Соціальне регулювання та норми права

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Закономірності та види соціального регулювання

Суспільство -- це різновид складних, диференційованих, динамічних соціальних систем, що характеризуються цілісністю, стійкістю, здатністю до саморозвитку та наявністю особливих соціальних цінностей і норм, які забезпечують його функціонування.

Дослідження будь-якої системи можна проводити як у цілому, так і аналізуючи її складові. Так, В. Селіванов, Н. Діденко зазначають, що системостворюючими чинниками слід вважати людину як суб'єкта становлення, функціонування та розвитку суспільних відносин; суспільні відносини як найефективнішу форму соціального зв'язку; культуру як сукупність матеріальних та духовних досягнень суспільства, що зумовлює певні критерії її цілісності як соціального утворення.

В. Четвернін розглядає суспільство як вияв самоорганізованої соціальної системи, серед властивостей якої розрізняє самоцінність як неможливість існування людини поза межами суспільств. Це дає можливість виокремити два типи суспільства та два типи цивілізації: персоноцентристську і системо-центристську.

Слід зазначити, що дієвість даної системи залежить від рівня впорядкованості соціальних відносин. Це впорядкування відбувається шляхом соціального регулювання. Міра регулятивного впливу на суспільство визначається певними факторами, а саме: ступенем розвитку суспільних відносин, вимогами, які ставить саме суспільство, складністю відносин, що виникають між суб'єктами та рівнем організованості суспільства.

Соціальне регулювання -- це здійснюваний за допомогою системи спеціальних засобів вплив суспільства на поведінку суб'єктів з метою упорядкування відносин та забезпечення соціального компромісу.

У юридичній літературі існують різні підходи до проблеми соціального регулювання: від релігійних до класових, від біхевіористських (пов'язаних з поведінкою суб'єктів) до кібернетичних.

Кожен з цих підходів є складним, поліструктурним комплексом. Так, релігійні уявлення про соціальне регулювання містять різні вихідні постулати. Теологічні теорії, згідно з якими поведінка людини повністю залежить від «Божої волі», а беззаперечне підкорення цій волі є змістом людської діяльності; інші теологічні теорії, менш радикальні, виходять з того, що людина має божественне начало, але водночас має і свободу вибору своєї поведінки. Основу релігійних поглядів складають певні правила (заповіді, канони, закони), яким повинні слідувати всі члени суспільства.

Складним є і класовий підхід щодо соціального регулювання. В його основу покладено класові інтереси, ідеали та цінності, які формуються пануючими класами, а тому ці моральні та правові норми діють як регулятори суспільного життя.

Соціальне регулювання повинно знайти відображення у різноманітності форм виразу: від правових (закони, підзаконні нормативно-правові акти) до моральних (кодекси честі, етика адвоката, підприємця тощо); від естетичних (стиль, мода) до організаційно-технічних (стандарти, правила безпеки); від централізованих (програми, директиви) до синергетичних (фактори, які формують навколо себе однорідні, подібні стани, групи явищ тощо).

Біхевіористський підхід розглядає соціальне регулювання з позиції певного впливу норм, що встановлені та визнані в суспільстві, у державі, в певній соціальній спільності, на поведінку людини, з урахуванням різних факторів.

Для кібернетичного підходу характерний погляд на суспільство як врегульовану систему, де соціальне регулювання розглядається як засіб впливу на суспільні відносини, процеси, системи, котрий має забезпечувати їх певні характеристики. Суспільні відносини повинні набувати заданих нормою права певних ознак. Коли характеристики об'єкта регулювання виходять за ці межі, ці відносини чи системи повинні бути відкореговані до відповідних параметрів. Цей процес передбачає зворотній зв'язок, який дає повну інформацію щодо стану об'єкта правового регулювання, своєчасного застосування заходів додаткового впливу на останній та повернення його у межі запропонованих параметрів.

У сфері соціального регулювання вирішуються завдання щодо формування соціальної ролі в суспільстві соціальних систем і структур шляхом підпорядкування, встановлення ієрархії, організації та функціонування влади тощо.

Соціальне регулювання характеризується наступними ознаками:

-- Воно здійснюється в межах суспільства.

-- Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

-- Має загальний характер.

-- Поширюється на всіх суб'єктів.

-- Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

-- Гарантується суспільством.

-- Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання характеризується як найбільш раціональне поєднання двох його різновидів: нормативного регулювання та індивідуального регулювання.

Соціальне регулювання реалізується в суспільстві, його змістом є перехід від нормативного регулювання до індивідуального. Процес упорядкування відносин між суб'єктами пов'язується з можливістю конкретизації правил загального характеру до певного випадку чи суб'єкта.

Таким чином, винесення рішення у певній справі на підставі та у відповідності з нормою загального характеру і визначає практичну реалізацію соціального регулювання.

