Законність в державному управлінні

Запити на інформацію надійшли: поштою - 92 запити; телефоном - 4 запити; факсом - 2 запити; на особистому прийомі - 9 запитів; електронною поштою - 254 запити.

Найбільша кількість запитів надійшла з м. Києва (102 запити), Донецької області (22 запити), Київської області (19 запитів) та Харківської області (16 запитів).

Найчастіше запитувані документи та інформація зазначені у щотижневих звітах.

Розглянуті запити стосуються питань, що належать до компетенції:

Департаменту організаційного та ресурсного забезпечення (67 запитів або 18,6%, з них 61 запит або 90% надіслано для розгляду належним розпорядникам інформації), Департаменту реєстрації та систематизації нормативних актів, правоосвітньої діяльності (66 запитів або 18,3%), Департаменту взаємодії з органами влади (56 запитів або 15,5%, з них 33 запити або 58,9% надіслано для розгляду належним розпорядникам інформації), Департаменту нотаріату, банкрутства та функціонування центрального засвідчувального органу (39 запитів або 10,8%), Управління експертного забезпечення правосуддя (37 запитів або 10,2%), Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (21 запит або 5,3%), Департаменту цивільного, фінансового законодавства та законодавства з питань земельних відносин (19 запитів або 5,8%), Департаменту конституційного, адміністративного та соціального законодавства (18 запитів або 5%), Департаменту антикорупційного законодавства та законодавства про правосуддя (10 запитів або 2,8%), Департаменту міжнародного права та співробітництва (9 запитів або 2,5%), Департаменту кадрової роботи та державної служби, Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності (по 8 запитів або 2,2%), Прес-служби Міністерства (3 запити або 0,8%).

Всі запити на інформацію розглянуті у встановлений законодавством строк, у тому числі:

- розглянуто та надано інформацію на 238 запитів (65,9%), із них:

на 58 запитів (16%) надано публічну інформацію;

на 180 запитів (49,9%), що подані з посиланням на Закон України «Про доступ до публічної інформації» і стосувалися роз'яснення законодавства України, надано відповідні роз'яснення законодавства;

- відмовлено у задоволенні 1 запиту (0,3%);

- надіслано для розгляду належним розпорядникам інформації - 102 запити (28,3%), із них:

до Державної реєстраційної служби України - 29 запитів (8%);

до Державної виконавчої служби України - 8 запитів (2,2%); до Державної пенітенціарної служби України - 2 запити (0,6%);

надіслано до інших розпорядників для розгляду та надання відповіді - 63 запити (17,5%);

розглянуто в межах компетенції у Міністерстві юстиції, надано відповідь та надіслано для розгляду належним розпорядникам - 20 запитів (5,5%).

Ще одним актом законодавства, який передбачає реалізацію громадянами права, зокрема, на контроль за законністю в діяльності органів державної влади, є Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. N 996 [16]. Цей Порядок визначає основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - консультації з громадськістю).

Консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів.

Проведення консультацій з громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень.

Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Результати проведення консультацій з громадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій його роботі.

Консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя.

Органи виконавчої влади щороку складають орієнтовний план проведення консультацій з громадськістю (далі - орієнтовний план) з урахуванням основних завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, Державною програмою економічного і соціального розвитку України, планом законопроектних робіт та іншими документами, а також результатів проведення попередніх консультацій з громадськістю.

Орієнтовний план складається з урахуванням пропозицій громадських рад, утворених при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністраціях.

Консультації з громадськістю проводяться у формі публічного громадського обговорення (безпосередня форма) та вивчення громадської думки (опосередкована форма).

В обов'язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення щодо:

- проектів нормативно-правових актів, що мають важливе суспільне значення і стосуються конституційних прав, свобод, інтересів і обов'язків громадян, а також актів, якими передбачається надання пільг чи встановлення обмежень для суб'єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами;

- проектів регуляторних актів;

- проектів державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень стосовно стану їх виконання;

- звітів головних розпорядників бюджетних коштів про їх витрачання за минулий рік.

Публічне громадське обговорення передбачає організацію і проведення:

- конференцій, форумів, громадських слухань, засідань за круглим столом, зборів, зустрічей з громадськістю;

- теле- або радіодебатів, Інтернет-конференцій, електронних консультацій.

Публічне громадське обговорення організовує і проводить орган виконавчої влади із залученням громадської ради у такому порядку:

- визначає питання, яке буде винесене на обговорення;

- приймає рішення про проведення обговорення;

- розробляє план заходів з організації та проведення обговорення (у разі потреби);

- вживає заходів для забезпечення репрезентативності соціальних груп населення, а також суб'єктів господарювання, інститутів громадянського суспільства, органів місцевого самоврядування та інших заінтересованих суб'єктів (далі - заінтересовані сторони);

- оприлюднює в обов'язковому порядку інформацію про проведення обговорення на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб;

- збирає та аналізує інформацію про оцінку громадськістю ефективності запропонованого органом виконавчої влади шляху вирішення питання;

- формує експертні пропозиції щодо альтернативного вирішення питання;

- забезпечує врахування результатів обговорення під час прийняття остаточного рішення;

- проводить аналіз результатів обговорення у разі прийняття рішення, що стосується різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін;

- оприлюднює результати обговорення на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб.

