Поняття та види правових засобів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний Університет "Одеська Юридична Академія"

Кафедра теорії держави і права

Курсова робота

на тему: "Поняття та види правових засобів"

Студент Тріфонов І.Ю.

Керівник: асистент Ковбасюк С.В

м. Одеса - 2015 рік

Зміст

Вступ

1. Поняття та ознаки правових засобів

2. Класифікація та види правових засобів

3. Нормативно-правове забезпечення засобів права в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Питання про засоби права, їх поняття, сутність і ролі в суспільстві з давніх пір відносяться до числа основоположних і актуальних питань у державознавстві. Проблема правових засобів є насамперед загальнотеоретичною проблемою, що вимагає відповідних дослідницьких зусиль, спрямованих на її розробку, створення інструментальної теорії права. Поняття "засіб" в юриспруденції вживається в самих різних значеннях: його використовують і в ставленні до права в цілому,і у відношенні до різноманітних режимів правового регулювання. Тлумачення правових засобів необхідно здійснювати з урахуванням певних моментів: по-перше, в процесі аналізу зазначеної категорії необхідно використовувати інтегративний підхід щодо її розуміння та творчий доробок науковців щодо розуміння категорії "правові засоби", що дозволить виокремити її сутнісні ознаки та уточнити авторську позицію з даної проблеми; по-друге, з'ясувати особливості правових засобів, що надасть можливість класифікувати їх за певними критеріями.

Актуальність даної теми пояснюється необхідністю вивчення норм і принципів права, що виступають в якості правових засобів та дослідження проблеми правових засобів у правотворчому та правозастосовному процесі як з точки зору теорії, так і практики їх застосування.

Об'єктом дослідження даної роботи є засоби права, як загальнонаукове, міждисциплінарне явище правового регулювання.

Предметом дослідження є поняття, ознаки та класифікація правових засобів.

Мета цієї роботи - тлумачення правового інструментарію, а саме: правових засобів, їх місця та ролі в механізмі правового регулювання.

Завдання даної роботи:

1) розглянути поняття та ознаки правових засобів

2) визначити основні види правових засобів

3) охарактеризувати нормативно-правове забезпечення засобів права в Україні

4) узагальнити отримані відомості, відобразити їх у роботі і зробити необхідні висновки.

1. Поняття та ознаки правових засобів

Поняття "засіб" - загальнонаукове, міждисциплінарне явище правового регулювання. У різних галузях знання досліджують різні засоби - технічні та радіоелектронні, транспортні та виробничі, лікарські та наркотичні, масової інформації та управлінські, бюджетні та валютні, грошові та фінансові, позикові та платіжні, оборотні і т.п.

У правовій же сфері існують свої кошти з притаманними тільки їм особливостями. Так само, як і інші юридичні поняття, правові засоби спочатку стали аналізуватися на галузевому рівні.

У теорії права під правовими засобами розуміють інституційні явища правової дійсності, що втілюють регулятивну силу права. У загальному виді правові засоби - це правові інститути, за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей, основною з яких є упорядкування суспільних відносин. Як правові засоби виступають норми права, правозастосовні акти, договори, юридичні факти, суб'єктивні права, юридичні обов'язки.

Термін же "правові засоби", у свою чергу, теж має відому невизначеність. В одному ряду з ним можна поставити слова "правові явища", "правові феномени", "правові чинники", "правові умови" тощо, які цілком можуть вважатися синонімами.

Сам термін "засіб" (в юридичному, природно, сенсі) досить широко використовується як в міжнародно-правових документах, так і у внутрішньодержавному законодавстві, як на конституційному рівні, так і в поточних нормативних актах. Проблеми теорії держави та права: (навчальний посібник) / Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А.М. Завальний,2010 - 105 с.

Теоретико-правовий аналіз сутності правового регулювання та його механізму вимагає досить чіткого тлумачення його інструментарію, зокрема, правових засобів. Проблема правових засобів на сучасному етапі розвитку суспільства стає надзвичайно актуальною як з теоретичної, так і з практичної точок зору.

Досить грунтовно місце та роль правових засобів у правовій реальності визначає О.В. Малько, підкреслюючи, що правові засоби дозволяють узагальнити ті явища (інструменти, процеси), які повинні забезпечити досягнення поставлених у законодавстві цілей; виходячи з їх статусу визначається функціональна, прикладна сторона правової системи; без поняття "правові засоби" є неможливим повноцінне дослідження проблеми цілей та ефективності правового впливу; правові засоби створюють загальні, гарантовані державою та суспільством можливості для посилення позитивних регулятивних факторів, та одночасне усунення перешкод (негативних факторів), що стоять на шляху впорядкування соціальних зв'язків; правові засоби визначають місце та роль різних юридичних явищ у реалізації інтересів суб'єктів, в єдиному процесі правового впорядкування, взятому в цілісності як механізм правового регулювання; юридичні засоби є універсальним "будівельним матеріалом" системи права; певне поєднання юридичних засобів у правових режимах, методах правового регулювання надає специфіку галузям та інститутам права, забезпечує особливий порядок організації конкретних суспільних відносин; система встановлених у законодавстві якісних юридичних засобів, адекватність та ступінь їх використання є важливою характеристикою правової культури суспільства; їх використання є ефективним по відношенню до інститутів самозахисту та права громадян на захист тощо. Шундиков К.В. Механизм правового регулирования: Учебное пособие / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. А.В. Малько, 2005. - 768 с.

