Інвестиції та інвестиційна діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра господарського права

Індивідуальна робота на тему:

«Інвестиції та інвестиційна діяльність»

Виконав студент 4 курсу 20 групи

ІПКОП України

Фесько І.О.

Перевірила :

доцент Таран Л.В.

Харків 2015

1. Поняття і класифікація інвестицій

Розмаїття терміна "інвестиції" у вітчизняній та зарубіжній літературі значною мірою пояснюється широтою сутнісних рис цієї доволі складної економічної категорії. У сучасній економічній теорії категорія "інвестиції" (від лат. слова "invest." -- вкладати) становить процес вкладення капіталу з метою наступного його збільшення.

Так за визначенням І.О. Бланка, інвестиції -- це вкладення капіталу у всіх його формах у різні об'єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику і ліквідності.[4]

Гарагонич О.В. визначає,що «інвестиції» англійського походження і означає «капіталовкладення». Інвестиції-це майнові та інтелектуальні цінності , що мають грошову оцінку та вкладаються в об'єкти господарської діяльності та інших сфер суспільної діяльності з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту , в тому числі отримання прибутку.

Відповідно до ст. 326 Господарського кодексу України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.[1]

За економічним визначенням, інвестиції -- це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товарно-матеріальних засадах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал [11]

У ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» наведене таке визначення інвестицій: «Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект». Це визначення, у цілому, відповідає міжнародному підходу до інвестиційної діяльності як процесу вкладення ресурсів (благ, майнових та інтелектуальних цінностей) з метою отримання прибутку, доходу, дивідендів (соціального ефекту) у майбутньому. Тобто інвестор відмовляється від задоволення своїх поточних потреб із розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в більшому розмірі.[2]

У юридичній та економічній літературі здійснювалися і робляться спроби дати визначення поняття «інвестиції». Так, А. Богатирьов визначає інвестиції як продуктивні витрати, тобто витрати, спрямовані на відтворення життя, матеріальних і духовних благ як необхідних умов життя людини в суспільстві[5].

Проблема визначення змісту інвестицій, як в юридичній, так і в економічній літературі, зумовлена їх складністю і наявністю багатьох форм та видів інвестування. Більшість із них визначають якість, окремі риси економічного та правового змісту інвестування. Під інвестиціями також розуміють фінансування, яке забезпечує створення або розширення постійної участі в діяльності підприємства, завдяки якій інвестор може здійснювати певною мірою, управлінський контроль над нею; операції з налагодження зарубіжного виробництва, у результаті яких установлюється контроль над процесом прийняття рішень в іноземній філії. При цьому, крім матеріальних і фінансових ресурсів, за кордон переказуються такі специфічні активи, як технічна компетенція управляючих філії; операції компанії, які здійснюються за кордоном з метою створення чи розширення філій, а також участі в нових чи існуючих за кордоном компаніях, які надають інвестору право контролю над цими компаніями, тощо. Таким чином, у світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями розуміють капіталовкладення за кордоном, які передбачають отримання прибутку і певний контроль інвестора за підприємством, у яке вони вкладені [8].

При здійсненні інвестиційної діяльності особливого значення набувають форми та види інвестицій, від яких залежить правовий режим суб'єктів інвестиційної діяльності, оподаткування, митний режим, дивідендна політика та багато інших чинників. А тому проблема класифікації інвестицій має як теоретичний, так і сугубо прикладний характер. Але, на думку окремих авторів, на сьогодні такої чіткої класифікації в чинному законодавстві України немає[9]. Аналогічну думку висловлює і О.М. Вінник. Автор пов'язує поняття інвестицій із поняттям власності, оскільки інвестиції передбачають також право володіння, користування та розпорядження рухомим і нерухомим майном, що вкладається в об'єкт інвестування і є результатом інвестиційної діяльностi [6].

З метою більш глибокого усвідомлення поняття «інвестиції» доцільно провести їх класифікацію. В юридичній літературі існують різні підходи до класифікації інвестицій.

За видами матеріальних та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти інвестиційної діяльності, розрізняють такі інвестиції:

- у вигляді грошових коштів у національній або іноземній ва люті, що визнається конвертованою Національним банком України;

- у вигляді цільових банківських вкладів;

- у вигляді корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді господарських товариств та інших господарських організацій корпоративного типу);

- у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- у вигляді рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, устаткування та інших матеріальних цінностей) та пов'язаних з ним (цим майном) майнових прав;

- у вигляді майнових прав, інтелектуальної власності;

- у вигляді сукупності технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виро бничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

- у вигляді грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, у т.ч. гарантовані першокласними банками та такі, що мають вартість у конвертованій валюті;

- у вигляді прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів;

- у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України.

