Теоретичні та практичні проблеми кримінально-правової кваліфікації порушення недоторканості приватного життя особи в Україні (ст. 182 Кримінального кодексу України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Юридичний факультет

Кафедра кримінального права

Реферат

з дисципліни: «Кримінально-правова охорона та захист приватного життя в Україні та практика Європейського суду з прав людини»

Теоретичні та практичні проблеми кримінально-правової кваліфікації порушення недоторканості приватного життя особи в Україні (ст. 182 Кримінального кодексу України)

Студенти 5-го курсу

Геревич Михайло

Щуфан Анжеліка

Викладач:

К.ю.н., доц. Горінецький Й.Ів.

Ужгород - 2015

Зміст

Вступ

1. Кримінально-правова характеристика злочину, передбаченого ст. 182 ККУ

2. Проблеми кримінально-правової кваліфікації порушення недоторканості приватного життя в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

кримінальний злочин недоторканість життя

Чітке розуміння змісту кримінально-правової норми та її відповідність загальним очікуванням суспільства є одними з основних передумов її дієвості. Говорячи про низький рівень захисту особистого життя громадян від незаконного втручання з боку держави й окремих осіб, потрібно усвідомлювати, що ефективність кримінально - правових норм у цій сфері прямо залежить від чіткого законодавчого формулювання об'єктивної сторони складу злочину та відповідності змісту об'єкта охорони загальносуспільним уявленням про поняття й зміст таємниць особистого життя людини.

Незважаючи на те, що питання щодо необхідності такої охорони не викликає сумнівів, особистісний характер охоронюваних прав зумовлює значні труднощі під час визначення об'єкта порушення недоторканності приватного життя особи та ускладнює правозастосування.

Проблемам кримінально-правової охорони недоторканності приватного життя присвячено дисертаційні роботи Н.Ю. Акініної, А.Г. Блінова, Д.В. Бушкова, І.П. Галигіної, О.П. Горпинюк, І.Р. Діваєвої, В.М. Жеребкіна, Е.Е. Калашнікової, Б.Н. Каднікова, О.В. Мозгового, П.Н. Макеєва, І.А. Шевченко. Загальні питання охорони недоторканності приватного життя та його окремі аспекти висвітлено в дослідженнях Д.С. Азарова, П.П. Андрушка, М.В. Анчукової, І.Ю. Дем'яненко, Є.Ю. Захарова, Д.Ю. Кондратова, С.Я. Лихової, К.Б. Марисюка, А.М. Титова та деяких інших.

Проте автори висвітлюють переважно або питання сутності й забезпечення права на недоторканість приватного життя, або проблеми охорони окремих його аспектів. При цьому характеристика проблеми регулювання відносин у сфері кримінально-правової охорони таємниці особистого життя буде неповною без з'ясування змісту юридичних термінів, класифікації об'єктів такої охорони та їх співвідношення.

Викладене зумовлює необхідність постановки як мети статті з'ясування змісту поняття «таємниця приватного життя особи», встановлення основних критеріїв поділу особистих таємниць і проведення їх класифікації. Чітке й однозначне розуміння сутності та змістового наповнення інформації, що становить об'єкт кримінально-правової охорони недоторканності особистого (приватного) життя, повинне стати основою для вирішення питань термінології нормативно-правових актів у цій сфері. А також вияснення теоретичних та практичних проблем класифікації даного злочину, відповідно до кримінально законодавства.

З метою конкретизації права людини на невтручання в її особисте життя, гарантованого ст. 32 Конституції України, та визначення механізмів його реалізації 1 червня 2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про захист персональних даних», який набрав чинності 1 січня 2011 року. Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані із захистом персональних даних під час їх обробки.

1. Кримінально-правова характеристика злочину, передбаченого ст. 182 ККУ

Конституція України у ст. 32 встановила право кожного громадянина на недоторканність приватного життя, на особисту і сімейну таємницю, а також заборонила збирання, зберігання, поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однією з гарантій здійснення цього права громадян є ст. 182 КК. Таке право може бути обмежене тільки відповідно до закону на підставі судового рішення.

