Структура та система права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Актуальність теми полягає в тому, що система права настільки унікальний, складний і суспільно необхідний феномен, що протягом всього часу її існування науковий інтерес до системи права не тільки не зникає, але й зростає.

Що таке система права? Люди з давніх пір вступали у різні відносини один з одним. По мірі цивілізації людства стали з'являтися закони, перетворені зі звичаїв, для регулювання цих відносин. У подальшому розвитку, розвиваються і відносини, і це вимагає створення вже спеціального складного законодавства, яке б могло своїми правовими актами забезпечити законну систему суспільних відносин.

Виходячи з вище сказаного, поняття "система права" з'явилося тоді, коли суспільство прийшло до висновку про те, що для раціонального регулювання суспільних відносин необхідно розбити право по специфіці галузі регулювання суспільних відносин. Таким чином, з'являються галузі права, а отже і кодекси як законодавство цієї галузі.

Огляд літератури. Проблемна ситуація, у котрій знаходяться дослідники системних характери стик, структурних особливостей права, багато в чому обумовлена існуванням різних підходів щодо розуміння категорії «структура». Багато в чому саме ця обставина істотно впливає на зміст та рівень теоретичної розробки пробле ми структури права, є чинником спорів про природу цієї структури, її типи, елемен ти, розвиток тощо (С.С. Алєксеев, Д.А. Керімов, П.М. Рабінович, П.Б. Євграфов, К.К. Жоль, В.П. Казимірчук, С.В. Курилєв, Є.Я. Мотовіловкер, А.І. М'ягкіх, М.П. Томашевський, В.В. Трутень, О.Ф. Черданцев, В.О. Шабалін. та інші).

право суспільство інкорпорація консолідація

1. Поняття структури права і його основні частини

Структуру права складають більш менш великі об'єднання правових норм. В структурі права можна виділити наступні основні рівні:

1. право в цілому;

2. галузь права;

3. підгалузь права;

4. інститут права;

5. норма права.

Визначення права вже наводилося вище. Тепер з'ясуємо такі елементи як норма права, галузь права, підгалузь права і правовий інститут.

Норма права -- це соціально обумовлене, спрямоване на регулювання суспільних відносин обов'язкове для виконання правило поведінки, яке встановлюється державою і у своїй реалізації забезпечується усвідомленням виконавців, організаційною та виховною роботою і можливістю застосування державного примусу в разі порушення його вимог. Норма нерозривно пов'язана з сутністю права, оскільки є первинним елементом його структури, безпосереднім втіленням такої його ознаки, як нормативність.

Ознаки норм права тісно пов'язані з суттєвими ознаками права як суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом поведінки людей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права.[4, с.424-428].

Галузь права - це сукупність правових норм, яка утворює самостійну відособлену частину системи права, і регулює своїм особливим методом якісно однорідну сферу суспільних відносин. Галузями права є конституційне право, кримінальне право, сімейне право, трудове право, цивільне процесуальне право і т.д. Ознаки галузі права відображені у визначенні. Більш детально аналізуючи це поняття, слід сказати, що: галузь права - це частина системи права; всі галузі в своїй сукупності і складають систему права (або право); галузь права має внутрішню структуру а також свою систему, оскільки складається з норм права, в певному порядку з'єднаних в правові інститути, а іноді і в підгалузі права; галузь права характеризується особливим предметом і методом правового регулювання.

Підгалузь права - це відособлена частина галузі права, яка регулює особливі великі підрозділи суспільних відносин, які входять в сферу відносин, регульованих галуззю права. Це, наприклад, авторське, спадкове право в цивільному праві, водне, гірське право в земельному праві. Підгалузь права - необов'язковий, факультативний елемент структури права, оскільки в деяких галузях (наприклад, в кримінально-процесуальному праві) підгалузей не виділяють.

Правовий інститут - це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права, які регулюють окрему сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, в кримінальному праві є такі правові інститути, як дія кримінального закону, види кримінальних покарань, посадові злочини, злочини проти власності і ін.; в трудовому праві - охорона праці, заробітна платня, час відпочинку, робочий час і ін.

