Міське право України як галузь національного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міське право України як галузь національного права

План

Вступ

1. Поняття та загальна характеристика міського права України

2. Історія міського права України

3. Джерела міського права в Україні

4. Система міського права України

5. Правові відносини у сфері місцевого самоврядування

Вступ

Після проголошення незалежності України і прийняття чинної Конституції України відбулися і продовжують відбуватися радикальні процеси демократизації суспільства і держави. Складовою частиною цих процесів є визнання і гарантування місцевого самоврядування в Україні, яке нині стало важливою складовою державного та суспільного життя.

Донині тривають гарячі дискусії щодо його доцільності і природи, продовжується формування його системи, яка тривалий час, на жаль, залишається незавершеною, але дедалі відчутнішими й очевиднішими стають результати його функціонування в селах, селищах і містах, дедалі більше поваги виявляють до органів і посадових осіб місцевого самоврядування органи державної влади та їхні посадові особи.

Становлення місцевого самоврядування супроводжується бурхливим розвитком законодавства в цій галузі, багатогранною локальною нормотворчістю і ратифікацією відповідних міжнародно-правових актів. Закономірним наслідком цього нормотворчого процесу є становлення якісно нового інституту конституційного права та нової галузі права -- міського права України, основними джерелами якої є чинна Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Європейська Хартія про місцеве самоврядування, Закон України "Про столицю України ? місто-герой Київ" та низка інших нормативно-правових актів.

1. Поняття та загальна характеристика міського права України

Уже сьогодні з упевненістю можемо стверджувати, що Міське право України -- галузь права України, норми якої виражають волю й інтереси її народу, держави та територіальних громад і регулюють суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування.

За своєю суттю міське право є виразником волі й інтересів територіальних громад, усього народу та держави, оскільки міські норми встановлюють або санкціонують як суб'єкти місцевого самоврядування (територіальні громади), так і народ й держава, приймаючи Конституцію та закони, якими визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За своїм змістом міське право виступає регулятором суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування, тобто відносин, пов'язаних з виникненням і існуванням місцевого самоврядування в межах певних адміністративно-територіальних одиниць.

За формою міське право являє собою галузь права, джерелами якого є акти як локальних (статути територіальних громад, регламенти рад тощо), так і загальних, загальнонаціональних (Конституції, законів, підзаконних актів) норм права.

Міське право належить до публічного права, оскільки стосується самостійного виду публічної (політичної) влади (демократії), яка, у свою чергу, належить територіальним громадян і здійснюється ними безпосередньо або через утворювані ними органи (ради та інші органи).

Ця галузь права -- комплексна, оскільки її норми регулюють суспільні відносини, що є предметом впливу ряду традиційних та інших загальновизнаних галузей права, насамперед конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, земельного та ряду інших галузей публічного і приватного права.

Проблемність назви "міське право" полягає передусім у тому, що в Конституції України використаний термін "місцеве самоврядування" і не вживається термін "муніципалітет", під яким, зазвичай, розуміють сукупність виборних органів системи місцевого самоврядування, "міське утворення" як міське чи сільське поселення, в межах якого здійснюється місцеве самоврядування і існує міська власність, місцевий бюджет, виборні органи місцевого самоврядування. Разом з тим у Конституції України як одна з форм власності закріплюється комунальна власність -- власність територіальних громад сіл, селищ, міст. Тому деякі вчені пропонують називати нову галузь права комунальним правом, яке по суті є правом місцевого самоврядування.

Однак в юридичній, науковій, навчальній та іншій літературі все частіше вживається термін "міське право". Хоча назва відповідної галузі "міське право України" є значною мірою умовною, запозиченою з інших національних правових систем. Аналогічну назву має ця галузь у Великій Британії, Іспанії, Російській Федерації, США та інших країнах.

Основні ознаки будь-якої галузі права -- це наявність її предмета і методу (методів). Ці ознаки має й міське право.