Вказані види соціального регулювання мають рівноцінне значення, оскільки нормативне визначає правила поведінки в цілому, а індивідуальне -- є засобом реалізації нормативного шляхом його конкретизації до певних життєвих обставин

2. Норми: поняття, ознаки, види

Особливе місце серед соціальних регуляторів посідають норми. Поняття «норма» має два основні значення: 1)звичайний природний стан об'єкта, процесу, відношення, системи (нормальний стан здоров'я, наприклад); 2)керівна засада, правило поведінки. Норми-правила, які діють у людському суспільстві, умовно розбивають на три групи:

1) природні норми, або закони природи (наприклад, закон всесвітнього тяжіння, закони механіки, закони генетики);

2) технічні (соціально-технічні) норми -- правила поводження з технічними та природними об'єктами (наприклад, державні будівельні правила). Особливостями технічних норм є те, що предмет регулювання тут не суто соціальний, і пов'язаний не тільки з людьми, а й із зовнішнім світом, природою, технікою. Найважливіші для суспільства технічні норми підтримуються правом і державою, перетворюючись уже на техніко-юридичні правила поведінки. Так, кримінальне законодавство передбачає відповідальність за порушення правил безпеки провадження будівельних робіт, за порушення правил експлуатації транспорту тощо;

3) соціальні норми -- правила людського співжиття, що регулюють поведінку людей, зокрема відносини людей між собою.

Ознаки соціальних норм:

1) соціальні норми є типовою моделлю (зразком) поведінки людини, але не реальним актом поведінки, який може істотно відрізнятися від норми і навіть суперечити їй;

2) соціальні норми мають загальний характер, тобто не мають конкретного адресата, розраховані на багатократне застосування;

3) виконання соціальних норм забезпечується певнимизасобами дії (внутрішнє переконання людини, громадський осуд, державний примус).

Види соціальних норм:

1) норми моралі (етичні норми) -- відносно стійкі уявлення людей про добро і зло. Мораль оцінює поведінку людини за допомогою понять «добрий» і «поганий». Норми моралі, як правило, не зафіксовані документально, вони існують як ціннісні орієнтири у свідомості людей;

2) правові норми -- загальнообов'язкові, формально визначені, встановлені або офіційно визнані державою і забезпечені її примусовою силою правила поведінки;

3) релігійні норми -- правила поведінки віруючих людей, які склалися на основі уявлення людей про Бога і бажану для нього поведінку. Ця група соціальних норм зафіксована у священних книгах християн (Біблія), іудеїв (Тора), мусульман (Коран), буддистів (Веди), в усних переказах. Релігійні норми регулюють відносини віруючих у межах церкви або іншої релігійної організації, порядок відправлення культових обрядів;

4) корпоративні норми -- норми, створені об'єднаннями громадян, трудовими колективами, підприємницькими союзами. В основному вони закріплюють порядок формування корпорацій, права та обов'язки їхніх членів;

5) звичаї та традиції -- правила буденної поведінки, що стихійно склалися і передавалися з покоління в покоління (наприклад, весільні обряди);

6) естетичні норми -- відносно мінливі уявлення людей про прекрасне і потворне, відповідно до яких люди слідують моді, обирають певний стиль і манери поведінки.

3. Нормативне, ненормативне та індивідуальне регулювання

Жодне суспільство не може існувати без упорядкування поведінки людей, введення її в певні рамки, надання їй певної спрямованості.

Соціальний порядок встановлюється в суспільстві в результаті дії різноманітних механізмів.«Стихійні» регулятори. Вони являють собою безпосередню прояв природних законів природи і суспільства - демографічні процеси, інфляційні очікування, стихійні лиха, збільшення тривалості життя, що роблять вплив на поведінку окремої людини;

Соціальні регулятори. Соціальне регулювання є вплив правил, що виробляються суспільством, на поведінку людини, визначення рамок цієї поведінки з метою такого впливу на соціальні процеси, яке б забезпечувало впорядкованість і стабільність існування соціуму. Тому об'єктом соціального регулювання завжди в кінцевому рахунку є людина, шляхом визначення заздалегідь соціальнобажаного акта його зовнішнього поведінки в конкретній ситуації.Соціальне регулювання характеризується наступнимиознаками:

-- Воно здійснюється в межах суспільства.

-- Регулює поведінку соціальних суб'єктів.

-- Має загальний характер.

-- Поширюється на всіх суб'єктів.

-- Здійснюється за допомогою спеціальних засобів.

-- Гарантується суспільством.

-- Забезпечує функціонування суспільства як певним чином організованої системи.

Соціальне регулювання використовує нормативні та ненормативні регулятори. При цьому нормативне регулювання виступає як регулювання за допомогою різноманітних норм, тобто правил, масштабів поведінки. Цими нормами можуть бути: релігійні, моральні, політичні, організаційні, естетичні, правові і т. д. Правове регулювання відрізняє високий рівень формалізації, ієрархічності, цілісності, процесуальності і гарантованості. Ненормативне регулювання поділяється на ціннісне (здійснюване на основі сформованих цінностей), директивне (тут використовується пряма вказівка, наказ, директива, пов'язані з досягненням цілі або рішенням завдання) та інформаційний (інформованість, забезпечувана ЗМІ, використовується при вирішенні конкретних соціальних і особистих проблем). Ненормативні регулятори часто доповнюють (посилюють або знижують) дію нормативного регулювання. В системі соціального регулювання помітно прагнення забезпечувати поєднання нормативного і ненормативного регулювання. Зокрема, у правовому регулюванні сьогодні проглядається поєднання нормативного і ціннісного регулювання, не кажучи вже про використання директивного регулювання в управлінні, при вирішенні екстремальних ситуацій та ін.