Слід зазначити, що така структура права розглядалася в нашій літературі з суто нормативних позицій. Оскільки право розуміється як система норм, то структура права трактується як структура законодавства (розподіл права на галузі, інститути, окремі норми і т.д.).

Окремі вчені під правом розуміють не тільки систему норм, але і сукупність ідей, норм і суспільних відносин, які відповідають принципам справедливості, рівності, свободи. Відповідно до такого розуміння права його структура має дещо інший вигляд.

За цією структурою право включає три компоненти, три складові частини: ідеї, норми, суспільні відносини. Такі погляди є наслідками певного праворозуміння, що випливає з трьох об'єктивно існуючих видів правової матерії.

Серед названих трьох елементів немає головних і неголовних, першорядних і другорядних. Кожний елемент необхідний: за відсутності хоча б одного з них ми маємо справу з іншим суспільним феноменом, але не з правом. В правових ідеях концентрується і формулюється змістовна сторона права, його сутність - справедливість, рівність, свобода. Без цих ідейних понять права немає. Але ідеї самі по собі не володіють нормативною силою, що включає потенційну можливість застосування примусу. Без цього право також не існує. Таке явище є особливістю права, що виділяє його з-поміж інших соціальних регуляторів. Примус збільшується шляхом наділення ідей силою норм. Ті норми, що володіють силою примусу, являють характерну особливість права. Та все ж разом узяті ідеї і норми не дають повної характеристики права. Сама по собі правова норма, навіть заснована на справедливій ідеї, залишається лише декларативним гаслом, юридичним текстом. Справжнє існування права забезпечує реалізація норм, втілення їх в суспільне життя і людську практику. Тільки втілення в життя права підтверджує його функціонування як соціального регулятора. Таким чином, право характеризує поєднання всіх трьох елементів.

Прагнення охопити в інституційному визначенні права ідеї, норми, і суспільні відносини відображає еволюцію правової матерії. Один шлях еволюції полягає в наступному: спочатку формуються правові ідеї, потім вони втілюються в норми, а ті, у свою чергу, реалізуються в суспільних відносинах. Звідси словесна формула: норма - модель правовідносин (точніше «законовідносин» ). Для континентальної романо-германської сім'ї права з її детальним регулюванням і великою кількістю кодифікованих актів такий шлях еволюції є типовим. Але існує і інший шлях. Спочатку формуються певні суспільні відносини, часто повторюючись вони набувають стабільності, і лише потім стають нормою. Тут послідовність інша: суспільні відносини - прообраз норми. Подібний шлях еволюції більш властивий системі загального права, що залишає значний простір для неврегульованих законами суспільних відносин.[1, с. 78 - 79]

Наше право тяжіє до континентальної романо-германської системи, тому у нас переважає перший шлях еволюції. Потрібно також мати на увазі, що існують такі сфери суспільних відносин, які формуються тільки в результаті дії закону. Такими є, наприклад, пенсійні відносини. Ці відносини складаються на основі законодавчої бази. Поки закон не передбачав призначення пенсій членам колгоспів, пенсії їм не призначалися. Тільки в 1956 р. був прийнятий відповідний закон і стали складатися пенсійні відносини колгоспників. Так само відносини відповідальності можуть грунтуватися тільки на законі. Немає закону - немає відповідальності.

Інший приклад, наше законодавство не передбачало матеріальної відповідальності за спричинення моральної шкоди, значить, такої відповідальності і не існувало. В 90-х рр. закон передбачив таку відповідальність, з'явилися відповідні позови в судах і реальні відносини по відшкодуванню моральної шкоди. Відносини, де норми йдуть попереду практики, і сьогодні залишаються в українській дійсності.

