Представництво в цивільному праві України

Уточнення поняття, значення та сфери застосування представництва. Визначення його видів. Вивчення повноважень представника та вимог, що пред'являються до довіреності. Огляд правових наслідків представництва без повноважень та з перевищенням повноважень.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 25.11.2015
Размер файла 41,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Представництво в цивільному праві

1.1 Поняття і значення інституту представництва

1.2 Суб'єкти представництва

1.3 Повноваження представника

1.4 Підстави виникнення та види представництва

Розділ ІІ. Довіреність

2.1 Поняття довіреності

2.2 Вимоги, що пред'являються до довіреності

2.3 Види довіреностей

2.4 Припинення довіреності

Розділ ІІІ. Особливості представництва

3.1 Представництво без повноважень та з перевищенням повноважень

3.2 Правові наслідки представництва без повноважень та з перевищенням повноважень

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

представництво довіреність повноваження перевищення

Актуальність теми дослідження. Інтереси України як самостійної незалежної демократичної держави вимагають створення чітко визначеної законодавчої бази, яка дасть можливість нашій державі інтегруватись у європейський та світовий простір.

На сучасному етапі розбудови української державності, проведення системних правових реформ, одним з головних завдань є така організація громадського життя, при якій усіляко полегшуються і розширюються можливості набуття, здійснення та захисту суб'єктивних прав і виконання обов'язків. Ефективним засобом такого розвитку суспільства є цивільно-правовий інститут представництва.

Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що за допомогою інституту представництва створюються додаткові можливості для здійснення прав і виконання обов'язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їхніх суб'єктивних прав, підвищується ефективність встановлення економічних зв'язків між суб'єктами господарювання.

Громадяни нерідко звертаються до представництва, вчиняючи правочини, здійснюючи свої права (при отриманні заробітної плати, поштового переказу і т.п.), а також виконуючи обов'язки батьків (усиновлювачів) та опікунів відносно малолітніх чи недієздатних осіб.

Цивільно-правовий інститут представництва об'єднує різноманітні за своїм змістом відносини з участю фізичних та юридичних осіб, державних та громадських організацій. Сфера застосування представництва охоплює всі галузі економіки нашої держави. Саме тому інтерес до дослідження проблем, пов'язаних з розкриттям правової природи представництва, його змісту, видів та інших питань проявляють як науковці, так і практики.

Дослідженню окремих питань представництва та довіреності присвячено низку праць таких відомих українських та російських вчених-цивілістів, як В. А. Бєлов, І. Б. Гришко, Д. В. Іванчулинець, Г. З. Лазько, А. Селіванов, В. Цюра та ін.

Проте, незважаючи на певні досягнення в цьому напрямку, залишилась спірними низка теоретичних положень, пов'язаних з представництвом у цивільному праві, тому проблеми правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з представництвом у цивільному праві, набувають все більшого значення. Їх вирішення слугуватиме захисту прав особи в державі - все це і визначило вибір теми та вказує на актуальність теми, її теоретичне і практичне значення.

Метою роботи є комплексне опрацювання основних закономірностей здійснення цивільно-правового представництва України.

Для досягнення мети роботи поставлено наступні завдання:

уточнити поняття, значення та сферу застосування представництва;

визначити існуючі види представництв;

проаналізувати суб'єкт представництва і повноваження представника;

дослідити поняття, зміст і види довіреностей;

Об'єкт дослідження - комплекс правовідносин, які виникають при здійс-ненні представництва.

Предмет дослідження - нормативно-правові акти, які регулюють механізм здійснення представництва в цивільному праві України, вітчизняна та зарубіжна наукова література, а також судова практика з питань здійснення представництва як однієї з найважливіших гарантій здійснення цивільних прав та обов'язків.

Методи дослідження. Основою методології дослідження є загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: системний, діалектичний та історичний методи, формально-логічний та порівняльно-правовий, метод юридичного аналізу та ін.

Структура роботи. Робота складається з трьох розділів, які поділяються на десять підрозділів, вступу та висновку. Обсяг роботи 35 сторінок.

Розділ І. Представництво та довіреність в цивільному праві

1.1 Поняття і значення інституту представництва

За загальним правилом учасники цивільних відносин особисто набувають цивільних прав та цивільних обов'язків шляхом укладення правочинів. Але не виключено випадки, коли вони за тих чи інших обставин позбавлені здатності чи можливості самостійно здійснювати необхідні юридичні дії. Представництво забезпечує усунення юридичних або фактичних перешкод, які не дають фізичній або юридичній особі самостійно укласти той чи інший правочин [17, с.331].

Юридичні перешкоди, як правило, пов'язані із статусом фізичної або юридичної особи і обумовлені повною відсутністю дієздатності або недостатністю її обсягу для вчинення правочинів. Наприклад, згідно зі ст. 31 ЦК за малолітніх осіб правочини, окрім дрібних побутових, укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони виступають законними представниками цих осіб (ст. 242 ЦК). У ряді випадків без виникнення відносин представництва неможливе здійснення діяльності відокремленими підрозділами юридичної особи. Зокрема, керівники філій і представництв здійснюють представництво за довіреністю, виданою на підставі акта органу юридичної особи (ч. 2 ст. 244 ЦК) [18].

