Громадяни—суб`єкти адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття адміністративно-правового статусу громадян

2. Адміністративна правосуб?єктність громадян.

3. Права,свободи та обов?язки громадян у сфері виконавчої влади.

4. Особливості адміністративно-правового становища іноземців та осіб без громадянства

4.1 Особливості адміністративно-правового становища іноземців

4.2 Особливості адміністративно-правового статусу осіб без громадянства

5. Гарантії прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Побудова в Україні правової держави, створення громадянського суспільства, забезпечення режиму законності та реальної протидії негативним явищам відповідно до існуючих демократичних стандартів можлива лише виходячи з фундаментальної ідеї пріоритету прав і безпечної життєдіяльності людини. У становленні будь-якого демократичного суспільства одними з найголовніших були і є проблеми всебічного та гармонійного розвитку людини, забезпечення її прав і свобод. Природно, що пострадянський розвиток України також неможливий без розв'язання комплексу питань, пов'язаних з особистістю, забезпеченням її прав і свобод та гарантіями їх реалізації.

Громадянство має важливе значення для реалізації прав, свобод та виконання обов'язків

У системі субґєктів адміністративного права громадянини посідають особливе місце,вони становлять найбільшу групу субґєктів адміністративного права. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободами інших учасників правових відносин, виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей Головною особливістю їх правового становища є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обовґязки у сфері державного управління, а не права та обовґязки виконавчо-розпорядчих органів, громадських організацій чи посадових осіб.

Адміністративно-правовий статус є одним з різновидів статусу громадянина на рівні з політичним, трудовим та іншими, реалізація цього статусу значною мірою залежить від відповідних дій органів виконавчої влади та їх посадових осіб . Цей статус є дуже важливим та складає найбільшу значну частину загального правового статусу громадян, який включає комплекс прав та обовґязків громадян, визначених найрізноматнішими галузями українського права.

Метою даної роботи є аналіз поняття, сутності, основних ознак адміністративно-правового статусу громадян загалом,дослідити особливості адміністративно-правового статусу громадян України, його зміст,складові елементи -- адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність, та визначити роль гарантій прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади як суттєвого елемента правового статусу громадян,що забезпечує реальність здійснення їх прав і свобод, а також аналіз особливостей адміністративно-правового становища іноземців та осіб без громадянства.

Актуальність дослідження адміністративно-правового статусу як важливої складової на шляху побудови в Україні правової держави обумовлюється тим,що характерною рисою сьогодення є наявність нормативно-правової бази, яка дісталася Україні ще від часів існування СРСР, це стосується і сфери забезпечення прав людини у галузі адміністративних правовідносин, де наявність застарілої правової бази поряд з різкою зміною процесів, що відбуваються в українському суспільстві , у своїй сукупності сприяють розвитку тенденції недотримання міжнародних правових стандартів забезпечення прав людини.



1. Поняття адміністративно-правового статусу громадян

Перш ніж розглядати зміст адміністративно-правового статусу громадян, розглянемо значення правового статусу громадянина загалом.

Здійснюючи функцію регулювання суспільних відносин, держава визначає зміст прав і свобод громадян, межі їх реалізації, встановлює заборони та відповідальність за їх порушення.

Як відомо права та обов'язки є основнии вихідним елементом права відповідно «правовий статус людини і громадянина можна охарактеризувати як систему прав та обов'язків, законодавчо закріплену державою в конституціях та інших нормативно-правових актах [21]

Зв?язкок держави, особи та суспільства найповніше характеризує поняття правового статусу громадянина.[20]

Правовий статус громадянина відображає основні сторони відносин особи з державою та суспільством, виражає особливості соціальної структури суспільства, рівень розвитку демократичних інститутів, забезпечує нормальну життєдіяльність соціального середовища.

Багато вчених -дослідників юридичної науки порізному визначають поняття правового статусу , загалом його визначають як -- комплексну, універсальну категорію, що має чітку стабільну структуру, та встановлює характер і принципи взаємодії субєктів суспільних відносин між собою, а також, шляхом визначення прав, обовязків та гарантій їх реалізації, визначає місце субєкта в системі правовідносин,тобто здійснює юридичне закріплення особи в суспільстві. адміністративний правовий громадянсво

Правовий статус громадянина характеризується такими ознаками:

1. має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб'єктів.

