Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

з конституційного права України

на тему: «Основні принципи державного устрою України»

Студентки 2 курсу 4 групи

судово-адміністративного факультету

Зарецької Ірини Ігорівни

Керівник: Волкова Д. Є.

Одеса 2014



Зміст

Вступ

1. Державний устрій України: поняття та загальна характеристика

2. Поняття і принципи державного устрою України

2.1 Принцип суверенності і незалежності

2.2 Принцип соціальної держави

2.3 Принцип республіканської форми правляння

3. Основні проблеми державного устрою в сучасній Україні

Висновок

Список літератури



Вступ

Актуальність теми дослідження: актуальність дослідження сутності, особливостей та принципів державного устрою зумовлена становленнням оптимальної моделю адміністративно-територіальної організації української держави, необхідністю її розвитку і вдосконалення, наявністю в Україні міст зі спеціальним статусом, а також сучасною проблемою руйнування цілісності України.

Предметом дослідження моєї курсової роботи є державний устрій України, а саме його принципи.

Державний устрій являє собою організацію діяльності держави.

Принципи державного ладу відображають головні його риси, сутність і зміст, характер відносин влади, форми правління і політичного режиму.

Принципи державного ладу відображено в основних рисах нашої держави, що наділяє її чинна Конституція України.

Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.

Відомо, що за формою державного устрою держави поділяються на дві групи -- унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав. Цікаво дослідити державний устрій України, оскільки до складу України входить Автономна Республіка Крим, що зумовлює повні особливості державного устрою нашої країни.

Які особливості притаманні державному устрою сучасної України, які інші держави світу мають схожі риси державного устрою - усе це є метою дослідження моєї курсової роботи.

Відповідно до предмету дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Розкрити сутність поняття державного устрою України та його загальну характеристику.

2. Виокремити та пояснити такі принципи державного устрою як суверенність і незалежність держави, унітарність і соціальність держави і республіканська форма правління.

3. Дослідти основні питання та проблеми державного устрою в сучасній Україні.

Дослідженню цієї проблеми приділяли увагу наступні вчені: Міщук В.В., Наливайко Л.Р., Ладиченко В., Габінет Д.А., Мяловицька Н.А. та ін.

Структурно робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

державний устрій суверенність унітарність



1. Державний устрій України: поняття та загальна характеристика

Україна -- унітарна демократична національна держава, парламентсько-президентська республіка. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.Виконавча влада в країні належить кабінетові міністрів, а законодавча -- парламенту (Верховній Раді України). Найвищим органом судової влади в Україні є Верховний Суд України. Можливість впливати на роботу усіх трьох гілок влади: виконавчої, законодавчої та судової, має Президент України -- згідно з Конституцією він зобов'язаний припиняти будь-які їх дії, що порушують основний Закон України.

Виділяють наступні форми державного устрою: унітарну державу та федерацію.

Унітарна держава -- це проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав

Федерація -- це складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права.

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на іериторію усієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні -- області, у Польщі -- воєводства, в Англії -- графства, в Італії -- провінції.

Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні -- це Автономна Республіка Крим. Такі держави називають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих органів влади перебувають призначені з центру посадові особи, котрі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законодавства. У такому разі закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).

Унітарна держава (від франц. unitaire, від лат. unitas -- єдність) -- форма державного устрою, за якого територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, департаменти), а в деяких випадках у складі території можуть бути автономні утворення. Тобто унітарна держава -- єдине централізоване утворення, до складу якого не входять інші держави. Звідси розрізняють дві форми унітарних держав -- просту і складну.

У простій унітарній державі утворюються лише адміністративно-територіальні одиниці, у складній, поряд з адміністративно-територіальними одиницями, існують і певні автономні територіальні утворення (яскравий приклад - Україна).

Залежно від ступеня централізації розрізняють централізовані, децентралізовані та відносно централізовані унітарні держави.

