Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Реферат

з міжнародного економічного права

на тему: «Загальна характеристика і особливості інституційного арбітражу як засобу розв'язання міжнародних економічних спорів (на прикладі лондонського міжнародного третейського суду) »

Виконала:

Студентка 4 курсу, 1 гр.

Силка Т. Ю.

Київ 2015

Вступ

третейський суд спор

У 21 столітті заборона застосування збройної сили задля владнання міжнародних конфліктів набула універсального й імперативного значення, отримавши статус норми jus cogens у міжнародному праві. Формальна заборона силових методів розв'язання міжнародних спорів не стала панацеєю: міждержавні збройні конфлікти й натепер є досить поширеним явищем. Проте ця заборона надала потужного імпульсу розвиткові мирних засобів і процедур вирішення міжнародних конфліктів. Тому цей напрям став важливою складовою міжнародних відносин і популярним предметом міжнародно-правових досліджень.

У другій половині 21 століття одним з найпомітніших процесів у міжнародному праві став розвиток інституту мирного вирішення міжнародних спорів у рамках міжнародних міжурядових організацій, який вніс новий вимір у галузь несилових засобів розв'язання конфліктів.

Проблема вирішення спорів у суспільстві лишається актуальною впродовж усього існування людської цивілізації, її гострота особливо відчувається у перехідні та переламні моменти історії. Очевидно, що кардинальне поліпшення міжнародних відносин неможливе без виходу економік країн з кризи, але на конфлікти, які виникають у суспільстві, слід реагувати негайно. Головну роль в урегулюванні спорів має відігравати держава - як сторона конфлікту, або як посередник чи арбітр. Отже, можна констатувати, що у випадку виникнення конфліктної ситуації важливу роль відіграє створення сприятливих умов для того щоб він не набрав агресивної форми та руйнівних масштабів, а став предметом обговорення у раціонально організованому переговорному процесі.изначити сучасну систему мирних засобів врегулювання міжнародних спорів.

Інституційний арбітраж і арбітраж ad hoc: дві сторони одного процесу

Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський суд) є різновидом комерційного арбітражу.

Міжнародній практиці відомі два основні види міжнародного комерційного арбітражу: інституційний (постійно діючий) арбітраж і арбітраж ad hoc (арбітраж для розгляду одного спору). Арбітражем ad hoc слід вважати спеціально створений сторонами із вказаних ними осіб арбітраж, який не пов'язаний з будь-якою організацією і має своєю метою вирішення конкретного спору за правилами, встановленими сторонами чи арбітром. Для цього виду арбітражу характерним є те, що він припиняє своє існування відразу після винесення арбітражного рішення. Для того щоб такий арбітраж діяв, сторони в арбітражній угоді повинні визначити: предмет спору, місце проведення арбітражу, правила надання доказів, правила процедури, вказати кількість арбітрів, порядок їх обрання та ін.

Для інституційного арбітражу характерна наявність постійно діючого органу, який не бере участі у вирішенні спорів, а виконує визначені адміністративні функції: сприяє формуванню складу арбітражу, надсилає сторонам документи у справі, встановлює дату проведення арбітражу тощо. Наприклад, таким органом є Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати. Постійно діючі арбітражні (третейські) суди створюються при різних організаціях, асоціаціях, біржах, торгово-промислових палатах.

У свою чергу інституційні арбітражі поділяються на загальні та спеціальні. Такий поділ досить умовний, оскільки загальний арбітраж не розглядає всі без винятку спори, компетенція його обмежена порівняно з компетенцією державного суду. Він є загальним щодо спеціального арбітражу, який спеціалізується на вирішенні спорів, що виникають тільки із визначених правовідносин. У процесі розвитку міжнародного комерційного арбітражу спостерігається збільшення кількості спорів, які вирішуються постійно діючими арбітражними органами. Водночас зменшується кількість випадків, коли сторони вдаються до процедури арбітражу ad hoc. Таке становище пояснюється тими перевагами, які притаманні інституційному арбітражу порівняно з арбітражем ad hoc. До таких переваг належать, зокрема, визначеність арбітражної процедури, у тому числі порядку обрання арбітрів, який доволі часто являє перепону у випадку арбітражу ad hoc; об'єднання у складі членів постійно діючого арбітражу найбільш авторитетних і кваліфікованих спеціалістів у відповідних галузях; наявність у інституційного арбітражу практики розгляду спорів; наявність технічних і організаційних умов для швидкого і об'єктивного вирішення спорів, які забезпечуються постійно діючими канцеляріями, секретаріатами.