2. Відображає особливості особи та держави як учасників суспільних відносин та ступінь і характер їх взаємодії.

3. Права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших його компонентів - обов'язків та відповідальності.

4. забезпечує системність прав, свобод та обов'язків.

5. його елементи є взаємозалежними та взаємодіючими.

6. характеризується відносною стабільністю

7. Правовий статус громадянина включає:

а) основні невід'ємні права ;

б) комплекс прав і обов'язків, що закріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно- правовими нормами;

в) гарантії реалізації цих прав і обов'язків, а також механізм їх охорони державою.

До основних прав, крім невід'ємних на життя, здоров'я, честь, гідність та ін., можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права (Гарантії реалізації цих прав і обов'язків, а також механізм забезпечення їх державою відображено в Конституції та законодавчих актах України.

Громадянство має важливе значення для реалізації прав, свобод та виконання обов'язків , відповідно до ст.1.Закону України «Про громадянство» воно є - постійним правовий зв'язок особи та Української держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. [7]

Громадяни є найбільшою групою суб'єктів адміністративно- правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободами інших учасників правових відносин, виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей. Для задоволення своїх потреб і запитів особа вступає у відносини з державою у сфері виконавчої влади, де практично реалізуються надані їй Конституцією та законами України права і свободи Відповідно до статті 3Конституції України «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (ст. 3 Конституції УкраїниКонституційні принципи правового статусу громадянина безпосередньо впливають на адміністративно-правовий статус громадянина. Оскільки відповідно до статі 8Конституції України «в Україні визнається та діє принцип верховенства права.Конституція України має вищу юридичну силу «,на основі її засад встановлюються принципи правового статусу громадянина в окремих галузях права, в тому числі і в адміністративному праві.

Оскільки в статі 9 Конституції України зазначається ,що «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», то можна стверджувати,що міжнародно-правові норми також впливають на зміст та обсяг адміністративно-правового статусу громадянина України.

Різновидом правового статусу громадян є адміністративно-правовий статус, він дає можливість визначити роль та місце громадян в державно-управлінських та інших суспільних відносинах, які регулюються нормами адміністративного права ,та дозволяють громадянам забезпечити публічні та особисті інтересів завдяки діяльності державних органів [4].

Адміністративно-правовий статус громадянина України є складовою частиною його загального статусу, що встановлений Конституцією України, Законом України "Про громадянство України" та іншими законодавчими актами України.

Зміст адміністративно-правового статусу громадянина розкривається через його складові елементи:--права; обов'язки та юридичні гарантії реалізації прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, сумлінного виконання обов'язків та охорона їх з боку держави. , що закріплені в Конституції та законодавчих актах України.

Гарантії прав і свобод громадян є суттєвим елементом адміністративно-правового статусу особи,їх зміст базується на основних конституційних принципах: верховенстві права, законності, гуманізмі, справедливості, рівноправності та інших.

Гарантіями прав,вобод та законних інтересів у сфері виконавчої влади є: право на звернення в органи державного управління, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощо.



2. Адміністративна правосуб?єктність громадян

Адміністративно-правовий статус громадянина України встановлюється обсягом та характером його адміністративної правосуб'єктності, яку складають адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність.

Правоздатність людини утворює юридичне поняття особи і громадянина,вона є умовою правоволодіння, оскільки вона покладена в основу суб'єктивних прав і свобод громадян.

Адміністративна правоздатність -- це визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб'єктом адміністративного права, мати права та обов'язки адміністративно-правового характеру. Початком виникнення адміністративної правоздатності є народження людини, припинення - її смерть Її обсяг встановлюється і змінюється за допомогою адміністративно-правових норм. Вона підтверджується документами про громадянство - паспортом громадянина України, а для осіб до 16 років - свідоцтвом про народження.[1]