До фактичних перешкод прийнято відносити такі обставини реальної дійсності, які не дозволяють суб'єктам цивільного права самостійно укладати правочини. Такими перешкодами можуть бути хвороба, відсутність у місці проживання у момент вчинення правочину (від'їзд у відрядження, на лікування або відпочинок), правова необізнаність тощо. Відносини представництва можуть виникати також тоді, коли орган юридичної особи позбавлений можливості самостійно здійснити юридичні дії, наприклад, внаслідок значної завантаженості або у зв'язку з необхідністю вести справи одночасно у кількох місцях тощо.

Представництво -- це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК). Представник не виступає стороною правочину, а здійснює представництво шляхом реалізації наданих йому повноважень з його укладення від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч. 1 ст.238 ЦК). Це правило стосується представництва, яке виникає на підставі договору або акта органу юридичної особи. Воно не поширюється на випадки виникнення законного представництва. Законні представники, наприклад, батьки малолітньої або опікун недієздатної особи, шляхом укладення правочину від імені та в інтересах інших осіб, коло яких визначене законом, забезпечують реалізацію їх цивільних прав та законних інтересів [17, с. 332].

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Так особа може тільки особисто скласти заповіт, відмовитися від спадщини, права власності на об'єкт нерухомості чи інше майно, перехід або припинення прав на яке підлягає державній реєстрації тощо.

Мета представництва полягає у вчиненні представником правочинів в інтересах особи, яку він представляє. Тому представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, яку він одночасно представляє. Винятки становлять відносини комерційного представництва. В останньому випадку обов'язковою є згода особи, яку представляють, на здійснення представником такого одночасного представництва інтересів кількох осіб.

Вчинення правочинів представником полягає у здійсненні ним власних дій, які відповідно до наданих йому повноважень створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки в особи, яку представляють. Вимоги до суб'єктів, які можуть брати участь у відносинах представництва, різні. Представниками й особами, яких представляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: фізична особа -- з дня народження і до її смерті, юридична особа -- з моменту виникнення і до її припинення. У випадках, коли у відносинах представництва як особа, яку представляють, бере участь людина, вона може бути як дієздатною, так і недієздатною залежно від виду представництва. Дієздатність особи, яку представляють, у відносинах добровільного представництва є обов'язковою умовою їх виникнення.

При виникненні відносин законного представництва дієздатність особи, яку представляють, або взагалі відсутня, або має відповідний обсяг залежно від віку людини або її статусу. Така особа може бути обмеженою у дієздатності або визнана недієздатною.

1.2 Суб'єкти представництва

Особливість ефекту представництва полягає в безпосередньому перенесенні на особу, яку представляють, правових наслідків правочинів, вчинених представником, що обумовило ускладнену структуру цих правовідносин.

У відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють (довіритель), представник і третя особа, з якою у довірителя виникає правовий зв'язок завдяки діям представника [7, с. 96].

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права, зокрема фізична або юридична особа незалежно від наявності в них дієздатності. Представником є фізична або юридична особа, які мають повноваження на здійснення правочину від імені особи, яку представляють. Коло можливих представників є більш вузьким. Представники-фізичні особи, як правило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, представниками можуть бути особи, які досягли трудового повноліття, тобто в основному 16-річного віку (ст. 188 КЗпП України) [6]. Юридичні особи можуть приймати на себе функції представників, якщо це на суперечить цілям діяльності, визначеним їх статутними документами .

Законодавство містить ряд прямих заборон щодо виконання представницьких функцій окремими суб'єктами права. Так, відповідно до ст. 41 ЦПК України, не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, які є стороною або третьою особою в справі, або як законні представники (ч. 2 ст. 41 ЦПК) [19].

Третьою особою, з якою довіритель (особа, яку представляють) укладає цивільний правовий договір або вчиняє інший правочин, може виступати також будь-який суб'єкт цивільного права.

Закон лише забороняє представнику вчиняти правочини від імені особи, яку представляють, щодо себе особисто, а також щодо іншої особи, представником якої він одночасно є (ч. З ст. 238 ЦК), за винятком випадків комерційного представництва (ст. 243 ЦК). Наприклад, представник не може сам купити те майно, яке йому доручив довіритель (особа, яку представляють) [18].

1.3 Повноваження представника

Для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, котрими визначаються зміст і межі дій, який представник може вчиняти від імені особи, котру він представляє.

Повноваження - це міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноважень представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляють [1, с. 208].

Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа, яку представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення від його імені.

За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов'язки особи, яку представляють. Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.

Проте, зустрічаються і такі випадки, коли угоди та інші юридичні дії від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими особами, які не мають на це необхідних повноважень. Частіше, у реальному житті має місце так зване мниме представництво, коли учасники цивільного обороту думають, що діють відповідно до правил про представництво, але в дійсності представник відповідним повноваженням не володіє. Прикладами такого мнимого представництва можуть служити випадки невірного оформлення довіреності, припинення її дії в зв'язку з закінченням терміну дії, скасуванням її особою, яку представляють тощо.

