Вимоги до складання постанови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ України

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального процесу

З навчальної дисципліни: «Практикум зі складання процесуальних документів»

1. Значення постанови слідчого

Постанова - правовий акт, що приймається найвищими і деякими центральними органами колегіального управління (комітетами, комісіями) з метою вирішення важливих і принципових задач, що стоять перед даними органами.

У постановах розкривають господарські, політичні й організаційні питання. Часто за допомогою постанов затверджують різні нормативні документи (типові інструкції, нормативи тощо).

Розрізняють такі види постанов:

O постанови, що адресуються для виконання іншим органом;

O постанови організаційного характеру.

Перші призначені для виконання підприємствами, установами, посадовцями. Другі дозволяють вирішувати організаційні питання діяльності комісій, комітетів (питання, пов'язані зі створенням органу, розподілом обов'язків між членами, затвердженням плану).

Комісії, що наділені владними повноваженнями (адміністративні, наглядові, у справах неповнолітніх), приймають постанови, обов'язкові для виконання.

Комісії, що не наділені владними повноваженнями, приймають постанови рекомендаційного характеру.

Текст постанови, як правило, має вступну частину, в якій при необхідності роз'яснюються цілі і мотиви його видання, і розпорядчу частину.

Вступна частина може містити посилання на закони, раніше видані постанови й інші відомчі нормативні акти. Вступна і розпорядча частина відділені словом ПОСТАНОВЛЯЄ.

Розпорядча частина документа викладається у вигляді пунктів, номерованих арабськими цифрами. Пункти постанови містять конкретні доручення і включають: найменування органу або організації, якій дається доручення; зміст самого доручення і термін його виконання.

Підписує постанову голова колегіального органу і секретар. Постанови друкують на бланках формату А4.

А своїм характером ухвали можуть бути: а) про тимчасове зупи- нення судового розгляду; б) про його завершення; в) пов'язанi з про- веденням окремих судових дiй; г) окремi. До першої групи належать ухвали (постанови) про вiдкладення розгляду i зупинення провадження у справi. До другої групи вклю- ченi рiшення про закриття кримiнальної справи i направлення її на додаткове розслiдування. Третя група - ухвали про вiдводи, заявленi учасниками судового розгляду, про витребування доказiв, виклик до- даткових свiдкiв та iн. i, нарештi, четверту групу складають окремi ухвали, якi виносяться як вiдносно учасникiв судового розгляду, так iвiдносно iнших посадових осiб, пiдприємств, органiзацiй, установ.

Значення постанови слідчого про закриття кримінальної справи полягає у тому, що у справі припиняються кримінально-правові та кримінально-процесуальні відносини. Постанова, у якій формулюють це рішення, має преюдиційне значення, бо наявність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи щодо певної особи є обставиною, що виключає провадження у справі щодо цієї самої особи і за тим самим обвинуваченням (п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК). Це положення процесуального закону цілком узгоджується зі ст. 61 Конституції України, згідно з якою "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення". Закриття справи свідчить про виконання стадією досудового слідства всіх своїх завдань. Рішення про закриття справи може бути підставою для відшкодування громадянинові шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури (в разі закриття справи за підставами, що реабілітують, про що далі). Закриття кримінальної справи зупиняє дію повноважень компетентних державних органів. З цього моменту вони втрачають право викликати і допитувати свідків, призначати експертизи тощо. Своєю чергою, учасники досудового слідства (обвинувачений, потерпіли й та інші) звільняються від обов'язку підкорятися процесуальним вимогам слідчого. Прийняття цього рішення покладає на слідчого (орган дізнання, прокурора) обов'язок ліквідувати наслідки застосування примусових заходів і реалізувати прийняте рішення (зняти арешт із майна, звільнити затриманого, скасувати запобіжні заходи тощо). Рішення про закриття справи є правовстановлюючим юридичним фактом. З моменту його прийняття суб'єкти досудового слідства, заінтересовані у правильному вирішенні справи, отримують правона його оскарження. [5; c. 67]

