уникнення двозначності та різнотлумачень, які можуть стати додатковою підставою для обмеження прав громадян.

У підрозділі 3.2. „Досвід європейських країн у галузі реалізації права на мирні збори” зроблено науково-порівняльний аналіз формування та функціонування правового інституту мирних зборів, його законодавчого забезпечення в провідних європейських країнах. Результатом дослідження став висновок автора про особливості функціонування цього правового інституту в цих країнах та достатньо високу ефективність правозастосовчих механізмів, які дозволяють максимально ефективно для громадян реалізувати своє невід'ємне право на мирні збори. При цьому автор звертає увагу на те, що в більшості країн світу, які проголошують себе демократичними, чи не найбільше всього дискусій точиться саме навколо права на мирні збори. Нерідко це право держава, навіть усталеної демократії, в особі своїх владних структур, намагається дещо обмежити або штучно розширити підстави для його обмеження, а часом ним користуються як інструментом для досягнення власних цілей зацікавлені органи держави та її різноманітні політичні сили.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого є обов'язковою і для України, даючи оцінку конвенційним обмеженням права на мирні збори, зазначив, що під даними положеннями слід розуміти позитивні зобов'язання держави захищати тих, хто реалізує своє право на мирні збори від насильства опонентів, зокрема від контр-демонстрацій (Справа організація “Платформа “Лікарі за життя” проти Австрії, 1985, параграфи з 65 по 72). Адже, коли обидві сторони здійснюють те ж саме право, що забезпечується статтею 11 Європейської Конвенції, і при цьому одна із сторін вчиняє дії, спрямовані на те, щоб завадити іншій стороні мирно реалізувати своє право на публічний масовий виступ, влада перш за все повинна забезпечити право тих, хто здійснює своє зібрання мирно, тобто - вжити легальних заходів проти порушників мирного публічного виступу. “Будь-яка демонстрація може дратувати чи ображати тих, хто виступає проти ідей чи вимог, на підтримку яких вона проводиться”, - зазначено у вказаному вище рішенні Європейського суду з прав людини. - „Проте учасники демонстрацій, тим не менш, повинні мати можливість проводити її без побоювання з приводу ймовірного застосування щодо них фізичної сили з боку супротивників: адже такі побоювання завадили б висловлювати свої думки щодо суспільно-важливих проблем. У демократичному суспільстві право на проведення контр-демонстрації не може зумовлювати обмеження права на демонстрацію”.

Докладно вивчено законодавство країн Євросоюзу з точки зору доцільності його використання в процесі прийняття відповідного національного закону.

Так, на основі дослідження правової практики Конституційного Суду Німеччини щодо тлумачення змісту права на мирні збори та принципів його застосування, автор пропонує використання її як модельної для правової системи України, яка нерідко апелює при розбудові національних правових інститутів до німецької правової системи.

У підрозділі 3.3. „Трансформація законодавства країн СНД щодо забезпечення права на мирні збори” досліджено досвід і практику законодавчого врегулювання організації та проведення мирних зборів у країнах СНД, зокрема, Росії, Грузії, Білорусі, Молдови, Киргизії, Азербайджану та Узбекистану, в яких і нормативно-правова база, і рівень правової свідомості та правової культури населення і представників владних структур мало чим відрізняються від тих, що спостерігаються в українському суспільстві та державі.

Внаслідок проведеного дослідження та науково-порівняльного аналізу нормативно-правової бази країн СНД та країн західної Європи дисертант робить науково-обгрунтовані висновки щодо особливостей законодавчої та правової систем держав СНД і відповідно країн західної Європи, щодо розуміння змісту і сутності інституту права на мирні збори та механізмів його практичної реалізації на території країн першого і другого типу. Дисертант обґрунтовує правові та історико-політичні фактори, які породжують застосування принаймні у правовій практиці країн СНД довготривкої правової традиції, що залишилась у спадок від правової системи Радянського Союзу, спрямованої на всілякі перешкоди для реалізації волевиявлення мас. Серед причин автор називає й досить низький рівень правової культури і правосвідомості як населення, так і представників компетентних органів держави, які мають не тільки гарантувати, а й забезпечувати реалізацію цього права у практичному житті суспільства, яка штовхає як одних, так і інших до різного роду правопорушень, включаючи й акти насильства. Автор репрезентує власне бачення перспектив розвитку законодавства країн СНД і формування відповідних правозастосовчих механізмів, які дозволять наблизити пострадянські правові системи, притаманні усім країнам-республікам колишнього СРСР, включаючи й Україну, до правових систем провідних європейських країн.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеної наукової роботи автором сформульовано основні результати дисертаційного дослідження. Вони полягають у таких положеннях:

1. Розкрито зміст поняття права на мирні збори, еволюційні зміни змісту та сутності його у часі та просторі; сформульовано власну дефініцію поняття „право на мирні збори”, яке автор визначає як „конституційне основоположне право чисельно необмеженої групи осіб збиратися мирно і без зброї для реалізації масового волевиявлення і оприлюднення своєї громадянської позиції з тих чи інших суспільно значущих проблем”.

