Місце та роль механізму держави в суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В будь-який період розвитку людства постає питання про те, якою повинна бути держава, її функції, а також як і ким повинна здійснюватися державна влада залишалося в тій або іншій мірі актуальним і суттєвим. Держава, як вища форма організації суспільства, має певні завдання і функції, для виконання і реалізації яких необхідний певний механізм. Таким механізмом став державний апарат (механізм держави).

Людство почало відчувати потребу у державному механізмі разом з появою держави. Звичайно,що за різних політичних режимів, механізм держави виконував державніфункції різними способами: при тоталітарному режимі характерним було застосування масових репресій, при демократичному - індивідуальних покарань, але на принципах гуманізму, поваги прав людини.

Для України питання про механізм держави має особливу актуальність, тому що вона знаходиться на перехідному етапі від тоталітарного режиму до демократичної держави.

Визнання необхідності формування в нашій країні правової держави викликало пожвавлення дослідження проблем пов'язаних із державою і, зокрема, з її механізмом.

Актуальність теми про механізм держави полягає в значенні механізму держави, можливості його впливу на різні сторони суспільного життя. Соціальна спрямованість держави передбачає розширення сфери її втручання в суспільне життя для вирішення питань макроекономіки, розвитку галузі виробництва, соціального захисту громадян - підтримки і розвитку системи освіти, культурно-освітніх закладів, медицини. Однак з іншого боку розширення впливу держави на суспільні відносини не повинно приводити до тоталітарних зазіхань державної влади, до нехтування правилами, свободами людини і громадянина прерогативами самоврядного у своїй основі суспільства. Розмежування пріоритетів громадянського суспільства і державної влади повинно вирішуватись на рівні конституціоналізму. Так, Конституція України закріплює принципи відповідальності держави перед людиною дії (ч.2 ст.3), обмеження діяльності державної влади і самоврядування законом (ч.2 ст.6; ч.2 ст.19).

Фундаментальні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених дають уявлення про принципи організації державної влади, особливості функціонування державних органів, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування. Певні аспекти механізму держави, в тому числі поділ влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову аналізували сучасні вітчизняні дослідники: В.Журавський, В.Колісник, В.Котюк, О.Михайленко, В.Прилуцький, П.Рабинович, М.Цвік, С.Шевчук.

Деякі проблеми значення місця і ролі механізму держави в політичному, економічному житті суспільства були висвітлені у роботах зарубіжних вчених: С.Алексєєва, Р. де Біара, Б.Гурне, М.Марченка, Ф.Сулейманова.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з`ясування місця й ролі механізму держави в суспільстві. Дослідження проблем функціонування механізму і апарату держави дозволяє більш предметно аналізувати нові для вітчизняної науки, але , надзвичайно актуальні й складні питання його кадрового забезпечення, проходження державної служби, бюрократії.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких завдань. До них належать:

-з`ясувати основні принципи діяльності механізму держави;

-уточнити в зв'язку з цим визначення загального поняття механізму держави, розкрити його співвідношення із суспільним терміном “державний апарат”;

-розкрити поняття органу держави, його специфічні ознаки;

-проаналізувати різні критерії класифікації державних органів;

-дослідити діяльність та основні проблеми системи державних органів в сучасних умовах та намітити шляхи їх розв'язання;

Об`єктом дослідження - механізм держави як цілісна система.

Предметом дослідження є тенденції та перспективи функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування в умовах формування демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства.

Методологічна основа дослідження. Методологія надає нам можливість наукового обґрунтування організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування.Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони, категорії діалектики.Системний метод застосовувався для аналізу понять “механізму держави”, “державний орган”, “виконавчі органи”. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання пов'язані з видами державних органів та їх місцем у правовій системі зарубіжних держав, проблемами делегування законодавчих повноважень у сучасних демократичних країнах. На підставі методу прогнозування формувались пропозиції щодо вдосконалення судової діяльності в Україні. Крім загальних методів використовувались й спеціальні, до яких належить історичний метод соціологічних досліджень. Історичний метод дає змогу виявити суспільну думку, оцінку функціонування державних органів самоврядних структур. Державні органи для прийняття оптимальних рішень повинні врахувати результат досліджень. Можливості цього методу в державно-правових дослідженнях на сучасному етапі застосовуються недостатньо.



1. Поняття та загальна характеристика механізму держави

1.1 Поняття та зміст механізму держави

Особливе значення механізму держави в забезпеченні життєдіяльності соціуму, можливості його впливу на різні сторони суспільного життя, чисельність зайнятих у ньому працівників залежать від змісту й обсягу функцій, які суспільство покладає на державу, обумовленого ними обсягу компетенції державних органів, визначеної в законодавстві.

Механізм держави - це система державних організацій, які складаються з державних органів, державних підприємств і державних установ, які здійснюють її завдання і реалізують її функції.

Механізм держави - це складна ієрархічна структура державних органів, закладів, підприємств за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством і захист його основних інтересів.

До механізму держави належать органи законодавчої, виконавчої і судової влади, контрольно-наглядові органи, збройні загони людей (армія, флот, поліція), установи примусу (тюрми, колонії), спеціальний пропагандистський апарат (ЗМІ).