В усіх випадках неправомірного оформлення угод або інших юридичних дій, які були зроблені однією особою від імені і в інтересах іншої, не породжують для останньої відповідних прав і обов'язків, але вона може вважатися правомірною тільки в тому випадку коли особа, яку представляють в подальшому, схвалить цю угоду. По своїй юридичній природі наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, яке було зроблено на власний розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути виражено як у письмовій формі, наприклад у вигляді листа, телеграми, факсу тощо, так і шляхом конклюдентних дій (тобто дії, які виражають волевиявлення особи на укладання угоди), наприклад прийняттям виконання, виробництвом розрахунків тощо. Важливо лише, щоб із дій особи, яку представляють, однозначно випливало пряме схвалення угоди. Схвалення угоди особою, яку представляють, діє з оберненою силою, тобто робить угоду дійсною з моменту її вчинення [8].

Як свідчить судова та господарська практика, непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. В таких випадках неуповноважений представник, якщо його дії носили свідомий протиправний і винний характер, може бути притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі, коли угода укладена представником юридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження [9].

Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, господарські суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.

Як уже зазначалось, повноваження - це певні юридичні дії, які представник здійснює від імені особи, яку він представляє. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи на посаду, виконання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:

а) призначення або обрання керівником підприємства;

б) призначення опікуном;

в) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладання угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних відомчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охорони, то звичайно, при цьому вже вимагається довіреність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю:

3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи;

4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені тощо [1, с. 208-209].

1.4 Підстави виникнення та види представництва

Право на вчинення дій від імені іншої особи може ґрунтуватися на різних юридичних фактах, з якими закон (ч. З ст. 237 ЦК) пов'язує виникнення повноваження.

Такими юридичними фактами (підставами виникнення повноважень) можуть бути:

1) договір (наприклад, договір доручення);

2) закон (батьки є представниками своїх малолітніх дітей за законом);

3) акт органу юридичної особи (призначення на певну посаду, пов'язану із здійсненням представницьких дій);

4) інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства (наприклад, факт спільного ведення господарства, спільності майна - при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах іншого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається - за винятком тих, що виходять за межі дрібних побутових) [17, с. 334-336].

Залежно від значення волевиявлення для встановлення правовідносин представництва і виникнення повноваження розрізняють такі види представництва:

1) добровільне (договірне) представництво - те, що грунтується на волевиявленні представника;

2) обов'язкове або ("представництво за законом") - представництво на підставі безпосереднього припису закону.

З них найбільш поширеним є представництво на підставі договору. Йому присвячена більшість норм глави 17 ЦК ("Представництво") та значна кількість норм глави 68 ЦК ("Доручення").

Добровільне представництво здійснюється на підставі договору, тобто узгодженого волевиявлення того, кого представляють, і представника. Наприклад, адвокат - повірений є представником на підставі договору про надання юридичної допомоги.

Різновидом добровільного представництва є комерційне представництво.

Згідно зі ст. 243 ЦК комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Такий висновок випливає з того, що комерційне представництво має своєю метою укладення договорів у сфері підприємницької діяльності, а отже, і особа, яку представляють, і представник повинні мати бізнесдієздатність [1, с. 210].

Комерційне представництво є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним складом і сферою застосування. До особливостей здійснення комерційного представництва належать предмет, систематичний характер дій комерційного представника, платність договору. Крім того, ч. 2 ст. 243 ЦК допускає комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом. Отже, коли особа постійно виступає від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності, то за їхньою згодою вона може представляти різні сторони правочину.

Договір на комерційне представництво припускається оплатним. Особа, яку представляють, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинення дій, крім випадків, коли в самому договорі міститься вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одночасно договором не встановлені розмір винагороди і порядок її сплати, особа, яку представляють, оплачує за комерційне представництво суму, котра звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (ст. 632 ЦК). Крім того, представник має право на відшкодування витрат, зроблених ним при виконанні доручення. У разі укладення договору від імені кількох підприємців одночасно витрати поділяються між ними у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою сторін [17, с. 336].

Найчастіше комерційне представництво здійснюється на підставі договору доручення (глава 68 ЦК). Цій договір має визначати обсяг наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом. Наприклад, комерційному представнику може бути надане на певний строк виключне право щодо укладання угод від імені та за рахунок довірителя та (або) на певній території (ст. 1000 ЦК). Довіритель у цьому випадку не вправі призначати на цій території інших комерційних представників [8].

Представництво за законом (обов'язкове представництво) регламентується ст. 242 ЦК, котра відносить до нього: 1) представництво батьками (усиновлювачами) своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; 2) представництво опікуном малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Цей перелік не є вичерпним: законне представництво можливе також в інших випадках, встановлених законом.