Соціальне регулювання пов'язано не тільки з використанням нормативного і ненормативного регулювання. Найчастіше необхідно ці різновиди регулювання доповнювати індивідуальним регулюванням, тобто пов'язаним з прийняттям індивідуальних рішень. В правовому регулюванні існує налаштованість на встановлення жорсткого зв'язку нормативного та індивідуального регулювання. Іншими словами, тут індивідуальне регулювання може виступати тільки як піднормативне регулювання.

Індивідуальному регулюванню властиві ознаки, протилежні нормативному регулюванню, а саме: реагування на конкретні соціальні факти та обставини, що виникають у сфері правового регулювання, спрямованість на юридичне опосередкування відносин між чітко визначеними (персоніфікованими) особами.

Ці види юридичного регулювання взаємно доповнюють один одного. Завдяки їхньому комбінуванню компенсуються недоліки як нормативного регулювання (абстрактність, віддаленість від фактичних відносин), так і індивідуального (мінливість, значний простір для проявів свавілля, суб'єктивізму).

4. Система права

Система права будь-якої держави складається із великої кількості правових норм. Норма права - це первинний елемент права, виражений у формі статті нормативно-правового акту.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.

Норма права характеризується ознаками:

- норма встановлюється чи санкціонується державою;

- норма є загальнообов'язковою;

- норма є формально визначеною;

- норма регулює певні суспільні відносини, що є типовими, які неодноразово повторюються;

- норма визначає суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин;

- норма діє у часі, просторі та по певному колу осіб;

- норма має свою структуру, тобто внутрішню побудову;

- норма розрахована на регулювання невизначеної кількості суспільних відносин;

- норма забезпечується державним примусом. Будь-яка норма права дає відповідь на такі питання:

1) Яке правило поведінки у ній міститься?

2) При яких умовах це правило поведінки може бути реалізовано?

3) Хто і коли може реалізувати норму?

4) В чому полягає реалізація правової норми?

5) Які правові наслідки пов'язані з виконанням, невиконанням, неналежним виконанням чи порушенням правової норми?

Правові норми можуть бути різних видів. Залежно від різних критеріїв їх можна класифікувати на різні групи:

1) залежно від галузі права, тобто предмету правового регулювання норми можуть бути: конституційними, адміністративними, трудовими, фінансовими, сімейними, цивільними та іншими;

2) залежно від методу правового регулювання:

- імперативні норми (категоричні), що мають чітко визначений припис, відхилення від якого не допускається, треба діяти тільки так, як приписує норма і ніяк інакше (ст. 56 Бюджетного кодексу України закріплює, що єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України);

- диспозитивні норми, в яких визначені межі правила поведінки але суб'єктам надається право вибору щодо реалізації цього права. Так, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Законодавець у цій статті визначає право сторін укладати цивільні договори, але саме які, коли, з ким, на яких умовах, сторони визначають самі на свій вибір;

3) залежно від функціонального призначення:

- матеріальні норми, які встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів. Так, всі статті Особливої частини Кримінального кодексу України визначають суспільно-небезпечні діяння, що є злочинами і встановлюють обов'язок кожного утримуватися від їх порушення (матеріальні норми права відповідають на питання - що робити?);

- процесуальні норми, які визначають певну послідовність (порядок) визначених дій, необхідних для реалізації матеріальної норми. Так, для притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка порушила матеріальну норму, тобто вчинила злочин, необхідно порушити кримінальну справу, здійснити дізнання, досудове слідство, підготовку розгляду справи в суді, розглянути її в судовому засіданні, постановити вирок та інше. Все це здійснюється на підставі процесуальних норм, які містяться в Кримінально-процесуальному кодексі України (процесуальні норми відповідають на питання - як робити?).

4) залежно від дії у часі:

- постійні;

- тимчасові;

5) залежно від дії у просторі:

- міжнародні;

- загальнодержавні;

- місцеві;

- локальні.

Норми права класифікуються і за іншими критеріями

5. Норма права

Норма права має свою структуру, тобто внутрішню побудову - нерозривно зв'язані між собою її складові частини (елементи):

- гіпотезу;

- диспозицію;

- санкцію.

Під гіпотезою розуміють частину правової норми, в якій визначені умови, конкретні життєві обставини, з настанням яких норма права може бути реалізована.

Гіпотеза

Гіпотеза може бути:

а) простою, в якій визначена тільки одна умова, наявність якої є підставою для реалізації норми. Так, ст. 82 Конституції України містить таку гіпотезу "Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу";

б) складною, в якій визначені дві або більше умови, наявність сукупності яких є підставою для реалізації норми. Так ст. 76 Конституції України містить складну гіпотезу, вона підкреслює, що народним депутатом України може бути обраний:

- громадянин України;

- який на день виборів досяг двадцяти одного року;

- має право голосу;

- проживає в Україні протягом останніх п'яти років;

Всі вище перелічені умови повинні бути разом, щоб особа могла бути включена до списку певної партії і обиратися на пост народного депутата України;

в) альтернативною, в якій визначені дві або більше умови, настання хоча б однієї з яких є підставою для реалізації норми. Так, сг.81 Конституції України закріплює положення про те, що повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

- складення повноважень за його особистою заявою;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім

- припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

- якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

- не входження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цій політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції;

- його смерті.

