Порівняльний аналіз кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства Сполучених Штатів Америки

У підрозділі 2.3. "Склад злочину за кримінальним законодавством і кримінально-правовою доктриною" встановлено, що, на відміну від КК України, у ФККП США не згадується про поняття "склад злочину", а замість нього доктрина і судова практика переважно оперують двома елементами злочину - "actus reus" (відображає об'єктивну сторону злочину) і "mens rea" (відображає суб'єктивну сторону злочину). При цьому в обох державах законодавчо врегульовано низку положень щодо складу (елементів) злочину: в Україні, зокрема, про суб'єкт злочину, осудність і неосудність, вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вину та її форми (ст.ст. 18-25 КК); у США, наприклад, про неосудність, суб'єкт посягання (§§ 17, 18 і 25 розд. 18 ЗЗ США). Водночас різні об'єктивні й суб'єктивні категорії кримінального права США (зокрема, "наслідки", "причинний зв'язок", "суб'єкт злочину", "осудність", "неосудність") мають самостійне значення та безпосередньо не стосуються "actus reus" й "mens rea". Об'єктивна сторона злочинів зазвичай відображена в нормах Особливої частини порівнюваного кримінального законодавства; суб'єктивна сторона - врегульована докладніше (втім, якщо КК України визначає поняття вини, її форми і види, то у ФККП США наявні різні підходи з цього питання, приміром, налічується близько 80 термінів, що позначають вину, - "з метою", "з усвідомленням", "необережно", "недбало" та ін., що, на думку дисертанта, є негативною практикою); суб'єктом злочину в Україні може бути лише фізична особа, а у США - як фізична, так і юридична особа, при цьому обґрунтовано висновок про те, що досвід стосовно встановлення відповідальності корпорацій (§§ 18, 3551(с), 3571(с) розд. 18 ЗЗ США) заслуговує на своє подальше вивчення й обговорення в Україні; у ФККП США, на відміну від КК України, відсутнє поняття обмеженої осудності (вживаються лише терміни "осудність" і "неосудність"), а стан сп'яніння може слугувати підставою для виправдання поведінки особи, якщо здатність до самоконтролю у неї внаслідок вживання алкоголю чи наркотиків була послаблена.

Підрозділ 2.4. "Обставини, що виключають злочинність діяння" присвячений аналізу кримінального законодавства, доктрини та судової практики України й США стосовно зазначених обставин. Досліджено наукові позиції низки вчених щодо цієї проблеми (зокрема, Ю.В. Бауліна, В. Бернама, В.П. Діденка, В.І. Михайлова, В.І. Осадчого, Дж. Самахи, В.М. Шумілова). Зроблено висновок про те, що в обох державах існують різні нормативні, теоретичні та правозастосовні підходи щодо порівнюваного інституту. З'ясовано, що у нормах КК України (ст.ст. 36-43) хоча і не сформульовано визначення самого поняття "обставини, що виключають злочинність діяння", проте наведено вичерпний перелік і розкрито їх сутність. Водночас дисертантом досліджено й інші обставини, що виключають злочинність діяння, які, на його думку, варто закріпити нормативно: здійснення свого права, виконання професійних функцій, згода потерпілого на заподіяння шкоди. Навпаки, у США ні в законодавстві, ні в теорії та судовій практиці не створено чіткого визначення як самого поняття "захисту від кримінального переслідування" (аналог вітчизняних обставин, що виключають злочинність діяння), так і чіткого їх переліку, що можна вважати певним недоліком. Обґрунтовано й ретельно досліджено такі види захисту від кримінального переслідування за законодавством США: необхідна оборона, цивільний арешт, крайня необхідність, помилка, провокація злочину, згода потерпілого на заподіяння шкоди, здійснення свого реального чи уявного права, феномен "суїцид за допомогою поліцейського", обізнаність з інформацією кримінального характеру з подальшим її повідомленням компетентним органам з метою отримання винагороди. Установлено, що деякі з цих "обставин" включають різні підвиди, котрі можуть розглядатися як самостійні види захисту від кримінального переслідування (приміром, заподіяння шкоди супернику у спортивних змаганнях чи евтаназія). У США існує детальна судова регламентація обставин, що виключають злочинність діяння. Ураховуючи наведений досвід, запропоновано створити типовий перелік рішень судів України в аналогічних справах, який би слугував моделлю виправданої поведінки громадян у незвичайних ситуаціях.

У підрозділі 2.5. "Звільнення від кримінальної відповідальності" констатовано: ні КК України, ні ФККП США не містять дефініції поняття "звільнення від кримінальної відповідальності", однак передбачають конкретні види, підстави та умови такого звільнення (причому в Україні воно здійснюється судом, а у США - як судом, так і прокурором). З урахуванням нормативних положень, доктрини й судової практики встановлено, що у США, на відміну від України, перелік видів звільнення від кримінальної відповідальності є вужчим, а саме: смерть особи, яка вчинила злочин; помилування; амністія; відмова держави від переслідування особи за вчинений нею злочин у разі укладання "угоди про визнання обвинуваченим своєї вини"; давність притягнення особи до кримінальної відповідальності (вони ретельно врегульовані в законодавстві та передбачають гнучкі процедури своєї реалізації). Доведена дієвість американських норм про "угоди щодо визнання обвинуваченим своєї вини" (правило 11 "Заяви" Федеральних правил кримінального процесу для окружних судів США, що є складовою ФККП США) - вони сприяють прискореному судочинству, відчутно "розвантажують" слідчих і суддів та є економічно вигідними (встановлено, що приблизно у 90 % кримінальних справ обвинувачені визнають свою вину). Визначено, що у США, на відміну від України, умови звільнення від відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є лояльнішими, оскільки передбачають 5-річний термін давності з моменту вчинення особою злочину, що не карається смертною карою (§ 3282 розд. 18 ЗЗ США).