Об'єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю.

Суспільна небезпека даного злочину полягає в тому, що він порушує суспільні відносини, що забезпечують недоторканність приватного життя особи.

Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу. Така інформація може закріплюватися на різних матеріальних носіях: папері, касетах, дискетах, фотографіях, міститися у творі, що публічно демонструється, або у творі, виданому в засобах масової інформації, тощо. До конфіденційних належать відомості, які становлять особисту або сімейну таємницю особи, наприклад, інформація про сімейний стан, стан здоров'я, майновий стан, відомості про дату народження тощо, а також будь-які інші відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Не може визнаватися конфіденційною така інформація, яка вже була раніше оприлюднена шляхом публікації або у будь-який інший спосіб [3].

Потерпілим від даного злочину може бути будь-яка особа, щодо якої збиралася, використовувалася або поширювалася конфіденційна інформація.

Об'єктивна сторона злочину виражається у вчиненні щодо особи однієї із таких альтернативних дій, а саме у незаконному:

а) збиранні конфіденційної інформації щодо цієї особи;

б) зберіганні такої інформації;

в) використанні;

г) знищенні або

д) поширенні вказаної конфіденційної інформації чи е) незаконній зміні такої інформації.

Незаконність стосовно кожної із зазначених дій означає:

а) відсутність згоди фізичної особи на її здійснення або

б) відсутність передбачених Конституцією України та законами України правових підстав для вчинення цих дій без згоди особи[14, c. 564].

Під незаконним збиранням конфіденційної інформації слід розуміти отримання не уповноваженим на це суб'єктом конфіденційної інформації про приватне життя іншої особи, що містить її особисту або сімейну таємницю.

Збирання інформації може здійснюватися з будь-яких джерел: із документів, бесід із родичами, сусідами, знайомими потерпілого тощо, як відкрито, під пристойним приводом, так і таємно, шляхом викрадення або з використанням підслуховуючих, відеозаписуючих пристроїв, інших технічних засобів. Якщо збирання таких відомостей було поєднане з порушенням недоторканності житла або порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 182 і 162 або ст. 163 КК.

Незаконне зберігання вказаних відомостей - це будь-які умисні дії, пов'язані з утриманням конфіденційної інформації у володінні винного (зберігає матеріальні носії при собі, у приміщенні, сховищі, інших місцях), незалежно від тривалості зберігання.

Незаконне використання, знищення, поширення чи зміна конфіденційної інформації - це різні види застосування цих відомостей щодо потерпілого. Так, під поширенням слід розуміти повідомлення відомостей про приватне життя особи, що становлять особисту або сімейну таємницю хоча б одній третій особі. Одним із видів поширення конфіденційної інформації є її оголошення в публічному виступі на зборах, мітингу, засіданні тощо, у творі, що публічно демонструється, тобто її відтворення на аудіо- і відеозаписі, у громадському місці; або шляхом оприлюднення цих відомостей у засобах масової інформації: у пресі, по радіо чи телебаченню тощо.

Використання конфіденційних відомостей про особу з метою її шантажу, залякування, примушування до вчинення певних дій не охоплюється ознаками ст. 182 КК і за наявності до того підстав може кваліфікуватися за сукупністю із злочинами, передбаченими статтями 120, 149, 154, 189, 303, 386 КК тощо [14, c. 569].

За частиною 1 ст. 182 КК злочин має формальний склад і вважається закінченим з моменту здійснення хоча б однієї з указаних дій.

За частиною 2 ст. 182 КК злочин буде закінченим з моменту настання наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваними законом правам, свободам та інтересам особи.

Істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у сто і більше разів перевищує н. м. д. г.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел.

