Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДРИЄМНИЦТВА

АКАДЕМІЇ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ

Шлюбний договір: порівняльно-правовий аналіз законодавства різних правових систем

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Олійник Оксана Степанівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Юридичному інституті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

Кисіль Василь Іванович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародного, приватного та митного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Фурса Світлана Ярославівна,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародного права

кандидат юридичних наук

Кармаза Олександра Олександрівна,

головний консультант Головного юридичного управління апарату Верховної Ради України

Захист відбудеться "22" вересня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.500.01 у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-А.

З дисертацією можна ознайомитися у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-А.

Автореферат розісланий "18" серпня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І. Бобрик

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сімейне законодавство як самостійна галузь законодавства України на різних етапах історичного розвитку нашої держави та суспільства зазнавало значних змін. Багаторічний досвід застосування законодавства про шлюб та сім'ю підтвердив життєздатність ряду його норм, виявив значну кількість невирішених проблем та протиріч, котрі ще більше загострилися на фоні змін у соціально-економічній сфері.

Ядро сучасних законодавчих перетворень у сфері цивільного та сімейного права, без сумніву, становлять Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року та Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року, якими були внесені принципові зміни в зміст правового регулювання відносин між подружжям. Однак нормативне регулювання не може повною мірою охопити весь спектр сімейних правовідносин з урахуванням індивідуальних інтересів подружжя, а тому на допомогу приходить шлюбний договір як один із правових засобів регулювання відносин між подружжям.

Шлюбний договір викликає значний інтерес та чимало запитань як у юристів, так і осіб, які бажають укласти такий договір. Слід зазначити, що в іноземних державах, на відміну від нашої країни, шлюбні договори (контракти) давно стали звичним явищем і забезпечують цивілізовані відносини в сім'ї. Незначна поширеність шлюбного договору в Україні багато в чому пов'язана з низькою інформованістю громадян України про наявність такого правового інституту та його функції.

Законодавче визнання можливості укладення шлюбних договорів, які визначають правовий режим майна подружжя, свідчить про зростання приватноправових засад у сфері сімейних відносин, які завжди характеризувалися перевагою немайнових елементів над майновими і принципом мінімального втручання держави в сімейні відносини, а також добровільним та рівноправним характером шлюбно-сімейних зв'язків.

Позитивним моментом запровадження шлюбного договору у законодавстві України є можливість в подружжя реалізувати прагнення індивідуалізації правового регулювання майнових відносин, закріпивши відповідні положення у шлюбному договорі.

Тому на сьогодні, після завершення кодифікації вітчизняного приватного права, актуальним є поглиблене дослідження проблем укладення, виконання, зміни чи припинення шлюбного договору. Важливість наукової розробки питань щодо значення та ролі шлюбного договору обумовлена процесами інтеграції нашої країни в європейське та світове співтовариство і необхідністю врахування позитивного зарубіжного досвіду в питаннях правового регулювання шлюбного договору. Поширення шлюбів українських громадян із громадянами (підданими) інших держав чи особами без громадянства також обумовлює необхідність виявлення особливостей правового регулювання шлюбних договорів, ускладнених іноземним елементом.

Здійснення дослідження вищевказаних проблем вимагає проведення детального аналізу зв'язків, що існують між теоретичними положеннями цивільного, сімейного, міжнародного приватного права, розвитком вітчизняного сімейного законодавства та практикою його застосування щодо шлюбного договору, а також порівняння положень вітчизняного сімейного законодавства, присвячених регулюванню шлюбного договору, із відповідними положеннями законодавства (права) іноземних держав, а також практики їх застосування.

У радянський період в Україні потреби в шлюбному договорі як інструменті договірного регулювання відносин між подружжям не було. Існував загальний підхід до регулювання майнового становища громадян, який передбачав спрощене імперативне регулювання відносин подружжя на засадах спільної сумісної власності. Проблеми договірного регулювання відносин між подружжям висвітлювались лише в деяких працях з порівняльного сімейного права: монографії А.Г. Гойбарха "Сравнительное семейное право" (Москва, 1925), збірнику "Семейное право зарубежных европейских социалистических стран" за редакцією В.П. Грибанова та А.М. Бєлякової (Москва, 1979), монографії О.А. Хазової "Брак и развод в буржуазном семейном праве (сравнительно-правовой анализ)" (Москва, 1988). Для компаративного підходу до дослідження шлюбного договору звертають на себе увагу доробки російських науковців, що представлені, зокрема низкою статей у збірнику за редакцією В.В. Залєського "Семейное право Российской Федерации и иностранных государств. Основные институты" (Москва, 2004) та монографією А.В. Слєпакової "Правоотношения собственности супругов" (Москва, 2005). Питання правової природи шлюбного договору досліджувала також Л.Б. Максимович.