У централізованих унітарних державах усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються "зверху" представниками уряду або президента, які одноособово здійснюють управління на місцях (управителі в Болгарії, воєводи у Польщі).

У децентралізованій унітарній державі управління в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи або посадові особи, яких обирає населення (Велика Британія, штати США, провінції Канади та ін.). Сутність відносно децентралізованої унітарної держави полягає в тому, що у провінціях, департаментах тощо утворюються два органи: посадова особа, яка призначається урядом або президентом (префект) як представник державної влади, і орган місцевого самоврядування -- рада, яку обирає населення і яка у свою чергу обирає мера (Франція).

Отже, залежно від ступеня централізації Україну можна віднести до числа відносно децентралізованих унітарних держав.

Основними рисами унітарної держави є:

- територія такої держави, що являє собою єдине ціле, яке поділяється на адміністративно-територіальні одиниці;

- приймається і діє одна Конституція;

- існує єдине громадянство;

- наявність єдиних законодавчих, виконавчих і судових органів.

Все це сприяє організаційно-правовим передумовам для посилення впливу центральної влади на всій території країни. В деяких випадках до складу унітарних держав можуть входити одна або кілька територіальних одиниць, що користуються особливим статусом державних утворень (наприклад, автономії). Гарчева Л. П. Конституционное право Украины: Учебное пособие / Л. П. Гарчева, А. Н. Ярмыш.- 2-е изд.- Симферополь: ДОЛЯ, 2002.

Від унітарних держав слід відрізняти унію -- об'єднання двох монархічних держав з загальним монархом, яка у світі вже не існує.

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. -- разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій -- суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

2) наявність загальної конституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;

8) суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта -- регіонам, а право оподатковування поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань.

Федерації багатоманітні. Класифікувати їх можна за різними ознаками:

* За способом створення:

договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту -- створюються, як правило, «знизу»);

конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції -- створюються головним чином «зверху», приклад -- Індія);

договірно-конституційні (їх більшість -- США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).

* За способом взаємовідносин федерації та Ті суб'єктів:

на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ, СРСР -- у минулому);

на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан).

* За способом розподілу і здійснення владних повноважень:

централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);

відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).

* За принципом переваги або поєднання національного і територіального підходів:

територіальний підхід (США, Індія, Мексика);

національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає);

поєднання національно-територіального і територіального підходів (Росія).

Розглянемо такі союзи держав, як конфедерація і співдружність. Вони відрізняються від федерації як форми територіального устрою тим, що є формою міждержавного союзу, тобто об'єднанням незалежних держав.

Конфедерація -- тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація -- Сенегамбія, 1981-1989 pp.):

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;

2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

5) наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);

7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.

Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іменована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкісне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалежності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні -- економічні, культурні та ін.

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.

СНД (Співдружність незалежних держав, утворена в 1991 p.) -- це об'єднання незалежних держав, що мають на меті зберегти історичну спільність народів і сформовані між ними зв'язки шляхом координації політики, рівноправного і взаємовигідного співробітництва. СНД заснована трьома державами -- Бєларус-сю, Росією, Україною. Згодом до них приєдналися дев'ять країн -- Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан.

СНД здійснює діяльність через спільні координуючі органи: Раду глав держав. Раду глав урядів, Раду міністрів закордонних справ. Координаційно-консультативний комітет. Головне командування об'єднаних збройних сил, Раду командувачів прикордонними військами, Економічний суд. Комісію з прав людини, а також через інститути. Серед інститутів Співдружності значне місце посідає Міжпарламентська Асамблея, яка складається з парламентських делегацій -- учасників Угоди про Міжпарламентську Асамблею (підписана 27 березня 1992 p.). Рішення Міжпарламентської Асамблеї мають форму актів: заяв, звернень, рекомендацій, пропозицій. До її компетенції входить розробка рекомендаційних законодавчих актів (модельних) із питань, що знаходяться у сфері спільних інтересів держав Співдружності.