Характерною особливістю представництва за законом є його спрямованість на захист прав і законних інтересів осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі, а тому є недієздатними (ст. 39 ЦК) або лише частково дієздатними (ст. 31 ЦК). У зв'язку з цим воля таких осіб для вирішення питання про необхідність представництва їхніх інтересів зовні не має значення.

Законними представниками своїх малолітніх дітей є батьки. Це положення закріплене не лише у ЦК, але й у СК. Право батьків представляти своїх малолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна наявність акту цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), рішення суду про визнання батьком дитини. Законними представниками малолітніх дітей є також усиновлювачі, котрі за своїм правовим становищем прирівнюються до батьків. їхнє право на представництво ґрунтується на нормі закону та рішенні про усиновлення.

Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за малолітніх дітей будь-які правочини. Але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умови, що укладення правочину не суперечить інтересам дітей. Що стосується неповнолітніх дітей, то за загальним правилом вони вчиняють більшість правочинів самі, але за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (частини 2, 3 ст. 32 ЦК). Отже, законне представництво стосовно цих осіб можливе лише у випадках, передбачених законом (наприклад, ч. 5 ст. 32 ЦК) [12, с. 259-260].

Виникнення повноважень у опікуна ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно з якою опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, а також на адміністративному акті (рішення про призначення опікуном). У сукупності ці юридичні факти є достатньою умовою виникнення у опікуна повноваження для діяльності як законного представника. Тому при здійсненні ним діяльності від імені опікуваного необхідно подати відповідний документ про призначення опікуном.

Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікуваний, якби був дієздатним, Проте вони без дозволу органів опіки і піклування не мають права здійснювати від імені опікуваних правочини, що істотно зачіпають майнові інтереси останніх. Дозвіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, встановлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом.

Законними представниками своїх членів можуть бути також громадські організації. Наприклад, об'єднання громадян за Законом України "Про громадські об'єднання" мають право представництва і захисту своїх прав, а також законних інтересів своїх членів і учасників, інших громадян в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, інших державних і недержавних організаціях [3].

Розділ ІІ. Довіреність

2.1 Поняття довіреності

Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 244 ЦК). Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Згідно ч. 3 ст. 244 довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами [18].

За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прийняття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує повноваження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.

Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладання угод, які не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, завірений печаткою юридично ї особи тощо).

Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Таке положення випливає з того, що довіреність як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує насамперед у них [13, с. 233].

2.2 Вимоги, що пред'являються до довіреності

Оскільки довіреність є єридичким фактом, то вона повина відповідати певним вимогам, а інакше вона може бути визнана такою, що не має юридичної сили (тобто є нікчемною). Тому закон вимагає, щоб довіреність була складена у письмовій формі. Довіреності, що видаються громадянам, мають бути уповноваженими на це особоми. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Так, щодо правочинів, яі вимагають нотаріальної форми, довіреність має бути посвідчена державними або нотаріальними нотаріусами [13, с. 233-235].

Але бувають ситуації, за яких скористатися послугами нотаріуса не можливо або вкрай важко, тому закон у деяких випадках допускає посвідчення довіреностей посадовими особами. Мова не йде про спрощену форму посвідчення, а про те, що за певних умов довіреність, посвідчена посадовими особами, прирівнюється до нотаріально посвідченої. До таких довіреностей, відповідно до ч.3 ст. 245 ЦК України, відносяться:

1) довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;

2) довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреності працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частин, з'єднань, установ або закладів;

3) довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі , можу бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора;

4) довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами [18; 10, с. 108].

Аналогічний перелік осіб, що мають право посвідчувати довіреність, закріплений у Законі України « Про нотаріат» [4].

Довіреність, що видається організаціями для укладення будь-яких правочинів, не вимагають нотаріального посвідчення, оскільки вони посвідчуються безпосередньо організацією шляхом підписування керівником організації та скріплюються печаткою. Довіреності на одержання або видачу грошей та інших матеріальних цінностей мають бути також підписані головним бухгалтером.

Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245 ЦК).

Довіреність повинна мати всі необхідні реквізити: місце і дату складання, строк дії (прописом), прізвище, ім'я, по батькові довірителя та довіреної особи (повну назву юридичної особи), місце проживання (місце знаходження юридичної особи) представника та особи, яку представляють, а за необхідності - посаду, яку вони обіймають, коло повноважень.

Строк довіреності встановлюється в довіреності (ст. 247 ЦК). Строк дії довіреності зазначається літерами. Встановлення строку довірителем є його прави, а не обов'язком. Тому якщо вказівка на строк довіреності відсутня, то довіреність зберігає свою чинність до момету її скасування або припинення за іншими передбаченими законом підставами (ст. 248 ЦК).

Довіреність без дати її посвідчення є нікчемною.

Довіреність підписується довірителем особисто. Якщо громадянин через фізичну ваду, хворобу або з інших поважних причин не може власноруч підписати довіреність, то за його проханням і в його присутності та в присутності нотаріуса си іншої посадової особи, яка посвідчує довіреність, цей документ може бути підписаний іншим громадянином, особу якого представляє нотаріус.