Суб'єктом злочину є будь-яка особа, що досягла 16 років. Якщо такі дії були вчинені службовою особою з використанням наданих їй повноважень і заподіяли істотну шкоду охоронюваним правам, свободам та інтересам окремих громадян, інтересам юридичних осіб, або державним чи громадським інтересам, то матиме місце сукупність злочинів: ст. 182 КК і статті 364 або 365 КК. У випадках, якщо недоторканність приватного життя була порушена внаслідок службової недбалості, за наявності до того підстав, вчинене може кваліфікуватися за ст. 367 КК як службова недбалість. Якщо предметом поширення була конфіденційна інформація щодо стану здоров' я особи, яку розголосив спеціальний суб'єкт, і таке діяння спричинило тяжкі наслідки, то вчинене підлягає кваліфікації за спеціальною нормою - ст. 145 КК як незаконне розголошення лікарської таємниці.

2. Проблеми кримінально-правової кваліфікації порушення недоторканості приватного життя в Україні

Проблеми кваліфікації даного злочину має низку дискусійних питань. До дискусійних питань належать різні підходи до визначення безпосереднього об'єкта злочинів, що посягають на приватність. Зокрема, безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 182 КК України про недоторканність приватного життя, окремі науковці називають право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю [10, с. 121], або ж суспільні відносини, що забезпечують недоторканність приватного життя [11, с. 195]. С.Я. Лихова не погоджується з таким формулюванням і вказує на надто широке тлумачення змісту безпосереднього об'єкта даного злочину. Вважається безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 182 КК України право на конфіденційність інформації, адже йдеться у цьому випадку саме про незаконні дії (збирання, зберігання, використання і поширення) з конфіденційною інформацією [13, с. 264]. Існує ще один погляд на об'єкт цього злочину, згідно з яким основним безпосереднім об'єктом, якому завдається шкода, є право власності на конфіденційну інформацію про особу. Додатковим факультативним об'єктом може бути право фізичної особи на збереження у таємниці обставин свого особистого життя, право на невтручання в особисте життя або на його недоторканність [7, с. 7].

Виникають питання з визначенням предмета злочинів, що полягають у розголошенні конфіденційної інформації про особу. Це пов'язано з тим, що чинне законодавство не містить переліку видів інформації про особу, які можуть визнаватися конфіденційними, а також не визначає порядок визнання тих чи інших видів відомостей про особу конфіденційною інформацією. Так, на думку одних науковців, предметом злочину про порушення недоторканності приватного життя (ст. 182) може бути будь-яка конфіденційна інформація про особу: незаконно одержана (зібрана), документована, яка стала відома певним особам у зв'язку з виконанням ними професійних чи службових обов'язків [12, с. 44; 13, с. 99].

Дещо іншої позиції дотримується Л.П. Брич, яка вважає, що для визначення поняття «конфіденційна інформація про особу» як предмета відповідного злочину, повинна застосовуватися сукупність об'єктивного і суб'єктивного критеріїв:

1) це інформація про факти, які мали місце в реальній дійсності;

2) розповсюджена інформація повинна бути об'єктивно таємною, нікому невідомою [10, с. 137].

І.Ю. Дем'яненко визначила предмет злочину, передбаченого ст. 182 як конфіденційну інформацію про особу, яка є:

1) у практичному плані - окремо існуючим предметом із специфічними ознаками матеріальності, з яким вчиняється кожна із зазначених у цій статті незаконних дій;

2) в юридичному плані - одночасно: а) предметом суспільних відносин, які охороняються ст. 182 КК; б) самостійною обов'язковою ознакою складу злочину, яка розглядається у сукупності з об'єктом злочину, характеризує його об'єктивну сторону [12 с. 9].