Серед практичних працівників правоохоронних органів досить поширена думка про те, що закриття кримінальної справи є відхиленням від нормального ходу процесу, так би мовити «браком» у роботі, наслідком певних процесуальних помилок допущених при порушенні кримінальної справи і при її розслідуванні. Здебільшого вважається, що якщо справа порушена вірно, а розслідування проведено якісно, то у переважній більшості випадків розслідування закінчується складанням обвинувального висновку та направлення кримінальної справи до суду. Проте не слід розглядати факт закриття кримінальної справи лише з негативної точки зору, хоча існування такого ставлення до цих фактів невипадкове. У практичній діяльності правоохоронних органів часто мають місце факти безпідставного порушення кримінальних справ, проведення неякісного досудового розслідування, а також незаконного закриття справ.

2. Структурні елементи постанови

Згідно з коментованою статтею, постанова суду, тобто судове рішення стосовно вимог адміністративного позову, складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної та резолютивної. Така розгорнута структура повинна забезпечити зрозумілість постанови, а в разі допущення судом помилок при вирішенні справи - легке їх виявлення.

3. Вступна частина

Вступна частина містить основні реквізити постанови, за якими її легко ідентифікувати. У ній має бути зазначено дату (число, місяць, рік), час (година і хвилина голосування рішення або проміжок часу, протягом якого суд перебував у нарадчій кімнаті для прийняття постанови з точністю до хвилин), місце прийняття постанови (назва населеного пункту, де знаходиться суд, що прийняв постанову), точне найменування адміністративного суду відповідно до Указу Президента України про його утворення (місцевого загального суду, окружного адміністративного суду чи Вищого адміністративного суду України, якщо він діє як суд першої інстанції), прізвища та ініціали професійного судді, якщо справу розглядав суддя одноособово, професійних суддів, якщо справу розглядала колегія суддів, і секретаря судового засідання. Прізвище та ініціали секретаря судового засідання не зазначаються у разі розгляду справи у письмовому провадженні, оскільки в цьому випадку судове засідання не проводиться.

Далі у вступній частині постанови суд повинен вказати прізвища, імена, по батькові фізичних осіб (при потребі - із зазначенням посади посадової чи службової особи), повне найменування юридичних осіб чи органу, які є сторонами, третіми особами, їх представниками із зазначенням їхнього процесуального статусу. Також у вступній частині зазначається про предмет адміністративного позову, тобто про те, які позовні вимоги заявив позивач (зазвичай в узагальненому вигляді).

постанова слідчий кримінальний суддя

4. Описова частина

В описовій частині узагальнено викладається позиція осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їхніх представників), і основний зміст доказів, досліджених судом. Тут суд не має права давати своїх оцінок ні позиції осіб, які беруть участь у справі, ні доказам.

5. Мотивувальна частина

У мотивувальній частині знаходять своє відображення вирішені судом питання факту (обставин у справі) і права. Мотивувальна частина повинна переконувати в обґрунтованості і законності постанови (про обґрунтованість і законність судового рішення див. статтю 159 КАСУ і коментар до неї). Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, має бути проаналізований і одержати відповідь.

Тут суд наводить встановлені ним обставини у справі, що необхідні для її вирішення, із посиланням на докази, за якими ці обставини було встановлено, а також мають бути зазначені мотиви, з яких суд не врахував окремих доказів, з посиланням на неналежність, недопустимість, недостовірність, непереконливість тощо та з необхідними поясненнями. Тобто тут відображаються результати оцінки судом доказів (стаття 86 КАСУ).

Далі суд наводить правову кваліфікацію встановленим обставинам (тобто робить висновок про те, як врегульовані відповідні правовідносини, які порушення і ким були допущені і які наслідки це за собою тягне) та обґрунтовує вибір способу захисту у справі, якщо позовні вимоги належить задовольнити. При цьому суд повинен вмотивувати вибір положень законів (норм права), якими він керувався, зокрема пояснити, як він долає неповноту законодавства, неясність чи суперечність, якщо такі є. А якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, посилався на положення законів (норми права), але суд їх не застосував, тоді суд повинен навести мотиви такого незастосування.

8. Резолютивна частина

У резолютивній частині знаходить відображення присуд суду - тобто відповідь суду на кожну позовну вимогу позивача.

