Теорії походження держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПРАВОЗНАВСТВА

Кафедра теорії

держави і права

Курсова роботана тему:

«Теорії походження держави»

Студента І курсу

денного відділення,гр. №1

факультету правознавство

Шаповала Олександра Олександровича

Одеса 2011

Вступ

Визначальною ланкою політичної системи суспільства та її підсистеми - політичної організації - є держава. Тому вивчення держави і права має не тільки академічний, але і практичний характер. Воно дозволяє глибше осягнути соціальну природу держави і права, їх особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини й умови їх виникнення і розвитку.

В політичній науці існує велика різноманітність думок з приводу походження і соціального призначення держави. До цієї теми зверталося в своїх працях багато філософів, вчених, політиків в різні часи світової історії від стародавнього світу до наших днів.

Серед теоретиків держави немає і не було не тільки єдності, а й спільності поглядів по відношенню до процесу походження держави і права. В світі завжди існувало і існує безліч різноманітних теорій, які пояснюють процеси виникнення держави і права. Це досить природно і зрозуміло, бо кожна з них відображає або різноманітні погляди і думки різних груп населення, націй, представників філософських доктрин на даний процес. Розкрити всі теорії неможливо через їх багатоманітність, тому зупинимось лише на деяких з них, найбільш відомих і поширених.

Проблеми походження держави знайшли своє відображення в творах Аристотеля, Р.Філмера, Н.К.Михайловського, Фоми Аквінського, Г.Гроція, Б.Спінози, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо, М.Радищева, І.Канта, Г.Спенсера, класиків марксизму Ф.Енгельса, К.Маркса, В.Леніна та багатьох інших.

Велике значення має один з основних творів Аристотеля «Политика», присвячений вивченню держави і права. Аристотель був прихильником патріархальної теорії походження держави. Прославлений вихователь Александра Македонського розробляє в «Політиці» основи державного устрою, критично досліджує проекти своїх попередників і висуває власну концепцію ідеальної держави. Найкращою формою правління Аристотель вважав політію, він говорив, що вона зустрічається дуже рідко, а в Греції практично неможлива. При політії влада в державі належить більшості, а в державі переважає середній клас.¹ Правильними державами Аристотель вважав також монархію, при якій верховна влада належить монарху, и аристократію - при якій верховна влада передається у спадок привілейованому стану. Неправильними устроями філософ вважав ті, при яких переслідуються власні цілі правителів: тиранію, олігархію, а найбільш правильною він вважав демократію, при якій більшість складають всі вільні і незаможні громадяни, у них знаходиться верховна влада.

У творі «Сума теології» середньовічний філософ Фома Аквінський висловлює свої погляди на відношення теології і науки, а також викладає свої знамениті п'ять доказів буття Бога. Філософ був прихильником теологічної теорії походження держави.

Твір Г. Гроція - нідерландського державного діяча, вченого-правознавця, одного з основоположників теорії природного права і науки міжнародного права «Про право війни і миру» (1625), присвячений проблемам міжнародного права, але в ньому вчений розглянув загальні питання держави і права. Хоч Гроцій говорить про бога як творця всього сущого, його теорії носили антиклерикальний характер. Його твори були в числі заборонених. Гуго Гроцій пропонував заснувати постійний орган для вирішення суперечок між державами. У відношеннях між собою держави повинні керуватися не силою, а правом і справедливістю. Вчення Гроція свідчить про зародження правового світогляду.

Нідерландський філософ Б.Спіноза у своїх творах «Етика» і «Богословсько-політичний трактат» виступив послідовником і радикальним супротивником теології і прибічником детермінізму: випадковість розумілась ним як суб'єктивна категорія. Увесь світ поставав у філософії Спінози системою суворої і жорсткої детермінації.

Англійський філософ, засновник лібералізму Джон Локк в «Досвіді про людське розуміння» (1689) розробив емпіричну теорію пізнання. Соціально-політична концепція Локка опирається на природне право і теорію суспільного договору. Локк вважається батьком західного лібералізму, теоретиком конституційної монархії і поділу влади на законодавчу, виконавчу (включаючи судову) і федеративну, які знаходяться в стані динамічного урівноваження в правильно налаштованій державі. Він вважав, що головне природне право людей - право на власність - повинно бути закріплене за допомогою розумних законів, щоб виключити виникнення конфліктів. За Локком, шляхом суспільного договору створюється політичне суспільство, формується уряд, відповідальний перед народом. Локк був рішучим супротивником теорії божого походження королівської влади. Елементи політичної філософії лягли в основу ідеології і практики американської і Великої французької революцій.

Саме суспільство опинилося в центрі уваги найвідомішої роботи Руссо - «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» (1762). Укладаючи суспільний договір, люди поступаються частиною своїх суверенних природних прав на користь державної влади, яка охороняє їхню свободу, рівність, соціальну справедливість і виражає їх спільну волю. Якщо держава припиняє виконувати свої моральні зобов'язання, вона втрачає моральну основу свого існування. Забезпечення цієї моральної опори влади Руссо покладав на громадянську релігію, призначену об'єднати громадян на основі віри в Бога…

Досліджуючи твори про теорії походження держави, слід згадати твори класиків марксизму, зокрема працю Ф.Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності та держави» (1884). У цьому творі автор досліджував проблеми розвитку і розпаду первісного ладу, в ході чого поставив питання про можливість розгляду природного відтворення (відтворення людини) як одного з двох ( поряд зі способом виробництва матеріальних благ) факторів, які визначають еволюцію первісної общини. Детально розробив концепції становлення і походження сім'ї, класів і держави.