Правоздатність не може бути обмежена або відчужена, від неї неможливо відмовитися добровільно. Тільки у випадках, передбачених кримінальним або адміністративним законодавством, громадянина може бути позбавлено якоїсь частини адміністративної правоздатності - права пересування, батьківських прав тощо.. Адміністративна правоздатність виявляється у правах на ім'я, прізвище, свободу пересування тощо. На масштабність адміністративної правоздатності, як вважають учені-правознавці, впливають такі обставини, як гро- мадянство, вік, настання особливих умов здійснення державного управління (стихійного лиха, епідемії, епізоотії, воєнної дії) або факт здійснення особою правопорушення, які тягнуть за собою обмеження правоздатності. [19]

Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності громадян, оскільки вона складає умови, за яких реалізуються їх суб'єктивні права і обов'язки

Адміністративна дієздатність -- це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати і здійснювати права і виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру. Вік громадянина, з якого настає адміністративна дієздатність, адміністративним правом не встановлений, але є непряма вказівка на нього В повному обсязі адміністративна дієздатність виникає з досягненням 18-річного віку. Разом з тим вона виникає і по досягненні 16-річного віку - одержання паспорта та додержання правил паспортної системи, охорона природи та ін. Адміністративна дієздатність особи виникає пізніше, ніж правоздатність.. Зміст і обсяг адміністративної дієздатності залежать не тільки від віку громадян, а й стану їхнього здоров'я.[18] У випадках, коли від стану здоров'я громадян залежить виконання ними адміністративно-правових обов'язків або реалізація конституційних прав і свобод, конкретизованих нормами адміністративного права, його стан підлягає обов'язковому засвідченню в медичних установах. Висновки спеціалістів обумовлюють виконання громадянами відповідних обов'язків чи реалізацію їхніх прав і свобод [5].



3. Права,свободи та обов?язки громадян у сфері виконавчої влади

Права, які є складовим елементом адміністративно-правового статусу громадянина, є різновидом суб'єктивних прав громадян,тобто тих прав, використання яких завжди залежить від особистого бажання і розсуду індивіда. До галузі адміністративного права відносять права і свободи громадянина, які особа використовує в сфері державного управління і не може реалізувати без вступу у відносини з органами виконавчої влади. Обсяг адміністративних прав громадян України встановлюється Конституцією та законами України,також вагоме значення у визначенні обсягу прав громадян мають норми міжнародного права ратифіковані Верховною Радою України.

Весь обсяг прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, за наявності зв'язку з основними правами та свободами, закріпленими в нормах Конституції України, окремими науковцями розподіляється на:

а) права і свободи громадян, закріплені в нормах адміністративного права, що розкривають та конкретизують права, свободи й обов'язки, закріплені в Конституції. Це -- право на участь у державному управлінні, право на медичну допомогу, право на освіту і багато інших;

б) права і свободи громадян, передбачені власне у нормах адміністративного права: наприклад, обумовлені паспортною системою, пов'язані з дозвільною системою тощо.

Норми Конституції утворюють основу регулювання виконавчо-розпорядчої діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування,визначають її основоположні принципи,зокрема такі, як :принцип верховенства права та правової держави, в якій юридичними засобами реально забезпечуються максимальне здійснення, охорона і захист прав та свобод людини, визнання людини і її правами найвищою соціальною цінністю.

Не існує чіткого визначення прав, свобод та обов?язків громадян у сфері виконавчої влади, але деякі вчені-дослідники юридичної науки робили спроби визначити перелік цих прав,здійснити їх класифікацію ,виокремити притаманні їм риси.

Вчені стверджують,що зв'язок з основними правами та обов'язками, закріпленими в нормах Конституції, визначається критерієм класифікації. [3]

За цією підставою розрізняють, по-перше, права громадян, закріплені в нормах адміністративного права, які розвивають та конкретизують права, закріплені в Конституції,до них відносяться:

1)право на участь у державному управлінні, право на медичну допомогу, право на освіту тощо. 2)це - права громадян, передбачені тільки нормами адміністративного права, наприклад, права, обумовлені наявністю паспортної системи.

Ю.П. Битяк умовно поділяє права та обов?язки громадян на дві групи .

Права :

1) - це так звані статутні права -- вказують на становище громадянина в соціальній структурі держави;

2)- права адекватні -- дають змогу громадянинові реалізовувати свої права.

