Конституційне право зарубіжних країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО, МІЖНАРОДНОГО

І КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Аналітична записка

з конституційного права

тему: Конституційне право зарубіжних країн

Студентки 2 курсу групи Б

напряму підготовки

«Правознавство»

Чорної Уляни Михайлівної

Керівник Багрій О.І.

м. Вінниця

2015 рік

Зміст

Вступ

1. Предмет конституційного права зарубіжних країн

2. Система конституційного права зарубіжних країн

3. Джерела конституційного права зарубіжних країн

Список використаної літератури

Вступ

Вивчення зарубіжного конституційного права - важливий напрямок юридичного та політологічного освіти. Крім того що воно розвиває загальну професійну культуру будь-якого юриста і політолога, досить важливий і прикладний характер відповідних знань. По-перше, для тих студентів, які готують себе до дипломатичної і іншої зарубіжної роботі, а по-друге, у зв'язку з постійною потребою в порівняльному аналізі вітчизняних і зарубіжних інститутів конституційного права. Росія встала на шлях демократичного розвитку, що враховує світовий досвід, і їй постійно доводиться удосконалювати свою правову та політичну систему відповідно до мінливими умовами. У сучасному світі налічується понад 190 незалежних держав. Природно, що неможливо висвітлити в підручнику всі особливості конституційного ладу кожного з них. Та в цьому й немає необхідності. Студенти повинні придбати загальні поняття про основні інститутах конституційного права в порівняльному плані, що дозволить їм отримати своєрідний "ключ" до розуміння державного ладу будь-якої країни. У той же час в інтересах більш поглибленого і цільного, комплексного уявлення про державний устрій провідних країн в підручник введені глави про США, Великобританії, ФРН, Франції, Італії, Японії, Іспанії, Індії, КНР. Спеціальні глави містять регіональні огляди основних конституційно-правових інститутів.

1. Предмет конституційного права зарубіжних країн

Для того, щоб визначити суть досліджуваної галузі права, треба вирішити, що саме повинні регулювати норми конституційного права. Оскільки ці норми утворюють єдину взаємопов'язану систему, необхідно з'ясувати, які системо-утворюючі ознаки конституційного права, що відрізняє дану галузь права від суміжних галузей, особливо прикордонних з конституційним правом.

Існує безліч відповідей на це питання. Проте можна виділити деякі головні підходи до того, що слід вважати предметом конституційного права. З певною часткою умовності можна виділити приблизно три групи підходів.

Це, по-перше, твердження про те, що предметом конституційно-правового регулювання є здійснення публічної влади. Такий підхід походить в радянській, а також і в сучасній російській науці конституційного права зарубіжних країн. Навіть в останніх навчальних курсах, виданих з цього предмету, такий підхід залишається домінуючим. Визначення конституційного права дається шляхом перерахування утворюють його інститутів. При цьому на першому місці як і раніше стоять інститути, в яких знаходить відображення і закріплення вся система публічної влади. Влада залишається головним предметом конституційного правового регулювання. Дійсно, якщо звернутися до нормативних документів, то відразу стане цілком очевидно те, що основний масив норм конституційного права утворюють ті з них, які закріплюють і регулюють порядок формування і здійснення державної влади.

Другу групу утворюють концепції, що визначають предмет конституційного права залежно від відповіді на питання про те, що повинні регулювати, гарантувати і захищати норми цього права. Інакше кажучи, це має бути відповідь на питання про те, чи є організація публічної влади самоціллю правового регулювання або норми конституційного права потрібні в першу чергу для того, щоб захистити права та інтереси людини і забезпечити таку організацію і такий порядок здійснення влади, які б підпорядкували цю владу інтересам і потребам людини.

Нарешті, третій підхід полягає у визначенні предмета конституційного права шляхом співвіднесення і узгодження двох попередніх точок зору. Його мета - показати, що конституційне право має своїм призначенням забезпечити взаємодію двох головних доданків - публічної влади і свободи людини. Дуже вдало сформулював цю думку французький конституціоналіст Анрі Оріу. Він стверджував, що вище призначення конституційного права - забезпечити співіснування влади і свободи. В даному випадку носієм владних повноважень виступає держава в особі своїх інститутів, а носієм свободи виступає людина, права і свободи якої утворюють вищу цінність у суспільстві, державі та праві.