Слід також зазначити, що важливою перевагою є наявність регламентів постійно діючих арбітражних органів, яка створює сторонам можливість заздалегідь ознайомитися з правилами ведення арбітражних справ. В інституційних арбітражах неможлива ситуація, при якій сторони не зможуть досягти згоди про порядок призначення арбітрів або одна із сторін ухиляється від обрання арбітра, оскільки в такому випадку арбітражний центр сам призначає його.

Причинами, через які сторони надають перевагу арбітражу, а не судовому розгляду є: нейтральність, компетентність, конфіденційність, процесуальна гнучкість, можливість обирати мову та місце проведення арбітражу, остаточність та можливість примусового здійснення в судовому порядку.

З багатьох причин, міжнародний комерційний арбітраж є досить затратним способом вирішення спорів. При судовому розгляді сторонам теж доводиться сплачувати судовий збір, однак вони не зобов'язані оплачувати роботу судді чи платити за використання приміщення. В арбітражі, обов'язок сплачувати збори та затрати судді лежить на сторонах. При арбітражному вирішенні спорів будь-якої складності, затрати можуть бути значними. В деяких випадках сторони також повинні будуть сплатити адміністративний збір, який теж може бути значним, особливо, якщо для ведення справи буде призначений судовий секретар чи судовий розпорядник. В той же час, на сторони повинні заплатити перекладачам та експертам. Тому, зазвичай, тривале вирішення спору дорого обходиться обом сторонам.

Проведення арбітражного процесу є найлегшим, якщо у спорі беруть участь лише дві сторони - позивач та відповідач, оскільки арбітражний суд не може примусово залучити до справи осіб, які не є сторонами арбітражної угоди.

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів закріплений у Статуті ООН.

Типовий перелік зобов'язань за принципом мирного вирішення міжнародних спорів, що пропонується сучасною доктриною міжнародного права, має такий вигляд:

* вирішувати міжнародні спори виключно мирними засобами;

* вирішувати мирними засобами всі свої спори, незалежно від їх виду;

* вирішувати спори своєчасно, у найкоротші строки;

* не залишати спори невирішеними, не припиняти процес мирного врегулювання та пошуку взаємоприйнятних рішень;

* використовувати визнані в міжнародному праві мирні й інші засоби на власний вибір;

* утримуватися від дій, що можуть загострити спір або поглибити напруженість (наприклад, висування ультимативних вимог), і не наражати на небезпеку міжнародний мир та безпеку;

* вирішувати спори на основі міжнародного права та справедливості; виконувати прийняте в узгодженому порядку рішення.

Як у сфері цивільно-правових, так і в міжнародно-правових відносинах однією з істотних умов зобов'язання є забезпечення його виконання та закріплення засобів для мирного розв'язання спору, що надає право стороні відступити від виконання і вимагати від сторони, котра порушила зобов'язання, відшкодування збитку. Ще на стадії укладання зобов'язання сторони почасти виходять з того, що вони дотримуватимуться взятих на себе зобов'язань, якщо визначені умови, які існують в момент його підписання, залишатимуться незмінними. Сторони іноді цим користуються й односторонньо відмовляються від виконання зобов'язання з посиланням на змінені обставини, у зв'язку з чим подальше виконання договору нібито чи неможливе або ж недоцільне. Прикладом такого ухилення та неналежного виконання можуть бути відносини України та Росії. Впродовж десяти років після здобуття незалежності нашою державою ці відносини були ускладнені проявами взаємної недовіри. Декларації про стратегічне партнерство фактично тільки маскували відсутність порозуміння і прагнення до справжнього діалогу. У деяких випадках навіть виникала загроза серйозних міждержавних конфліктів. Основними засобами вирішення спорів, які використовували сторони, були проведення дипломатичних перемовин й рідше застосовувався засіб посередництва, що не завжди приносили бажаний результат.

Відповідно до Статуту ООН міжнародні конфлікти діляться на:

* ситуацію, тобто конфлікт, що у випадку його розвитку може загрожувати міжнародному миру і безпеці (наприклад, ситуація з Іраком);

* спір, тобто ситуацію, коли сторони пред'явили одна одній взаємні претензії (наприклад, спір Англії з Іспанією з приводу Гібралтару).

Використання термінів «ситуація» і «спір» є правомірним із позицій сучасного міжнародного права, тому що саме ці терміни входять у понятійний апарат Статуту ООН (положення Глави VI «Мирне вирішення спорів» і Глави VII «Дії у відношенні загрози миру, порушень миру й актів агресії» -- багатостороннього міжнародного договору, учасниками якого є практично всі держави світу.

