Поняття і види обмежень прав на землю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

Юридичний факультет

Кафедра цивільного права і процесу

Комплексне практичне індивідуальне завдання

Поняття і види обмежень прав на землю

Виконала:

студентка групи ПР - 32

Кравчук Н.Й.

Перевірила:

доц., кандидат юр. наук

Паславська О.Я.

Тернопіль - 2015

План

Вступ

1. Поняття обмеження

2. Види обмежень права на земельну ділянку

2.1 Охоронні і санітарні зони

2.2 Санітарно-захисні зони

2.3 Зони особливого режиму використання земель

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ще римському праву були відомі обмеження права власності на земельні ділянки. Так, право власності на публічні дороги обмежувалося правом всіх і кожного пересуватися по них, переміщувати вантажі та переганяти худобу (Дігести Юстиніана). Власники приватних доріг також у певних випадках повинні були надавати їх "для всіх і кожного". Аналогічний режим поширювався на ріки.

Власник будівлі повинен був залишати навколо неї вільний простір у 2,5 фути шириною для запобігання пожежам (фрагмент 5 титулу 13 книги 47 Дігест). Існували правила щодо форми будівель, встановлювався обов'язок підтримання їх у пристойному та справному вигляді (фрагменти 46 та 58 Титулу 2 книги 39 Дігест).

Власник повинен був терпіти дим, пару, скалки, пил тощо, що летять на його ділянку з сусідніх володінь, якщо все це було наслідком звичайного користування сусідньою земельною ділянкою. Власник повинен був допускати сусіда через день збирати плоди, які впали на його ділянку з дерева сусіда (фрагменти 8,17 титулу 5 книги 8 Дігест).

У Цивільному кодексі Наполеона у Франції 1804 р. були в основному відтворені положення римського права щодо використання доріг та річок. Було закріплено право сусіда вимагати, щоб дерева, посаджені без додержання вказаної у законі відстані, були зрубані або обрізані; власник будинку, який стоїть на межі з чужою земельною ділянкою, міг зробити у ньому лише глухі вікна, обладнані гратами, петлі яких повинні бути шириною не більше дециметра (ст.ст. 672,676,683,684 ЦК).

Прийняте 18.08.1896 Німецьке цивільне уложення багато в чому продублювало положення "Кодексу Наполеона". Власник повинен був надавати сусіду дорогу через свою ділянку для доступу до публічної дороги, що необхідна сусіду для належного користування нерухомістю, за що останній сплачував винагороду (§ § 917 та 918 уложення). Було встановлено право спільної власності на межові знаки, а також спільну участь сусідів у створенні або відновленні знаків (§ § 919-923 уложення).

1. Поняття обмеження

У ч. 4 ст. 41 Конституції України зазначено, що право приватної власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений його. Водночас у ч. З ст. 13 підкреслено, що власність зобов'язує і що вона не повинна використовуватися на шкоду людині та суспільству. Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 41 Конституції використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.

Отже, суб'єктивне право треба розглядати як встановлений законом рівень не тільки можливої, а й обов'язкової поведінки власника.

Таким чином, певні обмеження здійснення суб'єктивних прав, пов'язаних із земельною власністю, є проявом меж реалізації права власності на земельні ділянки з урахуванням тих або інших обставин, які можуть становити як публічний, так і приватний інтерес. Такі обмеження встановлюються як в силу прямих приписів законодавства, так і на підставі відповідних договорів, однією зі сторін яких є власник земельної ділянки. Обмеження, встановлені для попереднього власника, поширюються й на його наступника, якщо не втратили силу обставини їх договірного встановлення.

Наявність обмежень повинна поєднуватися з системою принципів гарантування права власників розпоряджатися земельними ділянками.

Серед них можна виділити такі:

· як допустимість обмеження права власності лише у суспільних інтересах;

· справедлива компенсація власникам збитків;

· встановлення обмежень на підставі й у межах закону;

· рівність усіх власників перед обмеженнями;

· судовий захист права власності.

При цьому головним принципом регулювання земельних відносин є забезпечення паритету приватних і суспільних інтересів.

Отже, обмеження прав власників земельних ділянок являє собою закріплення в адміністративному порядку заборон щодо здійснення окремих видів господарської діяльності, пов'язаної з використанням землі, вимоги утримуватися від здійснення певних дій чи надання обмеженої можливості використання з чітко визначеною метою чужої земельної ділянки.

Обмеженнями треба вважати й будь-які заборони та вимоги, що приписують утримуватися від здійснення певних дій, які передбачені законодавством для відповідних видів земельних ділянок за наявності певних умов і не застосовуються до інших ділянок аналогічного цільового призначення.

Правове регулювання обмеження прав на земельну ділянку визначається Земельним Кодексом України (глава 18, ст.ст. 110-115).

Загалом, право на земельну ділянку може бути обмежене законом або договором шляхом встановлення:

заборони на продаж або інше відчуження, а також на передачу в оренду на певний строк;

· права на переважну купівлю у разі її продажу;

· умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцям;

· умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;

· заборони на провадження окремих видів діяльності, на зміну цільового призначення;

· умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт, надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці у встановлений час і в установленому порядку.

