Теоретико-методологічні засади правотворчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 340.1

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Теоретико-методологічні засади правотворчості

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Плавич Сергій Володимирович

Київ 2009

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Становлення України як незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, визначення стратегічного курсу на входження до Європейського Союзу обумовило об'єктивну необхідність докорінного оновлення системи законодавства, в тому числі шляхом створення якісних за формою і змістом законів та їх систематизації. Ступінь досягнення зазначеної мети значною мірою залежить від стану наукового опрацювання різноманітних проблем правотворчості, зокрема, її теоретико-методологічних засад.

Нормативно-правова база є одним із основних засобів для вдалого управління державними справами, а від ефективності законодавства залежить соціально-економічний розвиток країни та добробут громадян. Закон є ефективним та якісним, якщо він відповідає суспільним потребам і реально регулює суспільні відносини відповідно до поставленої при його прийнятті мети.

Вітчизняне законодавство, на жаль, страждає безліччю недоліків як технічного, так і змістового характеру, особливо ті закони та інші нормативно-правові акти, які прийняті останнім часом. І це, зокрема, стало однією з причин посилення проявів правового нігілізму, що склався як в масовій свідомості, так і у вищих ешелонах державної влади. Гостро відчувається потреба підвищення рівня професійної компетентності парламентарів, державних службовців та інших посадових осіб, які є відповідальними за правотворчий процес у державі та його наслідки.

Крім того, нагальною є потреба вдосконалення механізмів правотворення, підвищення результативності законодавчого процесу, поліпшення якості законів, забезпечення стабільності законодавства, підвищення його соціальної ефективності. Саме цим зумовлена актуальність даного дисертаційного дослідження, пошук й обґрунтування наукових підходів до окреслених вище проблем.

З'ясування складових правотворчого процесу, зокрема його теоретико-методологічних засад є важливим завданням на сучасному етапі розвитку права. Наукове підґрунтя повинна мати будь-яка діяльність, пов'язана із законотворенням, взаємодією гілок влади при розробці та прийнятті нормативно-правового акту. Важливе значення має також урахування впливу суспільної думки, боротьби політичних сил у вищих органах державної влади на зміст закону, ролі правосвідомості і правової культури у правотворчості тощо.

Актуальність розробки даної теми визначається також тим, що в юридичній літературі донині не набуло належного вивчення сучасне розуміння змісту понять правотворення, правотворчість, нормотворчість, законотворчість, відсутнє також єдине розуміння змісту, функцій правотворчості, визначення її мети та факторів, ґрунтовний аналіз етичних правових засад суб'єктів правотворчої діяльності тощо.

За радянської доби в юридичній літературі дану проблему розробляли такі відомі правознавці, як Н. Абдуллаєв, С. Алексєєв, М. Венгеров, Б. Дрейшев, В. Казимирчук, Д. Керимов, Д. Ковачев, В. Кудрявцев, М. Маліков, О. Міцкевич, П. Недбайло, А. Піголкін, С. Поленіна, І. Самощенко, Ю. Тихомиров, Ф. Фаткулін, Р. Халфіна, Л. Явич та ін. Проте, в полі зору науковців знаходилися проблеми, пов'язані переважно з загальними проблемами правотворчості як засобу правового регулювання, юридичної техніки, ефективності законодавства тощо. Сьогодні наукові здобутки минулих років потребують відповідного перегляду та аналізу з огляду на сучасні демократичні зміни, що відбуваються у різноманітних сферах життя суспільства та держави, з огляду на зміну наукової доктрини щодо сучасного праворозуміння, на євроінтеграційний курс державної політики тощо.

На сучасному етапі дослідження даних питань доповнюються працями українських теоретиків права, зокрема: І. Биля, С. Бобровник, Ю. Бойко, Ж. Дзейко, Т. Данильченко, Є. Євграфової, Н. Железняка, В. Журавського, О. Зайчука, Ю. Заніка, А. Колодія, О. Копиленка, С. Легуші, Г. Мурашина, Н. Оніщенко, А. Олійник, Н. Пархоменко, П. Рабіновича, О. Скакун, С. Стеценка, Н. Стьопіної, В. Шаповала, Ю. Шемшученка, С. Шевчука, В. Шишко, О. Ющика та ін.; а також російських дослідників, серед яких: І. Бачило, М. Баймуратов, С. Дробязко, В. Кудрявцев, А. Малько, М. Марченко, В. Нерсесянц, В. Платонов, А. Соколова, Ю. Тихомиров та ін. Вказані правники зосереджують значну увагу на дослідженні таких аспектів правотворчості, як: соціальні аспекти правотворення, принципи та види правотворчості, нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства, законотворчість та законодавча техніка, етична культура юристів, правотворчість як ефективний засіб міжнародно-правового регулювання тощо.

Законотворчості в умовах демократичних соціальних змін приділяли увагу такі зарубіжні вчені, як: Н. Абейсекере, І. Бентам, Р. Дельнуа, Б. Роберт, А. Сайдман та ін.