Характер регульованих суспільних відносин становить головну системо-утворюючу будь-якої галузі права. Особливість конституційного права полягає в тому, що воно покликане регулювати насамперед суспільно-політичні відносини. Саме такими є за своєю природою відносини, які складаються в ході взаємодії індивіда, колективу чи суспільства в цілому з державою, з публічною владою. Дві обставини при цьому слід мати на увазі. По-перше, норми конституціонального права регулюють лише певну частину політичних відносин, здійснюваних у рамках конституційної законності. По-друге, в конституційному праві містяться надзвичайні важливі для орієнтації регулювання суспільних відносин в інших галузях життєдіяльності норми-принципи. Але та обставина, що в конституції закріплюються, наприклад, принципи соціально-економічного устрою, зовсім не дає підстав говорити про те, що конституційне право регулює соціально-економічні відносини. Воно лише дозволяє зробити висновок про особливе місце конституційного права в загальній системі права, його спрямовуючої ролі та верховенстві, які зазвичай знаходять своє правове вираження в переважної силі конституційно-правової норми в порівнянні з будь-який інший у разі їх колізії.

Таким чином, конституційне право має свій особливий предмет, яким виступають насамперед і переважно суспільно-політичні відносини. Відповідно конституційне право може, бути визначене як система норм, що регулюють відносини, що складаються в процесі взаємодії індивіда, суспільства і держави, пов'язані із здійсненням публічної влади та покликані забезпечити легітимність цієї влади, якщо вона існує і діє в інтересах людини, в рамках і на основі права. Таким чином, конституційне право являє собою певну систему правових норм, що забезпечують і гарантують реалізацію і захист основних прав і свобод людини, розвиток демократичних суспільних інститутів, побудова та функціонуванні держави та її інститутів.

2. Система конституційного (державного) права

Отже,конституційне право в кожній зарубіжній країні -- це основоположна, фундаментальна галузь усієї національної системи права. Як і будь-яка інша галузь права, вона становить сукупність конституційно-правових норм, що закріплюють економічну, політичну й соціальну основи держави; права та обов'язки громадян (підданих); форми правління, державного устрою; політичний режим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління; виборче право і виборчу систему. Ці норми встановлюються органами вищої державної влади і виражають волю панівних соціальних верств суспільства. Такі правові норми закріплюються в системі конституційних актів і спираються на примусову силу держави.

Визначаючи предмет державного права як галузі в системі національного права, слід звернути увагу на те, що всю сукупність норм державного права поділено на окремі групи норм -- певні правові інститути зі стійкою сукупністю однорідних норм, які регулюють конкретний вид суспільних відносин. Це зумовлює структуру державного права як галузі відповідної національної системи права.

3. Джерела конституційного права зарубіжних країн

конституційний право зарубіжний

Джерела конституцiйного права рiзноманiтнi й досить вiдмiннi у рiзних країнах. Вiдмiнностi здебiльшого пов'язанi з рiзними пiдходами до розумiння права в цiлому, з iснуванням рiзних моделей правових систем. У країнах з так званою континентальною, або романс-германською моделлю правових систем головними джерелами права є законодавчi акти. iсторичнi витоки цiєї моделi в країнах континентальної Європи - Францiї, Нiмеччинi, iспанiї та iнших. Право кожної з цих країн впливало на формування загальних характеристик вказаної моделi. iншою моделлю є англосаксонська, або англо-американська модель правових систем. У країнах, право яких вiднесене до цiєї моделi, важливе мiсце серед юридичних джерел займають судовi прецеденти. Останнi не характернi для країн континентальної Європи i для тих, хто наслiдував пропонованi ними зразки.

За вiдмiнностями механiзмiв нормотворення джерела конституцiйного права поділяють на формалiзованi i неформалiзованi. Якщо у першому випадку змiст цих джерел є результатом вiдносно автономного, спецiалiзованого правотворчого процесу, здiйснюваного державними органами, то в другому - це не завжди передбачуваний i узгоджуваний пiдсумок практичної дiяльностi таких органiв. До формалiзованих джерел конституцiйного права належать конституцiя, рiзновиди законiв, окремi акти глави держави й уряду, парламентськi регламенти i судовi прецеденти. Неформалiзованi джерела - це передусiм конституцiйнi звичаї та конституцiйнi угоди.

Форми (джерела)конституційного права будь-якої держави - це засоби виразу правил поведінки учасників конституційно-правових відносин інадання їм обов'язкової сили. З нашої точки зору, таке визначення даного терміна дозволяє полегшити завдання визначення форм (джерел) конституційного права тих норм цієї галузі, що не мають безпосередньої сили правових норм (наприклад, конституційні звичаї, доктрини, традиції - у мусульманських країнах тощо).