У нинішній період суспільного реформування особливої актуальності набуває проблема відносин між суспільством і державою. Ця обставина спонукає до вивчення наукової спадщини найяскравіших представників вітчизняної політичної думки кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Серед сучасних дослідників теорії держави і права слід відзначити французького політолога Бернара Шантебу (олігархічна теорія), американських економістів-істориків Дугласа Норта та Роберта Томаса, англійського археолога Гордона Вир Чайлда (теорія неолітичної революції), російського історика І. Дьяконова (багатофакторна теорія), М. Ковалевського, українських дослідників М. Гуренко, М. Кармазіну, В. Нечипоренко, О. Скакун, В. Сокуренко та ін.

Увага М. Ковалевського була зосереджена на проблемах походження держави, її функціях, межах державної влади, формах державного правління, теоріях і практиці демократії, виникненні та еволюції парламентаризму, його значенні в тогочасних державах Європи. В монографії “Від прямого народоправства до представницького і від патріархальної монархії до парламентаризму” М. Ковалевський досліджує розвиток та зміну концепції держави від античності до новітньої доби. Він висуває тезу, згідно з якою історія державно-правових установ, інститутів і політичних вчень тісно поєднана, а теоретична політична думка безпосередньо пов'язана з політичною практикою.

1. Походження держави, як наукова проблема

Теорія держави і права вивчає розмаїтість першопричин утворення і розвитку держави і права. При цьому особливе значення надається зміні організаційно-виробничої структури суспільства. Кардинально ускладнилося в період розкладання первісно-общинного ладу буття суспільства, погроза його ослаблення, розпаду і навіть загибелі породжує необхідність в особі, що стоїть над ним, що регулює силу, а звідси й державу, що забезпечує її життєздатність і цілісність. Цей тривалий і складний процес поступово здобував усе більш чітко виражений політичний характер. В міру поглиблення соціального розшарування населення механізм держави усе більш виявлявся у володінні верхів суспільства, що ставлять його на службу в першу чергу своїм інтересам.

Надалі необхідність держави і права обумовлюється всією сукупністю причин усілякого, насамперед, загальнонаціонального порядку. Держава і право виступають як визначене вираження цивільної спільності, здобуваючи при цьому ту, чи іншу ступінь відносної самостійності. Вони починають функціонувати, багато в чому підкоряючись своїй внутрішній закономірності розвитку. Кожна країна формує неповторний, індивідуальний образ національної державності. Загальні закономірності розвитку держави і права в кожній країні виявляються неоднозначно. Теорія держави і права, спираючи на наукові результати історико-юридичних досліджень, формулює, відкриває найбільш загальні закономірності розвитку і функціонування держави і права

Як показує історичний досвід, головні причини виникнення і розвитку держави і права лежать зовсім не в сфері релігії чи моралі. Вони кореняться в області економіки й у соціальній сфері життя людей. Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація приходить на зміну родоплемінної організації, право -- на зміну звичаям. Саме вони привели до розкладання первісно-общинного ладу і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах. Відомі у всесвітній історії найбільші поділи праці, зв'язані з відділенням скотарства від землеробства, ремесла від землеробства і з появою торгівлі й обміну, привели до швидкого росту продуктивних сил, до здатності людини самоудосконалюватись, що і було потрібно для підтримки життя. Стає економічно вигідним використовувати чужу працю. Військовополонених, яких раніш убивали чи приймали на рівних у свій рід, стали перетворювати в рабів, змушували працювати на себе. Вироблений ними залишковий (понад необхідний для проживання) продукт привласнювали.

У суспільстві спочатку намітилося, а потім у міру поділу праці швидко підсилилося майнове розшарування. З'явилися багаті і бідні. З метою одержання залишкового продукту стала широко використовуватися не тільки праця військовополонених, але і праця своїх родичів. Майнова нерівність спричинила за собою соціальну нерівність. Суспільство поступово, протягом багатьох тисячоріч, розділилося на різні, зі своїми власними інтересами і своїм власним, далеко не однаковим статусом, стійкі групи, класи, соціальні прошарки.

У нових суспільно-економічних умовах колишня система організації влади -- родоплемінна організація, розрахована на керування суспільством, що не знало майнового поділу і соціальної нерівності, виявилася неспроможною перед зростаючими змінами в сфері економіки і соціального життя, що підсилюються протиріччями в суспільному розвитку, перед нерівністю, що поглиблюється. “Родовий лад, -- писав Ф.Энгельс у роботі “Про походження родини, приватної власності і держави”, -- віджив своє століття. Він був висаджений поділом праці і його наслідком був розкол суспільства на класи. Він був замінений державою”. Державні органи й організації з'явилися в результаті переваги органів і організацій, що склалися в рамках первісно-общинного ладу, частково -- шляхом повного виключення останніх.

Саме в цей період, в епоху неоліту, почалося розкладання первісно-общинного ладу і поступовий перехід до державно-організованого суспільства. Поступово виникає особлива стадія розвитку суспільства і форма його організації, що одержала назву “протодержава”.

