Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Становлення та розвиток інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини (1849 - 1918 рр.)

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Панич Назар Юрійович

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти та науки України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України,

заслужений юрист України,

Кульчицький Володимир Семенович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри історії держави, права та політико-правових учень

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Никифорак Михайло Васильович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри теорії та історії держави і права

кандидат юридичних наук, доцент

Кондратюк Олександр Володимирович,

Львівський державний університет внутрішніх справ,

доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З відновленням незалежності в Україні незворотними стали процеси демократичних та правових перетворень у її державному апараті. Значна увага у зв'язку з цим була зосереджена на реформуванні судових та інших правоохоронних органів, зокрема, прокуратури. Затвердження загальної концепції правової реформи, прийняття в 1996 р. Конституції України, внесення цілої низки змін та доповнень до українського законодавства переконливо свідчать - державою визначені основні напрями і реально здійснюється реформування та вдосконалення інституту прокуратури України. Метою даного реформування повинне стати напрацювання засад та механізмів, котрі нададуть прокуратурі можливість виконувати лише ті функції, що характерні цій інституції у правових державах, якісно вплинуть на її структурну побудову та ефективність діяльності.

Зазначене реформування прокуратури України неможливе без врахування історико-правового досвіду становлення та розвитку органів прокуратури на західноукраїнських землях. У даному аспекті цінний досвід надає, зокрема, дослідження утворення і діяльності інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини в період з 1849 р. до 1918 р. Актуальність цього досвіду посилюється тим, що прокуратура в Австрії була утворена за кращими зразками європейської правової системи. Доцільним буде врахування такого досвіду у сферах структури і компетенції органів прокуратури сучасної України, окремих аспектів їх кадрової політики та фінансового забезпечення. Це матиме значний позитивний вплив на демократичний та правовий розвиток української держави, сприятиме покращенню діяльності її органів прокуратури та ефективному виконанню ними своїх функцій.

Питання історії функціонування інституту прокуратури в Австрії та Австро-Угорщині без врахування особливостей органів прокуратури в окремих коронних краях досліджували зарубіжні вчені А. Амшль, Ю. Ґлязер, А. Ґує-Глунек, Г. Келлер, В. Лібшер, А. Льофлер, Ф. Пешорн, Е. Суесс, Е. Ульманн та деякі інші. Окремі аспекти утворення органів прокуратури у Галичині та їх повноважень, а також розвиток інституту прокуратури на українських землях у складі Російської імперії проаналізовано у працях українських науковців І.Й. Бойка, І.І. Когутича, О.В. Кондратюка, В.С. Кульчицького, М.В. Никифорака, В.Т. Нора, А.А. Павлишина, Б.Й. Тищика та М.К. Якимчука. Однак питання структури органів прокуратури у Галичині, їх підпорядкування та кадрова політика, предметна і територіальна компетенція, а також особливості функціонування цих органів прокуратури продовжують залишатися недостатньо вивченими.

Усі ці обставини, а також відсутність комплексних наукових розвідок цієї проблеми і визначають актуальність даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках науково-дослідної проблематики кафедри історії держави, права та політико-правових учень юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка «Історія державно-правового розвитку та політико-правової думки в Україні та зарубіжних країнах», державна реєстрація № 0105U007451.

Мета дослідження полягає в поглибленні історико-правових знань про становлення інституту прокуратури в Галичині, визначенні структури та компетенції органів прокуратури і з'ясуванні місця та ролі органів прокуратури в Галичині у державно-політичній системі Австрії і Австро-Угорщини (1849 - 1918 рр.).

Відповідно до зазначеної мети та її реалізації вирішенню підлягають такі завдання: галичина прокуратура україна

1. Дослідити передумови становлення інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини у 1849 - 1918 рр.;

2. Визначити основні періоди розвитку інституту прокуратури в Галичині та виділити їх етапи;

3. Охарактеризувати правовий статус державних прокуратур в Галичині, Вищих державних прокуратур і Галицької фінансової прокуратури;

4. З'ясувати особливості функціонування органів прокуратури у Галичині в складі Австрії та Австро-Угорщини;

5. Сформулювати пропозиції щодо використання позитивного досвіду діяльності органів прокуратури у Галичині з метою вдосконалення прокуратури незалежної України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є інститут прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини у 1849 - 1918 рр.

Предметом дисертаційного дослідження є історико-правові закономірності та особливості становлення і розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини (1849 - 1918 рр.).

Хронологічні межі дисертації - 1849 - 1918 рр., тобто період утворення та діяльності органів прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини. В означений період, зокрема, у 1849 р., при кожному окружному суді в Галичині були встановлені посади державних прокурорів, а в 1855 р. розпочали свою діяльність державні прокуратури та Вищі державні прокуратури в Галичині. У 1851 р. в Галичині була також утворена Галицька фінансова прокуратура.