Достатньо наявності лише однієї із вище перерахованих умов і народний депутат України достроково припиняє депутатський мандат.

Гіпотеза в правовій нормі визначається за допомогою словосполучення.

- у разі;

- у випадках;

- при умові;

- при наявності та інше.

Під диспозицією розуміється частина правової норми, в якій визначене саме правило поведінки, конкретизуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правового відношення, що регулюється нормою.

Диспозиція

Диспозиція може бути:

а) простою, в якій вказується на дозвіл чи на заборону певних дій, і нічого не пояснюється.

Так, ст. 369 Кримінального кодексу України має диспозицію, що складається із двох слів - давання хабара, а далі продовжується - карається..., тобто правило поведінки заборонене.

Зі слів карається починається наступний елемент норми права - санкція.

Для розуміння такої диспозиції слід звернутися до офіційного тлумачення права. Щодо цієї статті Кримінального кодексу, таке тлумачення міститься в Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за хабарництво";

б) описовою, в якій вказується на основні ознаки правила поведінки, конкретизуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідношення, що регулюються нормою.

Так, ст. 21 Кодексу законів про працю в такій диспозиції визначає, що "трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якої працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін";

в) відсильною, в якій правило поведінки визначено частково з одночасною відсилкою до інших статей нормативно-правового акту, де це правило конкретизовано.

Так, ст. 112 Конституції України підкреслює "У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до СТ.108,109,110,111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8,10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України". Тільки звернення до вказаних статей дає можливість повністю розуміти правило поведінки.

Відсилочна диспозиція застосовується у випадках, коли правило поведінки пов'язане з обставинами, що вже визначені в інших нормах. Законодавець не повторює це правило, а просто відсилає до них і тим самим економить (зменшує) нормативний матеріал;

г) бланкетною, в якій правило поведінки не міститься або визначене частково з одночасною відсилкою до іншого законодавства, де це правило конкретизоване, або певного державного органу чи громадської організації, які уповноважені вирішувати питання щодо цього правила. Так, ст. 67 Конституції України зобов'язує кожного сплачувати податки і збори, в порядку і розмірах, встановлених законом (відсилає до податкового законодавства), а ст. 98 Конституції України закріплює положення про те, що контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Бланкетна диспозиція надає можливість легко орієнтуватися в законодавстві держави, яке представлене в єдності, а також серед великої кількості державних органів, установ, організацій чи об'єднань громадян.

Санкція

Під санкцією розуміється частина правової норми в якій визначена міра юридичної відповідальності, що може бути застосована до особи, яка порушила диспозицію забороняючого змісту.

Санкція може бути:

а) абсолютною, в якій визначена міра покарання, яка не може бути ні зменшена, ні збільшена:

- догана, або звільнення з роботи, як дисциплінарне стягнення;

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

- довічне позбавлення волі, як кримінальне покарання та інші;

б) відносно-визначеною, в якій вказується на мінімальний і максимальний розмір покарання, в межах якого компетентний орган держави (посадова особа) може накладати кару. Так, за дезертирство військовослужбовець карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років (ст. 408 КК України);

в) альтернативною, в якій закріплено два або більше види основного покарання із яких компетентний орган (посадова особа) може застосувати лише один вид, Так, за грабіж передбачене покарання у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до 2 років, або позбавлення волі на строк до 4 років (ст. 186 КК України). Кара в такій санкції визначається В порядку підвищення її суворості і підвищення несприятливих наслідків для злочинця. Вирішуючи питання про вид і розмір покарання за цей злочин, суд буде, враховувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із всіх обставин його споєння:

- форми вини;

- мотивів, способу, обстановки вчинення злочину;

- стадії вчинення злочину;

- тяжкості наслідків;

- участі кожного із співучасників у вчиненні злочину (якщо співучасть мала місце);

- інших обставин...;

г) відсилочною, в якій міра покарання не міститься, але одночасно визначена відсилка до інших статей нормативного акту або іншого законодавства, де кара конкретизована. Так, відповідно до ч. 1. ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами (крім випадків, визначених у цій статті).

За своєю структурою правові норми можуть складатися із:

- однієї диспозиції (ст. 75 Конституції України);

- гіпотези і диспозиції (ст. 82 Конституції України);

- диспозиції і санкції (ст. 369 Кримінального кодексу України);

- усіх елементів правової норми (ст. 111 Конституції України).

6. Взаємодія норм права з іншими соціальними нормами

У процесі регулювання суспільних відносин вся сукупність соціальних норм є взаємодіючою. Ця взаємодія може виявлятись по-різному. В одних випадках у вимогах різних соціальних норм можуть міститися однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми взаємодоповнюються, сприяючи більш повному і швидкому досягненню бажаних результатів. У інших випадках різні соціальні норми можуть містити взаємовиключаючі вимоги, чим утворюється свого роду конкуренція різних моделей поведінки. Така ситуація, природно, взаємоутруднює реалізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

Взаємодія норм права і норм моралі. В умовах формування правової держави в регулюванні суспільних відносин зростає значення моральних вимог, в яких знаходять своє відображення загальнолюдські цінності. Саме тому зростання моральної обгрунтованості правових розпоряджень -- необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцненні дисципліни, правової основи державного та суспільного життя в цілому. Правова вимога зміцнення законності та правопорядку одночасно є і найбільш важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один з моральних критеріїв оцінки поведінки особи та інших суб'єктів, адже в умовах беззаконня не може бути й мови про мораль. Особливо негативний вплив на стан моралі у суспільстві мають порушення законності з боку посадових осіб.

