Державна пропозиція суспільних благ та державне підприємництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

„КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра «Економіки підприємства»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему: «Державна пропозиція суспільних благ та державне підприємництво»

з дисципліни: «Державний сектор та підприємництво»

Виконала: Фоменко В.І.

Науковий керівник: Шашина М.В.

Київ 2015

Зміст

1. Сутність державного сектору економіки та державне підприємництво

2. Форми державних підприємств та їх характеристика

3. Державна пропозиція суспільних благ

Список літератури

1. Сутність державного сектору економіки та державне підприємництво

Важливим елементом національної системи підприємництва є держсектор економіки і державне підприємництво. Отже, одним з аспектів державної підприємницької політики є управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентної-здатності національної економіки.

Сучасна економічна наука розглядає державний сектор економіки з кількох позицій (рис.1) [1].

Рисунок 1. Підходи до визначення поняття «державний сектор економіки»

Державний сектор економіки - це комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним або місцевим органам державної впади і використовуються державою для виконання економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Основою державного сектора є сукупність державних підприємств, які незалежно від сфери діяльності і національних особливостей можна згрупувати у три великі групи:

1) несамостійні публічно-правові підприємства (монетні двори, в'язниці, державні і муніципальні коли, дитячі садки);

2) самостійні підприємства, що діють в рамках публічного права (пошта, залізні дороги, державні холдинги та корпорації);

3) юридично самостійні підприємства, що діють у рамках приватного права (у формі акціонерних товариств)[2].

Важливу роль у сучасній економіці відіграє державне підприємництво.

Державне підприємництво - це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг (виконання робіт) суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Організаційною формою держпідприємництва є державне підприємство.

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності у різних галузях народного господарства.

Відповідно до Закону України "Про підприємства"[3] діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.

Державні органи, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його реорганізації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії, що не суперечать Закону.

Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також), випускати і реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.

Керівні функції держава здійснює через встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо [4].

Державні підприємства діють на основі державної власності. А підприємства, що функціонують на основі комунальної власності територіальної громади, вважаються комунальними підприємствами.

Підприємства державного сектора створюються для [5]:

· забезпечення робочих місць, послаблення циклічних коливань в економіці, зокрема економічної кризи,

· утримання галузей комунального господарства - водопостачання, електропостачання, телефонного зв'язку, муніципального транспорту, що зумовлено необхідністю створення соціальних гарантій споживання цих видів послуг для абсолютної більшості населення і відповідно контролю за цінами в цих галузях,

· забезпечення обороноздатності країни, яка під впливом інтересів військових лобі у законодавчих органах та інших факторів перевищує межі доцільності, переростає у гігантський ринок зброї,

· поповнення державного бюджету. В цьому випадку створювалися фіскальні монополії, (наприклад горілчано-спиртова).

Державні підприємства виконують такі функції:

* виробничо-технічну - виготовлення товарів і послуг, здійснення науково-дослідної, торговельної та іншої діяльності, яка прово­диться виключно державними підприємствами;

* економічну (управлінську) - здійснення управлінської та господар­ської діяльності в межах підпорядкування даного підприємства;

* соціальну - соціальне забезпечення працівників різними видами соціальної допомоги, сплата внесків у соціальні державні фонди;

* зовнішньоекономічну - участь у міжнародному поділі праці, здійс­нення спільної виробничої, науково-технічної діяльності та співро­бітництво з іноземними партнерами;

* стратегічну - забезпечення головних позицій держави на світовому ринку (розвиток НТР, збільшення економічного зростання, захист інтересів держави);

* регіональну, яка диктує необхідність оптимального розміщення продуктивних сил на території країни, комплексного використання ресурсів, невілювання нерівномірності техніко-економічного роз­витку, підтримку розвитку депресивних регіонів;

* фіскальну, яка спрямована на поповнення дохідної частини держа­вного бюджету;

* інтегративну - забезпечення цілісності економіки держави (керова­ності, підзвітності, рівноправності суб'єктів господарювання).

Особливості діяльності державних підприємств такі:

1. Функціонування державних підприємств - виключна форма розвитку тих галузей і напрямків економіки, які відіграють провідну роль у забезпеченні відповідного рівня національної безпеки країни. У більшості країн із розвиненою ринковою економікою до таких галузей належать оборонна промисловість, залізничний транспорт та ін.