Зазначене свідчить про актуальність дослідження проблеми правових засобів у правотворчому та право - застосовному процесі як з точки зору теорії, так і практики їх застосування. Звернемо увагу на один важливий аспект аналізу правових засобів, а саме визначення їх місця та ролі в правовому регулюванні та його механізмі.

Тлумачення правових засобів необхідно здійснювати з урахуванням певних моментів: по-перше, в процесі аналізу зазначеної категорії необхідно використовувати інтегративний підхід щодо її розуміння та творчий доробок науковців щодо розуміння категорії "правові засоби", що дозволить виокремити її сутнісні ознаки та уточнити авторську позицію з даної проблеми; по-друге; з'ясувати особливості правових засобів, що надасть можливість класифікувати їх за певними критеріями. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. - М.: Юрид. лит., 1987. - 448 - 240 с.

Беручи до уваги зазначене та враховуючи методологічний потенціал юридичної науки, охарактеризуємо категорію "правові засоби".

У науковій літературі під засобами в широкому значенні розуміють будь-яке явище, яке опосередковує процес перетворення ідеальної, розумової моделі (цілі) в реальний, матеріальний результат.

У теорії права під правовими засобами розуміють інституційні явища правової дійсності, які втілюють регулятивну силу права, його енергію, яким належить роль її активних центрів 3.

В юридичній літературі сформувався широкий та вузький підхід щодо розуміння категорії правові засоби. Представники широкого підходу розглядають правові засоби як юридичний інструментарій та діяння суб'єктів (чи формалізований результат діяльності суб'єктів). Так, С.С. Алексєєв під правовими засобами розуміє такі юридичні установлення та форми, дія яких виражає, реалізує можливості права, його силу та викликає настання реального, фактичного соціально-економічного результату, надає необхідного ефекту в соціальному житті.

Зазначене дає можливість ученому підкреслити субстанціональний, інституціональний характер правових засобів, підкресливши, що вони втілюють регулятивну силу права, його енергію, їм належить роль її активних центрів та віднести до правових засобів: норми права, індивідуальні приписи та веління, договори, засоби юридичної техніки та інші інструменти регулювання, що розглядаються в єдності характерного для них змісту та форми. У цьому контексті, він виокремлює також функціональну складову правових засобів, підкреслюючи, що їм властива дієво-регулятивна роль, вони є інструментом у вирішенні певних соціальних завдань та реалізації цінності права як регулятора суспільних відносин Рассказов Л.П. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М.: Риор, 2008. - 463 -. 402 с..

О.В. Малько використовує термін юридичні засоби та тлумачить їх як правові явища, що виражаються в інструментах (установленнях) і діяннях (технологіях), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей 7. Слід погодитись з позицією К.В. Шундікова, який розуміє під правовими засобами взяту в єдності сукупність правового інструментарію та форм правореалізаційної практики, за допомогою яких задовільняються інтереси суб'єктів права та забезпечується досягнення соціально корисних цілей 8. Аналізуючи правові засоби, поряд із юридичним інструментарієм, вчений виокремлює не сукупність юридично значимих дій, а форми правореалізаційної практики у вигляді правозастосовчих актів. Дану точку зору поділяє В.А. Сапун, розглядаючи правові засоби як такі інструментальні утворення (установлення, форми) правової дійсності, які в своєму реальному функціонуванні, використанні в процесі спеціальної правової діяльності приводять до досягнення певного результату у вирішенні соціальних проблем та завдань, які стоять перед суспільством та державою на певному етапі9. право інституціональний юридичний

Представники вузького підходу до розуміння правових засобів розкривають їх через категорію "юридичний інструментарій". Так, Л.П. Рассказов під правовими засобами розуміє своєрідні юридичні інструменти, за допомогою яких здійснюється впорядкування суспільних відносин та задоволення інтереси суб'єктів права. Виходячи з такої засадничої позиції, вчений відносить до правових засобів: норми права, суб'єктивні права та юридичні обов'язки, правові обмеження, правові стимули, правові заохочення тощо.

Дану позицію поділяють ряд науковців, підкреслюючи, що правові засоби - це ті юридичні інструменти, за допомогою яких право служить як регулятор суспільних відносин.

О.О. Іванов зазначає, що правові засоби - це весь юридичний інструментарій, за допомогою якого задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення його соціально-корисних цілей. У даному контексті, категорію "юридичний інструментарій", вчений трактує як багаточисленні елементи, за допомогою яких право здійснює свій конструктивний вплив на суспільні відносини, а саме: джерела права, правові приписи, норми права, правові інститути, правозастосовні акти та акти реалізації прав та обов'язків, правові режими, договори, юридичні факти, суб'єктивні права, юридичні обов'язки, заборони, пільги, засоби заохочення, покарання, дозволи, юридичні аксіоми, презумпції тощо.

Плюралізм точок зору щодо розуміння правових засобів зумовлений рядом факторів, а саме: багатоаспектністю підходів щодо тлумачення категорій "право", "правове регулювання", "механізм правового регулювання"; відсутністю в юридичній літературі єдиного трактування структури механізму правового регулювання та її багаторівневий характер; важливе місце правових засобів серед правових явищ об'єктивної дійсності.