В Україні окремі порівняльні аспекти договірного регулювання відносин між подружжям висвітлюються в дисертаційних та монографічних працях вітчизняних вчених (зокрема О.А. Явор, І.В. Жилінкової, О.О. Ульяненко, О.М. Калітенко, Т.О. Ариванюк тощо), присвячених дослідженню вітчизняного сімейно-правового інституту шлюбного договору. Відтак можна констатувати, що спеціальне порівняльно-правове дослідження шлюбного договору за законодавством України і законодавством інших держав не проводилося, що також обумовлює актуальність теми цієї дисертації.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження, окрім праць вищевказаних авторів, стали роботи таких відомих вітчизняних та зарубіжних науковців, як М.В. Антокольської, Є.М. Ворожейкіна, Б.М. Гонгала, В.С. Гопанчука, С.П. Індиченка, О.С. Іоффе, В.І. Кисіля, П.В. Крашеніннікова, Р.Л. Наришкіної, Н.В. Орлової, Л.М. Пчелінцевої, З.В. Ромовської, С.Я. Фурси, Р.О. Халфіної, Ю.С. Червоного, Я.М. Шевченко, Н.А. Шебанової тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконувалася згідно з науково-дослідницькою роботою кафедри цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, відповідно до комплексної цільової програми "Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки" (номер державної реєстрації 0186.0.070867), а також теми науково-дослідної програми "Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин у світлі нової Конституції України", протокол № 9 від 27.03.2001 року (номер державної реєстрації 0106У003905).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування поняття, правової природи, особливостей суб'єктного складу шлюбного договору, порівняння правового регулювання інституту шлюбного договору в Україні та іноземних державах з погляду можливості інтеграції позитивного зарубіжного досвіду, а також подальше вдосконалення правових норм щодо шлюбного договору в сімейному праві України.

Відповідно до поставленої мети були сформульовані наступні завдання:

розкрити основні етапи розвитку правового регулювання шлюбного договору в Україні та державах Європи;

проаналізувати положення сімейного права держав романо-германської та англо-саксонської правових сімей щодо шлюбного договору та подібних договірних конструкцій та порівняти їх з відповідними положеннями сімейного права України;

дослідити правозастосовчу діяльність у сфері договірного режиму майна подружжя в Україні та іноземних державах;

окреслити поняття та ознаки шлюбного договору як виду цивільно-правового договору, розкрити зміст шлюбного договору;

визначити основні колізійні норми щодо шлюбних договорів з іноземним елементом;

проаналізувати види правового режиму майна подружжя;

розробити пропозиції щодо вдосконалення норм чинного українського законодавства про шлюбний договір та практики його застосування.

Об'єктом дослідження є правовідносини, які виникають унаслідок укладення шлюбного договору між подружжям чи особами, що мають намір укласти шлюб, у тому числі за участю іноземного елементу.

Предметом дослідження є вітчизняне та зарубіжне законодавство, яке прямо чи опосередковано здійснює договірне регулювання майнових відносин подружжя шляхом укладення шлюбного договору, практика його застосування, а також літературні джерела та положення юридичної науки щодо шлюбного договору.

Методи дослідження. У роботі було використано загальнонауковий діалектичний метод та спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного, догматичного, порівняльного, історичного аналізу, які у сукупності застосовувалися для з'ясування сутності правовідношення, що виникає внаслідок укладення, виконання, зміни чи припинення шлюбного договору.

Діалектичний метод пізнання супроводжував весь процес дисертаційного дослідження і дав можливість проаналізувати юридичні відносини та явища у їх взаємному розвитку. Метод історичного аналізу дозволив простежити виникнення і становлення інституту шлюбного договору в Україні та іноземних державах, вплив історичних обставин на правове регулювання шлюбного договору (розділ І). Метод логічного аналізу застосовувався при дослідженні змісту норм, що регулюють відносини подружжя у зв'язку з укладенням ними шлюбного договору (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2, 3.3). Метод системно-структурного аналізу слугував для з'ясування місця шлюбного договору серед інших видів правочинів (підрозділ 3.1). Застосований у дослідженні порівняльно-правовий метод дав можливість провести порівняльний аналіз положень українського та зарубіжного законодавства щодо шлюбного договору, визначити переваги та недоліки правового регулювання шлюбного договору (розділ ІІ). Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню у ньому прогалин і дозволив сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання відносин, які виникають при укладенні шлюбного договору, у тому числі ускладненого іноземним елементом (підрозділи 2.4, 3.2, 3.3).

Використання в роботі цих та інших як загальнонаукових, так і галузевих методів наукового пізнання надало можливість дослідити нові законоположення та конструкції у сфері майнових та особистих відносин подружжя, скласти цілісну систему положень та норм, що пояснюють правове регулювання відносин подружжя, ускладнених іноземним елементом, встановити взаємодію між законним та договірним режимами майна подружжя, сформулювати теоретичні та практичні висновки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступних положеннях:

Вперше:

1. Запропоновано законодавчо закріпити обов'язок одного з подружжя повідомити кредитора (кредиторів) про укладення, зміну, припинення шлюбного договору, якщо це впливає на виконання його обов'язків перед цим кредитором (кредиторами). Така норма гарантувала б виконання зобов'язання одного з подружжя перед кредитором (кредиторами).

2. Зроблено висновок про те, що шлюбний договір з іноземним елементом дає можливість для такої колізійної прив'язки як автономія волі сторін. Однак, окрім констатації самого факту вибору права, необхідно додатково визначити межі дії автономії права, що передбачає законодавче закріплення положення про те, що вибір права, яке підлягає застосуванню, повинен бути обумовлений наявністю тісного зв'язку вибраного права із відповідними відносинами.

3. Запропоновано запровадити державну реєстрацію шлюбних договорів (наприклад, органами РАЦСу), що дозволить створити додаткові засоби захисту прав та інтересів кредиторів подружжя чи одного з них.