Відносини між державами в Співдружності будуються на основі норм і принципів міжнародного права, оскільки вона не є держава і не є державне утворення. Правову основу СНД складають низка угод і інших документів (Угода про створення Співдружності Незалежних Держав і Протокол до неї, Алма-атинська декларація від 21 грудня 1991 p., Угода з військових питань, Статут СНД від 22 січня 1993 p. та ін.). Разом із членством у СНД передбачена така форма, як асоційоване членство. Встановлено право виходу з СНД.

2. Поняття і принципи державного устрою України

Державний устрій України -- це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.

Державний устрій (лад) України включає такі складові:

а) форму держави та її конституційне закріплення;

б) характеристику України як демократичної держави;

в) визначення України як суверенної незалежної держави;

г) конституційне закріплення України як правової держави;

д) характеристику України як соціальної держави.

Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.

Україна є унітарною державою. Основними ознаками цієї форми державного устрою є:

Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною ст. 2 Конституції України;

Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється ч. 3 ст. 3 і ст. 17 Конституції України;

Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);

Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);

Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції);

В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції);

державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції);

Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).

Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.

Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.

Її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні статті 118, 119, 140 та 141 Конституції України.

До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України (статті 133 і 134 Конституції).

Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади -- парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.

За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції). Її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.

Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці.

Відомі два види республіки -- президентська і парламентська.

Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повноваження глави держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд позапарламентським способом.

У другої в основу системи вищих органів державної влади покладено принцип верховенства парламенту, який утворює уряд і контролює його діяльність.

Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна.

Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні полягає у тому, що Конституція передбачає міцну президентську владу у поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість розпуску Верховної Ради Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції).

Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання Президента: він обирається загальним голосуванням, що характерно для президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент обирається парламентом.

По-друге, Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому діяти незалежно від будь-якої влади.

По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми правління від президентської).

За формою державного режиму Україна є демократичною державою (ст. 1 Конституції).

Демократизм Української держави знаходить своє вираження у

Згідно зі ст. 1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою.

Згідно зі ст. 1 Конституції Україна є правовою державою.

Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів.

Атрибутами правової держави є: розподіл влад, незалежність суду, законність діяльності всіх органів держави, правовий захист людини і громадянина державною владою.

Для правової держави характерно те, що вона добровільно обмежує державну владу Конституцією як основним засобом такого обмеження і законами.

Тому найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права ст. 8 Конституції України. Верховенство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування.

2.1 Принцип суверенності і незалежності

Пріорітетним принципом державного ладу є принцип суверенності і незалежності. Він закріпленний у ст.1 Конституції України і означає верховенство держави на своїй території та її незалежність у міжнародних відносинах.

Незалежність України було встановлено Актом проголошення незалежності від 24.08.1991 р.

Щодо принципу демократизму, то залежно від форми волевиявлення народу розрізняють безпосередню і представницьку демократію.

Безпосередня демократія полягає у безпосередньому здійсненні волевиявлення народом або його окремими групами. Народне волевиявлення відповідно до ст. 69 Конституції України здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.

Представницька демократія полягає в тому, що державна влада здійснюється через виборних повноважних представників, які приймають відповідні нормативні акти на підставі волі тих, кого вони представляють: весь Український народ або населення, яке мешкає на відповідній території (статті 69,70 Конституції України).

Основним показником цього принципу є наявність виборних представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування.

Виборними органами державної влади в Україні є Верховна Рада України та Президент України; виборним представницьким органом державної влади є Верховна Рада України; виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради; районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Сільський, селищний, міський голова є головною посадою особою відповідної територіальної громади з представницьким мандатом.

Демократизм держави виявляться також у принципах діяльності її органів (гласність, відкритість, системність тощо) та в основних засадах здійснення державної влади в цілому.