Саме тому для періоду формування правової держави властивий процес зближення вимог правових та моральних настанов, який знаходить своє відображення в закріпленні загальних моральних вимог у конкретних нормах права. Так, сімейне законодавство, закріпивши обов'язок громадян піклуватися про виховання дітей і обов'язок дітей піклуватися про батьків і надавати їм допомогу, тим самим надало юридичного значення одній з найбільш гуманістичних вимог моралі.

Моральні критерії беруться до уваги як необхідний компонент тих чи інших юридичних фактів (наприклад, для характеристики хуліганських дій, наклепу). Трудове законодавство передбачає можливість розірвання трудової угоди з ініціативи адміністрації у випадку скоєння робітником, який виконує виховні функції, аморального вчинку, несумісного з продовженням даної роботи.

Найбільшої ефективності право досягає цри збігу його вимог і вимог, що формулюються в моральних нормах. В умовах формування правової держави співіснування, взаємодія цих двох видів соціальних норм в цілому збігається або наближається до цієї умови. Однак, відмічаючи зближення вимог права і моралі не слід розуміти їх взаємодію спрощено, як однозначний процес постійного зростання в праві морального потенціалу без наявності протиріч. Насправді процеси взаємодії права і моралі досить складні. Тому протиріччя між ними можуть виявлятися не одразу, несвоєчасне усунення їх може призвести до порушень закону (при суспільному пріоритеті вимог моралі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежному випадку). Однією з причин таких протиріч є відносна стабільність моральних настанов. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби даного моменту суспільного розвитку.

Що ж до взаємодії норм права з іншими соціальними нормами, то вона в основному, відповідає викладеній схемі їх взаємодії з нормами моралі.

7. Соціальні норми та їх класифікація

Як видно з викладеного матеріалу, для того, щоб людина могла жити в суспільстві, вона повинна додержуватись певних норм поведінки, які панують у ньому. Ці норми забезпечують найбільш доцільне і гармонійне функціонування суспільства відповідно до потреб його розвитку. Загальні правила поведінки, що склалися у певному суспільстві називають соціальними нормами. Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства і функціонування держави, забезпечення узгодженої взаємодії людей, прав людини і громадянина, стимулювання життєвого рівня народу.

Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, якість життя людей, історичні і національні особливості країни, характер державної влади. Норми, що регулюють суспільні відносини, відображають і конкретизують дію об'єктивних законів, тенденції суспільного розвитку, тобто таких законів, які діють із природно-історичною необхідністю. Об'єктивний характер цих законів органічно зв'язаний з їх науковим розумінням людьми і використанням їх у цілеспрямованій соціальній діяльності.

Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за регульованими сферами суспільних відносин, а й за способами свого встановлення і забезпечення.

Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми представляють єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи. Основними видами соціальних норм є економічні, політичні, правові, моральні, релігійні, звичаєві та ін. Всі вони мають певні ознаки, обумовлені особливостями їх формування, методами впливу на поведінку суб'єктів тощо. Але кожній із них притаманні і загальні для всіх соціальних нормознаки.

1. Вони є загальними правилами. Що це означає? Перш за все те, що соціальні норми виступають як правила поведінки людей у суспільстві, тобто визначають, якою повинна і може бути поведінка суб'єктів із точки зору інтересів суспільства. При цьому соціальні норми діють безперервно в часі, наділені багаторазовою дією і звернені до невизначеного кола осіб (не мають конкретного адресата). соціальний регулювання норма право

2. Здебільшого соціальні норми виникають внаслідок свідомо-вольової діяльності людей. Одні створюються в процесі цільової діяльності, інші виникають внаслідок багаторазових повторюваних актів поведінки, не відокремлюються від самої поведінки і виступають як зразки і стереотипи, треті формуються у вигляді принципів, які закріплюються в суспільній свідомості та ін.

3. Названі норми регламентують форми соціальної взаємодії людей, тобто спрямовані на регулювання суспільних відносин, поведінку в суспільстві.

4. Вони виникають у процесі історичного розвитку (як його фактор і результат) і функціонування суспільства. Соціальні норми, будучи елементом суспільства, відображають процеси його розвитку, впливають на їх темпи і характер, власне, мають своє місце в історії суспільства, свою історичну долю.

5. Ці норми відповідають типу культури і характеру соціальної організації суспільства. Культура перш за все виражена у змісті соціальних норм. З цієї точки зору неважко помітити відмінності соціальних норм у суспільствах, яким властиві різні культурні традиції, наприклад, європейська й азіатська.