В перспективі, з розвитком елементів ініціативи, свободи поведінки учасників суспільних відносин, правове регулювання таких відносин може слабшати. Розширятимуться такі області суспільних відносин, де реальна практика передує нормам. Такі області існують і зараз, але їх порівняльно небагато. Так, наприклад, довгі роки садові ділянки знаходилися у власності трудових колективів, а окремі громадяни залишалися, згідно із законодавством, тільки користувачами. Але реальне життя йшло вперед, ділянки стали ділити, продавати, передавати в спадщину, широко застосовувалась судова практика по цій категорії справ. І лише на початку 90-х рр. реальні відносини були апробовані законом, який визнав, нарешті, право власності громадян на садові ділянки. [1, с. 78 - 79]

І ще одне. В даний час фактично формується ринок житла. Він не має поки належного правового регулювання, але, слід зазначити, що в недалекому майбутньому таке регулювання, звичайно, з'явиться. Третій приклад. В сучасних умовах все більшого поширення набувають трудові відносини з приватними роботодавцями. Проте спеціальне правове регулювання таких трудових відносин відсутнє, оскільки до них часто виявляються не застосовні норми, які регулюють працю в державній сфері. І тут практика суспільних відносин виявляється попереду законодавця.

Обидва види еволюції правової матерії - від норм до відносин і від відносин до норм - охоплюються інституційним визначенням права як нормативно закріпленої і реалізованої справедливості.

Таким чином, розглянуті нами теорії структури права існують незалежно одна від одної, при цьому вони взаємодоповнюються. Це, в свою чергу, сприяє з'ясуванню кола елементів права, а також допомагає збагнути їх роль та місце в його структурі.

2. Поняття "система права" і її елементи

Однією з ознак права є системність. Це не проста сума частин; систему відрізняє несуперечність, взаємозалежність, упорядкованість її елементів, кожен з яких виконує певну функцію, а разом вони забезпечують існування всієї системи. Якщо який-небудь елемент вийде з ладу, приходить в непридатність і вся система.

Право теж являє собою систему взаємопов'язаних елементів: норм, інститутів, підгалузей і галузей права. Кожен з них виконує певну функцію в суспільстві. Взаємозв'язок цих елементів права відображає поняття "система права".

Таким чином, система права - це внутрішня будова права, що відображає характер взаємозв'язку його елементів (галузей, підгалузей, інститутів і норм), виділених згідно з предметом і методом правового регулювання.

Елементи системи права пов'язані відносинами взаємозалежності, взаємовпливу, ієрархічності. Первинним елементом системи праві є норма права - загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене державою і забезпечене можливістю державного примусу. Однак для правового регулювання часто недостатньо одного норми, а потрібно взаємодія комплексу правових норм, що складають правовий інститут.

Правовий інститут - це відокремлена група норм, яка регулює однорідні суспільні відносини і входить у відповідну їй галузь права. Наприклад, інститут власності - це комплекс норм цивільного права, що регламентує право конкретних суб'єктів на певне майно. Право власності зводиться до трьох правомочиям: права володіння, права користування і права розпорядження майном [6].

Певний вид однорідного громадського відносини, що входить в галузь, що регулює підгалузь права - це відособлена частина галузі. Наприклад, цивільне право як галузь, що регламентує майнові та пов'язані з ним особисті немайнові відносини, включає підгалузі: речове, зобов'язальне, спадкове, авторське і т. д.

Нарешті, найбільш великим елементом системи права є галузь права.

Галузь права - це цілісне утворення, що характеризується рядом властивостей, ознак, не властивим правовим інститутам. Зокрема, галузь права регулює суспільні відносини, зв'язані зі здійсненням якої-небудь широкої сфери предметної діяльності суспільства, держави, громадян і інших суб'єктів права. Наприклад, цивільне право регулює всі майнові і зв'язані з ними особисті немайнові відносини, сімейне право -- відносини, зв'язані зі шлюбом і приналежністю людини до родини. Трудове право регулює відносини, у які вступають робітники та службовці в процесі здійснення трудової діяльності в сфері виробництва. Здатність здійснювати правове регулювання великої сфери суспільних відносин відрізняє галузь права від будь-якого правового інституту, регулятивні функції якого обмежуються якою-небудь порівняно вузькою сукупністю відносин. Крім того, на відміну від інституту галузь права містить вичерпний набір юридичних коштів, методів правового впливу, установлюваних державою в процесі регулювання відносин відповідної сфери.

