Права та обов’язки сторін у господарському процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Права та обов'язки сторін у господарському процесі"

Луцьк - 2015

План

Вступ

1. Поняття сторін у господарському процесі

2. Процесуальні права та обов'язки сторін господарського процесу

3. Характеристика окремих процесуальних прав та обов'язків сторін господарського процесу

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

В першу чергу варто зазначити, що тема даної роботи є доволі актуальною, адже виникають постійні наукові дискусії щодо процесуальних прав та обов'язків суду, практичного застосування процесуальних прав та обов'язків учасниками судових процесів та сторонами, обсягу процесуальних прав та обов'язків тощо.

Дискусійність цих питань зумовлена різними підходами до визначення понять процесуальних прав та процесуальних обов'язків, їх видів, механізмів дії, форм вияву, наявності чи відсутності їх меж тощо.

Треба зауважити, що сьогодні в науковій літературі ці питання є недостатньо вивченими. Відсутність предметних наукових праць з цих проблем обумовлює актуальність нашої роботи.

Теоретичною та методологічною основою даного дослідження стали роботи багатьох учених і практиків різних галузей процесуального права, зокрема В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, М.А. Гурвича, П.Ф. Єлисейкіна, C.B. Ківалова, В.В. Комарова, В.В Копєйчикова, А.Ф. Козлова, Н.В. Кузнєцова, M.М. Тищенка, M.К. Треушнікова, В.І. Тертишнікова, M.М. Ясинка та інших науковців, праці яких, без сумніву, мають теоретичну і практичну значущість для з'ясування змісту та особливостей понять процесуальних прав та обов'язків учасників судових процесів.

Об'єктом дослідження виступають учасники судового процесу.

Предметом роботи процесуальні права та обов'язки сторін.

Враховуючи наведене, метою роботи є визначення правової сутності процесуальних прав та обов'язків сторін господарського процесу.

В роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий; діалектичний; формально-логічний; формально-догматичний (юридичний)..

1. Поняття сторін у господарському процесі

Перш як розкривати права та обов'язки сторін у господарському процесі, варто розкрити саме поняття сторін. Відтак, зазначимо, що це учасники судового процесу, між якими виник спір, у зв`язку з чим вони безпосередньо зацікавлені у розв`язанні справи господарським судом на їхню користь. Сторонами у господарському процесі є позивач та відповідач.

Згідно думки І.А. Балюка, то позивач і відповідач виступають як суб'єкти спірного матеріального правовідношення, однак доки не прийнято рішення з приводу їх прав і обов'язків, господарський суд виходить із наявності спірного права (передбачення його) у однієї сторони та обов'язків (передбачення такого) у другої сторони. Тому обидві сторони господарського процесу (позивач і відповідач) - це тільки передбачувані суб'єкти спірного матеріального правовідношення, яке буде предметом розгляду в господарському процесі. [7]

Позивач - це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вона вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Слід зазначити, що оскільки позовна заява подається особою або в її інтересах, на захист особи з матеріально-правового відношення, тому, коли від позову відмовляється особа, яка подала позов в інтересах іншої, остання має право вимагати розгляд справи по суті, але коли відмовляється від позову особа, в інтересах якої він поданий, це тягне за собою залишення позову без розгляду, за виключеннями, встановленими законодавством.

Відповідач - це особа, яка, за ствердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і яка внаслідок цього притягується до відповіді за позовом і проти неї порушено справу.

Згідно з думкою М.І. Тітова, то позивач - особа, на захист суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкривається господарська справа у суді та розпочинається господарський процес. [19, с. 55]

Відповідач - особа, яка за заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання його права і охоронюваного законом інтересу.

Також позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред`явлено позовну вимогу.

Сторони є головними особами, які беруть участь у справі, адже без них не можливий сам процес. Вони мають у справі особистий юридичний інтерес, який може бути протилежним за матеріальним (визначається спірним цивільними, господарськими, іншими матеріальними правовідносинами) і процесуальними (визначається наслідками роз`яснення матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду) характерами.

Підбиваючи підсумок цього питання, можна виділити, те що важливе значення для господарського судочинства має визначення кола суб`єктів, які беруть участь у розгляді господарського спору.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ГПК.

Згідно зі ст.1 ГПК підприємства, установи, організації,інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Сторони є головними особами, які беруть участь у справі, адже без них не можливий сам процес.