Удосконалено:

4. Положення про необхідність законодавчого закріплення особистих немайнових відносин як предмету шлюбного договору, оскільки цивільне законодавство не передбачає обмежень щодо договірного регулювання особистих немайнових відносин, тому з позицій цивільного законодавства предметом шлюбного договору як правочину, що має цивільно-правову природу, можуть бути особисті немайнові відносини подружжя.

Внесення у предмет шлюбного договору категорії особистих немайнових відносин обґрунтовується також тим, що при укладанні шлюбного договору, предметом якого за чинним українським законодавством можуть бути виключно майнові відносини, необхідно враховувати в повному обсязі інтереси сім'ї, у тому числі особисті немайнові відносини між батьками та дітьми.

5. Визначення шлюбного договору як домовленості подружжя чи осіб, які мають намір укласти шлюб, що виражена у встановленій (дозволеній) законом формі у сфері майнових відносин та пов'язаних із ними особистих немайнових відносин як під час шлюбу, так і після його припинення.

6. Тезу про те, що шлюбний договір має подвійну (цивільно-сімейну) правову природу та містить елементи міжгалузевого договору, оскільки не виходить зі сфери цивільно-правового регулювання та повинен відповідати таким вимогам цивільного законодавства, як дієздатність його сторін, вільне волевиявлення, відповідність закону та дотримання встановленої форми. Його належність до сфери сімейного права проявляється в особливостях суб'єктного складу цього договору, а також у визначенні його сторонами своїх прав та обов'язків як подружжя (майбутнього подружжя).

7. Підходи до вибору законодавства, що підлягає застосуванню до відносин за шлюбним договором, ускладненим іноземним елементом. На думку дисертантки, це питання має вирішуватися таким чином:

1) у випадку укладання шлюбного договору особами, які мають спільне громадянство, можна обрати законодавство тієї держави, громадянами якої вони є;

шлюбний договір зарубіжний досвід

2) у випадку укладання шлюбного договору на території держави громадянства одного з подружжя, подружжя може обрати законодавство тієї держави, громадянином якої є один з них;

3) у випадку укладання шлюбного договору подружжям, яке не має спільного громадянства, вони можуть обрати законодавство держави, на території якої укладають договір;

4) у випадку укладання шлюбного договору подружжям стосовно нерухомого майна, застосовується законодавство держави, на території якої знаходиться нерухоме майно чи його більша частина.

Дістали подальшого розвитку:

8. Положення про момент набрання чинності шлюбним договором. Обґрунтовано, що за бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може набути чинності не з моменту реєстрації шлюбу, а й пізніше - з того моменту, який встановлять у цьому договорі його сторони. Окрім того, шлюбний договір, укладений у період шлюбу, за бажанням сторін може поширювати свою дію на відносини, що виникли з моменту реєстрації шлюбу, тобто мати зворотну (ретроспективну) дію.

9. Питання про відповідальність за порушення шлюбного договору. Зважаючи на те, що чинним сімейним законодавством України не передбачено способів захисту прав та інтересів суб'єктів шлюбного договору, що випливають із його умов, запропоновано доповнити главу 10 Сімейного кодексу України загальною нормою про правові наслідки порушення шлюбного договору у вигляді майнових санкцій (штрафів, відшкодування збитків, моральної шкоди, встановлення аліментних зобов'язань) чи наслідків немайнового характеру, які подружжя на власний розсуд визначатиме у шлюбному договорі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання висновків та пропозицій дисертації:

у науково-дослідній роботі - при подальших наукових дослідженнях правових проблем інституту шлюбного договору;

у нормотворчому процесі - для удосконалення положень чинного вітчизняного законодавства, що регламентують інститут шлюбного договору;

у правозастосовчій діяльності - шляхом застосування наданих рекомендацій і пропозицій у практичній діяльності судів загальної юрисдикції при розгляді та вирішенні справ, пов'язаних із укладенням, виконанням, зміною чи припиненням шлюбного договору;

у навчальному процесі - при викладанні дисципліни "Сімейне право" та при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу сімейного права України та порівняльного сімейного права.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного наукового дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у доповідях автора на наступних наукових та науково-практичних конференціях: IV Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів "Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні" (м. Івано-Франківськ,19 квітня 2003 року); V Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів "Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина в Україні" (м. Івано-Франківськ, 16 квітня 2004 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Дні науки "2005" (м. Дніпропетровськ, 15-27 квітня 2005 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Наука: теорія і практика" (м. Дніпропетровськ,20 липня - 5 серпня 2005 року); VІІ Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів "Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина в Україні" (м. Івано-Франківськ,20 квітня 2007 року); Регіональній науково-практичній конференції, присвяченій 15-ій річниці Юридичного інституту Прикарпатського національного університету "Верховенство права у правозастосовчій діяльності" (м. Івано-Франківськ, 12-13 жовтня 2007 року); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів "Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина в Україні" (м. Івано-Франківськ, квітень 2008 рік).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у восьми наукових публікаціях, серед яких п'ять статей опубліковані у фахових наукових виданнях, що входять до відповідних затверджених ВАК України переліків, а також три тези виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлені її метою, завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, із них 185 сторінок основного тексту. Список використаних джерел налічує 170 найменувань та викладений на 13 сторінках.