Не зважаючи на зазначене, дана проблема потребує дослідження не лише на теоретичному рівні, але й у практичній площині. З урахуванням потреб сьогодення потребують подальших ґрунтовних досліджень питання діалектичної взаємодії правотворчості та реалізації права, реалізації принципу верховенства права та демократизму в правотворчій діяльності, визначення мети, факторів та функцій правотворчості у світлі сучасних демократичних перетворень в суспільстві. Недостатньо дослідженим та впровадженим залишається питання етичної відповідальності осіб, які займаються правотворчою діяльністю тощо.

Отже, дослідження названої проблеми потребує її комплексного аналізу з урахуванням нових напрямів розвитку вітчизняної юридичної науки, переосмисленням наукових поглядів минулого, вирішенням теоретико-прикладних аспектів даної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом наукових досліджень Одеського Національного університету ім. І.І. Мечникова на 2005-2010 роки і пов'язаний з планом науково-дослідницької роботи кафедри загальноправових дисциплін та міжнародного права на 2005-2011 рр. за темою № 153 «Дослідження проблем удосконалення та розвитку державно-правового устрою України в сучасних умовах» (наказ № 639-12 від 09.03.2006 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення і аналіз теоретико-методологічних засад правотворчості. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких завдань:

- дослідити існуючі в юридичній літературі підходи щодо природи та змісту правотворчості;

- розкрити зміст та співвідношення понять правотворення, правотворчість, нормотворчість, законотворчість та визначити їх особливості;

- розкрити основні цілі правотворчої діяльності, її фактори, ознаки та функції у світлі сучасних демократичних перетворень;

- дослідити основні критерії класифікації та види правотворчості;

- здійснити аналіз суб'єктів та видів правотворчої діяльності;

- уточнити зміст та послідовність стадій правотворчого процесу;

- охарактеризувати засадничі принципи правотворчої діяльності з точки зору її ефективності;

- розкрити умови ефективності правотворчої діяльності та законодавства як результату даної діяльності;

- охарактеризувати поняття, сутність і зміст етики правотворчої діяльності;

- з'ясувати основні питання взаємодії норм міжнародного та національного права у правотворчій діяльності.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з формуванням норм права.

Предмет дослідження становлять теоретико-методологічні засади правотворчої діяльності в умовах сучасних демократичних перетворень.

Методологія дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмета. Відповідно до специфіки теми, мети і завдань дослідження в роботі застосовувалися ряд методів. За допомогою діалектичного методу пізнання досліджувалися та обґрунтувалися основні поняття, використані в роботі, та вивчалися соціально-правові явища в контексті їх розвитку, змін і вдосконалення. Використання порівняльно-правового методу дало змогу розмежувати різноманітні поняття та явища, виявити їхні особливі риси, з'ясувати, зокрема, особливості окремих аспектів правотворчої діяльності іноземних держав. Формально-юридичний метод використовувався при аналізі чинного законодавства. Логічний метод дав змогу дослідити правову природу, фактори і визначити характер правотворчості та відмежувати її від категорій права. Соціологічний метод використовувався при вивченні юридичної практики та реального стану правової свідомості та культури суб'єктів правотворчої діяльності. За допомогою системного методу проведено класифікацію видів правотворчої діяльності, здійснено комплексне дослідження даної категорії тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці науковим дослідженням теоретико-методологічних засад правотворчості, в ході якого сформульовано ряд нових теоретичних висновків та узагальнень, зокрема:

вперше:

- запропоновано авторське визначення поняття функцій правотворчості, під якими здобувач розуміє напрями діяльності уповноважених правотворчих органів по створенню джерел права з метою врегулювання суспільних відносин у сферах, де такі відносини не врегульовані, або врегульовані неналежним чином і потребують удосконалення, зміни або скасування;

- здійснено класифікацію функцій правотворчості: функція оновлення законодавства; конкретизація існуючих правових норм; санкціонування існуючих у суспільстві звичаїв чи традицій; усунення прогалин у законодавстві; упорядкування нормативно-правової бази (систематизація, кодифікація тощо);

- визначено поняття «етика правотворчої діяльності» як різновид професійної етики та сукупність вимог, правил, приписів суспільства і держави, що визначають моральні якості особистості суб'єктів, які займаються правотворчою діяльністю, та їх ставлення до своїх професійних обов'язків виходячи із специфіки вказаної діяльності;

удосконалено:

- визначення поняття «правотворчість» як специфічної форми діяльності органів державної влади, що полягає у виданні, зміні чи скасуванні правових норм та має на меті регулювання суспільних відносин шляхом нормативного закріплення міри свободи й справедливості;

- поняття «нормотворення» як діяльності суб'єктів права по створенню соціальних (у тому числі й правових) норм з метою регулювання відповідної сфери суспільних відносин, результатом якої є прийняття нормативно-правового акту, статуту, положення тощо;

- розуміння змісту правотворчої діяльності в Україні, яка уособлює два різні за характером процеси - законопроектний та законодавчий, які діалектично взаємопов'язані;