Розділ 3 "Покарання і суміжні з ним інститути за кримінальним законодавством України та федеральним кримінальним законодавством США" складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Поняття і мета покарання, види покарань" зазначено, що, на відміну від КК України, де наявна законодавча дефініція покарання (ст. 50), у ФККП США вона відсутня. Проте у кримінальному законодавстві обох держав вказано на мету покарання: за КК України - це кара, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами; за ФККП США - кара, стримування кримінальної поведінки (превенція); позбавлення можливості вчиняти злочини; реабілітація (очевидно, що окремі складові мети покарання в порівнюваному законодавстві збігаються). Доведено, що система покарань в Україні хоча і сприймається у порівняльному сенсі як більш цивілізована і така, що має гуманний характер, а у США - занадто каральний (передусім через існування смертної кари та великих строків тюремного ув'язнення), насправді заслуговує критичного ставлення (навіть без урахування досягнень у побудові пенітенціарної системи США). Виявлено низку гуманних механізмів впливу покарання на поведінку злочинців у США (зокрема, гнучкість механізмів призначення покарання, широке застосування заходів кримінально-правового впливу замість покарання, існування примирливих процедур, стала практика відновного правосуддя, реальне відшкодування збитків жертвам злочинів). В обох державах виділяють їх основні та додаткові види покарань (в Україні також є покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові). Перелік основних покарань за КК України - ширший, оскільки передбачає вісім видів, водночас у ФККП США вказано всього на три їх види - штраф, тюремне ув'язнення (довічне чи на певний строк) і смертну кару. Навпаки, за ФККП США, є ширшим перелік додаткових покарань, окрім того, він характеризується неординарністю окремих видів (приміром, кримінально-правова реституція - обов'язкове, незалежно від пред'явлення цивільного позову, відшкодування злочинцем завданої жертві злочину матеріальної та фізичної шкоди, втрачених доходів і вигод (запровадження цього покарання підтримали 84 % опитаних нами українських правоохоронців) або дії щодо повідомлення потерпілих) і різноплановістю певних підвидів покарань (зокрема, при позбавленні різних прав або при конфіскації засобів і знарядь вчинення злочину, конфіскації матеріальної вигоди, отриманої внаслідок вчинення злочину, конфіскації замінних цінностей). Підкреслено, що покаранню у США підлягають як фізичні, так і юридичні особи (зокрема, останні можуть каратися штрафом на суму до $ 72,5 млн).

У підрозділі 3.2. "Призначення покарання" вказано, що призначення покарання в обох державах ретельно врегульовано законодавчо. Встановлено, що у США, на відміну від України, механізм призначення покарань має унікальну практику - він ґрунтується на Керівництвах з призначення покарань (далі - Керівництва), які спрямовані проти широкої суддівської дискреції і можливих зловживань при відправленні правосуддя. Такі Керівництва видаються Комісією США з призначення покарань, починаючи з 1987 р. (їх обсяг становить понад 600 с. друкованого тексту), і, передусім, враховують два базові чинники - ступінь тяжкості вчиненого злочину та кримінальне минуле обвинуваченого; вони не підміняють, а уточнюють закон, пропонуючи раціональну систему диференціації покарань (рішеннями Верховного суду США 1989 і 2005 рр. вони визнані конституційними). Сам процес призначення покарання у США є більш прозорим та об'єктивним, оскільки вже на стадії пред'явлення обвинувачення особа має досить чітке уявлення про вид і межі покарання та відповідні наслідки, що можуть її очікувати у разі засудження. У роботі встановлено особливості призначення покарання у США, зокрема: етапу призначення покарання подекуди передує діяльність суду присяжних; специфічна процедура вивчення особи обвинуваченого дозволяє суду всебічно оцінити його поведінку, що надає можливість максимально реалізувати принцип індивідуалізації покарання; Керівництва слугують уніфікації судочинства, долають імовірні зловживання з боку суддів і впливають на те, щоб вид і міра відповідного покарання призначалися в єдиних межах, без широких амплітуд коливань; врахування інтересів потерпілих від злочинів є обов'язковим і насправді реальним. Дисертант поділяє позицію Є.В. Полянського щодо раціонального запозичення вітчизняним законодавцем такої юридичної практики і зазначає, що 70 % опитаних українських правоохоронців виступають за нормативну уніфікацію цього іноземного досвіду.

У підрозділі 3.3. "Звільнення від покарання та його відбування" встановлено, зокрема, що ні КК України, ні ФККП США не містять визначення поняття "звільнення від покарання та його відбування", проте відповідні нормативні приписи вказують на їх види, розкривають зміст, підстави й передумови застосування останніх. Ретельно проаналізовано кожний з видів звільнення від покарання та його відбування за кримінальним законодавством обох держав. Встановлено, що правом звільнення особи від покарання чи його відбування у США, на відміну від України, наділений не лише суд, а й службовці Федерального бюро тюрем. Доведено, що у КК України наявна значна кількість (понад двадцяти) видів звільнення від покарання та його відбування, а у ФККП США - фактично лише десять: відстрочка виконання вироків президентом; помилування президентом за злочини, вчинені проти США, за винятком випадків засудження в порядку імпічменту; амністія; давність виконання обвинувального вироку суду; пробація; звільнення від відбування покарання із встановленням нагляду; скорочення строку тюремного ув'язнення; тимчасове звільнення від відбування покарання; переведення засудженого з федеральної тюрми до тюрми штату; звільнення від відбування покарання на підставі зразкової поведінки. Наголошено, що така ситуація не зменшує ефективності кримінально-правового регулювання перелічених видів звільнення у США, оскільки закон передбачає їх докладний опис, чіткі й зрозумілі механізми реалізації. Дисертант поділяє наукові погляди вчених, зокрема, В.М. Бурдіна і В.П. Шупілова про те, що пробація - це не вид покарання, а такий вид звільнення від покарання та його відбування, що поєднує у собі елементи як умовного засудження, так і відстрочки виконання вироку (при цьому відмежовано пробацію від пероула - умовно-дострокового звільнення від відбування покарання під "чесне слово"). Зроблено висновок стосовно того, що чимало положень про звільнення від покарання та його відбування у КК України та ФККП США збігаються.

