Державний контроль

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Державний контроль. Поняття

2. Місце і роль контролю у державному управлінні

3. Класифікація

4. Система контролюючих органів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Контроль є важливою ознакою змісту державного управління. Контроль явище багатогранне і багатопланове. Залежно від того, на якому рівні та стосовно чого розглядається, контроль може бути охарактеризований як форма чи вид діяльності, як принцип, як функція. Виходячи з розуміння суті контролю у сфері управління як спостереження за відповідністю діяльності керованого об'єкта тим приписам, які він отримав від керуючого суб'єкта, та виконанням прийнятих рішень, він є конкретним самостійним видом роботи. Функція конфолю у державному управлінні полягає в аналізі та співставленні фактичного стану в тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед ними, відхиленнями у виконанні поставлених завдань та причинах цих відхилень, а також оцінкою діяльності й доцільності саме такого шляху. Така специфічність призначення контролю, як зазначають у своїх працях дослідники цієї проблеми, і дає змогу виділити його серед інших функцій управління, створити спеціальні органи, які не виконують або майже не виконують інших, окрім контролю, державних функцій, визначити компетенцію цих органів. У літературі можна зустріти думку про те, що контроль в порівнянні з іншими функціями управління має вторинний характер. На наш погляд, і при переліку функцій управління (де контроль за звичаєм ставиться в кінці цього переліку), і при розгляді їх мова йде не про другорядність його як виду діяльності, а про послідовність дій у процесі управлінської діяльності. Тому черговість може лише підкреслити самостійність та специфіку виконуваної функції, але не її другорядність. Контроль здійснюється в певній галузі управління, з її особливостями та конкретним змістом, а тому у певному обсязі та формі. Він спрямований на конкретний результат і шляхи досягнення цього результату, а також на усунення суб'єктивних та урахування об'єктивних перешкод при здійсненні управлінської діяльності.(№3 стр.100-113)

1. Державний контроль. Поняття

державний контроль моніторинг

Загалом контроль використовується для перевірки відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим приписам, в рамках і межах яких вони мають діяти. Мета контрою полягає у встановленні результатів діяльності певних суб'єктів, допущених відхилень від прийнятих вимог, принципів організації, виявленні причин цих відхилень, а також у визначенні шляхів подолання перешкод для ефективного функціонування всієї системи. З допомогою контролю, який у науці управління називають “зворотним зв'язком”, суб'єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених завдань чи отримання зовсім інших результатів. Маючи таку інформацію, можна оперативно втрутитися, привести важелі управління у відповідність з умовами, що виникають, та попередити небажані наслідки. Держава є одним з головних суб'єктів здійснення контрольної функції у суспільстві. Адже вона наділена реальними повноваженнями для впливу на суспільство, при здійсненні якого вона покладається і на засоби контролю. Отже, державний контроль є важливим видом діяльності держави, що здійснюється уповноваженими державними органами, посадовими особами і спрямований на забезпечення законності й дисципліни.(№3 стр 100-113) Сутність державного контролю полягає у спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи й усіх її елементів відповідно до визначених напрямів, а також у попередженні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку. Контроль тісно пов'язаний з іншими видами державної діяльності й може входити до їх складу як певна частина. Водночас як самостійна функція управління контроль має специфічний характер. Тому контроль як певний вид діяльності можна розглядати як самостійне явище або як складову інших видів діяльності держави та функцій її органів. Поряд з контролем державні органи здійснюють такі близькі до нього види діяльності, як нагляд і моніторинг. З огляду на це необхідно відзначити відмінності між названими явищами. Так, до найбільш характерних особливостей нагляду належать:

- нагляд здійснюється державними органами щодо об'єктів, які їм організаційно не підпорядковані, тоді як контроль стосується організаційно підпорядкованих суб'єктів (хоча в окремих випадках він здійснюється і щодо непідпорядкованих об'єктів);

- у процесі нагляду застосовуються заходи адміністративного впливу, тоді як за результатами контролю можуть застосовуватися і заходи дисциплінарні;

- адміністративний нагляд здійснюється за дотриманням відповідними суб'єктами спеціальних норм і правил, тоді як контроль -- за діяльністю підконтрольних об'єктів у цілому чи окремими її аспектами. Отже, нагляд слід розглядати як окремий вид (форму) контролю, застосування якого при виявленні порушень може супроводжуватися заходами впливу державно-владного характеру.

Що ж стосується моніторингу, який на практиці останнім часом знаходить дедалі ширше застосування, то тут ми маємо справу також з різновидом контролю, певною його формою, котру порівняно з наглядом, за наслідками впливу, можна віднести до його пасивної форми. Застосування моніторингу пов'язують з відслідковуванням ситуації чи процесу в сфері управлінської діяльності, впливу прийнятих управлінських рішень, правових актів на суспільні відносини. При цьому використовуються методи не стільки перевірок, ревізій, скільки спостереження та аналізу.