Незважаючи на деякі дискусійні та суперечливі моменти, слід підкреслити, що правові засоби - це багатогранне, теоретико-правове явище, яке може розглядатися з точки зору юридичного (як сукупність правового інструментарію та формалізований результат діяльності суб'єктів) та соціального аспектів (закріплюють цінності права, відображають певні інтереси та сприяють досягненню відповідного результату). Правові засоби є субстанційними явищами правової дійсності різного рівня, вони мають певну функціональну спрямованість на вирішення соціальних завдань. Вони є різними за своєю природою інституційними утвореннями за допомогою яких реалізується потенціал права. Вони складають певну систему, але не є прив'язаними до однієї сфери суспільних відносин; покликані забезпечити соціальну свободу та активність поведінки суб'єктів (дозволи), чи, навпаки, покласти на осіб пасивний обов'язок утримуватись від вчинення тих дій, які перешкоджають інтересам особи (заборони), передбачати поведінку певного роду, бути гарантією використання суб'єктивних прав іншими суб'єктами (зобов'язання); вони повинні містити позитивні стимули щодо здійснення суб'єктами своїх суб'єктивних прав та виконання покладених на них обов'язків та бути спрямовані на досягнення певного результату - забезпечення ефективності правового регулювання; мати певний зв'язок з суб'єктивними правами чи даної особи (дозволи), чи інших осіб (зобов'язання, заборони).

Важливе місце правовим засобам відведено в механізмі правового регулювання. Логіко-юридичний аналіз механізму правового регулювання здійснюється з використанням різноманітного інструментарію. Понятійно-категорійний апарат механізму правового регулювання є цілісною системою категорій та понять, які знаходяться у взаємодії та взаємозв'язку та в концентрованому вигляді відображають найважливіші властивості механізму правового регулювання.

Механізм правового регулювання є системним утворенням, динамічною, функціональною частиною правової системи, сукупністю послідовно організованих, юридичних засобів, які забезпечують досягнення соціально корисних цілей.

Характеристика механізму правового регулювання дозволяє встановити його складові елементи та проаналізувати їх на певних рівнях. Потреба в тих чи інших правових засобах зумовлена неоднозначністю задоволення інтересів різних суб'єктів права. Правові засоби як певні інструменти правового впливу повинні бути різноманітними та взаємопов'язаними, являти собою цілісну систему і в своїй сукупності бути спрямованими на досягнення ефективності правового регулювання.

Усебічне осмислення сутності правових засобів неможливе без виокремлення й систематизації їх різновидів, що дозволяє більш детальніше їх проаналізувати і визначити їх функціональну спрямованість на різних етапах правового регулювання та їх роль і місце в механізмі правового регулювання.

В якості правових засобів виступають норми і принципи права, правозастосовні акти, договори, юридичні факти, суб'єктивні права, юридичні обов'язки, заборони, пільги, заходи заохочення, міри покарання, акти реалізації прав і обов'язків і т. п. Саме той чи інший арсенал, набір засобів надає специфіку галузях і інститутам права. Сирих В.М. Теория государства и права. Учебник для вузов. - М.: Былина, 2000. -534 с.

Правові засоби - це правові явища, що виражаються в інструментах (установленнях) і діяннях (технології), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей.

Загальні ознаки правових засобів:

1. Вони висловлюють собою всі узагальнюючі юридичні способи забезпечення інтересів суб'єктів права, досягнення поставлених цілей (в цьому виявляється соціальна цінність даних утворень і права в цілому);

2. Відображають інформаційно-енергетичні якості і ресурси права, що надає їм особливу юридичну силу, спрямовану на подолання перешкод, що стоять на шляху задоволення інтересів учасників правовідносин;

3. Поєднуючись певним чином, виступають основними працюючими частинами (елементами) дії права, функціональної сторони механізму правового регулювання, правових режимів;

4. Приводять до юридичних наслідків, конкретних результатів, тією чи іншою мірою ефективності або дефектності правового регулювання;

5. Забезпечуються державою.

Сучасну своєрідність правових засобів виявляють їх соціальна цінність (забезпечення досягнення правових цілей), здатність відображати інформаційні якості права і створювати умови для його дії, а також зумовлювати юридичні наслідки. Джерелом їх забезпечення є примусова сила держави. У сукупності засобів правового регулювання В. Горшеньов вирізняє засоби впливу (зовнішні фактори стосовно волі суб'єктів - дозволи та заборони) та засоби реалізації права (це результат реагування суб'єктів на правовий вплив - здійснення дозволених законом дій та утримання від заборонених дій) Общая теория государства и права Академический курс в трьох томах / Отв. ред. М.Н. Марченко. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2007 - 422-425 с.

2. Класифікація та види правових засобів

Класифікувати правові засоби можна за різними підставами. Залежно від ступеня складності їх поділяють на первинні (елементарні) і комплексні (складові). Якщо до перших відносяться найпростіші й неподільні приписи - суб'єктивні права та юридичні обов'язки, заохочення і покарання, пільги та заборони і т.п., то до других - комбіновані, що складаються, в свою чергу, з найпростіших - договір, норма, інститут, правовий режим і пр. За виконуваної ролі вони діляться на регулятивні (дозволу) і охоронні (заходи захисту); за предметом правового регулювання - на конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні та ін; за характером - на матеріально-правові (рекомендації) і процесуальні (позов); за значимістю наслідків - на звичайні (штраф) і виняткові (смертна кара); за часом дії - на постійні (громадянство) і тимчасові (премія); по виду правового регулювання - на нормативні (встановлені в нормах права заборони) і індивідуальні (акт застосування права, акт реалізації прав і обов'язків); по інформаційно-психологічної спрямованості - на стимулюючі (пільги) і обмежують (призупинення) і т.д. Алексеев С.С. Право: азбука, теорія, философия: Опыт комплексногог исследования. - М.: Статут, 1999. - 349-350 с.

