Державотворчі документи Литовсько-Польського періоду

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВОТВОРЧІ ДОКУМЕНТИ ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ПЕРІОДУ

М. Ю. Аніщук

м. Маріуполь

Державотворення являє собою комплексний довготривалий процес, результатом якого є утворення держави. Створення держави включає такі чинники як: культурні, політичні, релігійні та інші.

Литовсько-польська доба є однією з проміжних ланок на шляху створення української держави. Простежити процеси територіальних змін, які відбувались протягом XIV-XVIII ст., можливо завдяки документації, яка велася на той період. Відповідальними за створення, редагування, а також збереження документів були канцелярії й під канцелярії Великого

Князівства Литовського та Польського королівства. Під керівництвом канцлера або підканцлера службовці нижчих рангів - регенти, писарі, передплати - готували і реєстрували документи у відповідних книгах, в які записувалися офіційні копії більшості документів. Документи видавались від імені великого князя, ради та сеймів. Термін зберігання документації був необмеженим. Усю сукупність документації того періоду умовно можна поділити на три блоки, такі як:

- земельні кодекси (звичаєве право, декрети, устави); - привілеї (унії);

- правові кодекси (статути, судебники).

Підготовкою земельних кодексів займались секретарі великого литовського князя, які служили в канцеляріях та займались саме діловодством князя. У свою чергу, канцлери та підкацлери готували правові кодекси та привілеї. акт закон устав приватноправовий

Литовсько-польський період позначився нестабільною територіальною ситуацією - постійним поділом земель. У земельно-правовому регулюванні Литовсько-польської держави зберігаються і розвиваються положення руського звичаєвого права. Зокрема, закріплювалося право селян на вільну купівлю-продаж землі. Визначалася специфічна форма угоди: при ній мали бути присутніми свідки або старці («діди») села [ 3 ].

Поряд із дією звичаєвого права, все більший розвиток отримують і нормативно-правові акти як джерела права. Вони фіксували всі зміни, які відбувалися на теренах Великого Князівства Литовського та Польського королівства. Поширеними видами документації, що мали загальнодержавне значення, були наступні: великокнязівські привілеї, устави, правові кодекси, статути, декрети, універсали, мандати, дарчі грамоти, люстрації, міжнародні угоди, договори з місцевими князями тощо.

Прикладом декретів періоду Литовсько-Польської доби панування на українських теренах, можна визначити декрет угорського короля Людовіка Анжуйського (1351 р.), згідно з яким феодали мали право володіти землею. Селянам заборонялося переходити від одного землевласника до іншого. Феодалам на території їх володінь дозволялося втручатись в особисте життя залежних селян, а також чинити суд над ними.

Регулювання земельних відносин фіксувалося у таких законодавчих документах як устави. Слід зазначити, що устави містили питання не лише стосовно регулювання земельних відносин, а й принципи феодального землеволодіння, відносини між землевласниками і селянами. Серед устав того часу можна назвати наступні - «Устава для Віленського і Трокського повітів» (1514 р.), «Устава на волості» або «Устава на волоки» (1557 р.), згідно з якою вся земля поділялася на ділянки (волоки) величиною від 16,8 га до 21,3 га залежно від місцевості.

Чільне місце серед документів литовсько-польського періоду займають привілеї. значною є частина королівських привілеїв певним особам на почесні титули, загальнодержавні та регіональні посади. У великих містах міщани самі вибирали війта, що також підтверджувалася офіційним королівським актом. Пізніше, з середини XVII ст., видавалися королівські підтвердження щодо обрання козацької старшини [ 4 ]. Уніфікація стану українських земель у Литві та Польщі була офіційно затверджена одним із перших державних актів 1413 р. Городецьким привілеєм (спочатку мав назву Городецької унії), який був укладений між польським королем Ягайлом і Великим князем Вітовтом. Привілей передбачав уніфікацію органів управління в обох державах, а головне, зрівняння в правах і привілеях польських і литовських шляхтичів католицького віросповідання.

Перші спроби кодифікації українського права Польсько-Литовської доби датуються серединою XV ст., коли було укладено судебник князя Казимира (1468 p.). Зміст Судебника обмежувався в основному нормами процесуального та статичного кримінального, кримінально-процесуального та адміністративного права. Вони були сформованими внаслідок поглибленого становлення та розвитку за цих часів форм традиційної (звичаєвої) кримінальної, кримінально-процесуальної, адміністративної української правової свідомості та правової культури [ 2 ].

Наступними видами документів XIV-XVIII ст. є статути, які є генеральними правовими кодексами, що регулювали державні й суспільні відносини. У Великому Князівстві Литовському було укладено три статути: «Перший (Старий) Литовський статут» 1529 р., «Другий (Волинський) Литовський статут» 1566 p., а також «Третій (Новий) Литовський статут» 1588р. Статути визначалися права й обов'язки Великого князя. Земля, якою користувалися селяни, оголошувалася власністю панів. За останніми у власність закріплювалися землі, даровані їм за службу або куплені. Узаконювався розшук селян-втікачів, оголошувалася заборона на прийом феодалами чужих селян [ 1 ].

Щодо статутів Польського королівства, можна виділити Пйотрковський (1346 р.) та Віслицький (1347 р.), дія яких поширювалася на руські воєводства у XV ст. Статути відміняли право «мертвої руки», згідно з яким поміщик присвоював собі частину спадщини після смерті залежного від нього селянина, встановлювали умови селянського виходу з панщизняної залежності, передбачали перехід від натуральної ренти до грошової, визначали норми карного права та інше.

Нормативно-правовим актом, який передбачав опис майна і володінь, імен власників нерухомістю, перепис населення, підрахунок фінансового доходу в казну держави на основі податків у Великому Князівстві Литовському, мав назву люстрації. Згідно сеймової постанови 1562 р. загальнодержавні люстрації мали проводитися кожні 5 років. Перша відбулася в 1563 р., проте надалі проводилась лише в 1765 і 1789 рр. Частіше проводилась в окремих воєводствах і володіннях.

Серед видів документів литовсько-польського періоду, що відносяться до державотворчих документів, і які зберігались у канцелярії, також відносяться копії таких документів як затвердження приватноправових актів, частково судові акти, королівські листи та дипломатичні листування тощо.

Отже процес територіального становлення української держави безпосередньо пов'язане з документообігом. Як відомо документи є джерелами інформації, які допомагають відтворити події минулого. У контексті процесу державотворення документи є офіційним підтвердженням державних та міждержавних відносин. Литовсько-польська доба позначилась активними процесами територіального та земельного поділу, що у результаті спричинило вироблення великої кількості нормативно-правових актів (земельні кодекси, привілеї, правові кодекси), які були розглянуті вище.

Размещено на Allbest.ru