Закриття кримінальної справи. Направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закриття кримінальної справи. Направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності

План

1. Поняття і значення закриття кримінальної справи

2. Підстави закриття кримінальної справи

3. Процесуальний порядок закриття і відновлення кримінальної справи

4. Направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності: підстави і процесуальний порядок

Література

1. Поняття і значення закриття кримінальної справи

Кримінальний процес розпочинається з моменту прийняття компетентними органами держави заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і розвивається до повного виконання всіх його завдань (ст. 2 КПК). Кримінальний процес може бути припинено в будь-якій стадії.

У стадії порушення кримінальної справи він припиняється з прийняттям рішення про відмову в порушенні справи. У стадії досудового слідства -- шляхом закриття кримінальної справи.

Закриття кримінальної справи -- це одна із форм закінчення досудового слідства (дізнання або власне досудового слідства), що полягає у прийнятті органом дізнання, слідчим чи прокурором рішення про припинення провадження у кримінальній справі та вирішення інших процесуальних питань, як-от: вирішення долі речових доказів; скасування запобіжних та інших примусових заходів щодо обвинуваченого; скасування арешту на майно; роз'яснення заінтересованим учасникам досудового слідства прав, що виникають у них у зв'язку із закриттям справи.

Значення закриття кримінальної справи полягає у такому.

1. У справі припиняються кримінально-правові та кримінально-процесуальні відносини.

2. Постанова, у якій формулюють це рішення, має преюдиційне значення, бо наявність нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи щодо певної особи є обставиною, що виключає провадження у справі щодо цієї самої особи і за тим самим обвинуваченням (п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК). Це положення процесуального закону цілком узгоджується зі ст. 61 Конституції України, згідно з якою "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення".

3. Закриття справи свідчить про виконання стадією досудового слідства всіх своїх завдань.

4. Рішення про закриття справи може бути підставою для відшкодування громадянинові шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури (в разі закриття справи за підставами, що реабілітують, про що далі).

5. Закриття кримінальної справи зупиняє дію повноважень компетентних державних органів. З цього моменту вони втрачають право викликати і допитувати свідків, призначати експертизи тощо. Своєю чергою, учасники досудового слідства (обвинувачений, потерпілий та інші) звільняються від обов'язку підкорятися процесуальним вимогам слідчого.

6. Прийняття цього рішення покладає на слідчого (орган дізнання, прокурора) обов'язок ліквідувати наслідки застосування примусових заходів і реалізувати прийняте рішення (зняти арешт із майна, звільнити затриманого, скасувати запобіжні заходи тощо).

7. Рішення про закриття справи є правоустановним юридичним фактом. З моменту його прийняття суб'єкти досудового слідства, заінтересовані у правильному вирішенні справи, отримують право на його оскарження.

2. Підстави закриття кримінальної справи

Кримінальну справу закривають:

1) за наявності обставин, зазначених у ст. 6 КПК. Якщо ці обставини встановлюють у стадії досудового слідства, то вони є підставою до закриття кримінальної справи;

2) за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Усі підстави закриття справи залежно від наслідків, що настають в результаті прийняття такого рішення для осіб, щодо яких порушено кримінальну справу, підозрюваних, обвинувачених, поділяють на три групи:

1) такі, що реабілітують;

2) такі, що не реабілітують;

3) "нейтральні" (формальні).

Підстави, що реабілітують, -- це обставини, за якими при закритті справи особа, щодо якої здійснювалося провадження, вважається непричетною до вчинення злочину.

В юридичній літературі та в практиці діяльності слідчих органів такими підставами вважають:

1) відсутність події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК);

2) відсутність складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК);

3) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2

ст. 213 КПК).

Якщо кримінальну справу закривають за першими двома підставами, то можуть бути дві ситуації: 1) особі не пред'являли обвинувачення; 2) особу було притягнуто як обвинуваченого.