Зокрема, предметом міського права є місцеве самоврядування як відносно самостійний вид суспільних відносин, пов'язаних з організацією і здійсненням влади територіальними громадами.

Зміст місцевого самоврядування полягає насамперед у самостійному вирішенні територіальними спільнотами питань місцевого значення. У ст. 140 Конституції України зазначено, що "місцеве самоврядування є правом територіальної громади -- жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селищ та міста -- самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України". Також територіальні громади й утворювані ними органи вирішують ще питання, делеговані їм органами державної влади.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою у встановленому законом порядку як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ст.140 Конституції України).

Отже, місцеве самоврядування опосередковує собою відносно самостійний вид влади в системі народовладдя, влади народу, а саме -- міську владу як владу територіальних спільнот. Це дає підстави стверджувати, що міські норми мають відносно самостійний предмет свого впливу, регулювання, а їх система утворює самостійну галузь права України -- міське право.

Предмет міського права являє собою певну систему. Основними складовими цієї системи є такі відносини:

- що пов'язані з організацією і проведенням місцевих виборів, референдумів та з іншими формами безпосереднього волевиявлення територіальних громад;

- що пов'язані з діяльністю представницьких органів місцевого самоврядування (рад) і депутатів місцевих рад;

- що пов'язані з діяльністю виконавчих органів місцевого самоврядування та міських службовців;

- що пов'язані з діяльністю сільських, селищних і міських голів;

- що пов'язані з діяльністю органів самоорганізації населення;

- органів місцевого самоврядування з органами державної влади, з іншими органами місцевого самоврядування, з об'єднаннями громадян, а також з підприємствами, установами й організаціями;

- фінансові, цивільні, земельні, соціальні, трудові, житлові та інші (бо саме на місц. рівні виріш. багато питань із цих сфер).

Метод міського права, як і метод будь-якої галузі, є способом її впливу на суспільні відносини, зокрема на відносини в системі місцевого самоврядування. Кожній галузі права властивий, як правило, ряд методів. Це притаманно і міському праву. Розрізняють такі основні методи міського права: імперативний, диспозитивний, рекомендаційний і декларативний.

Пріоритетним є імперативний метод, оскільки норми цієї галузі регулюють передусім відносини державної влади і народовладдя, яке опосередковує собою місцеве самоврядування. Цей метод характеризується тим, що відповідні норми права не передбачають альтернативної поведінки чи діяльності, а в разі невиконання законних рішень місцевого самоврядування, настає відповідальність.

Диспозитивний метод: як юридичні особи суб'єкти місцевого самоврядування укладають договори з іншими юридичними особами, а також з органами державної влади. Територіальні громади мають у своїй власності рухоме й нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування, що управляють цим майном, можуть укладати різні договори щодо розпорядження ним чи набуття його.

Поряд з цими методами поширення набули методи рекомендацій (порад) і декларацій (проголошення принципів тощо), які характерні, зокрема, для міжнародно-правових актів (хартій, декларацій тощо) і статутів (хартій) територіальних громад.

Отже, міське право в системі права України являє собою комплексну галузь публічного права, норми якої регулюють організацію і здійснення влади територіальними громадами та утворюваними ними органами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Міське право є складовою частиною системи права України. Воно тісно пов'язано з іншими галузями права. Найтісніший зв'язок існує з конституційним правом, за рахунок норм якого формується поперед усього міське право. Також МП взаємодіє з адміністративним, фінансовим, цивільним, трудовим, житловим та іншими, норми яких в певних межах регулюють відносини державної влади і народовладдя і частково входять до системи норм міського права.

2. Історія міського права України

Місцеве самоврядування кожної країни, так само як і організація та здійснення в країні державної влади, всебічно відображає традиції народу, його ментальність, рівень розвитку суспільства та умови його існування. Це стосується і місцевого самоврядування України, яке існувало з найдавніших часів і характеризувалось, як правило, реальним демократизмом.