У міжнародному праві немає загальновизнаного визначення поняття «міжнародний спір». Ознаки спору встановлюються для потреб реалізації певної процедури врегулювання міжнародних спорів, передбаченої конкретним міжнародним договором. Водночас досить часто регламентація процедур мирного врегулювання відбувається без формального визначення ознак міжнародного спору. Утім у сучасній теорії склався загалом єдиний підхід до визначення змісту цього поняття. Він ґрунтується на практиці Міжнародного Суду, який під міжнародним споромрозуміє конфлікт правових поглядів, що об'єктивно існує до початку розгляду справи. Це означає, що для наявності спору недостатньо констатації самої лише різниці в поглядах сторін із питання права чи факту або ж їхніх інтересів. Така розбіжність повинна бути об'єктивно виражена в офіційних діях, принаймні однієї з них.

Отже, міжнародний спір можна визначити як формально (об'єктивно) виражену суперечність між суб'єктами міжнародного права з питання факту або права. Міжнародний спір -- це юридичний факт, констатація наявності якого вимагає від його учасників та інших заінтересованих суб'єктів міжнародного права реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів.

У спорі завжди є учасники, у яких претензії завжди сформульовані і збігаються з предметом спору. При цьому держави свої претензії обґрунтовують законними інтересами і нормами міжнародного права.

Якщо претензії держав не збігаються з предметом спору, то вони так і залишаються претензіями, без надії інституціоналізації (формування і розвитку) спору (наприклад, претензії Японії на російські острови південної частини Курил). Міжнародний Суд ООН відзначав, що «односторонні претензії не утворюють спору».

Таким чином, для будь-якого міжнародного спору характерним є наявність розбіжностей з питання факту або норми права, тобто конфлікту інтересів між двома суб'єктами міжнародного права.

Лондонський комерційний міжнародний арбітражний суд: «за» та «проти»

Міжнародний арбітраж стає дедалі популярнішим засобом вирішення міжнародних комерційних спорів завдяки універсальності та об'єктивності такого трибуналу. Базуючись на міжнародних договорах, у першу чергу - Нью-Йоркський Конвенції 1958 року, а також розробках ЮНСІТРАЛ, міжнародний арбітраж напрацював власну правову культуру, правила та процедури доказування, здобув високу репутацію, довіру та авторитет і сьогодні складає гідну альтернативу національному судочинству.

Серед світових арбітражних інституцій особливе місце посідає Лондонський Комерційний Міжнародний Арбітражний Суд (ЛКМАС). ЛКМАС є однією з перших інституцій, яка займається вирішенням комерційних спорів, в той же час він є одним з найсучасніших та передових арбітражних судів у світі.

Якщо при укладанні договору українською компанією з нерезидентом або між двома нерезидентами сторони мають намір зазначити ЛКМАС в якості судової інстанції, яка компетентна розглядати спори, що можуть виникнути з такого договору, їм необхідно прийняти до уваги деякі моменти, які мають важливе значення для такого вибору. Серед них виділимо найсуттєвіші:

ЛКМАС (як і будь-яка інша арбітражна інституція) має певну спеціалізацію, тобто в силу історичних обставин і традиції у деяких категоріях спорів ЛКМАС в якості арбітражу є найбільш компетентним. Наприклад, спори, що витікають з корпоративних відносин, угод між акціонерами, M&A угод, інвестиційні спори (включаючи спори, в яких однією зі сторін є держава), спори в галузі телекомунікацій і т. ін. Це не означає, що ЛКМАС не є компетентним при розгляді спорів, які виникають, скажімо, з угод міжнародної купівлі-продажу товарів. Проте саме у попередньо згаданих справах ЛКМАС є традиційно визнаним центром.

ЛКМАС має один з найповажніших у світі набір арбітрів, серед яких сторони арбітражу можуть обрати спеціалістів майже у будь-якій галузі права та зі знанням законодавства правових систем, які обираються сторонами у якості права, що регулює правовідносини за договором. Серед переліку арбітрів присутні як відомі науковці, так і практики з колосальним досвідом застосування правових норм, визнані фахівці, що гарантовано забезпечать об'єктивний і всебічний розгляд справи.