Галузь права містить повний набір юридичних коштів, покликаних забезпечити ефективна дія як галузі в цілому, так і кожного її компонента на рівні правових інститутів і конкретних норм права. При цьому для кожної галузі характерний специфічний, тільки їй властивий набір юридичних коштів правового регулювання, що дозволяє не тільки поєднувати норми права єдине ціле, додавати їм упорядкований, системний характерно і відрізняти одну галузь права від іншої. У великих і складним по складу галузях права мається ще один компонент -- підгалузь права -- цілісне утворення, яким регламентується специфічний вид відносин у межах сфери правового регулювання відповідної галузі права. Так, у цивільному праві в якості подотраслей виділяють житлове, транспортне, авторське, спадкоємне право. Є підгалузі в трудовій, карній і іншій галузях права. На відміну від правового інституту під галузь не є обов'язковим елементом кожної галузі права. У невеликих і тісно консолідованих галузях (наприклад, у карно-процесуальному, цивільно-процесуальному праві) підгалузей узагалі немає. Таким чином, система права являє собою сукупність діючих норм права, об'єднаних по інститутах, подотраслям і галузям відповідно до характеру і специфіки регульованих ними суспільних відносин [3].

Система права сучасного суспільства поєднує наступні основні галузі:

1. Державне (конституційне) право -- це галузь права, що закріплює основи суспільного і державного устрою країни, основи правового положення громадян, систему органів держави і їхніх основних повноважень.

2.Адміністративне право регулює суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення виконавчо-розпорядницької діяльності органів держави.

3. Фінансове право являє собою сукупність норм, що регулюють суспільні відносини в сфері фінансової діяльності.

4. Земельне право регулює суспільні відносини в області використання й охорони землі, неї неін. вод, лісів, що є матеріальною основою життєзабезпечення людського суспільства.

5. Цивільне право - найбільш об'ємна галузь системи права, що регулює різноманітні майнові і зв'язані Зніми особисті немайнові відносини. Норми цивільного права закріплюють і охороняють різні форми власності, визначають права та обов'язки сторін у майнових відносинах, регламентують відносини, зв'язані зі створенням творів мистецтва, літератури і т.д. Цивільним правом охороняються і такі особисті немайнові права, як честь і достоїнство чи громадянина організацій.

6. Трудове право -- це галузь права, що регулює суспільні відносини в процесі трудової діяльності людини. Норми трудового права визначають, наприклад, умови прийому на роботу, установлюють робочий час і час відпочинку, правила безпеки умов праці.

7. Сімейне право -- галузь права, що регулює брачно-сімейні відносини. Її норми встановлюють умови і порядок вступу в шлюб, визначають права й обов'язки чоловіків, батьків і дітей по відношенню друг до друга.

8. Цивільно-процесуальне право регулює відносини, що виникають у процесі розгляду судами цивільних, трудових і сімейних суперечок. Норми цивільно-процесуального права визначають мети, задачі, права й обов'язки суду при здійсненні правосуддя; закріплюють правове положення учасників цивільного процесу; регламентують хід судового розгляду; порядок винесення й оскарження судового рішення.

9. Карне право являє собою комплекс норм, що встановлюють, яке суспільно небезпечне поводження є злочинним і яким покаранням за його здійснення застосовується. Норми карного права визначають поняття злочину; установлюють коло злочинів, види і розміри покарання за злочинне поводження й інше.

10. Карно-процесуальне право поєднує норми, що визначають порядок виробництва по кримінальних справах. Норми даної галузі регулюють діяльність органів дізнання попереднього наслідку, прокуратури, судна і їхні взаємини з громадянами при розслідуванні, у ході судового розгляду і при дозволі кримінальних справ.