Територіальні межі дисертаційного дослідження становлять регіони Галичини, здебільшого, в межах сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей, які в досліджуваний період входили до складу Австрії і Австро-Угорщини.

Методи дослідження обрані з врахуванням мети і завдань дисертаційної роботи, об'єкта і предмета дисертаційного дослідження. Методологічну основу дослідження становлять філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. У роботі використовувався, зокрема, історико-правовий метод, за допомогою якого були проаналізовані передумови та наслідки приєднання Галичини до складу Австрії. Хронологічний метод було застосовано для встановлення основних періодів становлення і розвитку інституту прокуратури в Галичині в досліджуваний проміжок часу та виділення їх етапів. Використання діалектичного методу дало змогу встановити взаємозв'язок становлення та розвитку інституту прокуратури в Галичині із запровадженням органів прокуратури на території Австрії і Австро-Угорщини. Системно-структурний метод було використано з метою аналізу системи органів прокуратури в Галичині, виявлення і характеристики зв'язків між елементами цієї системи. Для порівняння правового статусу органів прокуратури на різних етапах їх функціонування та при зміні правового регулювання такого функціонування використовувався порівняльно-правовий метод. Водночас, даний метод використовувався для встановлення і дослідження відмінностей між органами прокуратури в Галичині та прокуратурами інших коронних країв імперії. З метою ґрунтовного аналізу правових актів, якими регулювалися утворення та діяльність органів прокуратури у імперії загалом та в Галичині зокрема використовувалися формально-юридичний метод і метод тлумачення.

Наукова новизна отриманих результатів. Дана робота ґрунтується на архівних документах, наукових працях, а також правових актах Австрії та Австро-Угорщини. Вона є першим комплексним дослідженням проблеми становлення та розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини в 1849 - 1918 рр. У результаті проведеного дослідження сформульовані основні положення і висновки, яким притаманні елементи наукової новизни:

Уперше:

1. Встановлено, що в 1849 - 1918 рр. на території Галичини відбувся історичний процес становлення та розвитку загальних (державних) та спеціалізованих (фінансових) прокуратур, які відрізнялись між собою порядком утворення, підпорядкуванням, структурою та компетенцією.

2. Виділено три етапи розвитку інституту прокуратури в Галичині: І етап характеризується формуванням низової ланки загальних прокуратур (1849 - 1855 рр.) та утворенням спеціалізованих прокуратур (1851 - 1856 рр.) На ІІ етапі відбулося становлення єдиної системи загальних прокуратур (1855 - 1873 рр.) та були здійснені реформи в структурі спеціалізованих прокуратур (1856 - 1867 рр.) з метою вибору найбільш оптимальної моделі цих органів відповідно до національної, соціально-економічної та політичної ситуації в Галичині. ІІІ етап пов'язаний із набуттям системою загальних прокуратур ознак цілісності та завершеності, остаточного визначення їх компетенції (1873 - 1918 рр.) та незначним реформуванням правового статусу спеціалізованих прокуратур (1867 - 1918 рр.).

3. Обґрунтовано, що ефективність виконання прокуратурами в Галичині своїх функцій знижувалася внаслідок браку належного кадрового забезпечення, несвоєчасного або неякісного виконання органами прокуратури своїх окремих повноважень.

4. Виявлено за наслідками дослідження становлення і розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини позитивний історико-правовий досвід для удосконалення інституту прокуратури в сучасній Україні, зокрема, для визначення місця прокуратури України в системі гілок влади, її спеціалізації, окремих аспектів кадрової політики, а також матеріального забезпечення прокурорських службовців.

По-новому:

1. Показано, що діяльність органів прокуратури у Галичині за своєю суттю була спрямована в тому числі і на боротьбу з українським національним рухом в Галичині, оскільки органи прокуратури доволі часто використовували свої повноваження для запобігання поширенню на її території ідей та поглядів, що становили собою загрозу для австрійського та австро-угорського режимів.

2. Сформульовано, що особливістю кадрової політики в органах прокуратури у Галичині були дискримінаційні прояви щодо українців, які проявлялись, зокрема, у наданні переважного права на зайняття посад прокурорських службовців австрійцям та полякам.

Дістали подальший розвиток аргументи відносно чіткості та ефективності тогочасного законодавства про прокуратуру, оскільки після розпаду Австро-Угорщини деякі правові акти не втратили своєї чинності та продовжують діяти й до сьогодні в окремих європейських державах.