Видати довіреність без будя-яких обмежень можуть тільки повністю дієздатні особи [13, с. 235-236].

2.3 Види довіреностей

Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, яку він представляє, розділяють три види довіреності:

1) разова довіреність;

2) спеціальна довіреність;

3) загальна (генеральна) довіреність.

Разова довіреність - це така довіреність, в силу якої представник може реалізувати лише одну і суворо визначену юридичну дію. До таких довіреностей відносяться, наприклад, одноразові довіреності на отримання заробітної плати, грошового переказу, стипендії, пенсії, на одноразове отримання товарно-матеріальних цінностей.

Спеціальна довіреність надає повноваження представнику на вчинення необмеженого кола однорідних юридичних дій. Такою є довіреність на розпорядження вкладом в банках; на ведення судових і господарських справ; довіреність, яка видається юрисконсульту; довіреність на отримання під час відсутності власника жилого будинку плати з наймачів, які проживають у цьому будинку, тощо.

Генеральна довіреність - це довіреність, яка містить повноваження на вчинення найрізноманітніших правочинів. Наприклад, особа, яка відбуває в довготривале відрядження за кордон, може видати генеральну довіреність, на підставі якої уповноваженна особа має право: укладати всі дозволенні законом правочини щодо управління та розпорядження майном: купувати, продавати, дарувати, приймати в дарунок, заставляти і приймати в заклад житлові будинки, інше майно тощо [13, с. 237; 10, с. 110].

З інститутом представництва в Україні виникає багато проблем, а найбільшою проблемою є використання генеральної довіреності у сфері автомототранспорту. Вона поширена тому, що багато бажаючих купити автомобіль, щоб уникнути зайвих витрат та скоротити час оформлення договору купівлі-продажу, замість нього дають генеральну довіреність на нього з якою передають ключі та документи на автомобіль. Видання такої довіреності тягне за собою багато ризиків для всіх сторін. Основний ризик «покупця» полягає у тому, що юридично власником авто залишається «продавець», а «покупець» лише користується правами закріпленими в довіреності, отже за наявності підстав перелічених в ст. 248 ЦК України «покупець» залишеться без права на авто, а це такі підстави: закінчення строку довіреності; скасування довіреності; смерть довірителя. При настанні однієї з підстав «покупець» втрачає всі права на авто і на практиці дуже складно і майже неможливо довести, що між сторонами була укладена угода купівлі-продажу авто і в даному випадку він втратить і гроші, і авто. Наприклад, в рішенні №22-1071 від 07.11.2001 р., де в позовній заяві вказувалося, що в 1994 р. гр. Р. і гр. К. придбали автомобіль «Мердесес». В 1999 р. гр. К видав генеральну довіреність на авто гр. А. 28 вересня 1999 р. гр. К помер. В червні 2000р. гр. Л. повідомила гр. А про те,що видана йому довіреність припинилася в зв'язку зі смертю довірителя. Після цього гр. А продав авто своїй дружині по договору купівлі-продажу. І гром. Л подала позов до суду про визнання даного договору недійсним і визнання за нею рава власності на це авто. Гр. А подав зустрічний позов про визнання за ним права власності на це авто. В рішенні Мінського районного суду м. Києва від 21.07.2001 р. було відмовлено в позові гр. Л і задоволено позов гр.А. але рішенням Апеційного суду м. Києва дане рішення було скасовано і задоволено позовну заяву гр. Л. Суд спирався на те, що при купівлі-продажі авто сторони повинні були укласти письмовий договір, а також передати грошову суму , а оскільки ці факти не були підтвердженні доказами, то вони були визнані як недійсні. А договір за яким гр. А продав авто було скасовано на основі того факту, що він був вчинений особою, яка не мала права його вчиняти [2, с.14]. З даної справи наглядно видно, що «покупці» під час покупки авто за генеральною довіреністю залишаються без можливості довести свою правоту, оскільки не можна документально довести факт укладання договору, а не представництва. Тому, на думку Л. І. Шаповал, потрібно законодавчо скоротити строк на який може видаватися генеральна довіреність на авто, щоб унеможливити вчинення подібних фіктивних правочинів, що на мою думку, повинно бути втілене в життя, адже дане положення зможе захистити сторони, а також дозволить втілити в життя принцип верховенства права в цивільному праві.

2.4 Припинення довіреності

Довіреність може втрачати свою юридичну силув двох випадах:

1) коли вона припиняється;

2) коли вона скасовується.

Виникає питання, у яких випадках довіреність довіреність скасовується, а в яких припиняється? Відповідь на це ми отримуємо в науковій праці колективу професорів права: Л. М. Горбунова, Г. В. Красій, С. В. Богачов. Тож, коли довіреність припиняється?

Згідно з ч.І ст.248 ЦК, довіреність припиняється внаслідок закінчення її терміну, а стосовно разової довіреності - здійсненням представником дій, на які він уповноважений.