Правові засоби мають синтетичний, свого роду "компромісний" характер, бо покликані пов'язувати ідеальне (мета) з реальним (результатом). Етимологічно термін "засіб" походить від слів "середній", "серединний". Засіб - сполучна середня ланка між суб'єктом і об'єктом діяльності, між ідеальною, уявною моделлю і матеріальним результатом. Тому правові засоби, виступаючи специфічним посередником, з неминучістю включають як фрагменти ідеального (інструменти, засоби-встановлення - суб'єктивні права, обов'язки, пільги, заборони, заохочення, покарання і т.д.), так і фрагменти реального (технологію, засоби-діяння, спрямовані на використання інструментів, - перш за все акти реалізації прав і обов'язків).

Ознаки засобів-установлень (інструментів):

1. Субстанціональність, яка покликана охарактеризувати саме тіло, речовина, плоть того чи іншого явища - те, з чого воно складається як реальний факт навколишньої дійсності (С.С. Алексєєв);

2. Інформаційний характер, що означає, що юридичні інструменти - це насамперед закріплені в законодавстві відомості, що виражаються в юридичних фактах, суб'єктивних правах, обов'язках, пільги, заборонах, заохочення, покарання і т.д.;

3. Статичний характер, орієнтує на те, що це приписи, а не діяння, що інструменти автоматично не діють, їх необхідно "взяти в руки" і використовувати;

4. Знаходяться переважно в сфері належного, бо фіксуються насамперед у законах, підзаконних актах, що вимагають певної поведінки;

5. Виступають як моделей, які тільки в потенціалі і в процесі їх використання можуть привести до досягнення поставлених цілей.

Система встановлених в законодавстві якісних юридичних засобів, адекватність і ступінь їх використання виступають найважливішою характеристикою правової культури суспільства. Рівень даної культури буде низький і в тих випадках, якщо "асортимент" юридичних засобів у праві конкретної держави буде недостатнім, а також якщо суб'єкти не будуть вміти користуватися вже встановленими засобами для вирішення численних завдань.

Ознаки засобів-діянь (технології):

1. пов'язані з використанням інструментів, знарядь, речовин (засобів-установлень);

2. енергетичний характер, що означає, що без активності, особливої юридичної сили неможливо ні подолати перешкоди, що стоять на шляху задоволення інтересів суб'єктів права, ні здійснити будь-яку юридично корисну діяльність, спрямовану на досягнення соціально значущої мети та отримання потрібного ефекту;

3. динамічний характер, орієнтує на відповідну діяльність з використання інструментів;

4. знаходяться в сфері сущого, бо проявляються в реально здійснюваній поведінку осіб;

5. виступають насамперед як актів реалізації прав та обов'язків, які позначають завершальний етап досягнення цілей і задоволення відповідних інтересів.

До засобів-діянь відносяться акти реалізації прав і обов'язків як самостійний елемент механізму правового регулювання. Причому практично всю юридичну діяльність (правотворчу, правозастосовчу, інтерпретаційну), якщо її брати через призму актів реалізації прав та обов'язків, можна віднести до юридичної технології (засобам-діянь). Зокрема, правотворчий орган, приймаючи нормативні документи, робить це, реалізуючи свої відповідні права та обов'язки. Точно так само здійснюється і інша юридична діяльність, серцевиною, стрижнем якої знову ж виступають акти реалізації прав і обов'язків, результатом ж є зовсім інші акти - правозастосовні та інтерпретаційні.

Якщо ж ми спробуємо знайти свого роду антонім, антипод поняттю "правовий засіб" (обозначающему правомірне явище), то ним може бути лише поняття "протиправне засіб", яке знову ж пов'язано більшою мірою з діянням (бо протизаконні інструменти, природно, офіційно не встановлюються в законодавстві), але вже правонарушающего за характером. Наприклад, все частіше повідомляється у пресі, що шахтарі, доведені до відчаю невиплатою заробітної плати, для досягнення власних цілей використовують такий засіб, як блокування керівників. Видно, що є в наявності правові можливості і ресурси (право на захист, сама судова діяльність тощо) виявилися неефективними, раз гірники намагаються вирішити свої проблеми у загальному-то неправовими, протизаконними засобами. Щось подібне відбувається і при вирішенні багатьох інших конфліктів, коли доведені до відчаю громадяни або фірми звертаються за послугами до кримінальних структур, які, на думку своєрідних "позивачів", набагато дієвіше і оперативніше "дозволять" суперечка. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. профессора В.Г. Стрекозова. - М.: 2002.

Існуюча в юридичній літературі точка зору на правові засоби як суто субстанціональні феномени (С.С. Алексєєв, В.А. Сапун та ін), на наш погляд, відображає тільки частину істини. Ігнорування в інструментальному підході засобів-діянь (технології) і акцентування тільки інституційної боку розуміння юридичних коштів не дозволяє повноцінно враховувати всі ті чинники, за допомогою яких можна досягти поставлених цілей. Адже результат неможливо отримати тільки за допомогою субстанціональних явищ, які автоматично не призводять до потрібного ефекту. Потрібні ще й діяння, зусилля, активність, пов'язані з використанням наданих в законодавстві інструментів. Засоби-встановлення та засоби-діяння створюють разом необхідний і самодостатній для досягнення конкретної мети інформаційно-енергетичний комплекс ресурсів.