Саме в цей період, що у різних народів за часом не збігався, відбувся “поділ” шляхів розвитку людства на “східний” і “західний”. Причини такого поділу полягали в тому, що на сході в силу ряду обставин збереглися громади і, відповідно, суспільна власність на землю. На заході ж громади розпалися, і земля виявилася в приватній власності.

При розгляді даного питання ніхто, як правило, не бере під сумнів такі, наприклад, загальновідомі історичні факти, що першими державно-правовими системами в Стародавній Греції, Єгипті, Римі й інших країнах були рабовласницькі держава і право. Ніхто не заперечує того факту, що на території нинішньої Росії, Польщі, Німеччини і ряду інших країн ніколи не було рабства. Історично першими тут виникали не рабовласницькі, а феодальні держави і право. Не обговорюються і багато інших історичних фактів, що стосуються походження держави і права. Однак цього не можна сказати про всі ті випадки, коли мова йде про причини, умови, природу і характер походження держави і права.

Розвиток первісного суспільства в усіх регіонах світу спочатку проходив приблизно однаково. Проте на стадії переходу до держави шляхи різних первісних суспільств розійшлися. Розрізняють два основні шляхи виникнення держави:європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави); східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.). На Древньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи.

Проведення великих громадських робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд зажадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.

Східні держави -- деспотичні монархії -- не мали ясно вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуататором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утратою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом.

Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади -- проголошення її священною, непорушною, недоторканною. На території Європи (європейський шлях виникнення держави) головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави виникли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зізбереженням державної власності (Спарта).

В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин -- економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами. Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті.

Внаслідок конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних держав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, й супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державноподібних утворень.

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії з середини 50-х років XX ст. виникло понад 90 нових держав, їх кількість у наші дні зросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, належать Україна та інші країни СНД.

2. Класичні концепції походження держави

Однією з найдавніших теорій, що намагалася пояснити прогрес виникнення держави була теологічна теорія. Її авторами були як середньовічні богослови Тертулiан, Аврелій Августин, Фома Аквінський так i такі вчені ХIХ століття, як Ж. де Местр.

Теологічна теорія наполягала на божественному походженні держави, державної влади, стверджувала i захищала тезу: "Вся влада від Бога”¹. Незважаючи на свій релігійний зміст, ця теорія, що виникла ще в стародавній Юдеї відбивала певні реалії як-то: теократичний характер первинних держав (владу жерців, значну роль храмів, поділ влади на релігійну i світську тощо). Оцінюючи цю теорію, слід також мати на увазі, що освячення влади божественним началом (яке мало місце в первинних містах-державах), надавало владі i авторитету, i безумовної обов'язковості. Вона обгрунтовує панування духовної влади над світською, церкви над - державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів. Правителі діють від імені Бога, їх влада має божественний характер, а закони, які видаються, відповідають божественній справедливості

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави, її раціональним зерном можна вважати ідею про укріплення порядку як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповідно до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність людини.

Не випадково, що ця теорія домінувала в епоху Середньовіччя і мала головною своєю спрямованістю обґрунтування переваг церковної влади над світською, а в епоху Революцій її використовували для обґрунтування необмеженості влади монарха.

Особливого змісту божественне походження держави і влади набуло в теорії Ф.Аквінського. Усяка влада від Бога, стверджував він. Держава є необхідність, її мета - «загальне благо». Існує «природний закон», закладений Богом у серця людей. Цей «божественний закон» вищий від «природного». Тому церква - вище держави, її закони не повинні порушувати правителі. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думки про те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки владу вкладено в руки правителя Богом, і вона покликана захищати благо всіх. Починаючи з ІХ-Х століть формулюється так звана теорія двох мечів, згідно з якою для захисту християнства Богом були дані два мечі - церковний та світський. Обидва вони передаються церкві, яка, зберігши для себе духовний меч, світський передала монарху. Тому він повинен підкорятись церкві. Однак прихильники незалежної царської влади, навпаки, стверджували, що імператори отримали свій меч безпосередньо від Бога.

Сучасна католицька церква підтримує божественний генезис ідеї про державу і принципи влади. Існує навіть політичний напрям - клерикалізм, який прагне до посилення впливу церкви на усі сфери життя та державу.

На сьогодні існує два варіанти сучасного звучання теологічної теорії. Перший з них -- це християнсько-демократична концепція держави, заснована на підкресленні унікальності та самоцінності будь-якої людини, поважанні її з боку держави, піклуванні кожного громадянина про суспільство, особу та державу, а також на допомозі з боку держави тим, хто самостійно не може себе забезпечити, - інвалідам, безробітним, особам похилого віку тощо.

Прихильниками цієї концепції були такі відомі особистості, як Папа Римський Лев ХІІІ, Папа Римський Іван Павло П, російські та українські політики В. Аксючиць, В.Борщев, О.Огородников, В.Савицький, Л.Черновецький, О.Чуєв, Г.Якунiн та ін.

Другий варіант теологічної теорії -- це теорія космічної експансії. Її розробниками були Е.Деникен, А.Елфорд, З.Ситчин, К.Ціолковський, М.Рерiх, Л. Чулков . Відповідно до їхніх поглядів держава була дарована людству прибульцями з космосу.