Державний механізм утворюють різні за своєю конкретною характеристикою види державних інституцій -- органи, установи, підприємства та специфічні державні інститути. Поняття механізму держави вперше визначив в теорії держави і права в середині 60-х років XX століття В. В. Копєйчиков. Загальними рисами для всіх різновидів державних організацій, які входять до складу механізму держави, є те, що:

-вони є за своєю природою державними інститутами на відміну від самоврядних організацій;

-за їх посередництвом практично виконуються завдання і функції держави;

-вони утворюються за рішенням держави, уповноважених державних органів;

-вони утримуються за рахунок бюджетних коштів;

-їх працівники як державні службовці мають особливий статус, особливі гарантії зайнятості та соціального захисту.

Що слід зазначити в першу чергу, у складі механізму держави потрібно виділити державні органи як найбільш специфічну і важливу для реалізації функцій держави його частину, про що детальніше йтиметься далі. Водночас разом з державними органами до складу механізму держави входять й інші різні за характером і змістом діяльності державні організації -- державні підприємства, державні установи, така специфічна державна інституція, як збройні сили, що мають як вищезгадані спільні з державними органами ознаки, так і певні особливі риси, які не дозволяють вважати їх власне органами державної влади і включати безпосередньо до складу державного апарату.

Державними підприємствами, і щонайперше утвореними на загальнодержавній власності, який є власністю держави й видається комусь для тимчасового користування ,підприємствами, вважаються в Україні такі, що проводять виробничу або іншу діяльність, яка, виходячи з її специфіки, може здійснюватись тільки державним підприємством, або такі, головним споживачем продукції яких (понад 50 відсотків) є держава, або ж такі, які є суб'єктами природних монополій. Державні підприємства володіють часткою державної власності на праві повного господарського відання, мають самостійний баланс і статус юридичної особи, є суб'єктами підприємницької діяльності, несуть самостійну майнову відповідальність, на них поширюється загальнодозволяючий режим правового регулювання.

Кажучи про державні установи, то для них особливою є невиробнича діяльність в освітницькій, культурно-виховній, науковій галузях, у сфері охорони здоров'я і соціального захисту громадян. Державні установи можуть бути призначені для виконання спеціальної діяльності, наприклад для утримання засуджених тощо. За характером і напрямком своєї діяльності державні установи не можуть бути прибутковими організаціями і тому перебувають на утриманні за рахунок коштів державного бюджету.

Неповним змістовно і логічно незавершеним буде розгляд структури механізму держави без такої його необхідної ланки, як збройні сили. Збройні сили поза всякими сумнівами підпадають під ті ознаки, що були кваліфіковані вище як загальні для різних видів державних організацій. Повноцінне здійснення функцій держави неможливе без застосування в разі необхідності примусу, основним інститутом якого є військові формування. Так, захист суверенітету і територіальної цілісності держави і її недоторканності розцінюється Конституцією України як одна з найважливіших функцій держави, виконання якої покладається на Збройні Сили України (ч. 2 ст. 17).

1.2 Призначення механізму держави

Враховуючи всі можливі наукові аспекти розуміння визначення держави у практичному відношенні в першу чергу завжди виступає її конкретна характеристика, що знаходить свій вияв у державній діяльності, здійсненні державою функцій по управлінню суспільством.

Свої функції держава здійснює безпосередньо спеціально утвореним для цього інституціональним механізмом, який визначається як "механізм держави", складається із різних державних органів, які об'єднуються у відносно виокремлену структуру -- державний апарат, та інших державних інституцій. На такому підході засновується тлумачення сутності і змісту державності під кутом зору інституціонального підходу, головною особливістю якого є те, що держава трактується насамперед як механізм (інститут) влади та управління в суспільстві.

Але враховуючи інші критерїї , механізм держави має розглядатись в контексті виконання певним прошарком людей певного різновиду суспільно корисної праці, що виділився історично як результат суспільного розподілу праці, -- управлінської діяльності на постійних професійних засадах. У такому людському вимірі механізм держави виступає своєрідним фізичним (людським) її втіленням як відносно відокремлений, конституйований в окремий інститут і структурно організований прошарок людей, який виокремився на етапі формування державності внаслідок суспільного розподілу праці на керуючих (працівників державного апарату)і керованих (населення).

Такий підхід визначив перехід у дослідженні соціального управління від традиційного зосередження уваги на формальні її складові до так званого "людського фактору" з позицій широкого гуманістичного підходу, який покликаний привести до певної переоцінки співвідношення об'єктивних і суб'єктивних факторів у системі управління суспільством на користь останнього. Зокрема, людський вимір проблематики функціонування механізму і апарату держави є методологічним підґрунтям, яке надає нам можливість більш зосереджено аналізувати нові для вітчизняної юридичної науки, але надзвичайно актуальні й складні питання його кадрового забезпечення, організації та проходження державної служби, бюрократії тощо.

Важливу роль механізму держави в забезпеченні життєдіяльності соціуму , можливості його впливу на різні сторони суспільного життя, чисельність зайнятих у ньому працівників залежать від змісту й обсягу функцій, які суспільство покладає на державу, обумовленого ними обсягу компетенції державних органів,відіграє законодавство.