Для того щоб мати можливість скористатися ЛКМАС в якості трибуналу для розгляду спорів, сторони договору повинні включити до його тексту арбітражне застереження, згідно якого спори, що виникають між сторонами, передаються на розгляд саме ЛКМАС. ЛКМАС розробив та опублікував рекомендований текст арбітражного застереження, який бажано використовувати при укладенні договорів. Використання рекомендованого тексту дає сторонам гарантію того, що у розгляді спору не буде відмовлено на підставі відсутності або неточності застереження.

Розгляд справ у ЛКМАС здійснюється відповідно до Регламенту, що регулює всі аспекти арбітражного розгляду - порядок подання заяви про арбітраж (позовної заяви), відповіді на неї, призначення арбітрів (їх кількість за умовчанням - один, який призначається Головою ЛКМАС, проте сторони в арбітражному застереженні можуть зазначити, що розгляд справи відбувається трьома арбітрами, які можуть або призначатися судом, або обиратись сторонами, або може застосовуватися комбінація цих методів), порядок ведення справи, допиту свідків, надання доказів та ін. Слід зазначити, що призначений трибунал має досить широкі повноваження у разі невизначеності Регламентом яких-небудь процесуальних правил і має «найширший розсуд для забезпечення справедливого, економічного та остаточного розгляду справи». Сторони мають право надавати трибуналу письмові пояснення, аудіо-, відеодокази, речові докази, доводити свої позиції будь-якими розумними та прийнятними засобами. Взагалі, процес розгляду справи у ЛКМАС є досить гнучким, що надає сторонам широке поле можливостей для доведення своєї позиції.

Потрібно зауважити, що принципи справедливості, доцільності, допустимості, прийнятності, не зловживання правом є фундаментальними при розгляді справ в арбітражах, що забезпечує максимально об'єктивний розгляд справи і її вирішення з урахуванням інтересів усіх сторін. Тут слід зазначити, що мирові угоди сторін є досить поширеним результатом розгляду справ арбітражами, оскільки метою арбітражного розгляду є насамперед вирішення конфлікту між сторонами. Цьому також сприяє компетентність та досвід арбітрів, які розглядають справу.

Також велика увага приділяється компетенції арбітрів (наприклад, при призначенні арбітрів Секретаріат ЛКМАС надає сторонам перелік тих, хто за природою спору є найбільш компетентним саме у специфічних питаннях, щодо яких виник спір). Неупередженість арбітрів є визначальним принципом їх діяльності та основою довіри до ЛКМАС та будь-якої іншої арбітражної інституції. Тому під час призначення Секретаріат ЛКМАС проводить процедуру перевірки наявності конфлікту (conflict check) з метою встановлення можливої упередженості арбітрів до однієї зі сторін або самого предмету спору. Арбітри мусять також самостійно визначити наявність можливого конфлікту і підписати спеціально передбачений Регламентом документ про його відсутність.

Досить гнучким є регламент і у визначенні місця розгляду справи - сторони можуть обрати в якості такого будь-яке географічне положення за умови, що вони готові оплатити подорожні витрати арбітрів і технічне забезпечення процесу. Таке рішення сторін може бути пов'язане, наприклад, з безпосереднім відношенням предмету спору до певного місця. Тому непоодинокими є випадки, коли призначений ЛКМАС трибунал розглядає справи у Гонконгу або у Ріо-де-Жанейро.

До речі, про витрати: розгляд справи у ЛКМАС є доволі затратним «задоволенням». Наприклад, збір за подання Заяви про арбітраж - 1750 фунтів стерлінгів, година роботи Секретаріату - від 150 до 250 фунтів, година роботи арбітра - 450 фунтів, і це без врахування подорожніх витрат арбітрів, оплати послуг юристів, які представляють сторони в арбітражі. Витрати розподіляються між сторонами і сплачуються по ходу розгляду справи. У рішенні суд зазначає, як витрати будуть кінцево розподілені між сторонами.

По результатам розгляду справи трибунал виносить рішення, яке є остаточним для сторін і не може бути оскаржене, за винятком випадків, наведених нижче. На практиці постановлення рішення (його написання) займає від двох тижнів до декількох місяців з моменту закінчення розгляду, в залежності від складності справи. Згідно Регламенту сторони повинні виконати рішення негайно і добровільно.

Звісно, не всі рішення виконуються саме так. Тому Нью-Йоркською Конвенцією передбачено, що країни-учасниці повинні впровадити норми внутрішнього законодавства щодо визнання та виконання рішень арбітражу на своїй території.