В юридичній літературі відсутня єдність у поглядах на класифікацію правових засобів. З огляду на це, звернемо увагу на деякі підходи щодо класифікації правових засобів, які є найбільш поширеними в юридичній літературі:

У залежності від рівня завдань, які виконуються в правовому регулювання розрізняють: загальні та спеціальні правові засоби. Загальні правові засоби визначають основні цілі та певне коло завдань у правовому регулюванні. Спеціальні правові засоби вирішують конкретне коло завдань у правовому регулюванні. До них відносять підзаконні нормативно-правові акти, що конкретизують положення актів загального характеру та закріплюють механізми їх реалізації.

У залежності від сфери правового регулювання розрізняють правові засоби, що регулюють публічно- правові та приватно-правові відносини. У сфері публічно-правового регулювання в якості правових засобів використовуються владні приписи - імперативні норми, які встановлюють чіткі, максимально конкретизовані правила поведінки, що забезпечуються шляхом використання в необхідних випадках засобів державного примусу. У сфері приватно-правового регулювання використовуються засоби договірного (консенсуального) характеру.

По формі виразу розрізняють правові засоби, які закріплені в нормативно-правових актах, нормативних договорах, юридичних прецедентах, юридичних звичаях тощо.

Вітчизняні вчені за основу класифікації правових засобів беруть наступні критерії: за галузевою приналежністю виокремлюють конституційні, адміністративні, кримінальні тощо; за характером: матеріальні та процесуальні; за інформаційно-психологічною спрямованістю: стимулюючі (заохочення, пільги, дозволи), обмежуючі (покарання, заборони, обов'язки). Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях - М.: Юрид. лит., 1984. - 224 c.

Використання правових засобів у практичному житті означає таке застосування сукупності юридичних засобів для вирішення різних соціальних завдань, яке забезпечує досягнення ефекту в реалізації соціальної цінності, сили права, його місії бути стабілізуючим чинником, що приборкує та утихомирює і внаслідок цього забезпечує: надійність та стійкість відносин, що складаються; кореляцію регулювання із суб'єктивними правами; сувору регламентацію і водночас гарантованість, захищеність суб'єктивних прав; комплекс способів, які гарантують реальне, фактичне виконання юридичних обов'язків; необхідну процедуру для здійснення юридичних дій, процесуальні форми і механізми, спрямовані на реалізацію суб'єктивних прав і досягнення істини в конфліктних ситуаціях. Правові засоби можуть збігатися, а можуть і не збігатися з феноменами, які традиційно виділяються в юридичній науці. Однак у всіх випадках, як зазначає С. Алексєєв, перед нами є фрагменти правової дійсності, що розглядаються під кутом зору їх функцій, їх ролі як інструментів юридичного впливу.

Висвітлюючи думки вчених щодо правових засобів в межах адміністративних правовідносин, наведемо думку В. Колпакова та О. Кузьменко, які зазначають, що за допомогою засобів адміністративного права (норми, відносини, законодавство, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм) здійснюється зовнішнє вираження і юридичне оформлення публічного інтересу в управлінні.

Визначаючи адміністративно-правові засоби А. Комзюк концентрує увагу на їх багатоманітності, при цьому зазначає, що вони є взаємопов'язаними і взаємозалежними, складають цілісну систему, перетинаються з кримінально-правовими, фінансово-правовими, економічними заходами, різноманітними методами організаційно-масової діяльності. Тільки раціональне використання різноманітних засобів у взаємозв'язку, обґрунтований вибір основних з них, уміле поєднання їх і створюють умови для належного забезпечення здійснення, (визначеної мети) сприяють досягненню бажаних, очікуваних результатів. Вибір конкретного адміністративно-правового засобу, доцільність його застосування в тій чи іншій ситуації визначаються умовами, що склалися, наявністю певних обставин, завданнями і компетенцією органу (посадової особи), який діє в даній ситуації. Під адміністративно-правовими засобами вказаний автор розуміє всю систему адміністративно-правових норм, яка розглядається з позиції їх функціонального призначення для вирішення певного кола соціальних завдань, регулювання відповідних суспільних відносин [5, с. 44-48].

Узагальнюючи наявні позиції науковців, доходимо висновку, що адміністративно-правовими засобами реалізації конституційного права на судовий захист є сукупність прийомів і методів діяльності державних органів, що спрямована на врегулювання суспільних відносин з метою ефективної реалізації конституційного права на судовий захист.

Систему адміністративно-правових засобів реалізації конституційного права на судовий захист можна характеризувати як в широкому, так і у вузькому розумінні. При цьому вузьке розуміння адміністративно-правових засобів реалізації конституційного права на судовий захист відноситься безпосередньо до сфери судоустрою.

У широкому розумінні система адміністративно-правових засобів реалізації конституційного права на судовий захист складається з:

1. нормативно-правового забезпечення реалізації конституційного права на судовий захист;

2. контролю за дотриманням усіма суб'єктами, котрі беруть участь у реалізації конституційного права на судовий захист, положень нормативно-правових актів у вказаній сфері реалізації;

3. контролю за дотриманням суб'єктами, діяльність яких спрямована на реалізацію конституційного права на судовий захист, положень законодавства щодо відновлення попереднього стану, який існував до поршуення прав і застосування відповідних заходів до суб'єктів, які допустили їх порушення (контроль за діяльністю суб'єктів, створених для забезпечення реалізації конституційного права на судовий захист).

З метою охорони конституційного права на судовий захист застосовуються відповідні правоохоронні засоби.