У підрозділі 3.4. "Кримінально-правові заходи, що не є покаранням" підкреслено, що такі заходи передбачені у кримінальному законодавстві обох держав у виді окремого інституту, відмінного від покарання, та переважно докладно регламентовані відповідними нормами. Установлено, що цим заходам властиві охоронні, профілактичні, виховні, виправні, лікувальні та інші функції, що підпорядковуються завданням кримінального законодавства. Обґрунтовано висновок про те, що перелік кримінально-правових заходів, котрі не є покаранням, загалом є подібним у порівнюваному законодавстві. Згідно з положеннями КК України до таких заходів можна віднести: примусові заходи медичного характеру; примусове лікування; примусові заходи виховного характеру щодо неповнолітніх. Відповідно до ФККП США, інших законів і Керівництв аналізовані заходи належать до "заходів безпеки" і включають: різного роду громадські обмеження (зокрема, примусові заходи медичного характеру і примусове лікування); призначення додаткових строків тюремного ув'язнення; примусові заходи виховного характеру щодо неповнолітніх. Наголошено на позитивному американському досвіді правового регулювання, зокрема: діяльності "шокових" таборів для неповнолітніх, які вперше вчинили злочин (строк перебування в них - до шести місяців); застосування примусового лікування алкоголіків і соціальної реабілітації наркоманів; здійснення депортації, а також електронного моніторингу злочинців (приміром, витрати на моніторинг становлять $ 13,50 на добу і покриваються засудженим, що економічно вигідніше, ніж його перебування у спеціальних установах, а засоби електронного контролю дозволяють "відстежувати" осіб на відстані до кількох тисяч кілометрів і виявляти при них небезпечні предмети). Водночас, на думку дисертанта, застосування деяких із цих заходів має репресивний характер, адже передбачає явно калічницькі дії (зокрема, у випадку кастрації). Також автор уважає негативним досвідом відсутність у ФККП США положень про строки погашення та зняття судимості. Специфікою кримінально-правових заходів безпеки у США (у порівняльному аспекті) є те, що вони охоплюють чимало їх різновидів, які в Україні належать суто до: покарання (приміром, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, арешт), його призначення (зокрема, призначення покарання більш суворого, ніж передбачено нормами кримінального закону), або регламентуються іншими галузями права (наприклад, адміністративним - при встановленні адміністративного нагляду щодо осіб, які відбули покарання за "сексуальні" злочини). Констатовано, що така законодавча ситуація є аналогічною тій, яка існує в державах ЄС і тому потребує подальшого вивчення.

У підрозділі 3.5. "Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх" наголошено на тому, що питання відповідальності і покарання зазначених осіб в обох державах виокремлюють у спеціальні нормативні положення, застосовуючи до неповнолітніх злочинців (у США - до "неповнолітніх делінквентів"), порівняно з дорослими особами, обмежений кримінально-правовий вплив. Це виявляється у такому: можливість призначення замість покарання інших кримінально-правових заходів; обрання більш м'якого виду й міри покарання; особлива процедура судового розгляду справ. Установлено, що у США, при розслідуванні й розгляді кримінальних справ, поняття "неповнолітній" означає особу, яка не досягла 21-річного віку (§ 5031 розд. 18 ЗЗ США). Автор підтримує обґрунтовані висновки Н. Крестовської та В. Шмеріги про те, що сьогодні американська модель правосуддя для неповнолітніх є всесвітнім орієнтиром у розвитку ювенальної юстиції, апробації нових підходів і різноманітності нових методів, через що в дисертації ретельно досліджено Закон про ювенальну юстицію та запобігання делінквентності серед неповнолітніх, 1974 р. (в редакції 2002 р.), який відображений у положеннях §§ 5601-5681 розд. 42 ЗЗ США. Доведено, що подекуди норми про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх у США, порівняно з Україною, є більш гнучкими та різноплановими, а за певних умов і гуманнішими (приміром, загальний строк тюремного ув'язнення за вчинення фелонії не повинен перевищувати періоду досягнення неповнолітнім 21-річного віку, а якщо неповнолітній вчинив злочин у віці від 18 до 21-річного віку - п'яти років). Наголошено на тому, що застосування смертної кари до осіб, які не досягли 18-річного віку, заборонено на підставі рішення Верховного суду США від 1 березня 2005 р. (справа "Ропер проти Сіммонса").

Розділ 4 "Питання Особливої частини кримінального законодавства України та федерального кримінального законодавства США" включає п'ять підрозділів.

У підрозділі 4.1. "Загальна порівняльна характеристика норм Особливої частини кримінального законодавства" встановлено, що у КК України та ФККП США існують відповідні аналоги норм про злочинні посягання. Водночас про Особливу частину федерального кримінального законодавства США може йтися лише умовно, оскільки її назва й межі чітко не визначені нормативно. Принцип розмежування злочинів на конкретні групи й види в Особливій частині порівнюваного кримінального законодавства є різним (див. підрозділ 1.3). Наголошено на тому, що норми ФККП США часом є надзвичайно казуїстичними, а деякі його положення не мають аналогів у КК України (зокрема, телемаркетингове шахрайство, норми про злочини проти індіанців, сталкінг, незаконні азартні ігри), або, навпаки, американське законодавство не вирізняє деякі види посягань (приміром, злочини проти безпеки виробництва чи військові злочини). Питанням відповідальності за шпигунство, катування, крадіжку, шахрайство, одержання хабара, піратство та деякі інші посягання ФККП США присвятив не одну статтю (як у КК України), а цілі глави відповідних розділів (зокрема, глави 11, 31, 37, 47, 81, 113С розд. 18 ЗЗ США), що видається позитивним, оскільки такий підхід законодавця сприяє більш чіткій диференціації кримінальної відповідальності. Обґрунтовується необхідність порівняння норм про чотири групи злочинів - проти особи, проти власності, у сфері господарської діяльності та проти громадської безпеки відповідно. На думку дисертанта, такий підхід: а) дозволяє зосередити увагу на посяганнях, що належать до найнебезпечніших і найпоширеніших в обох державах; б) впливає на більш глибоке пізнання та засвоєння схожостей і відмінностей нормативних положень Особливої частини кримінального законодавства порівнюваних держав. Щодо норм про інші групи злочинів, то їх аналіз автором здійснено лише у сфері кримінального законодавства США (про це йдеться у відповідному додатку до дисертації).