Основний зміст

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, визначаються мета та завдання дисертаційного дослідження, його об'єкт, предмет та методологічна основа, сформульовані положення, що відображають наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведені дані про апробацію результатів дослідження та про публікації дисертантки з теми дисертації.

У розділі І "Історія розвитку законодавства про шлюбний договір", який складається із двох підрозділів, простежується еволюція розвитку інституту шлюбного договору як в Україні, так і за її межами, окреслюється коло учасників цього правовідношення, з'ясовується відмінність шлюбного договору від інших видів передшлюбних домовленостей.

Підрозділ 1.1 "Особливості розвитку інституту шлюбного договору в країнах Європи" присвячено дослідженню історичного розвитку правового регулювання відносин власності між подружжям у країнах Європи та становлення шлюбного договору як правового інституту.

Шлюбний договір був відомий країнам романо-германської та англо-саксонської правових сімей уже в ранній період їх розвитку та був нерозривно пов'язаний із існуючими звичаями та традиціями, насамперед, з інститутом заручин, під час яких і вирішувалися найважливіші майнові питання.

Норми про шлюбний договір своїм корінням сягають римського приватного права і пов'язані з такою історичною формою римського шлюбу, як "шлюб без чоловічої влади" (sine manu). У такому шлюбі відносини подружжя базувалися на засадах роздільності майна, за винятком приданого, а тому основний зміст шлюбних договорів (pacta dotalia) Стародавнього Риму становили умови, які визначали права та обов'язки подружжя стосовно приданого.

Дослідження природи pacta dotalia дає змогу зробити висновок про обмеження свободи його застосування. Таке обмеження було спрямовано, по-перше, на забезпечення використання приданого відповідно до його призначення; по-друге, обмеження свободи договору стосувалися забезпечення повернення приданого у випадку припинення шлюбу; по-третє, не допускалося включення в договір умов, які б суперечили загальним принципам права чи принципам справедливості. Крім того, такий договір не міг містити умов, які погіршували становище дружини порівняно із законом та які передбачали її відмову від права пред'являти передбачені законом позови.

У період середньовіччя шлюбні договори могли укладатися задовго до церемонії вінчання і вміщували зобов'язання наречених вступити в шлюб в майбутньому при досягненні ними шлюбного віку. У країнах Західної Європи, а також у царській Росії в середні віки майнові права та обов'язки подружжя не були відокремлені від особистих, а тому можна зробити висновок, що вони також могли стати елементами шлюбного договору.

У період нової історії з розвитком економіки і культури в країнах Західної Європи відбулася еволюція шлюбно-сімейних відносин. Правове регулювання відносин власності між подружжям стало здійснюватися шляхом визначення правового режиму їх майна - законного і договірного. Саме в цей історичний період і з'являється шлюбний договір в його сучасному розумінні - як домовленість між майбутнім подружжям при вступі в шлюб, якою визначалися їх майнові відносини. Якщо спочатку дії щодо укладення шлюбного договору досить часто носили просто формальний характер, то поступово інститут шлюбного договору набуває свого правового оформлення та правового значення. Норми про шлюбні договори були включені до багатьох кодифікованих законодавчих актів (розділ 6 "Шлюбні договори" Саксонського цивільного Уложення, глава 28 "Про шлюбні договори" Загального цивільного уложення Австрійської імперії 1811 року тощо). Законодавством допускається свобода шлюбних домовленостей на законодавчому рівні. Відносини між подружжям регулюються законом лише у випадку, коли сторони не уклали шлюбного договору.

У підрозділі 1.2 "Передумови виникнення інституту шлюбного договору в Україні" розглядаються основні етапи та історичні чинники становлення ідеї договірного регулювання відносин подружжя в Україні.

У додержавний період на території сучасної України шлюбно-сімейні відносини регулювалися звичаями, які в подальшому одержали правове оформлення. Згодом основним джерелом регулювання шлюбно-сімейних правовідносин стало церковне право (т. зв. "Кормчі книги").

У період Литовсько-Польського князівства значну увагу приділяли домовленостям між родичами майбутнього подружжя, якими встановлювалися розмір посагу нареченої та дарування з боку чоловіка. Якщо ж сторони не укладали договір про майно, то встановлювався принцип спільності майна подружжя.

Оскільки елементи шлюбного договору, (зокрема, "змовини" батьків чи родичів наречених про майновий внесок у добробут майбутньої сім'ї - придане нареченої, "віно" нареченого, - встановлення компенсації майнових та моральних збитків у випадку порушення шлюбної домовленості) спостерігаємо на ранніх етапах розвитку України, то можна зробити висновок, що шлюбний договір є одним з найдавніших правових інститутів України. Однак, на думку дисертантки, таке твердження є "авансовим", адже в жодному з досліджених періодів не було сформовано закінчену законодавчу концепцію шлюбного договору, а спостерігалися лише окремі положення, які можна було б застосовувати до передшлюбних правочинів.

Особливістю правової системи СРСР було те, що хоча закріплювалося широке коло прав і свобод людини та громадянина, але воно відзначалося декларативністю і формальністю, у тому числі у сфері сімейного права. Якщо на перших етапах розвитку під час регулювання майнових відносин подружжя застосовувалися принципи диспозитивності, то в радянський період починає переважати імперативний характер регулювання шлюбно-сімейних, зокрема майнових відносин.