Обовя?зки громадян у сфері виконавчої влади:

1) це так звані абсолютні обов'язки, які не залежать від конкретних обставин і випливають із норм Основного Закону та законодавчих актів держави. До них належать обов'язки: додержуватися Конституції та законів України, державної дисципліни; охороняти інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину; оберігати природу, охороняти її багатства; сплачувати податки; сприяти охороні громадського порядку; оберігати історичні пам'ятки та інші культурні цінності.

2) відносні обов'язки, які виникають із правомірних, а в деяких випадках -- неправомірних дій, спрямованих на придбання будь-яких прав чи їх збереження. Такі обов'язки не є постійними -- права абітурієнта, власника транспортних засобів, читача бібліотеки тощо. До обов'язків громадян належать і такі, що виникають у зв'язку з правопорушенням (наприклад, сплатити штраф, відшкодувати збитки).

Деякі обов'язки громадян виникають у зв'язку з видом їх діяльності -- державні службовці, члени громадських об'єднань та ін. Конкретний обсяг обов'язків регулюється багатьма нормативними актами адміністративно-правового характеру, в тому числі статутами, положеннями, кваліфікаційними характеристиками. Невиконання їх обумовлює застосування до винних громадян юридичної відповідальності.

Д.М. Бахрах класифікує права та свободи виходячи з механізму їх реалізації та віділяє:

1) права абсолютні --права, якими особа користується на свій розсуд, а суб'єкти влади зобов'язані створювати умови і не заважати їх реалізації, захищати їх. Це, наприклад, право на адміністративну скаргу, вибір імені, працевлаштування, користування публічними бібліотеками, здобуття загальної середньої освіти. Реалізація абсолютних прав залежить від волі громадянина

2)відносні-- права, для реалізації яких потрібен акт державного органу. Наприклад, наказ про призначення на посаду, ліцензія на здійснення певної діяльності. Воля громадянина має бути опосередкована волею суб'єкта влади, актом застосування права.

Обсяг конкретних суб'єктивних прав пов'язаний з перебігом часу, зміною життєвих умов. Реалізація прав забезпечується державою через їх юридичне оформлення, а також відповідальністю як самих громадян, так і державних органів та державних службовців за їх дотримання.

Як бачимо,у адміністративно-правовій науці існують різні класифікації прав громадян.

За своїм змістом права громадян поділяють на три групи:

1. Участь у державному управлінні та соціально-політична активність: право на державну слу;кбу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об'єднань чи входження в них та інше. 2. Одержання допомоги від відповідних компетентних організацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування соціальними благами (бібліотеками, парками тощо), користування транспортом, одержання платних та інших послуг.

3. Захист грав та свобод: в адміністративному порядку-- адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження; судовому порядку --скарга, позов;особисто громадянином-- необхідна оборона.

Існує багато різних варіантів класифікацій прав та свобод громадян. Тут доречно зазначити, що врегульовані адміністративним законодавством права реалізуються при здійсненні будь-яких видів прав і свобод, зокрема: особистих, політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод. І це не випадково, адже передусім через відносини з органами виконавчої влади, їхніми посадовими особами громадянам надається можливість практично скористатися більшістю з наданих їм Конституцією та законами України прав і свобод, виконати покладені на них обов'язки.

Отже, весь обсяг прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, за наявності зв'язку з основними правами та обов'язками, закріпленими в нормах Конституції України, розподіляється на:

а) права і свободи громадян, закріплені в нормах адміністративного права, що ро:жривають та конкретизують права, свободи й обов'язки, закріплені в Конституції. Це -- право на участь у державному управлінні, право на медичну допомогу, право на освіту і багато інших;

б) права і свободи громадян, передбачені власне у нормах адміністративного права: наприклад, обумовлені паспортною системою, пов'язані з дозвільною системою тощо.

З огляду на вищезазначене,можна зробити висновок,що громадяни України наділені достатньо широким колом прав та свобод, закріплених нормами адміністративного права,проте не досить чітке їх визначення та недосконалість механізму реалізації цих прав та свобод, заважають громадянам повністю використовувати належні їм права й свободи. Виходячи з того адміністративне право - це галузь права, через яке громадяни здійснюють задоволення своїх потреб практично в усіх сферах суспільного життя, то законодавець має більш уважно ставитися до регламентації прав, свобод і обов'язків громадян.