У підрозділі 4.2. "Злочини проти особи" проаналізовано норми про злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти волі, честі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи за кримінальним законодавством обох держав і, на цій підставі, виявлено їх схожі риси й відмінності. Підкреслено, що у ФККП США криміналізовані фактично всі види зазначених діянь, передбачених КК України. Доведено, що: законодавча класифікація вбивств у порівнюваних державах є різною (зокрема, за ФККП США вбивства поділяються на "тяжкі" (murder), які бувають першого та другого ступеня, і "прості" (manslaughter) - умисні та неумисні), при цьому у США по-іншому визначено початковий момент життя особи (приміром, згідно з § 1841 гл. 90А ЗЗ США умисне посягання на людський ембріон - "ненароджену дитину", яка перебуває в утробі матері, прирівнюється до тяжкого вбивства) і диференційовано відповідальність залежно від стадій вчинення злочину; у ФККП США, порівняно з КК України, важливе місце серед злочинів проти здоров'я належить нападу (assault), який за правовою природою не схожий з побоями й тілесними ушкодженнями; окремі діяння, що за КК України визнаються кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками (приміром, торгівля людьми, вчинена щодо неповнолітнього або поєднана з насильством), утворюють самостійні посягання за ФККП США (зокрема, передбачені §§ 1581-1592 гл. 77 "Пеонаж і рабство" розд. 18 ЗЗ США); якщо КК України розмежовує різні сексуальні посягання (приміром, зґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом), то ФККП США розглядає їх у контексті сексуальних зловживань (зокрема, діяння, передбачені §§ 2241-2248 гл. 109А розд. 18 ЗЗ США). Дисертантом вивчено ознаки низки невідомих українському законодавству злочинів проти особи, серед них: проведення дослідів щодо клонування людських ембріонів, побутового насильства та сталкінгу, злочинів, що вчиняються на ґрунті ненависті. злочин покарання кримінальний законодавство

У підрозділі 4.3. "Злочини проти власності" констатовано, що в законодавстві обох держав існують відповідні аналоги найпоширеніших посягань на власність, при цьому відповідальність за такі злочини залежить від предмета й розміру завданої шкоди, суб'єкта злочину, змісту злочинних діянь, способу їх вияву тощо. З'ясовано, що КК України: акцентує увагу на корисливій спрямованості більшості злочинів проти власності; ретельно регулює відповідальність за крадіжку; розмежовує між собою грабіж і розбій; розглядає проникнення у житло, інше приміщення чи сховище лише як кваліфікуючу ознаку крадіжки, грабежу та розбою; визнає шантажування формою вимагання; виділяє привласнення і розтрату як окремі злочини, що вчиняються спеціальним суб'єктом; не передбачає окрему норму про умисний підпал. Доведено, що ФККП США: криміналізує широкий перелік посягань на власність, виокремлюючи специфічні злочини, зокрема, телемаркетингове шахрайство (гл. 113А розд. 18 ЗЗ США); оперує різними термінами для позначення викрадення майна (приміром, крадіжка, привласнення, одержання майна під хибним приводом), при цьому в понятті крадіжки не виділяється така її головна ознака, як таємність; позначає грабіж і розбій єдиним терміном "пограбування" (robbery); розмежовує вимагання і шантажування (§ 872 гл. 41 "Вимагання та погрози" розд. 18 ЗЗ США); встановлює окрему відповідальність за "берглері" (протиправне проникнення у житло чи інше приміщення з наміром вчинити в ньому фелонію або крадіжку) та підпал; розглядає шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, як низку самостійних комп'ютерних злочинів (§§ 1029 і 1030 гл. 47 "Шахрайство й удавані заяви" розд. 18 ЗЗ США); переносить момент закінчення низки порівнюваних злочинів на стадію замаху (що є характерним лише для розбою за КК України), а іноді - на стадію готування (приміром, при вчиненні "пограбувань"); розглядає заволодіння транспортним засобом як "майнове" посягання (§ 2119 гл. 103 "Пограбування та берглері" розд. 18 ЗЗ США); виокремлює норми про відповідальність за злочини проти інтелектуальної власності (відповідні параграфи розділів 17, 18, 21, 47 ЗЗ США); пов'язує деякі посягання проти власності (зокрема, "пограбування" та вимагання) з рекетирською діяльністю як формою вияву організованої злочинності (§ 1951 гл. 95 "Рекет" розд. 18 ЗЗ США).

