Поняття підсудності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Цивільне процесуальне право є невід'ємною складовою загальної системи національного права України. Основним завданням цієї галузі є регулювання суспільних відносин, які виникають при здійсненні правосуддя у цивільних справах. підсудність процесуальний апеляційний суд

Вивчення навчальної дисципліни "Цивільний процес України" має важливе значення, оскільки вона відноситься до кола фундаментальних навчальних дисциплін у програмі вищої юридичної освіти і впливає на формування професійної культури сучасного юриста.

1. Охарактеризувати види територіальної підсудності

При порушенні цивільних справ після позитивного вирішення питання щодо підвідомчості певної цивільної справи суду, важливою є проблема щодо того, який суд її буде розглядати. Для цього в цивільному процесі розглядається питання підсудності.

Підсудність - це сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи й у даному конкретному суді цієї ланки. Перелік цих справ визначається з одного боку, нормами права, які визначають повноваження конкретного суду, а з іншого - характером і властивостями кожної окремо взятої цивільної справи.

На відміну від юрисдикції, яка розмежовує компетенцію між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в сфері вирішення цивільних справ судами загальної юрисдикції. Тому підсудністю називається коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції даного суду.

Критеріями такого розмежування можна вважати:

1) завдання суду щодо розгляду та вирішення справи;

2) рід (категорію) справ;

3) вказівку суду.

Залежно від названих критеріїв підсудність буває двох видів: функціональна та територіальна.

Функціональна підсудність - компетенція окремих гілок судової системи на реалізацію функцій, які вони виконують. За цією підсудністю функції суду першої інстанції виконують місцеві суди, а саме районні, районні у містах, міські та міськрайонні (ст. 107 ЦПК).

Територіальна підсудність - компетенція із розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Видами територіальної підсудності є: загальна, альтернативна, виключна, за зв'язком справ та за вказівкою суду.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. За загальним правилом позови пред'являються в суді за місцем проживання фізичної особи, місцезнаходженням юридичної особи (ст. 109 ЦПК).

Місцезнаходження відповідача встановлюється позивачем (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК), а якщо воно йому невідоме, він може скористатися правилами альтернативної підсудності, передбаченими ч. 9 ст. 110 ЦПК.

Це загальне правило встановлене у зв'язку з тим, що сам факт пред'явлення позову до відповідача не свідчить про те, що на останньому лежить певний обов'язок перед позивачем, а також для недопущення зловживання правом на звернення до суду.

Альтернативна територіальна підсудність встановлена законом і зумовлена необхідністю чи доцільністю надання позивачу права вибору суду, який розглядатиме справу.

Виключна територіальна підсудність встановлюється у випадках, передбачених законом, і означає, що заява може бути подана тільки до певного суду. В цьому випадку застосування інших видів підсудності не допускається.

Відповідно до ст. 114 ЦПК:

1. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

2. Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

3. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.

4. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

Справи окремого провадження також розглядаються відповідно до вимог виключної підсудності. До таких відносяться:

- справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи - така заява подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу (ст. 236 ЦПК);

- справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності - заява подається за місцем її проживання (ст. 242 ЦПК);

- справи про усиновлення - заява подається до суду за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, що усиновлюється (ст. 251 ЦПК);

- справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення,- заява подається за місцем проживання особи, яка хоче встановити через суд такий факт (ст. 257 ЦПК);

- справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність- заява подається до суду за місцезнаходженням цієї речі (ст. 269 ЦПК);

- справа про визнання спадщини відумерлою- заява подається до суду за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК);

- справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку- заява подається в наступному порядку: заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку та про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання такої особи; заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу (ст. 279 ЦПК);

- справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб - заява подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу (ст. 287 ЦПК).

Перелік позовів, для яких встановлена виключна підсудність, розширеному тлумаченню не підлягає. Правила виключної підсудності діють також у випадку пред'явлення кількох позовних вимог, пов'язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність (п.5 Постанови Пленуму ВС України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12.06.2009 р. № 2і).

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою визначає суд, який розглядатиме спір, виходячи із первісного спору, що є предметом судового розгляду.

Приміром, позови до кількох відповідачів, які проживають або перебувають в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється до суду за місцем розгляду первісного позову (ст. 113 ЦПК).