Слід відзначити, що визнання предмета злочину як конфіденційної інформації зачіпає складнішу проблему, а саме таке розуміння предмета злочину означає відхід від традиційного розуміння предмета злочину як речі (речей) матеріального світу, з приводу яких чи у зв'язку з якими вчиняють злочин [9, с. 84]. Так, О.Е. Радутний пропонує предметом злочину визнавати речі або інші явища об'єктивного світу (інформація, енергія тощо), з певними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діянні особи ознак складу конкретного злочину [11, с. 10], Є.В. Лащук вважає, що предмет злочину проявляється у матеріальних цінностях, котрі людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами [17, с. 8].

Неоднозначно вирішується питання про розмежування злочину, передбаченого ст. 182 КК України «Порушення недоторканності приватного життя» та інших злочинів, що також посягають на приватність (розголошення таємниці листування, телефонних розмов, іншої кореспонденції; лікарської таємниці; відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби; таємниці усиновлення (удочеріння); відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист; даних досудового слідства або дізнання та ін.). Науковці відстоюють декілька позицій. Прихильники однієї вважають, що розголошення відомостей, які становлять предмет цих злочинів, тягне за собою розголошення певного різновиду конфіденційної інформації. Кваліфікувати такі діяння при наявності підстав слід за правилами кваліфікації за сукупністю злочинів [6, с. 279; 13. с. 33]. Відповідно до іншої позиції зазначені злочини конкурують між собою [8, с. 186].Отже, у такому випадку слід керуватися правилами конкуренції кримінально-правових норм.

До проблем, які необхідно вирішити належить питання відмежування злочинів проти приватного життя від цивільно-правових деліктів та адміністративних правопорушень, оскільки приватне життя особи є предметом не тільки кримінально-правової охорони, але й охороняється нормами цивільного й адміністративного права. Так, ст. 278 ЦК України передбачає заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, а в ст. 151 КпАП України йдеться про самоправне зайняття жилого приміщення.

Загалом відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності [13, с. 82]. Зокрема, М.І. Хавронюк визначає критеріями відмежування злочинів від інших правопорушень суспільну небезпечність, суб'єкта правопорушення, винність, кримінальну протиправність та кримінальну караність. Щодо вирішення проблеми розмежування злочинів проти приватного життя від цивільно-правових деліктів та адміністративних правопорушень у юридичній літературі пропонують доповнити ряд злочинів проти приватного життя вказівкою на заподіяння істотної шкоди, адже це ознака, яка вказує на підвищений ступінь суспільної небезпеки зазначених злочинів порівняно з суспільною небезпекою інших правопорушень (цивільних, адміністративних).

Щодо теоретичних проблем кваліфікації даного злочину, то ґрунтуючись на рішеннях ЄСПЛ слід зазначити, що в статті 182 КК України закріплено загальний склад злочину («Порушення недоторканності приватного життя»), а в статтях 145, 159, 163, 168 КК України - спеціальні склади злочинів, скоєння яких порушує режим таємниці приватного життя особи. Питання щодо кримінально-правової охорони таємниць приватного життя особи, щодо яких не встановлено спеціальні заборони, на сьогодні залишається відкритим.

Саме на цих проблемах існують і практичні проблеми кваліфікації даного злочину. Зокрема це виявляється, коли слід зробити правильне відмежування одного злочину від іншого, адже, як вже зазначалось вище, даний склад злочину є загальним.

По-перше, слід відмежовувати порушення недоторканності приватного життя від злочинів у сфері охорони державної таємниці. Досліджені питання про відмежування цього злочину від злочинів, передбачених ст. 111, 114, 328, 329, 381, 422 КК, яке проведено за предметом й іншими ознаками. Зокрема, доведено, що одна й та ж інформація про особу (документовані відомості) не може знаходитися одночасно в режимі конфіденційної інформації про особу і режимі державної таємниці. В характеристиці останнього режиму виділено як важливу особливість те, що в ньому знаходяться не лише інформація, як документовані відомості, а й ті відомості, що фіксуються в пам'яті осіб, допущених до державної таємниці [9, c. 34].