Аналізуючи все перелічене, класичною ліберальною теорією держави "нічного охоронця", яка була домінуючою на ранніх етапах функціонування ринкової системи виробництва, передбачалось критичне обмеження втручання держави в суспільне життя і особливо -- у сферу економіки. Діяльність держави мала обмежуватися охороною приватної власності і забезпеченням безпеки. Відповідно до цього розглядалося питання про механізм держави, який за таких умов був практично тотожним поняттю державного апарату як механізму здійснення політичної влади і зводився до сукупності державних органів, наділених державно-владними повноваженнями.

1.3 Державні органи: їх ознаки, характеристика і види

Органи держави -- це ті організації держави, які вона наділила владними повноваженнями щодо інших учасників суспільного життя та необхідними матеріальними засобами для здійснення цих повноважень. Владні повноваження державного органу полягають у можливості встановлювати формально обов'язкові правила поведінки загального чи індивідуального характеру (юридичні приписи) та домагатись, забезпечувати їх виконання.

Особливістю владних повноважень державного органу є: вони часто виступають водночас і його правом, і обов'язком (наприклад, повноваження прокуратури здійснювати нагляд за законністю). Сукупність передбачених у законі або іншому нормативно-правовому акті прав та обов'язків органу держави становить його компетенцію.

Люди, які працюють у будь-яких державних організаціях, поділяються на робітників і службовців.

Робітник -- це особа, котра знаходиться у штаті підприємства або іншої державної організації ,працює,і за внормовану державою заробітну плату виконує певні службові (посадові) функції виробничого характеру.

Державний службовець (державна посадова особа) -- це особа, котра здійснює свою діяльність у штаті державної організації і за встановлену державою заробітну плату виконує певні службові (посадові) функції невиробничого характеру.

Види державних службовців:

-керівники (службовці, наділені владними повноваженнями щодо інших членів колективу відповідної державної організації);

-спеціалісти (службовці, які мусять мати певні професійні знання для виконання відповідних професійних обов'язків без владних повноважень);

-технічний персонал (службовці, на яких покладається виконання допоміжних функцій, що не потребують спеціальної професійної підготовки і владних повноважень).

Потрібно зауважити, що за своєю структурою державний орган можна розглядати як складне утворення, яке складається з двох відносно відокремлених підрозділів, один з яких здійснює статутні повноваження цього органу, а інший -- виконує допоміжні функції, завданням якого є забезпечення виконання державним органом своїх повноважень. Такий підхід дає можливість визначити правовий статус різних категорій працівників державного органу, виходячи з конкретних функціональних напрямів його діяльності, а також відповідні вимоги та кваліфікаційні характеристики посад на державній службі.

Різноспрямованість та складність владно-управлінських функцій держави обумовлює значну кількість та різноманітність за своїми конкретними характеристиками видів державних органів.

В залежності від соціальної природи, державні органи поділяються на первинні та вторинні. Первинні органи створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути президент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні.

Види органів держави розрізняються:

1) за місцем, у системі державного апарату:

а) первинні -- створюються шляхом прямого волевиявлення всього (або певної частини) населення й уособлюють суверенітет держави; б) вторинні -- всі інші органи, які створюються первинними, походять від них, їм підзвітні;

2) за змістом або напрямком державної діяльності: а) органи законодавчої влади; б) глава держави; в) органи державного управління (виконавчої влади); г) судові органи; д) органи контрольно-наглядові;

3) за способом утворення: а) виборні; б) призначувані; в) ті, що успадковуються;

4) за часом функціонування: а) постійні;

б) тимчасові;

5) за складом: а) одноособові; б) колегіальні;

6) за територією, на яку поширюються їхні повноваження: а) загальні (центральні); б) місцеві (локальні).

До державних органів долучаються органи місцевого самоврядування, які на локальному рівні виконують переважно юридичними засобами низку владних функцій, хоча формально вони не вважаються офіційними представниками (органами) держави. Це так звані муніципальні органи.

Первинні муніципальні органи утворюються (обираються) громадянами, що проживають у межах певної адміністративно-територіальної одиниці (тобто певною територіальною спільністю). Вони теж тією чи іншою мірою задіюються до виконання державних завдань і функцій.



2. Принципи та ознаки механізму держави

2.1 Принципи механізму держави

Принципи організації і діяльності механізму держави - це основоположні керівні начала, ідеї, які лежать в основі організації ідеальності механізму держави. Більшість із принципів є конституційно закріплені, до них належать:

Принцип демократії:

Означає, що діяльність механізму здійснюється за залучення широких народних мас, а діяльність державних органів обширно висвітлюється в засобах масової інформації. Важливим принципом демократичної організації мас-медіа є плюралізм влад у суспільстві. Контроль панівних економічних і політичних груп над головними мас-медіа означає кінець демократії або її істотну деформацію.

Демократична держава має інформаційну владу,яка потребує контролю збоку суспільства. У більшості західних демократій існують спеціальні органи контролю за ЗМІ, які стежать за дотриманням ними моральних і правових норм.

Для того, щоб в Україні відбулися позитивні зрушення в області діяльності ЗМІ в першу чергу повинні бути прийнятими закони “Про пресу”, “Про журналістику”.

Принцип законності:

Означає, що всі без винятку структурні елементи механізму держави повинні діяти на основі і відповідно до закону.