У підрозділі 4.4. "Злочини у сфері господарської діяльності" наголошується, що положення КК України та ФККП США передбачають відповідні переліки посягань у зазначеній сфері, які загалом збігаються, однак в американському варіанті практично кожний "економічний" злочин має кілька (а часом - кілька десятків) своїх форм, через що існують різні види, приміром, фальшивомонетництва, контрабанди, ухилення від сплати податків (їх небезпека безпосередньо пов'язана із загрозою заподіяння шкоди зовнішній і внутрішній торгівлі). Встановлено, що: КК України вказав лише на умисну форму вини в аналізованих злочинах, а диспозиції більшості статей про відповідальність за ці посягання сформулював як банкетні; у ФККП США, порівняно з КК України, більшість досліджуваних злочинів вчиняються шахрайським способом (чимало з них - це "білокомірцеві" злочини), при цьому криміналізовано деякі невідомі нашому законодавству посягання, зокрема, вимагання щодо продовження кредитування, крадіжка торговельних секретів, створення продовжуваного злочинного підприємства фінансового характеру, незаконний ґемблінг (опитуванням з'ясовано, що 45,2 % українських правоохоронців підтримують можливу криміналізацію незаконної організації або участі в азартних іграх, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих та особливо великих розмірах, а 53,8 % - створення злочинного підприємства фінансового характеру); низка норм КК України, через невідповідність їх багатьом міжнародно-правовим актам, була останніми роками значно реформована (зокрема, ст.ст. 2031, 209, 229, 231), при цьому не остання роль належала зверненню до американського досвіду; момент закінчення низки злочинів у сфері господарювання за ФККП США переноситься на стадію замаху (як, наприклад, у випадку ухилення від сплати податків - § 7201 гл. 75 "Злочини, інші правопорушення та конфіскація" розд. 26 "Податковий кодекс" ЗЗ США); покарання за порівнювані злочини у ФККП США включають застосування як кримінально-правових, так і цивільно-правових санкцій (серед них переважають значні штрафи чи штрафи в таких розмірах, що є не меншими подвійної суми завданих збитків).

У підрозділі 4.5. "Злочини проти громадської безпеки" встановлено, що кримінальне законодавство обох держав включає відповідні переліки зазначених посягань, які загалом збігаються. Проте у ФККП США певні норми про організовані форми злочинності, тероризм і незаконне поводження з вилученими з вільного обігу предметами й речовинами, вказують не на один чи кілька злочинів (як у КК України), а на цілі групи таких посягань (попри це, 94 % опитаних іноземних правоохоронців підкреслюють, що громадська безпека є однією з найуразливіших у системі кримінально-правової охорони в їх країні). Специфікою і, на думку дисертанта, досягненням вітчизняного законодавства, є те, що КК України: виокремлює різні типи злочинних спільнот (злочинна організація, банда, терористична організація, воєнізоване чи збройне формування) і передбачає диференційовану відповідальність за дії, вчинені в їх складі; визнає сприяння учасникам злочинної організації чи вчиненню терористичного акту як окремі посягання, а не пособництво у вчиненні основних злочинів; акцентує увагу на відповідальності за незаконний обіг, зокрема, вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, криміналізуючи різні форми його вияву; передбачає низку заохочувальних норм при вчиненні деяких посягань на громадську безпеку (зокрема, ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 2583, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263). Особливостями ФККП США є те, що він: для протидії організованим формам злочинності та тероризму використовує Закон "RICO" (§§ 1961-1968 гл. 96 розд. 18 ЗЗ США), який, на підставі концепції "підприємства", містить дієві стандарти у встановленні й доведенні зв'язків особи зі злочинною спільнотою; бандитизм ототожнює з гангстеризмом (гл. 26 розд. 18 ЗЗ США), що має "вуличний" характер, при цьому гангстеризм відмежовує від злочинів, учинених корумпованими організаціями та організаціями, які перебувають під впливом рекету; присвячує питанням протидії тероризму цілу гл. 113В "Тероризм" розд. 18 ЗЗ США, а також врегульовує ці питання у межах окремих законів (зокрема, Патріотичного закону США, 2001 р., Закону про внутрішню безпеку, 2002 р.); криміналізує діяння, пов'язані з незаконним обігом вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, а також холодної зброї, у межах різних глав і розділів (зокрема, гл. 39, 40, 44 розд. 18 ЗЗ США, гл. 53 розд. 26 ЗЗ США); розтлумачує низку важливих термінів і понять (зокрема, "федеральний злочин, пов'язаний із тероризмом", "внутрішній тероризм", "кібертероризм", "біотероризм", "терористична організація", "радіоактивні матеріали", "вибухові речовини", "пластикова вибухівка", "руйнівний засіб", "вогнепальна зброя", "небезпечна зброя"); встановлює суворе покарання за вчинення злочинів проти громадської безпеки, застосовуючи не лише штраф та/або тюремне ув'язнення на певний строк, а й довічне тюремне ув'язнення та смертну кару, а також передбачає конфіскацію майна й небезпечних предметів, цивільно-правові санкції (при цьому 61,4 % опитаних українських правоохоронців уважають корисним використання американського досвіду щодо протидії організованій злочинності й тероризму).

Висновки

У висновках викладено основні результати дослідження, сформульовано пропозиції і рекомендації щодо їх наукового та практичного використання. Підкреслено, що кримінальне законодавство США містить чимало норм, які можуть бути адекватно порівняні з відповідними нормами українського законодавства та видаються дієвими й ефективними у протидії злочинності, а отже, потребують вивчення та запровадження у національну правову систему. Кримінальне законодавство України має реформуватися відповідно до стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції, з урахуванням найкращих міжнародних та іноземних стандартів, через це запропонована дисертантом модель порівняння українського й американського кримінального законодавства може бути взята за основу при здійсненні подальших порівняльно-правових досліджень. За сучасних умов без звернення до позитивного іноземного (у т.ч. американського) досвіду неможливо здійснювати розвиток і вдосконалення власного кримінального законодавства, реалізовувати положення міжнародних конвенцій, забезпечувати обмін правовою інформацією і науковими ідеями, розбудовувати національну правову систему та зближувати її з правовими системами розвинених країн світу.