Принцип демократизму державного ладу України розкривається і в закріпленні та реальній гарантованості Конституцією України форм безпосередньої демократії - виборів, референдумів та інших. Зокрема, в Україні можуть реалізуватися всі форми безпосередньої демократії, що не заборонені Конституцією України. Прикладом такої форми прямого народовладдя стала Помаранчева революція 2004 р.

Демократизм держави виявляється також у діяльності держави, насамперед у принципах діяльності органів державної влади і в основних засадах здійснення державної влади загалом. Зокрема, це виявляється в гласності, відкритості роботи парламенту та інших органів державної влади, в системності, періодичності сесій і пленарних засідань парламенту тощо. Останнім часом, важливим елементом демократизму державного ладу стає і громадський контроль за діяльністю органів державної влади.

2.2 Принцип соціальної держави

Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава є і має бути виразником, представником і захисником інтересів як усього суспільства, усього народу, тобто як публічних, загальних інтересів, так і інтересів кожної особи, кожної людини і громадянина.

Соціальною державою, як правило, вважається держава, яка бере на себе обов'язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їх соціальну захищеність. Така держава передусім дбає про соціально незахищених і про відповідні соціальні верстви населення (безробітних, непрацездатних та ін.). Щодо більшості громадян, то соціальна держава має створювати сприятливі умови для їхньої діяльності, вияву їхніх професійних, ділових, творчих можливостей у власних інтересах і в інтересах суспільства та держави.

Конституція України закріплює і гарантує комплекс соціальних прав і свобод людини і громадянина, що властиві всім або більшості розвинених держав світу, які прийнято вважати соціальними державами. На жаль, на сьогодні соціальна сфера державного ладу України залишається найменш гарантованою і переживає період свого становлення.

Правовий характер держави виявляється насамперед у передбачуваному Конституцією верховенстві права (ст. 8), у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6), у взаємній відповідальності держави та особи (ст. 3), у гарантуванні державою прав і свобод людини і громадянина (ст. 3) тощо.

Верховенство права визначається пріоритетністю права щодо держави, політики, економіки, культури та інших інститутів (основ) держави, а також щодо інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо).

Теорія соціальної держави з'явилася порівняно нещодавно, після другої світової війни. Коли ідея гуманізму, соціальної свободи стояла на першому місті у державі. Саме соціальний характер держави виявляється у системі соціальних прав і свобод людини і громадянина.

2.3 Принцип республіканської форми правляння

Важливим принципом державного ладу України є принцип республіканської форми державного правління. До 1 січня 2006 р. Україна була президентсько-парламентською республікою, але із набуттям чинності змін до Конституції України наша держава отримала нову форму державного правління і стала парламентсько-президентською формою державного правління, що відповідає вимогам сьогодення щодо оптимізації форми державного правління.

Національною наша держава є за етнічним походженням більшості її громадян, за політичним статусом громадян України всіх національностей, які є Українським народом, та за характером атрибутів держави (мови, державних символів тощо). Сучасна Українська держава втілює споконвічну мрію українців про власну державність.

Принципи державного ладу України знаходять своє вираження через конституційно-правові інститути механізму держави. Саме механізм держави уособлює в собі "конструкцію" держави у вузькому значенні - як устрій, організацію, будівництво держави.

Механізмом держави, як правило, вважається система органів державної влади та інших основних елементів, інститутів держави. Реально механізм держави - це складне суспільне явище. Він включає політичний, економічний, соціальний і культурний механізми держави.

Пріоритетним елементом механізму держави є, звичайно, ЇЇ політична основа, політичний механізм, зокрема органи державної влади. Основами їх організації (будівництва) є: поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади; демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, змінність, призначення за згодою інших органів тощо); системність і структурованість; конституційність, законність в організації та діяльності; постійний характер діяльності й детермінованість повноважень органів державної влади; врахування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, досягнень національної і світової конституційної думки і практики державного будівництва; гарантованість діяльності органів державної влади.