Принцип гуманізму:

Заключається в тому, що кожен державний орган своєю діяльністю повинен здійснювати захист інтересів людини, особистості, охорони прав людини і громадянина. Конституція (ст. 3) уперше в основах конституційного ладу проголосила, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це положення знаменує принциповий поворот у взаємовідносинах громадянина і держави. Безумовно, зміни не можуть відбутися швидко, але конституція гарантує новий шлях розвитку України як демократичної, правової, соціальної держави.

Принцип національної рівноправності:

Полягає в забезпеченні згоди між різними частинами суспільства, різними соціальними прошарками, націями. Держава гарантує рівні умови існування і розвитку національної самобутності (мова, звичаї, культура).

Принцип розподілу влади:

Закріплений у ст. 6 Конституції України . Він означає, що законодавча, виконавча і судова влада реалізується різними державними органами , які стимулюють і урівноважують одна одну в процесі виконання своєї функції. Поділ влади об`єктивно виражається в спеціалізації державних органів за видами діяльності, які наділяються відповідною компетенцією, самостійні й незалежні в реалізації своїх повноважень і володіють можливістю спрямувати і контролювати одна одну.

Теорія поділу влад має складну історію свого становлення і розвитку. Традиційно її пов`язують з ім`ям Ш.Мотеск`є, який виробив схему, у відповідності до якої влада в державі має розподілятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. Пізніше Ж.-Ж.Руссо запропонував розглядати ці 3 гілки влади як особливі явища найвищої влади всього народу.

Вітчизняна історія зазначає,що ще задовго до Ш.Мотеск`є були спроби створити конституційний проект незалежної України - “Пакти і Конституція Пилипа Орлика” 1710 року. Вона написана під впливом західноєвропейського парламентаризму, заклали основні принципи республіканської форми правління. Основним її положенням було проголошення України незалежної від Москви та Польщі, і звичайно, в тогочасних умовах ця конституція не мала бути втілена в життя.

Вперше теорія поділу влад одержала конституційне закріплення у Конституції США 1787 року у якій від імені всього американського народу були розподілені повноваження органів держави - конгресу, президента і підзвітних йому міністрів, суддів. Крім цього теорія біла доповнена системою взаємних устремлінь і противаг. Наприклад, у конституціях деяких країн додатково виділяють виборчу владу.

Історія нашої держави зазначає,що більш як сімдесят років принцип поділу влади не міг бути втілений в державне будівництво, тому що цей принцип несумісний з ідейними доктринами пролетаріату, з керівною і спрямовуючою силою суспільства і держави. Тому тільки після проголошення незалежності перед Україною постала проблема втілення цього принципу в державний лад. Цей принцип дає змогу створити систему струмування і противаг. Прикладом цієї системи є прийняття закону Верховною Радою України з одного боку і підписання його президентом з іншого, який має право накладання “вето”.

Принцип професіоналізму:

За цим принципом створюються сприятливі умови для підбору і розстановки в державному апараті найкваліфікованіших кадрів. Залучення високопрофесійних осіб, висока організація праці забезпечить ефективну діяльність механізму держави.

Принцип ненасильства:

Цей принцип передбачає, що у роботі державних органів основну роль виконують організаційні та виховні методи. Метод примусу - другорядне, допоміжне значення. Принцип позапартійності державної служби, відокремлення церкви від держави означає, що в державних органах не можуть утворюватись структури політичних партій, релігійні організації. Відокремленість церкви від держави є однією з ознак сучасної правової держави. Світський характер України полягає у відсутності над державою церковної ієрархії. Цей принцип проявляється в громадському правосудді, в державній реєстрації актів громадянського стану.

Юридична наука передбачає і ряд інших принципів, таких як принцип лейтимності, науковості, обліку і контролю, суверенності.

2.2 Ознаки механізму держави

Для того,щоб визначити сутність механізму держави звернемося до одного з його розповсюджених варіантів і проаналізуємо його. Так науковець Козлов В.А. визначає механізм держави як систему органів і установ, за допомогою яких забезпечується виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави.

Отже, механізм держави -- цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави.

Структурна і функціональна розмаїтість державного механізму дозволяє виділити його найбільш загальні й істотні ознаки, характерні для переважної більшості держав минулого і сучасності.

Механізм держави має певні характерні ознаки:

1) це ієрархічна система побудована на позиціях ординації і субординації;

2) це цілісна система зовнішньо організованих елементів, яка має єдині принципи побудови. Кожен із суб'єктів механізму держави, як його системний елемент органічно пов'язаний із всіма іншими його елементами. Первинним елементом являються державні органи;

3) наявність можливості реалізації функцій і завдань організаційними, фінансовими, матеріальними засобами примусу;

4) наявність у державних органів, підприємств і установ своїх повноважень, як правової основи їхньої діяльності.