Для того щоб рішення ЛКМАС (та будь-якого іншого арбітражу) було визнано на відповідній території, сторона, яка має намір здійснити виконання рішення, повинна виконати процедуру, передбачену Нью-Йоркською Конвенцією, а саме - звернутись до компетентного органу тієї території, де вимагається визнання виконання та районного суду за місцезнаходженням сторони, щодо якої вимагається виконання, із заявою про визнання та виконання арбітражного рішення.

У визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише:

1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що:

- одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом держави, де рішення було винесено; або

- сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або

- рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або

- склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або

- рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або

2) якщо суд визнає, що:

- об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством країни, де вимагається визнання рішення; або

- визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку країни, де вимагається визнання.

Сторонам також надається право вимагати скасування рішення ЛКМАС по ряду процесуальних та матеріальних підстав, серед яких: перевищення ЛКМАС своїх повноважень, недостатнє обґрунтування винесеного рішення і навіть підкуп арбітра.

«ЗА» та «ПРОТИ»

Отже, вибір ЛКМАС у якості місця розгляду спорів має свої «за» та «проти», які кожна сторона повинна зважити для себе, обираючи саме цю арбітражну інституцію.

«ЗА»:

- незалежність і неупередженість ЛКМАС, які забезпечуються репутацією та процедурою обрання (призначення) арбітрів;

- всебічність і глибина розгляду справи;

- участь у якості арбітрів висококваліфікованих фахівців, сприяння у виборі фахівців Секретаріату ЛКМАС та можливість для сторін самостійно обирати (призначати) арбітрів;

- можливість визначення сторонами компетенції при розгляді спору, більш широкі можливості застосування принципів справедливості, розумності, конфіденційності;

- забезпечення атмосфери співробітництва, оскільки ЛКМАС сприяє досягненню між сторонами взаємної згоди, тобто укладення мирової угоди і як результат - збереження духу довіри та співробітництва у майбутньому;

- остаточність рішення ЛКМАС;

- обов'язковість рішення ЛКМАС для сторін і гарантованість (у більшості випадків) примусового виконання;

- «камеральність» розгляду справи, яка досягається завдяки тому, що арбітражний процес здійснюється закрито, у відсутності сторонніх осіб, що дозволяє зберігати імідж і ділову репутацію сторін.

«ПРОТИ»:

ЛКМАС позбавлений атрибутів державної влади і тому на може примусово від свого імені викликати свідків, витребувати від державних органів або третіх осіб документи, матеріали, докази, накладати арешт на майно або грошові кошти. Також можливості ЛКМАС залучати позивачів або відповідачів, заміняти неналежних позивачів або відповідачів обмежуються рамками арбітражного застереження.

ЛКМАС не позбавлений права визначати заходи щодо забезпечення позову, і Регламент надає ЛКМАС досить широкий набір таких інструментів, проте можливість виконання такого рішення про забезпечення буде залежати від юрисдикції, в якій воно буде виконуватись. Наприклад, в Англії та практично усіх країнах системи загального права, а також у деяких країнах континентального права національні суди напевно визнають рішення ЛКМАС про забезпечення позову і воно буде виконано. Однак, наприклад, в Україні відсутній механізм визнання такого роду рішень ЛКМАС, і тому на її забезпечення не буде працювати.

Слід зазначити, що не всі категорії спорів можуть бути передані сторонами на розгляд арбітражу. Наприклад, спори щодо права власності на нерухоме майно та спори, які мають адміністративний характер, як правило, відносяться до виключної підсудності національних судів.

Окрім цього, як вказано вище, розгляд справ у ЛКМАС є, порівняно з національними судами і більшістю інших арбітражних інституцій, досить затратним. Тому на розгляд ЛКМАС потрапляють справи дійсно важливі й принципові, а дрібні спори вирішуються сторонами без звернення до ЛКМАС.

Отже, багато років ЛКМАС є одним із основних арбітражних центрів у світі. Це обумовлено його компетентністю, неупередженістю та авторитетом. Окрім цього, судитися у ЛКМАС престижно. Саме так вважають більшість бізнесменів, які дбають про свій діловий імідж. З огляду на це, ЛКМАС і надалі розвивається як найпотужніший арбітражний центр. І найближчими роками ця тенденція, схоже, не зміниться.

Список використаної літератури

1. Чубарєв В. Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2006. - 608 с.

2. Побірченко І. Г. Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство. - К.: Ін Юре, 2007. - 584 с.

3. Цірат Г. А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. - К.: Істина, 2002. - Бібліогр.: 304 с.

4. Міжнародне приватне право: Начальний посібник / За заг. ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 361 с.

5. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 №4002-XII

Размещено на Allbest.ru