11. Виправно-трудове право регулює відносини, що складаються при виконанні мір карного покарання і зв'язані з виправно-трудовим впливом. Норми цієї галузі встановлюють порядок від'їзду засудженими призначеної їм міри карного покарання, а також регламентують діяльність по виправленню засуджених при від'їзді покарання.

Система права має низку ознак:

- несуперечність (забезпечується принципом верховенства норм конституційного права, яким не повинні суперечити інші норми);

- структурованість (спрямованість па регулювання певного виду суспільних відносин);

- взаємозв'язок елементів (норм, правових інститутів, галузей);

- формування у відповідності з суспільними потребами

Отже, відносини, у які вступають люди, об'єднання громадян, держава і суспільство знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку, утворюючи єдине ціле. Відповідно і право, відображаючи суспільні відносини, їхні стійкі ознаки, властивості, являє собою цілісне утворення, систему.

Правова система як філософське поняття -- це деяке цілісне явище, що складається з частин (елементів), взаємозалежних і взаємодіючих між собою. Як ціле неможливе без його складових, так і окремі складові не можуть виконувати самостійні функції поза системою.

Відразу ж варто звернути увагу на те, що, незважаючи на схожість вираження, потрібно чітко розрізняти два поняття - «правова система» і «система права». Перше - це узяті в єдності основні правові явища даної країни - і власне право, і правова ідеологія , і судова (юридична) практика . Поняття «правова система» має істотне значення для характеристики права тієї чи іншої країни. Звичайно, у цьому випадку говориться про «національну правову систему», наприклад, Росії, Великобританії, Китаю.

І от у відношенні тієї чи іншої країни використання поняття «національна правова система» дуже важливо тому, що в ній поряд із власне правом можуть відігравати визначальну роль або судова (юридична) практика, або правова ідеологія, від чого у свою чергу залежить весь лад, «увесь світ» правових явищ.

3. Система права і система законодавства

Основою нормативного підходу до праворозуміння є тлумачення права як системи правових норм, що підкреслює дві його важливі властивості: право складається з норм права; норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему.

Поняття системи права, на відміну від правової системи, відображує не сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм. Внутрішня форма (структура) права характеризується:

1) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм, утворенням і чинністю останніх на основі єдиних принципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення і т. ін.;

2) диференціацією права на відносно відокремлені складові частини у вигляді певних об'єднань правових норм (галузі та інститути права);

3) наявністю різних видів зв'язків норм права та їх об'єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та інших).

Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена за допомогою різних критеріїв. Так, характер та зміст впливу норм права на суспільні відносини об'єднує їх, відповідно, у регулятивні та охоронні групи правових норм. Іншим критерієм може бути віднесення соціальних зв'язків, що регулюють норми права, до координаційних (на засадах рівності суб'єктів) чи субординаційних (на засадах підлеглості). Найбільш поширеними є об'єднання норм права у певні угруповання, на основі особливостей предмета і методу правового регулювання. У цьому випадку внутрішню структуру (форму) права складають міжгалузеві комплекси, галузі, підгалузі, інститути права. Провідною складовою частиною права є його галузь, яка об'єднує норми права, випливаючи із єдності предмета і методу правового регулювання, властивих цим нормам.

Предмет правового регулювань -- це сукупність якісно однорідних відносин певної сфери суспільного життя, врегульованих правовими нормами (майнові відносини, пов'язані з визначенням кари за злочин, управлінські і т. ін.).

Іншим критерієм об'єднання норм права і відокремлення галузей права є метод правового регулювання, що розуміє сукупність засобів впливу права на суспільні відносини. Складовими його є: характер взаємозв'язків суб'єктів (відносини рівності чи підлеглості); способи правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов'язання, заохочення, стимулювання); юридичні наслідки -- винагорода, юридична відповідальність. Кожній галузі права властивий певний метод правового регулювання, характеристика якого зумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права [2].