В цій розчленованості просліджується ієрархія: різні державні органи, їх блоки, підсистеми посідають неоднакове місце у державному механізмі, але усі разом повинні діяти злагоджено і без збоїв. Так, одну з підсистем держави утворюють вищі органи держави: представницькі, виконавчі, глава держави. Інша підсистема -- місцевого рівня: Ради та їх виконкоми, державні адміністрації та їх глави. Особливою підсистемою є судова, а також правоохоронні органи: прокуратура, міліція, органи служби безпеки та ін.;

5) це система, яка має єдину бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність, котрі становлять Ті організаційно-економічну основу;

6) це взаємодіюча, динамічна і реально працююча система, за допомогою якої функціонує держава, здійснюється управління суспільством (по суті, механізм держави створюється для виконання її функцій).

У вітчизняній літературі,наукових працях,можна зустріти ототожнення "механізму" і "апарату" держави.

В той же час поняття механізму держави ширше за поняття державного апарату за складом і структурою. Механізм держави, по суті, є апаратом у дії, у функціонуванні -- із усіма зв'язками, що існують і виникають між його частинами. Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових його елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у постійному відновленні з метою підтримання своєї основної функції -- управління.



3. Структурні елементи механізму держави

3.1 Органи законодавчої влади

Законодавча влада -- це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має виняткові повноваження на прийняття законів.

Головне призначення парламенту -- бути представником (представницьким органом) всього дорослого населення держави, усіх його частин з тим, щоб виражати і проводити у життя його волю та інтереси. Основними напрямками діяльності парламенту є прийняття законів держави (законодавча функція), контроль за їх виконанням (контрольна функція) та регулювання фінансових коштів, бюджету держави (фінансово-розпорядча функція). Ці функції парламент виконує як безпосередньо, так і через утворювані ним комісії, комітети та ін.

Держави соціально-демократичної орієнтації мають парламент що(у різних країнах він має різні назви -- Національні збори, Верховна Рада, Конгрес, Сейм тощо) утворюється, як правило, шляхом проведення загальних рівних виборів. Він може не поділятися на частини -- бути однопалатним (Україна, Фінляндія, Угорщина, Греція, Данія, Швеція, Болгарія та ін.) або ж складатися з 2 частин -- палат (Англія, США, Росія, Австрія, Італія, ФРН, Норвегія та ін.). Парламент двопалатної структури (бікамералізм) найбільш виправданий у тих країнах, де існує федеративний державний устрій. Палати парламенту зазвичай відрізняються порядком (правилами) формування та повноваженнями (компетенцією).

Основна ідея парламенту може, проте, зазнавати деяких деформацій за умов, коли, наприклад, не всі повнолітні громадяни беруть участь у його виборах (зокрема, у формуванні другої палати) або коли верхня палата значно обмежує, гальмує діяльність першої, нижньої, або ж коли інші вищі органи держави (глава держави, уряд, вищі судові інстанції) коригують рішення парламенту, так чи інакше впливаючи на нього.

Органи законодавчої влади -парламенти, в різних країнах парламенти називаються по-різному: в США -- Конгрес, в Англії Парламент, у Росії -- Федеральні Збори, в Україні -- Верховна Рада. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція тощо) або двопалатним (у федеративних державах -- Росії, США, ФРН, а також у деяких унітарних державах -- Франції, Польщі).

Основною функцією законодавчої влади є законодавче регулювання суспільних відносин, тобто прийняття законів. Так, згідно з Конституцією України Верховна Рада України (парламент) визнається єдиним законодавчим органом України. Відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим вважається Конституцією України лише представницьким органом. Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то крім законодавчої він виконує ще дві додаткові функції: 1)установчу; 2) контрольну.

Установча функція законодавчої влади: парламент формує або бере участь у формуванні уряду, обирає або затверджує на посадах керівників уряду, міністерств, відомств, а також інших вищих державних органів. Наприклад, Верховна Рада України дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, Генерального прокурора та інших керівників центральних державних органів.

Парламент контролює діяльність підзвітних йому державних органів -- уряду, міністерств, відомств (контрольна функція). Так, Верховна Рада згідно з нормами Конституції України здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Законодавча влада внаслідок свого представницького мандату є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади -- виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в органах законодавчої влади -- парламентах не виключається, а, навпаки, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо.

Законодавчої влада,якій властивий представницький характер, дає підстави визначити її "першою серед рівних" у системі поділу державної влади. Це приводить до того, що за певних умов компетенція органів законодавчої влади може тлумачитись дуже широко. Наприклад, вважається, що англійський парламент може все, "крім перетворення жінки на чоловіка і навпаки". Французький же парламент внаслідок державно-правових реформ президента де Голля значною мірою втратив реальні можливості законодавчого впливу на стан речей у країні. Оптимальним вирішенням проблеми меж компетенції органу законодавчої влади є підхід, згідно з яким, наприклад, компетенція Верховної Ради України є досить широкою, але водночас обмежується Конституцією України і тому не може вважатися безмежною.

3.2 Органи виконавчої влади

Виконавча влада -- це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має прерогативу виконувати прийняті парламентом закони та інші рішення.

Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах називається по-різному: в США -- Адміністрація Президента, в Італії -- Рада Міністрів, у Росії -- Уряд, в Україні -- Кабінет Міністрів. Згідно з Конституцією України вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Очолює Кабінет Міністрів Прем'єр-міністр України. До системи виконавчої влади крім Кабінету Міністрів входять центральні органи виконавчої влади -- міністерства, державні комітети та інші відомства, а також місцеві державні адміністрації.