В науковий обіг вперше введено ряд нормативно-правових актів, котрі врегульовували правовий статус органів прокуратури у Галичині, а також архівні та статистичні дані, що містяться у більш ніж 200 архівних справах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові та Адміністративного архіву, який є відділом Державного архіву Республіки Австрії.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення, які обґрунтовано у даному дисертаційному дослідженні, поглиблять та збагатять вітчизняну історико-правову науку знаннями про становлення, діяльність та роль органів прокуратури у Галичині в складі Австрії і Австро-Угорщини. Зазначені положення можуть бути застосовані у процесі реформування прокуратури сучасної України.

Матеріали даного дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі юридичних та інших навчальних гуманітарних закладів під час викладання курсів «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Прокурорський нагляд в Україні».

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження оприлюднювалися здобувачем на XIV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 2008), IV Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 2006 р.), ІІ Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (Одеса, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Шості осінні юридичні читання» (Хмельницький, 2007), IX Всеукраїнській науково-практичній конференції «Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 2007 р.), V Всеукраїнській науковій конференції правників-початківців «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави» (м. Одеса, 2007 р.).

Головні положення і висновки дисертації обговорені на засіданнях кафедри історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у семи статтях, опублікованих у виданнях, що визнані ВАК України фаховими з юридичних наук, а також у шести випусках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Структура та обсяг дисертаційного дослідження зумовлені метою та завданнями дослідження і складаються з вступу, чотирьох розділів (розподілених на п'ять підрозділів), висновків, додатків (А - Р) та списку використаних джерел (341 найменування). Повний обсяг рукопису дисертації становить 240 сторінок, із них основний текст - 170 сторінок, обсяг додатків - 18 сторінок, список використаних джерел - 52 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, відзначено наукову новизну головних положень, які винесено на захист, розкрито методологію дослідження, висвітлено науково-практичне значення роботи та відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1 «Історіографія та джерельна база дослідження» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» здійснено дослідження історико-правової літератури за темою дисертації.

Відзначено, що анексія Австрією Галичини в 1772 р. та утворення на її території австрійських органів влади і самоврядування неодноразово ставали об'єктом дослідження українських та зарубіжних учених. Аналізу цих питань присвячені праці І. Й. Бойка, І. Ю. Гловацького, Н. В. Єфремової, В. І. Калиновича, О. В. Кондратюка, В. С. Кульчицького, В. Л. Левицького, О. І. Мікули, І. Ю. Настасяк, М. В. Никифорака, О. М. Сухого, Б. Й. Тищика та багатьох інших. Запровадження органів прокуратури в Галичині та їх компетенція у сфері контролю за засобами масової інформації досліджувалися польськими науковцями О. Бальцером та Ю. Макаревичем. Широко представлена у контексті теми дисертаційного дослідження також австрійська і німецька література. Серед значної кількості наукових праць слід відзначити праці Й.ф. Вюрта, А. Гує-Ґлунека та Ю. Ґлязера, у яких проаналізовано структуру та компетенцію органів прокуратури. Важливе значення для даного дослідження мали статистичні дані, опубліковані на сторінках наукових видань та періодичної преси К. Зеефельдом і А. Цукером.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» визначено нормативно-правові акти, які становлять джерельну базу дисертаційного дослідження, зокрема, конституційні акти Австрії 1848 р., 1849 р. і 1867 р., закони рейхсрату, патенти та листи імператора, постанови і укази уряду, а також окремих міністерств. Важливим джерелом стали матеріали фондів українських архівів, зокрема, Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Цінним джерелом стали також неопубліковані до сьогодні матеріали зарубіжних архівів, зокрема, Адміністративного архіву, який є відділом Державного архіву Республіки Австрії.

Автор відзначає, що використання вказаного обсягу наукових праць, статистичних даних і архівних матеріалів дозволило сформувати належну джерельну базу для аналізу та оцінки становлення і розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини у 1848 - 1918 рр.

У розділі 2 «Соціально-політичні і правові передумови утворення органів прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини» проаналізовано державно-політичні аспекти приєднання Галичини та Буковини до складу Австрії у 1772 - 1774 рр., а також остаточного переходу Угорщини із Закарпаттям під владу Габсбургів наприкінці XVII - початку XVIII ст.

У розділі підкреслюється, що з 1848 р. в австрійському кримінальному судочинстві на заміну інквізиційному процесу було запроваджено демократичний обвинувальний процес, внаслідок чого виникла необхідність утворення відповідного органу, на який би покладалося підтримання державного обвинувачення. Таким органом стала прокуратура.

Вперше у Галичині посади державних прокурорів були запроваджені в 1849 р. Єдину систему державних прокуратур в Галичині із врахуванням рівня суспільно-економічного розвитку Галичини та її становища в австрійській імперії було сформовано лише у 1855 р. шляхом утворення Вищих державних прокуратур та підпорядкованих їм державних прокуратур.