2. Державні підприємства забезпечують заповнення тих ринкових ніш та напрямків задоволення соціальних потреб суспільства, в яких внаслідок низької норми прибутку (навіть в умовах повної неприбутковості) підприємства інших форм власності не бажають здійснювати підприємницьку діяльність, але ефективний суспільний розвиток не може бути забезпечено без відповідного задоволення цих соціальних проблем.

3. Створення державних підприємств - один із способів забезпечення національних інтересів за стратегічними напрямками виробництва, форма захисту цих напрямків від експансії іноземного капіталу.

4. Діяльність державних підприємств - один із дієвих інструментів впливу держави на негативні фактори розвитку економіки і подолання кризових умов цього розвитку за рахунок можливостей більш жорсткого державного регулювання та координації їхньої господарської діяльності.

5. Державні підприємства виступають як впливовий інструмент державного регулювання цін на внутрішньому ринку, більш м' яка форма державного втручання у становлення цінової рівноваги з метою забезпечення захисту найбільш соціально вразливих верств населення.

6. Державні підприємства зберігають роль в тих капіталомістких галузях, де приватний капітал внаслідок недостатнього його накопичення не може забезпечити створення відповідних за масштабами і рівнем застосування сучасних технологій підприємств.

Аналіз результатів ринкових перетворень в Україні показує, що ефективному використанню державної власності через інститути державного підприємництва перешкоджає ряд проблем:

- відсутні науково обґрунтовані критерії оптимізації обсягу і структури державного сектору економіки;

- потреба в удосконаленні механізму державного регулювання і контролю на підприємствах з державною формою власності;

- відсутня стратегія розвитку підприємств державного сектору економіки;

- низький професійний рівень менеджменту підприємницької діяльності.

Розглядаючи державне підприємництво як інструмент підтримки конкурентоспроможності економіки, слід зазначити, що його масштаби залежать від умов які складаються в національному господарстві.

У перехідний економіці (яка зараз триває в Україні) значення і роль державного підприємництва незмерімо вище, ніж у ринкової. Існують щонайменше три фактори, які зумовлюють значну участь держави в підприємницькій діяльності у трансформаційний період.

· По-перше, це загальна слабкість частого сектора, що нездатний охопити весь відтворювальний процес.

· По-друге, небажання приватного капіталу йти у виробничу сферу, як із-за недостатніх розмірів власних коштів, так і в силу характерної довготривалості віддачі від вкладень.

· По-третє, наявність нерентабельних підприємств, які потребують фінансової санації та технічної модернізації.

державний економіка національний підприємництво

2. Форми державних підприємств та їх характеристика

Організаційно-правовими формами державних підприємств в Україні є:

· Бюджетні/унітарні (казенні) державні підприємства (діють як державні комерційні і казенні підприємства);

· Державні корпорації (корпоратизовані державні комерційні підприємства);

· Змішані акціонерні товариства.

На рисунку 2 наведені форми державних підприємств [1].

Рисунок 2- Форми державних підприємств

Отже, залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють казенні (унітарні) та корпоративні державні підприємства.

1. Унітарним вважається підприємство, створене одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, якого призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади у розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених ГКУ та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника й органу влади, до сфери управління якого воно входить. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, якого призначає орган, до сфери управління котрого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства. Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

· законом дозволено провадження господарської діяльності лише державним підприємствам;

· основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

· за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

· переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

· приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

2. Державні корпорації:

· цим підприємствам надається право господарської самостійності;

· держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;

· застосовується контрактна форма роботи з державою, конкурентні засади із застосуванням тендерів.

3. Змішані акціонерні товариства (поєднують переваги приватного і державного підприємництва):

· можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних засад;

· господарська діяльність здійснюється на комерційній основі;

· деяким із них держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

Державні підприємства є важливим і об`єктивно необхідним елементом структури сучасного суспільства, пов`язаним із роллю держави в соціально-економічному розвитку, наявністю потреб, задоволення яких не може забезпечити приватне підприємство і в інтересах якого є отримання високого прибутку. За допомогою підприємств держава вирішує багато економічних і соціальних задач, пов`язаних із вирішенням загальнонаціональних проблем.

3. Державна пропозиція суспільних благ

Державний (згідно із західною термінологією -- публічний) сектор, як було зазначене висче призначений для того, щоб відтворювати публічні (суспільні) блага.