Можна виокремити наступні: по-перше, засоби запобігання - застосовуються для попередження можливих порушень, які можуть завадити реалізації конституційного права на судовий захист, що пов'язані з учиненням порушення відповідних правил та передують застосуванню інших охоронних заходів примусового характеру; по-друге, засоби припинення - застосовуються для припинення порушень, які можуть завадити реалізації конституційного права на судовий захист, та запобігання його шкідливим наслідкам; по-третє, засоби захисту - застосовуються для відновлення нормального стану правовідносин шляхом спонукання відповідних суб'єктів до виконання покладених на них обов'язків; по-четверте, засоби юридичної відповідальності - застосовуються до суб'єкта, котрий допустив порушення, яке в результаті завадило чи могло завадити реалізації конституційного права на судовий захист, а також спрямовані на покарання правопорушника і мають запобіжно-виховний уплив.

Важливі ідеї для розуміння правової природи адміністративно-правових засобів захисту висловлює В. Галунько в монографії "Адміністративно-правова охорона суб'єктів права власності в Україні". Автор зазначає, що традиційно в механізмі реалізації адміністративно-правових норм у сфері охорони суб'єктів права власності виокремлюють способи охорони. У доктрині радянського адміністративного права панувала позиція "вузького" адміністративно-правового способу, згідно з якою даний спосіб ототожнювався з юрисдикційною діяльністю виконавчо-розпорядчих органів, пов'язаною з вирішенням справ про правопорушення. На думку вченого, прийнятнішою є точка зору, згідно з якою неюрисдикційні процедури виконавчо-розпорядчих органів також відносяться до засобів адміністративно-правової охорони.

У вузькому розумінні (у сфері судоустрою) система адміністративно-правових засобів реалізації конституційного права на судовий захист складається з:

1. зовнішньоорганізаційної діяльності щодо реалізації конституційного права на судовий захист;

2. внутрішньоорганізаційної діяльності у сфері судоустрою;

3. відповідальності, як засобу забезпечення конституційного права на судовий захист.

Розкриваючи зміст кожної групи системи адміністративно-правових засобів реалізації конституційного права на судовий захист, слід відзначити, що:

1. до засобів зовнішньоорганізаційної діяльності щодо реалізації конституційного права на судовий захист слід віднести контроль за діяльністю судів і суддів щодо захисту прав, свобод громадян, права та інтересів юридичних осіб, кадрове забезпечення діяльності судів, процедури призначення суддів на адміністративні посади.

2. до засобів внутрішньоорганізаційної діяльності у сфері судоустрою слід віднести державно-службові відносини у системі судоустрою, організацію документообігу у судах, суддівське самоврядування;

3. відповідальність як засіб забезпечення конституційного права на судовий захист включає адміністративну та дисциплінарну відповідальність суддів, а також відповідальність за адміністративні правопорушення, що порушують нормальне функціонування судів.

Підсумовуючи викладене, слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку вітчизняного суспільства актуалізується підвищені вимоги до наукових юридичних досліджень, метою яких є виявлення та визначення ефективних правових засобів реалізації конституційних прав громадян.

Адміністративно-правовими засобами реалізації конституційного права на судовий захист є сукупність прийомів і способів діяльності державних органів, що спрямована на врегулювання суспільних відносин з метою ефективної реалізації конституційного права на судовий захист.

Систему адміністративно-правових засобів реалізації конституційного права на судовий захист можна тлумачити, розглядати в широкому, так і в вузькому розумінні.

У широкому розумінні адміністративно-правовими є: засоби нормативно-правового забезпечення реалізації конституційного права на судовий захист; засоби контролю за дотриманням всіма суб'єктами, що беруть участь у реалізації конституційного права на судовий захист, положень нормативно-правових актів у вказаній сфері реалізації; засоби контролю за дотриманням суб'єктами, діяльність яких направлена на реалізацію конституційного права на судовий захист, встановлених державою правил їх реалізації.

У вузькому розумінні (у сфері судоустрою) до системи адміністративно-правових засобів входять засоби зовнішньо організаційної діяльності щодо реалізації конституційного права на судовий захист; засоби внутрішньо організаційної діяльності у сфері судоустрою; відповідальність як засіб забезпечення конституційного права на судовий захист. Колодій А.М, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков. Теорія держави і права: навч.посіб.- К.: Юрінком Інтер, 2002 - 106 с.

3. Нормативно-правове забезпечення засобів права в Україні

Основним засобом правового регулювання в Україні є Конституція. Адже саме в конституції закріплюються вихідні положення, на яких ґрунтуються найголовніші форми життя суспільства. Вона закладає підвалини організації та функціонування держави і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї правотворчої діяльності. Сутність конституції - це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного призначення та нормативно-правового змісту конституції.

Сутність Конституції знаходить своє втілення в різноманітніших аспектах. Крім юридичного важливий соціально-політичний аспект конституції. Це своєрідний суспільний договір, який фіксує і узгоджує політичні інтереси різноманітних соціальних груп, прошарків, класів тощо. Більшість з них виникає і реалізується в політичній сфері, яка як відомо, є об'єктом діяльності політичних партій, громадських рухів та інших соціальних об'єднань. Така діяльність знаходить свій вираз в різноманітних правових, в тому числі й конституційних документах. Тобто конституція не може не враховувати дійсний стан речей, не фіксувати їх у відповідних її положеннях. Без такого узгодження неможливо досягти соціальної злагоди, забезпечити законність і правопорядок.

В сучасному постіндустріальному суспільстві конституція має бути механізмом здійснення консенсусу всіх соціальних груп, суспільним договором, коли різноманітні верстви суспільства немов передають державі свої повноваження по забезпеченню соціальної гармонії і злагоди на всіх рівнях. Це, безперечно, не означає, що традиційні соціальні та суспільні суперечності зникають, ні, вони пом'якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план.