Особа, яка видала довіреність, має право в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видано, може відмовитись від неї, що теж призводить до припинення дії довіреності. Угода про відмову від цього права недійсна. З припиненням довіреності втрачає силу передоручення.

Довіреність припиняється в зв'язку з припиненням юридичної особи, що є представником або особою, яку представляють, у зв'язку зі смертю, визнанням недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім чи представника, чи особи, яку представляють. Це положення ґрунтується на загальному правилі про те, що і представником, і особою, яку представляють, можуть бути лише повністю дієздатні особи.

Оскільки передоручення засновується на вперше виданій довіреності, то з припиненням дії останньої втрачає силу і передоручення.

Припинення дії довіреності має наслідком припинення повноважень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і її правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була дана довіреність. Подібні дії повинні здійснити правонаступники (спадкоємці фізичної особи, яка померла, і правонаступники реорганізованої юридичної особи) у випадку:

а) припинення довіреності внаслідок припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність;

б) смерті фізичної особи, яка видала довіреність, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою.

Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання заподіянню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані збитки у разі недодержання ним вимог законодавства в разі відмови від вчинення дій.

Після припинення довіреності представник зобов'язаний повернути довіреність особі, яку він представляє. Зробити це слід негайно, тобто у мінімальний строк, як тільки з'явиться така можливість [7].

Дія довіреності як документа, що підтверджує повноваження, може припинитися також у будь-який момент у зв'язку із скасуванням її особою, яку представляють. Таке право на одностороннє припинення довіреності передбачено в ст. 248 ЦК України і пов'язане з довірчим характером цієї угоди [15, с. 100].

Причому закон особливо підкреслює, що відмова від цього права є недійсною. Проте законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Це положення є винятком із загального правила про нікчемність відмови довірителя від свого права на скасування довіреності. Застосовуватися воно має до тих випадків, коли впевненість представника та третьої особи у стабільності повноважень, передбачених у довіреності, може бути визначальною для встановлення та існування відповідних правовідносин. Слід зазначити, що хоча Цивільному кодексі говориться про можливість встановлення у законі права особи «давати безвідкличні довіреності на певний час, але, очевидно, у цьому випадку йдеться не про право особи, а про обмеження права останньої на скасування довіреності протягом певного часу, що ґрунтується на її попередній згоді на таке обмеження.

Скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це. Скасування довіреності тягне припинення повноважень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і її правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була дана довіреність [8].

Права і обов'язки стосовно третьої особи, що виникли внаслідок дій представника або його заступника до того, як вони дізналися або повинні були дізнатися про припинення довіреності, зберігають силу для особи, що видала довіреність, і її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа виявилася несумлінною, знала або повинна була знати до здійснення або в момент здійснення угоди з представником, що дія довіреності припинилася.

Правовідносини представництва можуть бути припинені не тільки у зв'язку зі скасуванням довіреності особою, яку представляють, а й унаслідок відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Таке взаємне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером даної угоди. Відмова від цього права є недійсною. Проте представник не може відмовитися від вчинення дій, визначених довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам [15, с. 39; 16, с. 112].

Відмова від вчинення дій, передбачених у довіреності, має юридичне значення для того, кого представляють, і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це. Тому представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

Законодавством передбачено санкції за порушення вимог про дотримання порядку відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Зокрема, представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимоги про негайне повідомлення того, кого він представляє, про таку відмову, а також у випадках, коли він відмовився від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Відшкодування збитків та моральної шкоди в такому випадку відбувається відповідно до вимог законодавства [13, с. 215; 10, с. 115].

Розділ ІІІ. Особливості представництва

3.1 Представництво без повноважень та з перевищенням повноважень

Діяльність представника має здійснюватися у межах повноваження. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Перевищення повноваження - це довільне збільшення представником обсягу прав на здійснення правочинів, встановленого вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку він представляє. При визначенні обсягу повноважень слід ураховувати вказівки закону, зміст довіреності та інструкцій особи, яку представляють.

Перевищення повноваження можливе у кількісному і якісному відношенні. Під кількісним перевищенням мається на увазі, наприклад, перевищення: 1) числа, ваги, міри речей; 2) терміну договору, який потрібно укласти; 3) розміру плати або покупної ціни. Якісне перевищення може стосуватися: 1) властивостей і специфіки предмета правочину; 2) вибору контрагента, з яким має бути укладений правочин; 4) характеру самого правочину, вчинення дій, не передбачених довіреністю.

З врахуванням суб'єктивного ставлення представника до своїх дій та їх мети, можна виділити такі види перевищення повноважень:

1) дії з перевищенням повноважень внаслідок помилки щодо обсягу останніх;

2) умисне перевищення повноважень у сподіванні отримати схвалення вчинених дій від особи, яку представляють;

3) умисне перевищення повноважень з метою отримати вигоду для себе [13, с. 238].