Принцип диспозитивності правового регулювання майнових відносин подружжя був частково відновлений Законом України від 23 червня 1992 року, яким у КпШС України було внесено ст.27-1 "Право подружжя на укладення шлюбного контракту", а також було доповнено ст.31 "Звернення стягнення на майно подружжя" частиною четвертою про те, що правила статей 22, 24, 25, 26 КпШС України застосовуються в тому випадку, якщо шлюбним контрактом не встановлено інші положення. 16 червня 1993 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 457 "Про порядок укладання шлюбного договору".

Однак до набрання чинності ЦК України 2003 року і СК України 2002 року механізм договірного правового режиму майна подружжя був у зародковому стані, і лише із запровадженням вищевказаних кодексів шлюбний договір набув традиційних рис альтернативного закону способу урегулювання майнових відносин подружжя.

Розділ ІІ "Порівняльно-правова характеристика шлюбного договору різних правових систем", що складається із чотирьох підрозділів, присвячений дослідженню правових режимів майна подружжя, з'ясуванню поняття, особливостей, правової природи шлюбного договору в країнах романо-германської та англо-саксонської правових сімей та в міжнародному приватному праві.

У підрозділі 2.1 "Характеристика правових режимів майна подружжя в континентальній та англо-американській правовій сім'ї" висвітлено доктринальні підходи до визначення терміну правового режиму майна подружжя, здійснено класифікацію та проаналізовано існуючі режими подружнього майна в системі континентального та англо-американського права.

У результаті аналізу законодавства ряду країн (Франція, Німеччина, Швейцарія, Великобританія, Сполучені Штати Америки) дисертанткою робиться висновок про комплексний характер правового режиму майнових відносин подружжя, оскільки він є наслідком шлюбу, регулюється договором та/чи законом, визначає майнові права та обов'язки подружжя, невіддільний від режиму власності майна тощо.

Характеризуючи режими майна подружжя, автор провела їх класифікацію залежно від джерела правового регулювання. У межах легальних правових режимів власності подружжя у роботі досліджено:

1) режим роздільного майна подружжя, при якому все майно подружжя, а також доходи від нього, незалежно від часу та способу його придбання, є роздільною власністю кожного з подружжя (Великобританія, Австралія, переважна більшість штатів США);

2) режим спільного майна подружжя, за якого все майно, яке подружжя набуло за час шлюбу, за винятком майна, одержаного у спадок чи на основі договору дарування, визнається спільним (Франція, Іспанія, Португалія, Нідерланди, а також штати США - Техас, Каліфорнія, Луїзіана, Вашингтон, Айдахо).

Дисертанткою доведено доцільність відступу законодавця окремих країн романо-германської правової системи (Німеччини, Швеції, інших скандинавських країн) від режиму спільності чи роздільності майна подружжя в їх базовому варіанті та формування на основі об'єднання їх окремих елементів режиму умовної спільності. За цього режиму майно під час перебування подружжя у шлюбі належить їм на засадах роздільності, але у випадку розірвання шлюбу спільне майно і грошові засоби подружжя об'єднуються і діляться поміж ними порівно.

Договірний режим майна подружжя є альтернативним законному (легальному) режиму, однак законодавцем майже всіх країн встановлюються певні рамки, у межах яких може розвиватися договірна ініціатива подружжя, оскільки закон містить пряму вказівку про те, які елементи законного режиму можуть бути змінені подружжям за домовленістю.

У підрозділі 2.2 "Поняття шлюбного договору та його суб'єктний склад у законодавстві окремих країн романо-германської та англо-американської правових сімей" автором досліджено доктринальні та законодавчі підходи до визначення шлюбного договору, проаналізовано особливості інституту шлюбного договору в різних країнах і виокремлено його окремі спільні та відмінні риси. Спільним для країн як романо-германської, так і англо-саксонської правової сім'ї є те, що право на укладення шлюбного договору мають особи, які перебувають у шлюбі чи мають намір укласти шлюб та які наділені право - та дієздатністю. У більшості країн шлюбний договір не може укладатися за допомогою представника чи за довіреністю. Шлюбний договір повинен укладатися письмово та нотаріально посвідчується і реєструється в органах влади (Швеція, Італія), а в деяких країнах (Франція) обов'язково публікується, якщо один із подружжя є підприємцем.

Дисертанткою звертається увага на те, що в зарубіжних країнах коло суб'єктів, які можуть укладати шлюбні договори, є ширшим, ніж в Україні, що пов'язано із наданням такого права особам, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, а тому з погляду суб'єктного складу шлюбного договору можна виділити такі види шлюбних договорів:

1) договір подружжя;

2) договір осіб, які вступають у шлюб;

3) договір різностатевих осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах;

4) договір одностатевого фактичного подружжя.

У підрозділі 2.3 "Умови шлюбного договору" автором відзначено, що цивільно-правовий характер шлюбного договору не означає відсутності специфічних рис, притаманних тільки цьому виду правочинів, що дозволяє відрізнити його від інших цивільно-правових договірних конструкцій. Існування цих особливих рис (ознак) шлюбного договору обумовлено особливим суб'єктним складом цього правочину і специфікою сімейних відносин. Дисертанткою зроблено висновок, що шлюбний договір можна, безумовно, визначити як один із видів цивільно-правових договорів у тих країнах, у яких він урегульовує виключно цивільно-правові відносини (Німеччина).