За джерелами інвестування інвестиції поділяють на внутрішні, тобто такі, участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори, зовнішні (іноземні), тобто такі, які здійснюються виключно іноземними інвесторами, спільні -- за участю вітчизняних та іноземних інвесторів. Іноземні інвестиції відрізняються від внутрішніх тільки одним - іноземним походженням капіталу. Але, за законодавством, іноземна інвестиція кваліфікується не за її іноземним походженням, а за іноземним походженням інвестора, і це положення закріплене як у ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування». [3]Проте деякі автори вважають, що це положення є теоретично необгрунтованим, оскільки при здійсненні інвестиційної діяльності першоосновою є інвестиційні цінності та об'єкти інвестування, а не суб'єкти інвестиційної діяльності[10].

Іноземні інвестиції можна поділити на інвестиїції у вигляді позик чи кредитів (позичковий капітал) та на інвестиції у вигляді прямих чи портфельних інвестицій (підприємницький капітал).

За формою вивезення капіталу A.B. Омельченко поділяє інвестиції на:

- інвестиції у формі позичкового капіталу (позики містам, урядам, банкам і т.д.);

інвестиції у формі виробничого капіталу - створення за кордоном промислових підприємств, скуповування вже існуючих, скуповування акцій;

- інвестиції у формі вивезення торгового капіталу - для будівництва торговельних підприємств, складських приміщень І Т.Д.[8]

За формами власності можна виділити дві великі групи інвестицій: державні та недержавні. Під державними інвестиціями розуміються позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. У цьому випадку йдеться про відносини між державами, які регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного економічного права. Але можливі також випадки, коли інвестиції державі надають приватні установи. Під приватними інвестиціями розуміються інвестиції, що надаються приватними фірмами, компаніями чи громадянами відповідним суб'єктам. Ця класифікація наведена для іноземних інвестицій[9]. Деякі автори, поділяючи інвестиції на державні і приватні, керуються іншими міркуваннями. До недержавних відносять приватні та колективні, а до державних -- також комунальні, пояснюючи це тим, що, хоча Законом України «Про власність» визначено приватну, колективну та державну форми власності, Конституцією України передбачено ще й комунальну форму власності, а тому слід розрізняти саме ці два види. Це обумовлене тим, що інвестиції приватної та колективної форми власності мають майже ідентичний правовий режим, на відміну від державних та комунальних інвестицій, які через бюджетне походження та специфіку деяких категорій майна, що не може знаходитись у недержавній власності, мають специфічний правовий режим.

О.М. Вінник, розширивши деякою мірою ознаку, залежно від форм власності, на базі якої функціонує інвестор, і джерел інвестиційних коштів виділяє:

- приватні інвестиції, тобто такі, що здійснюються фізичними і юридичними особами, які не належать до державної та комунальної власності, за рахунок власних або позичкових коштів;

- державні інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються державними суб'єктами господарювання за рахунок державних або позичкових коштів;

- комунальні інвестиції, тобто такі, що здійснюються органами місцевого самоврядування та створеними ними організаціями за рахунок коштів місцевих бюджетів і позичкових коштів;

- змішані інвестиції, тобто інвестиції, які здійснюються інвесторами, що функціонують на різних формах власності.[6]

Розглянуті останні три класифікації особливих зауважень не викликають, оскільки вони засновані на одній ознаці, але використовують різні підходи, і автори, пропонуючи ту чи іншу класифікацію, керуються власними міркуваннями.

За характером і ступенем участі суб'єктів в інвестиційній діяльності виділяються прямі і портфельні (непрямі) інвестиції.

- прямі інвестиція -- це господарські операції, що передбачають внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, що емітовані цією юридичною особою. До прямих інвестицій також можна від нести і безпосереднє внесення будь-яких цінностей на підставі інвестиційного договору;

- портфельні інвестиції - це господарські операції, що передбачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винят ком скуповування акцій як безпосередньо платником податків, так і пов'язаними з ним особами в обсягах, що перевищують 50% загальної суми емітованих акцій іншою юридичною особою);

Головною рисою, яка відрізняє прямі інвестиції від портфельних, є те, що інвестор отримує право на участь в управлінні підприємством. Портфельні інвестиції не передбачають безпосередньої участі в управлінні підприємством, а тільки отримання інвестором дивідендів на акції та інші цінні папери. У цьому разі класифікація інвестицій здійснюється залежно від участі в управлінні справами підприємства.

Пряма інвестиція може характеризуватися не тільки прямим внеском в об'єкт інвестування, можливістю приймати управлінські рішення, а й іншими закритими тісними взаємовідносинами між інвестором і реципієнтом.