У разі, якщо особі не було пред'явлено обвинувачення, то можливі такі ситуації провадження:

1) справу порушували за фактом вчинення злочину, але в ході розслідування встановлено, що такого факту не було. В цьому разі говорити про реабілітацію не можна, бо в ході провадження не зачіпалися права громадян. Реабілітація завжди пов'язана з конкретною особою;

2) справу порушували щодо конкретної особи;

3) особу затримували за підозрою у вчиненні злочину або щодо неї обирали запобіжний захід до пред'явлення обвинувачення;

4) у кримінальній справі органом дізнання встановлено особу, яка вчинила злочин (ст. 104 КПК), і справу направлено для провадження досудового слідства.

У трьох останніх ситуаціях можна вести мову про реабілітацію як про поновлення в правах і відшкодування завданої громадянам шкоди.

Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину як підстава до закриття кримінальної справи на досудовому слідстві пов'язана з тим, що після притягнення особи як обвинуваченого органам розслідування не вдалося зібрати достатньо доказів для складання обвинувального висновку, а продовжити збирання доказів немає можливості. Рішення про закриття справи за цією підставою приймають у разі, якщо особу притягнуто як обвинуваченого, але в ході подальшого розслідування справи виявляється, що: кримінальний справа закриття відповідальність

1) сукупність доказів, які вказують на вчинення злочину обвинуваченим, "переважує" інша сукупність доказів, -- тих, що спростовують його участь у вчиненні злочину;

2) ці дві підсистеми сукупності доказів "урівноважують" одна одну. Це в теорії кримінального процесу називають "ситуаціями інформаційної рівноваги" (B.C. Зеленецький). У цьому разі справу має бути вирішено на користь обвинуваченого ("усі сумніви щодо доведеності вини вирішуються на користь обвинуваченого" -- один із елементів принципу презумпції невинуватості). Цікаво вирішували питання про рух кримінальної справи за наявності "ситуацій інформаційної рівноваги" в дореволюційному (до 1917 р.) російському кримінальному процесі. Особа за рішенням судового слідчого не реабілітувалася, а "залишалася під підозрою".

Після закриття справи за п. 2 ст. 213 КПК злочин вважають нерозкритим.

У разі закриття кримінальної справи за підставами, що реабілітують, статистичну картку форми 2 не заповнюють. Отже, особу не ставлять на облік як таку, що вчинила злочин.

Розглянуті підстави є такими тільки для кримінального процесу. В загальному юридичному плані такою, що повністю реабілітує, є тільки підстава, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК (відсутність події злочину). Відсутність складу злочину не виключає в діях певної особи наявності складу іншого правопорушення, що може бути підставою до притягнення до юридичної відповідальності.

Підстави закриття кримінальної справи, що не реабілітують, -- це такі обставини, при закритті справи за якими органи розслідування звільняють особу від кримінальної відповідальності. До цих підстав належать обставини, передбачені:

* п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК -- наявність акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з актом помилування окремих осіб;

* п. 5 ч. 1 ст. 6 КПК -- недосягнення особою на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку;

* п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК -- смерть особи.

"Нейтральні" (формальні) підстави закриття кримінальної справи -- це такі обставини, при закритті справи за якими органи розслідування покладають в основу свого рішення інше -- раніше прийняте судом, прокурором, слідчим чи органом дізнання -- рішення про припинення провадження за тим самим фактом чи за тим самим обвинуваченням.

До цієї групи підстав належать обставини, передбачені:

* п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК -- наявність щодо особи вироку за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи з тієї самої підстави. Вирок (ухвалу, постанову) може бути скасовано в апеляційному чи касаційному порядку;

* п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК -- наявність щодо особи нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням;

* п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК -- наявність за тим самим фактом нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи. Наявність на момент завершення досудового слідства двох останніх обставин передбачає два варіанти дій: 1) закриття справи; 2) ініціювання перед прокурором (судом) питання про скасування раніше винесеної постанови.