У цьому підрозділі дисертанткою з'ясовано, що у більшості країн романо-германської правової сім'ї визнається можливість регулювання шлюбним договором лише майнових відносин подружжя, у той час як у країнах англо-саксонської правової сім'ї шлюбний договір може передбачати умови немайнового характеру і, як наслідок, санкції майнового та/чи немайнового характеру за порушення умов цього договору.

Аналізуючи умови шлюбного договору в країнах романо-германської та англо-американської правових сімей, автор обґрунтовує положення про наявність обмежень свободи шлюбного договору, які поділяються на конституційні; ті, що відповідають "добрим звичаям"; ті, що встановлені для захисту інтересів подружжя чи інших зацікавлених осіб.

Підрозділ 2.4 "Шлюбний договір у міжнародному приватному праві" присвячено проблемі договірного регулювання відносин подружжя, ускладнених іноземним елементом.

У рамках цього підрозділу дисертанткою досліджено основні тенденції розвитку колізійного законодавства щодо регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя, з'ясовано, які основні колізійні прив'язки застосовуються до подружніх відносин (закон громадянства, закон місця проживання, закон місця знаходження майна, закон місця укладення шлюбу, закон країни суду, яка розглядає спір). Зазначено, що одним із основних принципів, який діє при виборі права, яке необхідно застосовувати до відносин подружжя, є принцип найбільш тісного зв'язку, який одержав законодавче закріплення в більшості держав, у тому числі й в Україні.

Для міжнародного приватного права зарубіжних країн характерним є виділення відносин стосовно майна подружжя з єдиного комплексу відносин, що створюються шлюбом, і різне визначення права, що до них застосовується. Шлюбний договір у відносинах подружжя з іноземним елементом дає можливість для такої колізійної прив'язки, як автономія волі сторін, або здатності сторін за власною волею встановлювати зобов'язання, тобто "воля творить право". При цьому вибір права, яке підлягає застосуванню, повинен бути обумовлений наявністю тісного зв'язку вибраного права із відповідними правовідносинами.

Проаналізувавши природу шлюбного договору у відносинах міжнародного характеру, виділяємо такі його специфічні ознаки, як різне громадянство і місце проживання сторін договору; особисті немайнові та майнові відносини (у тому числі з приводу майна, що знаходиться за межами країни) як предмет договору; форма, яка відповідає закону місця укладення договору; наявність умови про право, що застосовуватиметься; можливість обмеження застосування договору чи його частини умовою про публічний порядок країни, зокрема в тому випадку, коли застосування норм іноземного права суперечить основам правопорядку держави. У більшості випадків для регулювання шлюбно-сімейних, зокрема майнових відносин, повинно застосовуватися право, обране подружжям, але за умови, що їх вибір здійснений належним чином. Автором зроблено висновок про те, що окремі види майна подружжя можуть підпорядковуватися праву різних країн.

У розділі ІІІ "Проблеми правового регулювання шлюбного договору в Україні", який складається з трьох підрозділів, з'ясовано питання щодо правової природи шлюбного договору в Україні, його особливості та динаміка розвитку.

У підрозділі 3.1 "Поняття шлюбного договору та його особливості за законодавством України" автором розкривається правова природа шлюбного договору, його ознаки та значення в системі майнових договорів подружжя.

У зв'язку із відсутністю визначення поняття шлюбного договору у вітчизняному законодавстві, проаналізовані визначення шлюбного договору, що закріплені в іноземному законодавстві, а також доктринальні визначення, наведені вітчизняними науковцями (І.В. Жилінковою, О.О. Ульяненко), на підставі чого дисертантом запропоновано власне визначення шлюбного договору.

Здійснено детальну класифікацію шлюбних договорів за різними підставами (суб'єктним складом, структурою, змістом, метою укладення тощо).

У результаті дослідження правової природи шлюбного договору в роботі наведено додаткові аргументи щодо міжгалузевої (цивільно-сімейної) правової природи цього правочину. На думку дисертантки, його слід розглядати як цивільно-правовий договір лише в тій частині, у якій він регулює відносини, що становлять предмет цивільного права, тобто визначає права та обов'язки подружжя щодо управління та розпорядження подружнім майном, встановлює правила розподілу майна у випадку розірвання шлюбу, іншими словами урегульовує правовідносини власності подружжя. У тій частині, де шлюбний договір визначає сімейні правовідносини (аліментні, особисті, чи видозмінює законний, чи встановлює договірний режим майна подружжя), він не може вважатися цивільно-правовим договором.

Відповідно до визначеної правової природи шлюбного договору вирішується питання про застосування до шлюбного договору норм цивільного законодавства. При визначенні в шлюбному договорі правовідносин власності подружжя норми цивільного і сімейного законодавства України співвідносяться як загальні та спеціальні. У тій частині, де шлюбний договір визначає сімейні правовідносини, слід використовувати принцип субсидіарного застосування норм цивільного законодавства.

Підрозділ 3.2 "Укладення шлюбного договору, його форма і зміст" вміщує детальний науково-практичний аналіз процесу формування умов шлюбного договору та його укладення.