Портфельні інвестиції так само можуть перетворюватись на прямі, якщо інвестор зможе брати участь в управлінні підприємством. І цей факт залежатиме не від того, купує він акції на первинному чи вторинному ринку, тобто потрапляють кошти безпосередньо підприємству, акції якого він купує, чи фінансовому посереднику, а від того, якою мірою інвестор зможе впливати на орган управління через участь у зборах власників товариства (загальних зборах акціонерів). Це залежить від кількості голосів, що належать інвестору як акціонеру чи пайщику товариства. Контрольний пакет акцій за ступенем диверсифікації останніх може бути різним (від 5-6% до пакету в 50% плюс одна акція). Але, слід зазначити, що в будь-якому випадку інвестиція може вважатися прямою, якщо складає 10% плюс одна акція від загальної вартості статутного фонду. Це пов'язано з тим, що відповідно до чинного законодавства акціонери, які володіють більш ніж 10% голосів, мають право скликання позачергових загальних зборів акціонерів у будь-який час та з будь-якого питання. Щодо поняття «закриті тісні взаємовідносини», які впливають на визначення інвестиції як прямої, то це знайшло своє відображення в ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», де зазначено, що в загальних зборах акціонерів з правом дорадчого голосу можуть брати участь і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. У цьому разі, якщо керівником товариства виступає представник зацікавленої особи, то вона, навіть не будучи акціонером, зможе проводити на підприємстві свою політику всупереч волі незначних акціонерів.

Дещо інший підхід до класифікації інвестицій залежно від участі інвестора в інвестиційній діяльності застосовує О.М. Віник. Автор, поділяючи їх на прямі та непрямі, вважає, що до прямих слід віднести ті інвестиції, які здійснюються безпосередньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок. До непрямих належать ті інвестиції, які здійснюються за посередництвом інших осіб - інвестиційних або фінансових посередників[6].

Залежно від періоду інвестування виділяються короткострокові інвестиції, тобто інвестиції, строк вкладення яких не перевищує одного року, та довгострокові, тобто інвестиції, здійснення яких перевищує один рік.

Перелік класифікацій інвестицій можна продовжити, але це буде лише деталізацією зазначених груп інвестицій або виділятиме певний напрям здійснення інвестиційної діяльності.

Інвестиційним законодавством визначено форми здійснення інвестицій, а саме:

- часткова участь у підприємствах корпоративного типу, що створюються двома і більше фізичними та (або) юридичними особами;

- створення підприємств, які повністю належать інвестору, чи придбання останнім у власність діючих підприємств повністю;

- придбання не забороненого законодавством України рухомого та нерухомого майна шляхом прямого його одержання або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- капітальні вкладення, тобто вкладення коштів у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів;

- придбання самостійно інвестором чи за участю інших фізичних і (або) юридичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів;

- придбання інших майнових прав;

- в інших формах, не заборонених законами України.

2. Інвестиційна діяльність та форми її здійснення

Законом України «Про інвестиційну діяльність» визначено інвестиційну діяльність як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.[2]

Поділ інвестиційної діяльності на види має практичне значення, оскільки залежно від суб'єктів, форм власності і джерел інвестування може розрізнятися правове регулювання інвестиційної діяльності. Так, надано спеціальний режим іноземному і спільному інвестуванню; спеціальним законодавством регулюється інвестиційна діяльність, що здійснюється державними суб'єктами господарювання за рахунок бюджетних, позабюджетних і позичкових коштів, мають місце й інші особливості.

За суб'єктами, джерелами інвестування та формами власності розрізняють такі види інвестиційної діяльності:

- інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами та юридичними особами, заснованими на приватній або колективній формі власності (приватне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється органами влади і управління держави, Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами, об'єднаннями і установами за рахунок власних і позичкових коштів (державне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється органами місцевого самоврядування та їх виконкомами за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, а також комунальними підприємствами, об'єднаннями та установами за рахунок власних і позичкових коштів (комунальне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється іноземними громадянами, юридичними особами та державами (іноземне інвестування);

- інвестиційна діяльність, що здійснюється громадянами і юридичними особами України та іноземних держав (спільне інвестування).

За об'єктами інвестування виділяються такі види інвестиційної діяльності:

1. Корпоративне інвестування - вкладення коштів в акції підприємств, які створені в організаційно-правовій формі акціонерних товариств, і статутні фонди (майно) інших організаційно- правових форм підприємницької діяльності корпоративного типу.