Таким чином, соціальні норми -- правила поведінки загального характеру, які виникли в процесі історичного розвитку, регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Завдяки цим ознакам соціальні норми є важливим регулятором суспільних відносин, активно впливають на поведінку людей і визначають її напрями в різних життєвих обставинах.

Усі соціальні норми, які діють у сучасному суспільстві, поділяються за такими критеріями:

--спосіб їх створення;

--засоби охорони їх від порушень.

На основі цього виділяються наступні види соціальних норм:

1. Норми права -- це норми, які встановлюються державою (народом у ході референдуму) та охороняються нею.

2. Норми моралі (від лат. mоralіs -- моральний) -- це норми, принципи, правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень людей про добро і зло, обов'язок, справедливість, честь і забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.

У суспільстві сформувались моральні вимоги загальнолюдської значущості, які є досягненням цивілізації, зокрема це турбота про людей похилого віку, надання матеріальної та моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оцінці.

Частиною загально-моральних норм виступає релігійна мораль, низка вимог якої («не убий», «не вкради» та ін.) належить до загальнолюдських цінностей і становить основну частину практично всіх моральних систем, а в деяких випадках -- основу правових та судових систем (закони шаріату в мусульманських країнах).

3. Політичні норми регулюють відносини між соціальними групами, націями, народностями, їх участь в організації та здійсненні державної влади, відносини держави з іншими суб'єктами політичної системи суспільства.

4. Економічні норми регламентують відносини у сфері економіки.

5. Норми об'єднань громадян (корпоративні норми) -- це норми, які встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян. Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність, обумовлену завданнями певних об'єднань громадян та спрямовану на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання утворювались. Корпоративні норми поділяють на внутрішньоорганізаційні, згідно з якими встановлюється структура об'єднання, визначаються компетенція, форми і методи роботи його органів, права і обов'язки їх членів. Другу групу становлять норми зовнішньої дії, що регулюють відносини об'єднань з іншими суб'єктами. Корпоративні норми мають бути відповідними до конституції країни, законів та інших нормативно-правових актів. Ця група соціальних норм знаходить своє вираження і закріплення в актах (статути, положення, постанови), що видаються відповідними об'єднаннями.

6. Релігійні норми -- це норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування Бога (Богів). Вони відображаються у статутах, "священних" книгах, інших релігійних актах.

7. Естетичні норми встановлюють правила поведінки людей згідно з уявленнями про красу, які склалися в суспільстві.

8. Організаційні норми закріплюють структуру, порядок створення та діяльності державних органів і об'єднань громадян.

9. Культурні норми визначають правила поведінки людей, зумовлені рівнем і традиціями матеріальної та духовної культури суспільства.

10. Звичаї -- це норми (правила поведінки), які склалися історично, закріплені у суспільній практиці внаслідок багаторазового повторення. Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умовах зразок поведінки, виробляє свого роду автоматизм у поведінці, сприймається та реалізується без глибокого обмірковування. Різні нововведення, що мають за мету зміну або скасування певного правила поведінки, яке встановлене звичаєм, протягом певного часу відкидаються чи сприймаються з помітними труднощами під час реалізації.

Дуже близькі до звичаїв традиції-- способи поведінки людей, соціальних груп, які склалися в суспільстві і передаються від покоління до покоління. Традиції охоплюють, як правило, відповідний тип поведінки, складаються не з однієї якої-небудь дії, а стилю поведінки.

11. Соціально-технічні норми -- норми, які регулюють ставлення людей до знарядь виробництва, до практики. Ці правила забезпечують доцільне і безпечне поводження людини у природному середовищі, використання багатств і явиш природи, досягнень науки і техніки. Наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин та механізмів. Як тільки технічні норми стають загальними правилами поведінки, вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни, технічні норми, що мають соціальне значення.

Крім того, соціальні норми поділяють на усні та письмові, свідомі та стихійні, а також залежно від того, чим забезпечується їх виконання (внутрішнім переконанням суб'єктів, об'єднаннями громадян, суспільством чи державою). Можна також виділити соціальні норми, що притаманні певним історичним епохам (суспільно-економічним формаціям, цивілізаціям тощо).

Така широка палітра соціальних норм різних видів свідчить, що в арсеналі соціального регулювання завжди можна знайти засіб, найбільш відповідний для регулювання тих чи інших конкретних відносин.

Правові норми, до речі, не завжди є найдоцільнішими засобами соціального регулювання. Іноді воно краще здійснюється за допомогою моральних, релігійних чи інших норм (особливо у сфері особистих, інтимних людських стосунків). Звісно, усі ці соціальні норми взаємодіють із нормами права і не повинні їм суперечити. Разом із тим, заглиблюючись у людські стосунки, норми моралі, релігійні норми, звичаї, знаходимо у праві одну з необхідних форм їх існування, тобто ряд цих норм стають правовими, використовуються при виданні юридичних норм. Наприклад, сьогодні ми офіційно відзначаємо релігійні свята -- Різдво Христове, Пасху. Завдяки точності, конкретності норми-звичаї без особливої нормотворчої роботи стають нормами права. Активно впливають на норми права норми моралі. Ряд правових норм має моральний зміст, а тому все право (в широкому розумінні) -- це моральне явище.