Основною функцією виконавчої влади є забезпечення виконання законів. Окрім того, виконавча влада здійснює функцію підзаконного регулювання суспільних відносин, тобто приймає підзаконні нормативно-правові акти. Наприклад, Кабінет Міністрів України приймає на основі Конституції та законів України постанови. Особливими принципами, на яких здійснюється виконавча

влада, є:

-оперативність;

-організація на основі адміністративної підлеглості;

-підзаконність;

-підзвітність перед представницькими органами.

Виконавча влада іноді і значною мірою небезпідставно ототожнюється з державною владою у вузькому розумінні цього слова, оскільки на відміну від інших гілок влади вона заснована на точно визначених ієрархічних відносинах, які передбачають чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість і відповідальність. Навпаки, представницький характер органу законодавчої влади, а також особливий статус судової влади, яка може виступати арбітром між особою і державою, наближають їх до інститутів громадянського суспільства, вказують не тільки на державницькі, але і на суспільні елементи в їх природі.

В той же час у сфері виконавчої влади, як такій сфері державно-управлінської діяльності, що побудована передусім на засадах професіоналізму та суворій підпорядкованості, містяться найбільші можливості для виникнення бюрократичних деформацій, а тому особливого значення щодо виконавчої влади набувають питання контролю за її діяльністю з боку представницьких та судових органів, інститутів громадянського суспільства.

Уряд утворюєтся (починаючи з його глави -- прем'єр-міністра) президентом, монархом (відповідно у президентській республіці чи в дуалістичній монархії) або ж парламентом (у парламентській республіці або в парламентській монархії).

Здійснюючи свої повноваження,уряд зобов'язаний бути підзвітним тому органові, який його утворив. Тому зміна домінуючої у парламенті політичної партії (при парламентарній формі державного правління) або обрання президентом особи з іншою політичною програмою, ніж у його попередника, звичайно тягне за собою призначення нового прем'єр-міністра та й, зрештою, усього уряду, а також значної частини вищого чиновництва. Що ж стосується місцевих органів виконавчої влади, то їх персональний склад може залишитись при цьому майже без змін, оскільки вони зобов'язані беззастережно виконувати вказівки вищестоящої адміністрації. Вважається, що на локальному рівні органи державного управління "відділені" від політики і мають бути лояльними до держави, яку б політику вона не проводила. Зрозуміло що домогтися цього на практиці вдається, із зрозумілих причин, далеко не завжди. Дається взнаки, зокрема, соціальна неоднорідність різних прошарків державних службовців (вищої, середньої та нижчої ланок управлінської системи, військових і цивільних посадових осіб тощо).

3.3 Органи судової влади

Основне призначення судових органів: Судові органи спеціалізуються на розв'язанні конфліктів, суперечок між суб'єктами права, у захисті та відновленні їхніх прав, у притягненні правопорушників до юридичної відповідальності.

У державах соціально-демократичної орієнтації органи судової влади характеризуються, так би мовити, плюралістичністю (здійснюють конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, арбітражне, військове та інші види судочинства), що дозволяє застосовувати диференційовані процедури для вирішення справ, котрі виникають у різних сферах суспільного життя, а тому відзначаються неабиякою специфікою.

Розрізняють органи загального і спеціального судочинства (наприклад, військові трибунали).

У різних державах стосовно різних судових органів існують, ясна річ, неоднакові правила щодо формування суддівського корпусу (призначення, затвердження, вибори суддів).

Судова влада -- це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя.

Отже, основною функцією судової влади є здійснення правосуддя.

Функції правосуддя притаманні такі важливі ознаки, як виключність та самостійність. Виключність означає, що ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Так, згідно з Конституцією України правосуддя може здійснюватися тільки судом, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Самостійність означає, що суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом.

В Україні судочинство здійснюється у формах розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, а також справ з адміністративних правопорушень (суди загальної юрисдикції), господарських справ (господарські суди), а також прийняття рішень Конституційним Судом України.

Головна особливість діяльності судових органів: суворе додержання визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і виваженість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення.

До особливих принципів судочинства належать такі:

-рівність прав громадян на судовий захист;

-гласність;

-рівноправність сторін (наприклад, обвинувачення і захисту);

-змагальність сторін;

-обов'язковість судових рішень;

-оскарження судових рішень (наприклад, вирок суду може бути оскарженим до вищого суду апеляційної або касаційної інстанції).

Окрім правосуддя суд у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина. Судовий захист прав і свобод людини в умовах формування правової державності має стати основною формою їх юридичного захисту і тому підлягає всебічному розвитку і підтримці.

Слід закцентувати увагу на тому, що судова влада займає особливе місце в системі державно-правових інститутів правової державності. Тому правова держава є "державою суддів", у тому розумінні, що судова влада в умовах функціонування принципів правової державності є найбільш наближеною до права гілкою державної влади, що передбачає, зокрема, можливість суду розглядати позови щодо відповідальності органів державної влади перед людиною і громадянином з приводу порушення чи обмеження їх прав чи свобод.

Принциповою відмінністю є й те, що саме судовим органам у правовій державі належить остаточний вердикт у вирішенні юридичних спорів та конфліктів, яскравим прикладом чого є рішення Конституційного Суду України, які вважаються остаточними і не підлягають оскарженню. Важливим для констатації особливої ролі судової влади в правовій державі є й те, що судді є юристами за фахом.