Суспільні блага - це потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства загалом, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Це те, що однаковою мірою доступно всім членам суспільства і не вимагає безпосередньої оплати. Суспільне благо визначається як благо, що споживається спільно, тобто всі споживають його разом; суспільне благо не можна поділити на окремі частини і продати або купити на ринку, як не можна й позбавити будь-кого права користуватися ним. Споживання однією людиною не зменшує кількості споживання цього блага іншими [6].

Класичними прикладами таких благ є законодавча система, послуги у вигляді користування громадськими спорудами -- дорогами, парками, маяками. Найважливішими суспільними благами є освіта, медичне обслуговування, національна оборона, національні бібліотеки та інші національні культурні заклади, такі як національні оперні й балетні колективи, національні колекції живопису й мистецтва тощо. Це відрізняє суспільні блага від більшості товарів на ринку, які називають суто приватними благами.

Суспільні блага поділяються на „чисті” і „недосконалі”.

· Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом) і неконкурентністю - неможливістю перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього.

· Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага [5].

Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво - використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.

Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

Вищесказане не означає, однак, що держава у всіх випадках ідеально виконує свої функції.

У кожній країні існує певна структура попиту та пропозиції благ, маючи на увазі характер споживання останніх. Частина з цих благ є чистими суспільними благами, інші блага є благами колективного або індивідуального споживання саме завдяки певній державній політиці.

Зміна статусу блага відбувається, як правило, при кардинальній зміні соціально-економічних умов життя в країні, зміні державної економічної політики. Найбільш характерними є перетворення благ із суто суспільних у колективні, а також у блага індивідуального споживання. Саме такі зміни статусу благ відбуваються в останнє десятиріччя в Україні стосовно послуг медицини та освіти, багато з яких перетворюються зі змішаних суспільних благ в індивідуальні суспільні блага; із загальнонаціональних суспільних благ у локальні суспільні блага тощо.

Одна з теоретичних проблем економіки суспільного сектора полягає в тому, наскільки комерціалізація освіти, посилення її елітарності сприяє переходу освіти із категорії суспільних благ у розряд благ індивідуального споживання? Для відповіді на це запитання необхідно звернути увагу на дві обставини:

- більш широке впровадження в Україні принципу "турбуйся про свою освіту сам" призводить до того, що не держава, а самі люди визначають структуру послуг, що пропонуються на ринку освіти. У результаті суспільна корисність освіти знижується, іншими словами, освіта меншою мірою починає відповідати характеристикам суспільного блага. До того ж перехід освіти на ринкові засади обумовлює привілеї в освіті (доступ до більш якісного навчання зокрема) не найбільш обдарованим, а найбільш забезпеченим;

- останніми роками спостерігається тенденція до деінтелектуалізації праці: поряд зі зростанням значення висококваліфікованої трудової діяльності збільшуються обсяги праці низької кваліфікації, насамперед, у торгівлі, сфері обслуговування. Значне зростання зайнятості спостерігається за тими професіями, які не вимагають високої кваліфікації і серйозних інвестицій у людський капітал: секретарі, касири, кухарі, працівники охоронних структур. Така ситуація в поєднанні з динамічним розвитком вищої освіти поглиблює розрив між потребами економіки і створенням такого суспільного блага, як освіта.

Зміна статусу блага нерідко означає, що зміни відбуваються в структурі його ринкової пропозиції. Скажімо, медичні послуги продовжують надаватись як суспільні, колективні, індивідуальні, але змінюється частка кожного типу медичної послуги в загальній їх структурі. При цьому деякий базовий рівень забезпечення послугами охорони здоров'я для всіх громадян є суспільним благом, а вже додаткові послуги надаються як колективні, індивідуальні.

Базова, середня освіта в Україні також залишається суспільним благом, а вже навчання на робочому місці на відміну від радянського періоду все частіше стає сьогодні об'єктом купівлі-продажу. Роботодавець надає робоче місце без оплати, а здобувач цього місця отримує трудові навички протягом відносно тривалого періоду часу.

Держава має впливати на оптимізацію розподілу виробничих, грошових ресурсів економічної діяльності між виробництвом суспільних, колективних благ і благ приватного споживання.

Тут можливі два підходи.