З метою захисту фінансових інтересів імперії у 1851 р. в Галичині було утворено Галицьку фінансову прокуратуру у м. Львові з підпорядкованими їй експозитурами (відділами). До 1867 р. в Галичині діяла також Краківська фінансова прокуратура, яку в подальшому було реорганізовано в експозитуру Галицької фінансової прокуратури у м. Кракові.

Відзначено, що позитивні зміни і нововведення у тогочасному австрійському законодавстві не знайшли свого відображення у військовому судочинстві Австрії. Окремі органи військової прокуратури (за зразком загальних прокуратур) організовані не були.

Автор підсумовує, що анексія Галичини та її перебування в складі Австрії зумовили проведення на території Галичини цілої низки реформ, що призвели до утворення системи загальних (державних) і спеціалізованих (фінансових) прокуратур. Зміни в структурі та компетенції органів прокуратури імперії протягом 1856 - 1918 рр. мали своїм наслідком завершення формування цілісної системи цих прокуратур у Галичині.

Розділ 3 «Система та компетенція органів прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Організаційно-правові основи діяльності державних прокуратур в Галичині» досліджується структура державних прокуратур у Галичині. Відтак аналізуються вимоги до кандидатів на посади службовців державних прокуратур, до яких належали віковий та освітній цензи, знання мов більшості населення краю, а також вказуються обставини, які виключали можливість зайняття певною особою посади працівника державної прокуратури. Охарактеризована процедура призначення на посади прокурорських службовців.

Проаналізовані повноваження, якими наділялися державні прокурори для виконання покладених на них функцій. До таких повноважень, насамперед, належала участь державних прокурорів у розглядах судами першої інстанції окремих категорій цивільних справ, зокрема, оголошення особи померлою, розлучення або визнання шлюбу недійсним, позбавлення громадянства, усиновлення, встановлення опіки (піклування) або їх скасування тощо.

Державні прокуратури здійснювали контроль за додержанням законодавства імперії засобами масової інформації, органами, які проводили дізнання та досудове слідство. До напрямів діяльності державних прокуратур належали також підтримання державного обвинувачення, здійснення нагляду за додержанням імперського законодавства при виконанні рішень судів у кримінальних справах, а також контроль за діяльністю нотаріусів.

Автором доведено, що діяльність державних прокурорів у Галичині на її початковому етапі спрямовувалася, насамперед, на здійснення контролю за утворенням і функціонуванням засобів масової інформації, однак згодом сфера повноважень органів прокуратури була суттєво розширена.

У підрозділі 3.2. «Вищі державні прокуратури Галичини: порядок формування, структура і компетенція» проаналізовано правові засади формування і діяльності Вищих державних прокуратур у м. Львові та м. Кракові. Зокрема, визначені передумови вступу кандидатів на посади службовців Вищих державних прокуратур та порядок їх призначення.

Відзначено, що компетенція Вищих державних прокуратур у цивільних справах була подібною до компетенції державних прокуратур у цій сфері. Водночас окремі Вищі державні прокуратури наділялись спеціальними повноваженнями, наприклад, правом касаційного оскарження рішень про вилучення записів із земельних кадастрів. Компетенція Вищих державних прокуратур у кримінальних справах відрізнялася від компетенції державних прокуратур і полягала у здійсненні нагляду за додержанням законодавства при проведенні дізнання та досудового слідства, в основному, лише у справах особливої суспільної важливості. У разі призначення Вищим крайовим судом як міри покарання смертної кари Вищий державний прокурор висловлював свою думку про можливість помилування такого засудженого. Вищі державні прокуратури здійснювали також нагляд за додержанням законодавства при виконанні рішень відповідного Вищого крайового суду та при розслідуванні дисциплінарних правопорушень адвокатами, контроль за додержанням законодавства у справах щодо нотаріусів і суддів тощо.

Автор підкреслює, що Вищим державним прокуратурам Австрії були притаманні окремі особливості у сфері компетенції (окремі з них володіли спеціальними повноваженнями) та підпорядкування (Вищі державні прокурори підпорядковувалися не Генеральному прокурору, а міністру юстиції). Особливістю системи загальних прокуратур у Галичині було утворення австрійським урядом одночасно двох Вищих державних прокуратур в Галичині, що не було притаманним жодному іншому коронному краю.

У підрозділі 3.3. «Правовий статус Галицької фінансової прокуратури» висвітлено структуру та сферу повноважень Галицької фінансової прокуратури. Зазначено, що кадровий штат Галицької фінансової прокуратури був одним з найбільших серед штатів інших фінансових прокуратур імперії. Згідно тимчасової службової інструкції для фінансових прокуратур 1855 р. Галицький фінансовий прокурор мав право звертатися з поданням про призначення службовців цієї прокуратури до Президії фінансової крайової дирекції. Згідно затвердженої у 1898 р. нової службової інструкції фінансовий прокурор не мав права самостійно призначати осіб на посади службовців цієї прокуратури, а також її експозитур (відділів) з окремими винятками. З метою призначення осіб на посади прокурорських службовців фінансовий прокурор скеровував на адресу міністерства фінансів Австрії відповідне подання. Спеціальним правом призначення службовців Галицької фінансової прокуратури та її експозитур (відділів) володів також міністр фінансів.