2. Місце і роль контролю у державному управлінні

З розуміння суті контролю в державному управлінні як здійснення перевірки відповідності діяльності керованого об'єкта приписам керуючого суб'єкта та усунення виявлених недоліків випливає, що контроль є самостійною функцією державного управління (далі -- управління). Функція контролю перебуває у тісному зв'язку з іншими функціями управління, вона полягає в оцінці відповідності здійснення цих функцій завданням, що стоять у цілому перед системою управління. Контроль дає можливість не лише коригувати управлінську діяльність, а й допомагає передбачити перспективи подальшого розвитку та досягнення конкретного результату. В сучасних умовах виникла потреба у нових підходах до системи державного контролю, системи органів державного контролю та її законодавчого забезпечення. Існування такої системи пояснюється тим, що в перехідний період у суспільстві не поменшало недоліків у сфері державного управління, а управлінські рішення не стали ефективнішими. Розглядаючи місце і роль контролю в державному управлінні, слід зазначити існування відмінностей між поняттями “система державного контролю” і “система органів державного контролю”. Функцію контролю в державному управлінні здійснюють у різних обсягах та формах більшість державних органів. Процес демократизації вніс зміни у співвідношення централізації та децентралізації управління, призначення контролю та форми і методи його здійснення. Із засобу покарання контроль перетворився на засіб інформаційно-аналітичного характеру, став невід'ємним фактором подальшого розвитку управління. На рівні органів виконавчої влади контроль трансформується у функцію, яка може бути як основною їх діяльністю, так і виступати складовою ширшої діяльності. Система державного контролю в сфері управління не вичерпується і не зводиться до системи органів. Вона набагато ширша, оскільки включає і органи та осіб, для яких контроль не є основною діяльністю (а таких органів набагато більше), а також різноманітні форми його проведення. Отже, система державного контролю включає органи і посадові особи, наділені державою контрольними повноваженнями щодо органів державного управління, форми і методи контрольної діяльності, взаємозв'язки між: ними. На відміну від системи державного контролю система органів державного контролю є вужчим поняттям, оскільки включає лише державні органи, для яких контроль є основною діяльністю, і здійснюється у відповідній сфері чи стосується певної функції, конкретних питань. Органи державного контролю наділяються контрольними повноваженнями, які поширюються на відповідну сферу чи галузь.(№4)

3. Класифікація

Контроль є одним із способів забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні. У загальному розумінні його можна розглядати у 2- х аспектах.

Перший полягає в розгляді контролю як своєрідної функції управління, властивої кожному етапу останнього. На сьогодні загальноприйнятою є думка, що зміст державного управління найчіткіше відбивається в його функціях , хоча серед учених немає єдиного погляду на визначення самого поняття “функції управління”. Аналіз наукової юридичної літератури дає змогу зробити висновок, що науковці правильно акцентують увагу на тому, що функції - це частини змісту управлінської діяльності. Так, В.Г. Афанасьєв під функцією управління розуміє операцію, дію суб'єкта управління, що відповідає стадіям послідовно змінюваному управлінського циклу, а сукупність цих функцій називає змістом управлінського процесу . Деякі вчені дотримуються позиції, що функції управління - це типові й загальні види діяльності з управління, але в більшості випадків під нею розуміється сукупність завдань, обов'язків і прав, конкретні напрямки діяльності суб'єкта управління. Звернімо увагу, що вищевказані ознаки функції управління повністю відповідають ознакам контролю, що дає змогу визначати контроль функцією управління. Контроль є самостійним видом діяльності уповноважених на те органів державного управління, які діють у спосіб і в межах, передбачених законом. Специфіка його призначення - у співставленні фактичного стану підконтрольних об'єктів у різних галузях з вимогами, які перед ними висуваються. Результатом контролю має бути коригування процесу роботи підконтрольного об'єкта з метою виправлення допущених помилок, поновлення законності й дисципліни.

У другому аспекті контроль розглядається як заключна стадія управління, яка, у свою чергу, складається з певних етапів (процедур): констатації, порівняння, аналізу, розробки заходів ліквідації відхилень, застосування санкцій до винних осіб . На кожному з них контроль відіграє важливу роль, бо своєчасне і правильно прийняте рішення є запорукою досягнення необхідних результатів.

Контроль також є невід'ємним елементом державного управління, головною метою якого є забезпечення відповідності роботи державного органу управлінським рішенням щодо реалізації державної політики в тій чи інший сфері.

Як специфічна управлінська форма контроль має наступні завдання: а) він здійснюється як за процесом, так і за результатом дій; б) важливо не тільки викривати порушення, а й відзначати добре зроблену роботу; в) контроль - не самоціль, а інструмент управління.