Залежно від господарського результату корпоративної форми інвестування визначаються такі її різновиди:

- стратегічне інвестування - вкладення коштів у придбання контрольного пакету акцій чи цілісного майнового комплексу підприємства з метою здійснення над ним контролю і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства;

- фінансове інвестування - це придбання значних за розміром пакетів акцій, часток, паїв (від 10 до 40% статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі;

- портфельне інвестування - це вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1 до 10% статутного фонду) пакети акцій з метою отримання дивідендів. Як правило, портфельний інвестор вкладає кошти в кілька чи значну кількість підприємств, страхуючи себе від великих збитків, які можуть бути спричинені негараздами в роботі якогось із цих підприємств.

2. Лізинг - довгострокова оренда устаткування, машин, споруд виробничого призначення (з поєднанням елементів відносин купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди, що дозволяє підприємцям- лізингоодержувачам використовувати необхідне устаткування, машини, споруди без капітальних витрат на їх придбання.

3. Капітальне будівництво - інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, у які вкладаються кошти.

4. Інноваційна діяльність - здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. Інноваційна діяльність відповідно до ст. З Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачає:

- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технологій;

- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

- реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін стану продуктивних сил;

- розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.[2]

Правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, форми стимулювання державою інноваційних процесів визначаються Законом України «Про інноваційну діяльність».

5. Концесійна діяльність. Відносини щодо надання в концесію об'єктів права державної чи комунальної власності регулюються Законом України «Про концесії», іншими нормативно- правовими актами та концесійним договором Спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарської діяльності. інвестиція цінність фінансування

Концесійна діяльність - це вид інвестиційної діяльності щодо надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору, на платній та строковій основі юридичній чи фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань щодо створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Концесійна діяльність базується на таких принципах:

Форми інвестиційної діяльності - це правові шляхи, за якими інвестиції йдуть від інвестора до інвестованого та за допомогою яких реалізується інвестиційна діяльність.[8]

Інвестиційна діяльність може здійснюватися в таких формах:

- створення комерційних структур і вкладення до них. Відповідно до чинного законодавства інвестори мають право придба- вати паї, акції та інші цінні папери, а також здійснювати внески до статутного фонду суб'єктів підприємницької діяльності. Іноземні інвестори мають право часткової участі в підприємствах, що створюються спільно з українськими фізичними і юридичними особами, або придбання частки в діючих підприємствах; створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; брати участь у приватизації майна державних підприємств, а також об'єктів незавершеного капітального будівництва на території України;

- надання прав на кооперативні угоди (договір про сумісну діяльність) у вигляді концесій, інтелектуальної власності, угоди про надання ліцензії у вигляді банківських кредитів, майнових прав на землю та інші природні ресурси на компенсаційній підставі, надання майна в оренду;

- інноваційна діяльність;

- створення спеціальних (вільних) економічних зон відповідно до Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»;

- інвестиційна діяльність держави (державне замовлення на- виконання робіт у капітальному будівництві; створення пільгових умов інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямках тощо).[7] Виходячи з основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:

1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів, розвитку галузей інвестиційного комплексу.

На мою думку, це дозволяє забезпечувати стійкі темпи економічного зростання, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу та реалізовувати масштабні соціально-економічні завдання.

2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку суб'єкта господарювання, оскільки у процесі інвестиційної діяльності реалізуються довгострокові стратегічні цілі цього суб'єкта.

3. Забезпечення максимізації доходів (прибутку) від інвестиційної діяльності.

4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Можна вважати, що за певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але і частини інвестованого капіталу.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності суб'єктів господарювання у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозалежні.

Список використаної літератури

1.Господарський Кодекс України від 16.01.2003

2. ЗУ «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991

3. ЗУ «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996

4.Бланк І.О. Інвестиційний менеджмент: підручник / І.О. Бланк, Н.М. Гуляєва. - К.: Київ. нац. торг.- екон. ун-т, 2003. - С. 24

5. Богатырев А. Инвестиционное право. - M.: Российское право, 1972. - С. 17.

6. Вінник О.М. Інвестиційне право: Навч. посіб.2-е видання - К.: Прав. єдність, 2009. - С. 6-16.

7. Майорова Т.В., Інвестиційна діяльність: підруч. [для студ. вищ. навч. М 14

закл.] / [Т.В. Майорова). - К.: Центр учбової літератури, 2009. -с 2-6.

8.Омельченко A.B. Інвестиційне право: Навч. посіб. - K.: Атіка, 1999. - С. 11-22.

9. Пересада A.A. Управління інвестеційним процесом. -- K.: Лібра, 2002. -- C. 11, 148-149.

10. Полотай В. Класифікація інвестицій: теоретичний та прикладний аспекти // Предпринимательство, хозяйство й право. -- 1999. - № 10. -- С. 27-31.

11. Шевчук В. Я. Основи інвестиційної діяльності / В. Я. Шевчук, П. С. Рогожин. -- К. : Генеза, 1997. -- С. 27

Размещено на Allbest.ru