По-друге, слід відмежовувати порушення недоторканності приватного життя від передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330 КК). Зокрема, встановлено, що ці статті можуть конкурувати між собою і в таких випадках підлягає застосуванню ст. 330 КК, як норма про відповідальність за більш тяжкий злочин. За відсутності конкуренції цих норм для розмежування злочинів вирішальне значення мають особливості об'єкта, суб'єктивної сторони та суб'єкта злочину, передбаченого ст. 330 КК.

По-третє, слід відмежовувати порушення недоторканності приватного життя від злочинів у сфері охорони професійних та інших таємниць. Дослідження питання про відмежування цього злочину від злочинів, передбачених ст. 132, 145, 168, 2091, 231, 232, 387, 397 КК встановлено, що злочинні порушення різних видів правових режимів таємниць відрізняються тим, що їх предметом можуть бути не лише певна інформація (документовані відомості) з обмеженим доступом, а й певні недокументовані відомості. В правовому режимі таємниці можуть бути: в одних випадках - таємна інформація, в інших -- конфіденційна інформація. Розглянуті кримінально-правові норми про злочини у сфері охорони професійних та інших таємниць утворюють дві підгрупи:

а) з якими може бути конкуренція загальної (ст. 182 КК) та спеціальної норм -- ст. 132, 145, 168, 397; 231 та 232 КК (дії з відомостями що становлять банківську таємницю);

б) з якими така конкуренція взагалі виключається -- ст. 2091, 387; 231 та 232 КК (дії з відомостями, що становлять комерційну таємницю).

У випадках конкуренції загальної та спеціальної норм підлягає застосуванню спеціальна норма [12, c. 54]. Обмежена дія деяких з цих норм відкриває можливості для застосування ст. 182 КК, а також конкретизовані випадки можливої кваліфікації за сукупністю злочинів.

Існуючі статті КК не повною мірою охороняють інформацію про особу, яка знаходиться в режимі таємної інформації. Тому необхідно внести доповнення до ст. 182 КК, які б передбачали відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання чи поширення такої інформації про особу, яка є державною таємницею (про це зазначалось вище) або іншою таємною інформацією.

По-четверте, відмежування порушення недоторканності приватного життя від порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер (ст. 163 КК) зазначається, що статті 182 і 163 КК виявляють зв'язок із охороною приватного життя, однак охороняють різні конституційні права і мають різні безпосередні об'єкти.

Особливістю інформації, як предмета злочину за ст. 163 КК, є його більш широке визначення Законом України «Про телекомунікації». Наявність загального суб'єкта у складі цього злочину дає підстави широко тлумачити поняття «порушення таємниці», що за певних умов виключає застосування ст. 182 КК. У випадках конкуренції ст. 182 та 163 КК підлягає застосуванню спеціальна норма, передбачена ст. 163 КК. Порушення таємниці листування, спілкування за допомогою комп'ютера чи іншого електрозв'язку у сфері особистого життя фізичних осіб (у випадках, на які не поширюється спеціальне законодавство про поштовий зв'язок та телекомунікації) може кваліфікуватися за ст. 182 КК.

По-п'яте, слід відмежовувати порушення недоторканності приватного життя від злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку. Тут варто звернути увагу на те, що умисне порушення конфіденційності інформації про особу може мати місце при вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 362, ст. 3612 КК. Ці статті можуть конкурувати із ст. 182 КК і в таких випадках мають перевагу над нею, як норми про більш тяжкі злочини. Дія статей розділу ХVІ Особливої частини КК не поширюється на випадки використання комп'ютерної чи іншої техніки фізичними особами у сфері особистого життя без підключення до інформаційно-телекомунікаційних систем, що вказує на можливість застосування ст. 182 КК.