Відзначено, що компетенція Галицької фінансової прокуратури включала в себе представництво інтересів держави при вирішенні правових спорів, складання правових висновків, укладення та перевірку договорів і грамот тощо. Наголошено, що з 1898 р. була розширена процесуальна компетенція фінансових прокуратур імперії. Галицька фінансова прокуратура отримала право звертатися в суди з заявами про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та клопотаннями про порушення провадження по справах реституції.

Автор підсумовує, що статус Галичини як краю зі значними сировинними і людськими ресурсами, що були важливими чинниками наповнення державної казни, вимагав функціонування на її території органів, здатних забезпечувати постійний і якісний правовий захист інтересів імперії. Тому ефективному функціонуванню Галицької фінансової прокуратури та підпорядкованих їй експозитур (відділів) з боку австрійського уряду приділялася особлива увага.

Розділ 4 «Місце і роль органів прокуратури в Галичині у державно-політичній системі Австрії та Австро-Угорщини» присвячено з'ясуванню особливостей органів прокуратури в Галичині у державно-політичній системі Австрії та Австро-Угорщини і характеристиці значення їх діяльності.

Виявлено, що органам прокуратури в Галичині (як і органам прокуратури Австрії загалом) були притаманні певні особливості в контексті їх функціональної моделі. Попри те, що загальні (державні) прокуратури підпорядковувалися і були підзвітними міністру юстиції, до виконавчої гілки влади вони не належали. Протягом усього періоду функціонування загальні прокуратури діяли при судах та були органами судової влади. Іншою була функціональна модель спеціалізованих (фінансових) прокуратур. Спеціалізовані прокуратури, діючи відокремлено від судових органів, підпорядковувалися по вертикалі міністру фінансів імперії, звітували перед ним, будучи органом виконавчої влади.

Автор наголошує, що запровадження посад державних прокурорів та подальший розвиток інституту прокуратури в Галичині мали позитивний вплив на правосуддя у Галичині. Водночас діяльність органів прокуратури характеризувалась низкою негативних ознак, зокрема, відсутністю в окремих службовців достатніх знань та навиків, політичному або замовному характері участі органів прокуратури у деяких справах тощо.

Важливим і загалом позитивним з точки зору зменшення корупції в органах прокуратури та забезпечення їх фінансової незалежності був доволі високий рівень матеріального забезпечення прокурорських службовців, який, однак, назагал був нижчим у порівнянні з фінансуванням працівників судових органів у Галичині.

Негативний вплив на ефективність функціонування органів прокуратури у Галичині мали постійні реформування і пертурбації австрійського уряду в системі загальних прокуратур (зокрема, ліквідації та відновлення діяльності Генеральної прокуратури), а також спеціалізованих прокуратур (зокрема, ліквідації, реорганізації та відновлення діяльності експозитур (відділів) Галицької фінансової прокуратури).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у аналізі становлення та розвитку інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини, оцінці його місця та ролі у державно-політичній системі Австрії та Австро-Угорщини протягом 1849 - 1918 рр. За наслідками проведення такого дисертаційного дослідження зроблено висновки:

1. Входження Галичини до складу Австрії у 1772 р. та її перебування у складі австрійської та австро-угорської монархій до 1918 р. створило передумови для запровадження і діяльності на її території органів державної влади та крайового самоврядування за зразком австрійської, значно ефективнішої ніж польська, системи управління. Проведення австрійським урядом наприкінці першої - початку другої половини XIX ст. реформ у кримінальному праві та процесі, а також необхідність більш ефективного функціонування системи судових та інших правоохоронних органів імперії зумовили запровадження інституту прокуратури у Галичині.

2. Дослідження історії становлення інституту прокуратури у Галичині дає підстави стверджувати, що, попри запровадження посад державних прокурорів при судах у 1849 р., система загальних (державних) прокуратур в Галичині вперше набула цілісного характеру лише після прийняття міністерством юстиції Австрії постанови від 29 червня 1855 року. В подальшому, зокрема, на початку XX ст., система загальних прокуратур в Галичині була суттєво розширена шляхом утворення нових державних прокуратур. Доволі динамічно відбувався також розвиток спеціалізованих (фінансових) прокуратур в Галичині шляхом утворення у 1851 р. Галицької фінансової прокуратури, а також підпорядкованих їй експозитур (відділів). Такою експозитурою, зокрема, була експозитура Галицької фінансової прокуратури у м. Кракові (до 31 грудня 1867 року вона діяла як самостійна Краківська фінансова прокуратура). Також у підпорядкуванні Галицької фінансової прокуратури перебувала Чернівецька фінансова експозитура (з 13 жовтня 1861 року до 31 грудня 1867 року вона діяла як відділ Галицької фінансової прокуратури у м. Чернівці), однак вже наприкінці 1867 р. її було реформовано у самостійну Чернівецьку фінансову прокуратуру.