Для організаційного забезпечення проведення публічного громадського обговорення орган виконавчої влади може утворювати робочу групу.

Крім цього, варто звернути увагу, що Типовим положенням про громадську раду при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі державній адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. N 996, передбачено, зокрема, що громадська рада при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі держадміністрації (далі - громадська рада) є постійно діючим колегіальним виборним консультативно-дорадчим органом, утвореним для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, налагодження ефективної взаємодії зазначених органів з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики [17].

У своїй діяльності громадська рада керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також Положенням про громадську раду, розробленим на основі цього Типового положення.

Положення про громадську раду погоджується з органом виконавчої влади, при якому вона утворена, та схвалюється на її засіданні.

Основними завданнями громадської ради є:

- створення умов для реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами;

- здійснення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади;

- сприяння врахуванню органом виконавчої влади громадської думки під час формування та реалізації державної політики.

Громадська рада відповідно до покладених на неї завдань:

1) готує та подає органу виконавчої влади, при якому вона утворена (далі - орган), пропозиції до орієнтовного плану проведення консультацій з громадськістю, а також щодо проведення консультацій, не передбачених таким планом;

2) готує та подає органу пропозиції щодо організації консультацій з громадськістю;

3) подає органу обов'язкові для розгляду пропозиції щодо підготовки проектів нормативно-правових актів з питань формування та реалізації державної політики у відповідній сфері, удосконалення роботи органу;

4) проводить відповідно до законодавства громадську експертизу та громадську антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів;

5) здійснює громадський контроль за врахуванням органом пропозицій та зауважень громадськості, а також дотриманням ним нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції;

6) інформує в обов'язковому порядку громадськість про свою діяльність, прийняті рішення та їх виконання на офіційному веб-сайті органу та в інший прийнятний спосіб;

7) збирає, узагальнює та подає органу інформацію про пропозиції громадських організацій щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне значення;

8) організовує публічні заходи для обговорення актуальних питань розвитку галузі чи адміністративно-територіальної одиниці;

9) готує та оприлюднює щорічний звіт про свою діяльність.

Таким чином, необхідно відзначити позитивні зрушення щодо впровадження умов для здійснення ефективного громадського контролю за дотриманням законності в державному управлінні, які відбулися останнім часом та які виразилися у прийнятті відповідних актів, якими регулюються такі відносини між громадськістю та владою.

Висновок

Отже, на теперішній час, в Україні питання законності в державному управлінні досить чітко та послідовно відображено у Конституції та законах, якими керуються в своїй діяльності державні органи. Окремо необхідно виділити пріоритет для діяльності держави в особі державних органів - це забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.

Стаття 1 Конституції визначає Україну як правову державу, ст. 8 закріплює як державний принцип верховенство права, а статті 6 і 19 встановлюють, що органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Це означає, що суворе й неухильне додержання законів і підзаконних актів -- це єдино припустимий варіант діяльності державних структур, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, інших суб'єктів права. Порушення чинного законодавства тягне за собою юридичну відповідальність, а незнання законів не звільняє від неї (ст. 68). Додержання законності необхідно розглядати як найважливішу умову і неодмінну основу ефективного функціонування управлінського апарату та забезпечення правового порядку в нашій державі.

Реальне здійснення демократичних перетворень, вдосконалення управлінських процесів відповідно до вимог документів про адміністративну реформу, забезпечення в державі справжньої законності та реального правового порядку можливі лише в умовах широкої гласності та врахування громадської думки.

Це передбачає, по-перше, -- широку гласність; по-друге, -- заслуховування громадської думки щодо функціонування суб'єктів державного управління; по-третє, -- широке її урахування під час вироблення управлінських рішень.

Надати законності бажаний (людьми, суспільством) стан може тільки узгоджена система зусиль всього суспільства, кожної людини з використанням ними всього арсеналу засобів «боротьби» за законність.

Важливе місце серед таких засобів належить побудові державної влади, з одного боку, її поділу по горизонталі (законодавча, виконавча, судова) і по вертикалі (центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади), а з іншого - формуванню між її підсистемами необхідних стримань і противаг, а також відносин взаємного контролю. Законність має місце тоді, коли жодна структура влади не може перевищувати своїх повноважень і буде, у випадку таких спроб, спільними діями інших структур влади підпорядкована закону.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що однією із головних проблем забезпечення законності в державному управлінні є підтримання високого рівня правової культури насамперед державних службовців. Оскільки саме вони безпосередньо здійснюють покладені актами законодавства функції та повноваження, направлені на досягнення цілей, відображених у Конституції України.

Також, необхідно звернути увагу на покращення якості підзаконних нормативно-правових актів, з метою уникнення невідповідності їх Конституції, законам, неоднозначного тлумачення та ін.

Размещено на Allbest.ru