4. Особливості адміністративно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства

4.1 Особливості адміністративно-правового статусу іноземців

Відповідно до ст.1п.6 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав

Згідно з статтею 2цього ж закону Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України. [10]

Основою адміністративно-правового статусу іноземців і осіб без громадянства в Україні є: Конституція України, Закони України “ Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

Закон України «Про громадянство України»,Закон України «Про громадські об'єднання» ,Закон України «Про імміграцію».[9]

За загальним правилом,відповідно до статті 26 Конституції України Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Також згідно з статтею 33 Конституції України Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.[17]

Для іноземних громадян і осіб без громадянства обов'язковими є норми Конституції та інших законів України, загальнообов'язкові правила стосовно охорони природи, санітарії, пожежної безпеки, громадського порядку, користування транспортними засобами, в'їзду та виїзду.

Разом з тим, ці особи не користуються частиною прав і обов'язків, що становлять групу виключних прав і обов'язків громадян України

У цілому основні обмеження для іноземців і осіб без громадянства зводяться до таких:

1) вони не можуть займати деякі посади -- Президента України, судді, перебувати на посадах у складі морських і повітряних екіпажів тощо);

2) вони не мають доступу до посад державних службовців, діяльність яких пов'язано з державною таємницею;

3) ці особи не можуть служити в Збройних Силах України;

4) для іноземних громадян і осіб без громадянства допускаються обмеження в пересуванні чи перебуванні в окремих місцях;

5) для них встановлено окремі правила паспортного режиму, вступу в навчальні заклади тощо;

6) для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлено особливу адміністративну деліктоздатність.

При регулюванні правового статусу іноземців Україна виходить з принципу взаємності, що застосовується в стосунках з іншими державами. Адміністративно-правовий статус осіб, які мають дипломатичні привілеї, визначається, крім законодавства України, міжнародними правилами та міжнародними угодами України.

Іноземці є рівними перед законами України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянина України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення може бути скасовано, якщо зникнуть підстави, за яких воно було прийнято.

Іноземці можуть перебувати в Україні постійно або тимчасово. Для постійного проживання іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну

Іноземець має право на постійне місце проживання в Україні, якщо він має в Україні законне джерело існування або перебуває в близьких родинних відносинах з громадянами України, перебуває на утриманні громадянина України, має на своєму утриманні громадянина України та в інших встановлених законом випадках.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, визначеному Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, в термін не більше трьох робочих днів зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Відповідно до статті 3 зазначеного закону:

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією,законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Стаття 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими, які постійно проживають на території України з моменту визнання біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне проживання на території України біженців підтверджується посвідченням біженця[9].

Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано.

Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних організацій та погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію відповідної релігійної організації, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період діяльності в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для участі у діяльності філій, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій іноземних держав, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період діяльності в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у представництвах іноземних суб'єктів господарювання в Україні, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи у філіях або представництвах іноземних банків, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, спортсмени, які набули професійного статусу, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності волонтерських організацій, зареєстрованих в Україні в установленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період такої діяльності.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів масової інформації та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період роботи в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, зазначеними у частинах другій дванадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій-дванадцятій цієї статті.

Іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, яких до завершення граничного терміну перебування у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не було примусово видворено з України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження або з інших причин, що не залежать від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, на період дії обставин, що унеможливлюють їхнє примусове видворення з України.

Також відповідно до статті 2 Закону України «Про імміграцію» Питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Правовий статус іммігранта визначено статтею 3 зазначеного закону:

Правовий статус іммігранта в Україні визначається

Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та

прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначано порядок в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства та строки їх перебування в Україні»

Іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов'язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

4.2 Особливості адміністративно-правового статусу осіб без громадянства

Відповідно до ст. 1 Конвенції про статус апатридів 1954 р., апатридом є особа, яка не розглядається як громадянин будь-якої держави в силу її законів. Такі особи не мають постійного правового зв'язку із жодною державою, а тому не користуються правом дипломатичного захисту.