3. Аналіз правового статусу і функціонування органів прокуратури у Галичині засвідчує, що діяльність органів прокуратури у Галичині в цілому була добре організованою і здійснювалася на доволі кваліфікованому рівні. Значний обсяг повноважень органів прокуратури, високі вимоги щодо особистих та професійних якостей прокурорських службовців загалом сприяли ефективній діяльності органів прокуратури. Водночас окремі фактори, зокрема, низький рівень підготовки окремих службовців, менша кількість прокурорських службовців у порівнянні з службовцями судів у Галичині, тривалі затягування у розслідуванні органами прокуратури окремих справ, неодноразові затримки з поверненням документів їх власниками, зволікання із дачею відповідей на звернення та запити з боку органів прокуратури здійснювали негативний вплив на якість виконуваних прокуратурою функцій.

4. Діяльність органів прокуратури у Галичині характеризувалась також рядом особливостей, зумовлених специфікою Галичини, де така їх діяльність носила ще й антиукраїнський характер. Це проявлялось перш за все у тому, що органи прокуратури проводили цілеспрямовану політику перешкоджання друку українських засобів масової інформації та літератури, в яких містилися небезпечні для імперського режиму матеріали. Прокуратура спільно з органами поліції порушувала кримінальні справи щодо українських громадсько-політичних діячів та організацій, намагаючись не допустити поширення ними своїх поглядів і переконань серед населення Галичини, якщо такі містили в собі критику тогочасного державного і суспільного ладу Австрії та Австро-Угорщини.

Політика онімечування та ополячення в Галичині знаходила свій яскравий прояв також і в дискримінації українців при зайнятті ними посад у органах прокуратури у Галичині. Усвідомлюючи важливість прокуратури як інструменту боротьби проти інакомислячих, чиновники активно перешкоджали прийняттю на посади в ці органи українців, внаслідок чого їх кількість у порівнянні з прокурорськими службовцями австрійського і польського походження була найнижчою.

5. Після запровадження в Австрії, в тому числі і в Галичині, інституту прокуратури виникла потреба у правовому забезпеченні його діяльності. З цією метою в подальшому було прийнято цілу низку нормативно-правових актів, які детально врегульовували структуру й компетенцію органів прокуратури. Окремі такі акти не втратила своєї чинності і після розпаду австро-угорської імперії. Так, значна частина норм цивільного кодексу Австрії 1812 р., якими у своїй діяльності після внесення доповнень до даного кодексу у другій половині XIX ст. керувалися і органи прокуратури у Галичині, була вдосконалена та реципійована у законодавстві Сербії, Словенії та Румунії. До 1932 р. на території Галичини з відповідними доповненнями діяв кримінальний кодекс Австрії 1852 р. У Республіці Австрія після внесення низки змін та доповнень, продовжують діяти цивільний кодекс 1812 р. та кримінально-процесуальний кодекс 1873 р., а завдання, встановлені службовою інструкцією 1898 р. для фінансових прокуратур, залишаються частково незмінними для фінансових прокуратур Австрії і до сьогодні.

6. Дослідження утворення і діяльності органів прокуратури в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини у 1849 - 1918 рр. дозволяє стверджувати про наявність певного позитивного досвіду, внаслідок чого можна сформулювати ряд пропозицій щодо вдосконалення інституту прокуратури незалежної України.

Актуальним на сьогоднішній день є врахування місця органів прокуратури в Галичині як державного органу у системі інших органів Австрії та Австро-Угорщини. При реформуванні прокуратури сучасної української держави слід, зокрема, використати досвід утворення загальних прокуратур при судах в Галичині та підпорядкувати прокуратуру органам юстиції. Актуальність такого досвіду підтверджується його застосуванням у західноєвропейських державах, зокрема, в Республіці Австрії, Федеративній Республіці Німеччині та Швейцарії. Таке бачення майбутнього реформування органів прокуратури України висловлюють і представники Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії), оскільки воно відповідає становленню і розвитку цього інституту в демократичних і правових державах.