Теологічна теорія, так само як і теорія космічної експансії не може бути ані доведена, ані спростована. Проте навіть у наш час з'являються твердження, що неолітична революція, яка розпочалася 10-12 тисяч років тому, мала божественне начало. При цьому теологи зазначають, що, на їх погляд, точних причин якісного зламу в історії людства сучасна наука досі не встановила, а ось релігійне обґрунтування міститься у Біблії.

Патріархальна теорія також як і теологічна теорія виникла в стародавній Греції. Її засновником був Аристотель, однак подібні ідей висловлювались й у порівняно недавні часи Р. Філмером, Н.К.Михайловським та ін.

Патріархальна теорія походження держави і права трактує виникнення держави як результат історичного розростання патріархальної сім'ї: сім'я -- сукупність сімей (селище) -- сукупність селищ (держава). Аристотель трактував це так: люди - істоти колективні, які прагнуть до взаємного спілкування, що призводить до створення сім`ї. В наступному розвитку сім`я розширюється, збільшується кількість її членів і все це призводить до створення держави. Звідси, влада правителя є продовженням влади батька (патріарха) в сім`ї, яка є необмеженою. Оскільки визнається первинно божественне походження влади «патріарха», піддані мають покірно підкорятись правителю. Будь-який спротив владі недопустимий. Лише батьківська опіка правителя може забезпечити необхідні для людини умови життя. Як і в родині батько, в державі монарх не обирається, не призначається і не зміщується підданими тому, що останні - це його діти. В Китаї цю теорію розвинув Конфуцій (551 - 479 гг. до н.э.). Він розглядав державу як велику родину. Влада імператора уподібнювалась до влади батька, а відношення правителів і підвладних - родинним стосункам, де молодші залежать від старших і повинні бути їм віддані, слухатись і підкорятись без заперечень. А правителі в свою чергу повинні піклуватись про благо своїх підданих, як це має бути в родині.

Прихильником цієї теорії був Р. Філер (ХVII в.), який в своєму творі "Патріархія чи природна влада короля" твердив, що абсолютна влада монарха бере початок безпосередньо від Адама. Держава виростає з сім'ї, а влада монарха через Адама дана Богом і непідвладна ніяким людським законам. Адам був не тільки батьком людства, але і його властителем. Монархи - це наступники та нащадки Адама, які успадкували від нього свою владу.

В Росії до цієї теорії схилялись соціолог Н.К. Михайловський (1842-1904 рр.) та М.Н. Покровський. Ця теорія отримала сучасне звучання в ідеї державного патерналізму, тобто приняттям держави на себе піклування про своїх громадян і підданих у випадку несприятливих для них ситуацій - хвороби, інвалідності, безробіття та інш. Позитивним в цій теорії було те, що її прихильники, наприклад, Н.К. Михайловський закликали усувати з життя все аморальне, шкідливе та нерозумне по відношенню до людини. А це можливо лише в суспільстві, яке побудоване по типу сімейних відношень.

Звісно, в певній мірі аналогія держави і родини можлива, тому що структура сучасної державності виникла не одразу, а розвинулась від первинних форм, які дійсно можуть бути порівняні із структурою первинної сім`ї.

Договірна теорія або теорія суспільного договору грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта доброї волі людей (які до цього знаходились в «природному», первинному стані), згоді про те, що одні будуть управляти, а інші - виконувати їхні управлінські рішення. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку. І зрештою в правителя і суспільства виникає комплекс взаємних прав і обов`язків і також відповідальність за невиконання останніх. Так, держава має право приймати закони, збирати податки, карати злочинців і т.п., але воно зобов`язане захищати свою територію, права і свободи громадян, їх власність та ніш. Громадяни зобов`язані дотримуватись законів, сплачувати податки і т.п. і в свою чергу вони мають право на захист свободи і власності, а у випадку зловживання правителя своїми правами або невиконання їм своїх обов`язків вони мають право навіть розірвати договір з ним. Ця теорія є складовою частиною теорії “природного права” (XVII--XVIII століття). В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави.

Елементи цієї теорії можна знайти в процесі виникнення держави в Стародавньому Римі, коли точилася боротьба між патриціями і плебеями за державну владу і вони прийшли до компромісу -- угоди. Окремі положення цієї теорії також були розвинуті в V-IV століттях до н.е. софістами в Давній Греції, наприклад, Гіппієм (460-400 рр. до н.е.).

Але найбільший свій розвиток ця концепція отримала в XVII-XVIII століттях і її найбільш яскравими представниками є Г.Гроций, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, А.Н. Радищев, Дж.Локк, Я.Козельский, І.Кант та інші.

Класичне обґрунтування договірна теорія отримала в працях Ж.-Ж. Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитись на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, людьми, які пригнічують народ. Деспотизм, за Руссо, це вищий прояв суспільного розшарування: нерівності бідних та багатих як наслідок приватної власності, сильних і слабких як наслідок влади, господ та рабів як наслідок заміни законної влади владою зловживання. Ця нерівність стає причиною нової від`ємної рівності - перед деспотом всі рівні, тому що кожен рівен нулю. Але це вже не стара природна рівність первинних людей, а рівність як викривлення природи. Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення справжньої рівності і свободи потрібно заключити вільний суспільний договір. Питання про те, чим э Суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, рівно як і багато аналогічних питань отримали найбільш яскраве і змістовне втілення в ланці трактатів Руссо і особливо в його відомій праці «Про Суспільний Договір». Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, яка захищала і охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника і в якій кожен, поєднуючись із усіма, підкорювався б тільки самому собі і залишався б таким саме свободним яким він був раніше». Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відмічає: «Кожен з нас віддає свою особистість і всю свою могутність під владу загальної волі і ми разом приймаєм кожного члена як нероздільну частину цілого». Влада монарха є похідною не від божественного провидення, а від самих людей. Ця теза була найбільш яскраво і повно розвинута Полем Гольбахом (1723 - 1789) в його праці «Священна зараза або природна історія забобонів».