д) Підсудність за ухвалою суду- це новий вид територіальної підсудності, за якого територіальна юрисдикція суду визначається на підставі ухвали суду. Застосовується у випадках, чітко визначених законом, а саме:

- коли однією із сторін є суд або судця цього суду, вона визначається ухвалою вищого суду (ст. 108 ЦПК),

- коли спір виник між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також у разі вирішення справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем чи особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається ухвалою Верховного Суду України (ст. 111 ЦПК).

У такому разі суд, територіальна юрисдикція якого визначена такою ухвалою судді відповідного вищестоящого суду чи Верховного Суду України, зобов'язаний розглянути питання про відкриття провадження у справі.

Питання дотримання правил про підсудність вирішується судом при відкритті провадження у справі. Якщо суддя визнає, що справа даному судові не підсудна, він повертає заяву позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві (ст. 115 ЦПК). На цю ухвалу може бути подано скаргу.

Якщо непідсудність справи суду була виявлена після відкриття провадження у справі, але до початку її розгляду, суд в порядку ч.2 ст. 116 ЦПК України повинен передати справу разом із своєю мотивованої ухвалою до належного суду після закінчення строку на її оскарження.

Спори між судами про підсудність не допускаються.

2. Процесуальний порядок апеляційного оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції

Право на апеляційне оскарження - це право зацікавлених осіб на оскарження судових рішень, ухвал, судових наказів суду першої інстанції, які не вступили в закону силу з метою перевірити їх на предмет законності та обґрунтованості.

Правом апеляційного оскарження наділені сторони та інші особи, які беруть участь у справі, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки (ч. І ст. 292 ЦПК).

Право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, за умови, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. У цьому разі зазначені особи відповідно до ч. 9 ст. 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в апеляційній інстанції -- набувають права осіб, які беруть участь у справі, зокрема брати участь у розгляді справи, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, подавати докази тощо. Особи та органи, які брали участь у справі, відповідно до ст.ст. 27, 292 ЦПК мають право на апеляційне оскарження судових рішень, тому представнику сторони чи третьої особи або заявника не може бути відмовлено в прийнятті апеляційної скарги, поданої від імені особи, яку він представляє, з підстав недолучення до апеляційної скарги документа про його повноваження, якщо в повноваженнях, за якими він брав участь у справі, не було застережемо про відсутність у нього права на апеляційне оскарження.

Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ч. 2 ст. З, ст.ст. 45, 46 ЦПК), але не брали участі в справі, мають право на апеляційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Так, згідно зі ст. 37 Закону "Про прокуратуру" право апеляційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів -- тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 13 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачено право Уповноваженого на апеляційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням.

Відповідно до положень ст. 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії апеляційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив. Тому право апеляційного оскарження судових рішень у межах установлених ст. 294 ЦПК строків належить і правонаступнику (пункти 1 та 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

При поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого ст. 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, утому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, поданні скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач апеляційного суду відповідно до цієї норми та ч. З ст. 297 ЦПК постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

У разі виявлення при прийнятті апеляційної скарги обставин, передбачених пунктами 1--4 ч. З ст. 121 ЦПК, суддя-доповідач апеляційного суду повертає апеляційну скаргу, а при виявленні їх під час розгляду справи суд залишає апеляційну скаргу без розгляду. Зазначені ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Строки апеляційного оскарження щодо оскарження рішення та ухвали суду першої інстанції різняться між собою.

Так, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення (ч. 1 ст. 294 ЦПК). Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом 5 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга полається протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали (ч. 2 ст. 294 ЦПК).

Передбачені ст. 294 ЦПК строки на апеляційне оскарження рішення чи ухвали суду першої інстанції необхідно обчислювати з урахуванням визначеного ст. 69 ЦПК правила про початок перебігу процесуальних строків -- з наступного дня після відповідної календарної дати та з дотриманням вимог частин 3 та 6 ст. 70 ЦПК. Для ухвал, які постановляються не в судовому засіданні, зазначені строки обчислюються з дня їх постановлення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення зазначених вище строків, розглядається апеляційним судом, а не судом першої інстанції. При цьому якщо апеляційна скарга подана після закінчення встановлених строків (ст. 294 ЦП К) без наявності в ній клопотання про поновлення цього строку, вона ухвалою судді-доповідача апеляційного суду залишається без розгляду, а справа повертається до суду першої інстанції. В ухвалі може бути зазначено, що заявник не позбавляється можливості звернутися із клопотанням про поновлення строку оскарження. Така ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку (ч. З ст. 297 ЦПК).