2. Процесуальні права та обов'язки сторін господарського процесу

Сутність та особливості прав і обов'язків сторін судового процесу

Зауважимо, що процесуальні права сторін - це керівні начала, закріплені у процесуальних нормах права, які ґрунтуються виключно на диспозитивній волі сторін і заявленим яких у судовому процесі призводить або до закінчення судового процесу, або до його продовження.

Характерними особливостями процесуальних прав сторін у науковій літературі визнають:

а) виключну їх індивідуалізаційну приналежність; б) застосування лише на підставі диспозитивної волі сторін; в) індивідуалізацію їх процесуального закріплення; г) легітимність таких прав; д) обмеженість прав межами процесуальної форми судових засідань.

У своєму дослідженні ми виділяємо три групи процесуальних прав: а) виключні процесуальні права сторін; б) загальні процесуальні права учасників судового процесу; в) спеціальні права інших учасників судових процесів.

Особливість правозастосування виключних процесуальних прав, на нашу думку, полягає у тому, що вони належать сторонам, які в безумовному порядку користуються ними в судових процесах. Лише загальними процесуальними правами користуються треті особи, їх представники, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Спеціальні права інших учасників судових процесів належать свідкам, експертам, спеціалістам тощо.

Необхідно зазначити, що всі виключні процесуальні права сторін закріплені у статтях, які мають одну й ту ж назву "Процесуальні права та обов'язки сторін" (ст. 31 ЦПК, ст. 22 ГПК, ст. 51 КАС).

Таким чином, процесуальні обов'язки учасників судових процесів - це легітимні вимоги процесуального характеру, які спрямовані на добросовісне здійснення ними своїх процесуальних прав та окремих процесуальних дій.

Безумовно, процесуальне законодавство складається не лише із процесуальних прав, але й цілої сукупності норм, які визначають загальнообов'язкову міру належної або можливої поведінки учасників судочинства. У той же час М.І. Матузов зазначає, що безмежних та невизначених обов'язків немає [15, с. 33]. Це не викликає заперечень, оскільки процесуальні обов'язки обмежуються, по-перше, самою процесуальною формою судових процесів, а по-друге - процесуальною формою процесуальних правовідносин.

Ю.С. Червоний розглядав цивільні процесуальні обов'язки та процесуальні права в комплексі змісту цивільних процесуальних правовідносин [21, с. 60-70], оскільки кожне процесуальне правовідношення, обумовлюючись конкретним змістом його предмета, пов'язується з обов'язками і правами, які синтезують конкретний процесуальний результат. Невиконання такого обов'язку говорить про незастосування особою своїх процесуальних прав, а це зумовлює негативні наслідки процесуального характеру щодо особи, яка не використала своїх процесуальних прав, щоб виконати процесуальні обов'язки. Говорячи в цій частині про поняття процесуальних обов'язків, С.С. Бичкова зазначає, що процесуальні обов'язки - це міра "необхідної, найбільш розумної та доцільної поведінки суб'єктів цивільних процесуальних відносин, яка спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного цивільного процесуального права і забезпечена можливістю застосування у встановлених законом випадках заходів процесуального примусу". [8, с. 72]

Таким чином, процесуальні обов'язки мають універсальний характер щодо належної, логічної, розумної, необхідної та доцільної поведінки суб'єктів цивільного процесу в усіх видах судових процесів

Класифікуючи процесуальні обов'язки, Л. І. Глухарьова виділяє такі їх групи: а) обов'язки суб'єкта щодо себе; б) обов'язки суб'єкта щодо інших суб'єктів; в) обов'язків суб'єкта щодо держави; а також, г) обов'язки держави щодо самих суб'єктів. [11, с. 26-27]

Процесуальні обов'язки характеризуються наступними ознаками: а) обумовленістю процесуальними нормами права; б) необхідною поведінкою; в) належною поведінкою.

У той же час як процесуальні права, так і процесуальні обов'язки, безумовно, пов'язуються з інтересом суб'єктів. Інтерес завжди є стимулом до застосування процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, оскільки процесуальних дій безмотивного характеру в судових процесах не існує. Р.Р. Карімова в цьому зв'язку зазначає, що навіть санкції базуються виключно на інтересі [9, с. 70]. Т.В. Дегтярьов, визначаючи початкову фазу інтересу вказує, що сама потреба є передумовою інтересу. Формує дану потребу бажання отримати те чи інше матеріальне чи нематеріальне благо, а тому інтерес виникає незалежно від наявності чи відсутності суб'єктивного права. [10, с. 159]

Основні права і обов'язки сторін у господарському процесі

Підкреслимо, що сторони господарського процесу повинні мати цивільну правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов`язки (ст.25,91 ЦК) та повну дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст.30,92 ЦК).