отримали подальший розвиток положення щодо:

- визначення мети правотворчості як діалектичної взаємодії цілі (створення якісного законодавства) та результату (ефективна реалізація права) правотворчого процесу;

- з'ясування змісту мети та завдань правотворчості, які передбачають: дослідження різноманітних факторів, що обумовлюють потреби у нормативно-правовому регулюванні відповідних суспільних відносин; відпрацювання найбільш ефективної форми правового впливу на відповідні групи суспільних відносин; зниження соціальної напруги у суспільстві; конкретне викладення думки правотворця, що запобігає можливому ухиленню від виконання положень правових приписів; зрозумілість змісту нормативно-правового акту та його доступність для громадян; реальність та простоту положень правових приписів щодо їх реалізації;

- аналізу понять «правотворчість», «правотворення», «нормотворення», «законотворчість», що різні за змістом та обсягом, але мають спільну природу та мету;

- визначення змісту та послідовності стадій правотворчого процесу за суб'єктами та характером діяльності;

- визначення змісту принципів правотворчості, які можна поділити на дві групи: основні (засадничі) принципи, на яких засновується правотворча діяльність в цілому не залежно від її виду, суб'єктів та сфери регулювання, до яких слід віднести верховенство права, демократизм, законність, гуманізм, науковість, професіоналізм; та допоміжні (другорядні), які можуть слугувати основою правотворчої діяльності залежно від конкретного виду даної діяльності, специфіки відповідної галузі регулювання суспільних відносин, характеризують технічну та процедурну сторони правотворчої діяльності (принципи історизму, оперативності, гласності, системності, технічної досконалості, стабільності тощо);

- висновок про те, що з метою вдосконалення правотворчості в Україні, адаптації законів й інших нормативно-правових актів до європейського законодавства, доцільно розробити механізм забезпечення виконання цієї роботи, що передбачає удосконалення порядку розроблення, прийняття й реалізації нормативного матеріалу; вироблення єдиних правил адаптації правових норм з урахуванням вимог європейського законодавства та ін.;

- визначення основних напрямів удосконалення правотворчої діяльності та подальшого розвитку законодавства України, серед яких: оперативне реагування на зміни у суспільному житті з боку законодавця та своєчасне оновлення законодавства; розробка концепції зміни (реформування) певної галузі (підгалузі) законодавства; постійний соціально-правовий моніторинг для врахування змін у суспільних відносинах, що відповідають суспільним сподіванням; вироблення концептуальних підходів до законотворчості; удосконалення правового моделювання як ефективного засобу нормативно-правової уніфікації у правотворчій діяльності; наукове обґрунтування законодавчих актів та соціальна доцільність їх запровадження; удосконалення механізму народного обговорення законопроектів та оптимального врахування його результатів у нормотворчості державних органів; врахування світового досвіду щодо запровадження відповідних заходів у нормопроектуванні та юридичній техніці; законодавче врегулювання питань законодавчої техніки тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки і положення, які можуть сприяти їх подальшому вдосконаленню та оптимізації. Зокрема, результати можуть бути використані: у законопроектній та підзаконній проектній діяльності з метою вдосконалення процесу правотворчості та механізму реалізації права; у практичній діяльності суб'єктів правотворчості та нормопроектувальників; у навчальному процесі, а саме: при викладанні навчальних курсів і дисциплін «Теорія держави і права», «Конституційне право України» та при підготовці підручників, навчальних посібників, довідкових та методичних видань, монографій з проблем, пов'язаних з питаннями правотворчості, законотворчості, нормопроектування тощо.

Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Результати дослідження були апробовані на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, зокрема: «Социально-правовые проблемы совершенствования законодательства Украины: история, теория и практика»: Мат-лы 60-й научной конф. профессорско-преподавательского состава и научных работников экономико-правового факультета ОНУ им. И.И. Мечникова (м. Одеса, 23-25 листопада 2005 р.; тези опубліковано); «Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики» (м. Київ, 26 червня 2006 р.; тези опубліковано); 62-я научная конференция профессорско-преподавательского состава и аспирантов экономико-правового факультета ОНУ им. И.И. Мечникова (м. Одеса, 28-30 листопада 2007 р.; тези опубліковано); «Право та економіка: генезис, сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Одеса, 30 травня 2008 р.; тези опубліковано).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені у 7 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та у 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертаційної роботи побудована відповідно до мети та завдань, складається з вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, у тому числі список використаних джерел на 24 сторінках (271 найменування).

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, характеризується ступінь наукової розробки проблеми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, визначається мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано використані у роботі методи, її наукову новизну та практичне значення результатів дисертаційного дослідження, наводяться відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертації, її структуру та обсяг.

Розділ перший «Правотворчість як категорія права та явище правової дійсності» складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу поняття, змісту і значення правотворчості, а також розгляду основних видів, суб'єктів та стадій правотворчості.