Так, найбільш відомими формами місцевої демократії в історії місцевого самоврядування часів Київської Русі були віче (міські, територіальні) та збори (сходи) верв (жителів кількох сіл чи інших населених пунктів).

Віче -- це, як правило, збори (зібрання) дорослого вільного населення міст і навколишніх територій, що скликалися для вирішення найважливіших питань. Це були найвищі органи самоврядування міських громад. Поряд з військовими і господарськими справами, віче нерідко вирішувало й долю князя та інших державних посадових осіб і органів.

Збори (сходи) верв -- територіальних спільнот, громад -- являли собою органи самоврядування жителів кількох сіл чи інших населених пунктів. їх роль була, як правило, багатогранною.

Верв в особі дорослого чоловічого населення захищала членів общини і представляла їх інтереси у взаємовідносинах з органами й посадовими особами державної влади та сусідніми общинами.

Отже, на вічах та інших зборах громад вирішувалися переважно найважливіші питання. Для вирішення решти питань обиралися війти або інші посадові особи.

З середини XIV століття українські землі починають поступово входити до Польської і Литовської держав. Із входженням українських земель до Великого Князівства Литовського місцеве самоврядування в містах отримало розвиток у формі війтівства відповідно до Литовських статутів 1529, 1566, 1688 pp. Міська громада ("копа", "купа") обирала війтів на міських віче.

Також з середини XIV століття в українських містах починає запроваджуватися магдебурзьке (німецьке, саксонське) право. Воно передбачало надання міськими громадами права запроваджувати міське самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом. Першим українським містом, якому було надане магдебурзьке право, був Сянок (1339 p.). Києву було надане магдебурзьке право в 1498 p., Львову -- в 1356, а Вінниці -- в 1640 р.

У Запорізькій Січі, яка виникла в середині XVI століття, вищим органом влади була військова рада, яка, природно, вирішувала, як правило, лише найважливіші питання. Військова рада обирала старшину. Вища влада -- військова, адміністративна, судова й духовна -- належала кошовому отаману. Нижчу ланку посадових осіб очолював курінний отаман. Вищою судовою інстанцією в Запорізькій Січі був кошовий отаман, а іноді й весь кіш.

Але в цілому розвиток місцевого самоврядування в Україні визначався розвитком місцевого самоврядування в Росії. Після ліквідації Запорізької Січі, у 1782--1783 pp. на деяких українських територіях запроваджується губернський поділ і російська система органів місцевого самоврядування.

Земська реформа 1864 р. зумовила створення системи органів самоврядування на основі станового принципу виборів. Представницькими органами цієї системи були губернські й повітові збори, а їх виконавчими органами -- управи відповідного рівня.

У 1870 р. реформа місцевого самоврядування була здійснена в різних містах Росії, зокрема було створено міські представницькі органи -- міські думи. Думи обирали виконавчі органи -- міські управи, які очолював міський голова.

Тимчасовий уряд Росії, який прийшов до влади внаслідок лютневої революції 1917р., залишив органи земського самоврядування Російської імперії без змін, замінивши губернаторів комісарами, які стали головами губернських і повітових земських управ.

Центральна рада України з моменту свого створення приділяла значну увагу місцевому самоврядуванню, про що свідчать її основоположні акти та універсали, Конституція УНР тощо. Але більшість положень актів УНР та її Центральної ради не були реалізовані. У цей час масового характеру набуло створення рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Радянська влада не визнавала місцеве самоврядування.

За Конституцією УРСР 1919 р. органами влади на місцях (у селах і містах) були ради, а у волостях, повітах і губерніях -- з'їзди рад і обрані ними виконавчі комітети.

Конституція УРСР 1937 р. перетворила ради на представницькі органи на всіх рівнях, а Конституція 1978 р. закріпила принцип єдності системи рад як органів державної влади.