Господарське право використовує поняття господарської компетенції, тобто сукупності господарських прав та обов`язків суб`єктів господарювання (ст. 55 ГПК).

Стаття 22 ГПК встановлює права й обов'язки сторін, відповідно до якої вони мають право:

- знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії;

- брати участь у судових засіданнях;

- подавати докази;

- брати участь у дослідженні доказів;

- заявляти клопотання;

- давати усні та письмові пояснення господарському суду;

- наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу;

- заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників господарського процесу;

- оскаржувати судове рішення господарського суду;

- користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм Господарським процесуальним кодексом України;

- Заявляти відвід судді або експерта (ст. 20, 31 ГПК).

Процесуальні обов`язки сторін можна поділити на дві групи:

1) Загальні, які полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами;

2) спеціальні, що полягають у виконанні певних процесуальних дій (наприклад, повідомляти суд про зміну юридичної адреси, позивач зобов`язаний надати позовну заяву з доданими до неї документами господарському суду та відповідачу, а скаржники - копії апеляційних та касаційних скарг). [19] правовідношення господарський судовий

Сторони, окрім загальних прав (для обох сторін), мають також виключні права (для кожної сторони окремо). Так, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити (за умови дотримання досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених ГПК в цій частині) або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідачеві належить право визнати позов повністю або частково. Але процесуальні дії позивач і відповідач здійснюють під контролем господарського суду. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. У таких випадках суд розглядає спір по суті. [19]

Законодавством передбачена можливість участі у справі кількох позивачів чи відповідачів, так звана процесуальна співучасть. У цьому випадку кожний із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає самостійно (ст.23 ГПК).

Крім наданих законодавством процесуальних прав, на сторони покладаються процесуальні обов`язки. Сторони зобов'язані:

- добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами;

- виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони;

- вживати заходів щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Добросовісність в користуванні належними сторонам правами означає, що сторони не мають права зловживати своїм правами. Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке здійснюється уповноваженою стороною при реалізації нею належного їй права, пов`язане з використанням заборонених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки. [12, с. 63]

На підставі особливого становища у справі закон наділяє сторони додатковими правами щодо впливу на хід розгляду справи, притаманним лише позивачеві та відповідачеві.

Звертатись до господарського суду мають право підприємства, станови, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і встановленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

В ч.4 ст. 22 ГПК визначено права, які належать тільки позивачеві. Позивач вправі до прийняття рішення у справі:

- змінити підставу або предмет позову;

- збільшити розмір позовних вимог;

- відмовитись від позову;

- зменшити розмір позовних вимог.

Вказані права не можуть бути реалізовані під час розгляду справи в апеляційній чи касаційній інстанції, що підтвердила Президія Вищого Арбітражного суду України в роз`ясненні "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України". Зазначені права можуть бути використані позивачем під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. Неподання бо несвоєчасне подання у справі доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися як зловживання процесуальними правами.

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить зокрема вимогам ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Відповідні дії чи бездіяльність з урахуванням обставин конкретної справи може розцінюватись господарським судом як зловживання процесуальними правами і тягти за собою, зокрема, такі наслідки:

1. покладання на особу, що припустилася зловживання, державного мита незалежно від результатів вирішення спору (ч.2 ст. 49 ГПК);

2. стягнення штрафу з винної сторони в доход державного бюджету України (п.5 ст. 83 ГПК);

3. Винесення у встановленому порядку окремої ухвали (ст. 90 ГПК). [5, п. 4]

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (ст.22 ГПК)

Отже, проаналізувавши дане питання, можна прийти до висновку, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої докази і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань, і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судову рішення господарського суду в установленому ГПК порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими ГПК.

Процесуальна співучасть у господарському процесі

Також варто зупинитися на понятті співучасті, адже співучасть - це зумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні у господарському процесі на підставі наявності спільного права або спільного обов`язку. [18]

Відповідно до ст. 23 ГПК позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає у судовому процесі самостійно. Процесуальна співучасть, об`єднання позовів для спільного і одночасного розгляду дає змогу прискорити розв`язання господарського спору, оскільки господарський суд замість кількох окремих справ розглядає одну і відповідно приймає одне рішення. Процесуальна співучасть можлива тоді, коли інтереси співучасників однієї сторони не суперечать один одному, і виникає на підставі матеріальних правовідносин, які виникли до процесу.