Основні наукові здобутки дисертанта, окрім тих, що висвітлено вище, відображено, зокрема, у таких пропозиціях стосовно вдосконалення кримінального законодавства України:

1. При подальшому реформуванні КК України більш обґрунтованою видається дефініція злочину не як діяння, а як посягання. Зроблений висновок перебуває у кореляційному зв'язку з вимогами ч. 1 ст. 1 КК України, де використовується поняття "злочинні посягання", та підтверджується деякими науковими дослідженнями. Доцільно також сприйняти американську модель класифікації посягань - вона схожа з класифікаційною моделлю злочинів у державах ЄС. Перспективним є запровадження нової градації кримінальних посягань: 1) кримінальні порушення (не передбачають позбавлення волі); 2) кримінальні проступки (передбачають позбавлення волі на строк до 1 року); 3) злочини (передбачають позбавлення волі на строк понад 1 рік). Усі злочини слід було поділити на: а) незначні (1-3 роки позбавлення волі); б) середньої тяжкості (4-6 років позбавлення волі); в) тяжкі (7-10 років позбавлення волі); г) особливо тяжкі (понад 10 років позбавлення волі).

2. Слід законодавчо визначити поняття "злочинна діяльність". Це, на думку дисертанта, - вчинення особою, яка згідно із законом визнається суб'єктом злочину, трьох і більше умисних злочинів - середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких у будь-якому поєднанні (порядку), незалежно від того, чи утворюють вони повторність, сукупність (крім ідеальної сукупності) або рецидив, якщо вчинення таких злочинів було для винного основним чи додатковим джерелом існування або засобом систематичного збагачення. Як варіант, у законі можна було б навести перелік конкретних діянь, вчинення яких у певній комбінації і становитиме злочинну діяльність.

3. Є потреба в існуванні окремої статті, яка б диференціювала покарання залежно від стадій вчинення злочину, встановлюючи чітку пропорційність карального впливу відповідно до моменту закінчення посягання. Пропонується, аби строк чи розмір покарання за готування до злочину не перевищував 1/2 максимального строку чи розміру найбільш суворого виду покарання, що передбачений Особливою частиною КК України за закінчений злочин (за замах - 3/4 такого строку чи розміру).

4. Потрібно розширити законодавчий перелік обставин, що виключають злочинність діяння (ідеться про здійснення свого права, виконання професійних функцій, згоду потерпілого на заподіяння шкоди). У Кримінально-процесуальному кодексі України слід передбачити норму про сплату винагороди за повідомлення інформації щодо підготовлених (вчинених) злочинів або про осіб, які їх підготовили (вчинили). Також варто створити спеціальний перелік рішень судів України у справах про обставини, що виключають злочинність діяння, який би слугував типовою моделлю виправданої поведінки особи в незвичайних ситуаціях.

5. Щодо звільнення осіб від кримінальної відповідальності, то необхідно: скасувати вказівку про вчинення особою злочину "вперше" як одну з умов звільнення від кримінальної відповідальності (ст.ст. 45-48 КК України); передбачити можливість звільнення від кримінальної відповідальності й за злочини середньої тяжкості у відповідних нормах Загальної частини КК України (зокрема, ст.ст. 45, 46); запровадити до КПК України норму про "імунітет свідків", встановивши положення про заборону використання показань свідка, який свідчить про обставини вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, проти нього самого; "гуманізувати" ст. 49 КК України, зменшивши строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (зокрема, у п. 1 ч. 1 цієї статті - з двох до одного року, а у п. 2 ч. 1 - з трьох до двох років); розширити перелік заохочувальних норм у межах Особливої частини КК України за відповідні злочини (зокрема, за бандитизм).

6. Слід активізувати практику застосування видів покарань, що є альтернативними позбавленню волі. Потребують запровадження у КК України деякі види додаткових покарань (приміром, кримінально-правова реституція та дії щодо повідомлення потерпілих). Необхідно вдосконалити норми КК України щодо основних і додаткових покарань, передбачивши: можливість сплати штрафу по частинах згідно з графіком, установленим судом, чи до певної дати (ст. 53); заміну цінностей при конфіскації майна (ст. 59); новий перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до КК України).

7. Необхідно виробити уніфіковану процедуру призначення покарання в Україні, що сприятиме подоланню імовірних зловживань з боку суддів, впливатиме на те, щоб покарання призначалися у більш-менш єдиних межах, без широких амплітуд коливання щодо видів і міри (при цьому обвинувачений вже на стадії досудового слідства повинен мати досить чітке уявлення про вид і міру покарання, що може його очікувати при постановленні вироку судом).

8. Стосовно звільнення від покарання та його відбування, то необхідно: "гуманізувати" ст. 80 КК України, зменшивши строки давності виконання обвинувального вироку (зокрема, у п. 1 ч. 1 цієї статті - з двох до одного року, а у п. 2 ч. 1 - з трьох до двох років); при подальшому реформуванні норм про випробування за КК України (ст.ст. 74-79), взяти за основу норми щодо пробації ФККП США, оскільки за сучасних умов пробація видається більш прогресивним і впливовим видом звільнення від кримінального покарання та його відбування; саме у КК України чітко регламентувати звільнення від відбування довічного позбавлення волі (у ст. 87 КК України).

