"Руська правда" і римське право: порівняльний аспект. "Руська правда" в конкретиці політично-філософських ідей

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. "Руська правда" і римське право: порівняльний аспект

Формування джерел права в Україні здійснювалось під впливом багатьох чинників упродовж не одного століття, з огляду на тематику дослідження, необхідно з'ясувати, яка ж роль римського права в процесі формування джерел права на тернах нашої держави? Вирішення цієї проблеми потребує звернення до витоків формування джерельної бази в Україні.

Одним з найперших та найважливіших джерел давньоруського права XI--XIII ст. є "Руська правда", яка, на жаль, не дійшла у своїй первісній формі до наших часів. З появою даного зібрання юридичних норм можна пов'язувати перші кроки держави, спрямовані на здійснення кодифікації права в цілому. У спеціальній літературі "Руська правда" відома у трьох редакціях: Коротка, Розширена та Скорочена. Останні, у свою чергу, складаються зі Статуту Ярославовичів, Покону вірного, Статуту мостникам та княжих уставів. Український вчений К. Левицький одним з перших опрацював даний збірник, який видав у 1895 р. на основі ранніх редакцій.

"Руська правда" є надзвичайно важливим джерелом права, яке протягом кількох століть відігравало ключову роль у процесі регулювання досить широкого кола суспільних відносин. Це свідчить про те, що "Правда" є правовим джерелом, яке відзначається досить високим рівнем юридичної техніки.

З огляду на вищезазначене, метою даної публікації є дослідження таких проблем: чи було можливе створення "Руської правди" силами лише давньоруської держави, чи мав місце вплив на законодавчу діяльність русичів у процесі створення даного збірника з боку права інших держав? Якщо так, то в якому обсязі та з яких джерел? Безперечно, дати однозначну відповідь на поставлені запитання досить важко, оскільки багато першоджерел тогочасного права зазнали суттєвих змін та пристосування до нових суспільних умов у пізніші періоди.

Методологічною основою даного дослідження стали як загальнотеоретичні, так і спеціальні наукові методи. Наприклад, застосування порівняльно-правового та діалектичного методів дало змогу визначити загальну спрямованість впливу римського права на процес формування джерельної бази, системи права в Україні.

Відомо, що з прийняттям християнства на Русі посилюється вплив Візантії на процес правового регулювання суспільних відносин. Так, на основі грецького "Номоканону" створено "Церковний Статут" св. Володимира. За допомогою Статуту руська церква, подібно до візантійської, поширювала свою юрисдикцію на регулювання суспільних відносин, пов'язаних з судочинством, шлюбно-сімейним станом, церковним землеволодінням, тощо.

Звичайне право Київської Русі лише частково рецепіювало візантійське, і ця рецепція головним чином була спричинена її прагненням засвоїти церковне право. Неможливість прямого запозичення та широкої рецепції візантійського права, що базувалося на основі римського, було спричинене особливостями слов'янського звичаєвого права, значним впливом дохристиянських традицій, специфікою історичного розвитку та формування Київської Русі.

Зауважимо, що в юридичній літературі думки науковців стосовно впливу права інших держав на перший кодифікований збірник Київської Русі розділилися. Так, одні дослідники вважають, що впливу на "Руську правду" з боку права інших держав не було. Разом з тим, відомий російський учений М. Карамзін, досліджуючи дану проблему, стверджував, що русичі отримали всі свої "устави" від скандинавів. На противагу М. Карамзіну, Ю.Л. Проценко повністю відкидає думку про можливість привнесення скандинавського права, наголошуючи, що "Сказочность этой истории очевидна", тому ця теорія позбавлена будь-якого обґрунтування. Варто визнати таку думку слушною, оскільки рівень економічного, культурно-соціального розвитку народів північної Європи був значно нижчий, ніж в Київській Русі. Так, Ю.Л. Проценко вважає, що "Руську правду" можна визначити як кодекс приватного права, суб'єктами якого є фізичні особи. Власне, це джерело було збірником норм звичаєвого права, законів та судових рішень, які приймались у Київській Русі.

Разом з тим багато дослідників не заперечували використання норм права інших держав у процесі укладання "Правди". Серед них був і видатний український вчений М. Грушевський. Загалом він не заперечував рецепції права, проте наголошував на її "Другорядному значенні", зауважуючи, що першооснову "Руської правди" становить звичаєве право східних слов'ян. Про вплив візантійського права на "Руську правду" наголошується і в працях сучасних вітчизняних учених, таких, як: Р. Лащенко, Я. Щапова тощо. Інші вчені звертають увагу на деяку схожість давньоруських та варварських норм права. Так, на думку В.О. Харитонова, варварське право в період раннього Середньовіччя мало "Римсько-правове забарвлення". І це було цілком закономірно, оскільки рівень правової культури Риму був значно вищий, ніж середньовічних європейських держав, частина з яких утворилася на території Римської імперії.