На підставі аналізу чинного законодавства України зроблено висновок, що сторони можуть змінити шлюбним договором установлений законом режим спільної сумісної власності на режим спільної часткової чи роздільної власності на все майно подружжя, його окремі види чи на майно кожного із подружжя.

Досліджено умови, які не можуть бути предметом шлюбного договору. Зазначається, що обмеження щодо особистих немайнових відносин подружжя як предмету шлюбного договору, передбачене Сімейним кодексом України, не є абсолютним. Воно пов'язане насамперед з тим, що окреслити межу, які саме особисті немайнові відносини можуть бути предметом шлюбного договору, а які - ні, складно з огляду на норми моралі та неможливості застосування майнових санкцій за їх порушення.

Оскільки цивільне та сімейне законодавство (за винятком положень щодо шлюбного договору) не передбачає обмежень щодо договірного регулювання особистих немайнових відносин, то з позицій цивільного законодавства предметом шлюбного договору як правочину, що має цивільно-сімейну природу, можуть бути особисті немайнові відносини подружжя.

Разом з тим включення в предмет правового регулювання шлюбного договору особистих немайнових прав та обов'язків вимагає одночасного закріплення в законодавстві умов відповідальності за їх недотримання чи порушення майнового (штраф, аліментні зобов'язання, зміна умов про розподіл спільної сумісної власності) або немайнового характеру (встановлення обмежень особистих немайнових прав).

Встановлено, що порядок та умови укладення шлюбного договору повинні відповідати загальним вимогам, які пред'являються до правочинів, та враховувати особливості шлюбного договору і спеціальні норми законодавства щодо нього. Так, особистий характер шлюбного договору, який визначається його спеціальним суб'єктним складом, дає змогу зробити висновок про неможливість укладення шлюбного договору через представників подружжя (майбутнього подружжя). Так само не допускається заміна сторони у зобов'язанні (уступка вимоги, переведення боргу), що виникає із шлюбного договору.

В підрозділі 3.3 "Зміна умов шлюбного договору, розірвання шлюбного договору чи визнання шлюбного договору недійсним" досліджуються підстави та правові наслідки зміни, розірвання шлюбного договору чи визнання його недійсним, з'ясовується співвідношення між поняттями "відмова від шлюбного договору" та "розірвання шлюбного договору".

Зміна умов шлюбного договору відповідно до чинного законодавства України допускається у будь-який час за взаємною згодою подружжя. Натомість, колишнє подружжя не може вносити зміни у шлюбний договір, у тому числі в ту частину, яка продовжує існувати після припинення шлюбу. Тому колишнє подружжя, яке не має майнових претензій одне до одного і бажає відступити від умов шлюбного договору, може використати такі цивільно-правові конструкції як правочин про передання відступного чи прощення боргу (ст.600, 605 Цивільного кодексу України).

Дисертанткою відстоюється думка про те, що якщо шлюбний договір був змінений чи розірваний внаслідок порушення однією із сторін його істотних умов, інший з подружжя набуває права вимагати відшкодування заподіяних при цьому збитків (як реальних збитків, так і упущеної вигоди).

Висновки

У дисертаційному дослідженні наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у дослідженні особливостей застосування шлюбного договору у вітчизняному та зарубіжному праві. Основними науковими і практичними висновками роботи є такі:

1. За своєю правовою природою шлюбний договір є міжгалузевим цивільно-сімейним правочином, спрямованим на зміну правового режиму майна подружжя порівняно із режимом, встановленим законом. При цьому цивільно-правовий характер шлюбного договору має перевагу над сімейно - правовим, оскільки шлюбний договір спрямований на реалізацію таких основоположних принципів цивільного права, як рівність сторін, автономія волі, майнова самостійність, а також у тому, що шлюбний договір повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст. 203 ЦК України) та його зміна, припинення чи визнання недійсним здійснюється на підставах, передбачених ЦК України.

Специфіка шлюбного договору у порівняно з іншими цивільними правочинами, тобто його сімейно-правовий аспект, полягає у його особливому суб'єктному складі та змісті.

2. На основі порівняльно-правового аналізу правових режимів майна подружжя України та країн романо-германської і англо-американської правових сімей відзначається встановлені різні вектори розвитку сімейного законодавства щодо шлюбного договору. Так, українське законодавство від традиційного в історичному плані правового режиму роздільності майна подружжя перейшло до правового режиму спільної сумісної власності подружжя на майно, набутого ними під час перебування у шлюбі. У той же час правове регулювання відносин власності подружжя в країнах Західної Європи розвивалися шляхом обмеження правомочностей чоловіка, внаслідок чого в цих країнах встановилися переважно різні варіанти режиму часткової спільності майна подружжя (спільність всього майна подружжя, встановлення нерівних прав подружжя в спільному майні, спільність рухомого майна, спільність плодів і прибутків, спільність прибутків і збитків, спільність приросту майна, спільне управління майном тощо).

3. На основі проведеного дослідження правового режиму спільності приросту майна вбачається перспектива для його втілення в сімейному праві. України. Згідно з цим режимом під час шлюбу все майно подружжя вважається належним кожному з них окремо, але у випадку розірвання шлюбу майно подружжя буде поділене з наступним вирівнюванням між ними різниці у вартості набутого майна. При його застосуванні зводяться до мінімуму необґрунтовані посягання одного з подружжя на майно, набуте чи створене іншим з подружжя; подружжя беруть участь у майнових домовленостях один одного; той з подружжя, хто веде домашнє господарство і не має власних джерел доходів, має право на компенсацію від іншого з подружжя тощо.