9. Стосовно кримінально-правових заходів, що не є покаранням (заходів безпеки), то у Загальній частині КК України слід виокремити розділ, який би містив їх вичерпний перелік, визначав поняття, види, мету, підстави й умови застосування. Зважаючи на американський досвід, доцільно: скоротити періодичність розгляду питань про продовження, зміну чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру з шести до чотирьох місяців (ст. 95 КК України); збільшити строки погашення судимості у ст. 89 КК України (зокрема, у п. 7 цієї статті - з трьох до п'яти років, у п. 8 - з шести до десяти років, у п. 9 - з восьми до п'ятнадцяти років); збільшити максимальний строк громадських робіт (ст. 56 КК України) удвічі, що більш повно відповідатиме меті покарання; за наявності обставин, які пом'якшують покарання (п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 66 КК України), відсутності обставин, які обтяжують покарання, а також при повному визнанні особою своєї вини - передбачити можливість призначати їй покарання більш м'яке (не більше 1/2 його максимального строку або розміру), ніж зазначено у санкціях відповідних статей Особливої частини КК України; за наявності двох чи більше обставин, які обтяжують покарання (відповідно до положень ч. 1 ст. 67 КК України), відсутності обставин, які пом'якшують покарання, а також при засудженні особи за третій умисний злочин, якщо судимість за два попередні злочини не знята або не погашена в установленому законом порядку - передбачити можливість призначати їй покарання більш суворе (більше на 1/2 його максимального строку або розміру), ніж зазначено у санкціях відповідних статей Особливої частини КК України. Видається доцільним створити кримінально-правові норми про дистанційний чи електронний нагляд, інформування громадськості про злочинців, позбавлення додаткових вигод, пільг і привілеїв.

10. У частині правового регулювання відповідальності й покарання неповнолітніх необхідно: принципово гуманізувати політику поводження з неповнолітніми правопорушниками, передусім, шляхом більш широкого застосування покарань, не пов'язаних із позбавленням волі; встановити максимальний строк покарання неповнолітніх у виді позбавлення волі за вчинення особливо тяжкого злочину до десяти років (тому пропонується виключити п. 5 ч. 3 ст. 102 КК України); створити дієву систему ювенальної юстиції, запровадивши суди для неповнолітніх та спрямувати практику на відновне правосуддя; розробити й запровадити комплексні профілактичні програми для неповнолітніх; мобілізувати достатні кошти для забезпечення реформування системи відповідальності й покарання неповнолітніх.

11. Стосовно злочинів проти особи: конкретизувати нормативно момент початку життя людини (доцільно розглядати потерпілим від вбивства не тільки людину, котра народилася, а й "ненароджену дитину", яка перебуває в утробі матері); у ч. 2 ст. 115 КК України розширити й уточнити перелік обставин, що обтяжують відповідальність за умисне вбивство (зокрема, у разі умисного вбивства викраденої людини; умисного вбивства засудженим під час його втечі з місця позбавлення волі або підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) під час його втечі з-під варти); у ст. 119 КК України замість вбивства через необережність установити відповідальність за заподіяння смерті через необережність; криміналізувати клонування людини; удосконалити норми про відповідальність за катування; встановити низку нових конститутивних або кваліфікуючих ознак злочинів (ст.ст. 146, 147 і 149 КК України); об'єднати природні та неприродні форми насильницьких статевих зносин, передбачивши однією статтею відповідальність за сексуальне насильство, а також криміналізувати сексуальне переслідування.

12. У сфері правового регулювання відповідальності за злочини проти власності необхідно: законодавчо розтлумачити поняття "викрадення" та "напад" щодо заволодіння чужим майном; віднести незаконне заволодіння транспортним засобом до злочинів проти власності; передбачити телемаркетингове шахрайство як особливо кваліфікуючу ознаку шахрайства (ч. 3 ст. 190 КК України); створити окремий розділ про відповідальність за злочини проти інтелектуальної власності.

13. Щодо злочинів у сфері господарської діяльності: конкретизувати форми злочинних посягань, про які йдеться у ст. 199 КК України, передбачивши спеціальну конфіскацію предметів цього злочину; диференціювати відповідальність за контрабанду (ст. 201 КК України) залежно від предмета злочину, оскільки несправедливо карати однаково за контрабанду будь-яких товарів у великих розмірах та контрабанду небезпечних предметів і речовин; у диспозиції ч. 1 ст. 212 КК України уточнити, чи можуть бути об'єктом оподаткування доходи злочинного походження; передбачити кримінальну відповідальність за деякі нові посягання у сфері господарювання, зокрема, за незаконні азартні ігри та створення злочинного підприємства фінансового характеру.

14. Стосовно злочинів проти громадської безпеки, то необхідно: передбачити, що мінімальна кількість членів злочинних (терористичних) організацій та банд (якщо банда є злочинною організацією) становить п'ять і більше суб'єктів (такий підхід дозволяє врахувати в повному обсязі кількісний склад усіх імовірних співучасників, визначених у ст. 27 КК України, відмежувати ці типи злочинних спільнот від організованої групи, мінімальна кількість якої становить три суб'єкти злочину, а також правильно кваліфікувати діяння); серед ознак терористичного акту (ст. 258 КК України) передбачити вчинення цього злочину в таких формах, як екотероризм, біотероризм і кібертероризм.

Автор усвідомлює можливу недовершеність окремих положень своєї праці, що зумовлено, передусім, її масштабністю. Однак цим дослідженням, на думку дисертанта, започатковано важливий і самостійний науковий напрям вітчизняної кримінально-правової компаративістики, який слугуватиме підґрунтям подальших творчих пошуків.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографія

1. Савченко А.В. Кримінальне законодавство України та федеральне кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки: комплексне порівняльно-правове дослідження: Монографія. - К.: КНТ, 2007. - 594 с.

Статті у наукових фахових виданнях ВАК України

1. Савченко А.В. "Відмивання" грошей: кримінально-правовий і порівняльний аспекти // Право України. - 1997. - № 5. - С. 38-42.

2. Савченко А.В. Злочини та злочинність у США: загальний кримінально-правовий, кримінологічний і порівняльний аналіз // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2001. - № 9. - С. 28-32.

3. Савченко А.В. Конституція як джерело кримінального законодавства України та США // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2001. - № 3. - С. 14-19.

4. Савченко А.В. Кримінально-правова та кримінологічна сутність статевих збочень (парафілій) // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2001. - № 5. - С. 110-116.

5. Савченко А.В. Сексуальні злочини: кримінально-правовий і порівняльний аспекти // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2001. - № 10. - С. 21-26.

6. Савченко А.В. Боротьба з комп'ютерними злочинами: кримінально-правові та тактико-криміналістичні аспекти // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2001. - № 11. - С. 9-14.