Усі підстави закриття кримінальної справи залежно від впливу на розвиток кримінального процесу поділяють на ті:

1) за якими справу закривають повністю. Якщо сформульоване обвинувачення (тезу) повністю анулюють, то стає неможливою реалізація обвинувальної функції. Такий розвиток процесу зумовлює необхідність завершення провадження у справі;

2) за якими справу закривають частково, а саме:

* щодо окремих частин обвинувачення (епізодів злочинної діяльності). Частина 2 ст. 141 КПК визначає, що справу закривають у частині обвинувачення, що не дістала підтвердження;

* щодо окремих осіб у межах однієї кримінальної справи. В цьому разі щодо одних (одного) обвинувачених справу закривають, а щодо інших -- направляють до суду з обвинувальним висновком (ст. 225 КПК) або з постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (статті 7--11-1 КПК).

Оскільки кримінальну справу направляють до суду, то доцільніше говорити не про закриття справи (як у ст. 141 КПК), а про припинення обвинувачення щодо особи. Справа становить цілісне утворення, а тому її може бути закрито тільки повністю. Обвинувачення ж може бути припинено в якійсь частині. Саме тому на практиці поширеними є постанови слідчих "про припинення кримінального переслідування", які по суті є правильними, а за формою -- ні.

3. Процесуальний порядок закриття і відновлення кримінальної справи

Кримінальну справу закривають у такому процесуальному порядку.

1. Слідчий, не ознайомлюючи учасників досудового слідства з матеріалами кримінальної справи, закриває її мотивованою постановою, в якій зазначає:

* відомості про особу обвинуваченого;

* суть справи;

* підстави для закриття справи;

* рішення про скасування запобіжного заходу і заходів із забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна;

* рішення щодо вирішення питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК.

Постанова про закриття кримінальної справи є підсумковим документом. Тому викладення її змісту має відображати найголовніші результати провадження. В описовій частині постанови про закриття справи за підставами, що не реабілітують, доцільно навести здобуті докази із вказівкою на аркуші справи, де про них зазначено.

2. Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яку притягали як обвинуваченого, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, трудового колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.

3. Копію постанови про закриття справи надсилають:

* прокуророві;

* особі, яку притягали до кримінальної відповідальності;

* особі, за заявою якої було порушено справу;

* потерпілому та цивільному позивачеві.

4. Постанову органу дізнання, слідчого про закриття справи може бути оскаржено прокуророві в 7-денний строк із дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи (ч. 1 ст. 215 КПК).

Постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи може оскаржити особа, інтересів якої вона стосується, або її представник до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів із дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення (ст. 236-5 КПК).

Особа, щодо якої провадилося слідство, має право оскаржити постанову про закриття кримінальної справи в частині, що стосується підстав закриття справи.

Отже, постанову про закриття справи, складену органом дізнання чи слідчим, може бути оскаржено або до прокурора, або одразу до суду. Це положення випливає з ч. 2 ст. 55 Конституції України, згідно з якою "кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади".

5. Прокурор розглядає скаргу і приймає за нею рішення не пізніше 30 днів з дня її надходження: про скасування постанови про закриття справи і відновлення досудового слідства або про залишення скарги без задоволення. Про прийняте рішення прокурор повідомляє скаржника.

Скаргу розглядає суддя в порядку, передбаченому ст. 236-6 КПК, протягом 5 днів, а у разі складності справи -- 10 днів із дня надходження закритої справи до суду. Суддя може прийняти за скаргою такі самі рішення, що й прокурор.

6. У разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі та громадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.

Відновлення слідства у закритій кримінальній справі може мати місце тільки:

* у межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначених ст. 49 КК;

* за постановою прокурора, начальника слідчого відділу, судді.

4. Направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності: підстави і процесуальний порядок

Звільнення від кримінальної відповідальності особи, яку обвинувачують у вчиненні злочину, здійснюється виключно судом (ч. 2 ст. 44 КК). Тому кримінальна справа, в якій у ході розслідування встановлено підстави до звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягає направленню до суду.