4. Згода одного із подружжя на одержання меншої частки майна, набутого за час шлюбу, або повна відмова від неї не є відмовою від набуття особою суб'єктивних цивільних прав. У такому випадку той із подружжя, що відмовляється від свого суб'єктивного права власності на частку у спільному майні або дає згоду на зменшення своєї частки у праві власності на спільне майно, розпоряджається зазначеним правом.

На основі порівняльно-правового аналізу особливостей укладення шлюбного договору в країнах романо-германської та англо-американської правових сімей (Швеція, Франція, Італія, Німеччина, Великобританія) зроблено висновок про доцільність запровадження державної реєстрації (наприклад, в органах РАЦСу) шлюбних договорів з метою захисту прав та інтересів осіб, що є кредиторами стосовно подружжя.

5. Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення обов'язку подружжя повідомляти своїх кредиторів про укладення, зміну чи розірвання шлюбного договору та його зміст в частині зміни майнового становища боржника. Невиконання такої вимоги позбавляє боржника можливості у майбутньому (при виникненні майнового спору із кредитором) посилатися на умови шлюбного договору як на обставини, які перешкоджають виконанню зобов'язання. Зроблено висновок, що кредитор має право вимагати звернення стягнення на майно того з подружжя, хто є боржником, незалежно від умов шлюбного договору, відповідно до яких майнове становище боржника змінилося (наприклад, майно того з подружжя, хто є боржником, перейшло у власність іншого з подружжя, стало спільною сумісною власністю чи зменшилася його частка в спільному частковому майні подружжя). При цьому шлюбний договір залишається чинним. Якщо ж при укладенні, зміні чи розірванні шлюбного договору того з подружжя, хто є боржником, відбулося істотне погіршення його майнового становища, чого не міг передбачити кредитор при виникненні договірних зобов'язань, він (кредитор) має право вимагати їх зміни чи розірвання.

6. Шлюбний договір не може визначати майнові права та обов'язки подружжя на випадок припинення шлюбу внаслідок смерті одного із них, коли застосовуються спеціальні норми цивільного законодавства про спадкування. Адже в цьому випадку можуть бути порушені права та інтереси спадкоємців (за законом чи за заповітом). Тому майнові права того з подружжя, хто пережив іншого, визначаються шлюбним договором лише з врахуванням вимог цивільного законодавства про порядок та підстави спадкування.

7. Запропоновано виключити частину 5 ст.93 СК України, відповідно до якої за шлюбним договором не можна передавати у власність одного із подружжя нерухоме чи інше майно, яке підлягає державній реєстрації, оскільки ця законодавча норма істотно звужує сферу договірної свободи сторін шлюбного договору та обумовлює необхідність оформляти відносини з передачі одним із подружжя іншому нерухомого чи іншого майна, яке підлягає державній реєстрації, додатковим договором про його відчуження. Тому пропонується належно оформлений шлюбний договір розглядати як правовстановлюючий документ для зміни режиму нерухомого майна чи іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.

8. Шлюбний договір у відносинах подружжя з іноземним елементом дає можливість для застосування такої колізійної прив'язки, як автономія волі сторін, тобто учасники шлюбного договору можуть самостійно здійснювати вибір права, яке підлягає застосуванню до умов шлюбного договору. Вибір права подружжя з іноземним елементом повинен бути обумовлений наявністю тісного зв'язку вибраного права із відносинами, які регулюються. Принцип найбільш тісного зв'язку, який, по суті, визначає межі автономії волі подружжя, можна віднести до "гнучкого" колізійного регулювання шлюбно-сімейних відносин. Застосування цього принципу дасть можливість врахувати фактичні обставини подружжя при виборі права, що застосовуватиметься ними до положень шлюбного договору.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Кравців О.С. Особливості розвитку інституту шлюбного договору в Україні / О.С. Кравців // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. праць. - Івано-Франківськ. - 2006. - Випуск ХVІ. - С.88-94.

2. Олійник О.С. Практичні аспекти застосування шлюбного договору / О.С. Олійник // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. праць. - Івано-Франківськ. - 2006. - Випуск ХVІІ. - С.121-128.

3. Олійник О.С. Колізійні питання шлюбного договору / О.С. Олійник // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. праць. - Івано-Франківськ. - 2008. - Випуск ХІХ. - С.98-105.

4. Олійник О.С. Правовий аналіз інституту шлюбного договору за законодавством Франції / О.С. Олійник // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. праць. - Івано-Франківськ. - 2008. - Випуск ХХ. - С.111 - 117.

5. Олійник О.С. Особливості правового регулювання інституту шлюбного договору в Німеччині: порівняльно-правовий аспект / О.С. Олійник // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. праць. - Івано-Франківськ. - 2009. - Випуск ХХІ. - С.49 - 55.

6. Кравців О.С. Шлюбний договір в Україні: порядок та умови укладення / О.С. Кравців // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали V-ї регіональної міжвузівської наукової конференції. - Івано-Франківськ, 16 квітня 2004 р. - Івано-Франківськ: Видавництво "Плай", 2004. - С.97-101.

...