До політичного механізму держави, поряд з органами державної влади, належать громадянство, територія (територіальний устрій), Збройні сили та інші військові формування, державні символи, столиця тощо. Тобто політичний механізм держави - це система її органів влади та інших інститутів, які складають організаційні основи держави.



3. Основні проблеми державного устрою в сучасній Україні

Автономія (грец. autovomea -- незалежність) у політико-правовому значенні форма самоврядування частини території унітарної, а іноді федеративної держави -- територіальна автономія.

Автономна територіальна одиниця, як правило, самостійна у вирішенні питань місцевого значення у межах, встановлених центральною владою. У цих рамках населення автономної одиниці користується правами самоврядування, звичайно більш широкими, ніж права адміністративно-територіальних одиниць. Представницький орган автономного утворення представляє специфічні інтереси його населення.

Останніми роками поняття автономії трактується досить широко -- як процес налагодження відносин між національностями, спільне вирішення і участь у прийнятті рішень.

Звідси, у широкому значенні слова автономія розуміється як надання будь-якій частині держави або окремим її частинам (областям, землям) певної форми самостійності, внутрішнього самоврядування.

Вже протягом багатьох років і дотепер існують суперечності про форму державного устрою України, і досить гостро було поставлено питання, свого часу, про «федералізацію» України.

Як історичний досвід, так і сучасний стан країн показує, що ні рівень життя народу, ні розвиток виробничих сил, ні права людини безпосередньо не залежать від того, чи є держава федеративною, чи унітарною, хоча цілком можливо, що у надвеликих державах-монстрах США, Китай, Росія, Індія, а також у величезних територіальних і рідконаселених Канаді і Австралії такий вид державного устрою більш ефективний, ніж унітарний.

Після усунення від влади президента України Віктора Януковича сепаратистські настрої в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг на якому було прийнято рішення не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголошено громадянина Росії О. Чалого. 25 лютого акції сепаратистів були проведені перед Кримським парламентом. В ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму захопили невідомі бойовики і вивісили над ними прапор РФ. Захоплення будівлі невідомими, однак, не завадило зібратися депутатам Верховної ради і ухвалити рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму Того ж дня було захоплено аеропорт «Бельбек» у Севастополі, зупинено паромну переправу в Керчі.

1 березня самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. У відповідь того ж дня Президент РФ Російський президент відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. об 17:20 проголосували за введення російських військ на територію України, і в Крим зокрема.

Починаючи з 1 березня російські війська починають масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об'єктів. 2 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнала такі дії Росії військовою агресією, неспровокованою і заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах.

Незважаючи на статус автономії, Крим є тісно пов'язаним економічно з Україною, про що свідчать статистичні дані по міжнародній торгівлі регіону - кримська доля в українському експорті та імпорті становить всього лиш 1.5-1.6 %. В свою чергу питома вага Криму (разом з Севастополем) у створенні національного ВВП протягом 2001-2012 рр. становили в середньому 3.6-3.7% при тому, що населення Криму складає 4.3% населення України. Хоча основними галузями Криму є обробна промисловість, сфера торгівлі та транспорт, відносно значну питому вагу у всеукраїнському масштабі займають обробка вантажів в портах (12.1%) та видобуток газу (7.6%) В той же час Крим завжди був дотаційним регіоном - розмір дотацій складав приблизно 40% від сукупного бюджету півострова. Російські експерти оцінюють розмір необхідних Криму дотацій в 3 млрд. дол. на рік.

Крим тісно пов'язаний з Україною інфраструктурно - півострів забезпечується питною водою та електроенергією на 80% з території України. Залізничне сполучення з Кримом можливе тільки через територію України. Ще один важливий момент - в Крим їздили відпочивати переважно громадяни України, їх частка в загальному туристичному потоці складає приблизно 70-75%. Скорочення бажаючих відпочити в Криму - як українців так і росіян, частка яких в турпотоці оцінюється приблизно в 25%, не викликає сумнівів. Основний висновок наступний - Крим економічно та технічно сильно залежить від України, проте зворотня залежність не спостерігається.