Конституція України відображає тенденції і закономірності розвитку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких тенденцій є: цілеспрямоване регулювання й перебудова внутрішньодержавних і міжнародних відносин; загальна демократизація конституції, політичних режимів, правового статусу особи виборчого права; закріплення основних рис правової держави; впровадження ідей парламентаризму; орієнтація на людину і загальнолюдські цінності; правове зміцнення основ громадянського суспільства, розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних соціальних, національних, мовних і релігійних груп; посилення виховної, морально-етнічної ролі конституції; розширення масштабів і сфер конституційного регулювання тощо.

Конституція України намагається втілити у життя наступні загальносуспільні цінності: здорове екологічне середовище, соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користування надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.

Соціально-політична цінність Конституції України полягає в тому, що саме в її положеннях закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави. Йдеться про такі принципово важливі положення, як те, що сучасна українська держава є продовженням багатовікової історії українського державотворення, що вона є республікою, де носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є лише український народ, що людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнають найвищою соціальною цінністю і що в цій державі має діяти принцип верховенства права. При цьому державну владу в Україні здійснюють на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а сама держава визнає та гарантує місцеве самоврядування. Суспільне ж життя в Україні, відповідно до конституційних положень, ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, держава не може визнавати жодну ідеологію як обов'язкову тощо. Іншими словами, надзвичайно потужні та ємкі конституційні положення, які за вмілого та послідовного використання повинні забезпечити українському народові гідне цивілізованого світу існування.

Цінність Конституції України як нормативно-правового акта полягає насамперед у її особливій правовій природі. Цей документ є основним законом держави, законом із вищою юридичною силою та таким, що має підвищений ступінь стабільності, порівняно з іншими нормативно-правовими актами. Все це разом робить його ядром (стержнем, фундаментом) усієї правової системи держави. Тому без суворого дотримання правила щодо відповідності всіх законів і підзаконних нормативно-правових актів положенням Конституції (іншими словами - вищої юридичної сили Основного закону держави), сучасна демократична країна просто не зможе повноцінно функціонувати. Шемшученко Ю.С. Державний суверенітет і правова держава // Віче. - 2010. - № 16.2005 - 3 с

Одним із головних засобів правового регулювання є засіб правового захисту, що регламентується в Статті № 55 Конституції України "Про права і свободи людини і громадянина":

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права зобов'язує державу забезпечити всякій особі ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, яка його потребує, забезпечується державою. її компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими владами.

Серед цих засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина особливо відповідальна і ефективна роль належить суду. Конституцією передбачено що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. В залежності від характеру порушень захист може здійснюватись у порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства. Демократичні принципи судочинства стають захистом від некомпетентності або можливої упередженості відповідних осіб. Наприклад, у цивільно-процесуальному законодавстві передбачено, що усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оскарженого права чи охоронюваного законом інтересу. Сторони в суді - позивач і відповідач мають рівні процесуальні права, незалежно від того, що позивачем може бути громадянин, а відповідачем, припустимо, орган державної влади в особі його представника.

Вперше в законодавстві України в Конституції передбачено і гарантується право на оскарження в сулі рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і службових осіб. Тим самим створено реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язку утвердження і забезпечення прав і свобод людини (див. ст. З Конституції).

Для нашого законодавства цілком новим є інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Практика існування цього інституту в інших країнах підтвердила його значення для захисту і забезпечення прав людини.

Кожен громадянин України або інша особа, що на законних підставах перебуває на території України, має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

З часу вступу України до Ради Європи нашим співвітчизникам стало можливим після повного використання національних засобів захисту своїх суб'єктивних прав і свобод, використовувати порядок, який певний час застосовується в країнах - членах Ради Європи. Це, зокрема, можливість звернень до Європейської комісії з прав людини і до Європейського суду з прав людини. За правилами прийнятності скарг до Європейської комісії та Європейського суду скарга має бути спрямована проти держави чи її органів, які припускаються порушень прав і свобод людини, а не проти приватних осіб чи громадських об'єднань. Європейська комісія є попереднім ступенем розгляду скарг і веде роботу з оцінки відповідності скарг матеріальним і процесуальним нормам Ради Європи. Знайшовши, що викладені у скарзі факти відповідають дійсності. Комісія намагається сама врегулювати спірне питання, для чого пропонує державі, у якій, з її погляду, порушено права людини, відновити ці порушені права і вжити заходів до вдосконалення власного законодавства, приведення його у відповідність з загальноєвропейськими нормами. Якщо це не вдається - справа надходить до Європейського суду з прав людини, який виступає як суд першої інстанції. Рішення Суду, що є остаточним, передається Комітету Міністрів Ради Європи, який у свою чергу приймає рішення, котрим зобов'язує державу - відповідача виконати рішення Суду і навіть надати скривдженому відповідну компенсацію.

Право звернення кожного за захистом своїх прав і свобод не обмежується лише європейськими наглядовими інститутами. Існують різні форми захисту і на глобальному міжнародному рівні. Наприклад, після зняття Україною застережень до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 року, стає можливим відповідно до статті 22 цієї Конвенції звернення до Міжнародного Комітету проти катувань.

Згідно зі ст. 15 Кримінального кодексу України кожна особа має право на необхідну оборону від посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Одним із видів захисту будуть також дії, вчинені в стані крайньої необхідності, які не є злочином, хоч вони і підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або ІНШИХ громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута (ст. 16 Кримінального кодексу України). Адміністративно-правова охорона суб'єктів права власності в Україні: Монографія / Галунько Валентин Васильович - Херсон: ВАТ ХМД, 2006. - 356 с.