На основі аналізу юридичної літератури і державно-правового життя різних країн світу ми пропонуємо таку класифікацію форм (джерел) конституційного права зарубіжних країн.

Перша група - нормативно-правові акти. Це основна і найбільш досконала форма сучасного конституційного права. Нормативно-правові акти конституційного права прийнято поділяти на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю(нагляду), парламентські регламенти, акти органів місцевого самоврядування. За ступенем важливості і характером регульованих суспільних відносин закони поділяються на такі різновиди.

Перший різновид - конституція. Конституція у будь-якій державі - це основний закон, який має особливу форму,зміст, це основне джерело конституційного права і в силу цього заслуговує окремого вивчення.

Другий різновид - конституційні закони. Як джерело права вони мають різне значення у різних країнах. Насамперед, під конституційними розуміють ті закони, які вносять зміни до тексту конституції або суттєво доповнюють його,змінюють якісь усталені відносини Конституційний закон 1920 р., а також Конституційний закон про нейтралітет 1955 р. та деякі акти, прийняті у попередні роки).

Третій різновид - т. зв. органічні закони. Це особливе джерело конституційного права, яке має низку специфічних рис. Передусім, прийняття органічних законів прямо передбачено в конституції на основі т. зв. бланкетних норм останньої. Такі норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульовані органічними законами

Четвертий різновид - звичайні закони. Вони регулюють окремі питання державного або суспільного життя. Від інших звичайних законів закони, віднесені до форм (джерел) конституційного права, відрізняються лише своїм предметом.

П'ятий різновид - нормативні акти, які мають силу закону. Іноді ці акти називають делегованим законодавством. Формально вони не іменуються законами, а завжди мають якусь особливу назву, за якою їх можна відрізняти від інших.

Друга група - судові прецеденти тобто рішення авторитетних судів,вищих судових органів у конкретних справах,обов'язкові при вирішенні аналогічних справ у подальшому для цих же судів,судових органів, нижчих або рівних за рангом судових установ. Судові прецеденти у якості форми(джерела) конституційного права є найбільш характерними для Великобританії, США, Австралії, Канади, Північної Ірландії, Нової Зеландії, а також 36 колишніх колоній Британської імперії - нині членів Співдружності). Стосовно конституційно-правових положень, установлених судовими прецедентами, то у більшості своїй правові норми визначають правове становище громадян і громадських об'єднань, а також взаємовідносин між органами держави.

Судові ж прецеденти мають своїми джерелами:

а) власне загальне право (common law) - сукупність усіх діючих судових прецедентів, починаючи із ХІV ст., тобто з норм і звичаїв,які отримали судове визнання;

б) тлумачення норм статутного права, при цьому завдання судді теоретично обмежується з'ясуванням змісту норми закону.

Тому формами (джерелами) конституційного права можуть бути тільки рішення спеціальних, конституційних судів чи органів, які виконують функції конституційного суду.

Третя група джерел - конституційні звичаї (інші назви цього джерела - конституційні угоди або конвенційні норми) -це правила і приписи, які регулюють поведінку основних суб'єктів конституційного права, що не мають офіційної писаної форми, але протягом тривалого часу застосовані та мовчазно санкціоновані державою.

Четверта група форм (джерел) - міжнародні та внутрішньодержавні договори, тобто угоди суб'єктів конституційного права. Міжнародні договори служать джерелами конституційного права тільки у випадках, коли регулюють конституційні проблеми і передбачено їх безпосереднє застосування

П'ята група форм (джерел) - т.зв. доктринальні джерела, тобто доктрини відомих учених-юристів.

Шоста група форм (джерел) - парламентські регламенти(статути), які містять норми, що визначають порядок діяльності палат та їх внутрішню структуру. Як правило, вони мають вигляд єдиного акта, що вводиться рішенням самої палати і не потребує промульгації. Нерідко таке ж значення мають парламентські прецеденти - поведінка у конкретних ситуаціях, яка вважається обов'язковою на випадок повторення таких ситуацій.

Сьома група форм (джерел) - рішення органів конституційної юстиції (Конституційної ради - у Франції, конституційних судів - в Італії, ФРН, Болгарії, Угорщині, конституційних трибуналів - у Польщі, Іспанії, Верховних судів - у США, Японії, Індії тощо). Звичайно, нормативно-правовий характер мають такі рішення цих органів, які містять конституційно-правові норми - про конституційність законів,про компетенцію державних органів, про тлумачення конституції та ін.