Право, у свою чергу, впливає на норми моралі, релігійні норми, норми-звичаї. Право, зокрема, є способом усунення перешкод на шляху розвитку нових моральних норм: в умовах розвитку ринкових відносин воно стверджує почуття господаря, приватного підприємця -- все те, що стає змістом відповідних нових законів.

Отже, правові норми є різновидом соціальних норм. Вони мають всі ознаки цих норм, але характеризуються особливими рисами, які не притаманні іншим засобам соціального регулювання.

8. Співвідношення норм права і норм моралі

Як вже було зазначено вище, під нормою права ми розуміємо загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою (народом у ході референдуму) і охороняється нею.

Мораль -- це погляди, уявлення і правила, що виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді категорій справедливості і несправедливості, добра і зла, честі, гідності, совісті, обов'язку та ін.

Взаємодія права і моралі у суспільстві -- це складний, багатогранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє більш глибокому її вкоріненню у суспільстві, в той же час воно під впливом морального фактора постійно збагачується: підвищується авторитет, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин. Таким чином, вплив права на мораль супроводжує процес зворотного впливу моралі на право.

Право і мораль -- засоби соціального нормативного регулювання, що взаємно доповнюють один одного. їх взаємодія носить конструктивний характер. У реальній дійсності право і мораль функціонують у єдності, переплітаючись між собою, доповнюючи одне одного.

Найбільш характерною рисою взаємодії права і моралі є їх зближення, взаємопроникнення, посилення їх впливу на суспільство. У процесі спільного регулювання суспільних відносин виникає морально-правовий вплив. Право і мораль, як складові частини цього явища, не втрачаючи своїх індивідуальних якостей, у сукупності створюють соціальну цінність, що реально існує та активно впливає на практику.

Характерною рисою права повинна бути його моральна обумовленість, тому що збереження моральних відносин є не тільки правом законодавця, а і його обов'язком.

У чому ж конкретно виявляється зростання морального фактора? По-перше, у змісті права; по-друге, зростає значення моралі при застосуванні правових норм, канали посилення її впливу -- підвищення культурного рівня працівників відповідних органів, підвищення їх професійності та ін.

Право і мораль мають як спільні риси, так і відмінні. їх єдність полягає в тому, що ці обидва засоби соціального регулювання:

--є соціальними нормами;

--є надбудовою над економічним базисом суспільства;

--існують у реальній поведінці людини;

--мають нормативний зміст і покликані бути регулятором поведінки людини, суспільних відносин;

--протидіють свавіллю та беззаконню;

--засновані на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості;

-- певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Право і мораль мають свої відмінні риси і властивості.

1. Якщо право виникає разом із державою, то мораль народжується задовго до виникнення державно організованого суспільства.

2. Право складається з норм, встановлених і санкціонованих у певному порядку компетентними державними органами (народом у ході референдуму) і зафіксованих у юридичних актах. Мораль містить не тільки норми, а й певні, зазначені вище уявлення, почуття, тобто мораль за своєю структурою є більш складною.

3. У нормах права виражається і закріплюється воля народу, а у моралі воля виступає у формі суспільної думки. Окремі принципи і норми моралі можуть бути систематизовані, але в цілому моральні погляди (переконання), уявлення виражаються у суспільній думці, передаються нею. Ось що писав про велику суспільну користь створення морального кодексу Ж.-Ж. Руссо в листі до Вольтера 18 серпня 1756 року:

«Я хотів би, щоб у кожній державі існував моральний кодекс, це щось на зразок сповідування громадянської віри... Цей кодекс... був би найбільш корисною книгою з будь-коли написаних і, може, єдиною, необхідною людям».

4. Зміст норм права характеризується визначеністю, конкретністю. В них передбачені права і обов'язки сторін, риси взаємовідносин. Моральні вимоги відрізняються більш широким змістом. Наприклад, мораль засуджує всі види обману (сюди входить і використання шпаргалок), у праві ж осудження конкретизується стосовно окремих видів обману (наприклад, шахрайство).

5. Відмінність норм права і моралі виявляється також і в характері гарантій здійснення цих норм. Вимоги норм права і норм моралі виконуються більшістю наших громадян добровільно в силу розуміння обов'язку. Норми моралі реалізуються в силу звички, внутрішнього спонукання. Внутрішньою гарантією моралі є совість людини, а зовнішньою -- сила суспільної думки. Право ж спирається на власний моральний авторитет, а як специфічна гарантія втілення його норм виступає авторитеті примусова влада держави.

6. Право і мораль спираються на заходи примусу, але їх характер і спосіб здійснення різний. У сфері моралі примус виступає у формі суспільної думки, рішення колективу. Громадськість у разі здійснення людиною аморального вчинку визначає міру осуду, відповідного морального впливу. Моральні норми заздалегідь не регламентують конкретні форми і заходи примусу. Це може бути попередження. У випадку ж здійснення правопорушення відповідні державні органи повинні вжити заходів, передбачених законодавством.

7. Відмінність між нормами права і моралі виявляється і в оцінці мотивів поведінки людини. Право передбачає необхідність всебічної оцінки поведінки людини, яка здійснила правопорушення (особливо злочин), але з правової точки зору немає різниці, якими мотивами керувалась людина в конкретному випадку, якщо її поведінка за своїми результатами є правомірною, законною. З моральної точки зору важливо виявити мотиви, стимули людини у виборі певного варіанту поведінки, яка зовнішньо є правомірною і моральною.