3.4 Органи спеціального призначення

Серед органів спеціального призначення особливу увагу приділяють правоохороним органам . Звичайно у дослівному розумінні “ правоохоронну діяльність ” ( забезпечення законності та охорона правопорядку в суспільстві , боротьба з правопорушниками , охорона законних прав та інтересів громадян , юридичних осіб, суспільства і держави в цілому ) мають вести всі громадяни , юридичні особи , органи законодавчої , виконавчої і судової влади тощо. Але для переважної більшості суб'єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною .

Виходячи з цього,правоохоронними органами є державні органи , основною (спеціальною) функцією яких є забезпечення законності та охорона правопорядку , боротьба з правопорушеннями , охорона законних прав та інтересів громадян , юридичних осіб , суспільства і держави в цілому.

Характерними рисами правоохоронних органів є:

а) здійснення ними зазначених вище функцій , які в сукупності називають правоохоронною функцією ;

б) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних державно - владних повноважень , зокрема можли-вості видавати правові акти ( в основному індивідуального характеру ) , обов'язкові для виконання тими , кому вони адресовані ;

в) можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (затримання особи , арешт , позбавлення волі тощо) ;

г) перебування їх діяльності під особливим державним контролем і наглядом, здійснення лише на основі закону й у встановленому ними порядку.

Зазвичай до правоохоронних органів відносять суд , прокуратуру , органи юстиції , внутрішніх справ , державної безпеки тощо . Досить часто суди як органи правосуддя згадуються в нормативних документах окремо (у слово-сполученнях типу “ судові і правоохоронні органи ”) .

Система правоохоронних органів включає деякі інші державні установи і громадські організації , які відповідно до законодавства поділенні значними повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності , хоча в цілому їхні функції не зводяться до останньої , а також не забезпечуюються можливістю застосування державного примусу . Серед таких установ і організацій слід звернути особливу увагу на органи юстиції та адвокатуру .

3.5 Представницькі органи державної влади

Відповідно до Конституції України, в Україні існує певна система представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування.

1) По-перше це український парламент - Верховна Рада України, яка є єдиним законодавчим органом держави і складається із 450 народних депутатів України, що обираються один раз на чотири роки за змішаною виборчою системою. 225 депутатів обираються за пропорційною виборчою системою в єдиному одномандатному виборчому окрузі за списками політичних партій та виборчих блоків із встановленим бар'єром проходження 4%. 225 депутатів обираються в одномандатних округах виборчих округах за відносною більшістю голосів.2) По-друге - Верховна Рада Автономної республіки Крим, яка складається із 100 депутатів, що обираються у одномандатних виборчих округах за відносною більшістю голосів.

3) По-третє - обласні ради, які не мають чітко встановленої кількості депутатів, це визначається радами самостійно. Мінімальна кількість депутатів у Херсонській обласній раді - 63, максимальна у Донецькій - 180. Причому українське законодавство визначає обласні ради, як представницькі органи, що представляють інтереси районів та міст обласного значення. Для цього від кожного суб'єкта адміністративно-територіального устрою цього рівня (район, місто обласного значення) обирається однакова кількість депутатів у багатомандатному виборчому окрузі за системою відносної більшості голосів.

4) По-четверте - ради громад - сільські, селищні та міські ради, а також районні у місті ради. Кількість депутатів у цих радах, відповідно до закону встановлюється самими радами. Вибори проходять в одномандатних виборчих округах за системою відносної більшості голосів.

Повноваження представницьких органів

1) Повноваження Верховної Ради України та Верховної Ради Автономної республіки Крим, визначаються Конституцією України та відповідно Конституцією АРК. Верховна Рада України, як парламент держави, має достатньо широке коло повноважень, проте серед установчих, нормотворчих та контрольних повноважень, достатньо повними можна назвати лише нормотворчі. Установчі та контрольні повноваження парламенту достатньо обмежені самою Конституцією і рішеннями Конституційного Суду України, який протлумачив окремі норми Конституції, щодо можливостей парламенту у сфері контролю за виконавчою владою на звуження можливостей парламенту. Те ж саме відбулось щодо контрольних можливостей народного депутата України, адже і тут Конституційний Суд України звузив можливості депутата щодо використання такого інструменту, як депутатський запит та депутатське звернення, особливо, якщо це стосується Президента України, прокуратури та судів.

2) Повноваження Верховної Ради Автономної республіки Крим суттєво відрізняються від повноважень будь-якої обласної ради, є значно ширшими як у сфері визначення місцевої політики, нормотворення, так і щодо виконавчого органу АРК - Ради Міністрів АРК.

3) Повноваження місцевих рад обласного та районного рівнів є досить обмеженими. За законом „Про місцеве самоврядування в Україні” ці ради не мають своїх виконавчих органів, а повноваження, які нібито у них є, апріорі, згідно закону, делегуються в обов'язковому порядку відповідним місцевим державним адміністраціям. Не маючи власних виконавчих органів, районні та обласні ради на практиці часто перетворюються в орган „при місцевій державній адміністрації”, а не представницький орган району чи області.