Восьма група форм (джерел) - нормативно-правові акти виконавчої влади, до яких відносяться нормативні акти глав держав (укази, декрети, накази тощо) і нормативні акти урядів, а іноді і відомств (ордонанси, декрети, постанови тощо). Зрозуміло, що вказані акти служать джерелами конституційного права тільки в тій частині, в якій містять його норми. Між ними існує певна субординація. Найбільш широку сферу дії мають, безперечно, нормативні акти глав держав.

Дев'ята група форм (джерел) - рішення органів місцевого самоврядування (наприклад, місцеві статути, регламенти) -є джерелами конституційного права, коли регулюють суспільні відносини, пов'язані із здійсненням публічної влади.

Десята група форм (джерел) - це звід релігійних правил. Названі норми є специфічним джерелом конституційного права в окремих країнах.

Одинадцята група форм (джерел) - політичні декларації і спільні постанови політичного керівництва правлячих партій та вищих органів державної влади. У наш час такі акти характерні для ряду країн, що розвиваються (наприклад, для країн Африки).

Конституції- головні джерела державного права зарубіжних країн.

Смислове значення самого терміну "конституція"- це система правових норм, що мають вищу юридичні/ силу і регулюють основи організації самої держави та основи взаємовідносин між людиною, суспільством і державою.

Термін конституція виступає в кількох значеннях: У матеріальному значенні конституція являє собою писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які:

¦ проголошують і гарантують права людини і громадянина, їх свободи;

¦ визначають: основи суспільного ладу; форму правління; форму територіального устрою;основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини; державну символіку і столицю.

У формальному значенні конституція - це основний закон або група законів, які мають вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів. Ці два значення знаходяться в певному співвідношенні: всі держави мають матеріальні конституції, але не всі вони мають формальні конституції. Вища юридична сила конституції в формальному значенні виявляється в тому, що:її норми мають завжди перевагу над актами виконавчої влади;закони і підзаконні акти повинні прийматися передбаченими в конституції органами і за встановленою нею процедурою.

Під юридичною конституцією розуміється певна система правових норм, що закріплюють і регулюють вказане вище коло суспільних відносин. Фактична конституція - це реально існуючі відносини. Фіктивні конституції (точніше статті) виникають тоді, коли зафіксована в конституції норма на практиці не виконується.

Характеристика американської Конституції.

Конституцію США прийнято 1787 p.; це одна з найстаріших конституцій у світі. Вона належить до так званих жорстких конституцій. Документ складається із власне Конституції, перших десяти поправок (Білль про права) і другого циклу поправок. Конституція США, як і сама держава, створювалася в часи гострої боротьби. Першим конституційним документом, який діяв під час Війни за незалежність, були Статті Конфедерації. У травні 1787 р. за рішенням Континентального конгресу було скликано Конституційний конвент, який розпочав свою роботу у Філадельфії. У своїй діяльності цей орган привласнив засновницькі повноваження. У результаті конституцію країни було прийнято і підписано 39 делегатами з 50.

Нова Конституція мала три джерела: по-перше, ідеї французького просвітництва ХVІІІст., по-друге, британські традиції парламентаризму, верховенства закону, свободи особистості; по-третє, власний історичний досвід молодих американських колоній і штатів. Конституція існує перш за все для народу, а вже потім - для уряду, виконавця волі останнього.

Аналіз змісту Конституції дає можливість виокремити принципи, що визначають політичний устрій і систему державної влади США:- верховенство влади народу і закону;- гарантії прав і свобод людини;- поділ влади, система заборон і противаг;- федералізм;- механізм змін і доповнень Конституції шляхом внесення поправок. Конституція 1787 р. закріпила федеральний устрій союзної держави з набагато сильнішим урядом, системою поділу влади по горизонталі (законодавча, виконавча і судова) і вертикалі (федерація - штати), а також з постом президента, який наділявся всією повнотою виконавчої влади.

Конституція Німеччини

Конституцію (Основний закон) Німеччини, було прийнято 1949 р. У цьому документі, що починається короткою преамбулою і розділом про основні права громадян, детально регулюються питання взаємовідносин федерації і всіх 16 земель - суб'єктів федерації, а також визначається система органів влади, управління і правосуддя. У сфері законодавства вирішальна роль належить федерації, а землі вирішують питання освіти і культури, діяльності місцевих органів влади, управління, поліції. Згідно зі ст. 73 Основного закону федерація має виключну компетенцію з найважливіших питань, зокрема у сфері зовнішніх відносин, оборони, грошового обігу, громадянства, взаємодії федерації і земель. У ст. 74 визначено конкуруючу компетенцію федерації і земель, водночас питання, що належать до виключної компетенції земель, в Основному законі юридично не зафіксовані. Конституція 1949 р. визначила Німеччину як демократичну і соціальну федеральну державу (ч. 1 ст. 20 Конституції).