Відокремлюють такі види співучасті:

1. активна - кілька позивачів пред'являють позов до одного відповідача;

2. пасивна - один позивач пред'являє позов до кількох відповідачів;

3. змішана - кілька позивачів пред'являють позов до кількох відповідачів;

За ступенем обов'язковості, а відповідно і змісту, процесуальна співучасть буває:

1. обов'язковою, коли характер спірних матеріальних правовідносин такий, що питання щодо прав та обов'язків одного із суб`єктів неможливо вирішити без залучення до справи інших суб`єктів цих відносин;

2. факультативною, коли немає обов'язкової множинності суб`єктів. Однак чинний ГПК не визначає підстав настання обов`язкової чи факультативної співучасті, хоча зі змісту ст. 58 ГПК, можна дійти висновку, що йдеться про факультативну співучасть за наявністю однорідних вимог.

У разі співучасті кожний співучасник користується всіма правами сторони і виступає у судовому процесі самостійно. Процесуальні права та обов`язки співучасника не залежать від кількості осіб з аналогічно процесуальною правосуб`єктністю, їх рівність і незалежність є наслідком того, що всі співучасники є самостійними суб`єктами господарських процесуальних правовідносин. Тобто кожен зі співучасників виконує тільки ті передбачені законом дії, які він вважає необхідними для захисту своїх прав та інтересів. Характер процесуально-правових взаємовідносин між співучасниками грунтується на засадах автономії і диспозитивності. Їх дії чи бездіяльність залежать не від поведінки інших співучасників, а від її особистого волевиявлення. Обов'язок доказування вимог чи заперечень, законна сила судового рішення діють щодо кожного співучасника окремо.

Процесуальна співучасть може бути пов'язана з солідарною відповідальністю осіб у зобов'язанні. Наприклад, процесуальна співучасть може виникнути з реалізації ч.2 ст. 232 ЦК, коли довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Процесуальна співучасть на стороні позивача є можливою, наприклад згідно зі ст.1135 ЦК, коли за договором простого товариства від імені та в інтересах всіх учасників правочин здійснює один з них. Якщо інтересам решти учасників цими діями було завдано збитків, вони мають право вимагати їх відшкодування. Також співучасть позивачів виникає у позовах співвласників майна про припинення права особи на частку в спільному майні відповідно до ст.365 ЦК. [3]

Слід пам'ятати, що в господарському процесі на сьогодні не використовується поняття "співвідповідач" як процесуально-нормативне, як, наприклад, в цивільному процесі (ч.2 ст.32 ЦПК). Тому при підготування позовної заяви до господарського суду співучасників прийнято зазначати, наприклад, "перший відповідач"; "другий відповідач", або кожного окремо "відповідач", не використовуючи термін "співучасник". Їх співучасть випливає зі змісту та підстав позовної заяви. Але використання цього терміну є доречним, оскільки одразу відображає сутність правовідносин співучасті.

Від співучасті необхідно відрізняти об'єднання позовів, коли суб'єктивні права та обов'язки не залежать одне від одного, а множинність осіб виникає на розсуд судді (суду) з метою процесуальної економії.

Процесуальне правонаступництво

Процесуальне правонаступництво - це перехід прав та обов'язків учасника господарського судового процесу до іншої особи, пов'язаний з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні у зв'язку з реорганізацією юридичної особи або смертю фізичної особи. Тобто для процесуального правонаступництва необхідною є наявність фактичних обставин матеріального правонаступництва (наприклад, реорганізація юридичної особи, смерть фізичної особи). У ст. 25 ГПК передбачений випадок процесуального правонаступництва через вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій самій мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Тому в чинному ГПК заміна сторони її правонаступником за загальним правилом не потребує розгляду справи з початку. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

В матеріальному праві існує поділ правонаступництва на універсальне та сингулярне, що пов'язане з об'єктом прав та обов'язків, які переходять до правонаступника.

Універсальне правонаступництво, тобто перехід всіх прав та обов'язків до іншої особи, має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов'язків в однієї юридичної особи до іншої відбувається у порядку реорганізації, а між фізичними особами - в порядку спадкування. У відносинах правонаступництва можлива множинність осіб, тому всі особи, які є правонаступниками, мають залучатися до участі в справі як процесуальні правонаступники та співучасники.