Доцільним у контексті реформування української прокуратури буде також врахування досвіду становлення і функціонування Галицької фінансової прокуратури та її експозитур (відділів). Така доцільність посилюється у зв'язку прийняттям указу Президента України від 08 квітня 2008 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів». Згідно даного указу податкова міліція має бути відокремлена від Державної податкової служби України і реорганізована у самостійний орган кримінальної юстиції в системі Міністерства фінансів України - фінансову поліцію. При утворенні системи органів фінансової поліції корисним, зокрема, буде досвід формування структури фінансових прокуратур в Галичині, їх підпорядкування (зокрема, шляхом підпорядкування органів фінансової поліції головним фінансовим управлінням), окремих повноважень фінансових прокуратур (наприклад, надання органам фінансової поліції прав на судове представництво фінансових інтересів держави, підготовку та юридичну перевірку документів органів влади та самоврядування, у яких вирішуються питання про такі інтереси тощо).

Заслуговує на увагу також демократизм окремих аспектів формування кадрового потенціалу органів прокуратури в Галичині. Публічність оголошень про прийом на посади, необхідність здачі кандидатами на посади прокурорських службовців ряду іспитів та їх вміння використовувати теоретичні знання на практиці, а також володіння мовами сприяли відбору на посади кращих кандидатів. До складу екзаменаційних комісій входили прокурори, судді, вищі службовці фінансових установ та провідні викладачі юридичних факультетів університетів у Галичині, внаслідок чого можливість прийняття на посади некваліфікованих кандидатів зменшувалася.

Переважне право прийняття на роботу в органи прокуратури у Галичині мали ті кандидати, які пройшли тривалу практику, володіли декількома мовами або отримали науковий ступінь доктора права. Аналіз архівних матеріалів свідчить - працівників з такими ступенями у Вищих державних прокуратурах та Галицькій фінансовій прокуратурі було більше половини. Використання даного досвіду дозволило б суттєво збільшити ефективність діяльності прокуратури незалежної України.

Корисним у контексті реформування інституту прокуратури України може стати також досвід матеріального забезпечення діяльності органів прокуратури в Галичині. Рівень заробітної плати прокурорських службовців був доволі високим та сприяв престижності прокурорської роботи, а також зменшенню корумпованості прокурорського складу. Врахування цього досвіду також є важливим у процесі реформування прокуратури сучасної України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Список налічує 13 публікацій, основними з яких є такі:

1. Панич Н. Ю. Анексія Галичини Австрією та поширення австрійського права на її території / Н. Ю. Панич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2006. - Вип. 43. - C. 73 - 77.

2. Панич Н. Ю. Правове регулювання організації та діяльності органів прокуратури в Галичині (1849 - 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2007. - Вип. 2. - С. 44 - 53.

3. Панич Н. Ю. Передумови створення Вищої державної прокуратури та її діяльність у Галичині (1855 - 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2007. - Вип. 3. - С. 124 - 132.

4. Панич Н. Ю. Участь органів прокуратури у судових процесах проти свободи преси в Галичині (1849 - 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2007. - Вип. 45. - С. 69 - 76.

5. Панич Н. Ю. Створення та правовий статус Галицької фінансової прокуратури (1852 - 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Університетські наукові записки. - 2007. - Вип. 4. - С. 43 - 48.

6. Панич Н. Ю. Участь у справах приватного обвинувачення органів прокуратури в Галичині (1849 - 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Університетські наукові записки. - 2008. - Вип. 3. - С. 26 - 30.

7. Панич Н. Ю. Цивільний кодекс Австрії 1812 року та його застосування на території Галичини / Н. Ю. Панич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2008. - Вип. 47. - С. 50 - 55.

8. Панич Н. Ю. Співпраця органів прокуратури з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування в Галичині у складі Австрії та Австро-Угорщини (1849 - 1918 рр.) / Н. Ю. Панич // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : XIV регіон. наук. - практ. конф., 6 лют. 2008 р. : тези доп. - Львів, 2008. - С. 69 - 71.

Анотація

Панич Н.Ю. Становлення та розвиток інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини (1849 - 1918 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2009.

У дисертації на підставі аналізу правових актів, архівних матеріалів та наукової літератури досліджено становлення інституту прокуратури в Галичині. Проаналізовано порядок формування загальних (державних) та спеціалізованих (фінансових) прокуратур, визначено структуру і компетенцію державних прокуратур, Вищих державних прокуратур, а також Галицької фінансової прокуратури та її експозитур (відділів). З'ясовано місце та роль органів прокуратури в Галичині у державно-політичній системі Австрії та Австро-Угорщини. Виявлено переваги та недоліки, а також особливості функціонування інституту прокуратури, зумовлені специфікою Галичини. За наслідками дослідження сформульовано пропозиції щодо використання досвіду інституту прокуратури в Галичині у реформуванні прокуратури сучасної України.

Ключові слова: прокуратура, суд, нагляд, контроль, Галичина, Австрія, Австро-Угорщина.