В Основному законі, як уже наголошувалося, соціальну і правову характеристики держави ФРН суміщено, основоположний принцип правової держави проголошено в ст. 20: "Законодавство зв'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя - законом і правом". Цей принцип деталізується багатьма статтями Конституції, зокрема розділу IX "Правосуддя".

Досвід федералізму у ФРН показує, що питання поділу політичної влади, взаємовідносин між федерацією і землями, зняття суперечностей між різними державними інститутами можуть вирішуватися суто конституційно-правовими методами врегулювання. Ефективна взаємодія федерації і земель забезпечує цілісність країни і стабільність у суспільстві, оберігає конституційно-демократичний лад від рецидивів тоталітарного минулого, гарантує виборцю на федеральному, земельному і комунальному рівнях право на активну участь у процесі прийняття державних рішень на благо окремого громадянина і всього суспільства.

Характеристика Конституції Японії 1946 р.

Чинна Конституція Японії є другою в історії країни. Перша конституція (прийнята в результаті буржуазної революції1 у 1889 р.) зумовила високий вплив керівництва армії і флоту в політичному житті. Режим, що склався до кінця Першої світової війни, у вітчизняній літературі одержав назву мілітаристського. Його крах у результаті Другої світової війни мав наслідком суттєві перетворення у всій державно-політичній і правовій системі Японії. До демократичних ознак Конституції 1946 р. належать положення про "непорушність" основних прав людини, повагу особи, рівність усіх перед законом, свободу думки, совісті, віросповідання, зборів, об'єднань, слова, друку. Значним прогресивним моментом цієї Конституції стало введення в Японії формальної рівності подружжя. Адже Торговий кодекс визнавав жінок недієздатними в цивільному плані, позбавляв вдів права спадкоємства. Конституція також надала громадянам низку важливих кримінально-процесуальних прав, відомих європейській юриспруденції. Так, було заборонено тортури, застосування покарань, що не містяться в законі, практику неправомірних арештів і обшуків. Уперше в історії юридично зафіксовано права на правосуддя, справедливий і неупереджений розгляд справи, на захист, на безкоштовну юридичну допомогу.

В Японії формою правління є парламентська монархія. Конституція 1946 р. ввела цю форму правління замість дуалістичної монархії. Порівняно з Конституцією 1889 р. новий Основний закон Японії став значним кроком уперед на шляху демократизації політичної системи країни. Повноваження імператора були не лише різко скорочені, а й фактично зведені до суто номінального рівня: "Імператор здійснює лише такі дії, що стосуються справ держави, передбачені цією Конституцією, і не наділений повноваженнями, пов'язаними зі здійсненням державної влади".

Розробка і прийняття Конституції РФ.

Процес розробки проекту Конституції Російської Федерації був вельми тривалим і складним. Нескінченні парламентські дебати на початку 90-х pp. минулого століття завели конституційну реформу у безвихідь. Формально головою Конституційної комісії був президент Російської Федерації Б.М. Єльцин, саме він виступив з ініціативою скликати 5-16 червня 1993 р. в Москві Конституційну нараду, якій запропонував новий (президентський) варіант проекту Конституції Російської Федерації.

У результаті тривалої роботи Конституційної наради - з червня по жовтень 1993 р. - було розглянуто проект Конституції РФ, внесений президентом Російської Федерації, а також проект Конституції, підготовлений створеною З'їздом народних депутатів Російської Федерації Конституційною комісією. Почалася конституційна криза.

Тому, прийняття Конституції Російської Федерації 1993 р. мало на меті подолати смугу політичної кризи і протистояння всіх гілок державної влади. Логіка побудови нової Конституції РФ відповідає принципу поділу влади, прийнятому в країнах як із класичною президентською, так і з парламентарною системою правління. Згідно зі ст. 10 Конституції державна влада в Російській Федерації здійснюється на основі поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи всіх гілок влади є самостійними. При цьому поділ влади не тільки не виключне, але, навпаки, передбачає координацію зусиль різних гілок влади і їх взаємодію у встановлених Конституцією РФ межах і формах. Основна роль у забезпеченні взаємодії влад покладена Конституцією на президента, який відповідно до ч. 2 ст. 80 Конституції забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади.