2. Види обмежень права на земельну ділянку

За наслідками встановлення обмежень для власників земельних ділянок їх можна підрозділити на два основні види:

· обмеження без відшкодування власникам завданих збитків;

· обмеження з відшкодуванням збитків.

Підставою такої класифікації є ст. 156 ЗК, у якій, зокрема, зазначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, завдані внаслідок встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок. Це ж стосується й відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЗК втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів (ч. 3 ст. 207 ЗК).

Право власника може бути також обмежене (обтяжене) встановленням земельного сервітуту на вимогу іншого власника або землекористувача. Соціальна ж функція права власності дістає вияв у додержанні власниками земельних ділянок правил добросусідства.

Отже, усі зазначені вище обмеження дістають конкретний вияв під час регулювання здійснення "тріади" правомочностей, які складають зміст права власності (володіння, користування і розпорядження) на земельні ділянки.

Обмеження права володіння полягають у тому, що земельне законодавство строго регламентує граничні розміри земель, насамперед сільськогосподарського призначення, які можуть знаходитись у приватній власності.

Обмеження права користування земельними ділянками дістали відображення у нормах глав 16, 17 і 18 ЗК, які регламентують право земельного сервітуту, правила добросусідства і встановлення обмежень прав на землю. При цьому треба розрізняти поняття "сервітут" і "обмеження прав". Сервітут - це право обмеженого користування чужою ділянкою. Обмеження ж права - це встановлення заборони або вимога утримуватися від здійснення дій чи право обмеженого користування чужою земельною ділянкою. Сервітут встановлюється за згодою сторін або за рішенням суду. За використання ділянки, обтяженої сервітутом, може стягуватися плата. На відміну від сервітуту обмеження прав на землю має адміністративний характер і є невід'ємним елементом правового режиму тієї чи іншої земельної ділянки в силу особливостей місця її розташування. Законодавець не передбачає справляння плати за встановлення обмежень. Може мати місце лише відшкодування завданих встановленням обмежень збитків.

У теорії земельного права прийнято вважати, що учасниками сервітутних відносин можуть бути лише власники земельних ділянок, землеволодільці й землекористувачі. Обмеження ж можуть бути встановлені щодо ділянок, які використовуються на будь-яких передбачених законом підставах. Тому в літературі висловлено думку, що до сервітуту має застосовуватись термін "обтяження земельної ділянки", який не може застосовуватись до випадків встановлення обмежень прав на земельні ділянки.

Що стосується права розпорядження, то чинне законодавство допускає обіг земельних ділянок, який здійснюється згідно з положеннями ЦК, але з урахуванням вимог ЗК (ст. 131). Ці вимоги полягають насамперед у законодавчому закріпленні переліку видів земель, що мають вилучатися із цивільного обігу, а отже, не можуть бути об'єктами права приватної власності. До таких земель належать техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких неможливе одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), а також деградовані та малопродуктивні землі (статті 170 і 172 ЗК). Крім того, земельне законодавство може встановлювати особливі правила здійснення угод із землями, які знаходяться у приватній власності. Причому ці правила доповнюють цивільне законодавство, але не суперечать йому. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 130 ЗК переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж конкретної ділянки.

Існують різні підстави обмежень права власності на землю. Так, за термінами обмеження поділяють на постійні та тимчасові.

До постійних обмежень можуть бути віднесені обов'язки власників земельних ділянок:

· своєчасно сплачувати податок;

· не порушувати прав власників та землекористувачів суміжних ділянок;

· додержувати правил добросусідства й обмежень, пов'язаних зі встановленням земельих сервітутів й охоронних зон, тощо.

Тимчасовими є обмеження:

· цільового використання земельних ділянок;

· купівлі-продажу ділянок, зайнятих у сільськогосподарському виробництві;

· загальної площі ділянок сільськогосподарського призначення (до 2010 р.);

· заборона внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств (до 1 січня 2005 р.);

· особливі умови оренди.

Обмеження права власності можна також класифікувати за об`єктом, суб'єктом та змістом.

До обмежень за об'єктом можна віднести обмеження загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення 100 гектарами. Збільшення цієї площі можливе лише у разі спадкування ділянок за законом.

Обмеження за суб'єктом характеризуються тим, що однією стороною у цьому разі виступає один власник, а другою, в інтересах якої встановлюються обмеження, - інший власник або землекористувач.

До таких обмежень можна віднести обов'язки власника:

· не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

· додержувати правил добросусідства та обмежень, пов'язаних зі встановленням земельних сервітутів й охоронних зон;

· вимог, пов'язаних з охороною довкілля;

· зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем;

· своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування дані про стан і використання земель й інших природних ресурсів.