3.2 Правові наслідки представництва без повноважень та з перевищенням повноважень

Правочин, вчинений з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди. Якщо ж схвалення не відбудеться, то такий правочин правових наслідків для того, кого представляють, не має і повинен бути визнаний недійсним. У перших двох випадках перевищення повноважень сторони повертаються у первісний стан. У випадку умисної діяльності з перевищенням повноважень з метою отримати вигоди для себе, правочин визнається недійсним, а на представника, крім того, покладається обов'язок відшкодування збитків, завданих тому, кого він представляв, і третій особі.

Крім того, за певних обставин (наприклад у випадку зловмисної домовленості представника і третьої особи про укладення правочину з перевищенням повноважень) виникає також обов'язок третьої особи відшкодувати особі, яку представляли, збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень.

Законодавство передбачає два варіанти поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень: 1) вона схвалює дії, вчинені від її імені; 2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені без повноважень або з перевищенням повноважень.

Схвалення дій представника можливе в різних формах: 1) схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом здійснення конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

За своєю юридичною природою схвалення є одностороннім правочином, що вимагає сприйняття його третьою особою і представником. У схваленні виражається воля особи, яку представляють, наділити юридичною силою конкретну угоду, укладену для неї з перевищенням повноважень. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину [13, с. 239].

Слід зазначити, що вищезазначене поширюється лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і правового значення не має.

В юридичній практиці постають питання про значення схвалення тим, кого представляють, угоди, укладеної з перевищенням повноважень. Отже той, кого представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, - за умови, що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною. Якщо ж самостійне існування частини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною.

Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень, можуть бути стягнені з особи, яку він представляв, як безпідставно набуте майно за правилами гл.83 ЦК, яка стосується набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, за наявності всіх умов, необхідних для виникнення відповідних зобов'язань.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину [12, с. 270-272].

Висновки

Представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання або реалізації цивільних прав і обов'язків (у тому числі в галузі підприємництва), а для недієздатних та обмежено дієздатних громадян, а також для юридичних осіб є основним засобом їх участі в цивільному обігу. Таким чином, представництво виступає як одна з важливих гарантій реальності здійснення цивільних прав і виконання обов'язків суб'єктами права і в умовах розширення кількості учасників економічних відносин, посилення їхньої автономії виступає як ефективний засіб здійснення розвитку та пожвавлення цивільного обігу.

З іншого боку, посилення уваги до питань захисту прав людини загострює проблему встановлення меж залучення до реалізації прав та обов'язків суб'єкта права інших осіб та забезпечення додержання принципу неприпустимості втручання у справи приватної особи поза її волею.
Зазначені та інші зміни, які відбулися останніми роками з суспільному та господарському житті України, суттєво розширили сферу застосування представництва, зумовлюючи потреби адекватного правового регулювання відповідних відносин.

З цього приводу слід зазначити, що Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 p., містить низку новел стосовно представництва, зокрема щодо поняття представництва та підстав його виникнення, розуміння сутності довіреності, наслідків діяльності в інтересах іншої особи без повноваження та з перевищенням повноважень тощо.

Але, не зважаючи на це, в інституті представництва є деякі не вирішені проблеми. Основною, на мою думку, є проблема використання генеральної довіреності у фіктивних правочинах з приводу купівлі-продажу авто та іншого рухомого транспорту. І це питання повинно бути вирішене законодавцем в найближчий час, оскільки дане питання несе шкоду, як економіці держави, так великі ризики для сторін, які спричиняють багато судових спорів і дають можливість розвинути корупційні схеми. Того на данний момент, на мою думку, це є основним завданням законодавців у сфері представництва та довіреності.

Список використаної літератури

1. Бірюков І. А.: Цивільне право України: Загальна частина. Підручник. - К. «Видавництво», 2014. - 443 с.

2. Деякі проблеми використання генеральної довіреності. Науковий журнал «Судова практика», №1 (211), К., 2002 р. с. 14

3. Закон України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI. Електронний ресурс. Режим идоступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4572-17

4. Закон України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII, редакція від 11.08.2013 [Електронний ресурс]. - [Режим доступу]: http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/3425-12

5. Зорислава Ромовська: Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник, - К.: Атіка, 2005. - 560 с.

6. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р., в редакції від 26.04.2015 р. [Електронний ресурс]. [Режим доступу]: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/322-08

7. Мазур О. С.: Цивільне право України: навч. пос. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с.

8. Представництво / Л.М.Горбунова, С.В.Богачов, Г.В.Красій; М-во юстиції України.- К.: [ТОВ “Поліграф-Експрес”], 2006. - 49 с. Електронний ресурс режим доступу : http://radnuk.info/posibnuk/tsivilne/475-predstavnutstvo/8612-2010-11-09-21-18-16.html

9. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними. Вищий арбітражний суд; Роз'яснення від 12.03.1999 № 02-5/111 Електронний ресурс- режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_111800-99

...

Подобные документы

  • Поняття і значення представництва у цивільному праві. Вивчення підстав його виникнення і основних видів: за законом, за довіреністю, комерційного представництва. Повноваження та межі для вчинення повноважень представника. Види, форма та строк довіреності.