Отже,за Конституцією 1993 р. Росія є республікою змішаного типу з посиленою президентською владою. За устроєм Російська Федерація - суверенна, цілісна, федеральна держава, що складається з рівноправних суб'єктів. їх декілька видів: республіки, краї, області, міста федерального значення, автономна область, автономні округи. Федеральний устрій Російської держави, її склад закріплено Конституцією РФ.

А що стосується нашої ,то зіставлення Конституції України 1996 року з конституціями інших європейських країн, що сприйняли напівпрезидентську форму правління, показує, що прерогативи основних інститутів вищої влади в Україні недостатньо збалансовані, модель влади не чітко виписана.

Висновки

Отже, конституційне право конкретної країни - це сукупність юридичних норм, які закріплюють певні засади економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організацію і компетенцію найголовніших ланок державного механізму, територіальну організацію держави, визначають основи взаємовідносин держави та особи.

До предмета конституційного права належать відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв'язків “держава - особа” і “особа - держава”. Суб'єктом переважної більшості таких відносин виступає держава, тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. Конституційне право можна визначити як сукупність юридичних норм, що регулюють державно-політичні відносини владарювання.

Важливим елементом структури конституційного права є його інститути. Конституційно-правовий інститут - це сукупність юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов'язаних відносин. Конституційно-правові інститути поділяються на три види: загальні - це складні нормативні формування комплексного змісту (інститут начал організації і діяльності державного механізму, інститут територіальної організації держави, інститут конституційного статусу особи); головні - входять до складу загальних; початкові - включають кілька правових норм.

Суттєвим елементом системи конституційного права є його норми. Конституційно-правова норма - це правило поведінки учасників державно-політичних відносин владарювання, яке встановлене державою, забезпечене її авторитетом і за певних умов - примусом. За функціями конституційно-правові норми поділяються на установчі (конкретні правила поведінки), регулятивні (регулюють державно-правові відносини владарювання), охоронні (пов'язані із встановленням юридичних заборон).

Роблячи підсумки щодо джерел кпзк,то можна сказати , що основним джерелом є Конституція. Вона є представником як і прав і свобод людей і громадянин,так і вміст процесу роботи і обов'язків законодавчої,виконавчої і судової гілки влади.

Другорядними джерелами є конституційні,органічні і звичайні закони. Це ті закони,які вносять зміни,поправки і доповнення до конституцій та про вибори,громадянство,тощо.

Також,джерелом конституційного права є також парламентські регламенти (статути). З їх допомогою регулюються організація і діяльність палат парламенту. Акти глави держави та уряду - джерела конституційного права окремих країн. Це акти (накази, укази), наприклад з питань виборчої системи, статусу депутатів парламенту. В країнах, які належать до англосаксонської моделі, джерелами конституційного права є судові прецеденти - це рішення вищих судів у конкретних справах, які мають обов'язкове юридичне значення для нижчих або рівних за рангом судових установ. Конституційні угоди - є засобом регулювання у країнах англосаксонської моделі права, регламентують найважливіші питання державного ладу.

Список використаної літератури

1. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов / Под общ. ред. М.В.Баглая , Ю.И.Лейбо и доктора юридических наук, проф. Л.М.Энтина. - М.: Издательство НОРМА, 2000. - 832 с.

2. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посіб. / В.М. Бесчастний, О.В. Філонов, В.М. Субботін, С.М. Пашкова; За ред. В.М. Бесчастного. - К.: Знання, 2007. - 467 с.

3. Шаповал В.М Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: підручник / В.М. Шаповал. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 480 с.

4. Дежравне право зарубіжних країн (у схемах): Навч. посіб. / Б.В. Калиновський, О.Я. Лапка, Н.Я. Лапка, Т.О. Пікуля, Л.А. Івершенко, Л.М. Козодой, К.В Тарасенко; За заг. ред. О.Я. Лапки. - К.: КНТ, 2012. - 528 с.

5. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. Георгіца А.З. - Чернівці: Рута,2000. - 424 с.

6. Державне право зарубіжнх країн: Навч. посіб. / С.К. Бостан, С.М.Тимченко, доц. юр. наук С.В.Ващенко. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 504 с.

7. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посіб. / М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка. - К.: Юрінком Інтер, 2006.

8. Конституція України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 16.06.2015р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2015. - 64 с. - (Закони України)

Размещено на Allbest.ru