Джон Локк (1632-1704) виходив з того, що будь-яке мирне утворення держав мало в своїй основі згоду народу. Локк розвивав ідеї щодо того, що «об`єднання в єдине політичне суспільство» може і повинно відбуватись за допомогою «одної лише згоди». А це, на думку автора, і є «весь той договір, який існує або повинен існувати між особистостями, які вступають в державу або його створюють».¹

Подібних поглядів дотримувались й інші прихильники цієї концепції.

Взагалі-то, з одного боку, договірна теорія була крупним кроком вперед у пізнанні держави, тому що вона поривала з релігійними уявленнями про походження державності, права і політичної влади. Ця концепція має глибокий демократичний зміст, обґрунтовує природне право народу на зміщення влади негідного правителя, на повстання. З іншого боку, слабким місцем в даній теорії є схематичне, ідеалізоване і абстрактне уявлення про первинне суспільство, яке, нібито, на певному етапі свого розвитку освідомлює необхідність згоди між народом і його правителями. Очевидна недооцінка в походженні держави об`активних факторів (соціально-економічних, військово-політичних) і переоцінка в цьому процесі факторів суб`єктивних.

Найбільш розповсюдженою теорією виникнення держави є соціально-економічна або класова (марксистська) теорія. Вона була створена в ХІХ ст. зусиллями К.Маркса і Ф. Енгельса.

Матеріалістична теорія виходить з того, що держава виникла в силу економічних чинників - теорія суспільного поділу праці, виникнення додаткового продукту і приватної власності, а потім розколу суспільства на класи з різними економічними інтересами. Як об`активний результат цих процесів виникає держава, яка спеціальними засобами пригнічення і керування стримує протиборство цих класів, забезпечуючи інтереси панівного класу. Суть теорії полягає в тому, що держава прийшла на зміну родоплемінної організації, а право - звичаям. В матеріалістичній теорії держава не нав`язується суспільству ззовні, а виникає на основі природного розвитку самого суспільства, пов`язаного з розкладом родового устрою, виникненням приватної власності і соціальним розшаруванням суспільства за майновим цензом (на бідних і багатих), - інтереси різних соціальних груп стали суперечити одні одним. В нових економічних умовах родоплемінна організація стала неспроможною керувати суспільством. З`явилась потреба у керівному органі, який здатен був би забезпечувати економічні інтереси панівних членів суспільства. Тому суспільство, яке складається з економічно нерівних соціальних шарів, породжує особливу організацію, яка підтримуючи інтереси багатих, стримує протиборство залежної частини суспільства. Такою організацією стала держава.

Соціально-економічна теорія висуває три основних форми виникнення держави: афінську, римську і германську. Афінська форма - класична. Держава виникає безпосередньо з класових протиріч, які формуються в суспільстві. Римська форма відрізняється тим, що родове суспільство перетворюється на аристократію, ізольовану від численної але безправної плебейської маси. Перемога останніх руйнує родовий устрій, на руїнах якого виникає держава. Германська форма - держава виникає як результат завоювання великих територій, якими родовий устрій вже керувати не може - як наслідок виникає держава.

Ця концепція викладена в роботі Ф. Енгельса “Походження сім'ї, приватної власності і держави” на узагальненні і аналізі виникнення держав в Афінах, Стародавньому Римі і в германців - «Афіни являють собою саму чисту, найбільш класичну форму: тут держава виникає безпосередньо і переважно із класових протилежностей, які розвиваються всередині самої родової общини. В Римі родова община перетворюється в замкнуту аристократію, оточену багато численним безправним плебсом, який стоїть поза межами цього суспільства, але несе обов'язки; перемога плебса підриває старий родовий устрій і на його руїнах будує державу, в якій швидко цілковито розчиняються і родова аристократія і плебс. Нарешті, у германських переможців Римської імперії держава виникає як безпосередній результат завоювання великих чужих територій, для панування над якими родовий устрій не дає ніяких засобів», а також в працях К.Маркса і Ф.Енгельса «Німецька ідеологія», «Маніфест комуністичної партії». Виникнення кожної конкретної держави має свої особливості і загальні закономірності: виникнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилежних антагоністичних класів.

Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники -- психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошувалася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування. Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, разом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.

Органічна теорія ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом.

Уявлення про державу як своєрідну подобу людського організму були сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Платон, наприклад, порівнював структуру і функції держави із здатністю і сторонами людської души. Аристотель вважав, що держава в багатьох відношеннях нагадує живий людський організм, і на цій основі відмовлявся від можливості існування людини як істоти ізольованої. Образно свої погляди він аргументував таким порівнянням: як руки і ноги, відрізані від людського тіла, не можуть самостійно функціонувати, так і людина не може існувати без держави.