    курсовая работа [55,8 K], добавлен 10.10.2010

  • Історія формування, засади, багатозначність поняття "представництво", визначення та характеристика за цивільним законодавством України, склад правовідносин. Підстави виникнення та види представництва (без повноважень або з їх перевищенням), довіреність.

    курсовая работа [37,5 K], добавлен 19.09.2009

  • Поняття та підстави представництва в цивільному праві України. Види представництва в цивільному праві України. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України.

    курсовая работа [27,2 K], добавлен 17.10.2005

  • Характеристика договірного представництва у цивільному процесі та суб’єкти, які можуть його здійснювати в Україні та в іноземних державах. Повноваження представника в суді, особливості застосування на практиці договірного представництва і довіреності.

    реферат [26,9 K], добавлен 16.02.2011

  • Сутність, поняття, значення та підстави виникнення представництва у цивільному процесі України. Дослідження існуючих класифікацій процесуального представництва. Повноваження представника у цивільному процесі України та їх документальне підтвердження.

    курсовая работа [62,5 K], добавлен 11.10.2011

  • Реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Представництво на підставі договоро закону та адміністративного акту. Обсяг і характер повноважень представника, умови їх здійснення. Види представництва в суді за підставами виникнення.

    контрольная работа [51,8 M], добавлен 22.01.2014

  • Форма, строк та припинення довіреності. Відмова представника від вчинення дій передбачених довіреністю. Правова природа довіреності як форми уповноваження при договірному представництві. Дія довіреності в аспекті представництва цивільного права України.

    курсовая работа [37,9 K], добавлен 04.01.2011

  • Інститут представництва у цивільному праві: поняття, значення, сфера застосування. Представництво як правовідношення. Підстави виникнення та види представництва. Сутність поняття "довіреність". Основні причини припинення представництва за довіреністю.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 12.11.2010

  • Поняття представництва в цивільному процесі, його сутність і особливості. Характеристика та законодавча база діяльності представника, його права та обв’язки, різновиди та повноваження. Вимоги до представника та особливості представництва за кордоном.

    курсовая работа [31,7 K], добавлен 04.05.2009

  • Потреба в представництві. Суб'єкти представництва. Повноваження представника. Представництво, засноване на адміністративному акті, на законі, на договорі. Підстави виникнення представництва. Види представництва. Представництво в арбітражному суді.

    реферат [17,6 K], добавлен 16.01.2008

  • Право грамадян України на захист в суді. Підстави та умови представництва в цивільному процесі. Критерії класифікації представництва в цивільному процесі України. Особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України.

    дипломная работа [112,3 K], добавлен 13.07.2015

  • Правова категорія "владні управлінські функції", яка розкриває особливості правового статусу суб’єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах. Обґрунтування висновку про необхідність удосконалення законодавчого визначення владних повноважень.

    статья [23,2 K], добавлен 11.09.2017

  • Законодавче визначення завдання прокурора в цивільному судочинстві. Основні підстави та процесуальні форми представництва інтересів громадянина чи держави. Правове становище державного виконавця при розгляді справ в межах вимог цивільної юрисдикції.

    курсовая работа [43,3 K], добавлен 16.08.2010

  • Участь прокурора у судових процесах є необхідною для дотримання законності. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді. Форми представництва прокурора у цивільному, адміністративному, господарському судочинстві.

    реферат [34,3 K], добавлен 24.02.2009

  • Поняття представництва в цивільному праві. Форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб: комісія, концесія, порука, вчинення правочинів на користь третьої особи, покладання обов’язку виконання на іншу особу, посередництво.

    курсовая работа [45,8 K], добавлен 27.03.2013

  • Характеристика поняття, форм та змісту зустрічного позову. Визначення основних наслідків недотримання його вимог. Особливості матеріально-правових та процесуально-правових видів заперечення на позовну заяву. Ефективність невизнання судової претензії.

    курсовая работа [40,0 K], добавлен 16.12.2010

  • Представництво сторін у виконавчому провадженні. Характерні ознаки законного представництва. Звернення стягнення на майно юридичної особи. Накладення арешту на кошти боржника. Поняття і значення гарантій прав й інтересів учасників виконавчого провадження.

    контрольная работа [25,9 K], добавлен 30.01.2010

  • Поняття, функції та організація діяльності митних органів в Україні. Сутність представництва та захисту інтересів при здійсненні цивільного судочинства. Характер правовідносин, які складаються між представником, довірителем і судом у цивільному процесі.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 18.02.2011

  • Підходи до обґрунтування надання дипломатичних привілеїв та імунітетів дипломатичного представництва, їх характеристика. Різниця між дипломатичними привілеями та імунітетами. Привілеї та імунітети дипломатичного представництва в цілому та особисті.

    контрольная работа [43,8 K], добавлен 04.12.2010

  • Об’єкт перевищення влади або службових повноважень як злочину в сфері службової діяльності. Розмежування складів злочинів "зловживання владою або посадовим становищем" та "перевищення влади або посадових повноважень". Відповідальність за зґвалтування.

    курсовая работа [54,3 K], добавлен 13.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.