У підрозділі 1.1 «Загальна характеристика правотворчості та її співвідношення із правотворенням, нормотворенням, законотворчістю» висвітлюється існуючі в літературі підходи до визначення поняття правотворчості як форми правового регулювання суспільних відносин; як виду соціальної діяльності та форми відображення правової дійсності; як спеціальної діяльності державних органів щодо видання, зміни чи скасування правових норм (законотворчість); як процесу творення права, який сягає за межі суто державного правового регулювання.

Вказується на розуміння правотворчості у власному (вузькому) значенні та широкому як правотворення - формування права.

Нормотворчість розглядається як процес «творення норм», що є більш загальним - родовим поняттям, щодо правотворчості, виступає як родове поняття щодо створення соціальних норм, різновидами якої є правова нормотворчість, релігійна, корпоративна тощо.

Правотворчість, як діяльність, являє собою складний матеріальний процес, якому притаманна певна правова природа, що полягає у діалектичному поєднанні форми та змісту: матеріально-правовий зміст, що полягає в прийнятті компетентним органом рішення про встановлення, зміну або скасування правових норм - сутнісна сторона правового регулювання, процедурно-процесуальна форма, яка є лише засобом реалізації її матеріально-правового змісту.

Якщо проаналізувати дані поняття з позицій філософських категорій змісту та форми, можна зазначити, що термін «правотворча діяльність» виражає зміст, а «правотворчий процес» - форму. Поняття «діяльність» є ширшим ніж поняття «процес», оскільки включає в себе останнє. Відповідно поняття законотворчої діяльності є ширшим за поняття законотворчого процесу.

Отже, досліджуючи відмінні риси зазначених вище понять, слід враховувати не лише зовнішні їх зв'язки, а й внутрішні елементи їх змісту. Розглянуті поняття є різними за змістом та обсягом, хоча й мають спільну природу та мету.

Отже, правотворчість - це специфічна форма діяльності уповноважених суб'єктів, яка полягає у виданні, зміні чи скасуванні правових норм та має на меті регулювання суспільних відносин шляхом нормативного закріплення міри свободи й справедливості.

У підрозділі 1.2 «Мета, ознаки, фактори та функції правотворчості у світлі сучасних демократичних перетворень» зауважується, що ознаки правотворчості прямо вказують на її головне призначення - сприяти перетворенню, розвитку засобів та способів правового регулювання суспільних відносин. Результатом правотворчої діяльності є створення нових правових норм, для регулювання тих чи інших суспільних відносин.

Цілями правотворчості є створення якісного законодавства та забезпечення ефективності його реалізації у суспільних відносинах; забезпечення зрозумілості змісту нормативно-правового акту та його доступність для громадян та ін.

Дослідження різноманітних правотворчих факторів дає змогу стверджувати, що вони є сукупністю природних та суспільних (матеріальних та духовних) обставин, мають соціальне джерело походження та зумовлюють природу правових норм, в чому і виявляється їх значення.

У даному підрозділі також досліджуються функції правотворчості, під якими здобувач розуміє напрями діяльності відповідних органів по створенню джерел права з метою урегулювання суспільних відносин у сферах, де такі відносини не урегульовані, або урегульовані неналежним чином і потребують удосконалення, зміни або скасування.

Виходячи із специфіки правотворчої діяльності визначається мета правотворчості як діалектична взаємодія цілі (створення якісного законодавства) та результату (ефективна реалізація права). У конкретизованому вигляді мета правотворчості обумовлюється наступними цілями та завданнями, які передбачають: дослідження різноманітних факторів, які обумовлюють потреби в нормативно-правовому регулюванні відповідних суспільних відносин; відпрацювання найбільш ефективної форми правового впливу на відповідні групи суспільних відносин; зниження соціальної напруги у суспільстві; конкретне викладення думки правотворця, що запобігає можливому ухиленню від виконання положень правових приписів; зрозумілість змісту нормативно-правового акту та його доступність для громадян; реальність та простоту положень правових приписів щодо їх реалізації.

У підрозділі 1.3 «Форми, види та суб'єкти правотворчості: аналіз та значення» досліджується певна взаємозалежність видів правотворчості від суб'єктів, що здійснюють дану діяльність. У результаті розгляду суб'єктів правотворчості та аналізу чинного законодавства здобувач підкреслює, що державну правотворчість в Україні відповідно до законодавства можна представити такими суб'єктами: Український народ, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, Конституційний Суд України. теоретичний методологічний засада правотворчість

На підставі проведеного аналізу чинного законодавства та теоретико-правових досліджень здобувач виділяє такі основні критерії та види правотворчості.

Залежно від форм правотворчості: правотворчість державних органів влади; пряма, безпосередня правотворчість народу; договірна правотворчість.

Залежно від суб'єктів правотворчості: правотворчість народу; правотворчість представницького органу державної влади - Верховної Ради України; делегована правотворчість уповноважених органів державної влади; правотворчість органів місцевого самоврядування; правотворчість громадських організацій; локальна правотворчість.

За юридичною силою нормативно-правових актів: законодавча правотворчість; підзаконна правотворчість: державна; недержавна.