Суть органічної теорії така: суспільство і держава представлені як організм, і тому їх сутність можливо зрозуміти з будови і функцій цього організму. Все незрозуміле в побудові і діяльності суспільства і держави може бути пояснено по аналогії з закономірностями анатомії та фізіології.

Ця теорія, найбільш відомим представником якої був Герберт Спенсер (1820-1903) в закінченому вигляді була сформульована в ХІХ столітті. На думку Г.Спенсера, держава - це певний суспільний організм, який складається з окремих людей. Важливою стороною даної теорії є твердження про те, що держава виникає одночасно із своїми складовими частинами - людьми, і буде існувати доти поки існує людське суспільство. Державна влада - це панування цілого над своїми складовими частинами. Якщо організм здоровий, то і клітини функціонують нормально. Хвороба ж організму веде за собою небезпеку для складників-клітин, а хворі клітини в свою чергу знижують ефективність функціонування всього організму. Спенсер використовував аналогії і терміни з біології та інших наук про життя живих створінь і, порівнюючи суспільство з біологічним організмом, ретельно шукав розбіжності и схожості. Результатом цього стало знаходження деяких закономірностей. Так, наприклад, Г.Спенсер вважав, що суспільство, як і організм, розвивається стадійно, переходячи від простого до складного. Це ускладнення він бачив в об`єднанні людей в такі соціальні групи як плем`я, союз племен, міста-держави і т.п. Торкаючись питань виникнення держави він був близьким до прихильників теорії насильства, вважаючи, що в історії немає ні одного приклада, де держава не виникла б інакше ніж за допомогою насильства. Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і не науковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно виявляється у визнанні зв'язків законів суспільного життя і законів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є створінням природи, потім - членом суспільства, а потім - громадянином держави. Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу).

Психологічна теорія держави і права виникла в середині ХІХ століття. Широке розповсюдження вона отримала в кінці ХІХ-першій половині ХХ століть. Найбільш відомий її представник - російський державознавець і правознавець Л.Петражицький (1867-1931 рр.). Прихильники психологічної теорії визначають суспільство як суму психологічних взаємодій людей і різноманітних їх об`єднань. Суть даної теорії полягає в ствердженні психологічної потреби людини жити в межах організованого суспільства, а також в відчутті необхідності колективної взаємодії. Говорячи про природні потреби суспільства в певній організації, представники психологічної теорії вважають, що суспільство і держава є наслідком психологічних закономірностей розвитку людини. держава право монархія

Основоположник теорії професор Л.І. Петражицький пояснював виникнення держави особливими властивостями людської психіки, а точніше прагненням людей до пошуку авторитету, видатної особистості, якій можливо було б підкорюватись і вказівкам якого наслідувати в повсякденному житті. Таким чином, держава і право були породжені не матеріальними умовами життя, а особливими властивостями людей, їх емоціями, переживаннями. Петражицький, наприклад, також стверджував, що без правових переживань людей неможливо існування стійких соціальних груп, а також суспільства і держави. Причиною виникнення держави є особливий стан психіки людей: постійна залежність людей первинного суспільства від авторитету вождів, страх перед їх магічною силою привели до виникнення державної влади, якій люди підкоряються добровільно. Народ є інертною масою і нездатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва.

Психологічною теорією також керувались вчені Г.Тард (США), англійський етнограф Д.Фрезер (кінець ХІХ - початок ХХ століть), російські юристи Н.М. Коркунов, М.М. Ковалевський.¹

Але пояснити причини виникнення і функціонування держави тільки з психологічної точки зору навряд чи можливо. Зрозуміло, що всі суспільні явища базуються на основі психічних актів людей і поза ними немає нічого суспільного. В цьому сенсі психологічна теорія пояснює велику кількість питань суспільного життя, які залишаються поза уваги економічної, договірної, органічної теорій. Однак спроба звести все суспільне життя до психологічної взаємодії людей, пояснити життя суспільства і держави загальними законами психології - таке ж саме перебільшення як і багато інших уявлень про державу, суспільство і право.

Теорія насильства пояснює виникнення держави з як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. На думку прихильників теорії, держава є тією силою, яку утворюють завойовники для утримання в покорі завойованих народів і зміцнення.

Представниками теорії були Л. Гумплович, К. Каутський, Є. Дюрінг та ін. Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності. Державна влада, на думку соціолога Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу. Внаслідок цього панування виникає рабство, рабство в свою чергу веде до виникнення приватної власності і класів. Державна влада, за Гумпловичем, виникає з фізичної сили: панування племені, яке основане спочатку тільки на фізичній перевазі над іншим плем`ям.¹

К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох общин: одна -- панує, інша -- гнобиться. Виникає апарат примусу для управління переможеними - держава.

Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство -- боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем -відіграло певну роль у створенні США. Але все ж таки не варто абсолютизувати роль насильства в історії, тому що велика кількість держав і правових систем створювались і створюються не в результаті завоювання ззовні або іншим насильницьким шляхом.