2. Доведено, що процес закріплення права на збори бере свої корені від початку зародження перших світових цивілізацій і аж до сьогодні пов'язується з безперечним наданням мирним зборам громадян статусу невід'ємного природного права нарівні із такими суміжними з цим правом свободами як свобода думки та слова та свобода союзів та асоціацій, які виступають як додаткові засоби у ефективній реалізації свободи зборів та слугують інструментом його конкретизації.

3. Доведено існування корелятивного зв'язку між характером і сутністю самого поняття права на мирні збори та політичними і правовими ознаками історичної епохи, коли зміст і характер інституту права на мирні збори цілком залежить від таких факторів, як політична та правова системи держави, форма державного правління; саме вони визначають і обумовлюють специфіку цього інституту, визначають правові рамки та впливають на правові механізми реалізації; при цьому доведено нерівномірний розвиток правового інституту мирних зборів в добуржуазні періоди історії суспільства та поступальний і досить динамічний розвиток цього ж інституту в період демократизації держави, формування властивої їй правової системи та розбудови громадянського суспільства; характеризуючи інститут права на мирні збори та його розвиток протягом останнього сторіччя, автор робить власне визначення про „становлення інституту права на мирні збори епохи керованої демократії та епохи мас” (за визначенням провідних західних дослідників, зокрема, Г. Лебона, Г. Тарда, С. Московічі).

4. Визначено конституційно-правові принципи реалізації права на мирні збори, які складають порядок організації мирного масового заходу, ступінь та межі повноважень представників органів державної влади, форма та наслідки відповідальності за правопорушення та злочини, що виникають в ході масових зборів.

5. Обґрунтовано наявність потужної динаміки політичної і правової еволюції поведінки і ініціативності кожного члена суспільства в епоху розвиненої демократії, розбудови правової держави та становлення громадянського суспільства; доведено важливість чіткої громадянської позиції кожного члена суспільства, спрямованої на самоорганізацію і вираз колективної позиції через набуття і відстоювання права на мирні збори, та формування належної для демократичної держави правової поведінки представників органів державної влади та місцевого самоврядування; окреслено роль органів правопорядку у конституційно-правовому механізмі забезпечення права людини на мирні збори та доведено вплив конституційних принципів безпосередньої демократії на формування національного правозахисного законодавства взагалі і на законодавство, що регулює питання реалізації, забезпечення та гарантування права на мирні збори.

6. Досліджено і детально обгрунтовано через сутнісні ознаки феномен “натовпу” та “масової активності” для формування нової моделі інституту права на мирні збори та його впливу на становлення громадянського суспільства нового типу, який розвивається у відповідності із розбудовою правової, демократичної та соціальної держави та епохою міжнародної та європейської політичної та правової консолідації.

7. Узагальнено власні наукові спостереження і репрезентовано наукові прогнози щодо перспектив подальшого розвитку феномену “масової активності” через реалізацію права на мирні збори, а також доведено, що для належної системи самоорганізації в правовій державі необхідним є постійне та планомірне виховання правової культури та правової свідомості.

8. Розроблено наукову концепцію законодавчого забезпечення національного інституту права на мирні збори та запропоновано структуру та основні положення проекту Закону України “Про мирні збори”, в якому в якості основних механізмів реалізації права на мирні збори в Україні використано уніфіковану проєвропейську модель застосування, гарантування та захисту зазначеного права, а також міжнародні та європейські правові стандарти забезпечення політичних прав людини, прецедентну практику Європейського суду з прав людини в частині гарантування права на мирні збори; видається необхідним, також, використати практику українських судів в питанні захисту політичних прав громадян, включаючи й судову практику останніх років щодо забезпечення права на мирні збори.

9. Нові наукові положення і висновки дослідження дозволили сформувати ряд принципових засад проекту Закону “Про мирні збори”. Серед них виділяються такі:

а) дисертантом пропонується визначення мирних зборів яке полягає у організації групою осіб (двох і більше) мирної масової акції для обговорення, вираження поглядів або ставлення до будь-якої проблеми суспільного або державного значення, що проводиться у громадському або приватному місці з обов'язковим попередженням правоохоронних органів виключно з метою уникнення загрози зриву представниками опозиційних поглядів запланованого заходу та забезпечення безпеки громадян, які не беруть участь у масовій акції. (на прикладі більшості європейських держав, автором пропонується подавати повідомлення про проведення мирних зборів виключно до органів поліції і уникати контактів із органами місцевого самоврядування, оскільки, як засвідчує практика, чим більше до процесу реалізації права на мирні збори залучено суб'єктів влади, тим заплутанішим та забюрократизованішим виявляється порядок проведення масових акцій);