На звернення особи, яка має право на апеляційне оскарження судового рішення, з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження певного строку не встановлено. Таке клопотання відповідно до ст. 296 ЦПК подається разом з апеляційною скаргою через суд першої інстанції. У ньому мають бути зазначені причини пропущення строку на апеляційне оскарження та докази, що підтверджують наявність поважних причин його пропуску. Наявність ухвали про залишення апеляційної скарги без розгляду з підстав пропуску строку на оскарження за відсутності клопотання про поновлення строку не перешкоджає розгляду згодом поданої заяви про поновлення пропущеного строку.

Зазначене клопотання розглядається апеляційним судом у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, однак їх присутність не є обов'язковою (ч. 2 ст. 73 ЦПК). Розгляд такого клопотання повинен передувати вирішенню питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду й не може збігатися із часом проведення підготовчих дій, визначених ст. 301 ЦПК, та апеляційним розглядом справи.

За наслідками розгляду зазначеного вище клопотання апеляційним судом постановляється ухвала: або про поновлення строку на апеляційне оскарження в разі пропущення його з поважних причин, яка оскарженню не підлягає, або за відсутності таких причин -- про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження судового рішення та апеляційної скарги, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

В апеляційній скарзі, яка викладається в письмовій формі, мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення або ухвала, що оскаржуються;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7) клопотання особи, яка подала скаргу (наприклад, щодо забезпечення позову, витребування доказів, призначення експертизи тощо);

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються, зокрема квитанції про сплату судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, копій заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, документів, що посвідчують повноваження представника, та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, тощо (частини 4--5 ст. 295 ЦПК).

Порядок подання апеляційної скарги передбачений ст. 296 ЦПК, яка наголошує, що апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

Отже, необхідно враховувати, що на стадії апеляційного провадження вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, залишення такої скарги без руху та визнання її неподаною, повернення скарги, поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, залишення без розгляду, прийняття заяви про відкликання скарги чи відмови від неї, незалежно від того, до суду якої інстанції вони подані, належить до повноважень апеляційного суду. Суд першої інстанції виконує лише функції з прийняття апеляційної скарги та її надіслання разом зі справою до апеляційного суду у визначений ч. 2 ст. 296 ЦПК строк.

Апеляційні скарги, які надійшли безпосередньо до апеляційного суду, надсилаються до суду, який ухвалив судове рішення, для виконання вимог, передбачених ст. 296 ЦПК. У разі подання в такому випадку скарги у встановлені законом строки ця обставина може бути підставою для поновлення пропущеного строку (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

3. Задача

Судом було розглянуто цивільну справу за позовом Лукашук до БКК № 2 про поновлення її на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та грошових коштів за вимушений прогул по день постановлення судом рішення. Суд задовольнив вимоги позивачки у повному обсязі, але не допустив негайного виконання рішення. Позивачка подала заяву про ухвалення додаткового рішення. Суд постановив ухвалу, якою відмовив в ухваленні додаткового рішення.

Чи підлягає клопотання позивачки задоволенню?

Чи можна оскаржити в апеляційному порядку таку ухвалу окремо від рішення суду?

Складіть проект заяви про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Висновки

Територіальною називається підсудність справи суду залеж­но від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. Правила територіальної підсудності визначено у такий спосіб, щоб, по можливості, забезпечити розгляд справи адміністративним судом, який територіально найбільш наближений до місця проживання чи місця знаходження особи. У такий спосіб забезпечується краща доступність правосуддя в адміністративних справах для невладних суб'єктів.

Апеляційне провадження є однією з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами дає змогу виправляти помилки судів першої інстанції, спрямову­вати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер - запобігає порушенням норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами. Основним об'єктом апеляційного скарження є рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили.

Список літератури

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. --1996. -- № 30.

2. Цивільний процесуальний кодекс України, Закон від 18.03.2004 № 1618-IV (Редакція станом на 01.09.2015).

3. Цивільний процес України : Підручник / За ред Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. -- К.: Істина, 2012. -- 536 с.

4. Чорнооченко С. І. Цивільний процес, [текст] навч. посіб. [для студ. вищ. навч. 3акл.] / С. І. Чорнооченко. - [3-тє вид., перероб. та допов.]. - К . : "Центр учбової літератури", 2014. - 416 с.

5. Штефан О. О.Цивільне процесуальне право у схемах: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2004. -- 208 с.: іл. -- Бібліогр.: с. 189-197.

6. Ясинок М.М.. Цивільний процес України: Підручник; - К.: Алерта, 2014. - 744 с

Размещено на Allbest.ru