4) Ради територіальних громад - сільські, селищні, міські є реальними, повноважними органами місцевого самоврядування. Відповідно до закону, саме вони є виразником інтересів громади і можуть виступати від її імені. Ці ради формують виконавчі органи, ухвалюють місцеві нормативні акти, місцеві бюджети, здійснюють контрольні повноваження щодо сільського, селищного, міського голови та виконкому, аж до дострокового припинення повноважень голови та розпуску виконкому.

державний демократія національний влада



Висновок

Узагальнюючи, можна сказати, що в основі організації і діяльності держави лежить принцип поділу влади: законодавчої, виконавчої і судової.

Кожна влада здійснює свої строго обкреслені функції, і разом вони стримують і врівноважують один одного, забезпечуючи тим самим гарантію проти порушення демократичних норм і зловживання владою. А крім того, самі громадяни через загальну виборчу систему мають можливість контролювати влади й у разі потреби коректувати їхні дії.

Державна влада в правовій державі підзаконна. її підзаконність доповнюється визнанням за окремою особистістю невід'ємних і недоторканних прав, що передують самій державі. Недоторканість особи забезпечується законом.

Правова держава має ряд спільних і об'єднуючих усіх членів цивільного товариства правових основ, що по своїй суті носять надкласовий і загальнолюдський характер.

Як механізм годинника складається з різних елементів, так і механізм держави, будучи єдиним, містить у собі органи, блоки, підсистеми і навіть самостійні гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. В цій розчленованості просліджується ієрархія: різні державні органи, їх блоки, підсистеми посідають неоднакове місце у державному механізмі, але усі разом повинні діяти злагоджено і без збоїв. Так, одну з підсистем держави утворюють вищі органи держави: представницькі, виконавчі, глава держави. Інша підсистема - місцевого рівня: Ради та їх виконкоми, державні адміністрації та їх глави. Особливою підсистемою є судова, а також правоохоронні органи: прокуратура, міліція, органи служби безпеки та ін.;

Отже, державна влада забезпечує:

1. Верховенство закону в усіх сферах громадського життя.

2. Реальність прав особистості, створення умов для її вільного розвитку.

3. Взаємну відповідальність держави й особистості

4. Міцний режим законності і стабільності правового порядку.

Отже, державні підприємства і державні установи слід відрізняти від органів держави, але їх не можна протиставляти одне одному, оскільки усі вони належать до державних організацій, які діють у єдності та взаємозв'язку: державний апарат забезпечує реалізацію функцій держави завдяки діяльності підприємств і установ, якими керує.

Для механізму держави характерне таке негативне явище, як бюрократизм.

Особливо це помітно в нашій країні, коли для отримання якоїсь довідки чи документу необхідно пройти велику кількість інстанцій або, коли тебе з однієї інстанції відсилають в іншу, а з тієї ще далі. В умовах правової держави цього не повинно бути.

Україна зараз знаходиться напередодні адміністративної реформи і тому, я вважаю, потрібно детально дослідити цю проблему і зокрема, здійснити наступне:

- скоротити державний апарат, провести його реорганізацію і децентралізацію, що повинно привести до підвищення ефективності його функціонування (недавно я чула інформацію, що уряд має намір майже вдвічі скоротити кількість існуючих міністерств і відомств і відповідно чисельність їх службовців);

- необхідне спрямування державного механізму на проблеми забезпечення, реалізації і захисту прав і свобод людини, охорону правопорядку;

- підвищення професіоналізму державних службовців (скорочення їх чисельності неодмінно призведе до цього, оскільки зменшення кількості посад, змусить службовців підвищувати свій професійний рівень для того, щоб не залишитися без роботи);

- необхідне чітке і суворе законодавство щодо покарання тих службовців, які грубо порушують права людини, що, на жаль, для сучасної України не рідкість.



Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.96.

2. Закон Украйни „Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №52.

3. Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №53.

4. Закон України „Про міліцію" від 25 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №4.

5. Закон України "Про судоустрій України" від 5 червня 1981 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1981. - №24.

6. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник.-- К.: Атіка,2010 - с.100-105.

7. Цвік М. В. Загальна теорія держави і права . --Х.: Право, 2002 - с.114-129.

8. Тимченко С.М. Теорія держави і права. Посібник для підготовки до іспитів. --К.: Паливода,2007 - с.35-36.

9. Волинка К.Г. Теорія держави і права.Навчальний посібник.--К.: МАУП,2003- с. 74-78.

10. В.Г. Гончаренко. Правознавство.-- К.: Український інформаційно-правовий центр,2002-с.122-125.

11. Копєйчиков В. В. Правознавство. -- К: Юрінком Інтер, 2004.-с 114-120.

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник--К.:Консум фірма, 2001.-с 79-82.

13. Зайчук О. В. Теорія держави і права.Академічний курс--К.: Юрінком Інтер, 2006.-с 101-105.

14. Дмитров Ю. Правова держава:перспектива чи сьогоднішній день?// Право України. --1995.-№ 5-6.

15. Пікуля Т.О. Поняття механізму держави//Держава і право:3б.наук.пр-Вип.5. --К.,2000.

16. Кривенко Л. Розподіл влад і процесуальні права парламенту//Віче. --1998.-№ 3.

Размещено на Allbest.ru

...