На наш час усі ці події негативно вплинули як на економічну сторону нашої держави так і на іі територіальну цілісність, що призвела до низки питань стосовно подальшого формування державного устрою України.



Висновок

Державний устрій - це система відносини, що виникають на основі норм, закріплених у конституції і конституційних законах і діяльності органів, що складаються в процесі формування і, держави, регіонального і місцевого самоврядування. Організація державного устрою заснована на принципах поділу державної влади на законодавчого, виконавчого і судову, розмежування компетенції між центральною владою, місцевими радами й ін. органами самоврядування на основі верховенства Конституції і законів України. Конституційні основи державного устрою являють собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації і діяльності держави і його основних інститутів: форм держави, основних елементів (атрибутів) її механізму, основних функцій держави і гарантій державного устрою. Основними принципами державного устрою України відповідно до його Конституції є принципи суверенітету і незалежності держави, демократизму держави, соціального і правового характеру держави, унітарності (єдності) держави. Ст.ст. 1, 2 Конституції. Форма держави - це державний устрій, тобто це його територіальна організація, форма державних зв`язків між державою в цілому і його частинах, їхнє правове положення. Територіальний устрій України побудовано на принципах єдності, неподільності, недоторканності і цілісності державних території. При рішенні питань територіального устрою враховуються державні інтереси, думки громадян, що проживають на відповідній території, потребі розвитку регіонального і місцевого самоврядування. Україна -це унітарна держава. Територія України поділяється на області, райони, міста, райони в містах, села і селища. До складу України входить Автономна Республіка Крим.

Виділяють наступні форми державного устрою: унітарну державу та федерацію.

Унітарна держава -- це проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав Федерація -- це складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права.

Основні ознаки унітарної держави:

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні -- області, у Польщі -- воєводства, в Англії -- графства, в Італії -- провінції.

Основні ознаки федерації:

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій -- суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

2) наявність загальної конституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;

8) суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.

Україна є унітарною державою. Основними ознаками цієї форми державного устрою є:

Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції); має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч. 3 ст. 3 і ст. 17 Конституції);

Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);

Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);

Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції);

В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції); державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції);

Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).

За формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції).



Список літератури

1. Конституція України 1996 р. http://zakon1.rada.gov.ua.

2. Конституція АР Крим. К., 1998.

3. Закон України "Про адміністративно-територіальний устрій України". 4 грудня 1997 р. http://zakon1.rada.gov.ua.

4. Закон України "Про статус Автономної Республіки Крим". 28 квітня 1992 р. http://zakon1.rada.gov.ua.

5. Гарчева Л. П. Конституционное право Украины: Учебное пособие / Л. П. Гарчева, А. Н. Ярмыш. 2-е изд. Симферополь: ДОЛЯ, 2002.

6. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: навчальний посібник / А.З. Георгіца. Тернопіль: Астон, 2003.

7. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. К., 1998.

8. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. К., 2000.

9. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. К., 1998.

10. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. М.: Юрист, 1999.

11. Ладиченко В. Конституційні основи державного ладу. 2008.

12. Наливайко Л.Р. Теоретико-правові засади співвідношення категорії «державного ладу» з іншими категоріями / Університетські наукові записки: часопис Хмельниц. університету управління та права. 2012. Вип. 1. С. 89-94.

13. Міщук В.В. унітаризм як принцип держаного ладу.

14. Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. К., 2001.

15. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. К., 2000.

16. Охримович Ю. Теорія права. К., 2001.

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник. Харків: Консул, 2001.

18. Совгиря О. В. Конституційне право України. Повний курс: наич. посіб. / О.В.Совгиря, Н.Г.Шукліна. 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Юрінком Інтер, 2012.

19. Шмеріга В. І. Конституційне право України: Інтерактивний курс / В. І. Шмеріга, Н. М. Крестовська. Одеса: Одіссей, 2004.

Размещено на Allbest.ru

...