Перший підхід:

· необхідно виходити насамперед з обмеженої можливості акумулювати кошти через державний бюджет у кожний період часу. Ця обмеженість визначає максимально можливий рівень державних витрат на забезпечення населення суспільними товарами. А решта ресурсів спрямовується на створення колективних і індивідуальних благ, що реалізуються їх споживачам безпосередньо. З переходом до ринкових відносин через центральний бюджет перерозподіляється значно менше ресурсів, ніж в умовах адміністративно-командної економіки, що визначає скорочення виробництва суспільних благ. За будь-яких обставин держава повинна забезпечувати централізованими ресурсами протидію психічним, інфекційним захворюванням, що виступає чистим суспільним благом. А вже масштаби фінансування державою лікування серцево-судинних захворювань залежать від стану її бюджету.

Другий підхід:

· державі немає необхідності втручатись у процес диференціації та реалізації різних потреб населення в умовах зростання його доходів. Забезпечення населення суспільними благами з самого початку націлено на задоволення первісних, обов'язкових потреб без урахування індивідуальних особливостей, переваг, смаків. Вже клуби, коаліції споживачів спрямовані на задоволення більш розвинутих потреб. Створення клубів базується на зростанні доходів, появі груп населення з відносно високими доходами і розвинутими потребами. Саме тому останніми роками в Україні спостерігається значне зростання платних мед установ, стоматологічних клінік, приватних ліцеїв тощо.

У кожному суспільстві існує нерівномірність у розподілі доходів, влади, власності, економічних можливостей тощо. Якщо ступінь цієї нерівномірності не перевищує певної небезпечної межі, - вона є природним явищем. Але надмірна нерівномірність у розподілі доходів, благ, бідність значної частини населення заважає соціально-економічній стабілізації. Тому усунення надмірної нерівномірності в розподілі, перерозподіл доходів можна вважати суспільними благами.

Існує нерівномірність у розподілі на території країни таких суспільних благ, як медичні, освітні послуги, можливість для здібних людей поліпшити заробіток, свобода від крайньої бідності, соціальний спокій. Держава мусить впливати на усунення цієї нерівномірності між регіонами, зокрема, використовуючи систему бюджетних трансфертів: перерозподіляючи бюджетні кошти на користь відносно слабозабезпечених суспільними благами регіонів.

Найбільш чутливо на регіональні відмінності в забезпеченні суспільними благами реагують інвестиції (у тому числі й іноземні). З одного боку, низький рівень забезпеченості таким благом, як соціальний спокій у певних регіонах не сприяє залученню до них капіталовкладень, а з іншого - невисокий рівень забезпеченості суспільними благами не викликає в місцевого населення значних вимог щодо рівня оплати, соціального пакета і таким чином може сприяти залученню капіталовкладень.

Від розподілу суспільних благ на території країни залежать і напрями міграції населення, кваліфікованих кадрів. Згідно з тезою відомого економіста люди залишають місця, де їх не задовольняє стан забезпечення благами суспільного користування (відповідно до рівня податків, які вони сплачують). Але на практиці, зокрема в Україні, ця теза не знаходить підтвердження, очевидно тому, що досить значними порівняно з доходами є витрати на територіальне переміщення сімей.

Водночас немає сенсу намагатись уникнути соціально-економічної нерівності людей, пов'язаної з їх участю в різних клубах, споживанням таких клубних благ, як послуги платних шкіл, лікарень, басейнів, курортів. З розвитком ринкової економіки все більшого значення набуватимуть клуби споживачів, що належать до певних підприємств і благ, користування якими буде можливим лише за умови трудової діяльності на конкретному підприємстві (наприклад, відомчий оздоровчий комплекс). Можливість участі в таких клубах - додатковий стимул для продуктивної праці.

Необхідно розрізняти поняття доступу до споживання суспільного блага і реальне споживання цього блага кожним окремим. Усі громадяни країни мають рівний доступ до безкоштовної освіти, медицини. Але рівний доступ до споживання цих суспільних благ не означає рівності в споживанні цих благ різними користувачами. Хвора людина отримує більше медичних послуг, ніж здорова. Здібний учень одержує більше освітніх послуг, ніж той, який має середні здібності. Не всі однаковою мірою можуть насолоджуватися творами літератури, мистецтва, які належать до чистих суспільних благ. Таким чином, нерівномірність розподілу суспільних благ, а отже і соціальна нерівномірність може бути пов'язаною з нерівномірністю їх реального споживання.