б) на прикладі законодавства європейських країн, зокрема Швеції, у майбутній законопроект автором пропонується імплементувати норму щодо розмежування інституту права на мирні збори та права на демонстрацію; зокрема, зборами визначити організацію або участь у зібранні з метою вираження поглядів та думок, включаючи інші подібні цілі, наприклад, презентація творів мистецтва;

в) організатори мирних зборів подають письмове повідомлення до відповідного органу поліції про проведення мирних зборів (у тому числі на відкритій території або у приміщеннях); обгрунтовано переваги повідомлювального порядку проведення мирних зборів перед дозвільним; на переконання дисертанта, у Законі має міститись норма щодо можливості проведення громадянами стихійних масових акцій;

г) відмова у проведенні мирних зборів має детально та обґрунтовано пояснюватись особливими мірами обережності по відношенню до оточуючих, не задіяних у заході осіб. Перелічені в повідомленні дані щодо запланованого зібрання мають надавати можливість органам влади передбачити ситуації із запобігання дестабілізації руху транспорту та всі інші нюанси для нормального безперешкодного проведення мирних зборів. Іншими словами, спираючись на тлумачення норм права на мирні збори Конституційного суду Німеччини, дисертантом пропонується врахувати випадки обмеження конституційного права на мирні збори лише тоді, коли будуть зважені всі інтереси за пріоритетним принципом і буде вирішено, що позбавлення права на мирні збори захистить законні інтереси третіх осіб, які мають таку ж юридичну цінність;

д) доцільно заборонити проведення громадських акцій з ідеологіями тоталітаризму, расизму, тероризму, дискримінації, насилля та аморальності;

е) видається необхідним передбачити кримінальну або як альтернативу дисциплінарну відповідальність:

- за навмисне перешкоджання проведенню незаборонених зібрань, демонстрацій або походів, застосування насилля, погроз, провокацій, серйозних заворушень;

- за володіння зброєю або іншими предметами, що придатні для завдання фізичних ушкоджень або пошкодження майна в процесі публічного зібрання або демонстрації;

- за організацію та проведення забороненої демонстрації або походу.

10. Вперше комплексно досліджено динаміку міжнародно-правового регулювання права на мирні масові акції, зокрема на мирні збори, і на основі отриманих результатів запропоновано концепцію та структуру навчального посібника для студентів юридичних факультетів та вузів “Конституційне право на мирні збори в міжнародному та європейському контексті”, де буде визначено порядок, процедури та механізми практичної реалізації права на мирні збори в різних країнах світу та в Україні, а також висвітлено правові джерела міжнародного та європейського права з питань реалізації політичних прав громадян, включаючи й право на мирні збори, буде визначено роль та місце інституту права на мирні збори в правовій системі України, а також правові механізми його інтеграції у європейську та міжнародну правові системи, порядок імплементації міжнародних та європейських правових стандартів у внутрішнє право України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Васьковська О.В. До проблеми удосконалення законодавства про свободу мирних зборів // Право України. 2005. № 11. С. 89-91.

2. Васьковська О.В. Актуальні проблеми права на збори, мітинги, походи та демонстрації в Україні // Право України. 2007. № 8. С. 74-77.

3. Васьковська О.В. Деякі особливості права на громадський протест // Митна справа. 2007. № 2. С. 73-75.

4. Васьковська О.В. Право громадян на свободу мирних зборів та їх реальні гарантії // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. і наук. повідомл. учасн. наук. конф. молодих учених та здобувачів (м. Харків, 2006 р.) / Нац. юрид. акад. України. Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. С. 36-38.

5. Васьковська О.В. Законодавче забезпечення свободи мирних зборів/ Матеріали українсько-німецького правового семінару, 21-22 вересня 2005 р. // Україна-Німеччина: розвиток законодавства в рамках європейського права. Київ, 2006. С. 83-86.

6. Права національних меншин та громадян в УНР / упорядкування та коментар Васьковської О.В. К., 2007. 40 с.

АНОТАЦІЯ

Васьковська О.В. Конституційне право на мирні збори та механізм його реалізації в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено дослідженню правових засад та механізмів формування і функціонування інституту права на мирні збори в умовах становлення в Україні громадянського суспільства.

Обгрунтовується наявність органічного взаємозв'язку між існуючим в державі правовим наповненням правового інституту мирних зборів, його змістом, обсягом гарантування, реалізації та чинною формою державного правління і режиму.

Ключові слова: свобода мирних зборів, право на мирні збори, демократична держава, громадянське суспільство, безпосередня демократія, народовладдя, громадська думка, масові акції.

АННОТАЦИЯ

Васьковская О.В. Конституционное право на мирные собрания и механизм его реализации в Украине. - Рукопись.