Звернення до положень (статей) "Руської правди" опосередковує можливість найбільш точного та об'єктивного визначення як її соціальних витоків, так і можливого впливу римського права. Так, на думку С. Дністрянського, не держава є безпосереднім ініціатором звичаєвого права, а народ або його поодинокі соціальні групи. З іншого боку, звичаєвий характер "Руської правди" не виключає можливості запозичення окремих правових норм та ідей інших держав. Підтвердити чи спростувати дане твердження можна шляхом здійснення порівняльного аналізу норм "Руської правди" та римського права.

Загальний аналіз правових норм "Руської правди" виокремлює їх за такими напрямами: право власності, зобов'язальне право, спадкове, шлюбно-сімейне. У процесі порівняльного аналізу інституту права власності Київської Русі, регламентованого "Руською правдою", та Римської держави було виявлено схожість деяких положень щодо регулювання майнових відносин. Наприклад, власник будь-якого майна як за руським, так і за римським законодавством мав право не лише вільно розпоряджатися своїм майном, а й отримувати прибутки з майна, вимагати судового захисту від незаконного посягання, вступати в договори з приводу майна тощо.

Наявність права власності опосередковує існування низки норм права щодо регулювання майнових відносин у суспільстві. Зобов'язальне право в Київській Русі було досить розвинене. Підтвердженням цього є велика кількість статей у "Руській правді", які регламентували зобов'язальні відносини. Так, відповідно до ст. 83 Розширеної редакції "Руської правди", притягувалася до вищої міри покарання особа, яка вчинила підпал сховища зібраного врожаю. За Законами XII таблиць страчували того, хто підпалював сховища або складені біля них скирти хліба. Суворість покарання за знищення хліба як у Римській імперії, так і на Русі опосередковувалася підвищеною суспільною небезпекою втрати стратегічного продукту харчування.

Спільним для законодавства двох держав є встановлення обмежень щодо стягнення відсотків за договором позики. Наприклад, ст. ст. 47-52 Розширеної редакції "Руської правди" регламентували встановлення 20% за позику терміном до року і 50%, коли термін займу сягав більше року. Публічною владою Риму також було встановлено максимальний розмір відсотків за договором позики. Уперше такі обмеження встановлювалися Законом XII таблиць, щоб "Ніхто не брав більше одного відсотка на місяць, у той час як до цього бралось за бажанням багатих".

Відтак у зобов'язальному праві цих двох держав простежується схожість не лише тих чи інших видів існуючих договорів (міни, позики, зберігання та ін.), а й підстав їх виникнення (на основі договору чи делікту), забезпечення виконання зобов'язань (неустойка, застава, завдаток) тощо. Вищезазначене дає підстави стверджувати про можливе рецепіювання окремих положень римського права Київською Руссю.

Тісно пов'язаний із зобов'язальним та речовим правом і інститут спадкування, який встановлював різні способи переходу майна від померлого до спадкоємця. Відомо, що як на Русі, так і в Римі існувало два способи отримання спадщини: за законом та за заповітом. У статті 92 Розширеної редакції "Руської правди" було виокремлено не лише згадані способи спадкування, а й встановлювалася норма, за якою діти отримали виключне право спадкування у випадку відсутності заповіту. Надавалася перевага дітям, у порівнянні з матір'ю, щодо спадкування майна і в римському праві.

Значний вплив на регулювання шлюбно-сімейних відносин у Руській державі мала церква. Розширена редакція "Руської правди" щодо регламентування таких відносин, на думку Я.М. Щапова, на відміну від тексту XI ст., містила значно більше візантійських норм, які в своїй основі були рецепійовані з римського права. Так, батько як у Римі, так і на Русі мав необмежену владу над своїми дітьми, тобто міг продати (особливо в голодні роки), вбити, віддати за борги. Водночас суворість таких норм дещо пом'якшувалася суспільною мораллю і громадським осудом.

Отже, порівняльний аналіз статей "Руської правди" та римського права дає об'єктивні підстави встановлення схожості низки юридичних норм, що не виключає можливості їх запозичення руським правом. Водночас зауважимо, що "Руська правда", як перший кодифікований юридичний акт східних слов'ян, створила основу для формування та розвитку системи права на теренах України.