Залежно від способів створення норм права: утворення нових правових норм; санкціонування державою вже існуючих соціальних норм; інтерпретаційна судова правотворчість.

У підрозділі 1.4 «Стадії правотворчого процесу» здійснюється аналіз існуючих у літературі підходів до поняття правотворчого процесу, визначається мета та зміст даного поняття.

Досліджуючи стадії правотворчого процесу здобувач наголошує на необхідності поділу правотворчого процесу на два етапи, які відрізняються за суб'єктами та характером (офіційним та неофіційним) діяльності.

Перший етап передбачає: прийняття рішення про підготовку нормативно-правового акту; підготовка тексту нормативно-правового акту; обговорення тексту проекту нормативно-правового акту; узгодження проекту нормативно-правого акту; доопрацювання проекту нормативно-правового акту. До роботи над законопроектами на даному етапі (неофіційному) можуть бути залучені, поряд з офіційними суб'єктами правотворчої діяльності, також фахівці у відповідній галузі, якої стосується проект нормативно-правового акту, громадськість тощо.

Другий етап - прийняття (видання), введення в дію та набуття чинності нормативно-правового акту - слід розглядати як офіційний через те, що ця процедура суворо визначена в регламентах правотворчих органів, що організують подальшу роботу. Даний етап пов'язаний з діяльністю уповноважених на прийняття нормативно-правових актів правотворчих органів та посадових осіб.

Здобувач зауважує, що можна спостерігати певну відмінність між стадіями правотворчого та законодавчого процесів. Законодавчому процесу притаманний офіційний характер на усіх етапах його здійснення і початковою стадією є право законодавчої ініціативи. Процес правотворчості є ширшим за законодавчий, оскільки включає у себе останній і містить у собі так званий неофіційний етап, на якому відбувається формування суспільної потреби в законодавчому регулюванні тієї чи іншої проблеми.

Другий розділ «Методологічні засади правотворчої діяльності» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу засадничих принципів правотворчості, етичних вимог до суб'єктів даної діяльності та питанням взаємодії норм міжнародного та національного права у правотворчій діяльності.

У підрозділі 2.1 «Засадничі принципи правотворчої діяльності як основа її ефективності» вказується, що правотворчий процес, як і будь-яка інша нормативно регламентована діяльність, має свій методологічний інструментарій, за допомогою якого досягається певний результат. До нього включається, зокрема, система принципів, які визначають характер та спрямовують діяльність усіх суб'єктів правотворчого процесу.

Під принципами правотворчості розуміються положення та ідеї, що покладені в основу даної діяльності і реалізація яких забезпечує якість нормативно-правових актів, оптимальне нормативне регулювання.

Виходячи з аналізу принципів правотворчої діяльності можна говорити про їх поділ на дві групи: основні (засадничі) принципи, на яких засновується правотворча діяльність загалом не залежно від її виду, суб'єктів та сфери регулювання. Вони характеризують передусім змістову сторону актів, що проектуються та приймаються. До них можна віднести такі принципи, як верховенство права, демократизм, законність, гуманізм, науковість, професіоналізм; та допоміжні (другорядні), які можуть слугувати основою правотворчої діяльності залежно від конкретного виду даної діяльності, специфіки відповідної галузі регулювання суспільних відносин, а також можуть відігравати другорядне значення щодо реалізації основних принципів, зокрема, характеризуючи технічну та процедурну сторони правотворчої діяльності. Це принципи історизму, оперативності, гласності, системності, технічної досконалості, стабільності тощо.

У даному підрозділі також приділено увагу питанням ефективності законодавства та визначено деякі напрями та передумови удосконалення правотворчої діяльності та подальшого розвитку законодавства України.

У підрозділі 2.2 «Етика правотворчої діяльності» звертається увага на роль людського фактора в праві, що відображається на якості та ефективності усього нормативно-правового масиву.

Усвідомлення права відбувається у свідомості людини шляхом відображення його ціннісних орієнтирів, якими є, зокрема: справедливість, рівність, свобода, честь і гідність людини, її невід'ємні права. Утвердження у свідомості законодавців правових ціннісних орієнтирів та установок формує соціально значущий зміст права.

У зв'язку з цим досліджуються такі поняття, як професійна правосвідомість, професійна правова культура, правові знання, правова етика тощо.

Підкреслюється, що правова свідомість на усіх її рівнях (повсякденна, теоретична тощо), правова культура в усіх її проявах (правові знання, повага до права та ін.) є компонентами правничої етики державних службовців.

Діяльність суб'єктів правотворчості ґрунтується щодо здійснення їх професійних обов'язків на морально-етичних та правових нормах які закріплені у Законі України «Про державну службу», «Загальних правилах поведінки державного службовця», Законі України «Про статус народного депутата України», Регламенті Верховної Ради України та ін. Вказаними правовими актами визначаються, зокрема, основні засади та вимоги щодо діяльності та професійного рівня державних службовців, народних депутатів як суб'єктів правотворчого процесу.

У даному підрозділі також вказується на відсутність чіткого механізму реалізації відповідальності суб'єктів правотворчості за порушення етичних норм.