Сингулярне правонаступництво має місце тоді, коли сторона своє право переуступає у конкретному матеріальному правовідношенні. Аналіз положень ГПК дає можливість стверджувати, що у процесуальних правовідносинах згідно зі ст.25 має місце універсальне правонаступництво, а відповідно до ст. 24 ГПК в деяких випадках - сингулярне правонаступництво (переуступлення права вимоги, прийняття боргу іншої особи на себе, переведення боргу).

Отже, підбиваючи підсумок питання можна зауважити, що процесуальне правонаступництво - це перехід прав та обов'язків учасника господарського судового процесу до іншої особи, пов'язаний з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні у зв'язку з реорганізацією юридичної особи або смертю фізичної особи.

Процесуальне правонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжує брати участь у процесі правопопередника за повним обсягом його процесуальних прав та обов'язків, незалежно від того, чи є правонаступництво в матеріальному праві універсальним або сингулярним. Види правонаступництва в матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв'язку між особами, які змінюють один одного. Коли інший відповідач притягується замість первісного, мова йде про заміну неналежного відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним. Про залучення іншого чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново. Всі попередні дії, які здійснював неналежний відповідач, не мають правового значення. Заміна відповідача можлива лише при розгляді справи судом першої інстанції.

3. Характеристика окремих процесуальних прав та обов'язків сторін господарського процесу

Як ми вже розглянули вище, основним джерелом регулювання правового статусу сторін у господарському процесі є ГПК України. Помилковим є судження, що лише статтею 22 ГПК України регулюється питання статусу сторін у господарському процесі, маючи назву "права та обов'язки сторін". Права та обов'язки сторін окреслюються у кожному розділі ГПК України, а тому не можна стверджувати, що господарсько-процесуальні обов'язки сторін визначені лише статтею 22 ГПК України.

Частиною 3 статті 22 ГПК України встановлюються загальні обов'язки осіб, які беруть участь у справі, а саме - сторони господарського процесу зобов'язані:

- добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами;

- виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони;

- вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Добросовісність користування процесуальними правами слід розглядати таким чином, що особи, які беруть участь у справі, не повинні зловживати наданими їм правами. Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке здійснюється управлінською особою при реалізації нею належного їй права, пов'язане з використанням заборонених конкретних форм у межах дозволеного йому законом загального типу поведінки. [13, с. 63]

Практика господарського судочинства красномовно вказує на те, що норма, яка покладає на сторони обов'язок добросовісно діяти в процесі, сьогодні є суто декларативною та не має реального змісту, оскільки практично не дотримується сторонами та не застосовується судом. Головними причинами того, що наведена норма є "мертвою" та не має реального механізму реалізації, є такі обставини. По-перше, ані практика, ані наука господарського процесу сьогодні не дає більш-менш чіткої та змістовної відповіді на питання про те, що являє собою добросовісність у контексті ГПК України. По-друге, законом не передбачені ефективні заходи обмеження недобросовісності сторін та заходи відповідальності за недобросовісні процесуальні дії.

Водночас, наведений стан проблеми є джерелом практично необмеженої та безконтрольної недобросовісності учасників господарського процесу в Україні. Будь-який юрист, який має мінімальний досвід ведення справ у господарських судах, може запропонувати певний набір недобросовісних, але формально допустимих дій, спрямованих на досягнення певної процесуальної мети. З практичної точки зору можна стверджувати, що недобросовісні процесуальні дії спрямовані, головним чином, не на досягнення необхідного позитивного результату у справі, а скоріше - на створення певних негативних наслідків для іншої сторони у процесі. [17, с. 35-36]

Розглянемо один з прикладів процесуальної недобросовісності в господарському процесі. Одним із процесуальних прав, які передбачені ст. 22 ГПК України, є право сторони заявляти клопотання. Практика господарського судочинства вказує на те, що це право може недобросовісно, але доволі ефективно використовуватись сторонами з різноманітною метою. Переважно "недобросовісні" заяви та клопотання заявляються для затягування судового процесу. Іноді недобросовісні сторони атакують суд "арсеналом" різноманітних клопотань, сподіваючись на те, що хоча б одне з них призведе до бажаного результату.