Висновки

Правові засоби - це правові явища, що виражаються в інструментах (установленнях) і діяннях (технології), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей.

Використання поняття "правові засоби" дозволить узагальнити всі ті явища (інструменти та процеси), які мали б забезпечити досягнення цілей правового регулювання. Головне в теорії правових засобів, які соціальні завдання ці правові механізми можуть вирішувати, де і в якому порядку їх можна використовувати в практичній правової діяльності для досягнення соціально значущих результатів, що допомагають нам класифікувати правові засоби за різними підставами.

Завдяки функціонуванню правових засобів можливо виявити діалектичне співвідношення між метою і результатом правового регулювання, а також виявити ті інструменти та прийоми, що дозволяють праву бути універсальним та ефективним регулятором суспільних відносин, що призводить до виокремлення у науковій літературі такої характеристики досліджуваного поняття як його синтетичний характер.

Засоби права мають характерні ознаки та власне нормативно-правове забезпечення, яке в основному встановлює Конституція України. Адже саме в Конституції закріплюються вихідні положення, на яких ґрунтуються найголовніші форми життя суспільства.

Отже, можна зробити висновок, що проблема правових засобів, їх своєчасного та якісного вдосконалення в правотворчої і правозастосовчих діяльності все більше і більше стає актуальною, науково і практично значущою. Без її належного вирішення неможливо оптимізувати механізм правового регулювання, налаштувати національну правову систему на соціально орієнтований розвиток.

Список використаної літератури

1. Конституція України прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 55. - ст. 161.

2. Актуальні проблеми теорії держави та права: (навчальний посібник) / Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А.М. Завальний та ін.); за заг. ред. Є. О. Гіди. - К.: ФОП О.С. Ліпкан, 2010. - 260 - 105 с.

3. Алексеев С.С. Право: азбука, теорія, философия: Опыт комплексногог исследования. - М.: Статут, 1999. - 349-350 с.

4. Андреєв Д.О. Адміністративно-правові засоби захисту прав власників цінних паперів: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Андреєв Дмитро Олександрович; Інститут законодавства Верховної Ради України. - К., 2008. -197 с.

5. Галунько В.В. Адміністративно-правова охорона суб'єктів права власності в Україні: Монографія / Галунько Валентин Васильович - Херсон: ВАТ ХМД, 2006. - 356 с.

6. Иванов А.А. Теория государства и права: учеб. Пособие для студентов вузов, обучающихся по специальности "Юриспруденция" / А.А. Иванов; под. ред. В.П. Малахова. - 2-е узд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2009. - 351 - 233 с.

7. Колодій А.М, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков. Теорія держави і права: навч.посіб.- К.: Юрінком Інтер, 2002-215 с.

8. Колпаков В.К. Адміністративне право України / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544 с.

9. Комаров С.А. Общая теория государства и права в схемах и определениях. - М.: Юрайт, 2002-67 с.

10. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія / Комзюк А.Т.; [за заг. ред. О.М. Бандурки]. - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 345 с.

11. Крестовська Н.М., Матвеева Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. - X.: ТОВ "Одіссей", 2008.-- 432 с.

12. Нуртдинов А.А. Государственная казна как фінансово-правовая категория: монография под ред. д-ра юрид. наук, проф. Н.А. Саттаровой.- М. : Юрлитинформ, 2011. - 144 с.

13. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Миколи Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. - К.: Довіра, 2004. - 599 с.

14. Общая теория государства и права Академический курс в трьох томах / Отв. ред. М.Н. Марченко. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2007-422-425 с.

15. Політологія: Підручник для вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації/ Федір Кирилюк, Микола Обушний, Микола Хилько та ін.; За ред. Федіра Кирилюка, - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Здоров'я, 2004. - 775 с.

16. Поняття та ознаки територіального устрою України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pidruchniki.com/1640022146934/pravo/teritorialniy_ustriy_ukrayini.

17. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. - М.: Юрид. лит., 1987. - 448 -240 с.

18. Пугинский Б.И. Гражданско-правовые средства в хозяйственных отношениях - М.: Юрид. лит., 1984. - 224 c.

19. Рассказов Л.П. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М.: Риор, 2008. - 463 -402 с.

20. Роберт Купер, "Постсовременное государство и мировой порядок", - М.: Прогнозис, 2006, № 1,- 57 - 84 с.

21. Сапун В.А. Теория правовых средств и механизм реализации права. - СПб., 2002. - С. 29.1. Алексеев С.С. Общая теория права. - М.,1982. - 205 с.

22. Сирих В.М. Теория государства и права. Учебник для вузов. - М.: Былина, 2000. -534 с.

23. Смолянский М.Б., Колюшкина Л.Ю. Теория государства и права: Учебное пособие. - М.: Издательско-торговая корпорація "Дашков и К"; Ростов н/Д: Наука-Прогресс, 2008. - 288 -264 с.

24. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред Н.И. Матузова и А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2005. -768-722 с.

25. Теория государства и права: Учебник / Под ред. докт. юрид. наук, проф. заслуж. деятеля науки РФ Р.А. Ромашова. - СПб.: Издательство Р. Асланова "Юридический центр Пресс", 2005. - 630 с. - 390-391 с.

26. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. профессора В.Г. Стрекозова. - М.: 2002-155 с.

27. Шемшученко Ю.С. Державний суверенітет і правова держава // Віче. - 2010. - № 16. - 3 с.

...