7. Савченко А.В. Кримінально-правова боротьба з тероризмом: міжнародні, національні та порівняльні аспекти // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2002. - № 2. - С. 168-176.

8. Савченко А.В. Порівняльні кримінально-правові дослідження // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2002. - № 3. - С. 19-22.

9. Савченко А.В. Кримінально-правова боротьба з наркозлочинами: досвід США // Наук. вісн. Юрид. акад. МВС: Зб. наук. пр. - 2003. - № 1 (13). - С. 153-157.

10. Савченко А.В. Кримінально-правові аспекти телемаркетингового шахрайства // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2003. - № 2. - С. 157-160.

11. Савченко А.В. Злочин і покарання за кримінальним законодавством України та США // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2003. - № 3. - С. 233-241.

12. Савченко А.В., Петричко Н.О. Незаконні азартні ігри: кримінально-правовий аспект // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2003. - № 4. - С. 94-100 (частка дисертанта - 50 %).

13. Савченко А.В. Основні напрями адаптації кримінального законодавства України до європейських і світових стандартів // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2004. - № 1. - С. 40-45.

14. Савченко А.В. Кримінальна відповідальність юридичних осіб: американський досвід // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2004. - № 2. - С. 217-222.

15. Савченко А.В. Про деякі особливості кримінального судочинства у США // Наук. вісн. Юрид. акад. МВС: Зб. наук. пр. - 2004. - № 1 (16). - С. 237-245.

16. Савченко А.В. Кримінально-правова характеристика "білокомірцевих" злочинів // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2004. - № 3. - С. 261-268.

17. Савченко А.В. Проблемні питання вивчення федерального кримінального законодавства США // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2004. - № 4. - С. 157-162.

18. Савченко А.В., Марко С.І. Кримінально-правова протидія фальшивомонетництву в Україні та США: порівняльний аналіз // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2004. - № 33. - С. 34-39 (частка дисертанта - 50 %).

19. Савченко А.В. Категорія "злочин" у кримінальному законодавстві України та США: порівняльний аналіз // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2004. - № 5. - С. 248-260.

20. Савченко А.В. Проблемні питання національного кримінального законодавства // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2004. - № 36. - С. 24-28.

21. Карпов Н.С., Савченко А.В. Протидія корупції у правоохоронних органах: американський досвід // Вісн. Хмельниц. ін-ту регіонального упр. та права. - 2004. - № 4 (12). - С. 202-205 (частка дисертанта - 50 %).

22. Савченко А.В. Кримінально-правові заходи виправлення та безпеки: порівняльний аналіз // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2005. - № 37. - С. 18-23.

23. Савченко А.В. Обставини, що виключають злочинність діяння, в Україні та США: порівняльний аналіз // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2005. - № 1. - С. 109-118.

24. Савченко А.В. Склад злочину за кримінальним правом України та США // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2005. - № 2. - С. 31-41.

25. Савченко А.В. Злочини у сфері господарської діяльності за кримінальним законодавством України та США: порівняльний аналіз // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2005. - № 40. - С. 16-20.

26. Савченко А.В. Пробація та реституція як види кримінального покарання // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2005. - № 4. - С. 26-35.

27. Савченко А.В. Злочини проти основ національної безпеки в Україні та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2005. - № 42. - С. 14-18.

28. Савченко А. Застосування смертної кари та позбавлення волі у США // Право України. - 2005. - № 6. - С. 120-123.

29. Савченко А.В. Кримінально-правова протидія організованій злочинності та корупції в Україні та США: порівняльний аналіз // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2005. - № 5. - С. 131-141.

30. Савченко А.В. Порівняльний аналіз історичного розвитку кримінального законодавства України та США // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2005. - № 6. - С. 238-248.

31. Савченко А.В. Порівняльний аналіз інституту покарання в Україні та США // Наук. вісн. Львів. юрид. ін-ту. Серія юридична. Збірник. - Л.: Львів. юрид. ін-т МВС України. - Вип. 1. - 2005. - С. 247-256.

32. Савченко А.В. Злочини проти особи у кримінальному законодавстві України та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2005. - № 45. - С. 10-15.

33. Савченко А.В. Кримінальна відповідальність за злочини проти власності в Україні та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2005. - № 46. - С. 17-23.

34. Савченко А. Попередня злочинна діяльність і співучасть за кримінальним законодавством України та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 11. - С. 149-154.

35. Савченко А. Злочини проти правосуддя в Україні та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 12. - С. 151-154.

36. Савченко А. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в Україні та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 1. - С. 116-119.

37. Савченко А.В., Трембовецька Т.П., Кохановська О.В. Злочини проти інтелектуальної власності в Україні та США: порівняльний аналіз // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2006. - № 1. - С. 131-140 (частка дисертанта - 50 %).

38. Савченко А. Особливості структури кримінального законодавства України та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Право України. - 2006. - № 3. - С. 90-93.

39. Савченко А.В. Звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування в Україні та США (на рівні федерації): порівняльний аналіз // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2006. - № 4. - С. 274-286.

40. Савченко А. Результати емпіричних досліджень у сфері порівняльного кримінального права // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 7. - С. 33-36.

41. Савченко А.В. Висновки щодо порівняльно-правового дослідження кримінального законодавства України та США (на рівні федерації) // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2006. - № 5. - С. 252-263.

42. Савченко А.В. Пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства України на підставі вивчення та аналізу американського досвіду // Актуальні пробл. юрид. наук у дослідж. учених: Дод. до журн. "Міліція України". - 2007. - № 60. - С. 17-23.

43. Іщенко Ю.В., Савченко А.В. Навчання за програмою Бюро з демократичних інституцій та прав людини при ОБСЄ (ODIHR/OSCE) // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2007. - № 2. - С. 195-199 (частка дисертанта - 50 %).