По- шосте, слід також відмежовувати порушення недоторканності приватного життя від порушення недоторканності житла (ст. 162 КК). Дослідженні питання про співвідношення злочинів, передбачених статтями 182 та 162 КК. Зокрема, встановлено, що порушення права на конфіденційну інформацію про особу і порушення недоторканності житла мають зв'язок зі сферою приватного життя фізичної особи, але відмінність в об'єктах цих прав зумовлює необхідність в одних випадках розмежовувати ці злочини, а в інших -- кваліфікувати за сукупністю статей 182 та 162 КК.

По-сьоме, відмежування порушення недоторканності приватного життя від злочинів проти власності. Тут варто зазначити, що прийняття нового Цивільного кодексу України, яким інформація і майно визнані самостійними об'єктами цивільних прав (ст. 177 ЦК), унеможливило застосування норм про злочини проти власності для охорони конфіденційної інформації по особу. Тому необхідно передбачити у ст. 182 КК відповідальність за знищення конфіденційної інформації про особу та її втрату внаслідок вилучення інформації разом з матеріальним носієм.

Так, Європейський суд, розглядаючи справу Пантелеєнко проти України, визнав порушення Україною права на приватне життя заявника. У цій справі заявник посилався на те, що директор коледжу висловлювався про заявника в наклепницькій і образливій формі, ставлячи під сумнів його психічне здоров'я. При розгляді справи регіональна психоневрологічна лікарня надала суду довідку про те, що заявник страждає психічним захворюванням. Ця інформація була зачитана суддею на одному з наступних слухань, але не була включена до тексту остаточного рішення суду. Тож Європейський суд зазначив, що дії судді першої інстанції відносно персональної інформації заявника не відповідали вимогам спеціального режиму щодо психіатричних даних, а апеляція не привела ані до припинення викриття конфіденційних психіатричних даних у документації судової справи, ані до надання заявникові жодної компенсації за витрати, здійснені в результаті неправомірного втручання в його приватне життя. Тому Суд вирішив, що з цієї точки зору порушено ст. 13 Конвенції, яка передбачає право на ефективний засіб правового захисту.

Особливої уваги заслуговує розгляд додержання прав на таємницю особистого життя громадян при здійсненні своїх повноважень правоохоронними органами. Адже вони наділені повноваженнями, які пов'язані із законодавчо припустимим обмеженням в окремих випадках прав на таємницю особистого життя. Досліджуючи цю тему, М.І. Си- соєнко зазначає, що в системі кримінального законодавства охорона особи та її особистих немайнових прав має посідати відповідне цій проблемі місце. Адже в процесі слідства працівники правоохоронних органів стикаються з тими джерелами, які пов'язані з особою й особистими правами не лише правопорушника, а й інших громадян. Для виявлення правопорушника такі заходи, як ознайомлення з особистими документами проведення огляду чи обшуку житла або іншого володіння особи, бувають необхідними [4]. Таким чином, з метою охорони таємниці особистого життя та поваги права людини на таку таємницю, необхідно чітке дотримання існуючих процесуальних норм, які допускають обмеження таємниці. Проте навіть при судовому розгляді справ ще недостатньо уваги приділяється дотриманню принципу конфіденційності. Листування, медичні довідки, висновки судово-медичних та психіатричних експертиз та інша приватна інформація залишаються у справі навіть після остаточного закінчення розгляду справи.

Враховуючи все вище сказане, можна дійти до висновку, що доцільним би було змінити редакцію даної статті. Завдяки цьому можна б було вирішити багато проблем кваліфікації даного злочину як теоретичних, так, зокрема, і практичних.

Висновки

Отже, за результатами аналізу та дослідження ст. 182 ККУ про недоторканість приватного життя можна зробити наступні висновки:

Науково-практичний коментар повністю дає тлумачення даного складу злочину, але виникає проблема кваліфікації даного злочину.

Теоретичні проблеми кваліфікації даного злочину ґрунтуються на тому, що даний склад злочину є загальним для низки інших, спеціальних складів злочинів. Що досить відображається і на практичній кваліфікації даного злочину.