Наступний обов'язок сторін - це обов'язок сторін дотримуватися норм права та положень закону. Цей обов'язок є загальним, і передбачений як господарським процесуальним законодавством, так і будь-яким іншим процесуальним законодавством. Зміст цього обов'язку полягає в тому, що сторони керуються положеннями закону у своїх діях та вчинках під час господарського процесу. Сторони зобов'язані діяти відповідно до "букви закону". Наприклад, подаючи позов до суду, позивач зобов'язаний керуватися правилами підвідомчості та підсудності справ господарським судам, які передбачені розділом III ГПК України. Також при здійсненні процесуальних дій під час господарського процесу сторони зобов'язані дотримуватися строків, які передбачені господарсько-процесуальним законодавством України для відповідних процесуальних дій. Маємо на увазі, що для реалізації стороною свого права на апеляційне оскарження, вона зобов'язана дотриматися строку, передбаченого статтею 93 ГПК України, тобто надати апеляційну скаргу в десятиденний строк з дня оголошення рішення місцевим господарським судом (або з дня підписання рішення, якщо в судовому засіданні була оголошена лише вступна та регулятивна частина рішення). В іншому випадку сторона не зможе реалізувати свого права на апеляційне оскарження рішення місцевого суду. Теж саме можна сказати і щодо правил підвідомчості справ господарським судам. Якщо спір не підвідомчий господарським судам України, суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК України).

Ще одним і також важливим обов'язком у господарському процесі є обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).

Вважаємо, що положення частини 3 ст. 43-4 ГПК України також встановлює обов'язок для сторони господарського процесу. Якщо господарський суд вимагатиме від заявника заяви про вжиття запобіжних заходів додати до такої заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його права, то заявник буде зобов'язаний це зробити. Ця норма спрямована на те, щоб запобігти зловживанню правом на звернення до суду із заявою про вжиття запобіжних заходів. З метою запобігання зловживання запобіжними заходами введено також і ч. 4 ст. 43-4 ГПК України щодо забезпечення заставою заявником його вимог про вжиття запобіжних заходів. У цьому випадку заставою є грошова сума, яка вноситься на депозит господарського суду. Визначення розміру застави є прерогативою господарського суду, який встановлює його з урахуванням обставин справи, але він не повинен бути більшим за розмір заявленої шкоди. Звертаємо увагу, що сьогодні порядок відкриття депозитних рахунків господарських судів для внесення коштів застави, а так само проведення операцій за цими рахунками нормативно-правовими актами ще й досі не визначено. Хоча на розгляд господарських судів України надходять чимало заяв про вжиття запобіжних заходів, у тому числі у вигляді накладення арештів на майно, що належить особі, щодо якої вживається запобіжний захід, приписи частини 4 ст. 43-4 ГПК України ще й досі не мають практичної реалізації, мета яких запобігання зловживання запобіжними заходами. [6, п. 10]

Статтею 56 ГПК України позивач зобов'язується при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення. [16, с. 115-120]

Хочемо звернути увагу ще на один обов'язок сторін господарського процесу, який закріплений у ст. 74 ГПК України. Сторони господарського процесу, як й інші учасники цього процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані беззаперечно виконувати розпорядження головуючого, додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку та утримуватися від будь-яких дій, що вказує на явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. За неповагу до суду винні особи притягуються до відповідальності, встановленої законом. Питання про притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду вирішується судом негайно після вчинення порушення, у зв'язку з чим у судовому засіданні із розгляду господарської справи оголошується перерва.

На думку К.В. Гусарова, до процесуальних обов'язків сторін у господарському процесі слід віднести й обов'язок з'явитись до суду при наявності належного повідомлення про час та місце судового засідання. В разі неповідомлення чи неналежного повідомлення сторони про місце та час судового засідання така обставина, відповідно до вимог ч. 2 ст. 111-10 ГПК України, є безумовною підставою для скасування судом касаційної інстанції рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. У цілому частково не погоджуємося з позицією К.В. Гусарова, оскільки жодною нормою господарського процесуального законодавства не встановлюється, що обов'язком сторін господарського процесу є з'явлення до суду навіть при наявності належного повідомлення про час та місце судового засідання. І як засвідчує практика, чимало справ у господарському суді розглядалось без присутності відповідача, і чимало рішень господарського суду було прийнято на користь відповідача без присутності відповідача на судовому засіданні. Хоча ст. 77 ГПК України передбачається, що суддя господарського суду може відкласти розгляд справи у випадку нез'явлення в засідання представників сторін. Але це право господарського суду, а не обов'язок. [14, с. 129-130]

Фурса С.Я. пропонує таку класифікацію обов'язків сторін господарського процесу:

- загальні (добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, дотримуватися порядку в судовому засіданні, виконувати розпорядження головуючого);

- спеціальні.