Глава ІІ зазначеної Конвенції визначає правовий статус апатридів:

Відповідно до зазначеної Конвенції собистий статус апатрида визначається законами країни його доміцилія або, якщо в нього такого немає, - законами країни його проживання.

Права, раніше набуті апатридом і пов'язані з його особистим статусом, і, зокрема, права, які стосуються шлюбу, поважаються Договірною Державою за умови дотримання, у разі потреби, формальностей, приписаних законами зазначеної Держави, за умови, що зазначене право є таким, що було б визнано законами цієї Держави, якби ця особа не стала апатридом.

Глава V Конвенції про статус апатридів визначає адміністративний статус апатридів,зокрема, надання адміністративної допомоги, посвідчення особи апатридам, Договірні Держави видають апатридам, які законно перебувають на їхній території, проїзні документи для пересування за межами їхньої території, якщо тільки цьому не перешкоджають вагомі причини державної безпеки і громадського порядку. Як і правовий статус іноземця, статус особи без громадянства в основному визначається законодавством тієї держави, на території якої вона перебуває, однак з урахуванням вимог, встановлених нормами міжнародного права,зокрема, положення, що містяться у Конвенції про статус апатридів 1964 р. та Конвенції про скорочення випадків без громадянства дана передбачає, що особі, яка народилася на території будь-якої держави, повинно бути надане громадянство цієї держави, якщо без такого вона стала б апатридом. Ця Конвенція забороняє примусово позбавляти громадянства, якщо це призведе до того, що особа стане апатридом.. Апатриди зобов'язані підпорядковуватися законодавству держави місцеперебування. Проте у деяких сферах, як-от право на судовий захист, свободи віросповідання, початкової освіти, науки, їх статус у державі постійного місця проживання ідентичний статусу громадянина. Те саме стосується оплати праці та соціального забезпечення, яке виникає в такому разі, а також права на компенсацію у разі нещасного випадку на виробництві. Крім того, заборонено обкладати апатридів додатковими податками та зборами.Також особа без громадянства, яка законно перебуває на території держав, не може бути вислана із неї інакше, як з міркувань державної безпеки чи громадського порядку, та не інакше, як на основі рішення суду.Держави повинні створити умови для асиміляції і натуралізації апатридів, до них повинен застосовуватися спрощений порядок набуття громадянства.[15]

Особи стають апатридами:

--при позбавленні громадянства;

--при одруженні жінки з іноземцем, коли відповідно до чинного законодавства держави її громадянства вона автоматично втрачає громадянство, а законодавство держави чоловіка не надає жінці громадянства чоловіка;

--при втраті громадянства, якщо особа добровільно вийшла чи втратила громадянство своєї державі, а іншого не набула;

--при виході із громадянства з метою отримання іншого;

--при народженні від батьків, які є апатридами;

--в певних випадках унаслідок територіальних змін та в інших випадках.

Розрізняють два види осіб без громадянства: абсолютні апатриди-- які отримали статус апатрида з народження та відносні апатриди--особи,які стали апатридами через втрату громадянства.



5. Гарантії прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади

Як відомо основні права і своди громадян України закріплено в Конституції нашої держави,стверджується що кожна людина що володіє цими правами та свободами, може в юридичне допустимих межах безперешкодно, за своєю волею як в особистих, так і в суспільних інтересах користуватись і розпоряджатись можливостями, що в них містяться, захищати їх від порушень та вимагати від компетентних органів поновлення цих прав. Тобто реальність прав і свобод громадян повинна бути забезпечена системою гарантій,що є суттєвим елементом адміністративно-правового статусу особи,їх зміст базується на основних конституційних принципах: верховенстві права, законності, гуманізмі, справедливості, рівноправності та інших.

Згідно з статею 3Конституції України Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави та Розрізняють нормативно-правові та інституційно організаційні гарантії,

Нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод громадянина - це передбачені нормами матеріального і процесуального права юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони й захисту прав та свобод. За характером правових норм вони поділяються на матеріальні й процесуальні; за сферою дії - на міжнародні і внутрішні; за джерелом закріплення - на конституційні й галузеві. Окремим нормативно-правовим засобом забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи виступає юридична відповідальність.