Підстави прийняття такого рішення визначено кримінальним і продубльовано кримінально-процесуальним законом, це:

1) зміна обстановки (ст. 48 КК; ст. 7 КПК);

2) дійове каяття особи (ст. 45 КК; ст. 7-2 КПК);

3) примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 46 КК; ст. 8 КПК);

4) передання особи на поруки колективу підприємства, установи чи організації (ст. 47 КК; статті 10, 11, 13 КПК);

5) закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК; ст. 11-1 КПК);

6) застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97 КК; статті 9, 438, 440, 447 КПК).

Кожна із зазначених підстав передбачає наявність відповідних умов. Останні регламентовано у вказаних вище статтях кримінального та кримінально-процесуального законів.

Процесуальний порядок прийняття рішення про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності є такий.

Встановивши наявність підстави до прийняття відповідного рішення, слідчий:

1) до закриття кримінальної справи роз'яснює обвинуваченому:

* сутність обвинувачення;

* підставу звільнення від кримінальної відповідальності;

* право заперечувати проти закриття справи судом за цією підставою. Якщо обвинувачений заперечує проти прийняття такого рішення, то провадження у справі продовжується у звичайному порядку (з направленням справи до суду із обвинувальним висновком).

Велике значення для практики слідчої діяльності має питання про те, чи можна приймати рішення про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності в тому разі, якщо обвинувачений не визнає себе винним у вчиненні злочину. Жодної вказівки щодо вирішення цієї ситуації немає ані в законі, ані в актах офіційного тлумачення норм права (постановах Пленуму Верховного Суду України). Тому часто прокурори не погоджуються із відповідною постановою слідчого, якщо обвинувачений хоча б частково не визнає себе винним. Мотивується це рішення таким чином: "якщо обвинувачений не визнає вини, яка є доведеною, то це означає, що він не покаявся у вчиненому" (таким є професійне тлумачення правових норм, які регламентують звільнення особи від кримінальної відповідальності). Вирішувати це питання потрібно в кожному випадку окремо, залежно від ситуації провадження у справі. Однак категорично стверджувати про неможливість прийняття слідчим рішення про направлення справи до суду з підстав, передбачених статтями 7--11-1 КПК, не можна. Обвинувачений, навіть не визнаючи себе винним (він не зобов'язаний цього робити), вправі обирати свою "процесуальну долю";

2) складає мотивовану постанову. Мотивом прийняття рішення є визнання прокурором того, що виправлення обвинуваченого можливе без застосування кримінального покарання;

3) ознайомлює з постановою обвинуваченого, його захисника, потерпілого або його представника;

4) якщо після ознайомлення із постановою учасники заявили вимогу про ознайомлення з усіма матеріалами справи, то виконує її. Ознайомлення з постановою і матеріалами кримінальної справи оформлюється протоколом;

5) направляє справу до прокурора.

Література

Нормативно-правові акти

1. Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ (узагальнення Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України) // Вісник Верховного Суду України. -- 2004. - № 2.

Наукові та навчально-методичні джерела

1. Дубинский А. Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования. -- К., 1975.

2. Егоров В. С. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. -- М., 2002.

3. Рыжаков А. П. Окончание предварительного расследования. -- М., 1999.

4. Стойко Н. Г. Недоказанность обстоятельств уголовного дела. -- Красноярск, 1984.

5. Тертишник В. М. Компроміс у кримінальному процесі // Підприємництво, господарство і право. -- 2002. -- № 11.

6. Химичева Г. П., Мичурина О. В., Химичева О. В. Окончание предварительного расследования прекращением уголовного дела. -- Рязань, 2001.

7. Хруслова Л. Закриття кримінальних справ: деякі теоретичні та практичні проблеми // Прокуратура. Людина. Держава. -- 2004. -- № 1.

8. Шевченко Т. Деякі питання застосування давності в кримінальному судочинстві // Право України. -- 2002. -- № 10.

Размещено на Allbest.ru