Пропонується запровадити Кодекс парламентської етики, який повинен бути розроблений з метою створення ефективної законодавчої діяльності депутатів парламенту, встановлення засад поведінки парламентарів і забезпечення, відповідно до загальноприйнятих етичних норм, поваги до вітчизняного парламентаря, його високого авторитету в суспільстві, визначення порядку вирішення етичних конфліктів і засобів відповідальності за порушення етичних норм і вимог.

Відповідно етика правотворчої діяльності розуміється як сукупність вимог, правил, приписів суспільства і держави, що визначають моральні якості особистості суб'єктів які займаються правотворчою діяльністю, та їх ставлення до своїх професійних обов'язків виходячи із специфіки вказаної діяльності.

У підрозділі 2.3 «Питання взаємодії норм міжнародного та національного права у правотворчій діяльності» розкриваються окремі аспекти зазначеного процесу.

Підкреслюється, що у зв'язку з офіційним визнанням в Україні частиною її правової системи загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, а також міжнародних договорів, можна говорити про те, що правотворчість - це категорія, яка притаманна як національному, так і міжнародному праву, і що у міжнародному праві вона являє собою форму (спосіб) узгодження волі держав, як учасників міжнародного спілкування або членів міжнародних організацій, або як спосіб надання правової форми волевиявленню міжнародних організацій.

З метою вдосконалення правотворчого процесу в Україні, адаптації законів й інших нормативно-правових актів до європейського законодавства необхідно розробити механізм із забезпечення виконання цієї роботи. Мета механізму - поліпшити порядок розроблення, прийняття й реалізації нормативної продукції, виробити єдині правила адаптації правових норм з урахуванням вимог європейського законодавства.

Зазначається, що оскільки будь-який ратифікований Україною міжнародний акт стає, відповідно до ст. 9 Конституції України, частиною національного законодавства України, тому немає потреби дублювати їх у будь-яких інших законах. У національне законодавство необхідно вносити обов'язкові положення, нормативи й стандарти, викладені в безпосередньо прийнятих компетентними органами ЄС нормативно-правових актах, зокрема в директивах ЄС, але враховуючи доцільність для України, з огляду на можливі економічні, політичні та соціальні наслідки прийняття відповідних правових норм.

Питання запозичення слід вирішувати таким чином: 1) не дублювати у законах норми, що містяться у міжнародних нормативних актах, що набули статусу частини національної правової системи у встановленому порядку, а відсилати до них, як до норм прямої дії, що вищі за юридичною силою, ніж будь-які, окрім конституційних; 2) проводити своєчасну нормотивізацію положень загального характеру, що містяться в імплементованих міжнародних нормативно-правових актах на рівні загальних і спеціальних законів внутрішнього законодавства з метою уникнення прогалин та колізій у національній правовій системі, що можуть виникнути внаслідок зазначеної вище рецепції норм міжнародного права.

У висновках дисертації сформульовано найбільш суттєві результати і положення дисертаційного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукової проблеми визначення теоретико-методологічних засад правотворчості, серед них такі: правотворчість - це специфічна форма діяльності уповноважених суб'єктів, яка полягає у виданні, зміні чи скасуванні правових норм та має на меті регулювання суспільних відносин шляхом нормативного закріплення міри свободи й справедливості. Нормотворення - це діяльність суб'єктів суспільних відносин по створенню соціальних (у тому числі й правових) норм з метою регулювання відповідної сфери суспільних відносин, результатом якої є прийняття відповідного акту. Тобто, поняття нормотворення є ширшим за поняття правотворчості. Правотворення відображає процес появи права як результату соціального розвитку суспільства, що бере початок із з'ясування потреби у нормативному регулюванні суспільних відносин.

Правотворча діяльність має конкретну функціональну спрямованість. Функціями правотворчості є напрями діяльності відповідних органів по створенню джерел права з метою урегулювання суспільних відносин у сферах, де такі відносини не врегульовані, або врегульовані неналежним чином і потребують удосконалення, зміни або скасування.

Правотворчий процес поділяється на два етапи, які відрізняються за суб'єктами та характером (офіційним та неофіційним) діяльності. Перший етап передбачає: прийняття рішення про підготовку нормативно-правового акту; підготовка тексту нормативно-правового акту; обговорення тексту проекту нормативно-правового акту; узгодження проекту нормативно-правового акту; доопрацювання проекту нормативно-правового акту. До роботи над законопроектами на даному етапі (неофіційному) можуть бути залучені, поряд з офіційними суб'єктами правотворчої діяльності, також фахівці у відповідній галузі, якої стосується проект нормативно-правового акту, громадськість тощо. Другий етап - прийняття (видання), введення в дію та набуття чинності нормативно-правовим актом - слід розглядати як офіційний через те, що ця процедура суворо визначена в регламентах правотворчих органів, що організують подальшу роботу. Другий етап пов'язаний з діяльністю уповноважених на прийняття нормативно-правових актів правотворчих органів та посадових осіб.