У науковій юридичній літературі існує чимало поглядів на зміст і види контрольної діяльності. Перш за все зазначимо, що контроль як явище соціальне й неоднозначне з позицій більш філософських, аніж правових можна визначити як сукупність різних за формою дій, що виконуються його суб'єктами щодо поведінки людей (власної поведінки) або для встановлення наукових або інших пізнавальних фактів при дослідженні об'єктів матеріального світу. Визначення цього поняття в широкому значенні зобов'язує згадати й те, що воно виступає у 2-х основних видах: державний контроль (включає контролюючі дії всіх без винятку державних структур і поглинає в собі контроль у царині державного управління) і недержавний. У сукупності вони становлять контроль соціальний.

Щодо наукового обґрунтування класифікації контролю, то необхідно відмітити, що, незважаючи на те, що цьому питанню в доктрині адміністративного й фінансового права приділяється значна увага, єдиного підходу до його вирішення немає. Це обумовлено різноманіттям критеріїв, покладених в основу формулювання поняття “контроль”. Так, адміністративісти під ним розуміють складову частину (елемент) управління, покликану забезпечити систематичну перевірку об'єктів управління виконання Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, дотримання дисципліни та правопорядку. Вона знаходить свій прояв у втручанні контролюючих органів в оперативну діяльність підконтрольних, наданні їм обов'язкових для виконання вказівок, призупиненні, скасуванні або внесенні змін до актів управління, застосуванні заходів примусу щодо підконтрольних органів або осіб.

Залежно від поставлених у підґрунтя класифікації критеріїв контроль поділяють на:

1) контроль з боку органів виконавчої, законодавчої, судової гілок влади, спеціальних контролюючих органів, органів місцевого самоврядування (за суб'єктами контролю);

2) контроль органами державного управління за підконтрольними їм об'єктами, контроль за органами державного управління всіма уповноваженими на те суб'єктами (за підпорядкуванням об'єкта контролю його суб'єктові);

3) виробничо-технічний, фінансовий, господарський контроль (за змістом діяльності конкретних підприємств, установ, організацій);

4) організаційно-технічний, адміністративно-економічний, фінансово-господарський (за характером контрольованих операцій);

5) банківський, податковий, митний, статистичний, контроль за виконанням управлінських рішень (за напрямами його контролю);

6) партійний, народний, державний, позавідомчий, відомчий, внутрішньогосподарський (внутрішній), громадський, зовнішній (за його організаційними формами);

7) перевірку (обстеження), економічний аналіз, ревізію, господарський спір, обстеження, розслідування (за способами здійснення контролю);

8) попередній, поточний, наступний (за часом його здійснення);

9) зовнішній, внутрішній, загальний, внутрішньогосподарський, внутрішньовідомчий (відомчий), міжвідомчий, громадський, державний, приватний, відомчий (галузевий), контроль власника (залежно від його суб'єкта);

10) документальний, фактичний контроль(за джерелами інформації);

11) контроль до складання балансу, після цього (за періодом охоплення подій).

Безсумнівно, наведений перелік критеріїв не є вичерпним. Аналіз наведеної класифікації дає змогу зробити висновок, що порушена проблема потребує спеціального дослідження, а результатом повинно стати визначення на законодавчому рівні видів державного контролю. Незважаючи на неодноразові пропозиції щодо прийняття відповідних законів, які вирішували б загальні питання організації й проведення державного контролю, на сьогодні такого законодавчого акта не існує. Не знайшов поки що свого законодавчого формулювання й термін “державний контроль”.

Вважаємо, що в період проведення адміністративної реформи першочерговим завданням є якісне оновлення законодавства про контроль у сфері державного управління. Ураховуючи ситуацію, яка склалася на сьогодні в законодавчому процесі, пропонуємо прийняти до уваги наступні пропозиції:

1. Прийняти закон з орієнтованою назвою “Про державний контроль в Україні”, де навести тлумачення таких основних термінів, як “контроль”, “державний контроль”. Пропонуємо наступні визначення:

- контроль - функція управління, що полягає в перевірці виконання завдань відповідного об'єкта контролю для своєчасного вжиття необхідних заходів у разі відхилень від поставлених завдань;

- державний контроль - функція контролюючих органів (його суб'єктів), спрямована на перевірку виконання завдань підконтрольними структурами (об'єктами контролю) з метою отримання інформації про стан додержання вимог і своєчасним коригуванням процесу роботи для досягнення максимально ефективного результату.

2. Чітко визначити структуру майбутнього закону, регламентувати в окремих розділах права й обов'язки органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади, порядок здійснення ними контролю, контроль Президента України (класифікації пропонуємо закріпити за суб'єктами контролю).