Спочатку суд викладає свій висновок про задоволення адміністративного позову повністю чи частково або про відмову в його задоволенні повністю чи частково (див. коментар до частини першої статті 162 КАСУ).

У разі задоволення адміністративного позову суд викладає свій висновок по суті кожної вимоги в обсязі, в якому їх було задоволено, шляхом зазначення відповідного способу захисту (див. коментар до частини другої статті 162 КАСУ).

У резолютивній частині постанови суд також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до задоволених чи незадоволених судом позовних вимог за правилами статті 94 КАСУ.

При потребі суд наводить інші правові наслідки ухваленого рішення, - наприклад, висновок про негайне виконання постанови, якщо для цього є підстави (стаття 256 КАСУ), або у разі відмови у задоволенні позову - висновок про те, що після набрання постановою законної сили вжиті заходи забезпечення адміністративного позову припиняються (частина четверта статті 118 КАСУ), тощо.

Наприкінці резолютивної частини постанови суд обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження. Зазвичай для цього використовується така формула:

"Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення постанови, якщо протягом цього часу не буде подано заяви про апеляційне оскарження постанови. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, тоді постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги разом з її копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження".

Ця формула може бути іншою у справах щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, оскільки там передбачено особливості набрання постановами законної сили та їх оскарження (див. статтю 177 КАСУ).

9. Підписання постанови

Постанова обов'язково повинна бути скріплена підписом судді, що розглядав справу одноособово, або підписами всіх суддів, що розглянули справу колегіально (частина друга статті 160 КАСУ). Це обов'язковий реквізит постанови. Якщо постанову підписано не тим суддею, що розглянув справу, це є безумовною підставою для її скасування в суді вищої інстанції (пункт 3 статті 204, пункт 3 частини третьої статті 227 КАСУ).

Висновки

Постанова - це правовий акт, що приймається вищими і деякими центральними органами колегіального управління для розв'язання найважливіших і принципових завдань, що стоять перед даними органами і встановлення стабільних норм і правил поведінки.

Розпорядження - акт управління, що має владний характер та обов'язкову силу виконання для робітників організації. Це правовий акт, що видається одноосібно керівником, головним чином колегіального державного органу, для вирішення оперативних завдань. Під рішенням, як розпорядчим документом розуміють акт, якій ухваляється місцевими радами народних депутатів або їх виконкомами у їх колегіальному порядку для розв'язання найбільш важливих питань, що належать до їх компетенції. Рішеннями називаються також спільні акти, що видаються кількома неоднорідними органами.

Таким чином, своєчасне, законне і обґрунтоване закриття кримінальної справи має не тільки кримінально-процесуальне значення, а й величезне суспільне значення. Воно спрямоване як на захист прав особи підозрюваного, так і потерпілого від злочину. Крім того, своєчасне, законне і обґрунтоване закриття кримінальної справи сприяє активізації діяльності органів досудового розслідування на роботі по встановленню дійсних злочинців (при закритті кримінальної справи за відсутністю складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину), активізації діяльності по розкриттю і розслідуванню найбільш небезпечних злочинів у цілому, дозволяє знизити навантаження судів.

Список літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 вересня 2014 р. - К.: Паливода А.В., 2014р

3. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / за ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К.: Форум, 2008

4. 4. Назаров В.В., Омельяненко Г. М., Кримінальний процес України: Підручник, - К.: Юридична думка, 2005

5. 5. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.; Істина, 2005. -- 456 с.

6. 6. Гумін О.М., Сибірна Р.І., Сергієнко Л.О., Устюгова О.Є. Кримінальний процес України: Навчально-методичний посібник. - Львів - 2012

7. 7. Міщенко С.М., Гаврилова Л.В., Ткаченко В.М. Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: viaduk/clients/vs.nsf

8. 8. Майгур М. О. ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ: ДЕЯКІ ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ [Електронний ресурс]. - lex-line/?language=ru&go=full_article&id=851

9. 9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - 6-те вид., переобл. та доповн. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Юридична думка, 2009. - 1236с.

10. 10. Законопроект Кримінальний процесуальний кодекс України № 1233 від 13.12.2013р. станом

Размещено на Allbest.ru