Щодо спеціальних обов'язків, то вони досить різноманітні та залежать від предмета спору, стадії процесу, кожної конкретної правової ситуації, тобто від характеру та певних особливостей процесуальних дій. Тобто, у конкретному процесі суддя може зобов'язати сторону процесу надати докази, необхідні саме для цієї справи щодо конкретного спору. І в цьому випадку обов'язок надати докази буде спеціальним. [20, с. 138]

На основі вищезазначеного, можна дійти висновку, що процесуальні права і обов'язки забезпечують зобов'язання сторін один перед одним та перед іншими учасниками господарського процесу. Сторони повинні пам'ятати, що, окрім процесуальних прав, вони мають ще й процесуальні обов'язки, які повинні виконуватися сторонами добросовісно і належним чином. Процесуальні права та процесуальні обов'язки взаємопов'язані. Невиконання процесуальних обов'язків не дає можливості реалізації процесуальних прав. Реалізація процесуальних прав залежить від багатьох обставин, насамперед, від їх змісту, суб'єкта, стадії процесу, часу та форми здійснення права. Від ефективності реалізації окремих процесуальних прав залежить хід процесу, який безпосередньо впливає й на результат розгляду справи.

Висновок

Таким чином, підводячи підсумки даної роботи, можна сказати, що до сторін господарського процесу належать відповідач та позивач. Позивач - особа, на захист суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої відкривається господарська справа у суді та розпочинається господарський процес. Відповідач - особа, яка за заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорювання його права і охоронюваного законом інтересу.

Сторони користуються рівними процесуальними правами. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої докази і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань, і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судову рішення господарського суду в установленому ГПК порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими ГПК.

На кінець зауважимо, що права та обов'язки сторін окреслюються у кожному розділі ГПК України, а тому не можна стверджувати, що господарсько-процесуальні обов'язки сторін визначені лише статтею 22 ГПК України.

Список використаних джерел

1. Конституція України - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141

2. Господарський процесуальний кодекс України - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 6, ст.56

3. Цивільний кодекс України - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356

4. Цивільний процесуальний кодекс України - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 40-41, 42, ст.492

5. Інформаційний лист Вищого Господарського суду України від 14.12.2008 р, № 01-8/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішені спорів окремих норм процесуального права"

6. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 20.04.2007 р. № 01-8/251 "Про деякі питання практики вживання запобіжних заходів"

7. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 248 с.

8. Бичкова С.С. Цивільний процесуальний статус осіб, які беруть участь у справі позовного провадження: монографія / С.С. Бич- кова.-К. : Атіка, 2011. -420 с.

9. Васильев С.В. Цивільний процес: навч. посібн. / С.В. Васильев. -X. : Одіссей, 2008. - 480 с

10. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса / Е.В. Васьковский. - М. : Зерцало, 2003. - 464 с

11. Глухарева Л.И. Обязанности человека и гражданина в контексте теории прав человека / Л.И. Глухарева// История государства и права. - 2009. - № 7

12. Грибанов В.П. Здійснення та захист цивільних прав М., 2000

13. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав/ В.П. Грибанов. - М.: Статут, 2000

14. Гусар К.В. Правове становище сторін у господарському процесі // Право і безпека/ К.В. Гусар. - 2008. - № 5~1

15. Матузов Н.И. Исследование проблем юридических обязанностей граждан СССР / Н.И. Матузов, Б.М. Семененко // Советское государство и право. - 1980. - № 12

16. Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / За ред. О.І. Харитонової. - К., 2006

17. Павленко Д. Добросовісність сторін як принцип господарського процесуального права/ Д. Павленко // Юридичний журнал. - 2010. - №12

18. С.В. Васильєв С.В. Господарський процес України: Підручник. - Харків: Еспада 2010-288 с.

19. Тітов М.І. Господарське процесуальне права України // Посібник - 2006

20. Фурса С.Я. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т. / С.Я. Фурса, Є.І. Фурса, С.В. Щербак / за заг. ред. С.Я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007

21. Червоний Ю.С. Цивільний процес України: підручник/ за ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2007. - 392 с.

Размещено на Allbest.ru

...