3. Сучасні підходи до походження держави

У пошуках відповіді на історичну перспективу розвитку держави чимало дослідників другої половини XX ст. зверталися до так званої теорії конвергенції. За цією теорією, в ході історичного розвитку поступово зникають істотні відмінності між капіталізмом і соціалізмом і відбувається їх зближення, злиття. Кожна система запозичує в іншої усе найкраще і ліквідує негативні економічні, політичні, правові та інші моменти своєї державності. Представники теорії - російський емігрант, професор Гарвардського університету П. Сорокін, американський соціолог, економіст, історик Х. Ростоу. Певною мірою з цією теорією збігаються погляди відомого українського вченого, народного депутата України професора М. Павловського, який у книзі "Шляхи України" обґрунтовує ідею "соціалізованого капіталізму".¹ Поява держави за космічною теорією пояснюється втручанням інопланетних цивілізацій. Ця теорія підтверджень не має, але існує. У світі має досить кумедно-фантастичний характер. Держава і право виникають як необхідний результат спілкування людини з технікою. Для прибічники технократичної теорії характерним є неісторичний техніко-економічний підхід до розвитку суспільства. Враховуючи те, що визначальним фактором індустріалізації суспільства є зростання промислового виробництва на основі прогресу та підвищення продуктивності праці, соціалізм та капіталізм визначаються двома різновидами "індустріального суспільства". Представниками цієї теорії вважають Бжезінського, Голбрейт. У XIX - XX ст. набуває поширення теорія анархізму. Основними представниками анархістських ідей були М. Штірнер, П. Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. Ідею анархізму в Україні прагнув втілити Н. Махно. Представники цієї теорії виступали і виступають за максимальне обмеження, або, навіть, за знищення всякої державної влади і приватної власності, за створення федерацій дрібних автономних асоціацій. Різновидністю анархізму є анархо-синдикалізм, в теорії якого передбачається передача всієї влади в суспільстві профспілкам. Ще одна теорія виникнення держави - слов'янофільська теорія. Основними представниками ідеї були О.Хомякова, брати І. Киреєвський і П. Кирієвський, К. Аксаков і І. Аксаков, М. Данилевський, Ю. Самарін, Ф. Достоєвський, С. Соловйов, В. Заньківський, М. Бердяєв та інші. В основу цієї теорії покладено ідею самобутності суспільного і державного розвитку слов'янських народів. Погляди представників слов'янофільського напрямку суспільної думки в XIX - XX ст. засновувались на протиставлені ідеології слов'янських народів, яким притаманні релігійність, єдність духу та розуму, колективізм, любов до ближнього, ідеології народів Західної Європи, яким притаманні індивідуалізм, раціоналізм, розсудливість, культ матеріального прогресу. Найвищою духовною цінністю слов'ян, що обумовлює характер їхньої державності, слов'янофіли вважали - соборність, тобто поєднання свободи та єдності багатьох людей на основі їх спільної любові до одних і тих же абсолютних цінностей, якими є вчення православної церкви та її святих отців. Слов'янофіли заперечували як революційний соціалізм, так і буржуазну демократію. Згідно поглядів слов'янофілів, на Заході держава виникла на основі насильства і завоювання, а в Древній Русі - внаслідок природного розвитку національно життя. Слов'янофільські держави минули період жорсткого рабовласницького суспільства. Для слов'янофілів характерна ідеалізація суспільного ладу Київської Русі та общинного способу життя. Слов'янофільство виступає як антипод орієнтації суспільної думки на західноєвропейський шлях суспільного розвитку. Теоретики слов'янофільства в західному світі вбачають культу індивідуалізму під виглядом загальнолюдських цінностей, пріоритет матеріального над духовним, масовий егоїзм та раціоналізм. Слов'янофіли не заперечують необхідності запозичення кращих надбань західних країн. На їхню думку, державна влада має бути централізованою, а народу треба надавати можливість вирішувати питання місцевого самоврядування, місцевих проблем господарського, культурного і соціального життя. На їхню думку, політичні свободи є відносними і негативним явищем, а справжнє завдання держави - творити правосуддя, стежити за моральністю і святістю законів, охороняти гідність людини, сприяти землеробській праці, общинному землеволодінню і слугувати не тимчасовим, а вічним цілям. Слов'янофіли виступають прихильниками переважно монархічних форм державного правління. Слов'янофіли не проповідували ворожнечі до інших народів, вважаючи за слов'ян всіх - не за ознаками походження крові, а за умов сприйняття духовних цінностей православної цивілізації. В. Соловйов писав, що треба застосовувати заповідь Ісуса Христа: "Люби ближнього, як самого себе" також і до спілкування націй: "Люби всі народи, як свій власний". Сьогодні прихильниками до ідей слов'янофільства в Росії є відомі письменники О. Солженіцин і В. Распутін. В Україні - філософ О.Ф. Базилюк. Першочерговими завданнями слов'янських держав, вважають вони, є відновлення традиційних цінностей слов'ян, протистояння "ринковій психології", надання пріоритету виробничій сфері над комерційною, зміцнення співробітництва слов'янських держав, створення заслону примітивній масовій культурі.

В ХХ столітті широке поширення отримала олігархічна теорія, яка пов'язує виникнення держави з природною ієрархією - нерівністю в будь-якій соціальній спільноті. У зв'язку з розподілом функцій в суспільстві рано чи пізно виділяється функція управління. Конкретні шляхи виникнення держави зводяться до війскового (захоплення влади військовими вождями), аристократичному (прихід до влади знаті), плутократичному (зосередження влади в руках багатих).