Реальне місцеве самоврядування об'єктивно можливе лише в умовах суверенітету держави, оскільки саме вона виступає його гарантом, а іноді й творцем його системи. Тому в Україні самоврядування поступово склалося лише після здобуття нашою державою незалежності.

Початок реальному відродженню місцевого самоврядування в сучасних умовах поклали "Декларація про державний суверенітет України" і прийнятий на її основі й у відповідності з нею Закон УРСР від 7 грудня 1990 р. "Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP і місцеве самоврядування". Цей Закон уперше в умовах Союзу РСР і радянської влад і проголошував принципи місцевого самоврядування і відмову від принципу "демократичного централізму" у відносинах між радами різних рівнів.

3. Джерела міського права в Україні

Система джерел міського права є однією з найбільших розгалужених серед джерел інших галузей права.

Основні види джерел міського права:

- Конституція України;

- закони України;

- підзаконні нормативно-правові акти органів державної влади в галузі місцевого самоврядування;

- нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого самоврядування;

- міжнародно-правові акти в галузі місцевого самоврядування

- нормативно-правові договори;

- інші види джерел міського права, тобто акти безпосереднього народовладдя (органів місц. самоврядув. і їх викон. органів), нормативно-правові акти Верховне Ради й Ради Міністрів Автономної Республіки Крим тощо. міський право самоврядування громадянин

Пріоритетним джерелом міського права України Конституція України. Вона містить насамперед положення про визнання і гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 7), про здійснення народом України влади через органі місцевого самоврядування (ст. 5), про право громадян України брати участь у місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів місцевого самоврядування, користуватися рівним правом доступу до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38), про основні засади виборів до органів місцевого самоврядування (ст. 71), про повноваження Верховної Раді України в галузі місцевого самоврядування (п. 30 ст. 85, п. 1: ст. 92 та ін.), про основні засади місцевого самоврядування (розділ XI), функції і повноваження територіальних громад порядок формування і склад представницьких органів місцевого самоврядування, їх основні функції і повноваження та механізм здійснення місцевого самоврядування.

Загальним і основним Законом в галузі місцевого самоврядування в Україні є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні". Цей Закон, відповідно до положень Конституції України щодо місцевого самоврядування, визначає систему місцевого самоврядування, засади організації і діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування, їх функції, повноваження і відповідальність та гарантії місцевого самоврядування.

Поступово визнається і утверджується таке джерело міського права, як акти Конституційного Суду України.

Найбільш розгалуженим джерелом міського права є нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого самоврядування, зокрема відповідні акти територіальних громад: акти їх безпосереднього волевиявлення, акти представницьких органів місцевого самоврядування рад, акти їх виконавчих органів, акти сільських, селищних, міських голів, акти органів самоорганізації населення тощо. Найбільш вагомими серед цих нормативних актів є акти місцевих референдумів і акти представницьких органів місцевого самоврядування, зокрема статути територіальних громад міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, регламенти відповідних рад, правила, положення тощо, що в цілому складають найбільший масив джерел міського права України.

Усе більше місця в системі джерел міського права України займають міжнародно-правові акти з числа тих, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. До них належать, зокрема, Європейська хартія місцевого самоврядування, прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 р.

4. Система міського права України

Система міського права - це його внутр. структура, побудова. Систему МП складають інститути та норми міського права.

Основними складовими системи міського права є його інститути - групи правових норм, що регулюють найбільш споріднені міські відносини, тобто відносини у сфері місцевого самоврядування.

Зокрема, основними інститутами міського права України визнані:

- інститут загальних засад місцевого самоврядування;

- інститут територіальних громад;

- інститут форм безпосереднього волевиявлення територіальних громад: місцевих виборів, місцевих референдумів та інших форм безпосередньої демократії;

- інститут представницьких органів місцевого самоврядування (рад);

- інститут виконавчих органів місцевого самоврядування;

- інститут сільських, селищних, міських голів;

- інститут органів самоорганізації населення;

- інститут територіальних основ місцевого самоврядування;

- інститут комунальної власності;

- інститут фінансових основ місцевого самоврядування;

- інститут об'єднань органів місцевого самоврядування;

- інститут гарантій місцевого самоврядування;

- інститут юридичної відповідальності органів і посадових осіб системи місцевого самоврядування.