Інституційно-організаційні гарантії забезпечення прав і свобод громадян - це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції та повноваження щодо організації й здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод громадянина. За суб'єктами здійснення забезпечувальної діяльності вони можуть поділятися на державні й громадські.

До принципів реалізації прав і свобод громадян у державному управлінні та виконавчій владі належать: усеоб'ємність і повнота прав та свобод грома дян, їх пріоритетність; поєднання інтересів особи з державними й суспільними; гласність та інформованість; динамізм прав і свобод громадян, неможливість скасування та звуження прав і свобод громадян; рівність громадян перед законом; право громадян на захист і правову допомогу.

Гарантіями прав,вобод та законних інтересів у сфері виконавчої влади є: право на звернення в органи державного управління, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощо.

Основною функцією гарантій є забезпечення виконання обов'язків державою та іншими суб'єктами у сфері реалізації прав особи. До юридичних гарантій належить вся система діючих у державі правових норм, передбачених юридичних засобів, спрямованих на конкретизацію прав і обов'язків, визначення порядку їх реалізації, захисту тощо. Ефективна діяльність органів виконавчої влади є загальною умовою дієвості всієї системи гарантій прав, свобод, охоронюваних законом інтересів особи та належного виконання обов'язків.

Вчені стверджують,що у певному сенсі гарантії можна розглядати і як певну групу прав громадян, які сприяють реалізації та охороні й захисту їх прав і свобод. Ці права мають двоякий характер, тому що виступають і як право, і як гарантія. Здійснюючи певні права, громадяни власними діями сприяють забезпеченню реалізації свого адміністративно-правового статусу. [14]

Гарантії прав,свобод та законних інтересів громадян мають подвійний характер, оскільки їх можна розглядати як певну групу прав громадян, які сприяють реалізації та охороні й захисту їх прав і свобод і як гарантію. Такими гарантіями в сфері виконавчої влади можуть виступати конституційні права,свободи та законні інтереси,що реалізуються у взаємодії з органами виконавчої влади,та передбаченні статтями 26, 29, 33, 36, 38, 39, 40, 46, 49, 53, 56, 59 та іншими Конституції Україн,серед. Наприклад,здійснюючи них право на звернення в органи державного управління, право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, право користування передбаченими законом пільгами тощогромадяни власними діями сприяють забезпеченню реалізації свого адміністративно-правового статусу.

Дуже важливою гарантією реалізації особою своїх прав і свобод є забезпечення в реальноіму житті вищої юридичної сили Конституції України, та безпосередньої дії принципів закріплених нею,зокрема тих, реалізація яких пов'язана зі взаємодією з органами державної влади . Зокрема ст. 40 Конституції України закріплює право кожного направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглядати звернення і давати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Ця важлива конституційна норма сприяє реалізації та захисту громадянами своїх прав.

Усі звернення громадян можна поділяють на два типи:

а) адміністративні, тобто розглянуті в позасудовому порядку;

б) судові, тобто розглянуті судами в процесі здійснення правосуддя, у порядку карного чи цивільного судочинства.

Гарантоване Конституцією право на звернення є не тільки засобом захисту прав, а й засобом зміцнення законності, залучення громадян до процесу державного управління.Однією з гарантій права на звернення стало запровадження в Україні інституту омбудсмена,який завдяки своєму статусу має забезпечити організацію ефективного захисту прав та свобод людини і громадянина, сприяти закріпленню атмосфери довір'я між громадянами України й апаратом управління. Цей інститут має забезпечити опосередкований постійно діючий контроль за діяльністю органів усіх рівнів у плані забезпечення прав і свобод громадян, створити умови для участі населення у вирішенні проблем як особистого, так і суспільного значення, сприяти демократичному розвитку держави.

Безумовно важливою гарантією прав, свобод та законних інтересів людини є питання відшкодування збитків громадянам, які були заподіяні внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності та незаконного накладення адміністративного стягнення.

Також для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів громадянам надано право оскарження дій чи бездіяльності органів виконавчої влади, яке регулюється Законом України "Про звернення громадян" 9.

Гарантії є системою узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини.

Найпоширенішою у юридичній науці є класифікація гарантій за такими критеріями:

1). За практичним спрямуванням:

а) загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини, їх захист та поновлення у разі порушення.