В олігархічній державі вже є чіткий поділ на багатих і бідних, які уможливлюють цілком безтурботне життя правлячого класу. Розвиток олігархії, за теорією Платона, приводить до її перетворення в демократію.

Теорія елітарної демократії виникла у 70-80 рр ХХ століття на основі поєднання елементів теорії еліт і теорії «плюралістичної демократії» (С.Келлер, О. Штаммер, Д.Рісмен).

Рання теорія еліт ("еліта" - краще, добірне, обране) розроблялася В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельсом (кінець XIX - початок XX ст.). її основне положення - у влади перебувають два класи: пануючі (еліта) і підвладні (народ, трудящі). Не маючи нічого спільного з демократичними теоріями, рання теорія еліт відкидала спроможність мас до управління. Винятком є припущення Г.Моска про відновлення еліти за рахунок найздібніших до управління з числа активних нижчих верств суспільства. Але це аж ніяк не свідчить про демократичну позицію теорії раннього елітаризму, її ідеологи були переконані в тому, що правлячий клас концентрує управління політичним життям країни у своїх руках, а втручання неосвіченого народу в політику може лише дестабілізувати або зруйнувати сформовані громадлсько-політичні структури.

Відповідно до теорії еліт кожне суспільство не схоже на інше внаслідок розбіжностей у природі своїх еліт. Воно обумовлено, крім інших чинників, нерівномірним поділом престижу, влади або почестей, пов'язаних із політичним суперництвом. Визнавалися два види прийомів і засобів правління більшістю з боку еліти - сила і хитрість.

До Другої світової війни центр пропаганди елітаризму знаходився в Європі, США були ЇЇ "периферією" (праці Моска, Парето, Міхельса почали перекладати там лише у 30-х роках XX ст.). Після війни цей центр перемістився до США. Утворилося кілька елітарних шкіл.

Теорія елітарного плюралізму (або елітарної демократії) заперечує розуміння демократії як правління народу й обґрунтовує демократичне правління еліт. Вона стверджує, що існує чимало еліт і жодна з них не домінує в усіх сферах життя. Між елітами, що переслідують різноманітні політичні цілі, але й мають загальну згоду щодо "правил гри", точиться конкуренція. Численність протиборчих еліт створює в суспільстві певний

Суть концепції елітарної демократії полягає в ідеї плюралізму еліт, "що виростають" на основі взаємодії суспільних груп. Ідея плюралізму еліт протиставляється ідеї влади в руках однієї еліти.

В ХХ столітті популярності набула теорія неолітичної революції. З позицій цієї теорії держава виникла внаслідок переходу людства від привласнюю чого господарства до відтворюючого - від мисливства і збиральництва мдо землеробства, скотарства і ремесел. Відтворююче господарство неможливе без відношень власності на природні ресурси, насамперед, землю. Ось чому, з позицій теорії неолітичної революції , виникла держава.

Революція -- комплексна зміна багатьох або всіх сторін суспільного життя, яка стосується безпосередньо основи існуючого ладу. Революції охоплюють різні сфери життя суспільства і, відповідно, виділяють революції: релігійні, технічні, політичні, наукові тощо. За своєю тривалістю вони також можуть бути різними -- вважається, що революцію не завершено доти, доки не буде досягнута її ціль. Неолітична революція, скажімо, тривала близько 8 тис. років. Вона вважається найбільшою в історії людства. Суть неолітичної революції -- приручення тварин і окультурнення рослин. Внаслідок неолітичної революції виникло класове суспільство.

За соціальною значимістю неолітичну революцію звичайно порівнюють з промисловою революцією XVIII--XIX ст., яка привела до заміни феодальних порядків капіталістичними (тривала понад 100 років).

В наш час все більше значення набуває багатофакторна теорія виникнення держави, яка розглядає державу, як результат взаємодії географічного, демографічного, технологічного, економічного, соціального, психологічного та інших факторів.

Висновки

В ідеалі держава повинна служити кожний людині, створювати всі необхідні умови для того, щоб вона могла максимально виявляти і розвивати свої здібності і дарування, тому що людина - вища з усіх світових цінностей. У дійсності відносини між людиною і державою більш складні і суперечливі. Століттями між людиною і державою складалися відносини відчуження і ворожнечі. Для раба і підданого рабовласницька і феодальна держава виступала як далека і ворожа сила. Вони не мали прав, а тільки несли обов'язку перед державою і тому не могли стати особистостями. З початком ери капіталізму, відносини між людиною-громадянином і державою круто міняються. Громадянин стає носієм прав і обов'язків, що додають йому автономний, незалежний від держави статус. На державу ж покладається обов'язок захищати і гарантувати ці права і обов'язки. На розвиток цивільних прав і обов'язків великий вплив зробила ліберально-демократична доктрина, що акцентувала увагу на особистісному аспекті демократії, на непорушності невідчужуваних прав і воль людини, на обмеженні втручання держави в особисте життя людини, на можливості людини звернутися зі скаргою на державні органи в незалежний суд. Правда, основ ідеалізувати відносини між громадянином і капіталістичною державою не спостерігається. І тут виникали антидемократичні (фашистські й авторитарні) режими, що перетворювали людину в придаток державної машини; не завжди держава захищає людину від убогості, соціальної і національної дискримінації.