Принципи правотворчості можна класифікувати на дві групи: основні (засадничі) принципи, на яких засновується правотворча діяльність у цілому незалежно від її виду, суб'єктів та сфери регулювання (верховенство права, демократизм, законність, гуманізм, науковість, професіоналізм); та допоміжні (другорядні), які можуть слугувати основою правотворчої діяльності залежно від конкретного виду даної діяльності, специфіки відповідної галузі регулювання суспільних відносин.

Основними напрямами удосконалення правотворчої діяльності та подальшого розвитку законодавства України є: оперативне реагування на зміни у суспільному житті з боку законодавця та своєчасне оновлення законодавства; підготовка та реалізація концепції змін (реформування) певних галузей (підгалузей) законодавства; постійний соціально-правовий моніторинг нормативно-правової бази; послідовність у вироблені концептуальних підходів до законотворчості; удосконалення правового моделювання як ефективного засобу нормативно-правової уніфікації у правотворчій діяльності; наукова обґрунтованість законодавчих актів та соціальної доцільності їх запровадження; удосконалення механізму народного обговорення законопроектів та оптимального врахування його результатів у нормотворчості державних органів; урахування світового досвіду по запровадженню відповідних заходів у нормопроектуванні тощо.

Етика правотворчої діяльності - це сукупність вимог, правил, приписів суспільства і держави, що визначають моральні якості особистості суб'єктів, які займаються правотворчою діяльністю, та їх ставлення до своїх професійних обов'язків виходячи із специфіки вказаної діяльності.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у наступних публікаціях

1. Плавич С. В. Проблема визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів та арбітражів / С. В. Плавич // Держава і право : [зб-к наук. праць. Юридичні та політичні науки]. - Спецвипуск. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - С. 485-491.

2. Плавич С. В. Правовий механізм взаємодії норм міжнародного та національного права / С. В. Плавич // Часопис Київського університету права. - 2006. - № 4. - С. 42-47.

3. Плавич С. В. Правотворення, правотворчість та законотворчість: проблема співвідношення / С. В. Плавич // Держава і право : [зб-к наук. праць. Юридичні та політичні науки]. - Вип. 35. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 88-94.

4. Плавич С. В. До визначення поняття правотворчості / С. В. Плавич // Часопис Київського університету права. - 2007. - № 1. - С. 45-52.

5. Плавич С. В. Теоретичні аспекти класифікації правотворчості / С. В. Плавич // Часопис Київського університету права. - 2007. - № 4. - С. 71-76.

6. Плавич С. В. Окремі аспекти змісту правотворчих повноважень суб'єктів правотворчості / С. В. Плавич // Держава і право : [зб-к наук. праць. Юридичні та політичні науки]. - Вип. 38. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 109-116.

7. Плавич С. В. Формування та розвиток правового механізму взаємодії норм міжнародного та національного права / С. В. Плавич // Вісник Одеського національного університету. - Т. 12. - Вип. 12. «Правознавство». - Одеса, 2007. - С. 21-27.

8. Плавич С. В. Теоретичні та методологічні засади правотворчості: порівняльно-правовий аспект / С. В. Плавич // Ринкова економіка : сучасна теорія і практика управління: [наукові праці економіко-правового фак-ту ОНУ ім. І.І. Мечникова]. - Том 9 (Вип. 10). - Одеса, 2006. - С. 125-132.

9. Плавич С. В. Поняття та теоретико-методологічна характеристика правотворчості / С. В. Плавич // Проблеми та перспективи розвитку юридичної науки в Українській державі : [зб-к наук. праць]. - Одеса-Миколаїв, 2007. - С. 118-120.

10. Плавич С. В. Етика правотворчої діяльності / С. В. Плавич // Актуальні проблеми політики : [зб-к наук. праць]. - Вип. 35. - Одеса, 2008. - С. 292-302.

11. Плавич С. В. Екзеватура рішень іноземних судів // Социально-правовые проблемы совершенствования законодательства Украины: история, теория и практика: Мат-лы 60-й научной конф. профессорско-преподавательского состава и научных работников экономико-правового фак-та ОНУ им. И.И. Мечникова (23-25 ноября 2005 г.). - Одесса, 2006. - С. 27-31.

12. Плавич С. В. Конституційні засади правотворчого процесу / С. В. Плавич // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні : проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України. [Зб-к наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка]. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - С. 110-112.

13. Плавич С. В. Об'єктивні та суб'єктивні фактори правотворчості / С. В. Плавич // Мат-лы 62-й научной конф. профессорско-преподавательского состава и аспирантов экономико-правового фак-та ОНУ им. И.И. Мечникова (м. Одеса, 28-30 ноября 2007 г.). - Одесса, 2007. - С. 26-28.

14. Плавич С. В. Порівняльно-правовий аналіз механізму правотворчості на рівні національної та міждержавних правових систем / С. В. Плавич // Право та економіка : генезис, сучасний стан та перспективи розвитку (м. Одеса, 30 травня 2008 р.): міжнародна науково-практична конф. - Одеса: Астропринт, 2008. - С. 397-402.