Збільшення державних витрат на виробництво суспільних благ, що неоднаково споживаються різними групами населення, може сприяти відтворенню, розширенню соціальної нерівності. Оскільки у вищих навчальних закладах України навчаються в основному представники вищих та середніх за рівнем доходів верств населення, то поширення державних витрат на означений вид суспільних благ буде рухатись у бік заможніших громадян. Тому більш доцільно вищу освіту підтримувати не тільки з боку пропозиції освітніх послуг, а надавати частину коштів здібній молоді з бідних сімей, тобто об'єктом державної підтримки зробити значною мірою попит на освіту.

Господарський механізм створення суспільних благ - система економічних інструментів, завдяки яким відбувається узгодження інтересів виробників і споживачів цих благ. Він включає механізми виборів у законодавчі органи влади, ціноутворення на суспільні блага, податки тощо [7].

У кожній країні здійснюється суспільний вибір тих суспільних благ, які найбільш важливі на даний час, враховуючи обмеженість бюджетних ресурсів. А голосування парламентаріями за бюджет кожного року - це, крім іншого, голосування за напрями витрачання коштів на суспільні блага.

В Україні ще не сформувались політичні групи, що цілеспрямовано б обстоювали інтереси громадян країни в споживанні певних суспільних благ з точки зору їхньої належної якості, економії коштів платників податків на створення таких благ. Але інтереси в суспільних благах тільки починають усвідомлюватися, виділятися.

Суспільним благом можна вважати і невисоке безробіття, яке не загрожує соціальній стабільності суспільства.

Для створення такого суспільного блага, як соціальна безпека трудового населення відбувається інституціональне втручання у вигляді систем соціального захисту населення, законодавства про мінімальну зарплату і захист зайнятості (обмеження щодо звільнень), впливу профспілок на ціноутворення на робочу силу. Але, на думку багатьох західних економістів, це втручання у другій половині XX ст. сприяло збільшенню безробіття в розвинутих країнах.

Тобто існує протиріччя між господарським механізмом створення суспільного блага "соціальна безпека трудового населення" і економічним механізмом, що знаходиться в основі відтворення суспільного блага "невисоке безробіття". Це протиріччя може бути розв'язане на шляху пошуку компромісу між регулюванням і дерегулюванням ринку праці, компромісу, який намагаються знайти в Україні роботодавці, профспілки і уряд.

Таким чином, у своїй політиці держава має визначати найбільш актуальні для соціальної сфери суспільні блага, забезпечувати їх створення.

В Україні створюються такі категорії суспільних благ, що мають безпосереднє відношення до функціонування ринку праці, відтворення робочої сили, розподілу доходів, соціальної політики:

- чисті суспільні блага, які ще мають назву благ Самуельсона.

До таких благ належать закони, які регулюють соціально-трудові відносини; фінансова стабільність, від якої залежить ділова активність та попит на робочу силу; свобода від крайньої нерівномірності розподілу доходів, бідності; соціальна безпека і спокій;

- змішані суспільні блага. Вони включають, послуги закладів охорони здоров'я, освіти; житлово-комунальні послуги.

Зараз в Україні відбувається переведення благ суспільного споживання переважно на фінансування за рахунок коштів їхніх окремих споживачів. Той факт, що виробництво деяких благ переходить на приватне, змішане фінансування, не може розглядатися як зміна статусу блага з суспільного на благо приватного споживання. Але у кожному разі невиправдане звуження фінансової основи важливої для усього суспільства продукції може сприяти її зменшенню, повній ліквідації. Для запобігання таким процесам треба жорстко окреслити коло суспільних благ, які життєве необхідні Україні.

Список літератури

1. Длугопольський О.В. Теорія економіки державного сектора: навчальний посібник/ О.В. Длугопольський.--К.: «ВД «Професіонал», 2007.--592 с.

2. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. - 864 с.

3. Закону України "Про підприємства"- Верховна Рада України [Електронний ресурс]// Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/go/887-12

4. Ю. В. Ніколенко Основи економічної теорії: підручник -Київ:ЦНЛ,2003

5. Економічна теорія. [Електронний ресурс] // - Режим доступу: http://bibliograph.com.ua

6. Мортіков В. Суспільні блага та економічна політика //Україна: аспекти праці. - 2005. - № 2. - C. 29-32

7. Мортіков В. В. Фінансування створення суспільних благ //Фінанси України. - 2005. - № 10. - С.76-82.

Размещено на Allbest.ru

...