Галузь права -- це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних загальністю предмета і методу правового регулювання. Галузь права поділяється на підгалузі та інститути права. Підгалузь права -- це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Як приклад підгалузі цивільного права є авторське і винахідницьке право, фінансового права -- банківське право. Інститут права -- це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносини власності.

Іноді деякі відносини регулюються нормами різних галузей права, тому ці норми утворюють комплексний інститут права. Це так звані вторинні угруповання системи права. До них крім комплексних інститутів, відносяться міжгалузеві комплекси, які об'єднують в собі деякі галузі, підгалузі і інститути права. До міжгалузевих комплексів слід віднести морське, природоохоронне право. Вони об'єднують групи норм цивільного, адміністративного, процесуального, кримінального права і т. ін.

Систему права України складають галузі державного, адміністративного, фінансового, земельного, цивільного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та інші галузі права. Для кожної галузі прав характерні свої ознаки, з-поміж яких основною є специфіка предмета регулювання. Розглянемо, що становлять собою конкретні галузі права.

Конституційне (державне) право -- це система правових норм, насамперед, принципів і норм Конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, засади політики і здійснення державної влади, взаємодії держави і громадян, їх основні права, свободи й обов'язки.

Адміністративне право -- це система правових норм, які регулюють управлінські відносини в сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апарату, його взаємовідносини з іншими державними, а також громадськими організаціями і громадянами. Неодмінною ознакою відносин, які регулюються адміністративним правом, є наявність у їх складі суб'єкта, що наділений державно-владними повноваженнями.

Фінансове право -- це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі здійснення фінансової діяльності, накопичення і використання фінансових ресурсів. Суб'єктами фінансових відносин можуть бути держава, її органи й організації, громадські структури, окремі громадяни.

Цивільне право -- це система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що складаються між фізичними і юридичними особами як рівноправними. Підгалузями цивільного права є авторське, винахідницьке, спадкоємницьке право.

Сімейне право -- це система правових норм, які регулюють особисті і майнові відносини, що пов'язані зі шлюбом і спорідненістю людей.

Трудове право -- це система норм права, які регулюють відносини у сфері здійснення трудової діяльності (порядок найму і звільнення з роботи, умови праці та її охорони, час праці й відпочинку і хін.). Суб'єкти цих відносин можуть бути як рівноправними, так і знаходитися (один з них) у стані підлеглості.

Земельне право -- система правових норм, які регулюють відносини, пов'язані із використанням та охороною земельних ресурсів.

Цивільно-процесуальне право -- це система правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із судовим розглядом цивільних, трудових, фінансових, сімейних та інших справ, здійсненням судових рішень, а також проведенням органами юстиції різноманітних дій юридичного значення.

Кримінальне право -- це система правових норм, спрямованих на боротьбу із злочинами і встановленням міри кримінальної відповідальності за їх скоєння.

Кримінально-процесуальне право -- це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у діяльності правоохоронних органів та судів у зв'язку з викриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, судовим їх розглядом та виконанням вироку.

Міжнародне право -- це система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об'єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право не належить до галузей внутрішнього права держав, воно складається на основі міждержавних угод. Норми міжнародного права у випадку протиріч з нормами внутрішнього права держави превалюють.

На відміну від системи права система законодавства -- це система нормативно-правових актів, насамперед, законів, що є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм об'єктивності, визначеності, загальності. Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма. Право і законодавство взаємопов'язані, але не тотожні явища.

Структуру системи права складають галузі, підгалузі, інститути, правові комплексні об'єднання та норми права; структуру законодавства -- його галузі, комплексні галузі та нормативно-правові акти.

Відмінності внутрішньої структури системи законодавства від відповідної структури системи права зумовлені головним чином тим, що засадами у побудові законодавства є структура не тільки системи права, але й система здійснення державного керівництва у цілому. Саме тому структура системи законодавства залежить не тільки від логіки самої системи права, а й від інших чинників об'єктивного і суб'єктивного порядку.