Обмеження, пов'язані зі змістом правовідносин, можна поділити на три групи:

· ті, які забороняють вчинення певних дій на земельній ділянці;

· обмеження, що надають сусідньому власнику або землекористувачу право так чи інакше користуватися земельною ділянкою власника (встановлення земельних сервітутів й додержання правил добросусідства);

· обмеження, які поєднують перші дві групи обмежень.

Своєрідним обмеженням права власності громадян є також право держави в особі її компетентних органів викупати земельні ділянки для суспільних потреб й примусово відчужувати їх з мотивів суспільної необхідності. Законодавець встановив, що викуп земельних ділянок, які знаходяться у власності громадян та юридичних осіб, для суспільних потреб провадиться органами державної влади та місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями лише для таких потреб, які визначені ЗК (ст. 146). Примусове відчуження (вилучення) земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності може мати місце у разі введення воєнного або надзвичайного стану. Воно здійснюється у порядку, встановленому законом (ст. 147 ЗК).

До обмеження прав на землю Земельний Кодекс України відносить також охоронні зони, зони санітарної охорони, санітарно-захисні зони та зони особливого режиму використання.

2.1 Охоронні і санітарні зони

Земельним законодавством України передбачається виділення земель, основне призначення яких спрямоване на охорону навколишнього природного середовища. Навколо земель, на яких розташовані об'єкти природного, культурного, промислового, оборонного та іншого призначення, встановлюються охоронні зони, зони санітарної охорони, санітарно-захисні зони і зони особливого режиму використання земель. Правовий режим земель зазначених зон визначається законодавством України.

Охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій з метою охорони і захисту зазначених об'єктів від несприятливих антропогенних впливів; уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання пошкодженню останніх, а також зменшенню їх негативного впливу на людей, навколишнє природне середовище, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення, з метою їх санітарно-епідеміологічного захисту.

Діяльність у межах зон санітарної охорони, яка може призвести до заподіяння шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним та водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені, забороняється.

Охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій, уздовж ліній зв'язку, електропередач, земель транспорту, тощо. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. право власність земельний санітарний

У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

2.2 Санітарно-захисні зони

Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо.

Мета створення таких зон - відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

Будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури й інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей у межах санітарно-захисних зон, забороняється.

2.3 Зони особливого режиму використання земель

Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворюваних відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель.

Висновок

Встановлення обмежень прав на земельні ділянки являє собою форму закріплення у законодавстві меж реалізації суб'єктивних земельних прав, а межі цієї реалізації - невід'ємний елемент будь-яких правовідносин з приводу використання й охорони земель. Обмеженням прав на землю присвячена глава 18 ЗК.

Згідно зі ст. 111 цього Кодексу право на земельну ділянку може бути обмежене законом або договором шляхом встановлення:

· заборони на її продаж або інше відчуження певним особам протягом встановленого строку;

· заборони на передачу ділянки в оренду (суборенду); права на переважну купівлю у разі її продажу;

· умови прийняття спадщини лише визначеним спадкоємцем;

· умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;

· заборони на провадження окремих видів діяльності;

· заборони на зміну цільового призначення ділянки, ландшафту та зовнішнього вигляду нерухомого майна;

· умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

· умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;

· умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих, рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;

· інших зобов'язань, обмежень або умов. Обмеження використання земельних ділянок, як і право земельного сервітуту, підлягають державній реєстрації.

Термін дії обмежень визначається законом або договором.

Отже, обмеження прав на землю повинні забезпечувати вирішення основних завдань, які стоять перед суб'єктом права, - здійснювати раціональне та ефективне використання земель і водночас забезпечувати їх охорону. Характер обмежень повинен бути таким, щоб внаслідок реалізації суб'єктивного права у встановлених межах не було завдано збитків природному об'єкту, комплексу або іншому об'єкту й споруді, в інтересах яких встановлені обмеження. Водночас встановлене обмеження не повинно перешкоджати використанню земельної ділянки за її основним цільовим призначенням.

Список використаної літератури

1. Конституція України. 1996, Київ. - 64 с. Кодекси України

2. Земельний кодекс України. 25.10.2001, №2768-ІІІ.

3. Бусуйок Д.В. Обмеження та обтяження прав на землю (уроки історії та проблеми сьогодення) // Часопис Київського університету права. - 2003. - №3. - С. 68-73.

4. Бесмертна Н.В. Обмеження та обтяження права власності в законодавстві України / Н.В. Бесмертна // Право України. - 2005. - №1. - С. 103 -105.

5. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: монографія / В.В. Носік. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 544 с. - Бібліогр.: с. 507-543. - ISB №966-667-224-3.

6. Погрібний С.О. Поняття і види обмежень прав на землю // Земельне право України: підручник / Г.М. Беженар, Є.С. Бердніков, Л.О. Бондар, Н.С. та ін.; Одеська національна юридична академія; [ред. О.О. Погрібний, І.І. Каракаш]. - К.: Істина, 2003. - С. 121-125. - ISB№ 966-7613-36-4.

7. Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю): Закон України від 18.01.2001р. // УК - 23 січня 2001.

Размещено на Allbest.ru