Право і мораль знаходяться у тісній єдності і взаємодії. За допомогою норм права держава утверджує прогресивні норми моралі, які у свою чергу сприяють зміцненню морального авторитету права. Дотримання норм права входить у зміст морального обов'язку громадян у суспільстві. З розвитком моральної і правової свідомості підвищується авторитет права, вдосконалюються як норми моралі, так і норми права.

Для моралі і права характерна єдність, яка виявляється в їх взаємодії і взаємопроникненні. Взаємопроникнення виражається утому, що право засновується на моралі і є однією із форм її існування, а взаємодія -- в єдності дії обох видів соціальних норм. Це знаходить вираження в таких основних формах, як:

а) вплив моралі на формування права;

б) вплив права на формування моральних норм;

в) охорона правом моральних норм, втілених у праві;

г) виконання моральних норм при застосуванні права.

Мораль -- необхідне надбання будь-якого суспільства. її значення з кожним днем зростає. При цьому потрібно постійно посилювати взаємодію правових і моральних факторів у житті суспільства, забезпечувати їх взаємний вплив. Між правом і моральністю можуть бути і протиріччя, що відображають відсутність їх належного узгодження.

Протиріччя виникають час від часу між окремими правовими і моральними нормами, об'єктивно відображають діалектику розвитку правового і морального регулювання. Цих протиріч можна уникнути як шляхом вироблення нових моральних принципів і норм у ході розвитку суспільства, так і шляхом внесення коректив у чинне законодавство.

Єдність соціальної сутності і змісту принципів права і моральних переконань веде до створення єдиної для всього суспільства моральної основи реалізації правових норм, оскільки всі його верстви глибоко зацікавлені у дотриманні закону, вважають, що зміцнення законності і правопорядку -- моральний обов'язок кожного члена суспільства, громадських організацій і держави в цілому.

Деякі правові норми спрямовані безпосередньо на охорону моральних інтересів суспільства. Такими є, наприклад, норми цивільного і сімейного права щодо захисту честі й гідності громадян і організацій, правильного виховання дітей в сім'ї, аж до позбавлення батьківських прав у випадку грубого порушення батьками своїх обов'язків чи аморальної поведінки та ін.

Закономірність розвитку права і моральності полягає втому, що на базі єдності правових вимог і моральних переконань усього суспільства постійно відбувається зближення цих важливих видів соціальних норм.

Норми права ґрунтуються перш за все на поведінці усіх прошарків суспільства. Заходи ж державного примусу для охорони права застосовуються тільки щодо окремих осіб, а не соціальних груп. Тому норми права набувають характеру загальноприйнятих норм поведінки. Моральні спонукання у суспільстві також стають міцним фактором, який визначає характер вчинків і поведінки людини.

Зближення права і моральності виражається у переплетінні методів впливу правових і моральних норм на стосунки людей у суспільстві. Зростання ролі переконання і виховання веде до того, що звужується сфера кримінального покарання.

Зближення права і моральності на сучасному етапі не означає послаблення примусово-обов'язкового аспекту дії правових норм. Правові норми обов'язкові для всіх, незалежно від моральних переконань кожної окремої людини. Якщо таких переконань недостатньо, щоб забезпечити дотримання закону, то державні органи зобов'язані вжити заходів щодо тих, хто не дотримується закону. Перш за все це стосується осіб, які неодноразово порушували закон (їх покарання повинно бути більш суворим).

Особливо слід сказати про моральні норми професійної діяльності юриста. Соціальні норми, які регулюють діяльність людини, де в чому залежать і від юриста.

Професія юриста має свої специфічні особливості. Його покликання -- здійснювати інтереси держави, виховувати у людини повагу до іншої людини, перевиховувати громадян, які порушили закон. Чесність, непідкупність, принциповість і справедливість -- ось головні якості юриста. Він повинен не тільки добре знати право, але, головне, правильно його застосовувати. Потрібно підвищувати фаховий рівень юристів, слідкувати за тим, щоб у судах, прокуратурі, органах внутрішніх справ, служби безпеки і юстиції працювали бездоганні в моральному відношенні люди з високою професійною підготовкою, громадянською мужністю і почуттям справедливості.

Отже, в демократичному суспільстві мораль є опорою права на етапах його прийняття, функціонування, реалізації та захисту з боку держави. Рівень моральності права визначає рівень справедливості суспільства.

Визначення моралі як опори права неминуче призводить до висновку про необхідність підвищення моральної обумовленості правових норм, зняття тієї суперечності між правовими й моральними вимогами, яка часом спостерігається в реальному житті. Для досягнення такого результату вчені пропонують такі шляхи:

--визначення змісту панівної моралі в суспільстві;

--встановлення рівня відповідності положень такої моралі поглядам і переконанням більшості населення держави;

--дослідження відповідності змісту правових приписів наявним моральним переконанням суспільства;

--аналіз впливу на процес правотворчості моральних установок суб'єктів, що його здійснюють

Размещено на Allbest.ru

...