Первинним елементом системи міського права є правові норми -загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлюються народом, державою, органами державної влади, територіальними громадами, органами або посадовими особами системи місцевого самоврядування та іншими суб'єктами місцевого самоврядування.

Ці правові норми поділяються на види.

За юридичною силою розрізняють такі правові норми: 1) конституційні, що мають найвищу юридичну силу; 2) законодавчі, що мають вищу юридичну силу; 3) норми підзаконних актів та 4) норми суб'єктів місцевого самоврядування.

За змістом вони є: 1) уповноважуючі (норми, що надають або визнають права суб'єктів правовідносин); 2) зобов'язуючі (норми, що передбачають обов'язки); 3) забороняючі (норми, що передбачають заборони щодо певних напрямів, способів або засобів діяльності, поведінки) та 4) дозвільні (норми, що передбачають дозволи щодо певної поведінки або діяльності).

За способом вираження волі правові норми поділяють на: а) імперативні (норми, що передбачають, як правило, однозначність їх розуміння, тлумачення і дії, поведінки відповідно до них); б) диспозитивні (норми, що передбачають багатоманітність у їх розумінні, тлумаченні та поведінці згідно з ними); в) рекомендаційні (норми, що пропонують певні види чи напрями діяльності, які обираються на розсуд, з волі суб'єкта відповідних правовідносин) і г) декларативні (норми, що проголошують як об'єктивно найбільш прийнятні правила поведінки суб'єктів міських правовідносин).

За характером здійснюваних функцій правові норми класифікують на правотворчі, установчі, регулятивні, охоронні та інформаційні (норми-принципи, норми-дефініції та ін.)

Залежно від характеру відносин, що регулюють правові норми, розрізняють матеріальні та процесуальні (процедурно-процесуальні) норми.

За простором і територією дії правові норми поділяють на 1) ті, що діють на всій території України, і 2) ті, що діють в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць (норми актів, що приймаються територіальними громадами й органами місцевого самоврядування).

За часом дії правові норми бувають постійні, що становлять більшість норм, і тимчасові, зокрема норми, передбачені перехідними положеннями Конституції України.

5. Правові відносини у сфері місцевого самоврядування

Наслідком дії правових норм, їх впливу на суспільні відносини є правові відносини. Правові відносини у сфері місцевого самоврядування - урегульовані нормами міського права і гарантовані державою суспільні відносини в галузі місцевого самоврядування.

Їх суть: організація і здійснення місцевої публічної влади в межах прав і обов'язків суб'єктів цих відносин у передбачених нормативно-правовими актами формах.

Правові відносини у сфері місцевого самоврядування мають у переважній більшості спільні риси з іншими правовідносинами і насамперед з конституційно-правовими, адміністративно-правовими, фінансово-правовими, оскільки міське право є комплексною галуззю публічного права й інститутом конституційного права.

Разом з тим, ці правові відносини мають ряд особливостей, зокрема щодо територіальної сфери цих відносин, а також щодо їх суб'єктів і об'єктів, що не характерне для інших правовідносин.

Доцільно розглянути окремі особливості правових відносин у сфері місцевого самоврядування.

1. Ці правові відносини є відносинами влади, як і відносини у сфері державної законодавчої, виконавчої та судової влади, але суб'єктами цих відносин є не загальнодержавні органи, а насамперед територіальні громади (сіл, селищ, міст), При цьому відносинам притаманний локальний (місцевий) характер. Відповідно права і обов'язки суб'єктів таких відносин обмежуються, зазвичай, певними адміністративно-територіальними одиницями.