Паныч Н.Ю. Становление и развитие института прокуратуры в Галиции в составе Австрии и Австро-Венгрии (1849 - 1918 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2009.

В диссертации на основе анализа правовых актов, архивных материалов и научной литературы исследуется вопрос становления и развития института прокуратуры в Галиции в составе Австрии и Австро-Венгрии в 1849 - 1918 гг. Сделан вывод о том, что аннексия Австрией Галиции в 1772 г. создала предпосылки для осуществления на её территории целого ряда реформ, в частности, реформирования системы органов власти и самоуправления, вследствие которого в Галиции были учреждены общие (государственные) и специализированные (финансовые) прокуратуры.

Изучена система органов прокуратуры в Галиции. К числу общих прокуратур принадлежали государственные прокуратуры и Высшие государственные прокуратуры, которые подчинялись министру юстиции Австрии. Система специализированных прокуратур в Галиции включала в себя Галицийскую финансовую прокуратуру и подчиненные ей экспозитуры (отделы). Исследованы требования к кандидатам на должности прокурорских служащих, которые заключались в вековом и образовательном цензе, знании языков и т.п. Установлен порядок назначения прокуроров, их заместителей и других служащих прокуратур.

Подчеркнуто, что компетенция органов прокуратуры в процессе становления и развития этого института в Галиции была существенно расширена. В частности, общие прокуратуры принимали участие в рассмотрениях судами таких категорий дел как объявление лиц умершими, разводы или признание брака недействительным, лишение гражданства, усыновление, установление опеки (попечительства) или их отмены и т.п. Общие прокуратуры осуществляли контроль за соблюдением законодательства империи средствами массовой информации, органами, которые проводили дознание и досудебное следствие, поддерживали государственное обвинение. В 1865 г. общие прокуратуры начали также осуществлять контроль за деятельностью тюрем в Галиции. К их компетенции принадлежало также выполнение надзора за соблюдением законодательства при исполнении решений судов по уголовным делам, контроль за деятельностью нотариусов и т.д. Компетенция специализированных прокуратур заключалась в представлении интересов государства в правовых спорах, составлении и проверки правовых заключений, договоров и грамот. С 1898 г. была расширена процессуальная функция финансовых прокуратур. Галицийская финансовая прокуратура получила право обращения в суды с заявлениями о пересмотре судебных решений в связи с нововыявленными обстоятельствами и ходатайствами о нарушении судопроизводства по делам реституции.

В работе изучены особенности деятельности органов прокуратуры, обусловленные спецификой Галиции. Указано, что такая специфика деятельности органов прокуратуры в Галиции заключалась в реакционной роли прокуратуры для украинского национального движения и осуществлялась путем возбуждения уголовных дел против украинских общественно-политических деятелей и организаций. Установлено, что кадровая политика органов прокуратуры в Галиции характеризировалась частыми проявлениями дискриминации украинцев и предоставлении преимуществ в занятии должностей прокурорских служащих австрийцам и полякам.

В результате осуществленного исследования сформулированы предложения относительно использования опыта становления и развития института прокуратуры в Галиции в процессе реформирования прокуратуры современной Украины. Подчеркнуто, что позитивным является опыт подчинения органов прокуратуры в Галиции органам юстиции, их специализации путем деления на общие и специализированные прокуратуры, отдельные аспекты кадровой политики и материального обеспечения органов прокуратуры в Галиции.

Ключевые слова: прокуратура, суд, надзор, контроль, Галиция, Австрия, Австро-Венгрия.

N. Y. Panych The Establishment and Development of the Institution of the Prosecutor's Office in Galicia as a part of Austria and Austria-Hungary (1848 - 1918). - Manuscript.

Dissertation for the academic degree of the Candidate of Sciences in Law, speciality 12.00.01.-theory and history of state and law; history of political and juridical teachings. - Ivan Franko Lviv National University. - Lviv, 2009.

Establishment of Galicia Prosecutor's Office institution was studied based on analysis of legal acts, archival materials and scientific literature. The procedure of forming general (state) and specialized (financial) Prosecutor's offices was analyzed; structure and competence of state Prosecutor's Offices and Higher State Prosecutor's Offices as well as the Galician Financial Prosecutor's Office and its departments were defined. Place and role of the Prosecutor's Offices of Galicia in the state and political system of Austria and Austria-Hungary were determined. Advantages, drawbacks and peculiarities of Prosecutor's Office institution functioning caused by the Ukrainian Galicia's specificity were found out. Suggestions were formulated as to the use of the experience of Galicia Prosecutor's Office institution for reforming the Prosecutor's Office of present-day Ukraine.

Key words: Prosecutor's Office, court, supervision, control, Galicia, Austria, Austria-Hungary.

Размещено на Allbest.ru

...