Практичні проблеми кваліфікації даного злочину є досить суттєвими. Саме тому, тут слід звернути увагу на відмежування даного складу злочину від інших у теорії кримінального права. Тобто повністю дослідити інші склади злочинів, які можуть «конкурувати» з даними складом злочину.

Зокрема, слід відрізняти склад злочину, передбачений ст. 182 ККУ від:

злочинів у сфері охорони державної таємниці;

передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави;

від злочинів у сфері охорони професійних та інших таємниць;

порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер;

злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку;

порушення недоторканності житла;

від злочинів проти власності тощо.

Необхідність дотримання розумної рівноваги у питання недоторканості приватного життя особи простежується в рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, Конвенція про захист основоположних прав і свобод людини містить окрему статтю, присвячену цій темі. Європейський суд з прав людини у свої рішеннях зазначає поняття приватного життя людини та недоторканість такого життя.

Враховуючи все вище сказане, можна дійти до висновку, що доцільним би було змінити редакцію даної статті. Завдяки цьому можна б було вирішити багато проблем кваліфікації даного злочину як теоретичних, так, зокрема, і практичних.

Список використаних джерел

1. Конституція України [Текст] прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. / Верховна Рада України. -- К.: Преса України, 1997. -- 80 с.

2. Кримінальний кодекс України [Текст]: закон України № 33 від 2001 р. -- [чинний] / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. -- 2007. -- № 36. -- Ст. 266. -- (Нормативно-правовий документ ВРУ. Закон).

3. Кримінальний процесуальний кодекс України [Текст]: закон України № 40 від 2013. -- [чинний] / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. -- 2013, № 9-10, № 11-12, № 13. - ст. 88. -- (Нормативно-правовий документ ВРУ. Закон).

4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Текст]: закон України № 11 від 1994. -- [чинний] / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. -- 2013, № 9-10, № 11-12, № 13. - ст. 88. -- (Нормативно-правовий документ ВРУ. Закон).

5. Про захист персональних даних [Текст]: закон України № 2297-VI від 01.06.2010. -- [чинний] / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. -- 2012, № 9-10, № 34.- ст. 481. -- (Нормативно-правовий документ ВРУ. Закон).

6. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона конституційного права громадян на недоторканність приватного життя / П.П. Андрушко // Вісник Конституційного Суду України. - 2008. - № 2. - С. 43-50.

7. Бутенко С.Ю. Стандарти забезпеченн особистої недоторканості особи в рішеннях Європейського суду з прав людини/ Вісник Конституційного Суду України. - 2002. - № 2. - С. 44.

8. Горпинюк О.П. Кримінально-правова охорона інформаційного аспекту приватності в Україні: дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.П. Горпинюк; Львівський держ. ун-т внутр. справ. - Львів, 2011. - 242 с.

9. Дем`яненко Ю.І. Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності приватного життя: дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. -2008.- 215 c.

10. Дем`яненко Ю.І. Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності приватного життя: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.08. / Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - 2008. - 20 с.

11. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник/ М.Й. Коржанський. - 2-е вид. - К.: Атіка, 2002. - 640 с.

12. Левендаренко О.О., Бутенко С.Ю. Сутність особистої недоторканості особи в кримінальному процесі України та рішеннях Європейського суду з прав людини // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - № 2. - 2011 р.

13. Лихова С.Я. Актуальні питання вдосконалення кримінально-правових норм, спрямованих на захист недоторканності приватного життя (статті 162, 163, 182 Кримінального кодексу України) / Софія Яківна Лихова // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 7. - С. 98-104.

14. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України ТОМ 2 / за ред. В.Я. Тацій, В.П. Пшонка. - Х. - 2013р. - 1105 с.

15. Серьогін В.О. Приватне життя як об'єкт конституційного права на недоторканність приватного життя / В.О. Серьогін // Вісник Академії правових наук України. - 2011. - № 1(64). - С. 51-62.

Размещено на Allbest.ru