Анотація

Плавич С.В. Теоретико-методологічні засади правотворчості. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2009.

Дисертаційне дослідження присвячене вивченню теоретико-методологічних засад правотворчості, а також деяких практичних можливостей реалізації зазначеного напрямку дослідження. Доцільність наукової розробки даної проблеми пов'язана із процесами становлення і розвитку правової держави в Україні, зумовлюється необхідністю докорінного оновлення системи законодавства, у тому числі створення якісних за формою і змістом законів.

У роботі аналізується співвідношення правотворчості та правотворення, нормотворення, законотворчості, визначений їх самостійний характер, як різних за змістом та обсягом, але таких, що мають спільну природу та мету.

У роботі сформульовано нові теоретичні положення, уточнено зміст окремих понять і категорій та запропоновано ряд висновків, що стосуються розуміння, сутності і функціонального спрямування правотворчості, мети та етики даного виду діяльності, її засадничих принципів тощо.

Крім того, досліджено основні критерії класифікації та види правотворчості, суб'єкти правотворчості, уточнено зміст та послідовність стадій правотворчого процесу, розкрито умови ефективності правотворчої діяльності, а також з'ясовано основні питання взаємодії норм міжнародного та національного права у правотворчій діяльності.

Ключові слова: правотворення, правотворчість, правотворча діяльність, принципи правотворчості, правотворчий процес, законотворчість, нормотворчість, законопроект, суб'єкти правотворчості, етика правотворчості.

Аннотация

Плавич С.В. Теоретико-методологические основания правотворчества. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2009.

Данное диссертационное исследование посвящено изучению теоретико-методологических оснований правотворчества. Проблемы осуществления правотворчества, обновления системы законодательства, в том числе создание новых качественных по форме и содержанию законов, имеет для государства и общества особенное значение.

Путем анализа и соотношения понятий «правотворчество», «правообразование», «нормотворчество», «законотворчество» определен их самостоятельный характер, различное содержание и объём, но общие природа и цель. В работе также раскрыты факторы и понятие правотворчества, анализируются его функции.

Выработаны основные критерии классификации и охарактеризованы виды правотворчества, субъекты данной деятельности, уточнено содержание и последовательность стадий правотворческого процесса, раскрыты условия эффективности правотворческой деятельности.

Методологические основания правотворчества исследуются путём определения основоположных принципов правотворческой деятельности. Автор классифицирует принципы правотворческой деятельности на две группы: основные принципы, на которых основывается правотворческая деятельность не зависимо от ее вида, субъектов и сферы регулирования (верховенство права, демократизм, законность, гуманизм, научность, профессионализм); и дополнительные, которые являются основой правотворческой деятельности в зависимости от конкретного вида данной деятельности, специфики определенной отрасли регулирования общественных отношений.

Рассматриваются вопросы этики правотворческой деятельности - влияние морали на профессиональное сознание и культуру должностных лиц государства, которые занимаются правотворческой деятельностью. Анализируются нормативно-правовые акты, которые регулируют вопросы этики государственных служащих.

Определены основные направления усовершенствования правотворческой деятельности и развития законодательства Украины.

Особое внимание уделяется вопросам взаимосвязи норм международного и национального права в правотворческой деятельности.

В работе формулируются новые теоретические положения, уточняется содержание отдельных понятий и категорий и предлагается ряд выводов относительно понимания, сущности и функциональной направленности правотворчества.

Ключевые слова: правообразование, правотворчество, правотворческая деятельность, принципы правотворчества, правотворческий процесс, законотворчество, нормотворчество, законопроект, субъекты правотворчества, этика правотворчества.

Summary

Plavych S.V. Theoretical and methodological foundations of lawmaking. - Manuscript.

The dissertation for obtaining a scientific degree of the candidate of legal sciences under specialty 12.00.01 - theory and history of the state and law; history of political and legal studies. - Institute of state and law named after V.M. Koretsky of the NAS of Ukraine. - Kyiv, 2009.

The dissertation is devoted to studying theoretical and methodological grounds of lawmaking, practical aspects of their realization. The need in scientific development of the defined issues is in direct relation with the processes of legal state concept implementation in Ukraine, corresponds to the goals of deep renewal of the system of effective legislation, including drafting laws, being in high consistence with quality- and sense-based criteria.

In the dissertation have been analyzed the correlations of lawmaking, lawdrafting, legislative acts & norms drafting, as well as explained their legal nature & grounds for classification by sense, volume, but having general nature & goal.

Author has formulated new theoretical definitions, generalizations and amendments to the key legal notions & categories and proposed conclusions, regarding understanding the essence and functional direction of lawmaking, it's goal and ethics, general principles etc.

Besides that in the dissertation have been defined the key criteria for classification & types of lawmaking, explained the conditions for effective lawmaking activity, studied the foundations of international and national legal norms realization in lawmaking activity.

Key words: lawmaking, lawmaking activity, principles of lawmaking, lawmaking process, draftlaw, ethics of lawmaking.

Размещено на Allbest.ru

...