У свою чергу, загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на:

-- економічні, які складають спосіб виробництва, існуючі форми власності, наявність ринкових відносин, економічну свободу громадян, вільний вибір форм та видів трудової діяльності, наявність різноманітних форм підприємницької діяльності тощо;

-- політичні, до яких належить діяльність держави, представництво політичних інтересів інститутами політичної системи, наявність реально діючих інститутів безпосередньої та представницької демократії, можливість населення звертатися за захистом прав до спеціальних органів держави тощо;

-- організаційні, що характеризуються як реально діючі повноваження органів держави, посадових осіб та громадських об'єднань із створення необхідних для реалізації прав та свобод умов;

б) спеціальні гарантії, які визначаються як система юридичних засобів, що сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав і свобод суб'єктів права, їх змістом є надання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:

-- оскарження у суді рішень органів держави та посадових осіб;

-- право на відшкодування збитків, завданих незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави;

-- право на правову допомогу;

-- можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків;

-- принцип презумпції невинуватості людини;

-- можливість обмеження конституційних прав та свобод.

II. За характером гарантії класифікують на:

а) норми та принципи матеріального і процесуального права, що у процесі реалізації забезпечують реальність прав та свобод людини;

б) судовий захист порушених прав і свобод та можливість їх судового поновлення;

в) контроль за дотриманням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права та свободи людини і громадянина. Важливе значення у сфері парламентського контролю належить Уповноваженому з прав людини;

г) відповідальність за порушення прав та свобод людини, що поширюється на всіх суб'єктів права без винятку.

III. За ступенем поширеності гарантії класифікують на:

а) національні які закріплюються нормами національного законодавства та гарантуються державою. Вони, у свою чергу, існують як:

-- державний захист прав і свобод людини, проголошений ст. 3 Конституції України та визначений як обов'язок держави здійснювати правове регулювання прав і свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист прав і свобод;

-- судовий захист прав людини, який є демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішення справ, пов'язаних з правами та свободами людини і громадянина;

-- право людини на самозахист, що надає можливість суб'єктам захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань будь-якими, не забороненими законом, засобами;

б) міжнародні, що встановлюються міжнародними актами з прав людини та забезпечують можливість кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій.

IV. За суб'єктами, що реалізують гарантії, розрізняють:

-- гарантії Верховної Ради України як органу, що виключно законами визначає зміст прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав;

-- гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина;

-- гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод;

-- судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи;

-- гарантії омбудсмана, котрий вживає заходів до запобігання порушенням прав та свобод;

-- гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених законом;

-- адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ;

-- гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та свободи громадян, що у них об'єднуються;

-- гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян;

-- гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.

V. За особливостями правового статусу, що гарантується, визначають:

а) загальні гарантії, які закріплені конституційно та поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин у рівній мірі;

б) родові, що сприяють захисту інтересів певних категорій громадян. Як правило, закріплюються певними нормативними актами. Так, гарантії правового та соціального захисту працівників міліції передбачені Законом України «Про міліцію»;

в) галузеві, які гарантують права та свободи суб'єктів у певній сфері діяльності та закріплені галузевим законодавством (наприклад, норми ЦК України, що вміщають гарантії прав власника);

г) індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих обставинах на основі закону.

VI. За змістом розрізняють:

а) контрольні гарантії, що забезпечують можливість виявити порушення прав особи та підвищити ефективність поновлення порушених інтересів;

б) процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх реалізації;

в) організаційно-технічні гарантії забезпечують реалізацію правового статусу шляхом використання засобів техніки та зв'язку.

Гарантії реалізації та захисту прав і свобод здійснюються системою органів та засобів, що визначаються категорією «механізм захисту прав громадян».

Основними факторами підвищення дієвості роботи механізму соціально-правового захисту прав людини, як й інших засобів гарантування цих прав, є: створення ефективних контрольних процедур поновлення порушених прав; вдосконалення правової бази з регулювання та захисту прав і свобод людини на національному та міжнародному рівнях, вдосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод; поширення інформації про права та свободи людини; надання допомоги професійними юристами, що розробляють проблеми прав людини, парламентарям та населенню; підвищення рівня правової

...