Галузі законодавства в деяких випадках збігаються з галузями права (кримінальне, цивільне), в інших -- з підгалузями права (авторське, водне законодавство) чи міжгалузевими комплексами (законодавство про охорону природи, морське законодавство, сільськогосподарське законодавство) .

Галузі законодавства складають його горизонтальну структуру, вертикальна -- будується відповідно до юридичної чинності нормативно-правових актів і умов, що багато в чому залежить від місця суб'єкта законодавства в системі нормотворчих органів. Вертикальну структуру законодавства України складає Конституція та конституційні закони України; поточні органічні, надзвичайні закони України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; розпорядження представників Президента України тощо.

Розбіжності у часі і суб'єктах нормотворчості, наявність значної кількості нормативно-правових актів і умов зумовлюють необхідність їх упорядкування, погодження, усунення протиріч, тобто систематизації. Систематизація нормативно-правових актів -- це діяльність щодо впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Необхідність систематизації законодавства полягає в ефективному здійсненні правотворчої діяльності, зокрема, виявленні причин протиріч, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спрямована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.

Існує такі різновиди систематизації законодавства:

Інкорпорація нормативно-правових актів -- це спосіб систематизації, за яким здійснюється зовнішнє їх упорядкування, а зміст не змінюється. При інкорпорації нормативно-правові акти і угоди об'єднують у зібрання за хронологічним, алфавітним, предметним чи якимось іншим порядком. Інкорпорація поділяється на: офіційну, що здійснюється суб'єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими ("Відомості Верховної Ради України"); неофіційну, що здійснюється іншими суб'єктами (видавництвами, навчальними закладами, громадянами).

Кодифікація -- це спосіб систематизації, за яким здійснюється така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їх структуру (погоджує, усуває протиріччя, об'єднує і т. ін.). Як результат кодифікації є новий нормативно-правовий акт (кодекс, інструкція, положення і т. ін.). Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на: загальну, в результаті чого утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів); галузеву, що охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси); міжгалузеву та підгалузеву (інституційну), що відповідно поширюється на декілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів.

Консолідація - це форма систематизації, метою якої є об'єднання кількох нормативно-правових актів, що регулюють однорідну сферу суспільних відносин в один нормативно-правовий акт без суттєвих змін його змісту.

Таким чином, сутність консолідації полягає в об'єднанні норм, що містяться в розрізнених нормативно-правових актах, в єдиний, більш ефективний для використання.

Висновок

Система права - це внутрішня структура права , що складається з взаємозалежних норм, інститутів і галузей права.

Вона має свої риси:

- її первинним елементом виступають норми права; - її елементи не суперечливі, внутрішньо погоджені, взаємозалежні, що додає їй цілісність і єдність;

- вона обумовлена соціально-економічними, політичними, релігійними, культурними, історичними факторами;

- має об'єктивний характер.

Поняття «системи права» не слід ототожнювати з поняттям «правова система». Останнє ширше по своєму обсязі і містить у собі, крім системи права, юридичну практику і пануючу правову ідеологію. У такий спосіб правова система і система права співвідносяться як ціле і частина.

Для розподілу норм права на галузі використовують 2 критерії:

предмет і метод правового регулювання.

Простими словами говорячи, предмет відповідає на запитання, що регулює право, а метод - як регулює.

Список використаних джерел

1. Алексеев С.С. Теория права. - 2-е изд., перераб. и доб. - М.: БЕК, 1995. - с. 78 - 79.

2. Котюк В. О. Основи держави і права, Київ, 1998р.

3.Основи правознавства, підручник під ред. І. Б. Усенка. - Київ, “Перун”, - 1997р.

4. Теория государства и права. Учебник, 3-е розширеное издание / по ред.М.М. Марченко. - М.: Издательство ЗЕРКАЛО, 2000 - с.424-428 .

5.Хропанюк Н.В. «Теорія Держави і Права», Київ, «ДДТ», 1994 р.

6.Система права [електроний ресурс] / Режим доступу: http://studme.com.ua/18870109/pravo/sistema_prava.htm

Размещено на Allbest.ru