давньоруський законодавство римський

2. «Руська правда» в контексті політично-філософських ідей

Академік Леонід Білецький виділяє три редакції, які він йменує «Коротка Правда» (редакція І за С.В. Юшковим), «Широка Правда» (редакції II А, II Б, II В, III, IV за С.В Юшковим) та «Скорочена Правда» (редакція V за С.В. Юшковим), що, на його думку, більше відповідає змісту, а не формальним ознаками твору. Однак класифікація і кодифікація статей «Руської правди» С.В. Юшкова є більш детальною, а тому ми будемо користуватися саме нею, незважаючи на те, що з висновками Л.Т. Білецького також можна погодитись, але, знову ж таки, відштовхуючись від суті, а не формальних ознак документа.

Традиції давньоруського права давні й унікальні, хоча їх історія ще не до кінця вивчена. Судячи з аналізу списків, у найзагальнішому вигляді еволюція кодексу законів «Руської правди» виглядала так:

1. Певний набір законів, що регулював життя давньоруських людей існував вже у VIII -- IX ст. найімовірніше як усна традиція. Записані ці закони були у XI ст. з ініціативи Ярослава Мудрого, внаслідок чого утворився звід, що містив 18 статей. Вчені розійшлися в поглядах на те, якою мірою Ярослав змінив і відредагував ці закони.

2. Після смерті Ярослава, його сини Ізяслав, Святослав і Всеволод та їх радники доповнили ці 18 статей новим кодексом, який у свою чергу налічував 23 статті і став відомий під назвою «Правда Ярославичів». До них було також додано ще дві статті: «Покон вирний», що встановлює оплату збирачам штрафів та «Урок мостникам», які напевно існували ще при Ярославові, на що вказує фраза «То ти оурокъ Мрославль». Таким чином, утворився документ, що складався із 43 статей.

3. Наступне доповнення до існуючих юридичних норм відбулося наступного XII ст. за часів Володимира Мономаха. В цьому, як засвідчує сам текст, брали участь радники -- «мужі» на ймення Ратибор, Прокопій, Станіслав, Нажир, Мирослав, Іванко Чюдинович. Редакція II Б подає тільки прізвища Ратибора, Станіслава, Іванка Чюдиновича, однак додає якогось Моніслава.

4. Юридичні пам'ятки доповнювались і пізніше, зокрема статтями із сімейного та церковного права можливо з ініціативи сина Мономаха Мстислава Володимировича.

У списках І редакції за класифікацією С.В. Юшкова містяться «Правда Руська» та «Правда Ярославичів» чітко відділені одна від одної.

У списках II та III типу включено ще й устав Володимира Мономаха, який відділений від перших двох текстів окремим підзаголовком. Перші ж два тексти не відділяються один від одного. Списки IV типу окрім трьох названих документів містяться і додані пізніше статті із сімейного та церковного права, запозичені із «Судебника царя Константина». Зрештою, V редакція є скороченим викладом «Правди руської» та «Правди Ярославичів».

Про ці тексти найчастіше говорять як про «юридичні», обминаючи увагою відображені в них політично-філософьскі ідеї. Однак таке їх атрибутування є досить умовним, як і будь-яка спроба типологізувати жанри синкретичної давньоруської писемності. Як раз політично-філософський зміст ми й спробуємо вилучити з даної пам'ятки, хоча звісно говорити про якусь цілісну систему поглядів викладену в цих документах було б перебільшенням. Політично-філософські ідеї можна вивести тільки з контекстів, обмовок, а інколи навіть із недомовок. Це складна справа, однак, думаємо, викладені нижче тези нададуть майбутнім дослідникам «Руської правди» ключ саме для такого підходу.

У редакціях II Б і IV містися вступ, якого немає в інших. Він відображає філософське розуміння феномену влади, зокрема тут звучать дві важливі для давньоруської політичної філософії ідеї: а саме про походження влади від Бога «давыи бо намъ Б(о)гъ власть» (редакція IV, вступ), а також про те, що над можновладцями Божий суд буде суворішим ніж над іншими людьми: «И рече бо Г(о)с(под)ь: ємоу же дастьсд мали;, и мало истажють w него, а ємоу же много, то много истлжуть w негш»(редакція IV, вступ). Ці дві ідеї мають візантійське походження, однак, цілком очевидно, що вони знайшли досить сприятливі умови для розвитку в Давній Русі. Остання ідея по владу як стан відповідальності, а не привілею, є дуже співзвучна з поглядами на владу популярного в Русі візантійського філософа Йоана Златоуста.

Оцінюючи філософське уявлення про владу, репрезентоване в цих текстах, зазначимо також, що князівська влада виступає не тільки як суб'єкт законодавства, але й як об'єкт.

Размещено на Allbest.ru