2. Ці правові відносини як владні відносини, мають переважно імперативний характер. Але міське право регулює і значне коло відносин, що ґрунтуються на рівності сторін, суб'єктів цих відносин, зокрема цивільних, сімейних, трудових та інших суспільних відносин. Тобто мова йде про диспозитивність як одну із ознак правових відносин у сфері місцевого самоврядування.

Як і інші правовідносини, правові відносини у сфері місцевого самоврядування мають свою структуру. Так, основними елементами цих відносин є:

- суб'єкти,

- об'єкти,

- зміст.

Розглянемо кожен із названих елементів детальніше.

Суб'єктами відносин є учасники цих відносин, які мають відповідні суб'єктивні права і виконують відповідні юридичні обов'язки в межах і порядку, передбачених правовими нормами.

Основні суб'єкти правових відносин у сфері місцевого самоврядування: Український народ, Українська держава; органи державної влади; політичні партії і громадські організації, їх об'єднання і осередки; громадяни України; територіальні громади, жителі відповідних адміністративно-територіальних одиниць; представницькі органи місцевого самоврядування (місцеві ради), виконавчі органи місцевих рад; сільські, селищні, міські голови, органи самоорганізації населення, депутати місцевих рад, посадові особи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації; асоціації та інші об'єднання органів місцевого самоврядування; юридичні особи.

Другий елемент міських правовідносин - їх об'єкти. Основні об'єкти правових відносин у сфері місцевого самоврядування: влада народу; державна влада; права, свободи і обов'язки людини і громадянина; влада територіальних громад; питання місцевого значення; функції (напрями й види діяльності) суб'єктів місцевого самоврядування; об'єкти комунальної власності; місцеві бюджети, доходи місцевих бюджетів, місцеві податки і збори, місцеві позики; природні блага, природні об'єкти, природні ресурси, об'єкти природно-заповідного фонду, земля; духовні блага (освіта, наука, культура, інформація, пам'ятки історії, культури, архітектури, містобудування); соціальні блага (об'єкти житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, охорони здоров'я, фізкультури і спорту тощо); програми економічного та соціально-культурного розвитку сіл, селищ, міст і цільові програми з інших питань самоврядування; плани підприємств і організацій; адміністративно-територіальний устрій тощо.

Останнім елементом у складі правових відносин є їх зміст, тобто суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів цих відносин. Основні права та обов'язки суб'єктів правових відносин у сфері місцевого самоврядування врегульовані насамперед нормами КУ і ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” та рядом інших законодавчих та підзаконних нормативних актів. При цьому відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", слід розрізняти повноваження сільських, селищних і міських рад (загальну й виконавчу компетенцію); повноваження виконавчих органів сільських, селищних і міських рад -- власні (самоврядні) і делеговані; повноваження сільського, селищного чи міського голови; повноваження районних і обласних рад.

За змістом повноважень розрізняють повноваження: 1) у сфері соціально-економічного розвитку, планування та обліку; 2) у галузі бюджету, фінансів і цін; 3) щодо управління комунальною власністю; 4) у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку; 5) у галузі будівництва; 6) у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;7) у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища; 8) у сфері соціального захисту населення; 9) у галузі зовнішньоекономічної діяльності та в галузі оборонної роботи; 10) щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо.

Правові відносини у сфері місцевого самоврядування не виникають з нічого. Підставами виникнення, зміни та припинення правових відносин є юридичні факти, що поділяються на дії та події. Дії - залежать від волі людини (наприклад, участь у місцевих виборах, голосування за якогось кандидата). Події - не залежать від волі людини (наприклад, закінчення терміну повноважень сільської ради).

Основними юридичними фактами, що зумовлюють виникнення, зміну та припинення місько-правових відносин, є дії, основну масу серед яких займає прийняття актів суб'єктами системи місцевого самоврядування.

Размещено на Allbest.ru