На нашу думку, прийняття відповідних законів, які стануть регулятивною й методологічною серцевиною системи спеціального законодавства, має цілісно врегулювати інститут контролю в його широкому розумінні. (№2 стр. 60-64)

4. Система контролюючих органів

Традиційно систему контролюючих органів розглядають, в основному, з двох позицій. Перша полягає в тому, що за основу беруть теорію поділу влади. Слабкість такої позиції полягає в тому, що вона не розкриває не розкриває наявності недержавних структур. Друга позиція, навпаки, виокремлює лише фахові напрямки роботи органів. Але є ще третя позиція яка бачить всю сукупність контролюючих органів та наявності фахової спрямованості в діяльності деяких з них, тобто загальну картину.

Визначення системи контролюючих органів пов*язане з вирішенням питання щодо критеріїв віднесення відповідних структур до цієї категорії, ознак, що їм притаманні. Одним з проблемних є питання про співвідношення контролюючих та правоохоронних органів. Більшість з науковців вважає що їх необхідно розрізняти. На їх думку контрольні функції мають усі правоохоронні органи, включаючи і суди, проте це ще не дає підстав вважати іх контролюючими.з наведеною позицією погодитись не можна. Навряд чи хтось стане заперечувати що такі правоохоронні органи ,як ОВС, СБУ, водночас не є контролюючими. Суттєві контрольні повноваження мають і суди. Таким чином правоохоронні органи можна віднести до контролюючих. До системи контролюючих органів можна віднести і міжнародні установи, які впливають на зовнішню чи внутрішню політику держави, наприклад ООН.

Отже до системи контролюючих органів відносяться:

1. Міжнародні органи, що слідкують за дотриманням норм міжнародного законодавства.

2. Державні владні структури.

3. Спеціалізовані державні контролюючі органи.

4. Недержані утворення.

5. Громадяни.

Єдиного державного органу, який би поєднував у собі різні контролюючі структури, у нас немає.(№1 стр. 67-74)

Висновки

У процесі адміністративної реформи в Україні, відповідна увага має бути приділена системі державного контролю та системі органів державного контролю у сфері виконавчої влади. Тому створення нових та діяльність уже існуючих органів контролю у сфері управління потрібно розглядати з урахуванням нових завдань, що постали перед державним управлінням, змін у самій системі управління та функціях органів державного управління. І перш ніж ліквідовувати, а потім створювати заново, потрібно використовувати вже існуюче, залишивши в ньому те, що виправдане практикою. А для цього слід чітко визначитися, яка система контролю потрібна на даному етапі розвитку держави, які завдання вона має виконувати та якою має бути структура системи органів державного контролю. Рішення про доцільність існування органів державного контролю має визначатися не суб'єктивно, чиїмось бажанням, а шляхом ретельного обгрунтування потреб практики. Якщо орган загальної компетенції справляється з виконанням контрольної діяльності, й сама така діяльність не потребує специфічної роботи, обсяг її може бути виконаний органом, наділеним правом контролювати, то й потреби в створенні спеціального органу контролю немає. Інша справа, коли наявними органами можливості виконання функції контролю не охоплюються повною мірою. В такому випадку має створюватися відповідна структура для її виникнення. Існування значної кількості контролюючих органів ще не означає загального покращення справ у державному управлінні. Головним є не сама їх кількість, а результат, ефективне використання результатів контролю для поліпшення ситуації у конкретній сфері. На такий результат має бути спрямована координація діяльності контрольних органів у системі державного управління, детальна регламентація діяльності численних перевіряючих органів (інспекцій, служб, управлінь, комісій тощо), процедурних аспектів. Така регламентація й кількість нормативних актів не є посиленням бюрократизації у сфері управління. Вона дає змогу чітко визначити права й обов'язки, межі діяльності, а також координацію різних органів контролю, уникнути значної кількості перевірок і ревізій, на які так часто скаржаться ті, кого контролюють. Контроль відповідатиме своєму призначенню тільки тоді, коли він буде своєчасним і об'єктивним, спрямованим на кінцевий результат, організація його проведення і процедури здійснення не будуть заважати роботі контрольованих і відбуватимуться в чітко установлених межах, а дієвість досягатиметься не кількістю перевірок, а реальним забезпеченням виконання окреслених завдань.

Список використаної літератури

1. Гаращук В.М. Система контролюючих органів//Держане буд-во та місцеве самоврядування-х.:Право,2003-№5

2. Мех Ю.В. До питання про класифікацію контролю в держаному управлінні/Ю.В.Мех//Пробл.законності.-х.: Нац.юрид.акад. України.-2006.- Вип.77.

3. Гаращук В.М. Проблеми забезпечення контролю й наглядув управлінні.// Проблеми законності. Вип.71

4. http://studentu5.com/index.php?work=128

Размещено на Allbest.ru